На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Теоретичн засади управлння, сутнсть та причини кредитної дяльност банку, особливост формування та система управлння кредитним портфелем. Дослдження механзму управлння кредитною дяльнстю в комерцйному банку Кредитпромбанк, оцнка ризикв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Зміст

Розділ 1. Теоретичні засади управління кредитною діяльностю банку
1.1 Сутність та причини кредитної діяльності банку
1.2 Особливості формування кредитного портфелю банку
1.3 Система управління кредитним портфелем банку
Розділ 2. Дослідження механізму управління кредитною діяльністю в комерційному банку «Кредитпромбанк»
2.1 Дослідження та оцінювання управління ризиками кредитної діяльності банку
2.2 Ефективність управління кредитним портфелем банку
Розділ 1. Теоретичні засади управління кредитною діяльностю банку

1.1 Сутність та причини кредитної діяльності банку

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).
Банківський кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, терміновості, платності та цільового використання кредитів.
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються [12, с. 325-326].
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
- переоформлення комерційного кредиту на банківський.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.
Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах [31, с. 95-96].
Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:
а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;
б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;
в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Виникнення кредитних відносин між банком і позичальником можливе за таких умов:
а) учасники (кредитор і позичальник) мають бути взаємозацікавлені: кредитор - у видачі кредиту, а позичальник - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні та правові інтереси;
б) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку;
в) позичальник має бути власником майна, або має бути власником, наділеним правом на користування та розпорядження ним.
Механізм кредитування складається з семи взаємопов'язаних етапів. На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому. Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.
На другому етапі позичальник для одержання кредиту звертається знову в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності. Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного пакета документів.
До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому. Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником. Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку чи Кредитним комітетом) більшістю голосів і оформляється протоколом.
Важливим етапом процедури отримання кредиту є укладення кредитного договору (угоди). Кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами підписаними стороною, яка їх надсилає.
Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові. Тому кредитний відділ дає розпорядження операційному відділу про відкриття рахунку для обліку. Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі. Після видачі всієї суми кредиту оформляється графік погашення кредиту. Графік погашення кредиту складається у двох примірниках (по одному для позичальника і банку). На підставі графіка працівник операційного відділу вносить відповідні параметри до аналітичного обліку для здійснення контролю за надходженням коштів на погашення кредиту.
При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу. Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу позики.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому. Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленного майна. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором [10, с. 180-182].
Всі кредитні операції банку - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. Кредити, які надаються банками, поділяються:
За строками користування:
а) короткострокові - до 1 року;
в) довгострокові - понад 1 рік.
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання до повного погашення кредиту та відсотків за його користування. Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Довгострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень, для формування основних фондів.
За забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові).
За ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком.
4. За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні.
За строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статуту, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.
Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний ним інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком кредитів. Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку. Розгорнута класифікація позичок по різних ознаках наведена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Розгорнута класифікація кредитів [12, с. 325]
Критерії класифікації
Види позичок
1. Джерела притягнення.
Внутрішні (у межах своєї країни)
Зовнішні (міжнародні)
2. Статус кредитора.
Офіційні
Неофіційні
Змішані
Міжнародних організацій
3. Форма надання.
Готівково-грошова
Рефінансування
Переоформлення:
-реструктуризація, -надання нового кредиту
4. Валюта притягнення.
У валюті країни кредитора
У валюті країни позичальника
У валюті третьої країни
У ЕКЮ і СДР
Мультивалютні
5. Форма притягнення (організація).
Двосторонні
Багатосторонні:
Сіндіцировані
Консорціальні
6. Ступінь заможності повернення.
Незабезпечені (міжбанківські)
Забезпечені:
-Матеріально забезпечені (заставою), у тому числі ломбардні й іпотечні
-Бланкові (забезпечені банківськими векселями)
7. Техніка надання (притягнення)
Одною сумою
Відкрита кредитна лінія
Stand-by
Контокорентні
Овердрафтні
8. Терміни користування.
На поточні потреби (формування оборотних активів)
9. Спрямованість вкладення коштів.
Короткострокові
Середньострокові
Довгострокові
10. Економічне призначення.
Пов'язані:
Платіжні
Під формування запасів товарно-матеріальних цінностей, включаючи сезонні.
Під фінансування виробничих витрат
Розрахункові(урахування векселів)
Під фінансування інвестиційних витрат
Споживчі
Проміжні
Незв'язані (без вказівки об'єкта кредитування в кредитній угоді)
11.Ступінь концентрації об'єкта кредитування.
Під одиничну потребу
Під сукупну потребу
Під укрупнену потребу
12. Вид процентної ставки.
