На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Посадов особи, як ведуть та безпосередньо здйснюють кримнально-процесуальне провадження. Особи, як мають та обстоюють у кримнальному процес свої нтереси. Особи, як захищають та представляють нтереси нших осб.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 27.07.2007. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Зміст

    Вступ
    1. ПОНЯТТЯ і класифікація
    учасників КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
    2. посадові ОСОБИ, ЯКІ ВЕДУТЬ та безпосередньо здійснюють КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
    3. ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ТА обстоюють У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ СВОЇ ІНТЕРЕСИ
    4. особи, ЯКІ захищають та представляють ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ
    5. ОСОБИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУ І ЗДІЙСНЕННЮ ПРАВОСУДДЯ
    ВИСНОВОК
    Література
    ВСТУП

    Нам щодня доводиться вступати в різного роду суспільні відносини і при цьому ми часто навіть не звертаємо уваги на те, які права і обов'язки ми маємо, тому що такі міжлюдські стосунки нам звичні.
    Участь же осіб в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав та обов'язків кожного суб'єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності - суттєвого обмеження її прав та свобод.
    Серед завдань кримінального судочинства (кримінального процесу) ст.2 КПК першим визначає охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.
    Формулювання у Кодексі цього завдання є уточненням щодо спеціальних суб'єктів - учасників кримінального судочинства - норми ч.2 ст. 3 Конституції України, яка визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це означає, що кримінальне судочинство покликане гарантувати всім його учасникам створення належних умов для повної і безперешкодної реалізації їхніх законних прав та інтересів, у тому числі і їхніх спеціальних прав як учасників кримінального судочинства.
    З огляду на вище викладене дана тема має важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати хто має залучатися до участі в кримінальному процесі і які права і обов'язки при цьому особа матиме. Все це спрямовано на досягнення законності та правопорядку в нашій державі, захисту головної її цінності - прав та законних інтересів людини.

ПОНЯТТЯ і класифікація учасників КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Учасники (суб'єкти) кримінального процесу - це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права та обов'язки регламентуються чин-ним законодавством.

З визначення суб'єктів кримінального процесу фактично слідує, що вони є його учасниками. І насправді використання в науковій літературі поняття “суб'єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім не давно. В цьому є деяка особливість саме кримінального процесу - суб'єкти фактично і є учасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права. В подальшому в своїй роботі використовуватиму обидва ці поняття, як рівнозначні між собою, саме стосовно кримінально-процесуального їх значення.

Суб'єкти кримінального процесу можуть бути поділені на чотири групи:
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результа-тах справи.
2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний пози-вач, цивільний відповідач.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»: захисник, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: сві-док, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судово-го засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприя-ють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.
Учасники процесу характеризуються тим, що вони:
а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, перед-бачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);
в) діють у кримінальному судочинстві у відповідності зі своїми правами та обов'язками у встановленому порядку;
г) вступають у процесуальні правовідносини;
д) несуть відповідальність за невиконання своїх обо-в'язків або порушення прав інших учасників.

Посадові ОСОБИ, ЯКІ ВЕДУТЬ та безпосередньо здійснюють

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

До числа учасників (суб'єктів) кримінального процесу да-ної категорії належать: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), прокурор, суддя (суд).
Слідчий - учасник (суб'єкт) кримінального процесу, упов-новажений провадити попереднє слідство У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України для означен-ня даної форми розслідування використовується саме цей термін, у той час як у Конституції України (розділ 15 «Перехідні положення») вжито термін «досудове слідство», який набуває все ширшого обігу в мові юридичної науки. Цей термін використовують і розробники нового КПК України.. Попереднє слідство у кримінальних справах провадиться слідчими про-куратури, слідчими органів внутрішніх справ, а у справах про ряд державних злочинів - слідчими органів безпеки (ст. 112 КПК України). У справах про злочини, відповідальність за які передбачена ст. 801, ч. 2 і 3 ст. 1482 КК України, попереднє слідство провадять слідчі податкової міліції. Якщо при цьому будуть виявлені злочини, відповідальність за які передбачена ст. 84, 861, 87, 148, 1183-1485, 153', 1563, 165-172, 194 КК Украї-ни, ці злочини також розслідуються слідчими податкової міліції.
Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому ж самому процесуальному порядку.
Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого проваджен-ня, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподія-ної злочином шкоди, виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного за-стосування закону.
Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші пе-редбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.
Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі процесуальні повноваження.
Під час провадження попереднього слідства всі рішення про напрям слідства та проведення слідчих дій слідчий прий-має самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього зако-ном передбачено рішення суду або отримання санкції проку-рора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.
Одна з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі - забезпечення справжньої процесуальної самостійності слід-чого.
Якщо проаналізувати Закон України «Про прокуратуру», а також ст. 227-231 КПК України, то можна помітити, що проку-рорський нагляд став механізмом керівництва слідчим. Проку-рор, зазначав М.С. Строгович, не тільки наглядає за дізнанням та слідством, але й має вирішальну владу щодо всіх питань роз-слідування у справі Див.: Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1968. - С.216.. Вказівки прокурора органам попереднього слідства мають обов'язковий характер, їх невиконання є однією з підстав для повернення справи на додаткове розслідування. Після декількох повернень такі справи часто-густо припиняють-ся за надуманими підставами, оскільки передбачені законом строки слідства минули. Більше того, прокурор має право змінити або відмінити обраний слідчим запобіжний захід, передати справу від одного слідчого до іншого, а в разі незгоди з об-винувальним висновком - скласти новий обвинувальний висно-вок; при цьому обвинувальний висновок, складений раніше, із справи вилучається (ст. 230 КПК України).
На мій погляд, за прокурором має бути закріплено не стільки право давати обов'язкові до виконання вказівки, скільки право скасовувати незаконні рішення слідчого, від-новлювати справедливість та законність, вносячи свої пропо-зиції та рекомендації.
Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній або прийнятій ним до свого проваджен-ня справі. У разі необхідності проведення слідчих або розшукових дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, який повинен виконати дору-чення в строк не більше десяти діб (ст. 118 КПК України).
Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вима-гати від органів дізнання сприяння під час провадження окре-мих слідчих дій.
Постанови слідчого, винесені у відповідності з законом у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обо-в'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Згідно із ст. 60 КПК України слідчий не може брати участь у розслідуванні справи та підлягає відводу в таких ви-падках:
1) якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем обвинуваченого;
2) якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, пе-рекладач, захисник або був представником інтересів потерпі-лого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
3) якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об'єктивності.
За наявності вказаних підстав для відводу слідчий пови-нен заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід обвинуваченим, захисником, а також потерпі-лим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід вирішується прокуро-ром протягом двадцяти чотирьох годин.
Орган дізнання. Згідно із ст. 101 КПК України органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки - у спра-вах, віднесених законом до їх відання; командири військових частин, з'єднань, керівники військових установ - у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками та служ-бовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням служ-бових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, уста-нови; митні органи - у справах про контрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів, ліку-вальних та виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчи-нені працівниками цих установ, а також у справах про злочи-ни, вчинені в розташуванні вказаних установ; органи держав-ного пожежного нагляду - у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонної охорони - у справах про порушення державного кордону; ка-пітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Дізнання - це заснована на процесуальному законі діяльність спеціально уповноважених адміністративних органів, спрямована на запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних.
У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний пе-релік органів, наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхід-ністю провадити розслідування злочинів вони зустрічаються лише у певних випадках, коли це потрібно та неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.
Органи дізнання - це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв'язку з інформацією, що надійшла про вчи-нення злочину, та відсутністю можливості у слідчого присту-пити до провадження слідства. Дізнання - це розслідування, що здійснюється за необхідністю органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання.
Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання включає:
- прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та по-відомлень про злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про порушення кримінальної справи у разі безпосереднього виявлення ознак злочину (ст. 94-100 КПК України);
- провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України);
- провадження дізнання у справах, про злочини, що не е тяжкими (ч. 1 ст. 104 КПК України);
- досудову підготовку матеріалів у протокольній формі (ст. 425-429 КПК України);
- провадження слідчих дій в порядку виконання окремих доручень слідчого або іншого органу дізнання (ст. 114, 118 КПК України);
- участь в окремих слідчих діях, що провадяться слідчим (ч.З ст. 114 КПК України).
З числа названих видів процесуальної діяльності органу дізнання власне дізнанням, як таким, вважається лише само-стійна процесуальна діяльність органу дізнання в межах пору-шеної кримінальної справи.
Побудова правової держави передбачає непримиренну боротьбу із злочинністю. Для того, щоб ця боротьба була на-ступальною, необхідно в першу чергу створити надійні га-рантії правової та соціальної захищеності слідчих, співробіт-ників карного розшуку та підрозділів боротьби з організованою злочинністю.
В цьому напрямі вважається за можливе та необхідне здійснити такі заходи:
- об'єднати підрозділи оперативно-розшукової юрис-дикції МВС та експертно-криміналістичних служб у єдину організацію - кримінальну міліцію, яка б підпорядковувалась тільки Міністерству внутрішніх справ України та була виведе-на з підпорядкування місцевих органів влади;
- об'єднати слідчі апарати МВС та Прокуратури та утво-рити єдиний незалежний слідчий комітет. На слідчих та опе-ративних працівників треба поширити статус недоторкан-ності аналогічно статусу недоторканності депутатів;
- ввести у практику переміщення оперативних праців-ників та слідчих з одного району в інший після п'яти років роботи з гарантуванням житла та працевлаштування за спеці-альністю членів їхньої родини. У разі виходу на пенсію слідчим та співробітникам кримінальної міліції має бути за-безпечено право вибору іншого місця проживання з вирішен-ням житлової проблеми.
Дізнання здійснюється за правилами, встановленими кри-мінально-процесуальним законом для провадження поперед-нього слідства, за декотрими спеціально обумовленими винят-ками, доповненнями та положеннями.
До числа загальних положень, що характерні для всіх форм дізнання та не властиві попередньому слідству, можна віднести такі.
Особа, яка провадить дізнання, не користується процесу-альною самостійністю в тому обсязі, яким користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про зупинення справи орган дізнання (особа, яка провадить дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокуро-ра обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обран-ня, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин.
Повноваженнями по провадженню тих або інших проце-суальних дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а «орган дізнання». Тому для особи, яка безпосеред-ньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язко-вому затвердженню керівником органу дізнання.
Отже, затвердженню керівником органу дізнання підляга-ють постанови особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень і дій:
- порушення кримінальної справи;
- направлення заяви (повідомлення) за підслідністю;
- відмову в порушенні кримінальної справи;
- направлення кримінальної справи за підслідністю;
- закриття, зупинення, поновлення провадження у справі;
- розшук обвинуваченого;
- проведення обшуку, виїмки, освідування;
- накладення арешту на майно;
- обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;
- притягнення особи як обвинуваченого;
- привід обвинуваченого, свідка, потерпілого або розшук обвинуваченого;
- відсторонення обвинуваченого від посади;
- етапування.
Керівник органу дізнання затверджує також протокол затримання.
Затвердженню керівником органу дізнання безсуперечно підлягають всі процесуальні акти, які має санкціонувати про-курор. Вони набирають сили з моменту затвердження їх про-курором. Ті документи, які підлягають затвердженню тільки керівником органу дізнання, набувають юридичної сили з мо-менту їх затвердження останнім.
Низка процесуальних актів не потребує затвердження їх керівником органу дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за винятком протоколу затримання); постанова про виділення або об'єднання кримінальних справ; постанова про визнання особи потерпілою, цивільним позивачем або цивільним відпо-відачем; постанова про приєднання речових доказів до кримі-нальної справи; протокол явки з провиною та інші документи. Складання таких документів віднесено до компетенції особи, яка провадить дізнання, а не органу дізнання. Вони набира-ють законної сили з моменту їх підписання особою, яка прова-дить дізнання.
