На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Основн засади системи цивльного права України. днсть розмежування нститутв цивльного права. Система цивльного права України. Загальна частина цивльного права. Спецальна, особлива частина цивльного права.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 02.06.2006. Сдан: 2006. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


35
П Л А Н

І. Вступ.

ІІ. Основні засади системи цивільного права України:

а) поняття інститутів права;

б) поняття системи цивільного права;

в) єдність і розмежування інститутів цивільного права.

ІІІ. Система цивільного права України:

а) загальна частина цивільного права;

б) спеціальна, особлива частина цивільного права;

в) завдання, що стоять перед наукою цивільного права України;

г) джерела цивільного права України.

ІV. Висновки.

V. Список нормативно-правових актів та літературних джерел.

Вступ

Право, як сукупність відомих загальнообов'язкових норм (право в об'єктивному змісті), має своєю загальною задачею регулювання відносин між людьми. Одні з цих відносин воно регулює примусовим чином, так що окремі частки особи своєю волею, своїми частками угодами їх змінити не можуть: усі визначення в цій області виходять з одного єдиного центра, від однієї єдиної волі - волі держави. Так саме обстоїть справа в сфері державного права, кримінально права і т.д. І в цьому змісті публічне право може бути характеризоване як система юридичної централізації: усе воно перейнято духом субординації, принципом влади і підпорядкування.
В інших сферах відносин держава застосовує інший прийом: вона не регулює їх від себе і примусово, а передає їх регулювання приватній волі і приватним угодам; сама ж займає позицію влади і тільки охороняє те, що буде встановлено приватними особами - приватне право. Унаслідок цього норми права в цих областях мають характер не примусовий (ius cogens), а лише диспозитивний (ius dispositivum) і можуть бути приватною волею відсторонені (pactis privatorum mutari possunt). Іншими словами, держава не ставить себе в положення єдиного центра визначень, а, навпроти, припускає наявність безлічі маленьких автономних центрів, що регулюють свої відносини самі. Це і є область приватного чи цивільного права - ius privatum. Саме цю думку власне, кажучи, мали на увазі і римські юристи, коли говорили "publicung ius est quod ad statum rei romanae spectat, privatum quod ad singulorum utilitatem".
Цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян і організацій, які в силу загальних правил цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
з адміністративних актів, у тому числі державних та інших громадських організацій -- з актів планування;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян і організацій.
Основні засади системи цивільного права України
Поняття інститутів права
Для того щоб охарактеризувати цивільне право, як самостійну галузь права України, як галузь приватного права, необхідно визначити поняття та ознаки цивільного права. Отже, цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень із метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. В наведеному визначені відображено загальні ознаки права, як суспільного явища і особливі ознаки цивільного права, обумовлені змістом його предмета й методу. [3, c. 21-24]
Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим, йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета й методу.
1. Цивільне право, як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносин, тобто певне коло суспільних відноси, що становлять предмет ці вільно-правового регулювання.
2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, інші соціальні утворення, за певних умов релігійні організації.
4. Метою цивільно-правового регулювання є задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
Оскільки цивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставити питання: чим викликана необхідність його виділення у самостійну галузь?
Визначення ж кола цих відносин, у свою чергу, дозволить окреслити й предмет цивільного права.
Отже, які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивіль-ним правом?
Цивільний кодекс України (ЦК України) визначає, що ци-вільне законодавство регулює майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві, і по-в'язані з ними особисті немайнові відносини.
Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:
а) майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;
б) особисті немайнові відносини.
Як бачимо, цивільне законодавство регулює не всі майнові відносини, а лише певну їх частину: майнові відносини, зу-мовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві.
Система сучасного цивільного права -- це структура галузі. Структура -- невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура -- це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, складають інститут купівлі-продажу.
Отже, система сучасного цивільного права -- це структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
Тобто, виходячи з загальних ознак приватного права та визначивши поняття та особливі ознаки цивільного права, ми можемо визначити цивільне право як галузь приватного права.
Цивільне право, предметом цивільно-правового регулювання якого є: майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві і особисті немайнові відносини, як галузь приватного права, складає основу приватноправового регулювання. Тим самим визначається його місце в правовій системі до основної, базової галузі, призначеної для регулювання часток, насамперед майнових відносин. З цього випливає, що загальні норми і принципи цивільного права можуть застосовуватися для регулювання будь-яких відносин, що входять у приватноправову сферу, якщо на цей рахунок відсутні прямі розпорядження спеціального законодавства. Це стосується насамперед сфери сімейного права, де таке положення одержало пряме законодавче закріплення, але також і приватноправових відносин, що торкаються інститутами трудового, природноресурсового, екологічного права. Саме на цьому, зокрема, базуються небезпідставні спроби судової практики використовувати у відносинах, що виникають при необґрунтованому розірванні чи зміні трудового договору, цивільно-правові норми про відшкодування моральної шкоди.