З фінансованою ставкою
З плаваючою ставкою
Із змішаною ставкою
13. Форма погашення.
що погашаються одною сумою
що погашаються через рівні проміжки часу рівними частками
що погашаються нерівними частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій.
Що підкоряються законодавству країни - кредитора
Що підкоряються законодавству країни - позичальника
Що підкоряються законодавству третьої країни
В практицi захiдних банкiв використовується класифiкацiя кредитiв в залежностi вiд їх якiсної характеристики. НБУ за цiєю ознакою подiляє кредити на:
– стандартнi;
– під контролем;
– субстандартні;
– сумнівні;
– безнадiйнi.
Стандартнi кредити - це кредити незалежно вiд виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно i в повному обсязi погашається основний борг, включаючи кредити, пролонгованi у встановленому порядку, але не бiльше двох разiв, iз загальним строком пролонгацiї не бiльше 6 мiсяцiв.
Кредити під контролем - кредити, пролонгованi бiльш як два рази або iз загальним строком пролонгацiї понад 6 мiсяцiв; простроченi до 60 днiв забезпеченi кредити, а також простроченi до 30 днiв недостатньо забезпеченi кредити.
Субстандартні кредити - це простроченi до 30 днiв незабезпеченi кредити; простроченi вiд 30 до 60 днiв недостатньо забезпеченi кредити, а також простроченi вiд 60 до 180 днiв забезпеченi кредити.
Кредити сумнівні - простроченi вiд 30 до 60 днiв незабезпеченi кредити; простроченi вiд 60 до 180 днiв недостатньо забезпеченi кредити; а також простроченi понад 180 днiв забезпеченi кредити.
Безнадiйнi кредити - простроченi вiд 60 до 180 днiв незабезпеченi кредити i недостатньо забезпеченi кредити, простроченi понад 180 днiв. Безнадiйна кредитна заборгованiсть списується за рахунок коштiв резерву страхування активних операцiй. У разi недостатностi коштiв резерву страхування активних операцiй безнадiйна кредитна заборгованiсть погашається за рахунок коштiв резервного фонду, фондiв економiчного стимулювання, iнших фондiв банку, нерозподiленого прибутку минулого року [9, с. 136-137].
Організація кредитного процесу грунтується на чіткому функціональному розмежуванні обов'язків кредитного персоналу, що дозволяє домагатися високого професіоналізму, уникати помилок при прийнятті рішень, перемагати в конкурентній боротьбі.
Організація кредитного процесу включає декілька стадій:
- формування кредитної політики; здійснення кредитного обслуговування клієнтів;
- визначення рейтингу виданих позичок і аналіз кредитного портфеля банку;
- організацію контролю за умовами кредитної угоди;
- визначення процедури ухвалення рішення по позичці;
- розробку правил оформлення кредитної угоди;
- письмовий юридичний супровід що видається позичка.
Для різних банків, що відрізняються обсягами роботи, кадровим складом, накопиченим досвідом не може бути єдиної схеми організації кредитного процесу. Банки звичайно мають такі спеціальні підрозділи, що забезпечують кредитний процес: відділ кредитної політики і маркетингу; відділ кредитного аналізу; кредитний відділ; відділ позичкової документації.
Відділ кредитної політики і маркетингу займається: упорядкуванням і доведенням до робітників банку (управлінців і виконавців) основ кредитної політики, спостереженням за виконанням її основних положень, визначень вимог до позичкової документації, організацією навчання співробітників банку питанням кредитування.
Відділ кредитного аналізу призначений для збору інформації про фактичних і потенційних клієнтів, по їхньому фінансовому положенні і платоспроможності, про перспективи розвитку галузі до якої належить позичальник, аналізу кредитного портфеля банку, підготування засідань кредитного комітету і реєстрації його рішень.
Кредитний відділ веде безпосередньо роботу з клієнтами з питань кредитування. Усередині відділу виділяються спеціальні групи по обслуговуванню різних типів клієнтів, а саме тих що:
· розглядають можливість видачі позички;
· роблять оцінку ризику запитуваної позички;
· вибирають конкретний вид кредиту.
Відділ позичкової документації підзвітний юридичному відділу. У його обов'язки входить надання допомоги кредитним робітникам в оформленні позичкової документації і здійснення контролю за правильністю оформлення такої документації.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів [10, с. 205-206].
За характером i способом сплати процентiв видiляють кредити:
1) з фiксованою процентною ставкою;
2) з плаваючою процентною ставкою;
3) зі сплатою процента одночасно з отриманням кредита (дисконтний).
