На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Загальна характеристика понять свобода людини свобода слова. Моральн та юридичн аспекти у журналстиц. сторя розвитку свободи преси. Цензура як контроль за дяльнстю журналстики. Юридичн гарантї свободи преси. Свобода преси в Україн.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Журналистика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика понять „свобода людини” і „свобода слова”
1.1. Свобода людини
1.2. Свобода слова
Розділ 2. Моральні та юридичні аспекти у журналістиці
2.1. Історія розвитку свободи преси
2.2. Цензура як контроль за діяльністю журналістики .
2.3. Поняття „свобода преси”: визначення, зміст, структура 0
2.4. Юридичні гарантії свободи преси
Розділ 3. Свобода преси в Україні
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП

Проблема свободи преси піднімається протягом століть. Адже кожна людина прагне отримувати правдиву, цікаву та об'єктивну інформацію, являючись її споживачем. Ця проблема обговорюється та вирішується багатьма вченими та дослідниками. „Питання про свободу є одним із основних у суспільно-політичному житті суспільства” [19].
Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так у 1485 році з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси - всього через 35 років після винаходу Гуттенбергом друкарського верстата, а в 1559 році обнародувано перший список заборонених книг [19].
Параграф 17 Конституції Української Народної Республіки (1918 року) проголошував, що „...громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку ...” [15].
Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне продовження. Вважається, що „...повноцінна свобода преси, правова і моральна відповідальність журналіста належать до вищих цінностей демократії, яка, однак є не кінцевою станцією, а процесом суспільного розвитку” [16].
В умовах розбудови України як демократичної правової держави особливої актуальності набуває проблема забезпечення свободи слова та свободи преси, яка неможлива без забезпечення гарантії отримання якісної, правдивої та об'єктивної інформації.
На сьогоднішній день центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права на вільне одержання і обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій. А копіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливлення тиску на засоби масової інформації з боку владних структур та фінансових кланів.
Оскільки проблема свободи преси в Україні стосується кожного громадянина який є споживачем інформації яку надають засоби масової інформації, вона є дуже важливою у наш час. Саме цим визначається актуальність даної курсової роботи.
На нашу думку проблема свободи преси ще не досить вивчена, існує також недосконалість чинного законодавства щодо цього питання. На це вказує те, що поняття „свобода преси” залишилося поза межами Основного Закону України, а це по суті. Означає, що свобода преси в Україні конституційно не гарантується.
Метою роботи є ґрунтовне дослідження морального та юридичного аспекту свободи преси, наявність свободи преси в Україні на сьогоднішній день. Для досягнення даної мети була опрацьована значна кількість законодавчих актів, публікацій у періодичних виданнях, монографій відомих вчених та дослідників у галузі журналістики. Були застосовані такі методи як історичний, за допомогою якого ми прослідкували зародження та розвиток, вдосконалення функціонування свободи преси, також методи синтезу, аналізу та інші.
Об'єктом нашої роботи є поняття, особливості, зміст, структура інституту свободи преси. А також її функціонування та розвиток в Україні, її юридичні та моральні гарантії.
Предметом нашого дослідження є численні монографії, пошуки відомих вчених, законодавство України різних відрізків часу, публікації у періодичних виданнях. Що стосуються проблеми свободи преси.
Наша робота вміщує вступ, три розділи: Розділ 1, що має назву „Загальна характеристика понять „свобода людини” і „свобода слова”, Розділ 2 „Моральні та юридичні аспекти в журналістиці”, Розділ 3 „Свобода преси в Україні”. А також висновки і список використаної літератури. Загалом робота складається з 24 сторінок.
Розділ 1.
Загальна характеристика понять „свобода людини” і „свобода слова”

