На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Взаємовдношення мж творчстю дяльнстю. Природа творчого синтезу. Круглий стл у практиц працвникв редакцй. Пошуки джерел правдивої, об'єктивної нформацї. Теми для газетного виступу. Використання журналстом мстифкацї та увага до сенсацї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Журналистика. Добавлен: 19.10.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


26
Аспекти журналістської професії

Зміст

Вступ
1. Коли стіл стає круглим
2. Вміння бачити те, чого не помічають інші
3. Народження теми
4. Корисна містифікація
5. Знання, знання і ще раз знання
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб'єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.
Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті - людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого - є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, конституюючою основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності.
Розглядаючи взаємовідношення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний характер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.
За предметом (об'єктом) визначилися такі форми творчості: предметно-практична, наукова, технічна, науково-технічна, художня, соціальна/ філософська, релігійна та ін.
Предметно-практична діяльність безпосередньо пов'язана з життєдіяльністю людини, забезпеченням виробництва засобів виробництва та засобів споживання з самого виникнення до сьогоднішнього дня щодо всіх інших видів діяльності (духовної, естетичної, моральної, релігійної та ін.) вона є основоположною. Духовно-практичне освоєння світу здійснюється в таких конкретних формах: релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етична і мовна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будь-якому виду творчості в межах духовно-практичного освоєння світу, є, по-перше, виявлення органічного "сплаву" духовної і практичної діяльності. Творчий синтез має подвійну природу: є синтезом духовних видів діяльності та реалізацією духовного в предметно-практичній сфері;. По-друге, суб'єкт творчості в духовно-практичній сфері постійно зазнає впливу об'єкта. Об'єкт щодо суб'єкта є активним началом, породжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу.
У контексті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце займає технічна творчість. Технічна творчість - це практична діяльність, орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення людських потреб з допомогою зміни матеріального середовища. В машинній техніці людина творчо синтезує, не лише досягнення ремеслового виробництва, а й науки. Отже, особливістю творчості на етапі створення машинної техніки та її функціонування є те, що в ній в евристичні процеси активно включаються досягнення Науки.
1. Коли стіл стає круглим

Що ж таке «круглий стіл»? Адже відомо, що в працівників усіх установ столи звичайні, канцелярські. Та якби якийсь дивак і завів собі круглого, це все одно не дає відповіді на запитання. Проте знайома з роботою газетярів людина знає, що «круглим столом» у практиці роботи працівників редакцій називається зустріч журналістів із спеціалістами народного господарства, науки, культури, коли вони разом вирішують якесь важливе питання, домовляються про його висвітлення або «ведення» в пресі.
Скористаймося з нагоди, послухаймо, про що йдеться цього разу за символічним круглим столом.
У кабінеті завідуючого відділом промисловості зібралися майстри, бригадири, робітники ряду металообробних підприємств міста. У виступі кожного часто повторюються, слова «єдиний наряд бригади». Ось що говорить, наприклад, літній сивоусий майстер:
- Раніше я зовсім не мав часу для того, щоб займатися питаннями поліпшення якості продукції. Міркуйте самі: на дільниці до тридцяти робітників. Щоранку кожному з них треба поставити конкретне завдання, виписати окремий наряд. Одні обточують болванки, другі - фрезерують, треті - проточують пази, четверті - шліфують і т.д. Поки кожному підрахуєш обсяги робіт на наступну зміну - день минає. А треба ще й підсумки підбити зробленому - і теж для кожного окремо.
Якось ми почули, що на передових заводах металісти працюють бригадами, а завдання для них видається одне на колектив. Протягом зміни бригада має виготовити певну кількість деталей. Спробували застосувати цей метод і в себе. Організували дві бригади. У мене одразу - ніби гора з плечей звалилася. Підрахував обсяги робіт, оформив два наряди-завдання - і весь час можна віддавати корисним справам. Допоміг новачкові, підказав уже досвідченому робітникові, в якій послідовності краще виконувати операції на тій чи іншій. деталі, сам подумав над удосконаленням технології, перевірив якість інструменту. Саме цим і повинен займатися майстер на виробництві.
