На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Сучасний стан можлив шляхи виршення деяких актуальних проблем теорї юридичних фактв. Поняття юридичних фактв. Пдстави цивльних правовдносин. Види юридичних фактв. Значення юридичних фактв в цивльному прав. Дефектнсть юридичних фактв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Правоведение. Добавлен: 28.04.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Поняття юридичних фактів. Підстави цивільних правовідносин
2. Види юридичних фактів
3. Значення юридичних фактів в цивільному праві. Дефектність юридичних фактів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
У процесі створення юридичних норм, розробки й удосконалювання нормативних актів правотворчий орган повинен стояти на твердому ґрунті реальності: неприпустимо ні забігання вперед, ні відставання від досягнутого рівня соціального розвитку. Для цього потрібна повна інформація про соціальну обстановку дії нормативного акту, фінансових, організаційних й інших витратах, які зажадає його реалізація; необхідно знати об'єктивні інтереси учасників правовий відносин, їхньої установки й мотиви діяльності вивчити можливі побічні наслідки й багато чого іншого. Тільки на базі такої інформації можна розробити модель юридичних фактів, здатну зробити позитивний вплив на розвиток суспільних відносин.
Корінь поняття «юридичний факт» йде у глибину історії юридичної науки. Ще в римському праві розрізнялося кілька підстав виникнення правовідносин. Їх чотири: контракти, квазі - контракт, делікт і квазіделікт. Згадуються також строки, підстави висновку шлюбу, підстави переходу речей у спадщину й інші юридичні факти.
Загальне поняття юридичного факту, як і поняття правовідносини, римські юристи не сформулювали. Створення цієї категорії пов'язане з наступною переробкою, осмисленням і систематичним викладом римського права його пізнішими дослідниками.
Найбільший розвиток теорія юридичних фактів одержала в цивільному праві. Це цілком з'ясовно: капіталізм, що набирає силу, вимагав детальної регламентації майнових відносин: підстав виникнення права власності, окремих зобов'язань, спадкування й т.д. На цій основі починає розроблятися загальне поняття юридичного факту. Категорія «юридичний факт» виникла не в результаті умоглядних побудов, вона розвилася з потреб юридичної практики, із прагнення осмислити й охопити єдиним поняттям різноманітні передумови руху правовий відносин.
Питання юридичних фактів розглядаються головним чином у курсах цивільного права у зв'язку із проблемою виникнення зобов'язань.
У науковій літературі проблеми юридичних фактів розглядаються в монографіях, дисертаціях, статтях, підручниках по теорії держави й права й по галузевих юридичних науках. Можна виділити дві групи джерел. По-перше, роботи загальнотеоретичного характеру. У них розглядаються поняття й види юридичних фактів, аналізується їхню роль у правовому регулюванні, зв'язок із правовий відносинами. Не випадково питання теорії юридичних фактів викладаються головним чином у роботах по теорії правовий відносин.
У підручниках по теорії держави й права відтворюються давно розроблені питання юридичних фактів, автори, як правило, дають поняття юридичних фактів і приводять їхню класифікацію. І все-таки сказати, що розробка теорії юридичних фактів завершена, не можна.
Практичний зміст і наукова цінність теорії юридичних фактів полягає в тім, що вона вивчає один з аспектів фактичної обґрунтованості правового регулювання. Система юридичних фактів, чітко обкреслених у законодавстві, вчасно, повно й вірогідно встановлених у процесі застосування права, - одна з важливих гарантій законності.
Мета й завдання даної роботи - показати сучасний стан і можливі шляхи, де рішення деяких актуальних проблем теорії юридичних фактів. Ми виходимо з того, що юридичні факти - багатогранне явище правової реальності. Вони допускають неоднозначні підходи, різні теоретичні тлумачення. Тому висновки, до яких ми прийшли, ні в якій мірі не претендують на безперечність.
1. Поняття юридичних фактів. Підстави цивільних правовідносин

Правові норми, що обґрунтовані в цивільному законодавстві, самі по собі не породжують, не змінюють і не припиняють цивільних правовідносин. Для цього необхідно настання передбачених правовими нормами обставин, які називаються цивільними юридичними фактами.
