На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Фнансовий менеджмент в комерцйних банках. нтегрований пдхд до управлння балансом банку. Розрахунок окремих показникв фнансової дяльност банку. Аналз динамки та структури процентних доходв витрат на приклад АКБ Укрсоцбанк.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Вінницький фінансово-економічний університет



КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Фінансовий менеджмент” на тему:

“Управління фінансовими ресурсами комерційного банку”


Виконав:
студент групи_____________
__________________________
Науковий керівник:
__________________________
Робота допущена до захисту

____________________
(підпис наукового керівника)
“____”______________2006р.
Вінниця 2006

План

Вступ………………………………………………………………………………. 1
1. Фінансовий менеджмент в комерційних банках
1.1 Мета, задачі та функції фінансового менеджменту в к\б …………….2-6
1.2 Суть та види процентної політики, вплив зовнішніх факторів.……...7-12
1.3 Інтегрований підхід до управління балансом банку ……………….13-18
2. Управління діяльності комерційного банку
2.1 Розрахунок окремих показників фінансової діяльності к\б ………...19-22
2.2 Аналіз динаміки та структури процентних доходів і витрат на
прикладі АКБ “Укрсоцбанк” ……..............................................................23-25
2.3 Аналіз фінансових звітів АКБ “Укрсоцбанк”………………………...26-38
3. Шляхи підвищення ефективності діяльності комерційних банків..........39-43
Висновки………………………………………………………………………….44-46
Список використаної літератури………………………………………………47

ВСТУП

Актуальність вибраної мною теми курсової роботи “Управління фінансовими ресурсами комерційного банку” визначається тим, що управління фінансовими ресурсами має важливе значення, особливо в даний час, коли в економіці спостерігається найгостріша недостача оборотних коштів. Щоб комерційний банк міг успішно функціонувати в таких умовах, його оборотний капітал повинен бути максимально ліквідним, у будь-який момент банк повинен мати досить готівки для оплати рахунків. Це досягається продуманим фінансовим плануванням та управлінням фінансовими ресурсами відповідно до плану.
Мета моєї роботи полягає в дослідженні механізму ефективного управління фінансовими ресурсами комерційного банку. Дослідження впливом коригування процентної політики на фінансові результати. Об'єктом дослідження виступає АКБ «УКРСОЦБАНК».
Структура роботи складається з трьох частин. В першій частині дається визначення сутності фінансового менеджменту в банках, висвітлюються основні питання, щодо організації фінансового менеджменту в банках. Особливе місце приділяється процентній політиці та питанням планування фінансових ресурсів. На практиці розглядаються методи планування та управління фінансовими ресурсами АКБ «УКРСОЦБАНК». Питання процентної політики є одним з найважливіших аспектів управління банківською діяльністю. Справа в тому, що деяка впевненість у рівні валютного курсу, темпах інфляції та облікової ставки НБУ дає можливість банківським керівникам застосовувати вироблені роками в зарубіжних країнах основні підходи до формування процентної політики, що в першу чергу орієнтується на співвідношення попиту та пропозиції на ринку кредитних ресурсів; враховує в певній мірі ризик зміни процентних ставок; величезна увага приділяється співвідношенню залучених та наданих ресурсів по строкам та відсотковим ставкам. Таким чином банки можуть прагнути отримати не стільки спекулятивний короткостроковий прибуток, скільки сформувати вагому базу (точку відштовхування) для подальшої діяльності, що забезпечить успіх та процвітання банківської установи у довгостроковому періоді.
В другій частині досліджуються питання, пов'язані з формуванням фінансових результатів в комерційних кредитних установах. В цій частині приводяться деякі методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продуктів які пропонують комерційні банки.
На основі отриманих даних, ми намагатимемось в третьому розділі розробити шляхи підвищення ефективності, шляхом вдосконалення методологій розробки та підходів до фінансового менеджменту у банках та формування процентної політики, можливих шляхів впровадження вже існуючих принципів.
1.2. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту.
Необхідно визначити головну мету фінансового менеджменту в комерційному банку. Це забезпечення максимізації прибутку власників к\б в поточному та перспективному періоді , раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу [4] . Ця мета отримує конкретний вираз в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Характеризуючи загальноприйняту в ринковій економіці вищевказану головну мету фінансового менеджменту, слід відмітити, що вона вступає в протиріччя з розповсюдженою у нас думкою, що головною метою фінансової діяльності к\б є максимізація прибутку. Річ у тім, що максимізація ринкової вартості акцій к\б далеко не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Так, отриманий високий у сумі і по рівню прибуток може бути повністю використаний на цілі поточної потреби, в результаті чого к\б лишиться основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого наступного розвитку. Крім того, високий рівень прибутку к\б може бути досягнутий при високому рівні фінансового ризику і загрозу банкротства в наступному періоді, що також може обумовити зниження ринкової вартості його акцій. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати як одна з важливих задач фінансового менеджменту, але не як головна його мета.
Головне завдання фінансового менеджменту -- координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.[4]
В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:
1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку к\б в майбутньому періоді. Ця задача реалізується шляхом визначення загальної потреби в фінансових ресурсах комерційного банку на наступний період, максимізації обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позикових фінансових ресурсів, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.