- І ми швидко відчули переваги єдинонарядного методу, - доповнює майстра бригадир. - Головне в цьому, мабуть, - колективна зацікавленість у справі. Поки ми працювали індивідуально, кожен відповідав лише за себе. А якщо за сусіднім верстатом людина простоює або жене брак - то тебе це не обходить. Нехай майстер або начальник цеху за ним стежать. Тепер усі гуртом відповідаємо за кількість і якість зробленого. І одразу змінилися взаємини в колективі. Досвідченіший робітник допомагає новачкові, якщо хтось порушив трудову дисципліну - всі разом беремося його «пропісочувати».
- І що характерно, - включається в розмову робітник, - у всіх з'явився потяг опановувати суміжні професії. Я, наприклад, досі працював тільки на токарному верстаті, а тепер умію і на шліфувальному. Що це дає? Ми завжди можемо прийти на допомогу один одному, гуртом узятися за ту ділянку роботи, яка у прориві. Ось чому продуктивність праці в бригаді підвищилася на 12-15 процентів.
Така розмова відбувалася за «круглим столом» редакції. Потім завідуючий відділом запропонував:
- Товариші, а чи не варто було б вам, ініціаторам впровадження нового методу організації робіт, виступити в газеті? Давайте підготуємо колективний лист-звернення. В ньому ви розкажете читачам, які переваги дає робота бригад за єдиним нарядом, і закличете всіх робітників-металістів наслідувати цей приклад. Треба, щоб на кожному заводі, в кожному цеху зрозуміли, що така організація праці вигідна і робітникам, і державі.
Учасники зустрічі охоче погодились і тут же всі разом заходились писати звернення. Наступного дня його було опубліковано на першій сторінці газети.
Через півроку мені довелося знову зустрітися із знайомим журналістом, завідуючим відділом редакції.
- Ну як? - поцікавився я. - Чи знайшлися послідовники у авторів листа, чи не пробували підрахувати загальний ефект?
- Зважте самі, - відповів завідуючий відділом. - У нашому місті уже є промислові підприємства, де більше половини робітників працює за єдиним бригадним нарядом. А всього на таку форму організації праці перейшло понад шість тисяч бригад. Якщо взяти до уваги що в кожній бригаді, у кожного робітника завдяки цьому продуктивність праці зросла на 10-20 процентів, то стане зрозуміло, що ефект від нововведення - це додаткова продукція на сотні тисяч карбованців!
Тепер ми бачимо, яку корисну справу зробила газета, організувавши цей «круглий стіл». Але треба відзначити, що-якби її робота обмежилася тільки опублікуванням листа-звернення, новинка не увійшла б у життя так швидко. Мало не в кожному номері друкувалися матеріали на цю тему. Щоб вони одразу звертали на себе увагу, журналісти придумали спеціальну рубрику: «Ключ до успіхів - єдиний наряд бригади». Газета надала трибуну робітникам, бригадирам, майстрам, інженерам, економістам, які ділилися з колегами досвідом - адже на кожному виробництві інша специфіка, інші умови. Газета не раз критикувала керівників тих заводів, які не хотіли серйозно займатися новою справою.
У народі кажуть: «Одна голова - добре, а дві - краще»! Ще краще, коли якусь проблему розв'язує цілий гурт розумних людей. Під час цієї зустрічі було вироблено дві магістральні лінії розгортання масового змагання.
Одна з них полягає ось у чому. Все наше місто, говорили учасники зустрічі, складається в колективів. Завод, магазині школа, автопарк - люди не живуть окремо, самі по собі. Тому похід за зразкове місто доцільно починати з того, що спочатку окремі колективи завоювали право називатися зразковими. Треба розробити умови такого змагання. Деякі вимоги будуть однакові для всіх - високопродуктивно і якісно працювати, зразково поводитись у громадських місцях у побуті. А інші мають бути характерними саме для певного колективу. У школі - це успішність учнів, у магазині -робота без скарг і т.д.
Редакція прийняла цю пропозицію і завела па сторінкам газети рубрику «Від зразкового колективу - до зразкового міста». І в тому, що таке змагання широко розгорнулося, що тепер у Києві вже близько двох десятків промислових підприємств, будівельних, торговельних та інших організацій мають високе звання зразкових, є певна заслуга і журналістів.
Друга пропозиція зводилася до того, щоб на початковому етапі змагання для кожного з дванадцяти адміністративним районів міста намітити головну тему. Наприклад, один район бореться за відмінне транспортне обслуговування, другий - за зразкову постановку охорони здоров'я, третій - за благоустрій.
