На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Основные принципы Верховенства Права. Правительство народа, управляемое народом, существующее для народа. Разделение властей и принципы взаимодействия между ними. Представительная демократия. Ограниченное правительство и федерализм. Судебная система.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти та науки України
Національна академія прокуратури України
Інститут підготовки кадрів
Україна ХХІ століття: верховенство права чи верховенство закону?

Денисов Олег Олександрович
І курс
6 група
Київ 2007р.
Зміст

Вступ
Основна частина
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП

В сучасній Україні постало питання, що покласти в основу української правової системи: верховенство права чи верховенство закону? Чи можна поєднати ці два принципи в одному явищі? Як вони співвідносяться між собою? Чи можна знайти компроміс, який дозволить побудувати правову державу у ХХІ столітті?
Автор вважає, що в самій ідеї верховенства закону є багато проблем, але все ж таки саме цей принцип може допомогти зробити простий вибір між тиранією та беззаконням, на користь правової держави.
На думку автора державі властиві три стани: тиранія, беззаконня, панування права. Тиранія має місце тоді, коли держава приймає курс на утвердження верховенства права, саме в такій ситуації державний апарат починає приймати рішення обґрунтовуючи їх «справедливим правом», що в результаті приводить до зловживань та встановлення тиранії. Беззаконня, має місце тоді, коли держава навпаки, взагалі відмовляється від того, щоб діяти за принципом верховенства права і в результаті, державному апарату, навіть не треба пояснювати, чому було прийняте саме таке рішення, не дивлячись на те, що воно прямо суперечить принципам справедливості. Ну і нарешті, стан панування права досягається лише при умові функціонування держави за принципами верховенства закону, адже тільки чітко закріплені норми можна або виконувати або порушувати. Можливо такий погляд є дещо суперечливим, саме його аргументації - присвячена основна частина цієї роботи.
Крім того ця робота більшим чином спрямована на пошук саме такої відповіді, що допоможе встановити у державі стабільність, адже саме стабільність є найціннішою та найнеобхіднішою ознакою, без набуття якої подальший розвиток нашої держави - неможливий.
Основна частина