2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності к\б. Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використанні з метою виробничого і соціального розвитку к\б, виплати необхідного рівня доходів на інвестований капітал власникам банку і т ін. В процесі виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів в розрізі основних напрямків діяльності к\б повинні бути враховані стратегічна мета його розвитку та можливий рівень віддачі вкладених коштів.
3) Оптимізація грошового обігу. Ця задача вирішується шляхом ефективного управління грошовими потоками комерційного банку в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпеченням синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів по окремими періодам, підтримкою необхідної ліквідності його оборотних активів. Одним із результатів такої оптимізації є мінімізація середнього залишку вільних грошових активів, яка забезпечує зменшення втрат від їх неефективного використання та інфляції.
4) Забезпечення максимізації прибутку к\б з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами банку, залученням в господарський оборот залучених фінансових коштів, вибором найбільш ефективних напрямків операційної та фінансової діяльності. При цьому, з метою досягнення економічного розвитку к\б повинен максимізувати не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні, що потребує здійснення ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики. Вирішуючи цю задачу, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутку комерційного банку досягається, як правило, при суттєвому зростанні рівня фінансових ризиків, тому що між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація прибутку повинна забезпечуватись в межах допустимого фінансового ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками або менеджерами, з урахуванням їх фінансового менталітету (відношення до ступеню допустимого ризику при здійсненні кредитної діяльності).
5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку к\б заданий або спланований зарані, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику, який забезпечує отримання цього прибутку. Така мінімізація може бути забезпечена шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; профілактикою мінімізацією окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.
6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку . Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності комерційного банку на всіх етапах його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і активів, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.[16]
Всі розглянуті задачі фінансового менеджменту тісно взаємопов'язані між собою, хоча окремі з них і носять різноспрямований характер (наприклад, забезпечення максимізації суми прибутку при мінімізації рівня фінансового ризику; забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів і постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку ). Тому в процесі фінансового менеджменту окремі задачі повинні бути оптимізовані між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.
Фінансовий стан комерційного банку є основою його добробуту, тому головним на меті фінансовий менеджмент має знаходження розумного компромісу між завданнями, що ставить перед собою к\б, і фінансовими можливостями реалізації цих завдань для:
- підвищення обсягів активів і прибутку;
- підтримування стійкої прибутковості к\б;
- збільшення доходів власників (акціонерів);
- підвищення курсової вартості к\б ;
- збільшення ліквідності та ін. [16]
Ці завдання вирішують за допомогою раціонального управління потоками фінансових ресурсів між банком та джерелами його фінансування, як внутрішніми, так і зовнішніми, отриманими:
- у наслідку операційної діяльності;
- на фінансовому ринку внаслідок продажу акцій, облігацій, отримання кредитів;
- повернення суб'єктам фінансового ринку процентів і дивідендів як плати за капітал;
- сплати податкових платежів.
Слід підкреслити, що сутність тієї чи іншої категорії відображається в її функціях. Потрібно розглядати їх прояв в роботі фінансового менеджера.
В фінансовій літературі склалися дві основні позиції по цьому питанню.
1. Фінанси виконують дві функції - розподільчу та контрольну.
2. Фінанси виконують три функції: створення доходів (накопичення капіталу); здійснення витрат - розподільча; контроль ефективності.[17]
Деякі автори вважають більш обґрунтованою другу позицію, так як вона трактує розподільчу функцію більш широко. Таким чином, перша функція проявляється в роботі фінансового менеджера через своєчасну та повну концентрацію фінансових ресурсів у фондах грошових коштів.
Іще однією проявою першої функції є стимулювання зростання фінансових ресурсів, в тому числі грошових накопичень.
Друга функція - здійснення витрат, чи розподільча - проявляється в масштабі підприємства через розподіл і перерозподіл усіх грошових надходжень, в першу чергу, виручки від реалізації продукції чи послуг. Ця розподільча діяльність потребує від фінансового менеджера перманентних інвестиційних рішень; він повинен залучати всі тимчасово вільні ресурси та направляти їх, авансувати в приоритетні чи найбільш ефективні вкладення.
Третя функція фінансів - контрольна - тісно пов'язана з попередніми та має прояву через:
1) аналіз фінансових показників;
2) заходи фінансового впливу - головні рішення фінансового менеджера. [17]
Слід відрізняти функції фінансів і функції фінансового менеджменту.
Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету та основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції діляться на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом фінансового менеджменту:
1) функції фінансового менеджменту як керуючої системи;
2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством.
Функції і методи фінансового менеджменту можна поділити на два блоки:
І. Управління зовнішніми фінансами.
ІІ. Внутрішньовиробничий облік і контроль [10].
Управління зовнішніми фінансами складається з управління оборотними активами (рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, управління матеріально-виробничими запасами та ін.) та залучення коротко- та довготермінових зовнішніх джерел фінансування.
Внутрішньовиробничий облік і контроль передбачає:
- складання і аналіз фінансової звітності к\б;
- оцінку поточного стану к\б та перспективне планування;
- збирання й оброблення даних бухгалтерського обліку для управління капіталом;
- складання кошторису витрат, сплата податків тощо.[9]
Рішення із фінансових питань приймають у процесі інвестування в активи підприємства та при виборі джерел фінансування інвестиційних проектів. Інвестиційні рішення (довготермінові та короткотермінові) приймають для:
- раціоналізації структури активів, визначення необхідності їх зміни та ліквідації;
- розроблення й оцінки інвестиційних проектів;
- визначення потреби у фінансових ресурсах;
- управління “портфелем” цінних паперів.
