На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Характеристика стану сучасної журналстики, який визначається позицєю журналста, його ставленням до професї, розумнням суспльної рол. Особливост стратегї тактики журналстської роботи. Аналз професйного соцального портрету журналста.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Журналистика. Добавлен: 19.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


19
Міністерство освіти і науки України
Національний Авіаційний Університет
Інститут міжнародних відносин
Кафедра журналістики
РЕФЕРАТ
на тему:
Професійне зростання журналіста, чинники, які сприяють вдосконаленню журналістських навичок
Виконала
студентка І курсу ФМІП
групи ЖУ 111
Кім Ганна Сергіївна
Керівник
Кривошия Георгій Петрович
Київ 2009
Зміст
1. Професія «Журналіст»
1.1 Журналістика як освіта
1.2 Журналістська стратегія
1.3 Журналістика як суспільне явище
Висновок
Список використаних джерел
1. Професія «Журналіст»

1.1 Журналістика як освіта

Журналістика - це насамперед інтелектуально потужний, національно свідомий, психічно здоровий, прогресивно налаштований корпус журналістів. Стан сучасної журналістики визначається позицією журналіста, його ставленням до професії, розумінням своєї суспільної ролі й місії.
Без сумніву, на навчальні заклади, що готують інформаційну еліту, лягає велика відповідальність, хоч вона є відповідальністю режисера за гру акторів, учителя за життєздатність молодого покоління. Відповідальність непряму, опосередковану навчанням і здібністю майбутнього фахівця до навчання. Але якщо відповідальність педагогів за своїх вихованців можна пом'якшити за рахунок впливу на виховання зовнішніх чинників, то до рівня освіти не повинно бути ніяких поступок: освіта завжди має прагнути до відображення на рівні свого змісту реального стану речей в галузі.
Не такі вже й давні радянські часи забезпечували журналістській освіті певну стабільність і визначеність, нехай і заангажовану комуністичною ідеологією. Бійців ідеологічного фронту, як прийнято було говорити, готували журфаки. Образ бійця був чітко окреслений.
Свобода, що відкрилася кожному з нас, для нас усіх нечувана, п'янка свобода, у незалежній нашій державі зруйнувала образ того бійця, поставила нас перед фактом вибору нового образу з-поміж десятків можливих, дала право бачити журналіста таким, яким він уявляється кожному з нас або яким він уявляється самому ж журналістові.
Другою ознакою свободи було руйнування, здавалось, непорушної монополії на підготовку журналістів у Києві та Львові. Сьогодні це вже система десь із 16 навчальних закладів. Охочі готувати журналістів стоять у черзі.
Не будемо аналізувати мотивів відкриття нових відділень чи факультетів журналістики, вони різні, зауважимо лише, що ці мотиви часом мають комерційний та амбіційний характер. Звернімо увагу на інше - на втрату змістових критеріїв для відкриття напряму "журналістика". Ця втрата має об'єктивну причину, яка криється у невизначеності сучасної української журналістики щодо змісту й сенсу свого буття в суспільстві. Ні серед журналістів-практиків, ні серед журналістикознавців немає згоди щодо дефініції журналістики та журналіста.
Історія підказує, що на відміну від конкретних речей, журналістика не має статичної дефініції і не може мати, бо вона суспільно заангажована, вона є похідною від суспільства і залежить від складників суспільного розвитку, як функція від аргументів. Ось чому в різні історичні періоди, навіть у різні короткі проміжки соціального часу, визначення журналістики й журналіста може мінятися або в поняттях журналістики й журналіста можуть актуалізуватися різні їхні атрибути. Так, те, що журналістика в радянський час була "колективним організатором і пропагандистом", цілком відповідало часові й призначенню журналістики. У наш час ці атрибути поняття деактуалізувалися. По-перше, за ними закріпилася чітка асоціація з поняттям комуністичної ідеології, її ролі. По-друге, нове українське суспільство вимагає від журналістики інших підходів до суспільного життя, інших акцентів у роботі журналіста. Але деактуалізація атрибутів поняття зовсім не означає, що зникли й самі ознаки явища, які були відображені в понятті.
Для журналістської освіти загрозливою є не зміна дефініції, а наявність одночасно багатьох визначень, часто протилежних. Це є чудовою підставою для різних негативних тенденцій в сфері підготовки журналістських кадрів. Такою тенденцією є примітивізація журналістської праці, легковажне ставлення до неї. Якщо вважати, що журналіст - це лише інформатор, передавач фактів, така собі водостічна труба, через яку хтось для чогось переливає воду, то й справді - підготовка журналіста може здійснюватися за рік-два, а то й без навчання, а лише способом споглядання за журналістом-майстром, як учень споглядає за чоботарем. Якщо ж вважати, що журналіст формує громадську думку, веде інформаційну політику, впливає на суспільство, допомагає людям приймати рішення, то певно що вимоги до особи журналіста мають бути високими, бо не можна віддавати в руки не достатньо освіченим інформаційний простір держави. І тут п'ятирічної університетської освіти ще й замало!
Для з'ясування методологічних засад журналістської освіти необхідно виходити з філософії журналістської діяльності, з аналізу категоріального апарату цієї сфери.
Журналістська робота як вид суспільної діяльності повинна мати свою стратегію й тактику.
Під журналістською тактикою слід розуміти науку про підготовку, організацію й проведення процесу масового спілкування, підпорядкованого стратегії. Це сукупність методів, шляхів, засобів, форм спілкування, що найбільше відповідають умовам комунікації у даний момент і забезпечують стратегічний успіх. У вузькому значенні - це прийоми, засоби досягнення комунікативної мети, лінія поведінки журналіста. Так, формування громадської думки може відбуватися порізному: відкрито, через словесне вираження у тексті необхідності щось робити й приховано, латентно через добір фактів, без коментарів. Стратегічно буде досягнуто одну й ту саму мету, але різними шляхами й засобами. Прихований шлях більш зручний, бо він явно не викликає психологічного опору й протидії серед читачів, глядачів, слухачів. Цей шлях часто використовує й сучасна журналістика.
1.2 Журналістська стратегія