Конкретні життєві факти, з якими норми права зв'язують виникнення, зміна або припинення правовий відносин. Такі факти є юридичними тому, що, по-перше, вказівка на них утримується в нормі права (гіпотезі), по-друге, з наявністю цих фактів норми права зв'язують настання юридичних наслідків, тобто виникнення, зміна або припинення правовідносин (суб'єктивних прав або юридичних обов'язків).
Тому юридичні факти виступають як сполучна ланка між правовою нормою й цивільним правовідносинами.
Слід зазначити, що зв'язок між юридичним фактом й юридичними наслідками, що наступили, не носить характеру причинно-наслідкового зв'язку (зв'язку причини й наслідки); це зв'язок, заснований на велінні, наказі норма права. Зникає норма - переривається зв'язок між фактами і юридичними наслідками.
Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються й не припиняються жодні цивільне правовідносини. Так, Цивільний Кодекс передбачає можливість установлення, зміни або припинення правовідносини оренди. Однак для того, щоб зазначені цивільні правовідносини виникли, необхідне укладання договору, передбаченого ЦК.
У науковій і навчальній літературі під юридичними фактами розуміються конкретні життєві обставини, що викликають відповідно до норм права настання тих або інших правових наслідків - виникнення, зміна або припинення правового відношення. «Життєві факти, - самі по собі не мають якусь іманентну властивість бути або не бути юридичними фактами. Вони стають юридичними фактами тільки тоді, коли їм таке значення надається нормами права. Факти того самого виду можуть бути або не бути юридичними фактами залежно від того, як вони розцінюються зведеної в закон волею панівного класу».
Юридичні факти - різновид соціальних фактів. Це явища об'єктивної реальності, відбиті в системі - законодавстві.
Визнання матеріально-соціального характеру юридичних фактів, дозволяє побачити, що кожен конкретний юридичний факт - не випадкове ізольоване явище, а у відомому змісті й породження даної правової системи.
Ідеальна модель юридичного факту (юридичного складу) закріплюється в гіпотезі юридичної норми (або декількох норм). На практиці застосування правових норм, встановлення фактичної гіпотези (фактичного складу) зливається із установленням гіпотези норми й, навпаки, аналіз гіпотези правової норми, встановленої між гіпотезою й моделлю факту не слід ставити знак рівності.
Гіпотеза - елемент правового приписання, пов'язаний з іншими елементами - диспозицією або санкцією. Не збігаються вони й по обсязі: модель складного юридичного факту (фактичного складу) може бути закріплена в гіпотезах декількох юридичних норм.
Виділяється дві групи ознак юридичних фактів. Перша група характеризує матеріальну сторону юридичних фактів. Юридичні факти є обставини: конкретним, певним чином вираженим зовні. Юридичними фактами не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя й тому подібні явища. Разом з тим законодавство враховує суб'єктивну сторону дій (провину, мотив, мета, інтерес) як елемент складного юридичного факту, наприклад, складу правопорушення;
Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі), але й негативні факти (відсутність споріднення й т.п.), що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин.
Інша група ознак пов'язана з моделлю юридичних фактів і розкриває нормативну, ідеальну сторону цього явища.
Юридичні факти є обставини:
ь прямо або побічно передбачені нормами права;
ь зафіксовані у встановленої законодавством процедурно-процесуальній формі;
ь зухвалі передбачені законом правові наслідки.
У теорії й на практиці фактичні склади нерідко змішують зі складними юридичними фактами. Складні юридичні факти - такі фактичні обставини, які мають кілька різних сторін (ознак).
Юридичні факти -- це обставини, з якими норми права пов'язу-ють настання правових наслідків -- встановлення, зміну, припи-нення або інші трансформації правовідносин.
Щодо цивільного права, з урахуванням особливостей предмета та методу останнього це загальне визначення може виглядати та-ким чином.
Юридичні факти у цивільному праві -- це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші тран-сформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).
Від юридичних фактів відрізняють так звані юридичні умови-обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад, підставою цивільно-правової відпові-дальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій, наявність шкоди, вина порушника, причинний зв'язок між протип-равними діями І шкодою, що настала.
Для настання юридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного факту.
Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у ци-вільних правовідносинах, слід звернути увагу на принципово важ-ливе положення ЦК, закріплене у ст.11, згідно з яким цивільні пра-ва та обов'язки виникають як з дій, передбачених актами цивільного законодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими ак-тами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч.2 ст.11 ЦК, де підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'яз-ків і наголошується, що останні виникають не тільки за прямо вка-заних обставин, а й з інших юридичних фактів.