Можуть сказати: в зразковому місті в усіх районах повинні чітко курсувати трамваї та автобуси, скрізь мають бути добре впорядковані вулиці, площі, сквери, подвір'я, в усіх поліклініках хворих повинні зустрічати чуйні й уважні лікарі. Це так. Але ж ішлося тільки про перші кроки змагання.
Учасники зустрічі в редакції виходили з того, що трудящі кожного району набудуть досвіду у певній галузі і потім зможуть поділитися ним з іншими районами.
2. Вміння бачити те, чого не помічають інші

Ми вже говорили про те, що написати статтю до газети чи журналу може, власне, кожна письменна людина. Щоб викласти на папері якийсь цікавий факт, не обов'язково бути Журналістом.
Нині, мабуть, кожен учень середніх класів міг би підготувати кореспонденцію для стіннівки, піонерської або комсомольської газети.
Але журналістові треба ригати щодня. Він повинен завжди знаходити теми, які хвилювали б читачів, викликали у них Жвавий інтерес, він повинен уміти відгукнутися на події або ідеї одразу ж, щойно вони виникли, і написати про них стисло, але цікаво й оперативно.
Які ж якості потрібні для того, щоб стати журналістом? На це запитання Василь Пєсков відповів: «...природна «іскорка» в нашій справі необхідна. Без цього, хоч би якою була людина освіченою, начитаною, старанною, журналістика стане для неї мукою і сама вона в газеті, в журналі буде баластом»,
Український публіцист, декан факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка професор Дмитро Михайлович Прилюк, розказуючи майбутнім журналістам про три види бачення навколишнього світу - я буденне, наукове і художнє, міркує так:
- Припустимо, ви прийшли в сад теплої весняної пори. Цвітуть яблуні, груші, сливи. Стрункі ряди дерев, зелена травиця в міжряддях, приглушене гудіння бджіл і щебетання птаства на тополях довкола цього царства цвітіння. Гарно, приємно, легко на душі...
Це - буденне бачення саду, майже фотографічне його сприймання. Є загальне тло і загальне враження. Таким бачать сад люди, які звиклися і з цвітінням дерев, і з щебетанням птаства, і з смарагдовим буянням трав.
Та ось у той же сад прийшов досвідчений садовод. На його обличчі стурбованість: виявляється, мало в саду бджіл, повільно відбувається запилення, до того ж багато на деревах і пустоцвіту, що не дасть зав'язі, а на корі стовбурів, не обмазаних вапном, з'явилися шкідники; час уже б і закрити вологу в міжряддях, обкопати саджанці; вітер повернув з півночі, можна чекати заморозків, тому слід завезти сухого гною і хмизу для обкурювання дерев...
Це вже інше бачення саду, значно детальніше і кваліфікованіще. У спеціаліста з'являються думки, як допомогти 1 садові, що слід зробити, аби він краще вродив.
Прийшов помилуватися садом і поет. Він бачить ті ж ряди | дерев, те ж запашне цвітіння, але бачить по-своєму.
Цвітуть бузки, садок білів
І тихо ронить пелюстки,
Напівзабуте знову мріє,
Як помах милої руки.

Весняний сад навіяв Максимові Рильському образ, що виражав певний душевний стан; цей образ, втілений у віршовані рядки, і є художнім зображенням побаченого.
Отже, одну й ту саму річ можна бачити по-різному. Журналіст має володіти всіма видами сприймання предмета. Та найголовніше - вміння знаходити незвичайне у звичайному.
...Якось старий московський журналіст Павло Олександрович Рогозинський завітав до Міністерства морського флоту.
- Як ти невчасно! - з досадою зустрів його знайомий працівник міністерства. - Нічого цікавого немає. Зайди краще на тому тижні. Зараз ніколи, роботи - тьма-тьмуща, а тут ще новий острів...
- Який острів? - спитав Рогозинський.
- Я ж сказав: новий. На Чорному морі... Мороки з ним, чорт забирай, - на карти нанести, назву треба придумувати.
- Звідки ж він узявся? - не зрозумів журналіст.
- Звичайне виверження вулкану. Ось тобі й острів.
- Виверження вулкану? На Чорному морі? Новий острів? - широко розплющив очі Рогозинський. - І ти кажеш - нічого нового?
- А що ж тут особливого? Біля Темрюка на дні моря є грязьові вулкани. Іноді вони починають діяти і стільки викидають усякої всячини, що утворюються острови. Виникне острів - хвилі його швидко розмиють. Аж ось, дивись, неподалік інший з'явився. Одне слово, - кочові острови.
