На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття шлюбу та його специфчн ознаки. Необхдн умови вступу в шлюб. Ознайомлення осб, як бажають зареєструвати шлюб, з їхнми правами та обовязками. Особливост реєстрацї шлюбу з засудженою особою. Недйснсть шлюбу та її правов наслдки.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 22.03.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


54

Курсова робота

з дисципліни: "Сімейне право України"

на тему: "Умови і порядок укладення шлюбу"

Зміст

Вступ

Розділ І. Шлюб: поняття, ознаки

1.1. Поняття шлюбу та його специфічні ознаки

1.2. Необхідні умови вступу в шлюб

1.3. Перешкоди для укладення шлюбу

Розділ ІІ. Порядок укладення шлюбу

2.1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб

2.2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми

правами та обов'язками

2.3. Заручини

2.4. Реєстрація шлюбу

2.5. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою

Розділ IІІ. Недійсність шлюбу та її правові наслідки

3.1. Недійсний шлюб - укладений з порушенням необхідних умов

3.2. Шлюб, що визнається недійсним за рішенням суду. Неукладений шлюб

3.3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

3.4. Правові наслідки недійсності шлюбу

3.5. Санація шлюбу

Висновок

Додаток

Список використаної літератури та джерел законодавства

Вступ

З кожним роком все більше і більше уваги державою приділяється людині, зокрема можливості реалізації її основних прав. Це забезпечується за допомогою різноманітних галузей права. Але провідне місце серед інших галузей права займає сімейне право, адже сім'я необхідна кожній людині. Саме сім'я здійснює істотний вплив на розвиток суспільства, його моральне здоров'я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім'ї формуються основні риси характеру особи, її відношення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Тому демократичне суспільство зацікавлене в міцній, духовній і морально здоровій сім'ї. Міцна сім'я означає міцне суспільство.

Загальна декларація прав людини називає сім'ю природним і основним осередком суспільства. Природним тому, що сім'я відповідає сутності людини як біологічної субстанції, котра може бути людиною лише у спілкуванні з собі подібними. Основним - бо вона посідає головне місце у житті людини порівняно з іншими формами людської спільності. Сім'я впливає на відносини у суспільстві, хоч і сама зазнає його впливу.

Одне з призначень сім'ї полягає в тому ж, у чому й призначення окремої особистості: виявити в кожному з її членів і в самому собі все найкраще, розвинути й віддати все на загальне благо. Відтворення життя в усіх його іпостасях і його зміна на краще - загальна й кінцева мета спільного життя жінки й чоловіка.

Проте чи задумуємося, що більше всього хвилює кожного з нас? Це проблеми, що нас оточують. Щоб зрозуміти щось більш глобальне потрібно подивитися, відкіля усе починається. Наша держава - це проекція наших родин. Дійсно, у сім'ї можна знайти складені елементи великої держави. У сім'ї є економіка - це зарплата дружини і чоловіка, внутрішня і зовнішня політика - це відносини усередині родини та з сусідами, а також культурна сторона життя. Однак, саме головне в сім'ї - це любов між дружиною і чоловіком. З цього починається створення сім'ї. Хоча з цього ж починається і її руйнування. Таким чином, у суспільстві головні проблеми - не економіка, не політика, а проблема взаємин між жінкою і чоловіком, проблема взаємин у сім'ї. Ці питання регулюються новим Сімейним кодексом, чинним з 1 січня. До речі, варто відмітити, що в результаті проведення СМІ моніторингу сучасного законодавства було відмічено, що документ містить масу цікавих статей, цілком природних для європейського або американського шлюбного законодавства і менталітету. Деякі навіть називають його найкращим в Європі. У новому Сімейному кодексі безліч інновацій, але основним його достоїнством є те, що він закріплює рівноправність між жінкою і чоловіком, ставить акценти на захисті прав незалежно від статі і реально захищає права дітей у родині.

В даній курсовій роботі мова піде про шлюб, а саме - про умови та порядок укладення шлюбу, а також про випадки, коли шлюб є недійсним, про правові наслідки визнання шлюбу таким і про можливості санації шлюбу. Актуальність теми, що розглядатиметься, не викликає сумніву, адже шлюб являється основою майбутньої сім'ї. Створення її починається саме з укладення шлюбу між жінкою і чоловіком. Особливо важливим дане питання є для осіб, в намірах яких на найближчий час є укладення шлюбу та створення власної сім'ї.