Вибір джерел фінансування інвестиційних проектів здійснюють за допомогою:
- вироблення і реалізації політики раціонального поєднання власних і позичених коштів для забезпечення ефективного функціонування банку;
- вироблення і реалізація політики залучення капіталу на найвигідніших умовах;
- дивідендної політики. [ 11 ]
Отже, успішна діяльність будь-якого комерційного банку, його життєздатність протягом тривалого періоду часу залежить від неперервної послідовності управлінських рішень, що їх приймають менеджери як індивідуально, так і колективно.
До кола конкретних питань, які мають вирішуватись у фінансовому менеджменті, відносяться:
1) Розробка фінансової стратегії к\б.
2) Створення організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності к\б.
3) Формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.
4) Здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності комерційного банку.
5) Здійснення планування фінансової діяльності к\б по основним її напрямкам.
6) Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в галузі фінансової діяльності.
7) Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень. [10]
Фінансовий менеджмент включає:
1) Управління активами:
А) Управління оборотними активами;
Б) Управління необоротними активами.
2) Управління капіталом:
А) Формування фінансової структури капіталу;
Б) Управління формуванням власних фінансових ресурсів;
В) Управління залученням позикових фінансових ресурсів.
3) Управління інвестиціями.
4) Управління грошовими потоками.
5) Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства ().
Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачає наявність певного об'єкта управління. Таким об'єктом управління є капітал банку і його фінансова діяльність. Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, об'єми та інтенсивність грошових потоків і інші умови фінансової діяльності суттєво розрізняються по окремих. [10]
Використання методів та прийомів фінансового менеджменту дає змогу зберегти міцні ринкові позиції будь-якому комерційному банку. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, банк здатен оцінити ефективність свого господарювання, визначити свою частку на ринку серед інших банків, планувати діяльність на майбутнє.
1.2 Суть та види процентної політики, вплив зовнішніх факторів

Моя увага до питання процентної політики пов'язана з тим, що саме виважене управління процентною політикою дає змогу максимізувати і стабілізувати результати операційної діяльності комерційного банку.
Нашим першим кроком на шляху вивчення такої глибокої та всеохоплюючої теми як процентна політика буде спроба дослідити розробку даного питання літературою вітчизняних та російських видавництв. На жаль, джерел цілком присвячених даному питанню мені виявити не вдалось, що пов'язано з рядом факторів, зокрема з тим, що це питання з'явилось на нашому “небосхилі” зовсім недавно і в теперішній час багато вчених займаються його дослідженням, тому основою роботи стали монографії та окремі підрозділи з наукових творів, щодо банківської діяльності.
Питання процентної політики є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників і в той же час непростих механізмів в регулюванні ощадної та інвестиційної політики банку.
Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки.
Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу - процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку. [15]
Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити однозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов'язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті. Розуміючи це, найбільше далекоглядні банки прагнуть не до всемірного "витискання" прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться на рівні комерційного банку, у загальному вигляді можна визначити як стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямованих на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку. [15]
У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося другорядне значення. Монопольне становище Ощадбанку у відношенні залучення заощаджень населення, а також нерозвинута система видів вкладів не сприяли удосконалюванню процентної політики. У таких умовах процент часто виконував страхову функцію, а стимулююча роль процента була вкрай низька. У результаті процент не стимулював населення до тривалого зберігання коштів в організованих формах, не брав до уваги інфляційного стану грошового обігу і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обґрунтована диференціація умов залучення коштів у депозити. [18]
Формування ринкових відносин в Україні, перетворення в зв'язку з цим банківської системи, докорінно змінило характер проведення процентної політики. Пряме директивне встановлення процентних ставок "згори", що існувало протягом більш ніж шістьдесят років, було замінено економічними методами їхнього визначення на базі встановлюваної НБУ офіційної облікової ставки. По суті, відбулося відродження банківської процентної політики, що проводиться самим банком. Демонополізація банківської системи і децентралізація сприяли розвитку банківської конкуренції і створенню фінансових ринків, зокрема, ринку депозитів і ринку ссудних капіталів. Банки стали самостійно визначати рівень процентних ставок, з огляду на вплив цілого ряду чинників: співвідношення попиту і пропозиції на фінансових ринках, державне регулювання рівня процентних ставок, темпи інфляції, загальний рівень рентабельності господарства, конкуренцію в банківській сфері, прибутковість банку, термін і розмір наданих (залучених) коштів, ступінь ризику даної операції, платоспроможність клієнта, його характер, вид позички, тип банку, його розмір та інші.
