На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття про знак знакову систему мови: типологя, структура, специфка мовних знакв. Своєрднсть мови як знакової системи, знаковсть одиниц мови. Семотика як наука, що вивчає структуру та функцонування рзних знакових систем та символв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Реферат на тему
Знакова природа мови
ПЛАН

1. Поняття про знак і знакову систему мови
2. Типологія знаків
3. Структура знака
4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи
5. Знаковість і одиниці мови
Використана література
Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни -- лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.
1. Поняття про знак і знакову систему мови

Небезпідставним є твердження, що ми живемо в сві-ті знаків. Дзвінок будильника вранці -- сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора -- знак забо-рони переходити вулицю, зелений -- знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку -- знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся гро-шовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знако-вих систем у нашому повсякденному житті.
Однією із знакових систем є мова. Про її знако-вий характер говорили ще вчені давніх Індії та Гре-ції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо -- знак пер-ших». Поняття знаковості знаходимо також у грама-тиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компаративістів -- В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дос-лідженнях цих учених не отримав спеціального лін-гвістичного визначення.
Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті сус-пільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожни-ми методами мислиться в складі семіології -- єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виража-ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу-кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор-мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]* Ми назвали б її семіо-логія ».
Така наука виникла і отримала назву «семіотика».
Семіотика (від грец. semeion «знак»)-- наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.
Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль-за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американ-ський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики.
Основним поняттям семіотики є знак.
Знак -- матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.
Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази-вається денотатом або референтом); 3) непов'яза-ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз-ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор-мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро-зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає «небезпечна дорога», в шаховій грі -- «цікавий хід», у математиці -- «факто-ріал», у пунктуації -- «знак оклику». Червоне світло са-ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі -- червоний, жовтий, зелений ко-льори -- воно має певне значення. Кивок головою звер-ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар -- «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис-темою знак неможливий.
2. Типологія знаків

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них -- класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк-том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на знаки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.
Знаки-індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) -- знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до-щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під-став, бо вони не відповідають наведеному вище визна-ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.
Знаки-копії -- відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра-фії, зліпки, відбитки тощо.
Знаки-сигнали -- знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін-чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза-ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.
Знаки-символи -- знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три-зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво-ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба-гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на-ціональні символи -- символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь-кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель-вейс, гарбуз, чайка тощо.
Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки. Вони не мають комуні-кативної функції, а виконують пізнавально-прагматич-ну функцію.
Знаки-сигнали і знаки-символи -- штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни-ка та адресата (отримувача) і виконують комунікатив-но-прагматичну функцію.
Знак-індекс і знак-копія можуть стати знаком-сигналом чи знаком-символом, коли відправник і отри-мувач домовляться про їх значення. Так, звичайно, дим є симптомом, наслідком вогню, але в часи козач-чини дим, що йшов від підпаленої на вишках соломи, сигналізував про набіг ворога. Солома чи сіно самі по собі нічого не означають, однак вони можуть стати ко-мунікативними знаками, що засвідчує одна з українсь-ких пісень Закарпаття, де дівчина говорить коханому: «Як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло». Отже, справжні знаки характеризу-ються умовністю, конвенціональністю.
Наведену класифікацію, яка є дещо доповненою авс-трійським психологом К. Бюлером класифікацією Ч. Пірса, розглядають і як функціональну. Симптоми --
знаки, які виконують експресивну функцію і виражають «внутрішню суть» відправника. Сигнали виконують апелятивну функцію, оскільки звернені до сприймана, пове-дінка якого ними скеровується (операціональні знаки). Символи мають репрезентативну функцію, оскільки орі-єнтуються на предмети й матеріальний зміст.
Польський мовознавець А. Шафф запропонував класифікацію, за якою всі знаки поділяють на природні й штучні. Штучні розпадаються на несловесні і словес-ні, в несловесних виокремлюються сигнали і замінники, а в замінниках -- іконічні знаки та знаки-символи.
Справжні знаки, на думку вченого, жодної іншої цін-ності не мають і поза знаковою функцією не існують.
Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира-ється на їх функцію і структуру, польського мовознав-ця Т. Мілевського. На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Milewski 1972: 20].
З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття їх людиною знаки поділяють на 5 видів: 1) акустичні (слухові, вокально-інструмен-тальні); 2) оптичні (зорові); 3) дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих); 4) нюхові (запах етилмеркаптану як застережливий знак для шахтарів); 5) смакові (існують вони більш теоретично, ніж практично; як приклад можна навести те, що на українському По-ліссі подача гостям киселю є сигналом закінчення гостини, через що цю страву тут називають кисіль-розганяй; подібний факт зареєстрований на Курщині, де подача на стіл каші означає закінчення весілля; цю кашу називають каша-разгонница, выгоняйло, выгонялка, разгоняй1).
Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно від способу їх творення поділяють на 4 підвиди (субкоди): 1) зоровий скороми-нучий (мімічна мова глухонімих); 2) зоровий трива-лий (письмо); 3) вокально-слуховий (усне мовлення); 4) інструментально-слуховий (мова бубнів, що пошире-на серед деяких африканських племен). Це різновиди одного й того ж коду -- мови.
Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно відповідає одна із скандинав-ських саг, яка розповідає про «науковий» диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом. Цей дис-пут відбувся у формі жестів і проходив так. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак. Тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе пе-реможеним.
Чому? -- здивувалися члени журі.
А тому, -- відповів богослов, -- що цей одноокий вікінг -- справжня криниця мудрості.
Про що ви сперечалися? -- запитали члени журі.
'Див. про це: Ларина Л. И. Терминология свадебного обряда кур-ского региона в этнолингвистическом аспекте: Дис. ... канд. фи-лол. наук. -- Курск, 1990. -- С. 172.
Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-отця є ще Бог-син. Я тоді показав три пальці, ма-ючи на увазі те, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий, але він виявився і тут на висоті: показавши кулак, влучно відповів, що все одно трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу і змі-нив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'їв-ши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке.
Чи про це ви сперечалися? -- запитали члени журі в одноокого вікінга.
Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тоді він став по-грожувати, що з'їсть мене і кістки мої виплюне, на що я йому відповів, що з'їм його з кісточками.
Отже, зоровий скороминучий субкод допускає неод-нозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висло-вити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю пере-вагу звукової мови вказував М. В. Ломоносов, допов-нивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й тільки в світлий час доби: «темнота великим была б помешательством такому разговору».
3. Структура знака