Шлюб - основна передумова сім'ї. Він ґрунтується на почутті любові, справжній дружбі і повазі - моральних принципах побудови родини в нашому суспільстві. В переважній більшості випадків саме це є основним аргументом жінки та чоловіка укласти шлюб. І, звичайно те, що нормальна, повноцінна сім'я виникає і розвивається лише на основі шлюбу.

Розділ І. Шлюб: поняття, ознаки

Отже, життя кожної людини починається в сім'ї. Законодавство регулює порядок створення сім'ї, одруження. Основою сім'ї, як вже було сказано, є шлюб. Без сім'ї неможливо собі навіть уявити життя людини, оскільки сім'я є природним і основним осередком суспільства. І вона має цілковите право на захист із боку суспільства і держави. Право на шлюб закріплене ще у Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У статті 16 говориться, що жінки і чоловіки, що досягли повноліття, мають право без всяких обмежень по ознаці раси, національності або релігії одружуватися і засновувати родину. І вони користуються однаковими правами стосовно вступу в шлюб. До того ж, шлюб може бути укладений тільки при вільній і повній згоді обох сторін, що вступають у шлюб.

В першому розділі курсової роботи я намагатимусь виділити ті ознаки, якими шлюб відрізняється від звичайного договору (виключення може становити лише шлюбний договір, про який зокрема йтиметься у другому розділі). Проте найважливішим питанням, яке я намагатимусь висвітлити, є, безперечно, умови укладення шлюбу, а також можливі перешкоди до укладення шлюбу.

1.1 Поняття шлюбу та його специфічні ознаки

Відповідно до статті 21 нового Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Згадаймо, що стаття 51 Конституції України - Основного Закону нашої держави - встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Вона безперечно зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформляти шлюб.

Однак визначення поняття шлюбу, наведене у вищевказаній статті, навряд чи можна назвати вичерпним. Справа в тому, що Кодекс розкриває це поняття лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами. Але ж в ньому не зазначено, що шлюб ґрунтується перш за все на вільній згоді жінки і чоловіка укласти шлюб (між іншим, це є дуже важливою ознакою шлюбу, зафіксованою у частині 1 статті 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (це положення закріплене вже у статті 36 Сімейного кодексу). "Юридичний довідник" [www.virtlib.odessa.net, Юридический справочник, 20.05.2004], враховуючи ці особливості, дає таке визначення: шлюб - це юридично оформлений добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї і породжуючий взаємні права і обов'язки. Проте і це визначення не повне, адже в ньому не підкреслено, що дійсним є лише той шлюб, який укладений з додержанням передбачених законом умов (про них мова піде далі).

Тому, з урахуванням вищесказаного, доцільніше дати таке визначення: шлюб - це вільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних жінки та чоловіка, укладений з дотриманням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

Цікаво, що деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору [Антокольская М.В. "Семейное право", 2001]. Проте, проаналізувавши ознаки правочину загалом і договору зокрема, важливо зазначити, що шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і, до того ж, має свої специфічні ознаки, які зазвичай непритаманні договору. Такими ознаками є:

- добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (регламентується статтею 24 кодексу);

- досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (стаття 22);

- реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним для цього Сімейним кодексом, а саме - органом реєстрації актів цивільного стану;

- спрямованість на утворення особистого сімейного союзу жінки та чоловіка.

Не варто забувати і про те, що в наш час все популярнішим стає шлюбний договір (особливо серед заможного населення). Ним особи, що вступають в шлюб, регулюють відповідні майнові відносини на час шлюбу. В даному разі саме шлюбному договору (а не шлюбу) притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.

Повернемося до статті 21 Сімейного кодексу. Вона закріплює реєстраційну форму укладання шлюбу. Причому реєстрація шлюбу має конституційне (тобто правостворююче) значення. Без реєстрації шлюбу як такого просто не існує. У реєстрації зацікавлені як держава і суспільство, так і самі громадяни. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація дає можливість вести статистичний облік числа шлюбів, що укладаються, їхньої тривалості, вікового складу осіб, що вступають у шлюб. Статистичні дані про укладені шлюби кладуться в основу планування народжуваності, що важливо в здійсненні державою демографічної політики. При плануванні виробництва в цілому і, зокрема, виробництва товарів народного споживання, розміщення виробничих підприємств, будівництва дитячих ясел і садів, шкіл облік числа зареєстрованих шлюбів має велике значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, породжених від шлюбу.

