На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття цивльних правовдносин - аналз та класифкаця. Поняття, ознаки, складов частини цивльних правовдносин й пдстави їх виникнення. Майнов та особист немайнов правовдносини. Пдстави виникнення, змни та припинення цивльних правовдносин.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 04.05.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


24
24

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАКІЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

До захисту допустити

Керівник: ______________________________ _______________________________ „____”______________________2007 року

КУРСОВА РОБОТА

З ___________________________

ТЕМА:_______________________________

Студента: _________________

___курсу, групи___

____________форми навчання

Оцінка: „____”(__________________)

Дата захисту: „___”_______2007 року

Керівник: _______________/_________/

Макіївка 2007

ВСТУП

Актуальність обраної теми. На сучасному етапі розвитку Україна стоїть на дорозі до створення правової демократичної держави. А цивільні правовідносини - це основний шлях рішення проблем у демократичній державі.

Хоча цій темі було присвячено значну кількість досліджень, але можна розглядати її кожен раз з різного боку. Визначення поняття цивільних правовідносин - це теоретичне питання, але створення класифікації має крім теоретичного велике практичне значення, тому що це може допомогти юристам-практикам точніше та скоріше шукати потрібні норми права.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемою визначення класифікації цивільних правовідносин вже досліджували в науці цивільного права України і досліджують зараз. Аналізом деяких аспектів цієї проблеми займалися Ємельянов В.П., Бірюков І.А., Шевченко Я.М. Проблему дії цивільного закону висвітлювали у своїх роботах Знаменський Г., Харитонов Є.О. та інші. Але на сучасному етапі розвитку України недостатньо розроблено в наукових дослідженнях визначення місця юридичних фактів у цивільних правовідносинах, тому вважається доцільним освітити цю проблему у цієї роботі.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини.

Предмет дослідження - визначення поняття цивільних правовідносин, а також класифікація цивільних правовідносин.

Метою цієї роботи є визначення поняття цивільних правовідносин, аналіз та створення класифікації цивільних правовідносин.

Гіпотеза цієї роботи полягає в тому, що треба створити класифікацію цивільних правовідносин. Хоча це вже й робилось, але треба узагальнити інформацію й створити нову класифікацію.

У процесі виконання курсової роботи були використані такі методи:

- вивчення й аналіз наукової літератури при створенні класифікації та визначенні поняття цивільних правовідносин та юридичних фактів;

- аналіз різних аспектів і особливостей цивільних правовідносин;

- порівняння різних класифікацій юридичних фактів та цивільних правовідносин.

Розділ 1 : Загальна характеристика цивільних правовідносин

У результаті регулювання нормами цивільного права суспіль-них відносин за участю громадян та організацій вони набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами. Ци-вільні правовідносини -- це суспільні відносини, врегульоване нормами цивільного права. Йому притаманні риси будь-якого суспільного відношення. А оскільки ці правовідносини врегульо-вані саме нормами цивільного права, то для нього характерні ті особливості, що вирізняють цивільно-правові відносини з-понад усіх інших. Це визначення склалося історично та є найбільш поши-реним і загальновживаним. Але є й інше визначення правовідносин, що дещо відрізняється від описаного вище та більше відповідає суті приватноправового характеру цих відносин1. Так, на думку його авторів, цивільні правовідносини є лише юридич-ною формою суспільних відносин, що регулюються нормами цивільного права. Тому результатом правового регулювання є не привнесення нової, юридичної сторони, а лише надання відповідної форми фактичному відношенню, що склалося. Завданням юрис-пруденції є не створення нових відносин, а саме надання відповід-ної форми існуючим, що збігається із суттю обох позицій, які на-справді не відрізняються одна від одної[1, c.26].

Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини. Відповідно, внаслідок застосування норм права виника-ють майнові або особисті немайнові правовідносини.

У першу чергу цивільне право регулює майнові відносини -- це основа економічного розвитку будь-якої країни. Але таке правове регулювання має певну специфіку. І основна специфічна риса поля-гає в тому, що правовідносин є зв'язком між надбудовою у ви-гляді норм права та суспільними відносинами, що є економічною ос-новою суспільства.