Навпроти, норми трудового чи наприклад, сімейного права не можуть використовуватися для заповнення пробілів у сфері цивільно-правового регулювання ні при яких умовах.
В даний час відбувається розширення сфери дії цивільного права. Так, до нього тепер відноситься ряд відносин землекористування і природокористування, що змінили свою економічну і юридичну природу в зв'язку з визнанням права приватної власності на деякі земельні ділянки та інші природні об'єкти. Цивільно-правові відносини усе більше проникають у сферу сімейних відносин. Усе це свідчить про зростання соціальної цінності цивільного права як найбільш ефективного регулятора ринкових відносин, що формуються.
Поняття системи цивільного права
До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини.
Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров`я, честь та гідність, ім`я, ділову репутацію, авторські права.[9, c. 33-35]
Методом цивільного права є метод рівності сторін. Це означає горизонтальні відносини і рівність суб`єктів.
Цивільне право - це сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.
Система цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб`єкти і об`єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.
Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів - права власності та інші речові права, зобов`язальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів.
Цивільне законодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ГК України, Законів України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» та ряду інших законів і підзаконних актів.
Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, пов`язаних з застосуванням комп`ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення. [13, c. 43-45]
Судова практика не є джерелом цивільного права. Верховний Суд України узагальнює та аналізує судову практику і на цій основі приймає постанови. Такі постанови є обов`язковими для використання лише для відповідних судів, це такі методичні рекомендації до вирішення аналогічних питань.
Цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов`язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб`єкти відносин; 2) об`єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов`язків.
Цивільне право як наука - це система знань про цивільне право як галузі права: про цивільно-правові норми, про цивільно-правові відносини, про історію розвитку цивільного права, про склад і систему норм цивільного права, їх зміст і ролі. З врахуванням змін, що відбулися у громадському житті і законодавстві, система цивільного права може бути представлена у такий спосіб.
Перша частина охоплює основи цивільного права:
введення в цивільне право;
цивільні правовідносини;
здійснення і захист цивільних прав;
право власності й інші речові права;
особисті немайнові права;
загальні положення про зобов'язання.
Друга частина розглядає окремі види зобов'язань і договорів:
зобов'язання по передачу майна у власність або інше речове право;
зобов'язання по передачі майна в користування;
зобов'язання по виконанню робіт;
зобов'язання по реалізації результатів творчої діяльності;
зобов'язання по наданню послуг;
спільна діяльність;
зобов'язання з односторонніх угод;
позадоговірні зобов'язання.
Цивільне право як галузь права - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють майнові, особисті немайнові, пов'язані з майном і особисті немайнові, не пов'язані з майном відношення.
Предмет цивільного права як галузі права - це регульовані галуззю цивільного права майнові відносини (договір купівлі-продажу, міни, поставки, підряду), учасниками яких виступають власники відособленого майна, а також пов'язані з майном особисті немайнові відносини (авторське право, право на відкриття), і, у випадках, передбачених законом, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майном (відносини по захисті честі і гідності).
Метод цивільно-правового регулювання - це засіб впливу цивільно-правових норм на регульовані цими нормами суспільні відносини. Особливості даного методу :
Рівність сторін (випливає з відособленості майна учасників цивільно-правових відносин);
Принцип «Дозволене усе, що прямо не заборонено законом»;
Множинність суб'єктів і об'єктів;
Захист порушеного права здійснюється шляхом подачі позову (цивільно-правовий захист носить майновий, відтворювальний або компенсаційний характер).
Цивільні правовідносини являють собою юридичний зв'язок між учасниками врегульованого правом майнового або немайнового відношення, що виражається в наявності в них взаємних суб'єктивних прав і обов'язків (або тільки права і відповідного йому обов'язку). Термін «врегульовані правом» означає не тільки конкретну регламентацію визначених відносин спеціальними правовими нормами, але і поширення на них загальних норм цивільного права, що регулюють дані відносини. У результаті «врегулювання правом» суспільних відносин учасники цих суспільних зношений несуть цивільні права й обов'язки.
Специфічною рисою цивільних правовідносин є юридична рівність учасників цивільних правовідносин, тобто жодна зі сторін цивільних правовідносин не наділена владними повноваженнями, вони не підпорядковані одне одному.
У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст й об'єкт.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, держава Україна, інші держави, адміністративно-територіальні одиниці, юридичні особи, міжнародні організації. Суб'єкт цивільного права має цивільну правоздатність.
