Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Розвиток державної системи Францї: еволюця III республки, IV республка та Конституця 1946 р., конституцйн реформи, V республка та Конституця 1958 р. Франця має широку мережу зовншньоекономчних звязкв, нвестує значн каптали в економку нш

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Правоведение. Добавлен: 01.03.2004. Сдан: 2004. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


12
Вступ
З Першої світової війни Франція вийшла пере-можницею. За умовами Версальського договору їй повернули індустріальні області Ельзас і Лотарингію, передали частину німецьких колоній, надали право ек-сплуатації Саарського вугільного басейну. Отримала Франція право на значну суму німецьких репарацій.
Наслідки першої світової війни спричинили сер-йозні зміни у політичному й економічному житті Франції. Країна зазнала величезних людських втрат (1,5 млн. вбитих). Протягом трьох-чотирьох років у 30 департаментах не вистачало робочої сили на селі. Північні райони Франції, які були театром військових дій, були розорені, а репараційні платежі лише частко-во могли відшкодувати витрати по їх відбудові. Перехід до миру був дуже важким. Були підірвані позиції французького фінан-сового капіталу на світовому ринку. Франція, яка до війни була країною-кредитором, перетворилася на країну-боржника. За період війни вона заборгувала США більше чотирьох мільярдів доларів. Слід до-дати також, що післявоєнний розвиток Франції проходив під впли-вом світової економічної кризи.
Всі ці обставини впливали на соціальні відносини в країні. Відбу-валося загострення суспільно-класових суперечностей, спостерігав-ся підйом революційного руху, назрівали зміни в партійно-політичній системі.
Разом з тим, якщо безпосередні економічні на-слідки війни створювали певні труднощі для країни, то у політичному відношенні Франція виграла. Розвинулася французька машинобудівна промисло-вість. Із країни, що вивозила головним чином капітал, Франція після перемоги перетворилася у країну, що експортує продукцію промисловості.
Зростання промисловості вело до скорочення ре-місників і до збільшення кількості осіб найманої праці, а це, у свою чергу, до інтенсифікації політично-го життя.
Метою моєї роботи є дослідити розвиток Франції з кінця першої світової війни і до сьогодення. Давайте розглянемо як розвивалася ця країна, як формувалася її державна система. Еволюція III республіки, розвиток IV та V республік, прийняття Конституцій. Яким чином з нульової позначки у 1958 р. (рік обрання де Голля Президентом) золотий запас Франції зріс до $4,5 млрд. у 1965. Як країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилась на кредитора.
Сучасна Франція - це високорозвинена держава зі стійкою, богатою економікою. Але такою вона була не завжди. Далі розглянуті деякі з основних історичних подій у Франції, завдяки яким ця країна стала такою, якою ми її бачимо сьогодні.
1. Розвиток державної системи Франції:

а) еволюція Ш республіки

Партійно-політична система Франції мала свої відмінності по-рівняно зі Сполученими Штатами або Великобританією. Характерною рисою політичного життя Франції була наявність багатопартійності. Вона пояснювалась і дрібнобуржуазним характером суспільства, і на-пруженою політичною історією Франції, і іншими факторами. Буржу-азних партій було багато, і кожна з них пропонувала свою програму.
Поступово відбувалося зближення партій і одночасно -- поля-ризація політичних сил, розподіл усіх політичних партій на дві гру-пи, два табори. Так, з'являються два угруповання, два партійних бло-ки -- національний блок і лівий блок. Боротьба тепер іде не між ок-ремими партіями, а між двома блоками, що нагадує деякою мірою двопартійну систему.
Національний блок увібрав до свого складу праві партії. До нього увійшли: республіканська федерація, республікансько-демократич-ний союз, національно-республіканська дія та ін. Їхня програма пе-редбачала забезпечення надприбутків монополіям, посилення експлуатації робітничого класу, агресивну зовнішню політику тощо. Коли 1919 року Національний блок отримав перемогу на виборах, усі ці програмні положення почали запроваджуватися в життя.
Лівий блок об'єднав радикалів, соціалістів, радикал-соціалістів та деякі інші партії та групи, їхніми гаслами були: восьмигодинний робочий день, політична амністія, соціальні реформи, миролюбна зовнішня політика і т.д.