Прокурор - учасник (суб'єкт) кримінального процесу, на якого згідно із ст. 121 Конституції України покладаються:
- нагляд за додержанням законів органами попереднього слідства, дізнання та оперативно-розшукової юрисдикції;
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках;
- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні при-мусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян,
Прокурор не уповноважений здійснювати нагляд за діяльністю суду або судді під час розгляду ними кримінальних справ.
Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання та попереднього слідства, прокурор зобов'язаний:
- вживати заходів до того, щоб жодний злочин не зали-шився нерозкритим та жоден злочинець не ухилився від відпо-відальності;
- суворо наглядати за тим, щоб жоден громадянин не заз-нав незаконного та безпідставного притягнення до криміналь-ної відповідальності або іншого незаконного обмеження в правах;
- слідкувати за неухильним додержанням встановленого кримінальним законодавством порядку провадження дізнання та попереднього слідства;
- суворо слідкувати за тим, щоб ніхто не був заарештова-ний інакше як за постановою суду або з санкції прокурора;
При вирішенні питання про санкцію на арешт прокурор зобо-в'язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що об-ґрунтовують проведення арешту, а в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого.
Наділений повноваженнями по нагляду за додержанням законів органами дізнання та попереднього слідства, прокурор у межах своєї компетенції вправі:
а) давати вказівки про провадження дізнання та поперед-нього слідства, про обрання, зміну або відміну запобіжного захо-ду щодо підозрюваного та обвинуваченого, про притягнення осо-би як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, а також про проваджен-ня окремих слідчих дій та розшук злочинців, що переховуються;
б) вимагати від органів дізнання та слідчого для пере-вірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відо-мості про вчинені злочини, хід дізнання, попереднього слідства та розшуку злочинців;
в) брати участь у проведенні дізнання та попереднього слідства та у необхідних випадках особисто провадити попе-реднє слідство або окремі слідчі дії у будь-якій справі;
г) повертати кримінальні справи органу дізнання та слідчому зі своїми письмовими вказівками про провадження додаткового розслідування;
д) відміняти незаконні та безпідставні постанови органів дізнання та слідчого;
е) усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або слідства, якщо вони припус-тилися порушення закону при розслідуванні справи;
ж) витребувати будь-яку справу від органу дізнання та передавати його слідчому, а також передавати справу від од-ного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного та об'єктивного розслідування справи;
з) доручати органам дізнання виконання окремих слідчих дій та розшукових заходів у справах, що перебувають у про-вадженні слідчих органів прокуратури;
і) санкціонувати: арешт; обшук; виїмку документів, що становлять державну таємницю; накладення арешту та виїмку поштово-телеграфної кореспонденції; відсторонення обвину-ваченого від посади; поміщення обвинуваченого в медичний заклад закритого типу; затверджувати постанови: про ексгу-мацію трупа; про встановлення строку ознайомлення зі спра-вою; про припинення справи за нереабілітуючими підставами; про відміну запобіжного заходу - арешту;
к) продовжувати строк розслідування та тримання обви-нуваченого під вартою;
л) порушувати, відмовляти в порушенні та закривати кри-мінальні справи;
м) затверджувати обвинувальний висновок або повертати кримінальну справу слідчому для провадження додаткового розслідування;
н) змінювати обвинувальний висновок слідчого або скла-дати новий висновок;
о) давати письмову згоду на направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру.
Письмові вказівки прокурора органам дізнання та попе-реднього слідства є обов'язковими для виконання. Оскаржен-ня отриманих вказівок вищому прокурору не зупиняє їх вико-нання за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України.
Виходячи із змісту п. 13 розділу 15 Конституції України, протягом п'яти років після набуття нею чинності зберігається існуючий порядок видачі прокурором санкцій на арешт та тримання під вартою, на затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також на проведення обшуку, а згідно з п. 9 прокуратура продовжує здійснювати надані їй кримінально-процесуальним законом функції до введення в дію нових за-конів.
Прокурор підлягає відводу за тими ж підставами, що й суддя. Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні попе-реднього слідства у справі, підтримував обвинувачення в суді або робив висновок при розгляді справи в касаційному поряд-ку чи в порядку нагляду, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу (ст. 58 КПК України).