Під змістом цивільних правовідносин слід розуміти його суб'єктивні права й обов'язки. У кожних цивільних правовідносинах розрізняють дві сторони - правомочну і зобов'язану. Правомочній стороні належить право, що називається суб'єктивним правом. Цьому суб'єктивному праву відповідає обов'язок іншої сторони. Під суб'єктивним цивільним правом слід розуміти надану законом учаснику цивільних правовідносин можливість визначеного власного поводження, а також можливість потребувати відповідної поведінки від іншої особи або осіб із використанням у необхідних випадках мір державного примусу. Під обов'язком розуміється міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта. Суб'єктивне право й обов'язок виникають одночасно.
Об'єкти цивільних правовідносин - речі, гроші, цінні папери, інше майно; дії, результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага. Цивільні правовідносини бувають:
1. У залежності від предмета цивільно-правового регулювання:
- майнові;
- особисті немайнові, пов'язані з майном;
- особисті немайнові, не пов'язані з майном.
2. У залежності від суб'єктивного складу:
- абсолютні - право правомочної особи відповідає обов'язкам невизначеного кола осіб (наприклад, право власності, авторства);
- відносні - право правомочної особи відповідає обов'язкам визначеного кола осіб (будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникло з договорів, із заподіяння шкоди, наприклад, договір купівлі-продажу).
3. У залежності від засобу задоволення інтересу носія права:
- речові - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право самостійно без допомоги третіх осіб (речові правовідносини є абсолютними);
- зобов'язальні - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право за допомогою третіх осіб (зобов'язальні правовідносини є відносними).
Підставою виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами називаються обставини, із якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Нерідко закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин не з одною обставиною, а із сукупністю юридичних фактів, що називається юридичним складом.[7, c. 30-33]
Всі юридичні факти діляться на дії і події. Під дією розуміються обставини, що настають з волі осіб, що їх вчинюють. Події - це обставини, що настають незалежно від волі учасників правовідносин. Юридичні дії можуть бути правомірними або неправомірними.
Серед правомірних юридичних дій особливе значення для виникнення цивільних правовідносин мають угоди і юридичні вчинки. Угоди - це вольові дії суб'єктів цивільного права, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільно-правових відносин. Юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільного права, що самі по собі не спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, проте породжують їх в силу прямої вказівки в законі (наприклад, знахідка, скарб).
Здійснення цивільних прав - це реалізація суб'єктивного цивільного права для задоволення інтересу, що охороняється законом. Здійснення суб'єктивних цивільних прав нерозривно пов'язано з виконанням обов'язків. Способи здійснення цивільних прав різноманітні і залежать, насамперед, від їхнього призначення.
Особа, що володіє суб'єктивними правами, у процесі їх реалізації повинна підкоритися вимогам закону, що встановлює визначені межі, у яких право тільки і може здійснюватися. Цивільне право повинно здійснюватися відповідно до його призначення і моральних принципів суспільства. Здійснення прав не повинно виходити насамперед за межі їх призначення. Під призначенням права розуміється ціль, заради досягнення якої суб'єктивне право дається учасникам цивільних правовідносин. Призначення суб'єктивних цивільних прав визначається цивільним законодавством.
Кожне цивільне право має свою ціль, що закріплена в законі і носить об'єктивний характер, якщо право здійснюється відповідно до цілі, то суб'єктивне право застосовується правильно. Під неналежним здійсненням права розуміється використання права не у відповідності з його призначенням або з моральними принципами. Такі права не підлягають цивільно-правовому захисту. Існують такі наслідки неналежного здійснення права:
Позбавлення самого суб'єктивного права;
Примусовий викуп права;
Самого майна не позбавляють, але позбавляють незаконно отриманого прибутку;
Повернення сторін у початкове положення (двохстороння реституція).
Захист права - сукупність мір правоохоронного характеру, спрямованих на застосування у відношенні правопорушника примусового впливу з метою визнання або відновлення порушеного права, або того що оспорюється. Право на захист - можливість застосування правомочною особою заходів правоохоронного характеру. Способи захисту відповідають характеру суб'єктивного права.
Порядок захисту може бути загальним (розгляд цивільних справ судами) і спеціальним (у випадках прямо зазначених у законі розгляд цивільних справ адміністративними органами і громадськими організаціями).
Засоби захисту - це те, яким чином здійснюється захист. Способи захисту можуть бути загальними (визнання права, відновлення положення, що існувало до порушення права, припинення дії права, що порушено, присудження до виконання зобов'язання в натурі, припинення або зміна правовідносин, відшкодування матеріального збитку, відшкодування збитків) і спеціальними (застосовуються у випадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, стягнення неустойки, штрафу пені).
Цивільне законодавство України визначає цивільну правоздатність у такий спосіб - суспільно юридична властивість, закріплена законами держави, які передбачають можливість мати цивільні права і нести обов'язки. Ознаками цивільної правоздатності є:
Формальна рівність правоздатності для усіх;
Сполучення прав і обов'язків;
Гарантування правоздатності.