Журналістська стратегія - це найважливіша частина журналістської майстерності. Вона включає теорію й практику масової комунікації, масового інформування, визначає спрямування журналістської діяльності, її сенс. Журналістська стратегія повинна випливати з суспільної природи масового спілкування й масової інформації. Журналістика перестане бути журналістикою чи набуде спотворених форм, якщо в основу стратегії своєї праці журналісти покладуть невластиві природі комунікації принципи й закони, якими б "ідеологічно доречними" на певний час ці закони й принципи не були. Так, з погляду природи комунікації, комунікант (той, хто говорить) завжди впливає на комуніката (того, хто слухає), бо метою комуніканта завжди є певна емоційновольова, інтелектуальна чи фізична реакція комуніката. Якщо реакції немає, то вважається, що процес спілкування не відбувся. Враховуючи природу комунікації, ми повинні визнати, - хочемо того чи ні! - що спілкування через будь-які засоби комунікації завжди пов'язане з впливом на аудиторію. І незалежно від того, в якому вигляді це спілкування відбувається: чи у вигляді інформування, чи коментування, що є виявом роздумів, міркувань, чи заклику, який є вираженням емоційно-вольової сфери мовця.
Найбільше дістається терміну "інформування". Його протиставляють насамперед пропаганді та агітації. Це протиставлення саме по собі є некоректним. Це все одно що протиставити розмову по телефону - розмові у виробничій сфері. Одне іншого не виключає, не заперечує й не доповнює. Інформування є видом комунікації, формою комунікативного впливу; пропаганда ж, агітація, виховання, розваги є сферами суспільного впливу, де комунікація займає визначальне, але окреме місце. Передана інформація, навіть без коментарів, нейтральна, може бути використана і як засіб поширення ідей, переконання, спонукання, тобто як засіб пропаганди та агітації; і як приклад для вихованців, і як засіб формування громадської думки. Якщо в новинах прозвучить факт, що в Україні вирощено урожай найбільший за останні 100 років, то вже сам факт виконає й пропагандистську й агітаційну функцію.
Докторант Інституту журналістики В. М. Владимиров влучно сказав з цього приводу в статті "Місія журналістики: у порядку постановки питання", надрукованій у другому томі "Наукових записок Інституту журналістики":
"Уявімо собі редакцію газети в ролі обслуги гармати. Артилеристи вправно заряджають, наводять, стріляють - і снаряди у громові пострілу вилітають з каналу ствола в бік цілі. Нібито все гаразд. Але хіба головне завдання артилеристів - стріляти? Їхня місія - вражати цілі, саме для цього вони існують в арміях усього світу і цим відрізняються від фахівців салютів та феєрверків.
Так само й "інформування" - це наше комунікативне посилання, виліт соціально значущої інформації по наших технічних каналах у бік аудиторії.
А що ж відбувається там, на протилежному боці, так би мовити, траєкторії факту?
Просто інформувати суспільство чи просто встановлювати комунікативний зв`язок - цього занадто мало для преси… Що ж до преси соціально відповідальної моделі - то стосовно неї термін "інформувати" вступає в непримиренну суперечність з іншим - "нести відповідальність" [1].
Організовуючи навчальний процес журналістів так, що акцент робиться виключно на технології передачі інформації, без уваги до наслідків інформування, коли журналіста не вчать журналістської етики, відповідальності за слово, ми таким чином підкладаємо вибухівку під себе ж, бо журналіст без царя в голові, безвідповідальний журналіст - це Чорнобиль у соціальному вимірі.
Один викладач сказав першокурсникам: до Нового року я з вас виб'ю мораль і етику. Робиться в освіті глобальна помилка, спричинена особливими методологічними й теоретичними підходами до журналістики. Виховання журналіста тільки на технології інформування без урахування соціально-психологічних, морально-етичних, правових засад застосування цих технологій веде до підготовки роботів-кілерів. Доречно тут буде процитувати з газети "Киевский телеграф" слова керівника інформаційно-аналітичної служби "Интера" Олексія Мустафіна: "Телебачення… набагато серйозніше впливає на розум громадян, ніж інші засоби масової інформації, відповідно й несе більшу відповідальність" [2].
Журналістська освіта, як і будь-яка інша, не може нормально існувати, якщо відсутня модель ідеального фахівця, або ідеальна модель журналіста, яка є критерієм оцінювання спеціаліста.
Враховуючи залежність журналістики від суспільного розвитку, ми зможемо вибудувати ідеальну модель журналіста лише в контексті ідеального суспільства. Таким суспільством може бути держава з високорозвиненою демократією, з гарантіями на всі свободи, з ідеальним законодавством, що забезпечує ці свободи й права, з людьми, які дотримуються правил співжиття, найгуманніших принципів духовного буття, з людьми, які є патріотами, мають історичну пам'ять, окрилені національною ідеєю тощо. Журналіст у такому суспільстві - це об'єктивний і незалежний спостерігач, який має достатньо інтелекту для неупередженого й глибокого аналізу фактів, який спроможний передати проаналізовані факти у вигляді осмисленого повідомлення й досягнути запланованого результату комунікації. Його соціально-політичний портрет не контрастує з тим соціально-політичним фоном, що створюється людьми, бо журналіст такий самий, як і всі люди в ідеальній державі. У такому суспільстві соціальний портрет журналіста не є актуальним, бо в ідеальному суспільстві всі виховані, чемні, розумні й т. д. На перший план виходить професійний портрет журналіста.
Але ми розуміємо, що реальне життя не таке романтичне. Тому готувати журналістів треба до справжнього життя, з корекцією на реальні соціально-економічні й соціально-політичні умови, не забуваючи при цьому про суспільні ідеали.
Сучасна українська журналістська освіта переживає найкращі часи в тому розумінні, що йде активний пошук істини, що освіта не залишається консервативною, а перебуває на шляху тих же пошуків, що й сама журналістика та наука про неї.
1.3 Журналістика - суспільне явище