Таким чином, у Франції відсутня двопартійна система, яка є в США і Великобританії, але діє система двох партійних блоків.
У 1920 році виникає комуністична партія Франції. У грудні 1920 року на з'їзді соціалістичної партії у м. Тур більшість делегатів прийняла рішення про приєднання до ІІІ Інтернаціоналу і утворення комуністичної пар-тії Франції. Меншість залишила з'їзд і зберегла стару назву -- со-ціалістична партія Франції.
Компартія Франції відразу стала впливовою політичною силою, разом з анархо-синдикалістами тривалий час контролювали і спрямовували діяльність Загальної конфедерації праці. У 1923 p. радикали разом із соці-алістами створили «Лівий картель», і у 1924 році на виборах у палату депутатів компартія отрима-ла 900 тисяч голосів, а у 1928 році --1,1 мільйона. Вирішальну роль вона зіграла в історії Народного фронту.
Економічна криза 1929-1932 pp. призвела до спаду промислового виробництва, до появи 1,5 млн. чол. безробітних. Це сприяло активізації фашистських ор-ганізацій у Франції. У 20-х роках виникають фашистські організації: «Бойові хрес-ти», Ліга патріотичної молоді тощо. Вони отримують гроші від мо-нополій, пов'язані з держапаратом. У 1933 році, коли у французької буржуазії розвивається прагнення до сильної влади, фашистські пар-тії та організації об'єднуються у Союз франсистів.
Безпосереднім приводом до виступу фашистів стало вбивство відомого афериста Стависького. У його афері (випуск фальшивих позик на 200 млн. франків) були замішані міністри уряду партії радикалів. Фашисти виступили з розвінчанням корупції, нападали на парла-ментаріїв і міністрів. З 9 січня по 5 лютого 1934 р. у заможних кварталах Парижа пройшло 13 демонстрацій, на яких звучали лозунги: «Геть злодіїв! Геть вбивць! Вперед, на палату депутатів і міністрів!». 6 лютого організація «Бойові хрести» намагалась захопити владу. 20 тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа, вимагаючи розгону Національних зборів і передачі влади фашистам. Уряд радикала Даладьє розгубився. У вуличних бійках загинуло 15 і поранено 1435 осіб. Фа-шисти зробили спробу державного перевороту, але зазнали пораз-ки. Однак і після цього фашисти не тільки зберігають свої органі-зації (наприклад,«Вогненні хрести»), а й утворюють нові (кагуляри).
Населення Парижа відповіло на це величезною маніфестацією. Дев'ятого лю-того в Парижі та інших великих містах пройшли могутні антифа-шистські демонстрації, а 12 лютого розпочався антифашистський страйк за участю 4,5 мільйонів трудящих. Соціалісти, комуністи і радикали виступили спільно.
Комуністична партія Франції висунула ідею створення єдиного Народного фронту боротьби проти фашизму. Двадцять сьомого липня 1934 року між комуністами і соціалістами був підписаний Пакт про єдність дій. У травні 1935 року відбулася нарада усіх політич-них сил, які вступають у боротьбу проти фашизму. Об'єднання всіх цих політичних анти-фашистських сил отримало назву Народного фронту.
Створення Народного фронту було дуже своєчасним. У серпні 1935 року відбувся парад «Вогненних хрестів», що зібрав тридцять п'ять тисяч учасників. Подальші виступи фашистів зупинив зліт Народного фронту, який задіяв 2,5 мільйонів антифашистів для бо-ротьби проти фашистської загрози.
У січні 1936 року була опублікована Програма Народного фрон-ту. Основними її вимогами були: розпуск і роззброєння фашистських організацій, чистка армії та державного апарату від фашистських еле-ментів, реорганізація Французького банку, закріплення демократичних прав і свобод, обмеження експлуатації, боротьба з безробіттям і т. ін. У виборах 1936 року Народний фронт отримав переконливу пе-ремогу. Був сформований уряд Народно-го фронту, до якого увійшли соціалісти і радикали. Головою ради міністрів став соціаліст Леон Блюм.