В умовах ринку вирішальними чинниками є:
- співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг, а також державне регулювання рівня процентних ставок. При цьому, якщо раніш державне регулювання носило прямий характер, то зараз застосовуються переважно непрямі методи впливу;
- зміна офіційної облікової процентної ставки; зміна економічних нормативів діяльності комерційних банків, установлюваних центральним банком, включаючи норми обов'язкових резервів; проведення операцій на відкритому ринку з валютою та цінними паперами. [12]
У останні роки НБУ проводить облікову політику з метою придушити інфляцію шляхом зміни рівня офіційної облікової процентної ставки. Взагалі, підвищуючи рівень облікової ставки, НБУ проводить політику кредитної рестрикції, спонукаючи кредитні установи скоротити кредитну активність. Це веде до скорочення кредитних операцій і в результаті - до підвищення процентних ставок. Якщо НБУ знижує облікову ставку, то він тим самим заохочує кредитну експансію. Наочним прикладом подібної практики служить проведення НБУ політики кредитної рестрикції в 1992-1993 ( облікова ставка різко зростала), а в 1994 р. у зв'язку з економічною ситуацією у країні, НБУ почав поступово проводити політику кредитної експансії, і знизив облікову ставку з 210% (січень 1994 р.) до 42% річних (10.02.97). Оцінюючи позитивно сам факт зниження ставки рефінансування, слід водночас підкреслити, що темпи зниження і рівень облікової ставки НБУ не мали адекватного економічного обґрунтування. Підтвердженням цього факту служить постійно виникаючий розрив між офіційною ставкою і ситуацією , що реально виникає, на ринку МБК. Найбільш показові дані за 1995 р., коли в другому півріччі ставка НБУ майже в 2 рази перевищувала рівень ринкової ставки по МБК і, відповідно, по позичках населенню. [12]
Аналіз фактичних даних показав, що в цей період рестрикційна політика НБУ була абсолютно відірвана від реалій ринку і банки практично не враховували її при розробці і проведенні власної процентної політики. У результаті в 1996 р. НБУ був змушений різко знизити рівень облікової ставки з 160% до 48%, перейшовши до проведення політики кредитної експансії.
Одночасно зі зниженням облікової ставки комерційні банки знижують ставки по депозитах і позичкам. Так, у лютому 1997 р. НБУ знизив рівень ставки рефінансування, а 1.03.97 Ощадбанк України оголосив про зниження рівня процентних ставок по депозитах (у гривнях та валюті) приблизно в 1,6 разу.
Політика Національного банку України по маневруванню офіційною процентною ставкою знаходиться в руслі загальноєвропейської тенденції по зниженню рівня облікових ставок, але сам рівень процентних ставок в Україні ( внаслідок інфляції) і за кордоном не підлягає порівнянню.
Наприклад, у грудні 1995 р. Бундесбанк Німеччини втретє за рік знизив короткострокові процентні ставки в спробі оживити економіку. Ця міра викликала хвилю скоординованих знижень ставок центральними банками інших європейських держав. Облікова і ломбардна ставки в Німеччині були знижені до 3 і 5 процентів відповідно і досягли рекордно низького рівня з 1988 р. На наступний день після зниження базових ставок процента у Великобританії було проведено скоординоване зниження процентних ставок у Швейцарії (із 2 до 1,5%), Бельгії (із 3,5 до 3%), Нідерландах (із 3,25 до 2 ,75%), Австрії (із 3,5 до 3%), Данії (із 4,75 до 4,25%) і Ірландії (із 7 до 6,5%).
Аналогічна ситуація укладається й в інших країнах. Наприклад, у Японії
центральний банк країни знизив облікову ставка у вересні 1995 р. на
половину пункту, довівши її до рекордно низького рівня в 0,5%. На думку
фахівців, це послабило напругу у фінансовій сфері, що страждає від тягаря
безнадійних боргів, але в той же час зажадає від уряду значного скорочення
державних витрат і держрегулювання. [12]
НБУ активно використовує такий важливий важіль грошово-кредитного регулювання як зміна норм обов'язкових резервів. Очевидно, що норми резервних вимог центральних банків мають не скільки прямий, скільки непрямий вплив на процентну політику комерційних банків, тому що банки формують свої депозитні і кредитні портфелі (приймаючи в увагу процентну політику по депозитних і інвестиційних операціях) з урахуванням норм відрахувань, установлених НБУ. В даний час у комерційних банків стосовно НБУ виникають обґрунтовані претензії в частині визначення норм обов'язкових резервів і наступного використання притягнутих коштів на рахунки резервування в НБУ. Справа в тому, що в нашій країні норми обов'язкових резервів диференційовані лише в залежності від термінів зберігання коштів у депозитах. У світовій банківській практиці також широко використовується
диференційований підхід при визначенні норм обов'язкових резервів.