Позики з фiксованою процентною ставкою характернi для стабiльної економiки, однак можуть видаватися на короткий термiн i в умовах iнфляцiї. Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку. Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 - 20%), і зміна процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки змінюється облікова ставка НБУ. У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів [2].
Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або про відмову у наданні кредиту. Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути: забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків, репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни), оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту), економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.
Забороняється надання кредитів на:
- покриття збитків господарської діяльності позичальника;
- формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств;
- придбання цінних паперів будь-яких підприємств [5].
Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати відсотків за користування кредитом, потім - простроченої заборгованості, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту. Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини, за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлено додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.
Кредитування - це галузь діяльності, яка існує за своїми жорсткими законами, принципами. За своєю природою принципи кредитування поділяються на ті, що відображають сутність функцій кредиту, і загальноекономічні. Принципи кредитування є невід'ємною частиною кредиту. По-перше, вони відрізняють кредит як економічну категорію від інших економічних категорій, а по-друге, мають чисто практичне значення, так як банки, реалізуючи ці принципи в своїй кредитній діяльності, досягають дві основні цілі: отримання прибутку і мінімізація ризику збитковості кредитних операцій.
Характеризуючи кредит як економічну категорію, слід сказати, що він складається з двох елементів: суб'єкта і об'єкта кредитної угоди. Теза про те, що будь-які господарюючі органи чи громадяни можуть отримати кредит в банку, не має практичного застосування. При прийнятті рішення про те, надавати чи не надавати кредит позичальнику, банк приймає до уваги велику кількість факторів, серед яких: порядність та чесність клієнта, стан його здоров'я, платоспроможність, наявність певної кваліфікації і таке інше. Тобто кредит може отримати тільки той клієнт банку, що має реальні передумови до його повернення і можливість сплатити за його користування проценти. Таким чином контролюється фактор ризику кредитних операцій. Об'єкт кредитування визначає цільову направленість кредиту, тобто, визначаючи об'єкт, під який надаватиметься кредит, рівень ризику також тримається на певному рівні.
Собівартість залучених ресурсів має важливе значення для формування кредитної політики комерційного банку, так як „ціна” кредиту (тобто рівень процентної ставки за його користування) визначається як ціна залучених ресурсів плюс маржа. Маржа встановлюється на такому рівні, щоб банк мав можливість відшкодувати свої збитки по обслуговуванню залучених ресурсів, а також отримати певний рівень прибутку. Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсiв повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне покращення своїх депозитiв.
Отже, надання кредитів - це головна економічна функція банків. Але ця функція також пов'язана з ризиком, оскільки дії як зовнішніх (економічні умови в країні), так і внутрішніх факторів (помилки в керівництві) можуть призвести до значних збитків банку. Кредит - це складна економічна категорія, яка відображає не тільки рух позичкового капіталу, але й взаємовідносини між суб'єктами. Не можна сказати, що кредит - це передача грошових коштів у тимчасове користування від кредитора до позичальника, він поєднує в собі також правові взаємовідносини суб'єктів і, навіть, їх особисте ставлення один до одного.
Організація кредитного процесу грунтується на чіткому функціональному розмежуванні обов'язків кредитного персоналу, що дозволяє домагатися високого професіоналізму, уникати помилок при прийнятті рішень, перемагати в конкурентній боротьбі.
1.2 Особливості формування кредитного портфеля банку

Активи і пасиви банку тісно пов'язані між собою. Структура кредитного портфеля комерційного банка, пакет довгострокових і короткострокових позик, що надаватиметься банком своїм позичальникам, залежить від характеристики залучених ресурсів і строків користування ними. Підтримання цього співвідношення є основою фінансової стійкості банку і зберігання його ліквідності на належному рівні. Розширення операцій по залученню ресурсів недоцільно, якщо банк утримується від проведення активної кредитної діяльності. Тобто банк повинен мінімізувати свої вільні ресурси, щоб вони не приносили збитків [31, 95-99].
Незважаючи на те, що фінансове посередництво - головна функція банківських установ і кредитування - це найактивніший інструмент отримання банківського прибутку, в Україні в сучасних умовах відмічається тенденція скорочення кредитування, більш того, Національний банк України рекомендує комерційним банкам утримуватися від активної кредитної діяльності і поширювати свою діяльність за рахунок менш ризикових операцій. Звісно, це передусім пов'язано з великим ризиком неповернення кредитів в нестабільних економічних умовах і в умовах згортання вітчизняного виробництва. В структурі збитків комерційних банків найбільшу питому вагу в сучасних умовах займають збитки від проведення кредитної діяльності.