Уряд Народного фронту провів низку важливих демократичних заходів: розпустив деякі фашистські організації, провів націоналіза-цію деяких галузей воєнної промисловості, заборонив приватну торгівлю зброєю, встановив сорокагодин-ний робочий тиждень з одночасним підви-щенням заробітної плати, оплачену відпустку (чотирнадцять днів), ви-знав колективний договір, виділив кредити селянству і ремісникам. В області зовнішньої політики уряд вжив заходів, спрямованих на зміцнення оборони Франції, на ство-рення системи колективної безпеки в Європі. Налякані політикою уряду підприємці розпочали екстренне переведення капіталів за кордон, закривати підприємства з масовим звільненням робітників. Це викликало незадоволення у країні. В 1937 році голова уряду Блюм заявив про необхідність «перепочинку» в соціальному законодавстві. Після цього уряд подає у відставку. В 1938 р. Народний фронт розпався. На цьому історія Народного фронту закінчується.
В квітні 1938р. було створено кабінет Далад'є (без соціалістів), який відмінив 40-годинний робочий тиж-день, збільшив податки, а щоб не допустити страйків, воєнізував приватні підприємства, що мали військове значення, транспорт, комунальні установи і т.ін. В області зовнішньої політики уряд пішов на укладення Мюнхенської угоди з Гітлером, у відповідності з якою Чехословакія була віддана на поталу фашистській Німеччині.
У Франції в даний період діяв режим Третьої республіки, якихось докорінних змін до конституцій-них законів 1875 р. не вносилось. Як і раніше, активно діяв уряд, який в окремих випадках підміняв Націо-нальні збори в області законодавства. Виникло, таким чином, так зване делеговане законодавство, яке було результатом відмови Національних зборів від своїх
прерогатив.
Зміни в державному ладі Франції в період між двома світовими війнами були незначними. Державний лад Третьої республіки, як і раніше, визначався Конституційними законами 1875 року. Основні важелі виконавчої влади в умовах Третьої республіки були зосереджені в руках уряду. Фактична роль глави держави -- президента республіки -- залишалася незначною. Парламент намагався обирати на посаду президента маловпливових політиків. Обмежувалися деякі президентські прерогативи, на прак-тиці не використовувалося право президента розпускати за згодою сенату палату депутатів.
Одночасно відбувалося падіння ролі парламенту як установи, що стоїть над урядом. Все частіше долю ради міністрів та її склад вирі-шував не парламент, а політичні партії, угруповання підприємців, профспілки, різноманітні позапартійні організації. Депутатам парла-менту нерідко доводилося лише виконувати їхні вказівки.
В умовах багатопартійності, гострого суперництва між політич-ними силами особливого значення набирала боротьба за виборчі ре-форми.
На початку XX століття у Франції діяла мажоритарна виборча система, яка давала перевагу правим політичним партіям. У 1919 році, в період підйому революційного руху, був прийнятий Закон про зміну виборчої системи. Новий закон поєдну-вав принципи мажоритарної системи з елементами пропорційного представництва, зберігаючи старі виборчі округи з нерівномірним розподілом населення, що давало перевагу виборцям із сільських департаментів. У 1927 році пропорційне представництво було ска-совано, і Франція повернулася до звичної мажоритарної системи, суть якої полягає в тому, що вибори проводяться в два тури. В першому турі обраним вважався той кандидат у депутати, який одержував абсолютну більшість голосів виборців, а у другому турі достатньо було мати відносну більшість.
За Законом 1927 року Франція і залежні від неї заморські тери-торії розподілялися на 612 виборчих округів, від кожного з яких оби-рався до парламенту один депутат.
Незважаючи на характерні для Третьої республіки урядові кри-зи і відставки кабінетів у державному механізмі Франції в цей час відбувалося подальше посилення ролі уряду і його керівника --голови ради міністрів. Правда, середня тривалість служби одного кабінета впала до шести місяців, але до складу кабіне-тів входили одні й ті ж політики. Прем'єри вдавалися до практики безконтрольного делегованого законо-давства. Останній глава Третьої республіки Поль Рейно заявив у палаті, що кожного разу при обговоренні бюджету парламент тим самим автоматично ухвалює всі видані надзвичайні декрети. Ця теза була схвально зустрінута членами палати депутатів.