Реєстрація шлюбу закріплює у свідомості жінки і чоловіка та їх оточення уявлення про міцність виниклого шлюбного союзу, оскільки такий союз береться під охорону державою. До того ж, реєстрація сприяє підвищенню почуття відповідальності перед сім'єю. А звичайне проживання однією сім'єю жінки і чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Хоча, як бачимо, навіть тут є суперечності окремих статей Сімейного кодексу. Адже, якщо звернути увагу на статтю 74, то коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між особою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Тобто ця стаття поширює на осіб, що перебувають у фактичному шлюбі, положення Сімейного кодексу, пов'язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Проте в зазначеній статті не вказана навіть тривалість спільного проживання фактичних дружини та чоловіка, що, звісна річ, ускладнює застосування цієї статті на практиці.

Віруючі люди іноді вважають за необхідне обвінчатися. Однак треба мати на увазі, що такий обряд, так само як і інші релігійні обряди (наприклад, хрещення), правового значення не має. Вінчання в церкві не може замінити реєстрацію шлюбу. Це закріплено, зокрема, в частині 3 статті 21 СК: релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Це фактично повторює положення вже втратившого чинність Кодексу про шлюб та сім'ю.

В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачено ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану" [Матвеев Г.К. "История семейно-брачного законодательства Украинской ССР", 1960]. У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні ж шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Проте водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до вищевказаної дати, мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено також у сімейних кодексах України 1919 та 1926 років. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення зазначеної невизначеності у частині 3 статті 6 Кодексу про шлюб та сім'ю було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правового значення. І у частині третій розглядаємої статті закріплено аналогічне правило.

Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного тлумачення і розуміння терміну "цивільний шлюб". Вважається, що це шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто коли жінка та чоловік просто проживають разом і ведуть спільне домашнє господарство. Проте, згідно законодавства України, починаючи з вищезгаданого декрету РНК УРСР цивільним шлюбом визнається якраз такий шлюб, який укладений в органах РАЦСу. І його необхідно відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого, як вже зазначалося, є суто особистою справою осіб, які вступають у шлюб.

1.2 Необхідні умови вступу в шлюб

Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Таким, як свідчить стаття 37 Сімейного кодексу, є шлюб, укладений з дотриманням вимог закону. Відповідно до нового кодексу, основними умовами вступу в шлюб є:

1. Взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу. Дана умова цілком відповідає статті 51 Конституції України, яка також акцентує увагу на тому, що шлюб ґрунтується на їх вільній згоді. Для досягнення такої згоди безперечно необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім'ю, а також набути прав та обов'язків подружжя.

Взаємна згода осіб, що вступають у шлюб, визначена самою сутністю шлюбу, що є добровільним і вільним союзом жінки та чоловіка. У цій умові втілене положення про те, що тільки шлюб, заснований на справжній любові жінки і чоловіка, здатний забезпечити справжнє сімейне щастя. Якщо особи уклали шлюб примусово (під тиском насильства, погроз або інших способів впливу на психіку), то такий шлюб просто не може вважатися дійсним, хто б не примушував - вступаючий до шлюбу, батьки, родичі, знайомі.

З питання про правову характеристику взаємної згоди осіб, які вступають у шлюб, у юридичній літературі немає єдиної думки. Більшість авторів (А. Бєлякова, О. Іоффе, Г. Матвєєв, В. Маслов, А. Пушкін, В. Рясенцев, І. Дзера та інші) не вважають зазначену згоду цивільно-правовим договором. На їх погляд, для виникнення шлюбу необхідний юридичний склад, елементами якого є взаємна згода осіб, які беруть шлюб, та акт його реєстрації в органах РАЦСу.

Протилежної думки дотримуються М. Антокольська та М. Кротов. Своє визначення зазначеної згоди цивільно-правовим договором вони аргументують тим, що шлюбні відносини виникають з одного юридичного факту - угоди осіб, які вступають у шлюб. А акт державної реєстрації шлюбу є частиною цієї угоди подібно до того, як і в тому випадку, коли цивільно-правовий договір підлягає реєстрації, і форма договору просто є його частиною.