Існує дві протилежні думки щодо структури знака. Одні дослідники вважають знак односторонньою оди-ницею, тобто стверджують, що знак має тільки план вираження. Цю групу вчених репрезентують такі фі-лософи і мовознавці, як Р. Карнап, Л. Блумфільд, Л. О. Резников, А. О. Ветров, В. 3. Панфілов, А. А. Зі-нов'єв, О.Ф. Лосев, О. С. Мельничук, Т. П. Ломтєв, В. М. Солнцев, Е. М. Ахунзянов, 3. Д. Попова та ін. На їхню думку, знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить. Знак -- це тільки «час-тинка матерії» (В. М. Солнцев), тоді як значення -- факт свідомості, ідеальне відображення явища дійсності. Ця теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. unus «один» і latus «сторона»).
Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В. А. Звегінцев, В. І. Ко-духов та ін.) розглядають знак як двосторонню одини-цю, яка має план вираження і план змісту, тобто зна-чення. На думку цих учених, поняття знака без зна-чення втрачає сенс: знак без значення не знак. Знак -- це органічна єдність двох сторін, це «союз значення і його носія» (І. С. Нарський), тобто поняття й акустич-ного образу. Це, як зазначав Ф. де Соссюр, все одно, що дві сторони аркуша паперу: ніколи не можна розрізати тільки одну з них. Розглянуту теорію знака називають білатеральною (від лат. bis «двічі» і latus «сторона»).
Значення і значеннєвість знака можна встановити, коли він (знак) буде розглянутий у знаковій ситуації, тобто в таких відношеннях, як знак -- референт (по-няття і предмет), знак -- знак і знак -- людина. Відпо-відно до знакової ситуації, за Ч. Моррісом, розрізняють три аспекти знаків: семантику, синтактику і прагма-тику. Німецький філософ Г. Клаус з першого аспекту в окремий виділив сигматику, і, таким чином, за його теорією, в плані змісту знаків маємо чотири аспекти: сигматику (відношення знака до відображуваного об'єкта), семантику (внутрішньомовні відношення, значеннєвість знака), синтактику (текст) і прагма-тику (відношення, що виявляються у вживанні; оцін-ка знака носієм мови, якщо йдеться про мовні знаки).
4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

Розглядати мову як знакову систему є сенс у то-му разі, коли враховується специфіка мовного знака. Ф. де Соссюр вважав, що мовні знаки характеризують-ся такими рисами, як довільність (умовність), тобто від-сутність між позначувальним і позначуваним якогось природного зв'язку (ця риса зближує мовні знаки з немовними), лі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.