На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Мова постйно змнюється. сторична змннсть мови її суттєва ознака, внутршня властивсть. Синхроня дахроня. Зовншн причини змн у мов як наслдок змн рзних суспльних чинникв. Внутршн причини мовних змн. Темпи та динамка мовних змн.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 15.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


11
Реферат на тему
Мова та історія (розвиток мови)

ПЛАН
1. Мова як явище, що історично розвивається. Синхронія і діахронія
2. Зовнішні причини мовних змін
3. Внутрішні причини мовних змін
4. Темпи мовних змін
5. Використана лытература
Справжнє розуміння мови неможливе без осяг-нення різноманітних змін, які мають місце в ній. Ди-намічні процеси мови можна простежити, розгляда-ючи її в історичній перспективі. Вивчення мови як явища, яка розвивається, власне, є дослідженням форм існування мови, що становить її суттєву характерис-тику.
Мова як явище, що історично розвивається. Синхронія і діахронія

Мова постійно змінюється. Історична змінність мо-ви -- її суттєва ознака, внутрішня властивість. Як за-значав О. О. Шахматов, у цей момент мова не є такою, як вона була 10 хвилин тому. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізна-вальної діяльності людини. Однак людина за своє жит-тя не помічає змін у мові. Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у XIX ст. Це настільки захопило їх, що вони майже протягом ста років вивчали тільки історичний аспект мови.
Як наголошував В. Гумбольдт, а пізніше О. О. По-тебня та Г. Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започатковано розрізнення статич-ного і динамічного аспектів мови. В. Гумбольдт, зокре-ма, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов» [Гумбольдт 1960: 77]. Зго-дом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії.
Синхронія (від грец. synchronos «одночасний») -- стан мови в пев-ний момент її розвитку; сукупність взаємопов'язаних і взаємозу-мовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період.
Цей термін вживається і в іншому значенні: синхро-нія -- це вивчення мови як системи в абстрагуванні від її змін і часового чинника.
Діахронія (від грец. dia «через» і chronos «час») -- історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі Ті історичного розвитку.
Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одно-часовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню ста-тики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики -- синхроніч-на і діахронічна.
Ще більшої ваги це протиставлення набуло в дея-ких послідовників Ф. де Соссюра, яке, по суті, призвело до повного розриву між цими двома аспектами мови. Так, Л. Блумфільд зазначав, що знання історії мови в процесі опису її сучасного стану не тільки не потрібне, а й шкідливе, оскільки воно заважає досліднику неупе-реджено визначити відношення в системі сучасної мо-ви. Однак уже І. О. Бодуен де Куртене, який ще раніше від Ф. де Соссюра прийшов до антиномії синхронії і діа-хронії, звернув увагу на умовність виділення цих двох аспектів у вивченні мови, бо «в мові, як загалом у при-роді, все живе, все рухається, все змінюється. Спокій, зу-пинка, застій -- явище умовне, це окремий випадок руху за умови мінімальних змін. Статика мови -- це лише окремий випадок її динаміки або, швидше, її кіне-матики» [Бодуэн де Куртенэ 1963а: 349]. Як зазначав Бодуен де Куртене, діахронічне вивчення мови важливе і дуже потрібне для розуміння та пояснення кожно-го її синхронічного зрізу. До такої ж думки дійшли представники Празької лінгвістичної школи, а також А. Сеше, Е. Косеріу та ін.
На сучасному етапі загальновизнаним стало твер-дження, що синхронічний і діахронічний підходи до вивчення мови доповнюють і збагачують один одного, хоч трапляються випадки, коли неврахування діахро-нії, тобто один синхронічний аспект, є самодостатнім. Водночас, на думку багатьох мовознавців, поняття син-хронії і статики не є тотожними. Оскільки мова є не-статичною за своєю природою, то динаміка є її невід'єм-ною рисою в будь-який момент її існування, тобто і в синхронії.
Отже, кожна мова на будь-якому синхронічному зрізі -- це єдність стійкого і змінного. Кожен стан мо-ви є її динамічною рівновагою. Якщо б мова змінюва-лася швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною. Стійкість мови необхід-на для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і передавала досвід попередніх поколінь, а змінність -- щоб фіксувати і позначати, нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки.