Один із шляхів покращення фінансової стійкості і утримання ліквідності комерційних банків на належному рівні - це створення страхових фондів, за рахунок яких покриваються збитки від кредитної діяльності банків. Але дія цього „механізму захисту” обмежена, так як банки не зацікавлені „заморожувати” кошти, які можуть приносити прибуток, крім того, деяким банкам не вистачить всього отриманого ними прибутку, щоб сформувати резерв у повному обсязі. Тому на даний момент резерв українських комерційних банків складає близько 20% від потреби [6].
Характеристика видової структури кредитів у кредитному портфелі комерційного банку допомагає оцінити ліквідність банку на даний момент, оцінити ступінь ризиковості проведення кредитних операцій комерційним банком, виявити шляхи уникнення проблемних кредитів в кредитному портфелі.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Основу ресурсної бази банку складають залученi кошти. За фiксованiстю строкiв залученi ресурси можна подiлити на двi групи: ресурси, якими можна управляти, та поточнi пасиви. До першої групи вiдносяться строковi депозити, та мiжбанкiвськi кредити. До другої групи включаються залишки на розрахункових, поточних рахунках й на корреспондентських рахунках. „Золоте” банкiвське правило говорить, що розмiр i строки фiнансових вимог банка повиннi вiдповiдати розмiрам та строкам його зобов'язань. Кожній групi пасивiв повинен вiдповiдати свiй тип активiв за розмiрами i строками розмiщення. Так, пасиви, якими можна управляти, формують базу для цiльового, програмного кредитування, а поточнi пасиви є основою для операцiй на ринку "коротких грошей". Пiдтримання цього вiдношення мiж джерелами ресурсiв i їх розмiщенням є основою фiнансової стiйкостi банку. Таким чином, виходячи з принципу збалансованостi структури джерел фiнансування, необхiдно формувати останнi в залежностi вiд економiчної кон'юнктури ринку, об'єктiв кредитування, прибутковостi й обертання активiв.
Отже, кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.
Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.
Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників, а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.
Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктами господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.
Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити) [6].
Кожний комерційний банк ставить за мету забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель -- це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Разом з тим до нього не входять:
- відсотки нараховані, але не сплачені;
- зобов'язання видати кредит;
- кредитні лінії, які ще не використані;
- гарантії та акредитиви;
- оперативний лізинг.
Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики.
Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо доцільності надання позики клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності тощо. Результати аналізу дають змогу приймати рішення про зміну напрямів та методів кредитування.
Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.
Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.
У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складник активів банку, який характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику. У звіті про кредитний портфель комерційного банку, який щомісячно подається у регіональні управління Національного банку України, зазначаються такі параметри кредитного портфеля:
1) міжбанківський ринок -- кредити та фінансовий лізинг надані банкам;
2) небанківський ринок -- кредити, надані органом загального державного управління, кредити, надані за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, кредити, надані за овердрафтом, кредити, надані за операціями РЕПО, кредити, надані за врахованими векселями, кредити, надані за факторинговими операціями;
3) кредити, надані за внутрішніми торговими операціями, кредити, надані за експортно-імпортними операціями, інші кредити, надані в поточну діяльність;
4) кредити, надані в інвестиційну діяльність, наданий фінансовий лізинг, кредити, які надані фізичним особам.
Дохідність і ризик - основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку. Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам [40, с. 420-422].
Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:
- офіційна кредитна політика банку;
- правила регулювання банківської діяльності;
- величина капіталу банку;
- досвід і кваліфікація менеджерів;
- рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.
На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.
У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забеспеченн високої ліквідності позичок, то він програє в конкуреції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибуковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.
Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові. Основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.
Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позичковими операціями.
При формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати такі ризики:
1. Кредитний ризик - при якому позичальники можуть бути не в змозі погасити свій борг;
2. Ризик ліквідності - при якому у банку виявиться недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені терміни;
3. Процентний ризик - ризик змін процентних ставок, що негативно позначаються на прибутку банку.
Структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50% [40, с. 482-483].
З погляду забезпечення повернення позичок Національний банк України пропонує виділити три групи кредитів, що різняться за ступенями ризику:
1. Перша група - забезпечені позички;
2. Друга група - недостатньо забезпечені позички;
3. Третя група - незабезпечені позички.
З урахуванням зазначених критеріїв Національний банк України пропонує виділяти п'ять груп кредитів, що диференціюється рівнем відрахувань у резервний фонд банку, що відповідає утриманню другого етапу керівництва кредитним портфелем.