Відвід, заявлений прокурору при розгляді справи в суді, розв'язується судом, а при розслідуванні справи - вищим про-курором.
Суддя (суд) - суб'єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно із ст. 124-129 Конституції Ук-раїни судочинство здійснюється Конституційним Судом та су-дами загальної юрисдикції. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках - народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій тери-торії держави. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про статус суддів» суддя-ми можуть бути громадяни України, які досягли 25 років, мають вищу юридичну освіту та стаж роботи за юридичним фа-хом не менш як п'ять років. Судді незалежні, незмінювані, не-доторканні. У ст. 127 Конституції України уточнюється, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, який має стаж роботи у галузі права не менш як три роки, про-живає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Суд (суддя) зобов'язаний всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити із додержанням усіх принципів кри-мінального процесу та правил судочинства всі обставини справи, встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів гро-мадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.
Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судо-ве слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчи-ненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За непідкорення розпорядженню головуючого в суді або порушення порядку під час судового засідання грома-дяни несуть відповідальність за ч.1 ст.1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок (обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.
Розгляд справ у суді здійснюється тільки щодо обвинува-чених та лише за тим обвинуваченням, за яким вони були віддані до суду.
Під час розгляду кримінальної справи суд не пов'язаний з висновками органів попереднього слідства, а також думками учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню в судовому розгляді та у вироку, судді вирішують на підставі За-кону, згідно з правосвідомістю, за своїм внутрішнім переко-нанням, заснованим на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, за умов, що ви-ключають сторонній вплив на суддів.
У відповідності зі ст. 275-277 КПК України суд, виявив-ши в процесі судового слідства в діях обвинуваченого наявність більш тяжкого злочину або злочину, за яким обвину-вачення йому не було пред'явлено, повертає справу на додаткове розслідування. Розглянути справу по суті він у цих ви-падках не може. Інколи кримінальні справи повертаються на дослідування лише тому, що необхідна перекваліфікація дій обвинуваченого. Виникає тяганина. Витрачаються сили та кошти. Тут закономірно постає запитання: чому ж суд не може виправити помилку слідства?
В даній ситуації можна було б надати суду право са-мому своєю ухвалою змінити обвинувачення, так само й за умови, що така зміна пов'язана з погіршенням стану обвину-ваченого. При цьому суд повинен ознайомити з прийнятим рішенням обвинуваченого та інших учасників процесу, відкла-сти судове засідання на три доби, вручивши обвинуваченому копію своєї ухвали.
Суддями та народними засідателями можуть виступати тільки особи, які не підлягають відводу. Суддя не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу (ст. 54 КПК Ук-раїни) у таких випадках:
1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивіль-ним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також роди-чем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів по-терпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача або розглядав по цій справі скаргу в порядку ст. 2362, 2364, 2366 КПК України;
3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в ре-зультатах справи;
4) за наявності інших обставин, що викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя.
До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не мо-жуть входити особи, які є родичами між собою.
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи в касаційному порядку після скасування ухва-ли, постановленої за його участі (ст. 55 КПК України).
Таким чином, у законодавстві знаходить відбиття турбо-та про те, щоб у всіх випадках була забезпечена участь у ви-рішенні всіх кримінальних справ тільки таких суддів, повна неупередженість яких не викликає жодних сумнівів.
Останніми роками у відповідності з вимогами ст. 236-2366 КПК України до компетенції суду входить розгляд скарг учас-ників процесу на рішення, що приймаються слідчим та прокуро-ром, а саме: на постанову про відмову в порушенні справи; на санкцію прокурора на арешт; на постанову про закриття справи.
Скарги на незаконність вказаних рішень розглядаються суддею одноособово. За результатами розгляду скарги суддя приймає одне з двох рішень: скасовує незаконне рішення слідчого або прокурора; залишає вказані рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суддя, який розглядав зазначені скарги, не може пізніше розглядати відповідну справу по суті та підлягає відводу.

ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ТА обстоюють У КРИМІНАЛЬНОМУ

ПРОЦЕСІ СВОЇ ІНТЕРЕСИ

Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесу складають: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

Обвинувачений - це особа, щодо якої в установленому за-коном порядку винесено постанову про притягнення її як об-винуваченого (ст. 43 КПК України). Притягнення як обвину-ваченого відбувається у стадії попереднього розслідування або дізнання, коли слідчим або особою, яка провадить дізнання, зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою.

Після віддання до суду обвинувачений стає підсудним.

Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набрав законної сили.
Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений має право: зна-ти в чому його обвинувачують; давати показання за пред'яв-леним йому обвинуваченням або відмовитися давати показан-ня та відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопо-тання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції. Підсудний, поряд з цим, має право на останнє слово.
Реалізація прав обвинуваченого пов'язана з вступом його у правовідносини із слідчим та іншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.
Порядок реалізації зазначених прав обвинува-ченого:
1. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачу-ють. Винісши мотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого з викладенням конкретних дій, що став-ляться в вину, та їх юридичної кваліфікації, слідчий не пізніше двох днів з моменту винесення такої постанови зобов'язаний пред'явити її обвинуваченому. Останній у такий самий строк має бути повідомлений про всі зміни обвинувачення. Обвину-вачений має бути допитаний не пізніше однієї доби після вису-нення обвинувачення та мати можливість дати свої пояснення і зробити зауваження. Під час пред'явлення обвинувачення та допиту обвинуваченого обов'язковою є присутність захисни-ка, крім випадків, коли він не бере участі у справі взагалі.
2. Право обвинуваченого давати показання або відмовити-ся давати показання та відповідати на запитання. Допит обви-нуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого запропо-нувати йому дати показання по суті обвинувачення. Обвину-вачений має право викласти свої показання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обви-нуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені. Обви-нувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від да-вання показань або за давання хибних показань. Давання показань - його право, а не обов'язок.
3. Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого допиту. У відповідності з вимогами ст. 44 КПК України захисник допускається до участі у справі з мо-менту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або застосування запо-біжного заходу у вигляді взяття під варту - з моменту оголо-шення їй протоколу про затримання або постанови про за-стосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
У відповідності з приписами ст. 47 КПК України захисни-ка запрошують сам обвинувачений чи підозрюваний, його за-конні представники, родичі або інші особи за дорученням або за проханням обвинуваченого чи підозрюваного. У тих випад-ках, коли явка для участі у справі захисника, обраного обви-нуваченим, неможлива протягом 72 годин, особа, яка прова-дить дізнання, або слідчий відповідно мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечують йому захисника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи.
Обвинувачений має право на побачення з захисником на-одинці до першого допиту, а після першого допиту - без обме-ження кількості та тривалості.
Замінити одного захисника іншим можна тільки за клопо-танням або за згодою обвинуваченого.
При виконанні даних приписів виникає низка проблем. Наприклад, на підставі ч. З ст. 47 КПК України в тих випадках, коли явка для участі у справі захисника, обраного обви-нуваченим, неможлива протягом 72 годин, слідчий, суд мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого за-хисника або забезпечують йому захисника через керівника ад-вокатського об'єднання.
Проте займатися запрошеннями у слідчого просто немає процесуального часу, оскільки на підставі ст. 133 КПК Украї-ни він зобов'язаний вже протягом 48 годин висунути обвину-вачення, а згідно із ст. 140 КПК України присутність захисни-ка при висуненні обвинувачення обов'язкова. До того ж, де гарантії, що з'явиться захисник з колегії адвокатів, якщо у об-винуваченого немає коштів на оплату його послуг.
Вихід один: суворо додержувати строки пред'явлення обви-нувачення та забезпечувати через адвокатське об'єднання при-сутність при пред'явленні обвинувачення захисника, який вико-нуватиме свої повноваження до прибуття захисника, обраного обвинуваченим. У законі слід розширити перелік осіб, які мо-жуть брати участь у справі як захисники, вказавши, що захисни-ком може виступати будь-яка особа, що має юридичну освіту, якщо немає обставин, які б виключали її участь у справі.