Проте з таким поглядом не можна погодитися. Так, взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є угодою. Але її аж ніяк не можна визначити як цивільно-правовий договір: угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Права та обов'язки жінки та чоловіка, які уклали шлюб, визначаються не їх угодою, а законом (виключення може становити хіба що шлюбний договір, коли подружжя врегульовує відповідні майнові відносини на час шлюбу). Крім того, як слушно зазначають деякі автори, угода осіб, які одружуються, передує укладанню шлюбу і є одним з елементів (але не єдиним) необхідного для цього юридичного складу. Подружні відносини породжує не угода осіб, які беруть шлюб, а його державна реєстрація, яка і має правостворююче значення.

2. Досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, шлюбного віку, закріпленого законодавством. Згідно статті 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка - у 18 років. Ця норма збереглася ще з Кодексу про шлюб та сім'ю, стаття 16 якого встановлювала такий самий віковий поріг. Закріплення шлюбного віку у кодексі пояснюється тим, що з досягненням саме цього віку особа досягає повної фізичної, інтелектуальної і психічної зрілості. Крім цього, встановлення віку важливо для забезпечення здорового потомства та вільного укладання шлюбу.

Передбачається, що приблизно тоді ж настає і соціальна зрілість. Однак вона часто не збігається з досягненням вищевказаного віку. Це пояснюється збільшенням терміну обов'язкового навчання в школі, одержання професії й оволодіння нею, підвищенням матеріального рівня життя, що продовжує період матеріальної залежності дітей від батьків. Не маючи можливості заробити стільки, щоб підтримати звичний (до шлюбу) рівень життя і прогодувати вже свою власну сім'ю, дорослі діти довгий час залежать від допомоги батьків.

Проте тут важливо з'ясувати, до якого ж часу має бути досягнутий шлюбний вік: до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи до моменту реєстрації шлюбу? Відповідь на це питання дає частина 2 статті 22 Сімейного кодексу - на день реєстрації шлюбу. Приведемо приклад. При подачі заяви про реєстрацію шлюбу М. і К. останній до повноліття не вистачало трьох тижнів. Працівник органу реєстрації актів цивільного стану відмовив у прийнятті заяви, посилаючись на те, що К. не досягла шлюбного віку. У юридичній консультації, куди вона потім звернулася, роз'яснили, що працівник РАЦСу вчинив неправильно, і заяву треба було прийняти. Як вже було сказано, питання про досягнення особою шлюбного віку вирішується вже на момент реєстрації шлюбу, а до цього часу К. уже б досягла повноліття.

Проте звернемо увагу на 23 статтю Сімейного кодексу (частина 2), яка встановлює, що за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Недоліком цієї статті є те, що в ній не зазначені підстави зниження шлюбного віку. Найчастіше такими підставами є фактичне створення сім'ї, вагітність, народження дитини. Розгляд у суді заяв про зниження шлюбного віку треба віднести до справ окремого провадження. Адже при цьому відсутній спір, що виникає з цивільних, сімейних і трудових правовідносин, а також з адміністративно-правових відносин. Суд, розглядаючи заяву про зниження шлюбного віку і захищаючи інтереси особи, що досягла 14 років, визначає її сімейний статус, право на укладання шлюбу. Позитивне вирішення судом розглянутого ним питання є юридичним фактом, який стає підставою для виникнення у особи, що звернулася до суду, права на вступ у шлюб. Тому, незважаючи на відсутність у закріпленому в ст. 254 Цивільно-процесуального кодексу переліку справ, які суд розглядає у порядку окремого провадження, а також справ, пов'язаних з розглядом заяв про надання особі, яка досягла 14 років, права на укладання шлюбу, такі справи треба вважати справами окремого провадження. Варто також зазначити, що рішення суду про відмову у зниженні шлюбного віку може бути оскаржене в апеляційному порядку.

У випадках, коли за рішенням суду особі, яка досягла 14 років, надається право вступити у шлюб, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу, що закріплено у частині 2 статті 34 Цивільного кодексу України. У разі ж припинення шлюбу до досягнення особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Цивільний-процесуальний кодекс закріплює, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Закон визначає мінімальний шлюбний вік, але не встановлює граничного шлюбного віку. Нерідко буває, що шлюби реєструються людьми навіть у літньому / похилому віці. Не має значення й різниця у віці осіб, що укладають шлюб.