Робітники банку визначають структуру кредитного портфеля в розтині класифікованих позичок, тобто сумують усі позички однієї групи й одержують дані обсяги кожної групи, а також кредитного портфеля банку в цілому на відповідну дату. Визначається також сукупний ризик кредитного портфеля банку. Для цього сума кредитів по кожній групі перемножується на відповідний відсоток ризику.
Внутрішньобанківський контроль за якістю кредитного портфеля і факторами ризику, є одним із найважливіших напрямків внутрішньобанківської роботи. Цю роботу необхідно розглядати не тільки з погляду економічної безпеки банку, у зв'язку з учиненням яких-небудь зловживань його службовцями або несумлінними клієнтами, але і як засіб визначення стану ліквідності банківських операцій, ступеня концентрації їхньої ризикованості, ефективності розміщення власних і залучених коштів. Інакше кажучи, аналітичний внутрішньобанківський контроль необхідно розглядати як систему керівництва факторами ризиків, а також як інструмент прогнозування і здійснення ефективної грошово-кредитної політики банку. Як перший, так і другий аспекти внутрішньобанківської системи контролю спрямовані на підтримку стабільної роботи банківського закладу.
В процесі активних кредитних операцій формується елемент ліквідності кредитного портфеля банків, а за правильно розміщені кредитні ресурси вони одержують відсотки, що є основним джерелом прибутку, формування якісного кредитного портфеля банку має вирішальне значення для його рентабельної роботи і надійності як партнера у фінансово-господарській діяльності.
Для попередження погіршення якості кредитного портфеля в процесі концентрації тих або інших видів кредитів, у тому числі в залежності від періодичності діяльності, банк повинний оперативно визначати ріст ризиків, і відкоригувати балансову вартість кредитів шляхом створення спеціальних резервів для покриття можливого збитку [34, с. 350-351].
Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання.
1.3 Система управління кредитнем портфелем банку

Поняття „кредитний потрефль” комерційного банку трактується як сукупність усіх наданих банком позик, згрупованих на основі критеріїв, що дозволяють диверсифікувати кредитні вкладення з метою мінімізації кредитного ризику і забезпечення ліквідності банку.
Портфельний підхід до управління кредитними операціями дає змогу:
- по-перше, на основу розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;
- по-друге, надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;
- по-третє, формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;
- по-четверте, на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності.
Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.
Формування конкретного кредитного портфеля для комерційного банку пов'язане із сегментацією ринку грошових капіталів та його адаптування до розвитку конкретного регіону. Адже основна функція банківської системи за умов ринку є трансформація коштів юридичних та фізичних осіб із депозитів та вкладів у капітали, змінюючи при цьому і диференціюючи строки, суми і умови їх надання. Працюючи в тому чи іншому регіоні, банки стають посередниками між господарськими суб'єктами, фізичними особами і від того, наскільки вони будуть відповідати умовам функціонування і роботі клієнтів, залежить, врешті-решт, ефективність їх роботи та фінансовий стан.
Враховуючи стратегічні напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:
- найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;
- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;
- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;
- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;
- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;
-ризикованість кредитних операцій приводить до обмеження підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;
- зростають частки кредитів у валюті, що посилює інфляційні очікування;
- в практичній роботі комерційних банків рідко застосовуються прогресивні методи кредитування та види кредитів.
Реалізуючи стратегічні напрями управління кредитною діяльністю, які продиктовані нерівномірністю регіонального розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.
Якщо стратегія банку в галузі кредитування вимагає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.
Процес управління кредитним портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:
1. Збір і аналітична обробка інформації.
2. Вибір критеріїв для диверсифікації позик.
3. Встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля.
4. Контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів.
Перший етап процесу управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.
Основними джерелами указаної інформації можуть слугувати дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.
Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.
Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.
Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних банком пріоритетів серед критеріїв диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою вірогідністю можуть призвести до втрат банку і підриву його ліквідності.
Четвертий етап передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат. Інакшими словами, йдеться про оцінку якості кредитного портфеля та корегування його структури відповідно до змін, що відбуваються на ринку та позначаються на можливостях клієнтів своєчасно розраховуватись за зобов'язаннями перед комерційним банком.
Управління кредитним портфелем у даному разі як основна складова більш загального процесу регулювання рівня ліквідності комерційного банку відображає таку спрямованість фінансового менеджменту, яка характеризується пріоритетністю завдання щодо забезпечення належної платоспроможності банківської установи, що є цілком виправданим в умовах перехідної економіки при істотно більших ризиках, які супроводжують як підприємницьку діяльність в цілому, так і банківський бізнес зокрема.
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає с и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.