Наприклад, у Німеччині Бундесбанк застосовує таку систему резервування: по поточних зобов'язаннях - не більше 30%, по строковим депозитам - не більше 20%, по ощадних вкладах - не більше 10%. У даних межах Бундесбанк має можливість варіювати норми в залежності від цілей регулювання. Поряд із циму багатьох країнах застосовується також диференціація норм обов'язкових резервів у залежності від розміру внеску, що може бути використано й у вітчизняній практиці. Наприклад, у 1987 р. Бундесбанк використовував для резидентів такі прогресивні ставки процента по депозитах до запитання в залежності від розміру внеску: до 10 млн. марок - 6,6%, від 10 до 100 млн. марок -9,9%, і понад 100 млн. марки - 12,1%. По строковим і ощадним
депозитам процентні ставки встановлювалися незалежно від обсягу - 4,95% і 4,15% відповідно. [12]
З іншого боку, в українських банків виникають обґрунтовані претензії до Національного банку України з приводу витрат коштів, залучених на рахунки обов'язкових резервів. Відповідно до чинного законодавства, НБУ використовує ці кошти з метою підтримки стабільності банківської системи. Водночас, жодне гучне банкрутство значних комерційних банків країни не супроводжувалося підтримкою з боку НБУ у виді видачі коштів із вищезгаданого фонду. Нам здається важливим юридично визначити основи витрачання коштів із фонду резервування, що зніме напруженість у відношеннях центрального і комерційних банків і дозволить більш обґрунтовано, аргументовано підходити до оцінки складної ситуації, що склалася, по підтримці стабільності кожного окремого комерційного банку і банківської системи в цілому. То ж, як бачимо Національний банк України впливає на процентну політику комерційних банків по кредитним та депозитним операціям шляхом непрямих засобів керування. Та кредитні й депозитні операції не є єдиними об'єктами управління процентної політики комерційних банків. [12]
Так важливу роль процентна політика відіграє й в операціях з цінними
паперами. Операції НБУ на відкритому ринку - також один із важливих методів грошово-кредитного регулювання, що визначає процентну політику банку. Проводячи кредитну експансію ( при купівлі цінних паперів або валюти), НБУ зараховує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи тим самим залишки коштів на їхніх рахунках і, таким чином, сприяє підвищенню кредитної активності банків, що в остаточному підсумку призводить до зниження рівня процентних ставок. Проводячи політику кредитної рестрикції ( при продажу цінних паперів або валюти), він списує кошти з цих рахунків, стримуючи кредитну активність. Банки в цьому випадку проводять політику "дорогих грошей", підвищуючи процентні ставки. Проте даний метод все в більшій мірі отримує риси адміністративного державного встановлення (а не регулювання на ринку) рівня валютного курсу або прибутковості цінних паперів в умовах дії
валютного коридору і фактичної монополії держави на фондовому ринку.
Інтервенції НБУ на ринку повинні бути методом непрямого впливу на ціновий рівень на ринку, але аж ніяк не директивного встановлення валютного курсу або прибутковості цінних паперів. Співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг повинно впливати на процентні ставки так само, як і на ціни товарів (якщо пропозиція перевищує попит - ставки знижуються, якщо попит перевищує пропозицію - ростуть). Практика свідчить, що попит на міжбанківські кредити в Україні в 1992 р. у 50 разів перевищував його пропозицію. Це пояснювалося скороченням надходжень коштів у банки, тому що нестабільна політична й економічна ситуації в країні, інфляція спонукали підприємства і населення шукати більш вигідні форми розміщення своїх коштів, наприклад, вкладаючи їх у рухоме і нерухоме майно , валюту, а також в акції й інші цінні папери. Ці та інші чинники вплинули на різке зростання банківських процентних ставок на початку 1990-х. У останні роки ситуація почала змінюватися в напрямку вирівнювання попиту і пропозиції на кредитному ринку, що позначилося на рівні процентних ставок. Вони почали плавне зниження.
Між терміном надання (залучення) ресурсів і рівнем процентних ставок, а також між розміром надання (залучення) ресурсів банком існує пряма залежність: чим більше термін (розмір) ресурсів (як по активним, так і по пасивних операціях), тим вище встановлювана процентна ставка. Проте така залежність чітко просліджується лише по пасивних операціях. Це пояснюється тим, що банки, намагаючись залучити клієнтів, створюють для них вигідні умови вкладення коштів. По активним же операціям розмір позички, як правило, не відбивається на рівні процентної ставки, але сума коштів, виплачуваних банком по встановленій ставці буде рости зі збільшенням розміру коштів, наданих у позичку. Що ж стосується терміна позички, то в умовах інфляції клієнти віддають перевагу користуватися короткостроковими позичками і рівень процентних ставок по ним значно перевищує рівень ставок по довгострокових позичках. Це пояснюється в першу чергу причинами загального характеру: соціально-економічною і політичною нестабільністю, інфляційними процесами, що орієнтує клієнтів на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність і інші проекти і сфери діяльності, що гарантують швидкий оборот капіталу і високі норми прибутку. [9]
Ступінь надійності клієнта, його платоспроможність також відбиваються на розмірі процентних ставок по позичках, проте залежність при цьому існує обернена: чим менша надійність клієнта, тим вище процентна ставка. По пасивних операціях також здійснюється диференціація процентних ставок у тому числі і по групах вкладників із метою підвищення соціально-економічної захищеності малозабезпечених прошарків населення.[14]
На рівні процентних ставок відбивається ступінь ризику (чим вона вище, тим вище встановлювана процентна ставка). Вид наданої позички (забезпечена або незабезпечена, довгострокова або короткострокова і т.д.); тип і розмір банку, його місце розташування й інші чинники також впливають на рівень процентної ставки банку.