Обвинувачений (підсудний) має право в будь-який мо-мент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається тільки за ініціативою обвинуваченого або підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а та-кож захисників інших підозрюваних, обвинувачених або підсудних.
При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя -постанову.
Відмова від захисника не може бути прийнята:
1) у справах про злочини, у вчиненні яких обвинувачу-ються особи у віці до 18 років;
2) у справах про злочини осіб, які внаслідок своїх фізич-них або психічних вад (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, пе-редбачає смертну кару;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.
Згідно із ст. 46 КПК України участь захисника в судовому розгляді обов'язкова також у справах, в яких бере участь дер-жавний або громадський обвинувач, а також у справах осіб, між інтересами яких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника. Ці положення логічно випливають із ст. 261 КПК України, що проголошує рівність прав та можливостей учас-ників судового розгляду щодо надання та дослідження доказів і заявлення клопотань.
Слідчий може звільнити обвинуваченого від оплати по-слуг захисника, якщо останній брав участь у справі за призна-ченням та в разі малозабезпеченості обвинуваченого.
4. Право подавати докази обвинувачений здійснює: безпосе-редньо передаючи особі, у провадженні якої перебуває справа, речові докази, що є в його розпорядженні, сліди злочину, мате-ріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, комп'ю-терні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові доку-менти та інші докази; даючи показання та пояснення у справі; заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про по-ставлення додаткових запитань перед експертами; особисто беру-чи участь у слідчих діях, а також у судовому слідстві та ставлячи запитання свідкам, експертам й іншим учасникам процесу.
Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з ос-таннім словом, обвинувачений (підсудний) може піддати до-кази аналізу, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів.
Подання доказів - право, а не обов'язок обвинуваченого. Органи та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
5. Право обвинуваченого заявляти клопотання. Письмові або усні клопотання обвинуваченого приймаються до розгля-ду та підлягають перевірці у строк не більше доби. Обвинува-чений має право заявити клопотання на будь-якій стадії кри-мінального процесу.
Усні клопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних слідчих, судових або інших процесуальних дій. Клопотання або задовольняються, або ні. У разі відмови у за-доволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з якою ознайомлює обвину-ваченого.
6. Право обвинуваченого заявляти відводи. Обвинувачений має право заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору, судді, захиснику та секретарю судового засідання, якщо за будь-якими обставинами вони будуть заці-кавленими в результаті справи. Заявлений відвід розглядаєть-ся та розв'язується в порядку ст. 54-62 КПК України.
7. Право обвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого ос-каржуються прокурору, а в окремих випадках - до суду. По-станова про закриття справи оскаржується прокурору протя-гом семи днів з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи. Надалі рішення проку-рора може бути оскаржене обвинуваченим до суду протягом семи днів з дня отримання повідомлення прокурора про зали-шення скарги без задоволення.
Згідно із ст. 110 КПК України дії та постанови органів дізнання оскаржуються прокурору та розглядаються ним про-тягом десяти днів. Скарга, що подана на слідчого, розгля-дається прокурором протягом трьох днів (ст. 235 КПК Украї-ни). Крім того, постанова про припинення справи та санкція прокурора на арешт можуть бути оскаржені обвинуваченим безпосередньо до суду. Санкція прокурора на арешт розгля-дається суддею протягом трьох днів, на постанову про припи-нення справи - протягом п'яти днів, а в разі складності справи - протягом десяти днів (ст. 2366 КПК України). Вирок суду ос-каржується в касаційному порядку протягом семи діб з момен-ту проголошення вироку, а якщо засуджений тримається під вартою, - протягом семи діб з моменту вручення йому копії вироку.
8. Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий зобов'язаний пояснити обвинуваченому його право знайомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника. Обмежувати час для ознайомлення зі справою не можна, за винятком випадків, коли обви-нувачений явно намагається цим шляхом зволікати закінчення розслідування.