Чи можливе "верховенство закону" взагалі? Адже для того, щоб закон діяв, необхідно забезпечити його виконання. А коли його виконання доводиться забезпечувати, то цілком можливо, що вершити правосуддя буде не закон, а ті, хто забезпечує його виконання. А для того, щоб правоохоронці суворо дотримувалися законності, вони в свою чергу повинні повністю підкорятися не тільки силі закону, а й ще суворішій силі, яка сама собою може бути незаконною. Саме намагання забезпечити верховенство закону призводить до створення все могутніших потенційних тиранів.
Конституція визначає ухвали Конституційного Суду обов'язковими для виконання всіма, то як же можна чинити опір цьому Суду в ім'я дотримання Конституції? Одна можлива відповідь на це запитання така: право тлумачення -- це ще не право вносити поправки. Таким чином, якщо Конституційний Суд намагався внести поправки до Конституції під виглядом простого тлумачення її статей, то вірність конституційному порядку вимагатиме чинення опору таким рішенням Суду.
Можна сформулювати цю думку дещо по-іншому. Якщо ми скасуємо поліцію та суди для того, щоб залишити людей "не під ким, окрім Бога і Закону", ми тим самим відкриваємо шлях беззаконню. Але якщо ми надаємо поліції або судам чи їхнім зверхникам повне право забезпечення є певні тертя з правопорядком, як, зрозуміло, й з відсутністю правопорядку.
Єдиним принциповим способом усунення цієї суперечності, що внутрішньо притаманна ідеалу законності або верховенства закону, є надання найвищим правоохоронцям, які водночас цілком безсторонні і мудрі, прав, щоб вони безпомилково застосовували закони. Закон може мати верховенство, може цілком узгоджуватися з правопорядком тільки тоді, коли вершителі доль, ті, кому довірено відправляти правосуддя, мають непохитний намір і здатні слідувати тільки закону. Саме через побоювання відсутності порядку, держави впадають у спокусу сподівання на безпомилковість і непогрішність застосування верховенства права судовими органами. Вони довіряють всю свою правову систему одному "верховному" чи "конституційному" суду, який підпорядковується об'єктивним науковим юридичним знанням та мудрості тлумачення законів. Здається, що і тиранії, і беззаконня вдається уникнути завдяки безстороннім експертам, які беззастережно зобов'язують всіх інших безумовно підкоритися їхнім безпомилковим тлумаченням закону, на основі верховенства права. Надавати абсолютної законної влади будь-якому одному вищому суду - це означає помилятися, причому тоді, коли у всьому світі, самі судді все менше й менше дотримуються думки, що право є наукою, а не політикою. Всевладні політики -- це можливі майбутні тирани. Проте альтернативою монізму (відсутність плюралізму) не має бути беззаконня. Такою альтернативою може бути правовий плюралізм. Право офіційного тлумачення закону не слід зосереджувати в одному місці або ж відміняти повністю -- його можна розподілити або ж збалансувати. Скажімо, у багатьох країнах є не один апеляційний суд найвищої інстанції, а кілька. Як буде показано далі, у деяких правових системах світу існують цей та інші цілком прийнятні компроміси. Ті держави, де розробляються нові конституції або вдосконалюються старі, не повинні відчувати, що є тільки один шлях -- надання необмеженого права тлумачення законів одному суду чи іншій подібній інституції.
Існує два теоретично можливих правових способи обмеження повноваження будь-якого вищого суду: принцип "розподілу повноважень" не дозволяє суду переглядати тлумачення закону певними іншими органами, тоді як принцип "стримувань і противаг" дозволяє певним органам, за якими здійснює нагляд суд, самим здійснювати "зустрічний" перегляд рішень цього суду. Обидва підходи або ж певне поєднання цих підходів передбачає компромісне вирішення, що зменшує ймовірність тиранії і водночас дозволяє запобігти неприйнятного ризику виникнення безладу.
Чому краще підкорятися законам та діяти за умови його верховенства? На думку відразу спадає щонайменше чотири причини. По-перше, без верховенства закону не може бути верховенства "вищого закону" (права). Ті, що визнають непозитивне природне право, що існує "до держави" і вимагає поваги до основних прав людини, обов'язково підтримують ідеал "верховенства закону". Треба відзначити, що тиран, не обмежений законом і не поважає прав людини, але чи поважає він право? По-друге, без верховенства закону не може бути демократії та й навіть істотних елементів демократії. У будь-якому, за винятком зовсім вже надзвичайно малого, політичному організмі не можна вирішувати кожну окрему суперечку більшістю голосів. Тільки тоді, коли більшість людей може встановити загальні правила, які будуть правильно застосовуватися поліцією та судами в кожному окремому випадку, з'являється надія на те, що народ може вдало урядувати. Як і у випадку вищого закону, верховенство закону необхідно для права народу, хоча знову ж таки його зовсім недостатньо, тому що недемократичні диктатори здатні нав'язати свою волю через конституцію та законодавчі акти.
По-третє, верховенство закону забезпечує приватну особисту та економічну свободи. Заздалегідь визначаючи те, як державні службовці боротимуться із злочинами та вирішувати цивільні суперечки, принцип верховенства закону дозволяє людині планувати своє життя та капітальні витрати. Навіть недемократичний режим, який зневажає основні права людини, гарантує певну ступінь приватності і намагається дотримуватися своїх власних раніше встановлених норм, не змінюючи їх заднім числом. По-четверте, верховенство закону надає легітимності уряду і таким чином сприяє його стабільності. Вищезазначені цінності (права людини, демократія та особисті свободи) є головною причиною того, що люди готові толерантно ставитися до того, що ними керують, і навіть виступати за це. Уряд, який зневажає верховенство права, підриває не тільки ці три групи цінностей, а й своє власне існування. Збереження держави є ще однією причиною необхідності дотримуватися верховенства закону, а не покладатися на розум політичних лідерів.
Оскільки ми дуже зацікавлені у верховенстві закону, ми хочемо, щоб він адекватно й ефективно застосовувався, а його дотримання належним чином забезпечувалося. Приватні особи можуть через помилку або із злим умислом не завжди дотримуватися закону, якщо ніхто не буде стежити за дотриманням ними закону. Подібним же чином президент або законодавець, незважаючи на свою клятву поважати конституцію, може, переймаючись певною політичною метою, неправильно витлумачити або й зігнорувати цей правовий документ. Зазвичай, суди мають функцію забезпечення того, аби такі особи все ж таки підкорялися закону, скажімо, через застосування права переглядати та відміняти законодавчі акти або вибіркового проголошення їх неконституційними. А через те, що самі суди можуть умисно чи випадково помилково тлумачити закон, їхні ухвали часто розглядаються та переглядаються вищим судом, а ухвали останнього -- ще вищим, і так аж до верховного суду, чиє тлумачення є остаточним.