Таким чином, слід зазначити, що в банківській практиці розрізняють
загальні і приватні чинники, що впливають на вибір визначеної процентної
ставки і її рівень. загальні чинники визначають рівні для всіх банків умови, носять об'єктивний характер і не залежать від діяльності конкретного
банку. загальні чинники в свою чергу можна підрозділити на
загальноекономічні, дія яких обумовлена економічною ситуацією в країні,
процесами, що відбуваються в різноманітних її сферах, і чинники, обумовлені безпосередньо станом фінансово-кредитного сектора економіки. Приватні чинники визначаються умовами функціонування конкретного банку і впливають на його рівень ставки банківського процента: вид і розмір банку, його місце розташування, склад клієнтів і інші обставини, що мають дійсно індивідуальну природу. Крім того, на рівень процентних ставок на національному ринку можуть впливати історично сформовані навички і традиції в цій країні, оцінка банками і їхніми клієнтами перспектив розвитку й інші.
При розгляді питання встановлення процентних ставок по депозитах населенню варто враховувати, що він є лише частиною глобальної проблеми формування процентної політики банку, оскільки заощадження населення - це частина залучених кредитних ресурсів, а отже, будь-яка зміна процентних ставок по депозитах призведе до зміни вартості кредиту. [18]
З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає рівень процентних ставок із тим, щоб він забезпечував рентабельність його роботи і конкурентноздатність на ринку банківських операцій і послуг.
Під впливом вищезгаданих чинників формувалася процентна політика українських банків останніх років. Процес підвищення рівня процентних ставок ( що особливо посилився після скасування їхньої верхньої межі на початку 1990-х) був обумовлений у головному негативними причинами в економіці (прогресуюча інфляція, економічна криза, падіння виробництва, зниження купівельної спроможності грошової одиниці, неплатежі, перевищення попиту над пропозицією на ринку ссудних капіталів, рестрикційна політика НБУ та ін.). Дещо змінилася ситуація на сьогоднішній день. У порівнянні з початком 90-х років процентні ставки дуже знизились, що викликано насамперед діями НБУ у сфері стабілізації грошової одиниці, та, на жаль, не зростанням обсягів виробництва українських підприємств.
1.3 Інтегрований підхід до управління балансом банку

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами (УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.
Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного. [9]
Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком. [9]
Головною особливістю міжнародних фінансових ринків у 80-ті роки стала мінливість відсоткових ставок, а отже, збільшення відсоткового ризику банків. Якщо раніше головним ризиком банків був кредитний, то починаючи з 80-х років ризиком номер один у банківській сфері став ризик зміни відсоткової ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який і переважає нині у світовій банківській практиці.
Сутність збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки
розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль
сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.
Головне завдання фінансового менеджменту -- координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами. [6]
Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і
доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій.
Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи -- кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами. [9]
Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає її впровадженню у практику роботи українських банків.
Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок.
У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.
Впровадження методики управління активами і пасивами в банку
починається зі створення спеціального комітету при раді директорів, який
називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або АLКО).
Комітети з управління активами та пасивами -- це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого достатньо для реалізації покладених на нього функцій. [9]
Основні функції КУАП:
1) визначення рівня та меж допустимого ризику;
2) визначення потреб у ліквідних засобах;
3) оцінювання розмірів та достатності капіталу;
4) прогнозування та аналіз коливань відсоткових ставок;
5) прийняття рішень про хеджування ризиків;
6) оцінювання змін у доходах і витратах;
7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного
портфелів;
8) калькулювання цін на банківські послуги;
9) додаткові питання з управління активами та пасивами. [9]
Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямків діяльності.
Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на
короткострокову перспективу і пов'язане зі щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої ліквідності. [9]
Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Тому, крім оперативного компонента, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк в напрямку досягнення довгострокових цілей. З погляду стратегічного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентноздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (R.ОЕ). [11]
Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та методів управління ризиками. Найпоширеніші серед них метод управління розривом (геп-менеджмент), метод середньозваженого строку погашення (дюрація) та операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків.
В умовах, коли на банківському ринку йде жорстка боротьба за "пасиви", залучення клієнтів, від будь-якого банку, а від того, що розвивається особливо, потребує максимум винахідливості і розмаїтості в запропонованих послугах.
Водночас, варто підкреслити, що зростання ставок не може бути
безмежним, тому що існує визначена межа - так звана верхня межа ссудного процента. З позицій банка-позичальника її визначають реальні фінансові можливості комерційного банку. З погляду клієнтів-позичальників її визначає середня рентабельність підприємств, екстрена потреба в коштах і рівень прибутків (або заощадження) індивідуальні клієнти. Позичальник, скориставшись кредитом, повинен не тільки повернути позичку і заплатити проценти по ній, але й одержати прибуток. При цьому норма прибутку підприємства повинна бути не менше загального середнього рівня. Тому процентна ставка, як правило, установлюється з таким наміром, щоб дати позичальнику можливість одержати такий прибуток ( за умови його ефективної роботи). Якщо ж ставка процента настільки висока, що його виплата поглинає увесь прибуток, то використання кредиту стає недоцільним для позичальника.
Підтвердженням цієї думки служить практика роботи українських банків у 1993-1994 р., коли в умовах гіперінфляції спостерігався надмірне зростання ссудного процента. У результаті багато позичальників були змушені відмовитися від одержання "дорогих" кредитів, що позначилося на стані ринку. Сформувалася стійка тенденція зниження попиту на ринку кредитних ресурсів, що вплинуло на зниження рівня процентних ставок. НБУ почав знижувати облікову ставку. Процентні ставки комерційних банків, що формуються з урахуванням динаміки базисної ставки, також знизилися. [12]
Ефективність роботи комерційного банку багато в чому залежить від того, наскільки ефективна його процентна політика.