Таке рішення характерне для приватного права і має за основу його принцип: "Можна все, що не заборонено законом".
Підставою цивільного правовідносини може служити одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання купівлі-продажу досить укладання договору між продавцем і покупцем. Такі обставини йменуються простими юридичними фактами. Підстава деяких цивільних правовідносин утворять два, а іноді й більше юридичних фактів, що виникають або одночасно, або в певній послідовності. Наприклад, для встановлення житлового зобов'язання у відношенні житлового муніципального приміщення потрібна видача ордера й висновок на його основі договору житлового наймання. Такі підстави цивільних правовідносин іменуються складним юридичним складом або складним юридичним фактом.
У цивільному законодавстві передбачені всілякі юридичні факти як підстави цивільного правовідносини. Загальний перелік цих юридичних фактів містить ЦК.
Закон містить норму, загальне правило, модель, що визначає зміст правовий відносин. Щоб норма заробила, застосовувалася, необхідна наявність передбачених нею підстав, під якими розуміються фактичні обставини, іменовані юридичними фактами, на основі яких виникають права й обов'язки.
З наявністю або відсутністю підстав закон зв'язує настання юридичних наслідків. Виникнення одних фактів залежить від волі юридичних і фізичних осіб, інших - не залежить.
Розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав й обов'язків є договори як результат волевиявлення не менш двох учасників (двосторонні угоди). Угоди можуть бути однобічними. Для виникнення права з однобічної угоди досить волі однієї особи. До однобічних угод ставляться заповіт, доручення.
Юридичні наслідки виникають як з договорів, інших угод, безпосередньо передбачених законом, так і не передбачених законом, але йому не суперечних. Під законом у цьому випадку розуміються не тільки закони, але й інші нормативні правові акти.
ЦК допускає виникнення цивільних прав й обов'язків з договорів (інших угод), безпосередньо в законі не передбачених, але тим, які відповідають меті та змісту цивільно-правового регулювання. У законодавстві, наприклад, був відсутній договір консигнації. Даний договір застосовується на практиці і є дійсним, якщо його умови не суперечать закону.
Інший підхід : підставою виникнення цивільних правовідносин є тільки ті акти державних органів й органів місцевого самоврядування, які прямо передбачені законом. Деякі акти даних органів закріплені в ЦК (державна реєстрація громадян-підприємців й юридичних осіб; призначення опікунів і піклувальників). Вказівка на акти державних органів й органів місцевого самоврядування як підстави виникнення цивільних прав й обов'язків.
Але цивільні права й обов'язки можуть виникати з актів інших недержавних, немуніципальних органів керування (наприклад, рішень, прийнятих органами керування господарчих товариств і товариств, виробничих кооперативів, некомерційних організацій).
Якщо законом або договором передбачений дозвіл арбітражним судом суперечки про встановлення договірних відносин, договір уважається ув'язненим з моменту винесення рішення про обов'язок його укласти незалежно від того, чи оформили сторони свої взаємини після винесення рішення. Рішення суду загальної юрисдикції про розділ загальної власності завжди було основою припинення права загальної частковий (спільної) власності двох або більше громадян і виникнення після вступу рішення в законну силу права індивідуальної власності або іншого майнового права (права на грошову компенсацію, наприклад).
Підставою виникнення цивільних прав й обов'язків є дії, спрямовані на придбання майна по підставах, що допускає законом. ЦК виходить із широких можливостей фізичних й юридичних осіб мати майно на праві приватної власності.
У числі дій, що створюють цивільні права й обов'язки, - створення добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів й інших результатів інтелектуальної діяльності. Дані дії не є угодами. Цивільні права й обов'язки виникають тут у зв'язку із самим фактом створення об'єктів інтелектуальної діяльності. Мати право авторства на вірші, музику, винаходи людина може в ранньому віці, тоді як для висновку угод існують певні вікові границі.
Поряд із правомірними підставами виникнення цивільних прав й обов'язків, передбачено також відомі цивільному праву неправомірні підстави - заподіяння шкоди іншій особі й безпідставне збагачення.
Для виникнення цивільних прав на це майно необхідно не одне, а трохи послідовно чинених юридичних дій (фактичний склад). Наприклад, при покупці будинку повинен бути укладений договір купівлі-продажу, а потім у встановленому порядку здійснена реєстрація придбаного за договором будинку. Тільки після реєстрації виникає право власності додому.