Громадяни можуть відповідно до закону мати: майно на праві приватної власності (у тому числі і землю), право користування житловими помешканнями й іншим майном, обирати рід занять і місце проживання, успадковувати і заповідати майно, займатися підприємницькою діяльністю, разом з іншими громадянами або юридичними особами, створювати господарські товариства, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові і особисті немайнові права.[17, c. 51-53]
Ніхто не може бути обмежений у правоспроможності інакше, як у випадках і порядку передбачених законом Угоди, спрямовані на обмеження правоспроможності є недійсними. Проте закон вказує на те, що може застосовуватися обмеження правоздатності, при застосуванні до особи кримінального покарання.
Цивільна правоздатність має свій зміст - сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до чинного цивільного законодавства. Зміст цивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціального розвитку. Відповідно до чинного законодавства до змісту цивільної правоздатності можна віднести можливість мати майно на праві власності, успадковувати майно, займатися підприємництвом і будь-якою іншою не забороненою законом діяльністю, створювати самостійно або разом з іншими громадянами й організаціями юридичні особи, укладати будь-які, не заборонені законодавством угоди, брати участь у зобов'язаннях, обирати місце проживання і рід занять, набувати права на житло, мати права автора винаходу, твору науки, літератури, мистецтва або іншого результату інтелектуальної діяльності, мати майнові і немайнові права. У зміст цивільної правоздатності можуть входити також права й обов'язки, не передбачені законом, але не суперечні йому.
Держава є специфічним суб'єктом цивільного права. У зв'язку з тим, що держава має власність, у неї є визначене суб'єктивне цивільне право, що може виникнути на підставі цивільної правоздатності, а цивільною правоздатністю може володіти суб'єкт цивільного права. Особливість держави полягає в тому, що вона, будучи носієм політичної влади і суверенітету, визначає правосуб'єктність громадян і юридичних осіб. Держава одержує для себе цивільні права і створює цивільні обов'язки через свої органи. Але держава не виступає в якості єдиного суб'єкта цивільних правовідносин. Навпроти, вона характеризується множинністю суб'єктів.
Відповідно до законодавства України під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямовано суб'єктивне право, тобто усе те, із приводу чого виникає визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно поділяються на три основні групи:
речі (матеріальні явища, предмети природи, як у їх природному стані, так і пристосовані людиною до її потреб, усякого роду предмети вжитку, гроші і цінні папери);
діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності);
особисті майнові блага.
З прийняттям Закону України «Про власність» режим права власності поширився не тільки на речі, але і на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу, правове регулювання яких здійснюється главою 6 Закону, «Право інтелектуальної власності». А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних прав вважається можливим умовно об'єднати в одну групу «речей» із підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і речі нематеріальні.
Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільних правовідносин. Наука і законодавство розмежовують ці речі по ряду ознак, пов'язуючи з приналежністю речі до тієї або іншій групи.
У цивільному праві існує поняття «майно» як об'єкт цивільних прав. Воно вживається як для позначення конкретних речей, так і при визначенні сукупності майнових прав і обов'язків суб'єкта, зокрема, при спадкуванні майна громадян, коли до складу спадкового майна включаються і борги спадкодавця, або ж коли мова йде про майно, що знаходиться на балансі підприємства, до складу якого входять не тільки будинки, спорудження, устаткування, але і вимоги до боржників і обов'язки по виплаті сум, що належать кредиторам. Таким чином, до складу майна входять приналежні особі речі і права вимоги, що складають актив майна, а також борги (обов'язки), що складають пасив майна. До складу майна можуть включатися тільки об'єкти цивільних прав матеріального характеру.
Розрізняють майно в такому змісті:
- речі
- речі + права
- речі + права + обов'язки
Єдність і розмежування інститутів цивільного права
Цивільне і адміністративне право. Уявлення про цивільне право буде більш повним і ясним у випадку його чіткого і послідовного розмежування з пов'язаними з ним іншими галузями права. Будь-яка діяльність людини вимагає певної організації. Тому в будь-якій сфері діяльності людини неминуче складаються організаційні відносини. Ті організаційні відносини, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну чи споживання, самим тісним образом зв'язані з виникаючими там же майново-вартісними відносинами. Так, для заняття будівельною діяльністю необхідно одержати ліцензію від компетентного органу державного управління. Тому між будівельною організацією й органом державного управління виникає організаційні відносини по одержанню ліцензії, тісно пов'язані з майново-вартісними відносинами, у які вступає будівельна організація в процесі виконання будівельних робіт. Однак природа організаційних відносин визначає їхнє правове регулювання за допомогою зобов'язуючих розпоряджень, що спираються на владні повноваження органу державного управління. Тому складаються в різних сферах діяльності людини організаційні відносини, як би тісно вони не були зв'язані з майново-вартісними відносинами, регулюються нормами адміністративного права, у якому застосовується метод влади-підпорядкування. Так, нормами адміністративного права регулюються відносини між відповідними комітетами з управління державним майном і державними установами по наділенню останніх необхідним майном.[4, 17-19]