Для того, щоб забезпечити однаковість результатів і не розглядати суду, доцільним видається встановити тлумачення закону цією найвищою інстанцією остаточним не тільки стосовно сторін у конкретному процесі, а й стосовно всієї правової системи. Цього можна досягти або через застосування сильного ("горизонтального") варіанту stare decisis ("зобов'язуючого прецеденту"), згідно з яким немає сенсу знову слухати старі справи, тому що найвищий суд ніколи не визнає своїх помилок і ніколи не змінює свого рішення, або ж через юридично зобов'язуючї винятком самого суду, повинні дотримуватися тлумачень закону, зроблених найвищим судом, а не своїх власних уявлень та розумінь закону. Останнє можна назвати слабким (або "вертикальним") варіантом stare decisis. У Сполучених Штатах Америки Верховний суд проголосив цей принцип лише 1958 року, коли було чітко зафіксовано, що його тлумачення Конституції є законом країни. В Україні майже такий самий результат досягається конституційною нормою, згідно з якою Конституційний суд "здійснює офіційне тлумачення Конституції України та законів України" і таке тлумачення "є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і оскарженню не підлягає".
Хоч у щойно згаданому правовому контексті це може видаватися доречним, саме поняття "тлумачення, обов'язкового до виконання" є досить-таки дивним. Скажімо, у літературному контексті воно б видавалося зовсім недоречним чи й безглуздим. У відкритому суспільстві всі були б обурені проголошенням офіційного, зобов'язуючого тлумачення, скажімо, Шекспіра, незалежно від того, як високо там цінується чесність та мудрість тлумача. А причина тут досить проста. Сама ідея тлумачення включає поняття повідомлення і заразом поняття вірності тому, про що повідомляється. Хоч ми знаємо, що будь-яке тлумачення або повідомлення містить певним чином дібрані відомості і аналізує сприйняття сенсу, саме елемент вірності першоджерелу робить відмінним тлумачення від оригінального твору, першоджерела. Інакше кажучи, тлумачення цінне не тим, чим воно є, а насамперед тим, що цінним є те, що тлумачиться. Тлумачення -- це вторинна інформація, до якої ми звертаємося, коли не в змозі адекватно зрозуміти першоджерело. Але якраз тому, що для нас важливе першоджерело, для нас є важливим й виправлення помилок у вторинному тексті, якщо ми маємо засоби і можливість зробити це. Отже, робити вторинний текст, вторинне джерело інформації юридично зобов'язуючим -- це означає заявити, що для нас уже не є важливим точне й адекватне розуміння першоджерел, у нашому прикладі, власне самих творів Шекспіра. Але ж, згадаємо, що вторинний текст цінний тільки тим, що важливим для нас є першоджерело. Отже, немає жодного сенсу у "зобов'язуючому тлумаченні". Якщо зобов`язуюче тлумачення закону є необхідним для громадського порядку, то таким воно стало все-таки відносно недавно. Власне кажучи, в історії європейського (за винятком англійського) права неодноразово відкидалася ідея про те, що ті, хто застосовують закон, повинні намагатися слідувати чиємусь тлумаченню закону, а не самому закону. Простіше кажучи, в Європі вже давно добре зрозуміли, що суди можуть помилятися у своїх тлумаченнях законів та інших правових документів. Але згідно з досить дивною доктриною "зобов'язуючого тлумачення" подібні міркування такі ж безглузді, як, скажімо, заяви про те, що законодавчі акти парламенту є хибними. Юридично зобов'язуюче тлумачення -- це вторинне джерело, вторинний текст, що перетворюється на першоджерело. Це сам закон. А тому він не може бути помилковим.
Можна поки що стисло викласти цей аргумент так. Верховенство права -- значний і цінний ідеал. Для того, щоб забезпечити першу частину цього ідеалу -- "верховенство", для того, щоб зробити так, аби закон був понад усе, доцільним на перший погляд видається повністю довірити забезпечення законності якомусь найвищому суду. Але якщо таку довіру не буде виправдано, то виникає досить загрозлива можливість врядування без закону, тобто судовий деспотизм. І в Європі, і в Америці робляться досить-таки надзвичайні зусилля уникнути такого наслідку, залишаючи можливість юридичного протесту, юридичної незгоди з тлумаченням закону. Але якщо вивищення "верховенства" над "законом" приховує в собі загрозу, то чи не ймовірна також загроза вивищення "закону" над "верховенством"? Якщо вірність громадян керівникам дозволяє уникати безладдя ціною можливої тиранії, то вірність громадян закону дозволяє уникати тиранії ціною можливого безладдя. Що, скажімо, буде, якщо раптом велика кількість німців-радикалів дійдуть висновку, що чинний законний режим є взагалі неконституційним?
Хто ж боїться "верховенства закону"? Відповідь буде така: всі ми. Адже ця внутрішньо суперечлива ідея може призвести і до не стриманого нічим зосередження влади в одних руках, і до не стриманої нічим децентралізації влади -- отже, і те, й те приховує в собі жахливі загрози.
Істотною причиною того, що верховенство закону має тенденцію до виродження у тиранію або безлад, є невизначений характер тлумачення, що веде до можливих помилок тлумачів або до спокуси корисливого тлумачення. Якщо існує тільки один найвищий тлумач, то ця невизначеність тлумачення робить можливим деспотію; якщо ж існує багато тлумачів, тоді може виникнути безладдя. З другого боку, якби тлумачення було абсолютно безпомилковим, то не виникало б зазначених загроз, незалежно від того, чи багатьом, чи одному надано право робити остаточне тлумачення.
Але можна із упевненістю сказати, що мало хто із нас вважає, що святий дух веде суддів та інших світських тлумачів закону до правильного результату. І справді, ніхто ніколи не стверджував, що всі громадяни обов'язково правильно розуміють якийсь закон країни. Але, хоч як дивно, претензії на непогрішність або на щось дуже подібне до цього часто здавалися досить обґрунтованими щодо тлумачень, які роблять вищі суди.
Наприклад, стверджується, що коли пленум Верховного Суду СРСР робив "юридично зобов'язуючі тлумачення", він і не додавав нічого до змісту закону, і не вилучав нічого з закону, а лише роз'яснював справжній його сенс, який і так уже був би зрозумілий для уважного читача. З огляду на зростання у наші часи скепсису щодо об'єктивності процесу тлумачення, сумніви щодо спроможності вищого суду правильно застосовувати закон, здається, зростають. Оскільки віра у правознавство меншає, то зникає єдиний світський аналог папської непогрішності. Надання суду права юридично зобов'язуючого тлумачення закону -- це спосіб забезпечення лише порядку, а не законності.
Отже, надання суду права юридично зобов'язуючого тлумачення і відповідного забезпечення виконання закону не може бути виправдано посиланням на припущення, що суд нібито буде майже безгрішним або ж виводитиме свої ухвали з юридичних текстів якимось об'єктивним науковим способом. І процес тлумачення, і сенс конституції стали сьогодні такими заполітизованими, що судова влада несе в собі загрозу тиранії.
Висновки