Журналістика завжди включена в систему масової комунікації й поза нею не існує. Не треба силувати журналістику й вилучати з неї те, що в неї має бути.
Журналіст не психічно хворий, який просто говорить у вагоні електрички. Журналістика в суспільстві для чогось існує, тобто вона має сенс. А якщо так, то журналістика має призначення, що залежить від соціально-політичних умов, системи цінностей, культури тощо.
Суспільний сенс журналістики не може бути поза взаємодією з суспільством. А ця взаємодія є впливом, тобто осмисленим контактом комунікаторів. І не просто дія, а ВЗАЄМОДІЯ: журналістика впливає на суспільство, а суспільство впливає на журналістику. Бо то є природа спілкування.
Якщо журналістика - суспільне явище, породження суспільної дійсності, то вона не може бути не залежною від суспільного життя, не заангажованою ним. Журналістика така ж розмаїта за своїми цілями, уподобаннями, способами відтворення дійсності, як розмаїте й саме життя. Тому прагнення людства зробити журналіста за образом і подобою терпить крах. Визначення журналіста й журналістики в кожен історичний момент набуває відповідного моментові політичного й ідеологічного зафарбування, через що журналістику (особливо в радянські часи!) й вважали ідеологічною справою.
Журналістика буде такою й не іншою, яким є час! Не треба забувати: наш день таким, яким він є, зробили не журналісти; їм дали можливість певні соціальні сили й обставини наблизити й увіковічнити цей день. Не можна недооцінювати, але не треба й переоцінювати роль журналістів у суспільстві, журналісти, як і всі інші люди, творять життя й формують суспільство у межах і за законами суспільного розвитку, згідно з принципами існування суспільства як організму.
Спокусою є вважати себе Богом, але це гріх. Журналіст, який заявляє, що він абсолютно незалежний ні від кого і, як Всевишній, споглядає за грішними та пише про них, - такий журналіст впадає у великий гріх. Бо він бреше! Бо заявляє про те, чого реально бути не може.
Незалежність - річ відносна. Треба чітко казати від чого чи від кого ти незалежний, але справедливо буде, коли ти скажеш, а від чого чи від кого ти залишився або став залежним. Будучи незалежним від А, ти потрапляєш у залежність від Б. Такий закон суспільного буття.
Це треба пам'ятати й враховувати, а не займатися побудовою комунікологічно "неживих" моделей. Бо якщо не враховувати цей зв'язок, тоді журн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.