Цивільне і трудове право. Для розмежування цивільного і трудового права принципове значення має та обставина, що у відповідності зі сформованою в нашій країні традицією робоча сила не визнавалася, а найчастіше і зараз не визнається товаром. У силу цього вважають, що майнові відносини, що виникають у результаті наймання робочої сили, не носять вартісного характеру. Тому їхнє правове регулювання повинне здійснюватися особливою самостійною галуззю трудового права.
Однак у міру переходу до ринкової економіки і формування ринку праці усе більш виразно проглядається товарний характер відносин, що виникають із приводу трудової діяльності людини. Тому зазначені відносини повинні входити в предмет цивільного права і регулюватися відповідним структурним підрозділом цивільного законодавства.
В даний час у сфері правового регулювання трудових відносин використовуються лише деякі цивільно-правові елементи і зберігається історично сформована практика правового регулювання трудових відносин без обліку їхнього вартісного характеру. Останнє є однією з причин неефективності нашого виробництва. Незважаючи на це, практика правового регулювання трудових відносин без обліку їхнього вартісного характеру знаходить своє теоретичне обґрунтування в переважній більшості робіт представників науки трудового права.
Цивільне і природоресурсне право. Оскільки земля, її надра, ліси, води й інші природні об'єкти не створені працею людини, а дані йому самою природою, довгий час вважалося, що виникаючі з приводу природних об'єктів відносини також позбавлені вартісної ознаки і тому повинні регулюватися нормами особливої галузі, іменованої природоресурсним правом. В даний час земля й інші природні об'єкти втягуються в товарний оборот і їх майнові відносини здобувають вартісний характер, включаючись тим самим у предмет цивільного права.
Цивільне і фінансове право. Майнові відносини, що виникають у процесі діяльності органів державного управління в зв'язку з нагромадженням коштів і розподілом їх на загальнодержавні видадки, позбавлені вартісної ознаки. У рамках зазначених відносин гроші не виступають як міра вартості, а виконують функцію засіб нагромадження. Їхній рух здійснюється по прямих безеквівалентних зв'язках, що не носять взаємооціночного, а отже і вартісного характеру. Тому зазначені майнові відносини регулюються нормами фінансового права. [8, c. 51-54]
Разом з тим між владним органом державного управління й учасником цивільного обороту можуть складатися правовідносини, засновані не тільки на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, але і на юридичній рівності сторін. В останньому випадку до зазначених правовідносин застосовуються норми цивільного, а не податкового, фінансового чи іншого адміністративного законодавства. Так, у випадку заподіяння шкоди майну юридичної особи працівником податкової міліції при виконанні ним своїх службових обов'язків між відповідним органом податкової міліції і зазначеною юридичною особою складається майнові правовідносини, у рамках яких орган податкової міліції не має владних повноважень і знаходиться в юридично рівному положенні з організацією, якій була заподіяна майнова шкода працівником податкової міліції.
Дискусія про сімейне право. Родина являє собою економічний осередок суспільства. Тому між членами родини не можуть не встановлюватися майнові відносини. Однак характер цих відносин одержав різну оцінку в літературі. В умовах соціалістичного суспільства більшість авторів прийшло до висновку про те, що майнові відносини, що складаються між членами родини в силу їх сугубо особистого характеру втрачають вартісну ознаку і тому повинні регулюватися не цивільним правом, а особливою самостійною галуззю - сімейним правом.
Багато в чому даний висновок був визначений прагненням підкреслити якісне розходження між сімейними відносинами в соціалістичному і буржуазному суспільстві.
В міру переходу до ринкової економіки характер майнових відносин, що виникають між членами родини, змінюється. В умовах ринкової економіки майново-вартісні відносини встановлюються між всіма учасниками цивільного обороту. Не складають виключення і майнові відносини між членами родини. Особистий характер взаємин між членами родини дійсно накладає особливий відбиток на виникаючі між ними майнові відносини, але не змінює їхньої природи, визначеної товарним характером виробництва. У іншому випадку родина не може виконувати функцію економічного осередку суспільства, заснованого на товарному виробництві. Майнові відносини, що складаються у середині економічного осередку суспільства, не можуть якісно відрізнятися від майнових відносин, що панують у даному суспільстві. Тому майнові відносини між членами родини в умовах ринкової економіки неминуче здобувають вартісний характер. Підтвердженням тому служать останні зміни в сімейному законодавстві, зв'язані з розширенням сфери цивільно-правового інструментарію в регулюванні сімейних відносин. Так, відповідно до нового Сімейного Кодексу України допускається укладання шлюбного контракту, можливість переходу від спільної сумісної до спільної часткової чи взагалі приватної власності кожного члена подружжя і т.д. Вартісний характер майнових відносин між членами родини обумовив також переклад цілого ряду правових норм, що традиційно «прописувалися» в актах шлюбно-сімейного законодавства у Цивільний Кодекс України. Взаємооціночний характер носять і особисті немайнові відносини за участю членів родини. Наявність у відносинах між членами родини і з їхньою участю предметної ознаки цивільного права (взаємооціночний характер відносин) неминуче визначає необхідність застосування до них загальних норм цивільного права.
З урахуванням викладеного переважає в даний час позиція тих авторів, що розглядають сімейне право як внутрішній структурний підрозділ цивільного права. При цьому по своєму логічному обсягу і специфіці сімейне право утворить найбільш великий структурний підрозділ цивільного права, іменований підгалуззю цивільного права.