1.1. Свобода людини

Питання про свободу є одним із основних у суспільно-політичному житті суспільства. Свобода, безперечно, - одна з головних людських цінностей. Історія знає небагато таких проблем, які б так хвилювали людей, їх розум і серце, як питання свободи людини, її прав і відповідальності [19; 81].
Свободу людини можна порівняти із ковтком води, який потрібен для її фізичного життя. Обмеження свободи тягне за собою занепад людської особистості, її активності та розвитку.
Навряд чи було щось інше. Крім свободи. Що мало б стільки протиріч, навколо чого точилося б стільки суперечок і, що пережило б стільки змін. Одна особливість виділяє свободу з-посеред інших людських цінностей: у свідомості вона завжди є фактором величезного позитивного значення. Проте, всім відомо, що свобода, доведена до крайніх меж набуває різко негативних властивостей. Повна свобода, коли „все дозволено”, не що інше як свавілля. Анархія з усіма руйнівними наслідками, а інша крайність - повна відсутність свободи - це рабство. Знищення людської особистості. Для особи надзвичайно важливо знати сутність тих соціальних сил, які вона захищає і разом з якими вона може здобути справжню свободу [19; 81-82].
Відомі вчені, науковці формулювали визначення поняття „свобода людини”. Наприклад:
„Свобода людини - це процес гармонійного розвитку всіх її здібностей на основі пізнання законів розвитку природи та суспільства і перетворення дійсності відповідно до прогресивних ідеалів” [19; 82]
„Свобода - право на будь-яку діяльність наслідки якої не завдають шкоди природному та соціальному довкіллю.”
При цьому абсолютна свобода людської діяльності неможлива. Людина завжди обмежена певними факторами. Виділимо декілька із них:
1. закони природи;
2. закони суспільства;
3. міра власного суб'єктивного пізнання цих законів.
Не можна визнавати свободу як користування тільки одними правами. Справжня свобода визначає високу відповідальність, вірність своєму суспільному обов'язку. До свободи належить не тільки те, чим ми живемо, але також і те, як ми живемо [18].
Розрізняють два типи свободи:
1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обирати сферу прикладення своїх сил і здібностей; максимально реалізувати себе в суспільно-корисній праці; запровадити в життя своє право на власність над продуктами своєї діяльності;
2) політична, тобто свобода духовних пошуків. Яка реалізується в праві мати, висловлювати й поширювати свої погляди, думки й переконання [28].
1.2. Свобода слова

Журналістика народжується на певному етапі історичного розвитку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку особою свободи, із потреби робити інформацію здобутком якнайширших мас.
Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу слова, як головну умову загальносуспільної свободи, забезпечення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства [18].
Свободу слова недарма вважають наріжним каменем демократії: Якщо у суспільстві не має можливості вільно висловлювати свої погляди, то суспільство є яким завгодно тільки не демократичним [18].
Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завоювання світової цивілізації [1].
Існує багато формулювань визначень терміну „свобода слова”. Наведемо одне із них яке подає нам політична енциклопедія:
Свобода слова - одне з найважливіших конституційних прав громадян. Забезпечує можливість публічно висловлювати свої думки чи переконання в друці та інших засобах масової інформації, на мітингах, зібраннях і захист від примусового вираження своїх переконань і відмови від них. Існує на основі міжнародних стандартів. (...) Користування свободою слова накладає особливі обов'язки і може супроводжуватись рядом обмежень, котрі повинні бути встановлені законом (...) [21].
І. В. Ладодо
Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:
1) як свобода преси;
2) Як свобода слова.
У нашій роботі далі ми будемо розглядати свободу слова в аспекті свободи преси.
Розділ 2.
Моральні та юридичні аспекти у журналістиці

2.1. Історія розвитку свободи преси

Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і лежить в основі усіх інших свобод та прав людини. Свобода преси, на нашу думку. Є не просто гарантом, а головним гарантом конституційності демократичного ладу.
Свобода преси і форми законодавчого та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 році з'явились чіткі ознаки церковної цензури преси - всього через 35 років після винаходу Гуттенбергом друкованого верстата. А в 1559 році було оприлюднено перший список заборонених книг. Паралельно з церковною розгорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади. У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура введена лише на період надзвичайної ситуації (війни. Тощо), „обростає” соціально-політичними інститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем. Незважаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді вона набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямовується спеціальними державними установами [19].
У радянських джерелах відстоювалася думка. Що лише комуністична партійність є тою обов'язковою умовою, за якої можлива свобода преси. У довіднику Д. С. Григораша „Журналістика у термінах і виразах” читаємо : „ Саме комуністична партійність забезпечує цю свободу, забезпечує вільне виявлення народом своїх дум і прагнень. (...) В експлуататорському суспільстві не може бути свободи слова, як і свободи преси. Лозунг свободи преси в устах буржуазії наскрізь фальшивий (...). Справжня свобода преси стала можливою лише внаслідок перемоги соціалістичної революції.”
Наявність цензури в СРСР ретельно приховувалася за невинною назвою „Державний комітет з охорони державних таємниць у пресі”. Жодна книжка, журнал чи газета, інша продукція для масового поширення не могла вийти без санкції на те даного комітету [18].
2.2 Цензура як контроль за діяльністю журналістики