1.3. Перешкоди для укладення шлюбу

Перешкоди для укладення шлюбу - це обставини, за яких укладання шлюбу є неправомірним. І в контексті основоположних засад, а також умов укладення шлюбу варто згадати і про перешкоди, що можуть виникнути при бажанні осіб укласти шлюб. Отже, такими перешкодами є наступні:

1. Перебування в іншому шлюбі. Стаття 25 Сімейного кодексу передбачає, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Маються на увазі шлюби, зареєстровані в органах РАЦСу, та прирівняні до них шлюби, укладені за релігійним обрядом (про такі шлюби вже йшла мова вище). Тобто дана стаття закріплює принцип моногамії (одношлюбності), згідно з яким жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Частина 2 згаданої статті встановлює, що жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. У пункті 4.1. Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, у редакції наказу Мін'юсту від 18 листопада 2003 року № 140/5 (у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу, а також відповідно до статті 19 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану") зазначено, що особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним).
Принцип одношлюбності, віддзеркалює моральні погляди суспільства на шлюб і означає юридичну можливість жінки і чоловіка перебувати тільки в одному шлюбі. Не являються перешкодою до реєстрації шлюбу фактичні (не зареєстровані) подружні відносини, скільки б часу вони не продовжувалися. Але порушення одношлюбності матиме місце у випадку, якщо попередній шлюб припинений лише фактично, але не розірваний у встановленому законом порядку.
2. Наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення (стаття 26 Сімейного кодексу). У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, що мають спільних батьків, а також неповнорідні, що мають спільну матір або спільного батька) брат і сестра, а також двоюрідний брат та сестра, рідні тітка / дядько та племінник / племінниця. Тут варто зазначити, що, порівняно зі старим Кодексом про шлюб та сім'ю, новий Сімейний кодекс значно розширив коло осіб, які через родинні та прирівняні до них відносини не можуть перебувати у шлюбі між собою.
Заборона шлюбу між близькими родичами базується на тому, що такі шлюби досить таки часто призводять до більш високого, ніж звичайно, відсотку спадкоємних захворювань, пороків розвитку нащадків - затримці розумового розвитку, дефектами мови тощо. Заборона шлюбів між близькими родичами продиктована також і етичними міркуваннями - цілком природною відразою цивілізованого людства до кровозмішення. Причому варто відмітити, що укладенню шлюбу перешкоджає не тільки шлюбне, але й позашлюбне споріднення тих же самих ступенів. І не тільки у випадках, коли воно встановлено в передбаченому законом порядку (глава 12 Сімейного кодексу), але навіть і при відсутності юридичного оформлення родинних відносин.
Бічне споріднення більш віддалених ступенів (двоюрідні, троюрідні брати і сестри, дядьки і племінниці, тітки і племінники) не є істотною перешкодою до укладення шлюбу (правда, такий шлюб за рішенням суду все ж може бути визнаний недійсним), хоча практично шлюби між тітками і племінниками, дядьками і племінницями майже не зустрічаються. Не забороняються також шлюби між зведеними братами і сестрами (дітьми кожного з подружжя від попередніх шлюбів), а також між свояками (у свояцтві перебуває один з подружжя з родичами іншого з подружжя, а також родичі подружжя між собою).
3. Наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Заборона шлюбів між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між усиновленими дітьми, між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною пояснюється тим, що між усиновленою особою (а в майбутньому й між її нащадками) та усиновлювачем і його родичами за походженням виникають такі ж самі правовідносини, як і між родичами за походженням, а також моральними міркуваннями. За змістом закону і норм моральності ця заборона повинна поширюватися також і на шлюби між вітчимом і пасербицею, мачухою і пасинком, оскільки між ними також виникають відносини, подібні до відносин між батьками і дітьми.
Проте за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним. Шлюб між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним - то право на укладення такого шлюбу може бути надане виключно на підставі рішення суду.
4. Недієздатність особи, з якою бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, шлюб визнається недійсним. Це обумовлено тим, що недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та, відповідно, не може надати усвідомленої згоди на шлюб. Мета такої заборони - захист інтересів самої ж недієздатної особи, оскільки вступ до шлюбу може навіть погіршити її стан. Разом з тим, таким чином відбувається запобігання появі нащадків: душевна хвороба і слабоумство досить часто є спадкоємними захворюваннями.
Недієздатність особи є зазвичай перешкодою укладення шлюбу, якщо вона встановлена до реєстрації шлюбу, хоча не виключена можливість і вже після подачі заяви до органу РАЦСу. Буває і так: людина не визнана судом недієздатною, проте цілком очевидно, що вона не розуміє значення вчинених дій і не контролює їх (наприклад, при загостренні важкої форми шизофренії). У такому випадку шлюб не повинен реєструватися працівником РАЦСу, адже не дотримується умова добровільності укладання шлюбу. З причин відсутності усвідомленої волі особи шлюб не може реєструватися й у тих випадках, коли особа тимчасово знаходиться в стані, що не дає їй можливості усвідомлювати характер вчинюваних дій (сильне алкогольне сп'яніння, вплив наркотику й ін.).
Дані перешкоди є цілком достатніми умовами для визнання шлюбу недійсним. За заявою зацікавленої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій - третій статті 39 Сімейного кодексу: тими, що одночасно перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, які є родичами, а також недієздатними.
Розділ ІІ. Порядок укладання шлюбу