Система цивільного права України

Загальна частина цивільного права

Дієздатність до 14 років - мінімальна, з 14 до 18 - часткова, з 18 - повна (згідно Цивільного Кодексу України). Обмежену дієздатність мають особи, що зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами.
Підстави визнання громадянина безвісті відсутнім та оголошення громадянина померлим та юридичні наслідки цих дій визначаються у ст.43-48 ЦК. Визнання громадянина безвісті відсутнім настає в наступних випадках: 1) відсутність громадянина місті постійного місця проживання більш одного року; 2) відсутність відомостей про місцеперебування громадянина; 3) всі заходи по виявленню місцезнаходження громадянина не дали позитивних наслідків. В разі визнання судом особи без вісті відсутньою над її майном встановлюється опіка, особа, яка управляє майном, має право витрачати його лише на погашення боргів безвісті відсутньої особи, строк погашення яких настав. Іншим правовим наслідком визнання громадянина безвісті відсутнім є право на спрощений порядок розірвання шлюбу.
Якщо особа відсутня більш трьох років за таких же обставин, вона оголошується померлою з усіма правовими наслідками (спадщина і т.ін.).
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути позивачами і відповідачами в суді або третейському суді. Істотними ознаками юридичної особи є: 1) організаційна єдність; 2) наявність відокремленого майна; 3) участь у цивільному обігу від власного імені; 4) здатність нести самостійну майнову відповідальність; 5) здатність бути позивачем та відповідачем в судах.[25, c. 35-37]
Класифікація юридичних осіб здійснюється відповідно до існуючих форм власності. Види підприємницьких товариств визначені в главі 8 Цивільного кодексу України.
Основними способами утворення юридичних осіб є розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірні підприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідок державної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб - утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій. Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управління юстиції), в залежності від статусу організації, значення її для громадськості. Договірний спосіб - укладення договору про спільну діяльність між різними суб`єктами (фізичними чи юридичними особами). Установчий договір є різновидом договору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способом утворюються господарські товариства.
Об`єднання підприємств (консорціуми, асоціації, корпорації) створюються у договірний спосіб. Об`єднання є юридичними особами, що створюються згідно законодавства. Члени об`єднання підприємств продовжують своє обокремлене існування. Асоціація - мінімальне делегування повноважень керівному органу, концерн, консорціум - більше делегування.
Способами припинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2) закінчення строку, на якій була розрахована діяльність юридичної особи; 3) рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припинення діяльності підприємства за рішення суду на основі подання компетентних державних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняття недозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлі тощо).
Існує дві правові форми припинення діяльності підприємства: 1) ліквідація; 2) реорганізація.
Ліквідація - припинення діяльності юридичної особи за рішенням власника або компетентного органа, при якому не відбувається правонаступництва. Після прийняття рішення про ліквідацію підприємства, повноваження по управлінню підприємством переходить до ліквідаційної комісії, яка створюється власником або органом, що прийняв рішення про ліквідацію.
Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб: 1) приєднання; 2) злиття (об`єднання); 3) виділення; 4) поділ; 5) перетворення. Приєднання - це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Злиття - об`єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обов`язки новоствореній юридичній особі. Виділення - відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обов`язки, що й головне підприємство. Поділ - виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами. Перетворення - зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво.
Правосуб`єктність = правоздатність + дієздатність.
Правові відносини - це відносини між суб`єктами з приводу об`єктів. Об`єкти цивільних прав поділяються на наступні види: 1) речі; 2) дії; 3) продукти творчої діяльності; 4) особисті немайнові блага. Речі є основним видом об`єктів цивільних прав. В залежності від особливості їх правового режиму речі поділяються на наступні види: 1) засоби виробництва і предмети споживання; 2) речі, дозволені для цивільного обігу, обмежені в обігу та заборонені для цивільного обігу (напр.: зброя - заборонена для обігу, наркотичні засоби - деякі заборонені, деякі обмежені - ліки за рецептом; разова, мисливська зброя - обмежена в цивільного обігу); 3) рухомі і нерухомі речі (земля, споруди, насадження на корінні - нерухомість, врожай - це вже рухомість); 4) родові речі та індивідуально визначені речі. Родові речі - це речі, яки визначаються кількістю, мірою, вагою. Родові речі є завжди замінними речами. Принцип з часів римського права: «родова річ не гине», тобто вона замінна. Наприклад: цемент, цукор, зерно та т.ін. Індивідуально визначені речі є незамінними. Наприклад: антикваріат , предмети образотворчого мистецтва, архітектура та іншим чином індивідуалізовані речі. Деяка категорія речей може переходити із ряду родових до індивідуально визначених. 5) споживні і неспоживчі речі. Споживні речі - які споживаються, тобто припиняють своє існування в процесі одного виробничого циклу, напр. сировина, матеріали; неспоживчі - припиняють своє існування після кількох використань, тобто фонди; 6) подільні і неподільні речі (подільні - такі, що в результаті їх поділу не втрачають функціональних властивостей; неподільні - втрачають функціональні та споживчі властивості після їх поділу, напр: 2 кімнатну квартиру можна поділити між двома власниками, автомобіль - не можна); 7) головні і приналежні речі (напр: автомобіль - головна річ, гараж - приналежна); 8) плоди і доходи. Плоди - приплід худоби і урожай. Такими не можна вважати вироблену продукцію. Доходи - матеріальні цінності, які набуває власник плодів, або виробленої продукції в наслідок їх реалізації); 9) гроші і цінні папери.