Напередодні Другої світової війни до уряду Франції остаточно переходить право видання нормативних актів з різних питань державного життя. Уряд мав можливість видавати так звані декрети -- закони, які формально мали уточнювати і доповню-вати закони, а фактично змінювали і навіть скасовували затверджені парламентом законодавчі акти. Неабиякого значення у 30-х роках набуло і майже щорічне наділення уряду надзвичайними повноважен-нями.
Інститут глави держави теж не зазнав якихось суттєвих змін. Із закінченням президентських повноважень Пуанкаре (січень 1920 р.), Третя республіка вже не знала активних президентів.
Кінець Третьої республіки. Французький уряд не заважав Гітлеру. Проводячи політику «невтручання», він у вересні 1938 року підпи-сав Мюнхенську угоду. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національ-них зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Захі-дному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала.
Після капітуляції більша частина Франції була окупована фаши-стською Німеччиною. У результаті окупації Франції військами фашист-ської Німеччини Третя республіка у червні 1940 р. припинила своє існування. Уряд, очолений Петеном пішов на співробітництво з німцями. Три п'ятих терито-рії Франції було окуповано, а решта була підпорядкова-на німцям як в економічному, так і в політичному відношеннях. У частині південних і південно-східних ра-йонів, де збереглися інститути французької державності, утворила-ся «держава Віші» -- за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гіт-лерівців, мала нейтралізувати і французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на тери-торію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом з тим і Третьої республіки.
б) IV республіка та Конституція 1946 р

Уряд Національного опору. Зародком майбутнього уряду четвертої республі-ки Франції став сформований 28 червня 1940 р. у Лондоні Тимчасовий французький комітет(«Вільна Франція»), очолюва-ний молодим генералом Ш. де Голлем, який складався із дев'яти так званих національних комісарів. Владу Тимчасового комітету з самого початку визнали деякі французькі колонії. З перших днів оку-пації країни французькі патріоти розпочали боротьбу з гітлерівськи-ми загарбниками. У самій Франції розгорнувся рух Опору, в якому активну участь брали члени комуніс-тичної партії Франції, під керівництвом яких в окремих районах, на підприємствах створювалися народні комітети і комітети дії. Поступово відбувалося об'єднання національно-визвольних сил і розвиток їх організаційної структури.
Після об'єднання французького і лондонського центрів у травні 1943 року в Алжирі був створений єдиний Французький комітет національного визволення. У 1944 році він був перетворений на Тимчасовий уряд Французької республіки на чолі з де Голлем. Одночасно була сформована Консультативна асамблея, до якої увійшли представники всіх політичних партій і груп, що боролися за визволення Франції. Влітку 1944 року правлячі кола США і Англії відкрили нарешті другий фронт. Англо-американські війська висадилися у Франції. У серпні 1944 року під керівництвом комуністичної партії спалах-нуло повстання в Парижі. Столиця Франції була звільнена від гіт-лерівців ще до приходу американських і англійських військ. На кінець 1944 року Франція в основному була звільнена.
Тимчасовий уряд на чолі з де Голлем, до якого увійшли два ко-муністи, здійснював управління країною в перший період після звіль-нення -- в 1944-1946 роках.
Однією з першочергових проблем повоєнної Франції було питання про новий конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було призначено на 21 жовтня 1945 р. Одночасно в країні проходив референдум, який мав на меті визначити статус і повноваження майбутнього парламенту, а також виявити ставлення до політичної системи Третьої республіки. Ре-ферендум відкинув ідею повернення до Третьої республіки.
13 листопада 1945 р. Установчі збори знову обрали генерала де Голля главою Тимчасового уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. Депутати-соціалісти запропонували скоротити на 20% військові ви-трати. Їх підтримали комуністи. Генерал рішуче протесту-вав. Він був переконаний у нездатності коаліційного уряду справитися з труднощами економічного й міжнародного порядку, які очікували країну. 20 січня 1946 р. він зробив заяву про відставку. Главою уряду було призначено соціа-ліста Ф. Гуена. До уряду увійшли 7 соціалістів, 6 комуніс-тів, 6 католиків. У Франції розпочався період правління трьохпартійного блоку.