"Розподіл влад або повноважень" -- найбільш доречний термін для визначення того, що можна протиставити домінуванню вищого суду, яке засновано на принципі верховенства права. Якщо суд буде позбавлений права переглядати тлумачення певних інших державних інституцій або якщо сфера його права перегляду буде обмежена, тоді буде усунуто зосередження права тлумачення на вершині піраміди. Замість одного інтерпретатора, який має право остаточного тлумачення, з'явиться кілька таких інтерпретаторів, що істотно унеможливить нав'язування одним суб'єктом упереджених та непереконливих юридичних тлумачень всім іншим. Існує кілька способів, які можна опрацювати і які вже були опрацьовані з цією метою.
"Стримування та противаги" -- так доцільно позначити спосіб зменшення надмірної концентрації права на тлумачення. Навіть якщо найвищий чи конституційний суд успішно використовує право перегляду тлумачень всіх інших інтерпретаторів закону, його власні тлумачення не повинні сприйматися тими іншими як юридично зобов'язуючі, тобто остаточні. Розподіл повноважень послаблює суд, обмежуючи його право перегляду; стримування та противаги дозволяють досягти того ж таки результату через розширення кола суб'єктів права перегляду і роблять його взаємним. Суд може переглядати рішення та тлумачення інших, але й ті також можуть переглядати рішення та тлумачення першого. Збільшення кількості суб'єктів, які можуть відмовитися підкорятися неправильному тлумаченню, зменшує ймовірність перекручення закону.
Таким чином, небезпека зробити неправильний вибір між верховенством права і верховенством закону полягає у тому де цей вибір буде закріплено, який авторитет буде мати цей документ і хто буде мати право його тлумачити.
Список використаних джерел