1.1. Поняття й ознаки цивільних правовідносин. Підстави

виникнення цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини -- це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків.

З'ясування властивостей і характеру цивільних правовідносин відносяться до числа найбільш складних питань теорії цивільного права.

Разом з тим, значна частина аспекту цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, установлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами, визначення можливості впливу права на суспільні відносини і т.п.) відноситься до сфери не тільки цивільного права, але має також і загальнотеоретичний характер[2, c.55].

Головні ознаки цивільного правовідносини можуть бути виведені вже із самого його визначення.

До їхнього числа, зокрема, відносяться:

1) особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних правовідносин у цих відносинах виступають як юридично рівні суб'єкти, що в організаційно-правовому і майновому змісті відділений друг від друга;

2) цивільні правовідносини -- це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що представляють інтерес для окремого (частки) особи;

3) відносини сторін, урегульовані на основах ініціативи учасників, їхнього вільного розсуду, заснованого на уполномочивающем характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення в тім, що головною підставою виникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їхній договір, що, вдобавок, може виступати і як норма цивільного законодавства;

4) учасники даного виду правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

5) захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу й у спеціальному (як правило, позовному) порядку;

6) підстави виникнення, припинення і трансформації цивільних правовідносин ґрунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших областях права по видах, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні права й обов'язки виникають (припиняються, змінюються і т.п.) не тільки по підставах, передбаченим актами цивільного законодавства, але також унаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, що, виходячи з загальних основ цивільного права (законодавства), породжують відповідні цивільні права й обов'язки[2, c.57].

Цивільне правове відношення являє собою складну правову категорію, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єкта, 3) змісту.

Таким чином, цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків. А підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти - це виникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.

1.2. Склад цивільних правовідносин

Елементами цивільних правовідносин вважають суб'єктів і об'єктів, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивіль-ний обов'язок.

У цивільних правовідносинах завжди беруть участь дві і більше особи -- учасники відносин, яких називають суб'єктами.

Суб'єктом цивільних правовідносин визнається особа, що бере участь у вре-гульованому правовими нормами відношенні, поведінка яких трак-тується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридич-них осіб, державу, а також Автономну Республіку Крим та тери-торіальні громади.

Фізичні особи є учасниками цивільних правовідносин у випадку, якщо вони мають обсяг повної право-дієздатності.

Цивільна правоздатність -- це здатність мати цивільні права і обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досяг-нення особою певного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг правоздат-ності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність -- це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснюватрі, а також здатність свої-ми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх ви-конувати та відповідати у випадку їх невиконання. Обсяг дієздат-ності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає за за-гальним правилом у 18 років[4, c.70].

Правосуб'єктність -- здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю право-здатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність включає в себе поняття деліктоздатності -- здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій..

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивіль-но-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і у сто-сунках з іншими суб'єктами цивільного права --- фізичними особа-ми та державою.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації і припиняються також одночас-но -- в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з дер-жавного реєстру.

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична осо-ба не обмежується у своїх правах -- вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна право-здатність передбачає участь юридичної особи лише у певних пра-вовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються через те, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські ор-ганізації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскіль-ки обмежує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, ос-новною метою якого є отримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальна пра-воздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким но-вим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити держав-ну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок уперед у цьому напрямі, оскільки надав юри-дичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність[4, c.78].

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у ви-гляді органів державної влади, органів влади Автономної Рес-публіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Об'єкти цивільних правовідносин -- це матеріальні та нема-теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль-ності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та система-тизації об'єктів цивільних прав є одним із найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, по-слуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права.

Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети -- здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав.

Різні об'єкти цивільних прав можуть задовольняти різноманітні інтереси (майнові або немайнові), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках -- у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме шляхом реалізації його обмінної вартості.

До матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин мож-на віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьо-му значенні може бути не тільки якась річ, але й результати діяль-ності, причому не обов'язково ті, що мають матеріальний результат (наприклад, надання послуг зі зберігання або перевезення). Всі ці об'єкти за єдністю економічної природи і складають групу, що нази-вається товаром.