Потреби розвитку економічного обороту, особливо в період переходу до ринкової економіки, пов'язані з такими обставинами, заздалегідь передбачити які в цивільному законодавстві абсолютно неможливо. Не можна на багато років уперед передбачити в законі всі можливі юридичні факти, які будуть потрібні для нормального функціонування економіки країни. Потреба, у таких юридичних фактах може виникнути зовсім зненацька й невідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві й передбачене правило, відповідно до якого юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, породжують відповідні юридичні наслідки, якщо вони не суперечать загальним початкам і змісту цивільного законодавства.
2. Види юридичних фактів

Всі численні юридичні факти в цивільному праві залежно від їхніх індивідуальних особливостей піддані класифікації, що дозволяє більш вільно орієнтуватися серед безлічі юридичних фактів і чітко відмежовувати їхній друг від друга. Це, у свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права й правоохоронних органів.
Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи Іншими ознака-ми. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.
Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і на-голошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та Інші правочини; 2) створен-ня літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (мате-ріальної) та моральної шкоди Іншій особі; 4) інші юридичні факти
При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні кате-горії -- як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що пере-лік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієн-товним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім то-го, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бу-ти юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.
Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розгляне-мо ті з них, що становлять найбільший Інтерес з теоретичної І практичної точок зору.
Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:
Ш такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви-никнення правовідносин;
Ш такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують;
Ш такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують.
Ш такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможли-вість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. На-приклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виник-нення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;
Ш такі, що поновлюють право. До них належать обставини, на-явність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.
Залежно від характеру плину юридичні факти в цивільному праві діляться на події й дії. До подій відносяться обставини, що протікають незалежно відвали людини. Наприклад, стихійне лихо, народження й смерть людини, витікання певного проміжку часу. Найчастіше подія веде не до виникнення зобов'язання, а лише породжує в рамках даного зобов'язання певні права та обов'язки сторін.
Події у свою чергу підрозділяються на абсолютні й відносні.
Абсолютні події абсолютно не залежать від волі кого-небудь. Це звичайно явища природи (землетрусу, повені, урагани, снігопади, сніжні лавини, селі й т.д.), що роблять вплив на діяльність людини, іменовані в праві як непереборна сила.
Так, настання такого страхового випадку, як повінь, спричиняє обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, майно якого застраховано від повеней, і право останнього жадати від страховика виплати йому цього відшкодування.
Відносні події пов'язані з діями людини. Наприклад, пожежа в результаті удару блискавки - це абсолютна подія, але пожежа як результат підпалу - відносна подія. Щодо одних правовідносин, наприклад страхових, - це подія, тому що воно не залежить від волі й дії учасників цього правовідносини (страхувальника й страховика), а стосовно до інших правоохоронних відносин це вже буде не подія, а дія (правопорушення).
Далеко не всі події й не всі дії породжують цивільно-правові наслідки, а лише ті з них, з якими норми цивільного права зв'язують ці наслідки. Оскільки цивільне право регулює суспільні відносини людей, з дій яких і складаються ці відносини, те цілком природно, що основну масу юридичних фактів у цивільному праві утворять дії людей.
Виділяють такий різновид юридичних фактів - подій як строки. Строки - це такі юридичні факти, які можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі поза зв'язком із ситуацією, іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він значимий як строк чого-небудь із чітко позначеними границями його початку й закінчення.
Ми вважаємо виправданим виділення строків як вид юридичних фактів - подій, тому що строки теж спричиняють виникнення, зміна, припинення правовідносин.
Дії є факти, які залежать від свідомості й волі людей. Під дією в юридичній науці розуміють не тільки активні, позитивні дії, але й бездіяльність людей у тих випадках, коли норма права зобов'язує їх до активних дій.
Дії підрозділяються на правомірні й неправомірні.
Неправомірні дії - дії, що порушують вимоги правових норм. Інакше неправомірні дії називаються правопорушеннями. Правопорушення підрозділяються на карні правопорушення (злочину), адміністративні, дисциплінарні, цивільні провини.