Процентну політику банку на практиці звичайно розглядають із погляду максимизації його прибутків. Це може бути досягнуто різноманітними способами, у тому числі:
1) шляхом подальшого розвитку й удосконалювання існуючих форм і методів отримування процента, щоб установлювана ставка процента, по-перше, враховувала ситуацію на ринку банківських послуг, по-друге, найбільш повно відбивали умови договору між банком і клієнтом, і, по-третє, забезпечувала рентабельну роботу банку;
2) шляхом збільшення обсягу одержуваних процентних прибутків за рахунок розширення кола виконуваних банком операцій.
В даний час процентні ставки встановлюються банками самостійно і дозволяють покривати інфляційні втрати, проте офіційно рівень інфляції в процентних ставках враховується лише непрямою уявою ( через ставку рефінансування).
Доцільно розробити методики визначення процентних ставок з урахуванням офіційного рівня інфляції і використовувати при цьому досвід зарубіжних країн, де визначення рівня процентних ставок банків проводиться з урахуванням індексу інфляції. Зокрема, для запобігання утрат від інфляції широко використовуються плаваючі процентні ставки, розмір яких не фіксується на увесь термін договору з банком, а варіює в залежності від економічної кон'юнктури , що складається на ринку, темпи інфляції та інше.
Другий напрямок підвищення прибутковості роботи банку можна охарактеризувати як екстенсивне, пов'язане зі збільшенням обсягу операцій і послуг (прибуток по ним може також встановлюватися в процентному відношенні до суми операції), у результаті чого збільшується загальний процентний прибуток банку. Таким чином, розвиток процентної політики, підвищення її ефективності пов'язано з удосконалюванням уже існуючих форм отримання процентів, із збільшенням обсягу виконуваних банками операцій, а також із подальшим розвитком вищезгаданих методів непрямого державного регулювання діяльності комерційних банків.
Побудова ефективної процентної політики будь-якого банку немислимо без взаємопов'язання оптимізації елементів банківської політики на основі вищезгаданих принципів, котра (політика) повинна передбачати:
по-перше, досягнення оптимального залучення вільних коштів (у тому числі населення) на рахунки внесками;
по-друге, одержання усіма підрозділами банку прибутку, що забезпечує нормальну комерційну діяльність банку в цілому;
по-третє, забезпечення гарантій соціально-економічної захищеності вкладників.
Очевидно, що для досягнення поставлених задач необхідний комплекс мір.
З метою удосконалювання процентної політики комерційного банку по депозитах варто виходити, по-перше, із того, що в умовах сформованого напруженого становища зі збалансованістю грошових прибутків і витрат населення, а також наявності значних коштів у тіні необхідно підсилити стимулювання стабільного і тривалого зберігання заощаджень. По-друге, з огляду на зниження купівельної спроможності гривні і, відповідно, знецінення заощаджень населення в умовах інфляції, необхідна індексація коштів населення по внескам у банках. При цьому реальна процентна ставка по внесках включає власне процент, що забезпечує збільшення вартості вкладеної суми, і інфляційний процент, що забезпечує зберігання реальної вартості вкладень. По-третє, при удосконаленні процентної політики банку важливо брати до уваги зростання і диференціацію доходів населення. На сучасному етапі створюються передумови для активізації механізму соціального контролю і на цій основі попередження негативного впливу зростання інфляції на заощадження, особливо для пенсіонерів, молоді та інших малозабезпечених
груп населення. [11]
Все вищеназване дозволяє сформулювати принципи, на основі яких повинно здійснюватись оптимальне управління процентною політикою банку:
- рівень процентних ставок по операціям комерційних банків повинен знаходитись у безпосередній залежності від стану попиту на кредитні ресурси. Усіляке зростання попиту повинно визначати ступінь підвищення процентних ставок як по активним, так і по пасивним операціям банку.
- величина процентної ставки повинна бути пов'язана із строками зберігання коштів на вкладах, а по кредитних операціях - із строком надання позики. Ціллю встановлення залежності процента від строків зберігання є подальше залучення коштів від населення на більш довгі строки.
- розмір процентних ставок повинен враховувати необхідність забезпечення рентабельності банківської діяльності, виключити (або обмежити) вірогідність роботи банку в умовах процентного ризику.
При формуванні ефективної процентної політики банку ці принципи слід враховувати в комплексі. Разом з тим, в сучасних умовах особливого значення набирає диференціація процента в залежності від строків зберігання коштів та їх розміру При побудові процентної політики банку важливо врахувати також індекс вартості життя. В нашій країні здійснюється індексація вкладів. У ряді закордонних країн застосовуються вклади, що пов'язані з індексом вартості життя. За такої форми зберігання повертаються володарю з перерахуванням, що здійснено з врахуванням підвищення індексу вартості життя за рік, що минув.
Подібна практика мала місце й у нашій країні. У період проведення грошової реформи 1922-1924 р. головною задачею ощадних кас було страхування заробітної плати робітників і службовців від знецінення. В цих цілях був організований прийом внесків у "золотому вимірі", а їхня видача при обертанні вкладникам проводилась паперовими рублями за курсом золотого рубля, що був на день виплати.