1. Стіт Р. "Верховенство закону чи верховенство суддів: на
захист правового плюралізму".-"Політична думка" No.3, 1997
2. Мур Д.Н. Верховенство права: обзор// Верховенство права. М.-Л., 1992.
3. Головатий С. „Верховенство права” у розумінні українських вчених//Українське право: 2002, число 1.
4. Головатий С. Концептуальні витоки ідеї „верховенства права” у філософській спадщині//Українське право: 2003, число 1.
5. Головатий С. „Верховенство закону” versus „верховенство права”: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм?//Вісник Академії правових наук України: 2003, № 2-3.
Содержание.

Вступление
Основные принципы "Верховенства Права
Правительство народа, управляемое народом, существующее для народа
Разделение властей и принципы взаимодействия между ними
Представительная демократия
Ограниченное правительство и федерализм
Судебная система
Заключение
Список литературы
Вступление

"Конституция - основной закон государства", -именно так дано определение этого понятия в словарях . Конституция определяет строй государства, форму управления им, отношения между властью и гражданами этого государства.
А теперь перейдем к вышеобозначенной Конституции США. С целью выработки Конституции в 1787 году был созван Конгресс Представителей Штатов, который в течении 5 месяцев рассматривал предложенные проекты закона. Наибольшую поддержку получил проект, предложенный штатом Виргиния, автором которого был Джеймс Медиссон - он стал "отцом и философом американской Конституции".Через 7 месяцев проект был принят 9 -ю штатами и вступил в силу.
Всеми 13-ю штатами Конституция была ратифицирована в 1791 году. Конституция была довольно-таки "умеренным" по духу документом в ее разработке не принимали участия представители "Радикалов".Но "радикальное крыло" не осталось в стороне - под их давлением в 1791 году были приняты первые 10 поправок к Конституции США "Билль о Правах".
Конституция США вобрала в себя самые передовые идеи государственного устройства, а также демократические идеи передовых мыслителей того времени: Локка, Монтескье. Именно то, что Конституция основана на демократических принципах позволяет о том, что в Конституции США соблюден принцип "Верховенства Права", о котором далее и пойдет речь.
Основные принципы "Верховенства Права"

"Верховенство Права" - собирательный термин , означающий наиболее важные аспекты демократического правления. Его суть в том, что правительственные решения должны быть основаны на согласии народа, действовать через структуры и процедуры, разработанные для предупреждения индивидуальных потрясений и государственной тирании, защищающие права и свободы."Верховенство Права" основано на пяти основополагающих принципах:
1.Правительство народа, управляемое народом, существующее для народа.
2.Разделение властей на исполнительную, судебную и законодательную, а также принципы их взаимодействия.
3.Представительная демократия, процедурные и существенные ограничения в отношении действий правительства, направленных против частных лиц.
4.Ограниченное правительство и федерализм.
5.Судебное разбирательство независимой системой судебных органов как основной механизм принуждения законов в жизнь.
А теперь мы проанализируем каждый из этих принципов.
Правительство народа, управляемое народом и существующее для народа.
Подавляющее большинство философов и политических мыслителей отдавали бразды правления в демократическом государстве именно народу , а не нескольким его представителям и элите. Так, например, Д. Локк рассматривал правительство как орган, основанный на общем согласии, и писал, что действия правительства, превышающие действие закона -бесправны. Он также писал:"Там где кончается закон, начинается тирания...".Отражением этих посылов в американской Декларации независимости являются строки:
"Мы убеждены, что следующие истины являются самодоказуемыми: все люди рождены равными друг другу; они наделены их Создателем определенными неотъемлемыми правами; среди них право на жизнь, свободу, стремление к счастью. И для того, чтобы защитить эти права, среди людей созданы правительства, получающие свою справедливую власть в соответствии с желанием народа.
Выводы из этого принципа следующие:
-конституции должны претворять в жизнь фундаментальные соглашения с народом-такие конституции являются высочайшей формой закона, которому должны подчиняться все остальные законы и действия правительства. Конституции должны претворять в жизнь фундаментальные предписания демократического общества , а не стараться объединить постоянно меняющиеся законы.
-законодательные органы и руководящие представители исполнительной власти должны и избираться на всеобщих выборах по системе , гарантирующей постоянную подотчетность, а также их честность и открытость.
-не должно быть никакого объединения партии с государством или контроля партии над выборами.
-конституционная система должна давать возможность для благоразумных ее поправок в следствии развития общества.
А теперь проанализируем Конституцию США на предмет соответствия этому принципу. Конституция США после принятия "Билля о Правах" претерпела только 10 поправок к своему тексту, что позволяет говорить о том , что конституционная система в случае необходимости может быть подвергнута корректировке и что в ней содержатся лишь фундаментальные основы устройства общества. В Конституции также четко определен порядок выборов представителей в исполнительную и законодательную ветви власти, и сделано все во избежание "сращивания" партий и государства.
Разделение властей и принципы взаимодействия между ними