Неправомірні дії суперечать вимогам закону або інших нормативних актів. Тому здійснення неправомірної дії спричиняє застосування передбачених цивільним законодавством санкцій до правопорушника. В ЦК шкода, заподіяна особистості або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, що заподіяла шкоду, у повному обсязі. Як підстава виникнення таких зобов'язань виступають самі неправомірні дії (делікти), що тому виникають на їхній основі зобов'язання прийнято називати деліктними зобов'язаннями. Хоча деліктні зобов'язання й виникають із неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового положення ділянок економічного обороту. На досягнення такого ж результату спрямовані й зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення. Особа, що без установлених законом, іншими правовими актами або угодою підстав придбало або зберегло майно за рахунок іншої особи, зобов'язано повернути останньому безпідставно придбане або заощаджене майно (безпідставне збагачення).
Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та мо-ральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виника-ють зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).
Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише та-кими, які створюють правовідносини; у деяких випадках -- таки-ми, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникнен-ню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиня-ють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обо-в'язки.
Правомірні дії - це дії, що не порушують вимоги правових норм цивільного законодавства. Оскільки цивільне право веде нормальний розвиток економіки, пов'язаного із загально дозволеною діяльністю людей, то переважна більшість юридичних фактів у цивільному праві становлять правомірні дії. Однак юридичне значення правомірних дій у цивільному праві далеко не однаково.
У правомірних діях реалізуються, перетворюють у життя вимоги правових норм, з їхньою допомогою й досягаються мети, переслідувані законодавцем при виданні норм права.
По своєму юридичному значенню всі правомірні дії діляться на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичні вчинки - це такі правомірні дії, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно, а іноді й питання наміру людини, що скоїла юридичний учинок. Так, авторські правовідносини виникають в момент створення письменником добутку в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні добутку до придбання авторських чи прав ні. Знахідка загубленої речі породжує зобов'язання по її поверненню, що втратило навіть у тому випадку, якщо в ніякого бажання знайшов, що річ ні, повернути цю річ її власникові.
На відміну від юридичних учинків юридичні акти - це такі правомірні дії, які породжують відповідні юридичні наслідки лише тоді, коли вони зроблені, зі спеціальним наміром викликати ці наслідки. До юридичних актів відносяться адміністративні акти й угоди.
Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеці-ально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо ци-вільних прав і обов'язків.
Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юри-дичні акти можуть бути поділені на:
Ш акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різ-новидом якого є договір) -- основний вид правомірних дій суб'єк-тів приватного права. Це -- волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію ци-вільних прав і обов'язків;
Ш акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавс-тва, адміністративні акти, судові акти -- рішення, постанови, ухва-ли тощо).
Адміністративні акти завжди відбуваються з наміром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних фактів. Разом з тим деякі адміністративні акти відбуваються з наміром викликати не тільки адміністративні, але й цивільно-правові наслідки. Так, видача громадянинові ордера на житлове приміщення місцевою адміністрацією породжує не тільки адміністративні правовідносини між місцевою адміністрацією й житловою організацією, але й цивільно-правові відносини між громадянином і житловою організацією за висновком договору житлового наймання.
На відміну від адміністративних актів угоди відбуваються з метою викликати тільки цивільно-правові наслідки. Угодами визнаються дії громадян й юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків. Так, до числа угод відносяться різні договори: купівля-продаж, дарування, підряд, майнове наймання, оренда, позика й т.д., оголошення конкурсу, заповіт й інші правомірні дії, які відбуваються суб'єктами цивільного права з метою викликати певні цивільно-правові наслідки.
Загальним між угодами й адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії й відбуваються зі спеціальним наміром викликати відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними є й розходження. По-перше, адміністративні акти можуть бути зроблені тільки органом державної влади або місцевого самоврядування, у той час як угоди відбуваються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди викликають винятково цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, що зробив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цього правовідносини, у той час як особу, що зробила угоду з метою встановлення цивільного правовідносини, неодмінно стає учасником даного правовідносини.
Юридичні факти можуть бути оформлені й неоформлені. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, документально зафіксованому виді. Але існують і неоформлені юридичні факти. Наприклад, усна угода між громадянами, відмова від здійснення права й ін.
Класифікація юридичних фактів у науці розкрита ще не повно. Її подальший розвиток може виявитися корисним для рішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціологічних досліджень у юридичній науці.
Таким чином, юридичні факти в цивільному праві можуть бути піддані наступної класифікації:
Ш події й дії;
Ш неправомірні й правомірні дії;
Ш юридичні вчинки і юридичні акти;
Ш адміністративні акти й угоди.