В даний час з'являються можливості коригувати на інфляційне знецінення (у зв'язку з різким падінням темпів інфляції, за свідченням офіційної статистики) усі внески, що дозволить підтримати довіру населення до банківської системи і пом'якшити наслідки інфляції. У цьому випадку прибуток по внеску повинен складатися з двох елементів: перший - плата за надані населенням кошти, другий - свого роду компенсація або "захист" від інфляційного знецінення (інфляційний коефіцієнт). Доцільно також (з урахуванням необхідності зберігання від знецінення заощаджень малозабезпечених прошарків населення) надавати по окремим видам внесків, наприклад, пенсійному і дитячому, підвищені проценти (але цьому повинні сприяти держоргани).
Процентна політика при кредитуванні, поряд із керуванням ризиком, є одним із найважливіших елементів загальної політики банку. Цілі цієї
політики повинні бути ясно і цілком викладені в письмовій формі, наприклад, із питань прибутків на активи, процентної маржі і т.д. У процесі визначення ціни кредиту особливе значення необхідно надавати аналізу таких чинників:
- ризики зовнішні і внутрішні для банку, у тому числі пов'язані із
здійсненням визначеної банківської операції або клієнтом;
- агресивність банку ( чи переслідує банк цілі росту або зміцнення
власних позицій на ринку)
- конкуренція ( по яких категоріях позичок банк вважає доцільним для себе конкурувати з іншими банками й іншими конкурентами при визначенні ціни на свої операції і послуги);
- категорія клієнта ( чи орієнтований банк на розвиток відношень із
клієнтом; одержання прибутку від угоди; наявність цінової політики по
позичках і рівень диференціації процентних ставок для постійних і
потенційних клієнтів)
- прибутковість (більшість зарубіжних банків установлюють цільові рівні прибутковості, звичайно як рентабельність капіталу (RОЕ) і рентабельність активів (RОА). Причому зв'язок клієнта з банком розглядаються в комплексі, а не кожна конкретна послуга клієнту окремо, тому що кредитну маржу можна різко скоротити, якщо клієнт приносить банку значний прибуток, наприклад, у формі прибутків по валютних операціях, акредитивам, зобов'язанням і гарантіям. Для цих цілей і ведеться картотека кредитної інформації - надійна, ефективна система обліку відношень із кожним клієнтом);
- вартість ресурсів (кожен кредитний працівник банку повинен бути поінформований про вартість ресурсів для банку або базову ставку, що можна визначити як середньозважену ставку, виплачену по всіх джерелах коштів, включаючи вартість страхування депозитів, резервні вимоги в центрального банку, і вартість усіх непроцентних витрат, пов'язаних із мобілізацією коштів, наприклад, накладні, адміністративні витрати, маркетинг і інші. Визначення ціни засновано на цій базовій ставці, хоча для деяких позичок може бути використана гранична ставка;
- гнучкість ціни по кредитам і депозитам. На додаток до нових інструментів, банк повинен пропонувати клієнтам нові банківські продукти, що характеризувалися б розмаїтістю видів із погляду структури, термінів і визначення ціни (у межах установлених норм залучення коштів і принципи кредитної політики).
2.1 Розрахунок окремих показників діяльності банку

Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація ринкової вартості кожного підприємства розглядається як пріоритетне завдання фінансового менеджменту. Водночас найвиразнішим показником роботи компанії чи фірми є ринкова ціна її акцій. Адже саме цей показник відбиває ринкову оцінку діяльності будь-якої юридичної особи. Якщо вартість акцій не підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися від них, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних наслідків. [ 8]
Усе щойно сказане стосується й банків. Переважна більшість банків є акціонерними, і власники їх зацікавлені в зростанні вартості акціонерного
капіталу і відповідного доходу. Головний принцип банківського менеджменту полягає ось у чому: максимізація вартості акціонерного капіталу банку розглядається як ключове завдання І пріоритетний напрямок діяльності менеджерів.
Вартість акціонерного капіталу банку залежить від двох основних
чинників -- чистого прибутку та рівня ризику банківських операцій. Вартість акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат в майбутньому або знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати як над збільшенням Майбутніх доходів банку, так І над зниженням ризику операцій чи спрямовувати зусилля на виконання обох завдань одночасно для того, аби підняти вартість акцій банку.
Якщо для компаній ринкова вартість акцій є найкращим показником їх діяльності, то для банків такий метод оцінювання іноді не досить точний та надійний. Це пояснюється недостатнім рівнем активності проведення операцій з банківськими акціями як на міжнародних, так і на національних ринках. Тому для оцінювання рівня прибутковості банку поряд з ринковою вартістю акцій застосовуються відносні показники прибутковості. Найважливішими з них є прибутковість капіталу (RОЕ) та прибутковість активів (ROА). Прибутковість активів визначається відношенням чистого прибутку після оподаткування ЧП до середньої вартості активів А [ 9]
ROA = ЧП / А
Прибутковість активів у % деяких українських банків порівняно із
середнім значенням для банків США характеризується так:
Банки США.........................................................................1,14
"Металург", м. Запоріжжя…................................................24,65
АЖІО, м.Київ……..................................................................19,52
"Укрнафтогазбанк", м. Київ..................................................16,66
ПУМБ, м. Донецьк…..............................................................13,31
ЗУКБ, м. Львів…................... и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.