Дії як об`єкти цивільних прав поділяються на роботи і послуги. Роботи - це дії, результатом яких є створення матеріального об`єкту. Послуги - це дії, метою яких є не створення кінцевого матеріального об`єкту, а надання певної інформації, здійснення певних дій, які задовольняють потреби кредитора (уповноваженої особи). В юридичній послугах, медичних чи аудиторських нічого не створюється цінним є не результат, а сам процес, в роботах цінним є саме результат, а не спосіб його досягнення.[ 15, c. 20-22]
Продуктами творчої діяльності є твори науки, мистецтва, літератури, незалежно від форми призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об`єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, фонограма тощо). Продуктами творчої діяльності є також відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки. Ці продукти стають об`єктами цивільних прав з моменту визнання їх такими і цивільного оформлення (реєстрації в Держпатенті).
До особистих немайнових прав належать здоров`я, особиста недоторканість, честь і гідність громадянина, авторські права, не пов`язані з майновими правами, ділова репутація.
Юридичні особи мають наступні немайнові права: найменування юридичної особи (захист імені), ділова репутація, товарний знак, права авторства. На відміну від особистих немайнових прав фізичних осіб такі права юридичних осіб можуть припинятися і відчужуватися.
Цивільні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти - це факти, які мають юридичне значення і породжують юридичні наслідки. У ЦК міститься наступний загальний перелік юридичних фактів: 1) угоди; 2) адміністративні акти; 3) створення об`єктів інтелектуальної власності; 4)заподіяння шкоди; 5) події, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.
Юридичні факти поділяються на дії і події. Події - юридичні факти, настання яких не залежить від волі людини (землетрус, повінь, стихійне лихо). Дії (бездіяльність) - юридичні факти, які залежать від волі людей.
Дії поділяються на правомірні і неправомірні.
Під здійсненням суб`єктивного права слід розуміти реалізацію його змісту шляхом вчинення уповноважених дій, які охоплюються можливістю певної поведінки. Виконання юридичних обов`язків є правовою гарантією здійснення прав. Межі свободи вибору способу здійснення прав залежать від характеру правової норми (імперативна, диспозитивна…). Носій права може також обрати спосіб реалізації прав - реалізувати їх самостійно, або через представника.
Представництвом називаються такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обов`язки безпосередньо для особи, яку представляють. Повноваження представника можуть бути оформлені договором доручення або довіреністю. Умови укладення договору доручення визначаються в ЦК. Договір доручення - це договір, за яким одна особа (повірений) виступає від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя), створюючи права і обов`язки для довірителя. Договір доручення як правило є безоплатним. Повірений не може вчиняти дії від імені довірителя по відношенню до самого себе.
Довіреність - письмове повноваження на вчинення певних дій. Довіреності поділяються на 3 види: генеральні, спеціальні і разові. Генеральна довіреність - довіреність на вчинення ряду неодноразових дій. Спеціальна довіреність - довіреність на вчинення однорідних дій. (Генеральна довіреність на управління майном, машиною, інше; спеціальна - отримання матеріальних цінностей, з/п за іншу особу, один вид дій, разова - на вчинення однієї дії). Довіреності, що видаються юридичними особами, посвідчуються підписом керівника та печаткою. Довіреності, які видаються фізичним особам, можуть бути посвідчені за місцем роботи довірителя. Довіреності, якими особи уповноважуються на укладення угод, що підлягають обов`язковому нотаріальному оформленню, також підлягають нотаріальному оформленню (тут має місце колізія закону: довіреність юридичних осіб не оформлюється нотаріально, але довіреність має бути нотаріально посвідченою для подальшого укладення угод, які оформлюються нотаріально. Або продаж нерухомості між двома юридичними особами, який має бути оформлений нотаріально, але підпис керівника вже посвідчений печаткою юридичної особи).
Суб`єктивне право на захист складається з 3 елементів: 1) вид і міри дозволеної поведінки уповноваженого суб`єкта (повноваження суб`єкта щодо своїх правомірних дій); 2) можливість вимагати відповідної поведінки від інших зобов`язаних осіб (повноваження на чужі дії); 3) можливість застосування суб`єктом засобів правоохоронного характеру. В ЦК визначаються наступні засоби захисту цивільних прав: 1) визнання права; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення права; 3) присудження до виконання обов`язку в натурі; 4) припинення або зміна правовідношення; 5) стягнення з особи, що порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором - неустойки. Вищезгадані способи захисту цивільних прав є позовними способами захисту. У відповідних випадках до правопорушників може бути застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальна відповідальність тощо. Вказані способи захисту цивільних прав є спеціальними (без подання позову до суду уповноваженими держаними органами). До виключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона - це нанесення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров`я, якщо особі загрожує небезпека. Крайня необхідність - це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку (тобто коли справа до суду не попадає, а вирішується податковим, іншим державним органом).
Цивільно-правова відповідальність - це невигідні майнові наслідки, встановлені законом або договором на випадок на випадок невиконання абсолютних обов`язків, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язання.
Умови цивільно-правової відповідальності: 1) наявність майнової шкоди; 2) протиправність дії, якою заподіяно шкоду; 3) причинний зв`язок між протиправною дією і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. Цивільна відповідальність настає при наявності всіх 4х умов одночасно.