Ознайомлення з усіма матеріалами справи - право обвину-ваченого; відмова його скористатися цим правом не означає, що у справі допущено порушення процесуального закону, і не тягне за собою затримки подальшого провадження у справі.
Непред'явлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно розглядатися як суттєве порушення прав обвинуваче-ного на захист та тягти за собою скасування вироку або по-вернення справи на дослідування.
9. Право обвинуваченого брати участь у розгляді справи в суді. Після закінчення попереднього слідства обвинуваченому вручається копія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді.
Розгляд справи в суді першої інстанції проходить за учас-тю підсудного. За відсутності підсудного розгляд справи до-пускається лише в тому разі, якщо він перебуває за межами держави і ухиляється від явки до суду або просить розглянути справу, за якою не передбачається покарання у вигляді по-збавлення волі, у його відсутність (ст. 262 КПК України).
Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсудний) використовує всі свої права, що передбачаються ст. 43 КПК України. Крім того, він має право: просити про оголошення доказів, що є у справі, а суд зобов'язаний прохан-ня задовольнити; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, потерпілому, експерту, спеціалісту, перекладачу, ци-вільному позивачу та цивільному відповідачу; брати участь у судових дебатах сторін за відсутності захисника; звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК України).
10. Право підсудного на останнє слово - це святиня право-суддя. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного або будь-яким чином впливати на його роз-мірковування, спрямовувати його промову, регламентувати її або коригувати. Не можна уривати промову підсудного або ставити йому під час її проголошення будь-які запитання.
Закон покладає на обвинуваченого ряд обов'язків. Обви-нувачений зобов'язаний з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду; у разі неявки щодо нього можуть бути застосовані встановлені законом примусові заходи - привід, запобіжний захід. Обвинувачений повинен виконувати вимоги слідчого щодо проведення огля-ду, надання зразків для порівняльного дослідження, участі в огляді та відтворенні обстановки і обставин події; дотримува-тися порядку в судовому засіданні.
У відповідності з вимогою ст. 53 КПК України суд, слідчий, прокурор, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані пояснити обвинуваченому та всім іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та забезпечити можливість здійснення цих прав.
Підозрюваний. Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; за-являти клопотання та відводи; вимагати перевірки прокуро-ром правомірності затримання; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого та прокурора.
Про роз'яснення прав підозрюваному вказується в прото-колі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому ж порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Право підоз-рюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в протоколі затримання обов'язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться пояснення затриманого, а сам протокол підписується затриманим; у постанові про за-стосування запобіжного заходу має бути вказано на злочин, у вчиненні якого особа підозрюється; перед допитом підозрюва-ному має бути об'явлено, у вчиненні якого злочину він підоз-рюється, про що зазначається в протоколі допиту.
Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов'язок. У цьому відношенні підозрю-ваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правил допиту обвинува-ченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання показань та за давання за відомо не-правдивих показань.
Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затриман-ня або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. За-хисник підозрюваного має ті ж права, що й захисник обвину-ваченого.
Допит підозрюваного про обставини справи та про об-ставини, пов'язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це неможливо, то не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника (ч. 1 ст. 46 КПК України).
Перед допитом підозрюваному повинні об'явити, у вчи-ненні якого злочину він підозрюється, а також роз'ясните його права (див. додаток 1).
Підозрюваний зобов'язаний:
1) з'являтися за викликом органів дізнання та попереднь-ого слідства. У разі нез'явлення без поважних причин він може бути доставлений у порядку приводу;
2) не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдаєть-ся до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш су-ворі запобіжні заходи.
Потерпілий - це особа, якій злочином завда-но моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст. 49 КПК України).
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.
Як потерпілий у кримінальному процесі може виступати тільки фізична особа (громадянин). Державним або громадсь-ким підприємствам, установам, організаціям злочином не може бути заподіяно моральної або фізичної шкоди. Злочин може заподіяти їм тільки майнову шкоду, але в цьому разі установи, підприємства або організації виступають в процесі не як потерпілий, а як цивільний позивач (ст. 50 КПК України).
Питання про те, хто є потерпілим, вирішується в кожному конкретному випадку в залежності від обставин дано и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.