10 листопада 1946 р. у Франції відбулися вибори до Національних зборів. Перший уряд, сформований на ос-нові конституції 1946 р., очолив представник правого кри-ла ФСП Поль Рамадьє. Найважливіші посади обійняли народні республіканці, соціалісти й комуністи. Уряд Ра-мадьє вперше після визволення країни включив до свого складу також радикалів і правих ("незалежних"). 16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Фран-цузької республіки. Ним став правий соціаліст Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта респуб-ліка.
Конституція 1946 року. "Народно-республіканський рух" спільно з іншими партіями Установчих зборів розробили проект, який у вересні 1946 р. Установчі збори прийняли як новий проект Конституції. Його було схвалено в результаті референдуму, що відбувся 13 жовтня.
Нова конституція, яка була вже п'ятнадцятою в історії Франції, проголошувала, що «всяка людська істота незалежно від раси, релігії і віросповідання має невід'ємні і священні права». Основний закон урочисто підтверджував «права і свободи людини і громадянина, котрі освятила Декларація прав 1789 року».
У своїй преамбулі Конституція 1946 року проголошувала важ-ливі «економічні, політичні і соціальні принципи». Жінкам гарантувалися у всіх галузях рівні права з чоловіками. Кожен повинен пра-цювати і мати право на одержання посади. Гарантувалося право на утворення профспілок і роботу в них, на страйк «в межах закону», на колективний договір. Нація гарантує всім, було сказано в Консти-туції, зокрема дітям, матерям і літнім трудівникам, «охорону здоров'я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля». Організація «суспільної безкоштовної і світської освіти всіх ступенів» проголошу-валась обов'язком держави.
За формою правління Франція була «світською, демократичною і соціальною» парламентською республікою.
Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради Республіки. Обидві палати обиралися: Національні збори -- на за-садах загального і прямого виборчого права на п'ять років, Рада Рес-публіки -- комунами і департаментами на засадах загального і не-прямого виборчого права.
Національні збори проголошувалися єдиним законодавчим ор-ганом країни, який не міг «передати це право» (ст. 13), тобто делегу-вати свої законодавчі повноваження. Національні збори мали винят-кове право ратифікації і денонсації міжнародних договорів, оголо-шення війни і т.ін.
Рада Республіки отримала лише дорадчі функції, її рекомендації не були обов'язковими для Національних зборів. Верхня палата лише вно-сила поправки до законопроектів, прийнятих Національними зборами.
Якщо між палатами не було згоди, то рішення залишалось за Національними зборами. Вибори до Ради республіки були двоступеневими, але більшість членів виборчих колегій складали делегати, обрані на загальних виборах на основі пропорційного представництва. До колегії входили також генеральні та муніципальні рад-ники і депутати Національних зборів від департамента. Шоста частина Ради республіки призначалася Націо-нальними зборами.
Главою держави був президент республіки, який обирався на су-місному засіданні палат парламенту строком на сім років, і міг бути переобраним лише один раз (ст. 29). Він призначав голову уряду, державних радників, членів Верховної ради і Комітету Національної оборони, головував у раді міністрів. Прези-дент проголошує закони протягом десяти днів, підписує і ратифікує міжнародні договори і т.д. Однак, ніяких надзвичайних повноважень Конституція президенту не надавала. Більше того, кожен акт президен-та підписувався головою ради міністрів і одним із міністрів (ст. 38). Призначений президентом прем'єр-міністр не міг розпочати формування кабінету, доки Національні збори абсолютною більшістю не ухвалять його канди-датуру і його програму.
Виконавча влада, за конституцією, вручалася раді міністрів на чолі з її головою. Цей орган очолював безпосереднє державне управ-ління країною. В його розпорядженні знаходився розгалужений бю-рократичний чиновницький апарат.
Конституція покладала на міністрів колективну відповідаль-ність перед Національними зборами за загальну політику кабінету і індивідуальну відповідальність за їх особисту діяльність. Працю-вав уряд під контролем Національних зборів, які мали можливість абсолютною більшістю голосів відмовити кабінету в довірі. Така відмова тягла за собою колективну відставку кабінету. Але, якщо протягом вісімнадцяти місяців відбудуться дві міністерські кризи, рада міністрів «може прийняти рішення про розпуск Національних зборів» (ст. 51).
Рада міністрів мала йти у відставку, якщо Націо-нальні збори абсолютн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.