Складним і остаточно не з'ясованим є питання, яким чином змінюється мова, як відбуваються зміни, які сили впливають на цей процес. В. фон Гумбольдт убачав ці сили в народному дусі, молодограматики і неолінгвісти -- в індивідах. Ф. де Соссюр прямо це питання не порушував, але оскільки вважав, що мова є системою, підпорядкованою своєму власному поряд-ку, то, очевидно, він бачив ці зміни потенційно закла-деними в самій мові. Немає сумніву, що всі мовні змі-ни здійснюються самими носіями мови. Однак вони не залежать від волі людей, а мають об'єктивний ха-рактер.
Переважна більшість мовних змін починається з варіювання. У мові на кожному історичному етапі по-ряд зі старими елементами існують їх нові варіанти, наприклад, укр. префікси од- і від-, форми корисний і корисний, ім'я й імення, словосполучення типу чекати на брата і чекати брата, дійти до висновку і дійти висновку; рос. жу[ж']ать і жу[ж]атъ, слесари і сле-саря, шофёры і шофера, хаос і хаос, мок і мокнул, машет і махает, самоё і саму, один кофе і одно кофе; нім. Worte і Worter, bringst і bringest, wandte і wendete,
stand і stund, getroffen і getrieft, des Tag і des Tages, dem Wald і dem Walde; англ. got і gotten, we shall і we will, [a'gein] і [a'gen] тощо.
Нові варіанти конкурують зі старими і з часом за-мінюють їх. Постійне варіювання як у плані виражен-ня, так і в плані змісту -- це спосіб існування мови як живої, функціональної комунікативної системи. Саме через те навіть за суто синхронічного підходу в дослі-дженні мовної системи необхідно виявити в ній сталі й змінні, статичні й динамічні, сильні й слабкі, продук-тивні й непродуктивні ланки, те, що втрачається, і те, що зароджується, тобто визначити тенденції розвитку цієї системи.
Розвиток, як правило, починається з індивідуально-го новотвору, який потім стає територіальним або сти-лістичним варіантом. Цей варіант з часом може ви-тіснити основний, і таким чином індивідуальна зміна перетворюється на соціальний факт. Необхідно зазна-чити, що не всі новотвори стають соціальним фактом, тобто належать до мови, а лише ті, що відповідають потребам суспільства. Такі новотвори виникають не-рідко в декількох індивідів.
Мовні зміни не відбуваються спонтанно, довільно. Вони завжди мають причину. Розрізняють зовнішні і внутрішні причини мовного розвитку. До зовнішніх належать ті імпульси, що надходять із зовнішнього середовища, а до внутрішніх -- тенденції розвитку, які закладені в самій мові. Не всі вчені визнають паралельний вплив на мову зовнішніх і внутрішніх причин. Так, А. Мартіне, Є. Курилович та інші визна-ють тільки внутрішні, а А. Мейє, А. Соммерфельт, Б. Го-ловін -- тільки зовнішні причини. Очевидно, не варто абсолютизувати якісь з них, хоч потрібно пам'ятати, що всі мовні зміни в підсумку визначаються суспільними потребами.
Зовнішні причини мовних змін

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктив-них сил, науки, техніки тощо.
Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мов-них змін є контактування мов. На думку А. Мартіне овні контакти -- один із наймогутніших стимулів мовних змін [Мартине 1972: 83].
Мовні контакти мають місце в разі загарбання те-риторії і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній тери-торії; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мо-ва в процесі шкільного навчання. Розрізняють такі типи мовних контактів: безпосередні й опосередкова-ні; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілку-вання), штучні (навчання в школі) і змішані (природ-но-штучні).