Крім товарів, розрізняють інші чужі дії, наприклад, внесок у банку, частка в майні товариства. Це не речі, а можливості вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єкта-ми цивільних правовідносин.

До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи тощо і деякі інші об'єктрі за своєю природою інші, але схожі -- товарний знак, фірмове наймену-вання тощо, а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом (наприклад, об'єкти виключних прав).

Таким чином, до об'єктів цивільних правовідносин нале-жать:

-- речі (в тому числі гроші й цінні папери);

-- інше майно, в тому числі майнові права;

-- результати робіт, послуги;

-- результати інтелектуальної діяльності;

-- інформація;

-- інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 160 ЦК України). Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, його не потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття інше майно, інші матеріальні та нематеріальні блага, ре-зультати інтелектуальної діяльності. Крім того, суспільство роз-вивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвитку згаданих вище понять з'являться най-ближчим часом, неможливо[5, c.44].

Серед перелічених категорій об'єктів цивільних прав можна виділити такі:

-- речі -- класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності або інші речові права; -- майно -- будь-які предмети матеріального світу, що не можуть бути віднесені до інших груп об'єктів цивільного права;

-- результати інтелектуальної власності -- об'єкти виключних прав;

-- нематеріальні блага -- як правило, об'єкти особистих прав;

Суб'єктивне цивільне право -- це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які по-іншому називаються правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право самостійно здійснювати фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати -- це можливість вимагати від зо-бов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості викорис-тання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права[6, c.31].

Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму при-мусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме -- може володіти, користувати-ся і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.

Суб'єктивний обов'язок -- це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку -- актив-ний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, борж-ник -- він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досяг-нення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтере-сах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку[6, c.35].

Слід зазначити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин мають комплекс-ний характер). Можна навести лише деякі приклади цивільно-пра-вових відносин, де існують лише активні і лише пасивні суб'єкти: в договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, по-зикодавець -- лише суб'єктивне право[7, c.140].

Отже, до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний обов'язок.

Суб'єкт - це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб'єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.

Об'єкт - це матеріальні та нема-теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль-ності суб'єктів цивільного права.

Суб'єктивний обов'язок -- це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.

Суб'єктивне цивільне право -- це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

Розділ 2 : Класифікація цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич-не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємовідносин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу-мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.
У цьому випадку класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифіка-ція явищ мають дещо штучний характер і далекі від досконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, тому що крітеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але у даній роботі використовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин у сфері цивільного права.

2.1 Види цивільних правовідносин

За характером взаємозв'язку між управомоченою та зобов'яза-ною особами правовідношення поділяються на абсолютні та відносні. За об'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволення інтересу розрізняють речові та зо-бов'язальні правовідносини.
Абсолютні правовідношення мають місце тоді, коли управомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких управомо-чена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Та-ким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його права власності. Відносні правовідношення мають місце там і тоді, коли особі, суб'єкту права протистоїть певна особа (особи), наділена правами і обов'язками, що мають виконуватися. Як правило, кожна із сторін у правовідносинах має комплекс прав і обов'язків. Коло відносних правовідносин досить широке, на відміну від абсолютних. Сюди на-лежать, перш за все, зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо[8].
Правовідносини майнового характеру мають своїм об'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих май-нових благ певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цих майнових благ (у силу заповіту тощо).
Усі правовідносини, які опосередковують, регулюють взаємосто-сунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, як інтелекту-альна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, інші немайнові права, називаються особистими немайновими[8].
Речові правовідносини опосередковують статику майнового по-ложення суб'єктів права. Це абсолютні права, які відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їм протиставляються зобов'язальні правовідносини, які відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-пра-вових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використаня продуктів інтелектуальної власності. У зо-бов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між со-бою, кожний із них наділений правами та обов'язками, може вима-гати певної поведінки від інших і сам має низку обов'язків, які підлягають виконанню, у тому числі і в примусовому порядку[9, c.56].
Поділ зобов'язань на речові та зобов'зальні має практичне зна-чення і полягає в наступному: у речових правах правовідносини реалізуються через активні дії управомоченої особи, а в зобов'язаль-них -- через виконання обов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні -- відносними.
Крім того, окремо вирізняють корпоративні правовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правових підприєм-ницьких утвореннях, що мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними -- членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому до-говорі тощо.
Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь в управлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю, формувати політику юридичної особи та ін. На перший погляд, зміст корпоративних правовідносин не є абсолютно харак-терним для цивільного права, він містить комплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевою метою реа-лізації корпоративних прав є отримання певного майнового резуль-тату, то їх можна віднести до розряду майнових прав[9, c.55].
Таким чином, класифікація можлива за різними підставами:
1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.
2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.
3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по-діляються на речові та зобов'язальні.
4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
5. 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.
Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими під-ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив-ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха-рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос-ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.
2.2. Майнові та особисті немайнові правовідносини