під цензурою розуміється систематичний контроль за діяльністю журналістики та книговиданням шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або чисто фізичних заходів, що проводяться владою або за її рекомендацією. Є і інші визначення терміну „цензура”. Зокрема „ за академічним словником української мови слово цензура має два тлумачення: 1) попередній політичний перегляд на лояльність творів, призначених для друкування, театральних постановок, будь-якої кореспонденції; 2) державна установа яка відає наглядом, та особи, які такий нагляд здійснюють [29].
Сьогодні в суспільній свідомості усталилася думка: наявність цензури - перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури - ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо заборонена, а конфлікти з пресою громадяни та установи розв'язують лише в судовому порядку [18].
За твердженням багатьох вчених, дослідників, журналістів класичної, за формою цензури в Україні немає. Маємо на увазі те, що немає відповідних установ та осіб котрі мають обов'язки здійснювати нагляд за інформацією. Це офіційно забороняє Конституція України. Але все таки цензура в Україні є незмінним явищем, зокрема у пресі. „Про це свідчить розповсюдження „темників”, гоніння на опозиційну пресу, переслідування (...) працівників пера [29].
2.3. Поняття „свобода преси”: визначення, зміст, структура

Розглянемо кілька висловлювань відомих вчених про свободу преси:
· Свобода преси - це право громадян та їх організацій вільно викладати свої погляди через газети, журнали та інші ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова [18].
· Свобода преси - це коли законодавчими актами, Конституцією країни забороняється попередня цензура, і влада ні при яких посиланнях на тимчасову необхідність не може адміністративними засобами обмежувати діяльність засобів масової інформації [7].
Свобода преси, однак, не означає уседозволеність і безвідповідальність. Навіть у цивілізованих країнах заборонено руйнівні дії преси, що можуть привести до соціального вибуху, працюють на дестабілізацію країни [18].
Свобода преси та шляхи її досягнення давня, якщо не сказати вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: „Свобода - це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюється за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні ніж найбільша воля вислову [2].
Основна мета свободи преси - це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади - лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси - це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки [5].
У сучасному світі виробилися такі засади теорії свободи преси:
1) люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею;
2) єдиним джерелом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей;
3) кожній людині має бути надане право висловлювати свою точку зору за умов, якщо вона визнає це право за іншими людьми;
4) у наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися і набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним [18].
Вивчивши праці відомих вчених з даної теми ми дійшли думки, що свобода преси є однією з форм безпосередньої участі громадян у політиці. Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити лише тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної об'єктивної та оперативної інформації.
Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин-держава через інститут вільних ЗМІ і, як виділяють дослідники, включає в себе:
1) свободу доступу до інформації;
2) свободу поширення інформації;
3) свободу дотримування своєї думки, не зазнаючи зовнішнього втручання [28].
Один із провідних дослідників преси на Заході професор В. Ґаґеманн сформулював такі умови здійснення свободи преси:
1) безпристрасна, всебічна інформація;
2) коментування, незалежне від напрямків громадської думки та партійних поглядів;
3) видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідальності;
4) духовна незалежність талановитих журналістів. Які мають сміливість і мужність відстоювати істину;
5) вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій відповідальності;
6) високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свободи журналістів [1].
Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації [17].
Питання про свободу преси є надзвичайно важливим, бо, за словами О. Лосєва, структура - це найповніше, адже без структури немає ніякої роздільності (...). Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття „свобода преси”, один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи:
1) економічна самостійність ЗМІ;
2) правовий захист свободи журналістської діяльності;
3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності;
4) творча свобода журналістів [4].
Структуруючи поняття „свобода преси”, дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення : 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ і політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів [5].
Під час семінару „Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання”, який відбувся у Києві в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова:
1) свобода слова як абсолютна цінність;
2) свобода слова як політичний аргумент.
Під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році О. Мороз виділив два аспекти свободи слова:
1) свобода слова як правова категорія;
2) свобода слова як моральна категорія [22].
Узагальнюючи дослідження вчених у галузі журналістики можемо виділити вісім аспектів проблеми свободи преси: 1) правовий (юридичний); 2) економічний; 3) історичний; 4) філософський; 5) політичний; 6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний.
Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому їх розташування у цьому списку досить умовне.
З розвитком суспільства, ускладненням його політичної структури, з усвідомленням цінності демократичного шляху історичного руху проблема свободи слова висунулася в число першорядних проблем. Це сталося у XVIII столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї щодо цього теоретик і практик американської революції XVIII століття Томас Джеферсон ( 1743-1826). „Наша свобода залежить від свободи преси, - твердив він ,- а цю останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення” [18].
2 и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.