Контактування мов може зумовити такі процеси:
запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила чис-ленну кількість іншомовних слів, переважно з англійсь-кої мови: дисплей, дискета, файл, інтерфейс, принтер, факс, менеджмент, маркетинг, шоп, саміт, електорат, консенсус, спікер, брифінг, ексклюзивний, боїнг, тойота, вольво, мерседес, екстрасенс, хот-дог, піца та багато інших. Досить поширеними є запозичення фразеоло-гізмів як в оригінальній формі, так і у вигляді каль-кування: ab ovo, memento mori, о sancta simplicitas, о tempora, o mores, tabula rasa, Drang nach Osten, бути чи не бути (англ. to be or not to be), дивитися крізь паль-ці (нім. Durch die Finger sehen), яблуко від яблуні да-леко не падає (нім. Der Appel fallt nicht weit vom Stamm). Нерідко фразеологічні кальки поширюються на різні мови. Наприклад, за німецьким зразком (danke schon) будуються фраземи зі значенням вдяч-ності в багатьох європейських мовах: укр. красно дякую, серб, хвала лепо, чеськ. dekuji pekne, угор, koszonom szepen тощо;
засвоєння артикуляційних особливостей іншої мо-ви. Внаслідок контактування румунської мови зі сло-в'янськими її артикуляція дуже наблизилася до арти-куляції слов'янських мов (нерідко можна почути таку характеристику румунської мови: це романська мова зі слов'янською вимовою). Фарингалізовані голосні, що не ластиві тюркським мовам, в азербайджанській мові з'явилися під впливом кавказьких мов. Вимова комі-перм'яків стала близькою до російської. Інколи суб-страктний вплив може поширитися на декілька мов. Наприклад, у болгарській, румунській і албанській мо-вах наявний редукований голосний [а] (болг. ъ, рум. а, алб. ё);
зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов ха-рактер наголосу змінився: тепер наголошеним є пер-ший склад у всіх формах усіх слів;
зміни у граматичній будові мови. У всіх тюрксь-ких мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка належить до тюркської сім'ї, їх дев'ять. Уважають, що це сталося під впливом евенкійської мови, що нале-жить до тунгусо-маньчжурської сім'ї, багатої на від-мінкові форми. У болгарській мові внаслідок контак-тування з турецькою виник переповідний спосіб діє-слова (коментатив), що позначає неочевидну дію (чел «кажуть, що він читав», чели «кажуть, що вони чита-ли»). Під впливом російської мови в сучасній удмурт-ській мові намітилася тенденція до утворення видових пар дієслова.
Помітним є вплив мовних контактів на зміни в син-таксисі. Синтаксична будова таких фінно-угорських мов, як фінська, угорська, естонська, мордовська, ко-мі-зирянська, набула ознак індоєвропейських мов: по-рядок слів у реченні замість фіксованого став вільним, з'явилися підрядні речення зі сполучниками і сполуч-ними словами тощо. У французькій мові зворотний по-рядок слів у питальному реченні виник під впливом німецької мови;
зміни у словотворі. Поширеним явищем є запозичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-,
інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -up-, -ізм-, -ант-, -аж-, -am-, -ар- та багато інших (бригадир, марши- рувати, українізм, квартирант, тренаж, типаж, аркушат, актор, фактор). Російською мовою запозичений український суфікс -щин(а): Псковщина, Смоленщина. Бувають випадки запозичення моделей побудови слів. Так, наприклад, румунські числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти творяться за слов'янською моделлю«один + на + десять»: unsprezece, doisprezece тощо, де ип -- «один», doi -- «два», spre -- «на», zece -- «десять».
Запозичення -- найпоширеніший результат взаємо-дії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. В англійській мові, наприклад, 60 відсотків французьких слів, у турецькій -- 80 від-сотків арабізмів, а в корейській -- 75 відсотків кита-їзмів. Роль лексичних запозичень є визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення. Так, зокрема, суфікси -able, -ible (eatable «їстівний», workable «такий, який пот-рібно обробити», drinkable «такий, що можна пити», unreadable «нерозбірливий») увійшли до англійської мови з французької разом із запозиченими словами admirable «чудовий», possible «можливий» тощо.
Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лек-сичні. Як правило, іншомовні слова фонетично при-стосовуються до фонологічної системи мови-реципі-єнта. Так, англійський звук [0] передається в слов'ян-ських мовах звуками [t], [s], [f]. Явище субституції (заміни відсутніх звуків в мові-реципієнті іншими власними), на думку М. С. Трубецького, лежить в осно-ві можливості встановлення системи звуків-відповід-ників між будь-якими за своїм походженням кон-тактуючими мовами. Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну синтаг-матику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність), змінюються фонетичні закономір-ності початку та кінця слова, суперсегментні особли-вості (відступ від правил наголошування в іншомов-них словах) тощо.