Журналіст не став більше забирати часу у свого заклопотаного приятеля. Інформація під заголовком «Кочові острови» наступного ж дня з'явилася в пресі.
- Вам просто поталанило! - із заздрістю сказав Рогозинському його молодий колега. - У мене ж - нічогісінько нема, жодної теми. Та й спека страшенна - сорок градусів! У Москві такого ніколи не було...
Рогозинський одразу зв'язався по телефону з Інститутом прогнозів, роздобув потрібний матеріал і написав інформацію «Небувала спека у Москві».
От що значить у буденному, здавалося б, незначному вміти знаходити «раціональне зерно» - цікавий факт.
...У першій половині липня 1928 року молодий журналіст Леонід Кудреватих, який працював у газеті «Вятская правда», потрапив до села Вохма, що лежить у північних лісах за сто кілометрів від залізниці. Не було тут ні електричного освітлення, ні телефонного зв'язку. Щоправда, у Вохмі функціонували поштове відділення і телеграфний апарат.
Пішов журналіст на ту пошту, щоб відправити у Вятку телеграму. Однак йому в цьому відмовили. Пояснили:
- Ось уже четверту добу тримаємо прямий зв'язок лише з Москвою і тільки на вимогу Миколи Шмідта...
Глянувши на здивоване обличчя журналіста, працівниця пошти сказала:
- Хіба не чули? З експедицією Нобіле, що на дирижаблі «Італія» летіла на Північний полюс, скоїлося лихо. Про це першим дізнався Микола Шмідт...
Для молодого газетяра все це було несподіванкою: про катастрофу з дирижаблем він досі нічого не знав, як і не знав, хто такий Микола Шмідт і як йому вдалося першим довідатися про таку пригоду.
Розшукати в селі потрібну людину, звісно, зовсім не важко.
На околиці в облямівці квітучого садка стояв старенький будиночок. Над ним височіла жердина, від якої до верхівки стрункої ялини тягся дріт - антена аматорського радіоприймача, змайстрованого сином місцевої вчительки Миколою Шмідтом.
Радіоаматор охоче показав гостеві свій приймач.
- І невже ця річ може приймати передачі з далекої відстані? - спитав Кудреватих.
- А от зараз самі переконаєтесь. Справді - чутність чудова.
Так от, у ніч з другого на трете липня 1928 року Микола Шмідт, як сам він висловився, «прогулювався» по ефіру. І раптом несподівано долинули сигнали: SOS... SOS...
А потім: «Італія, Нобіле...»
- Я добре розуміюся на сигналах, - розповідав радіоаматор, - і одразу збагнув, що експедиція Нобіле потребує негайної допомоги, порятунку. Я вирішив про це сповістити! Москву. І дав телеграму. Москва негайно ж відгукнулась.! Попросили терміново якомога докладніше розповісти про тел як мені пощастило дізнатися про експедицію. Послав ще одну телеграму. Після цього зі мною встановили постійний телеграфний зв'язок.
На підтвердження своїх слів Микола показав журналістові одержані телеграми. Ось одна із них: «Повідомте про схемні вашого апарата. Сьогодні о двадцятій годині плавуча база «Чітта ді Мілано» має встановити двобічний зв'язок з Нобіле. Слухайте уважно... Телеграфуйте про результати...»
Микола Шмідт уже не проводив експериментів зі своїй приймачем. Він цілодобово чергував біля нього, тримаючись однієї хвилі. І саме йому пощастило прийняти ще одне важливе повідомлення: .
«Шторм. Норд-вест. SOS. SOS. Петерман». (Як з'ясувалося, на дирижаблі «Італія» острів Файн біля Шпіцбергене помилково прийняли за острів Петерман.)
Зустріч з радіоаматором наштовхнула газетяра на цікаве тему. На попутних конях він дістався до станції Шабаліно і звідти надіслав телеграфом до своєї редакції кореспонденцію «Хто перший почув сигнали «Італії». Цьому матеріалові судилося обійти сторінки не лише радянських, а й багатьох зарубіжних газет.
....У 1947 році один з провідних нині радянських політичних оглядачів, Герой Соціалістичної Праці Юрій Жуков купив у Парижі, де був у відрядженні, підручник російської мови «Русский без труда», що вражав безглуздістю підібраних текстів і безграмотністю. Коли він приїхав до Москви, то показав своє «надбання» старшому товаришеві - видатному газетяреві Давиду Заславському.