Суспільні відносини, що регулюються цивільним правом, складають його предмет. До них відносяться дві основні групи відносин.
По-перше, це майнові відносини, що являють собою відносини, що виникають із приводу майна - матеріальних благ, що мають економічну форму товару. По-друге, особисті немайнові відносини, зв'язані з майновими, а в деяких випадках і не зв'язані з ними. Обидві ці групи відносин поєднує та обставина, що засновано на рівності, автономії волі і майнової самостійності учасників, тобто виникають між юридично рівними і незалежними друг від друга суб'єктами, що мають власне майно. Інакше кажучи, це приватні відносини, що вникають між суб'єктами приватного права. Майнові, а також і немайнові відносини, що не відносить зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами. Колись це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншої, зокрема податкових і фінансових відносин, ділянки яких не є юридично рівними суб'єктами. З цієї причини зі сфери дії цивільного права виключаються відносини по керуванню державним і іншим публічним майном, що виникають між державними органами[10].
Майнові відносини, що входять у предмет цивільного права, у свою чергу розділяються на відносини, зв'язані з приналежністю майна визначеним особам з керуванням їм або з переходом майна від одних осіб до інших. Юридично це розходження оформляється за допомогою категорій речових, корпоративних і зобов'язальних відносин.
Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання також підрозділяються на відносини, що зв'язуються з майновими, і відносини, не зв'язані з такими. Перша з зазначених груп відносин звичайно статі сподівається цивільно-правове оформлення за допомогою категорії виключних прав. Друга група відносин стосується невідчужуваних нематеріальних благ особистості, у визначених випадку підметів цивільно-правовому захистові[11, c.98].
Майнові відносини складають основну, переважну частину предмета цивільного права. Вони складаються з приводу конкретного майна - матеріальних благ товарного характеру.
До таких благ відносяться не тільки фізично відчутні речі, але і деякі права, які ще в римському праві були названі як "res incorporales" - "нетілесні речі" (наприклад, банківський вклад, що представляє собою не гроші, а право вимоги вкладника до банку). Майнові відносини виникають і з приводу результатів робіт і надання послуг, у тому числі не що обов'язково втілюються в речовинному результаті (наприклад, перевезення, збереження, послуги культурно-видовищного характеру), оскільки такі результати також мають товарну форму[12, c.16].
Майнові відносини не є юридичною категорією. Це - фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організація економіки. При цьому вони відображають як статику цього господарства - відносини приналежності, матеріальних благ, що складають передумову і результат товарообміну, так і його динамікові - відносини переходу матеріальних благ, тобто власне процес обміну товарами (речами, роботами, послугами). Зрозуміло, що обидві ці сторони тісно зв'язані і взаємообумовлені: товарообмін неможливий без присвоєння учасниками його об'єктів, а присвоєння в більшості випадків є результатом товарообміну. Майнові відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, відрізняються деякими загальними ознаками[12, c.17].
По-перше, вони характеризуються майновою відособленістю учасників, що дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і разом з тим нести самостійну майнову відповідальність за результати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони носять еквівалентний хар и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.