Підставами звільнення боржника від відповідальності є випадок і непереборна сила. Залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірна відповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Позадоговірна відповідальність виникає з позадоговірних зобов`язань. Позадоговірні зобов`язання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу та публічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірних зобов`язань детально регламентуються ЦК. Якщо у зобов`язанні є декілька зобов`язаних осіб, їх відповідальність може бути часткова, солідарною або субсидіарною. При частковій відповідальності співборжники мають виконати зобов`язання відповідно до своїх часток. Часткова відповідальність застосовується у всіх випадках, якщо в законі або в договорі для конкретних правовідносин не встановлюється солідарна або субсидіарна відповідальність. При солідарній відповідальності кредитор може звернутися з вимогою до будь-кого із співборжників як в частині, так і в повному обсязі боргу. При цьому співборжник, який повністю виконав зобов`язання, має право вимагати від інших співборжників відповідного відшкодування. Таке право називається правом регресної вимоги. При субсидіарній відповідальності існує головний боржник і додатковий (субсидіарний) боржник. Кредитор має право звернути стягнення до субсидіарного боржника лише в тому випадку, коли у головного боржника не вистачає власних коштів для виконання зобов`язання (напр.: батьки за неповнолітніх від 14 до 18 років).
2.2. Спеціальна, особлива частина цивільного права
Спеціальна, особлива частина Цивільного права розглядає такі відносини.
Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об`єктивному і суб`єктивному розумінні. В об`єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб`єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов`язаними виступають всі, хто його оточує. Суб`єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава. Об`єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.[20, c. 11-14 ]
Право володіння - суб`єктивний елемент - особа вважає річ своєю, об`єктивний - наявність речі у власника.
Право користування - це право вилучати із речі корисні властивості.
Право розпорядження - це право визначати юридичну і фактичну долю майна.
Визначення юридичної долі майна - це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим особам всі три елементи права власності.
Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи - це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація - примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація - примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція - це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо Всі цивільно-правові відносини можна поділити на майнові і зобов`язальні. Майнові відносини - це відносини з приводу належності майна суб`єктам цивільних правовідносин. Зобов`язальні відносини - це відносини, пов`язані з виникненням, зміною та припиненням взаємних прав та обов`язків. Зобов`язальне право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані із передачею майна від однієї особи до іншої, наданням майна в тимчасове користування або з виконанням робіт та наданням послуг. Зобов`язання - це правовідношення, в силу якого одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) що-небудь передати у власність, надати у тимчасове користування або зробити, а боржник зобов`язаний виконати таку вимогу кредитора. Зобов`язання складається з декількох елементів: 1) суб`єкти зобов`язання; 2) вид правовідношення між ними (вид зобов`язання); 3) зміст правовідношення між ними (зміст зобов`язання, права та обов`язки сторін).
Речові відносин і зобов`язальні відносини відрізняються тим, що речові відносини мають абсолютний характер, а зобов`язальні відносини мають відносний характер. Абсолютний характер речових відносин полягає в тому, що всі без виключення особи зобов`язані дотримуватись прав власника або користувача майна і можуть бути притягнути до відповідальності за їх порушення. Відносний характер зобов`язальних відносин полягає в тому, що відповідальність за порушення умов зобов`язання несуть сторони конкретного зобов`язання., тобто до відповідальності притягують лише сторони зобов`язання.
Зобов`язання поділяються за підставами виникнення на договірні і позадоговірні. Договірні зобов`язання - це зобов`язання, які виникають з договору. Позадоговірні зобов`язання виникають з наступних юридичних фактів: 1) адміністративних актів; 2) із нанесення шкоди; 3) із рятування або збереження чужого майна; 4) з публічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; 5) з інших правомірних і неправомірних дій.
Договір - це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припинення цивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: 1) законність дії; 2) волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленої законом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін.
Договори поділяються на наступні види: 1) планові (державні замовлення) і регульовані (договірні); 2) односторонні (одна сторона має тільки права, інша - тільки обов`язки, напр.: договір позики, дарування, схову) і двосторонні (обидві сторони мають права і обов`язки: купівля-продаж - сторони одночасно виступають і кредитором і боржником в різних частинах) договори; 3) оплатні і безоплатні договори; 4) реальні і конценсуальні. Змістом будь-якого договору є права і обов`язки сторін.
Розрізняють істотні, звичайні і випадкові умови договору. Істотними умовами визнаються такі умови, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними умовами є предмет і ціна договору. До звичайних умов договору відносяться такі, які передбачаються в законодавстві і можуть не включатися до змісту договору. Напр.: місце виконання зобов`язання, строк (час) виконання зобов`язання. Це не означає, що сторони не можуть встановити свої вимоги до цих пунктів. Це ж саме стосується якості продукції. Випадкові умови договору, які звичайно в договорах конкретного виду не передбачаються, але можуть бути вста и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.