Монтескье писал в работе "О духе законов" в 1748 году : "Политическая свобода объекта представляет собой уравновешенность ума, возникающую из понимания, которое каждая личность имеет о своей безопасности. Для того, чтобы иметь эту свободу, требуется, чтобы правительство было организованно таким образом, дабы люди не боялись друг друга. Когда законодательные и исполнительные силы объединены в одном и том же человеке или органе магистратуры, то свобода невозможна, так как могут возникнуть опасения, что тот же самый монарх или сенат сможет ввести тиранические законы, использовать их тираническим образом. опять же, свободы не может быть, если судебная власть не разделена с законодательной и исполнительной. Если она объединена с законодательной властью, то свобода субъекта подвергается произвольному контролю; судья превращается в законодателя. Если она объединена с исполнительной властью, судья может поступать со всей ожесточенностью угнетателя." Принцип разделения властей Конституцией США был заимствован у Конституции штата Массачусетс 1780 года, который звучал так: "В правительстве этого штата Законодательный комитет никогда не должен иметь право применять исполнительную и судебную власть или одну из них; Исполнительный комитет никогда не должен иметь право применять судебную и законодательную власть или одну из них; Судебный комитет никогда не должен иметь право применять исполнительную и законодательную власть или одну из них; в конечном результате это может стать правительство права, а не правительство людей." В Конституции США принцип разделения властей дополнен системой "сдержек и противовесов"-Исполнительный комитет имеет право наложить вето на решение Законодательного органа, Сенат имеет право воздержаться от рекомендаций и одобрения соглашений, а также то, что именно Конгресс "объявлял войну", "набирал и содержал армию". Система "сдержек и противовесов" введена также и внутри законодательных органов в виде двухпалатной системы, избираемой различными избирателей и на различные сроки. Следует , однако, заметить, что в случае установления контроля партии над государством все принципы разделения властей аннулируются и все выгоды, даваемые этим принципом верховенства права будут утеряны.
Представительная демократия

Каждая демократическая система встает перед проблемой того, каким образом защищать права и достоинство граждан от действий правительства - произвольных или одобренных большинством. Наилучшим решением является предоставление Конституцией гарантий личных прав и свобод граждан, часто называемых Биллем о правах. Другие пути решения включают в себя создание барьера против фракционности и опрометчивых законов посредством представительной демократии, двухпалатной системы и осторожного подхода к законодательным обсуждениям и действиям , как и предоставление ограниченной власти, которая не в состоянии скомпрометировать эти основные свободы. Посмотрев в текст Конституции США мы сразу увидим, что защита прав и достоинства в ней осуществлена обоими способами: это и "Билль о Правах", существующий уже более 200 лет, это и провозглашение представительной демократии, и создание двухпалатной системы , и предоставление ограниченной власти.
Ограниченное правительство и федерализм
Ограниченное центральное правительство необходимо для того , чтобы максимизировать региональный и местный контроль над правительственными функциями, принципиально влияющими на население на локальных уровнях. Ограниченное правительство и федерализм разделяют власть между центральным правительством, которое должно иметь власть в вопросах обороны , внешней политики , внутреннего рынка идругих вопросах управления, влияющих на граждан в общегосударственном масштабе, а региональные и местные власти -возможность управления в таких областях, как муниципальные услуги, образование , в основном влияющих на граждан на местном уровне. Этот принцип одновремен и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.