Отже, в першому розділі курсової роботи було розглянуто умови, за яких жінка та чоловік можуть вступити до шлюбу. Проте не менш важливим і цікавим є завдання розглянути порядок укладання шлюбу. Його можна звести до чотирьох етапів, які я і намагатимусь розкрити в даному розділі курсової роботи. Спочатку подається заява з документами, перелік яких законодавчо закріплений. Потім майбутньому подружжю роз'ясняються їх права та обов'язки. З часу подання заяви особи вважаються зарученими. Цікаво відмітити, що цей вже історично складений етап укладання шлюбу вперше отримав в правову підтримку, хоча, як і раніше, він не породжує обов'язку укласти шлюб (адже бувають випадки, коли рішення укласти шлюб відбувається під впливом емоцій, і на протязі місяця особи змінюють своє рішення, хоча в такому разі обов'язок відшкодувати іншій стороні затрати вже закріплений законодавчо). І, нарешті, після спливу одного місяця з дня подання заяви обов'язково за присутності обох наречених відбувається реєстрація шлюбу. З нею закон пов'язує виникнення особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. В даному розділі курсової роботи будуть детально розглянуті всі чотири етапи.
Також в контексті даного розділу будуть розглянуті особливості укладання шлюбу з засудженою особою, оскільки дане питання також регулюється законодавством. І хоч нечасто, але бувають випадки, коли один з подружжя відбуває покарання у виправно-трудовій установі. Якось у газеті "Факты" (лютий 1999 р.) навіть була опублікована стаття про те, як слідча та засуджений покохали один одного і вирішили узаконити свої відносини. Кілька місяців тому чоловік вийшов на волю, і зараз у них щаслива сім'я, і навіть вже є дитина.
2.1 Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб

Першим етапом на шляху до укладення шлюбу є звернення до РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб. Згідно статті 28 Сімейного кодексу, а також пункту 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану, заява про реєстрацію шлюбу подається ними до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором (якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбудеться, то заява буде чинною протягом трьох місяців). Якщо жінка і / або чоловік не в змозі через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу РАЦСу, то таку заяву, справжність підписів на якій має бути нотаріально засвідченою, можуть подати їх представники згідно з нотаріально посвідченим дорученням. Також до органів реєстрації актів цивільного стану подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути неможливість жінки і / або чоловіка подати заяву особисто через поважні причини. Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження. Питання про вагомість причин вирішує начальник відділу РАЦСу. Відмова прийняти заяву про реєстрацію шлюбу від представника осіб, які бажають одружитися, з посиланням на неповажність причин, через які зазначені особи не можуть подати її особисто, як це випливає зі статей 55 і 124 Конституції, може бути оскаржена до суду з додержанням вимог глави 31-А Цивільно-процесуального кодексу.
При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші документи, які посвідчують особу, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо такі були). Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану такими документами є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. Для громадян України, шлюб яких припинено за кордоном, а також іноземців та осіб без громадянства таким документом може бути рішення суду про розірвання шлюбу, якщо за законодавством цієї іноземної держави воно є остаточним, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть другого з подружжя чи інші документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави, видані компетентним органом та відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу. Якщо до зазначених документів додано їх переклад, достовірність якого засвідчено згідно із законодавством іноземної країни, у якій їх видано, то він також повинен бути легалізований у встановленому порядку.
В Правилах також зазначено, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані пред'явити на посвідчення їх особи паспорт / паспортний документ. Якщо обидві особи, які бажають укласти шлюб / один з них не досягли 16 років і відповідно до статті 23 Сімейного кодексу їм надано право на шлюб, то реєстрація може бути проведена на підставі свідоцтва про народження, у якому робиться запис про проведену реєстрацію.
Заяви від громадян України, які постійно проживають за кордоном, приймаються за паспортом громадянина України для виїзду за кордон, виданим уповноваженим органом, тимчасово проживаючих - при пред'явленні паспорта громадянина України. А іноземці та особи без громадянства для реєстрації шлюбу в Україні повинні пред'явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України.
2.2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками

Як казав колись Карл Маркс, "нікого не змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо він взяв шлюб". Тому майбутнє подружжя має бути обізнане щодо своїх прав та обов'язків.
На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. Це положення, затверджене статтею 29 Сімейного кодексу та пунктом 4.6 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, спрямоване на забезпечення стабільності шлюбу, уникнення інцидентів між подружжям. Однак навряд чи орган РАЦСу в змозі ознайомити зазначених осіб з усіма їх правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків. У такому випадку, як слушно зазначають деякі автори, йому довелось би переказати майбутньому подружжю більшу частину статей Сімейного кодексу (якщо навіть не весь кодекс повністю), що практично неможливо. Тому мається на увазі, що орган реєстрації актів цивільного стану повинен ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, перш за все з:
1. умовами вступу в шлюб і перешкодами цьому, встановленими законом. В контексті даного питання необхідно згадати про необхідність додержання правил статті 30 Сімейного кодексу, в якій зазначено, що особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. Однак не зазначаються наслідки, що можуть настати у разі порушення цього правила. До того ж, закон не передбачає можливості категоричної відмови у реєстрації шлюбу за медичними показаннями. Проте приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Держава забезпечує створення належних умов для медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Порядок здійснення такого медичного обстеження встановлює Кабінет Міністрів України. Вже навіть прийняті відповідні нормативні акти, у яких вказується, що працівниками органів реєстрації актів цивільного стану заповнюється і видається направлення на добровільне медичне обстеження.
Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Причому, на відміну від частини 2 статті 15 Сімейного кодексу Російської Федерації, для цього не обов'язкова згода особи, яка пройшла обстеження. Цілком природно, що зазначене положення більшою мірою відповідає інтересам осіб, що мають намір вступити у шлюб, та їх майбутніх можливих нащадків.
2. правом цих осіб за власним бажанням укласти шлюбний договір (причому це право можна реалізувати як до реєстрації шлюбу, так і після неї). Воно закріплене у статті 92 Сімейного кодексу. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Стаття 93 СК передбачає зміст шлюбного договору. Ним регулюються майнові відносини між подружжям (у тому числі визначаються їхні майнові права та обов'язки як батьків). Зокрема, може регулюватися порядок користування одним з подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Якщо ж у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, установленому розділом 32 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Проте Сімейний кодекс встановлює деякі обмеження щодо змісту шлюбного договору. Так, ним не можуть:
- регулюватися особисті відносини подружжя (а також особисті відносини між ними та дітьми),
- зменшуватися обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом,
- встановлюватися такі умови, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище,
- передаватися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації
До речі, варто зауважити, що у випадку зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладення шлюбного контракту неповнолітніми здійснюється за виключно згодою їхніх батьків або законних представників.
Шлюбний договір укладається у письмовій формі і повинен бути нотаріально посвідченим. В ньому може бути встановлено як загальний строк дії договору, так і строки тривалості окремих прав та обов'язків. Стаття 100 Сімейного кодексу передбачає можливість зміни подружжям шлюбного договору (угода про це нотаріально посвідчується). На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки або сина, що мають істотне значення.
3. правами та обов'язками майбутнього подружжя щодо взаємного утримання. Цей обов'язок закріплений у статті 75. І це, між іншим, одна з визначальних рис сім'ї - дружина та чоловік зобов'язані матеріально підтримувати одне одного. Обов'язок матеріальної підтримки виникає вже саме з моменту реєстрації шлюбу і має моральний характер з моменту появи необхідних для цього підстав. Проте права на утримання не матиме той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. А той із подружжя, хто стане непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, матиме право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України;
4. правом укладати договір про надання утримання. За статтею 78 подружжя має право укласти такий договір одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір може бути оформлений як самостійно, так і бути частиною шлюбного договору, укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі ж невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти будуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Вищезгаданий обов'язок РАЦСу знаходимо і в пункті 4.6 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні. Згідно нього, орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про реєстрацію шлюбу, зобов'язаний ознайомити осіб, які вступають у шлюб, з умовами і порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я і сімейним станом один одного, а також роз'яснити їм права і обов'язки як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу у шлюб.
Додержання правила статті 29 Сімейного кодексу необхідне для забезпечення стабільності шлюбу і сім'ї, виконання подружжям їх прав та обов'язків, у тому числі батьківських, а також для уникнення у майбутньому інцидентів у сім'ї.
Якщо майбутнє подружжя згодне з усіма умовами і немає перешкод для укладення шлюбу, то державний орган РАЦСу приймає заяву.
2.3. Заручини