- Ні, друже, ви помиляєтесь. Це не тільки безглуздя і безграмотність. Тут, мені здається, справа серйозніша. Позичте-но мені цю книжечку, спробую в ній розібратися...
Наступного дня Заславський приніс до редакції «Правды» фейлетон «Без труда и стыда», в якому переконливо довів, що видавці цього «підручника» навмисне плели нісенітницю про життя в Країні Рад, тенденційно підбирали висловлювання наших заклятих ворогів.
Заславський дотепно зазначив, що цю книжечку правильніше було б назвати не «Русский без труда», а «Белогвардейцы без стыда».
- Старійшина нашого цеху, - згадує Юрій Жуков, - подав мені, молодому журналістові, урок політичної гостроти в розумінні найдрібніших деталей ідеологічної боротьби.
Отже, загострена увага, спостережливість, уміння помічати цікаве й багатообіцяюче в тому, до чого інші виявляють байдужість, - одна з дуже важливих граней літературного таланту. Без неї не можна стати справжнім журналістом. Але цього ще замало.
3. Народження теми

За образним висловом Олексія Максимовича Горького, теми не добуваються з повітря, як, скажімо, азот. Матеріалом для них служать спостереження, порівняння, вивчення - зрештою, факти. Але встановити факт - це лише половина діла. Факт - тільки сировина. Не можна смажити курку разом з пір'ям, а схиляння перед фактом якраз і призводить до того, що нерідко змішується випадкове, неістотне з суттєвим, типовим. Треба вміти «вискубувати неістотне, оперення факту», вміти вибирати суть. А це вже - мистецтво.
Особливість мислення митця - чи то літератора, чи тот художника така, що якась деталь, випадковість, ненароком почуте слово можуть несподівано збудити фантазію, підказати тему, а то й сюжет твору.
- Пес-жебрак, «постійний гість» одного з ресторанів Кисловодська, відгукнувся на кличку «Шарик»: підійшов до мого столу за подачкою, - згадує Сергій Михалков, - а за хвилину повернув голову до іншого столика, відгукнувшись на кинуте йому: «Бобик!»
Цей маленький, здавалося б, незначний факт наштовхнув на тему, з якої народилася байка «Шарик-Бобик», що таврує людей без гордощів і самолюбства, які не бажають чесно працювати і промишляють чим удасться.
Тема для газетного виступу часто народжується з єдиного факту, про який можна дізнатися навіть випадково, а от визріває вона інколи досить повільно - після зустрічей з десятками людей, копіткої праці в архівах, докладного ознайомлення із спеціальною літературою тощо.
Український публіцист Олександр Михалевич у Москві на Новодівичому кладовищі, неподалік од могили Олександра Довженка, випадково звернув увагу на скромний пам'ятник з написом: «Другові Радянського Союзу Пекстону Гіббену».
Михалевич майже нічого не знав про цю людину.
Журналіст зацікавився долею американця, похованого y Москві. Дізнався, що Пекстон Гіббен свого часу здобув учений ступінь магістра мистецтв у Гарвардському університеті, став дипломатом, а останні роки свого життя присвятив журналістиці та громадській діяльності.
У 1921 році Гіббен мандрував по Радянському Союзу, надсилав правдиві кореспонденції до американських газет. Потім видав книжку «Голод у Росії», а невдовзі ще одну - «Реконструкція в Росії». У своєму заповіті Гіббен просив поховати його в нашій країні.
Тривалий пошук публіцистом людей, які знали Гіббена увінчався цікавою літературною розповіддю про аристократа, якого полонили марксистсько-ленінські ідеї, пафос комуністичного будівництва. Цей представник капіталістичного суспільства побачив у першій в світі соціалістичній державі я велике майбутнє людства.
Журналіст написав усього кілька сторінок про Пекстона Гіббена, а пошук, підготовка матеріалу зайняли в нього не один місяць.
Скільки потрібно було наполегливості і зусиль, щоб розкрити цікаву тему!
Подібні ситуації виникали в творчому житті багатьох журналістів. Певна річ, видатні журналісти - люди непересічної долі. їхня невтомна праця, прийоми роботи - зразок для нових поколінь працівників радянської преси. Однак про цікаві і разом з тим повчальні приклади журналістського пошуку могли б розповісти не тільки вони. Захоплюючі мандрівки в невідоме доводилося здійснювати й авторові цих рядків - рядовому численної журналістської армії.
4. Корисна м и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.