Судовий акт як юридичний факт.

Юридичні факти цивільного права (під якими сьогодні розуміються факти реальної дійсності, з якими чинне законодавство зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків, тобто правовідносин) являють собою один із проблемних розділів загальної частини цивільно-правової науки.
"Закон не діє механічно, - писав І. А. Покровський, - для свого здійснення в житті він має потребу в живому посереднику, що застосує його до конкретних випадків. Таким посередником є суд".
Застосування права є однієї з форм реалізації права, причому особою його формою. Значення застосування права настільки велике в житті права, що багато вчених виділяють цю форму реалізації права в самостійну, думаючи, що правозастосування, як і правотворчість - це два особливих напрямки функціонування правової системи. Відповідно розрізняють правозастосовні й правотворчі акти.
При теоретичному осмисленні правозастосовних і правотворчих актів, на думку С. С. Алексєєва, особливої уваги заслуговує те, що співвідношення понять "рішення юридичної справи", "індивідуальне державно-владне приписання", "акт застосування" загалом, аналогічно співвідношенню понять "правотворче рішення", "юридична норма" й "нормативний юридичний акт". Характер залежності усередині кожної із двох груп практично однаковий. І зв'язано це з тим, що в обох випадках перед нами вираження активної державної діяльності в сфері правового регулювання, спрямованої, зокрема, на правове (в одному випадку - нормативне, а в іншому - індивідуальне) регулювання суспільних відносин й об'єктивованої в праві як конституційному утворенні. При цьому, говорячи про правозастосовні акти, необхідно звернути увагу на значеннєві розходження, які існують між поняттями "рішення юридичної справи", "індивідуальне державно-владне приписання" й "акт застосування". Перше з них охоплює завершальну правозастосовну дію, друге вказує на результат правозастосування, а третє - виражає результат рішення юридичної справи, розглянутий у єдності з його зовнішньою, документальною формою, тобто є актом-документом".
Як відомо, включивши судове рішення в перелік підстав, що впливають на динаміку цивільних правовідносин, законодавець тим самим дозволив суперечку про те, чи може судове рішення розглядатися як юридичний факт.
Аналіз арбітражно-процесуального й цивільно-процесуального законодавства дозволяє затверджувати, що зазначений термін вживається у двох значеннях: по-перше, судове рішення розглядається як підсумкова дія всього судового розгляду; по-друге, саме так іменуються документи судової інстанції, які фіксують результат дозволу суперечки.
Потреба в судовому рішенні виникає у зв'язку із суперечкою, перешкодою в здійсненні права. Внаслідок чого створюється невизначеність в існуванні або в змісті правовідносини. Перш ніж примусово здійснити право, необхідно усунути цю невизначеність, що можливо тільки за допомогою обов'язкового судження суду про те, чи існують правовідносини (право, обов'язок), що служить предметом суперечки, а якщо існує, то, яке його дійсний зміст.
Цивільне судочинство прийняте розглядати як особливий різновид державної діяльності. Воно здійснюється тільки судом за правилами цивільного процесуального права і направлене на усунення перешкод у здійсненні суб'єктивних прав, на ліквідацію порушень, на усунення зловживанням правом, на примус до виконання обов'язків. Все перераховане здійснюється шляхом здійснення послідовних процесуальних дій.
Так, арбітражний суд при ухваленні рішення:
Ш оцінює докази;
Ш визначає, які обставини, що мають значення для справи, установлені, а які - немає;
Ш вирішує, які закони й інші нормативні правові акти, на які посилалися особи, що беруть участь у справі, не слід застосовувати по даній справі;
Ш визначає, які закони й інші нормативні правові акти варто застосувати по даній справі;
Ш встановлює, які права й обов'язки осіб, що беруть участь у справі;
Ш вирішує, чи підлягає позов задоволенню.
Судове рішення як процесуальний документ становить форму, зовнішнє вираження судового рішення - акту правосуддя у значенні дії, а не в значенні тієї зовнішньої форми, що служить вираженню й оформленню цієї дії. Разом з тим зміст судового рішення як процесуального документа ширше змісту акту правосуддя.
Судове рішення як процесуальний документ, що оформляє відповідь суду на позовну вимогу, відрізняється тим, що його зміст, крім акту правосуддя, охоплює ряд інших суджень. Зокрема, вказівки часу й місця винесенн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.