Однак за тривалого і масового запозичення слів мо-жуть статися суттєвіші зміни у фонологічній системі, в тому числі поява нових фонем і фонологізація вже на-явних у мові варіантів фонем (алофонів). Так, скажімо, у східнослов'янських мовах не було звука (відповідно і фонеми) [ф]. Із прийняттям християнства посилили-ся контакти східних слов'ян з греками, і в давньорусь-кій мові стали з'являтися грецькі слова, в тому числі й такі, в яких був звук [ф]. Оскільки такий звук був цілком чужим, то спочатку він замінювався своїми звуками [п],[т]: pharos -- парус, Philippos -- Пилип, Theodor -- Теодор, mythos -- міт; див. ще поширеніраніше в українській мові, в тому числі й у літератур-ній, форми на зразок Атени (Афіни), катедра (кафед-ра) тощо. Сторонність цього звука відчувається на-віть тепер: багато хто з українців замінює його зву-косполученням [хв]: Хведір, хверма тощо. Однак ще в давньоруську епоху, коли запозичення грецьких слів із звуком [ф] стало масовим, цей звук був спо-чатку засвоєний освіченими людьми, а через них -- іншими верствами населення, і, отримавши широку лексичну базу, став самостійною фонемою (опозиція [ф] іншим звукам стала релевантною, тобто вико-ристовується для розрізнення слів). Пор.: вен -- фен, він -- фін, вар -- фар, ваза -- фаза; рос. еон -- фон, веска -- феска, влага -- флага, ворс -- форс. Подібне сталося зі звуком [ґ] в українській і чеській мовах. Спочатку він вживався в деяких іншомовних словах, а потім фонологізувався. Див. укр.: гніт і ґніт, грати і ґрати тощо. Отже, спершу запозичений звук функціонує лише у фонетично неасимільованій лексиці, а згодом входить до фонологічної системи мови.
Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим ступенем непроникнос-ті. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує морфологію. Наприклад, англійська мова внас-лідок контактів із скандинавськими мовами значно спростила свою морфологічну структуру. Саме такий результат контактування в морфології засвідчують креолізовані мови і піджини (спрощені мови), в яких морфологічні способи вираження значень замінюють-ся лексичними.
Синтаксис на відміну від морфології характеризу-ється високим ступенем проникності. Саме в тому вба-чають причину подібності синтаксичної структури ре-чення в багатьох мовах світу. Правда, в тих мовах, де основне навантаження вираження граматичних зна-чень лежить на синтаксисі, як то маємо в китайській мові, синтаксичні запозичення обмежені.
Отже, ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови. Здатність до запозичення тим більша, чим слабші системні відношення. Систем-ність зумовлює стійкість, бо сила взаємозв'язку елемен-тів системи перешкоджає проникненню чужого елемен-та. Це і є причиною того, що найбільше запозичень є на лексико-семантичному рівні мови.
Мовні контакти -- один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон-вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спіль-них мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих пе-ретворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного роз-витку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатич-ності, заповзятості (див. про це: [Аврорин 1975: 152; Мартіне 1972: 81--82]).
Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними від-мінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.
Серйозні контактно зумовлені зрушення починають-ся з двомовності, тобто з функціонування двох мов на одній території, в одному й тому ж етнічному середови-щі. У двомовних групах людей дві мовні системи всту-пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови -- піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис-ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мов-на, а значить і етнічна, асиміляція (див. про це: [Марти-не 1972: 86]).
Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвер-гентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку де-кількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто «особливі типи ареально-історичної спільності мов, які ха-рактеризуються певною кількістю подібних чи спільних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок три-валого й інтенсивного контактування і конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору» [Лин-гвистический энциклопедический словарь 1990: 617].
Термін мовний союз уведений у науковий обіг М. С. Трубецьким у 1923 р. (стаття «Вавілонська і змішування мов»). За Трубецьким, до мовного союзу належать ті мови, які суттєво подібні у морфологи та синтаксисі, рідше -- у фонетиці і мають спільний фонд культурних слів, але не пов'язані системою звукових відповідників і корінною (споконвічною) елементар-ною лексикою. Таким чином, мовні союзи характери-зуються певною спільною для мов, що до них входять, незалежно від їх походження сукупністю структурно-типологічних і деколи й матеріальних особливостей. Як зауважує болгарський мовознавець В. Георгієв, мовний союз -- це рух мов до інтеграції, який зупинився на півдорозі [Георгиев 1972: 40], це, образно кажучи, набу-та спорідненість.
Як и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.