Інститут заручин є нововведенням діючого Сімейного кодексу. Зарученими особи вважаються з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу. Це закріплено у статті 31 кодексу. Сімейний кодекс, як зазначає З. Ромовська, закріплює давню народну традицію, надаючи заручинам певного правового значення. Неоднозначність, а часом і суперечливість у бажаннях і поведінці дають змогу говорити про неможливість зрозуміти, пояснити й тим більше врегулювати вибір подружніх пар. Проте час заручин для того й дається, щоб привести до спільного знаменника бажане, дійсне і належне.
Частина 2 згаданої статті підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Адже, як іноді так буває, наречений або наречена змінюють своє рішення, або ж виявляються обставини, що є істотними перешкодами до вступу в шлюб. І немає гріха, якщо в результаті взаємного вивчення молоді відмовляться від свого наміру поєднати долі. Краще одразу визнати свою помилку, ніж із сорому через неправильне розуміння свого обов'язку наполягати на шлюбі, який із самого початку приречений на невдачу. До того ж, бувають такі випадки, коли так роблять наречені, які дізналися, що в сім'ї нареченого побутує традиційне пияцтво чи їй властиві інші моральні вади. Адже ніхто не поспішає виставляти напоказ свої болячки. Щоб розглядіти їх, потрібні час і певна міра довір'я двох сімей одна одній.
Сімейним кодексом встановлено певні правові наслідки відмови заручених від шлюбу. Так, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.
Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є:
- протиправна, аморальна поведінка нареченого або нареченої;
- приховання ним / нею обставин, що мають для особи, яка відмовилася від шлюбу, істотне значення. Кодекс зазначає такі причини, як тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо.
Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу.
Важливим є також питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. І у разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.
2.4. Реєстрація шлюбу

Реєстрація є заключним етапом порядку укладення шлюбу. Про значення реєстрації вже йшла мова на початку курсової роботи. Нагадаю, що в реєстрації шлюбу зацікавлена як держава, так і самі особи, що бажають поєднати свої долі. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, народжених в шлюбі.
Отже, реєструється шлюб зазвичай після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу (реєстрація одруження провадиться РАЦСом в книзі спеціального зразка, яка є єдиним доказом засвідчених у ній фактів (зразки книг затверджуються Кабміном). Проте за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. Перелік таких причин відсутній, але можна припустити, що це може бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, призив на строкову військову службу, від'їзд майбутнього чоловіка, який проходить військову службу і приїхав на короткий час для реєстрації шлюбу, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією. Частина 2 статті 32 Сімейного кодексу встановлює, що у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Ці та інші поважні причини повинні бути підтверджені відповідними документами - відпускними посвідченнями, довідками про вагітність, про народження дитини тощо.
Можливе і відкладення реєстрації шлюбу. Причому як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. Збільшення місячного терміну може бути обумовлено важкою хворобою одного з майбутнього подружжя, що позбавило його можливості з'явитися в орган РАЦСу у призначений термін, терміновим від'їздом. Термін може бути збільшений також, коли з'ясовується, що вступаючі до шлюбу познайомилися недавно, погано знають один одного, до створення родини відносяться несерйозно. Насторожують працівників РАЦСу і випадки, коли незадовго до подачі заяви про реєстрацію шлюбу один або обидва вступаючих до шлюбу зареєстрували розірвання попереднього шлюбу.
В частині 3 статті 32 Сімейного кодексу зазначено: якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці (це положення закріплено і в статті 28). А в пункті 4.8 Правил реєстрації актів цивільного стану закріплено: якщо до органу РАЦСу надійде письмова інформація про наявність передбачених законодавством перешкод до реєстрації шлюбу, то реєстрація його відкладається, і в цьому разі заявникові, який про це повідомив, пропонується у тримісячний термін подати відповідні докази. Рішення про таке відкладення реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку. Причому орган реєстрації актів цивільного стану може як на проханн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.