На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Умовами розвитку лнгвстичної науки в СРСР значеною мрою керували деологчний прес та штучно створена золяця вчених вд свтового товариства. Однак, мовна школа в СРСР снувала й розвивалася завдяки таким мовознавцям ак Пєшковський, Щерба, Мещанинов.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


7
Реферат на тему
Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)
ПЛАН
1. Умови розвитку лінгвістичної науки.
2. Концепції Миколи Яковича Марра.
3. Олександр Матвійович Пєшковський .
4. Лев Володимирович Щерба
5. Євген Дмитрович Поливанов
6. Іван Іванович Мещанинов
Використана література
1. Умови розвитку лінгвістичної науки.

Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно по-значилися на стані лінгвістичної науки. Ідеї зарубіж-ного мовознавства (структуралізм, неогумбольдтіанство тощо) не отримали поширення. Переважна більшість учених дотримувалася старих, передусім молодограма-тичних, поглядів. Марризм, який тривалий час посідав монопольне становище, завдав великої шкоди розвитку мовознавчої науки. Водночас чимало радянських уче-них висунули оригінальні ідеї, які випереджали зару-біжну лінгвістику.
Після жовтневого перевороту радянське мовознав-ство продовжувало розвивати традиції, які було закла-дено в Росії у дожовтневий період Харківською, Мос-ковською і Петербурзькою лінгвістичними школами. В основному розвиток мовознавства відбувався у рус-лі молодограматизму, хоч деякі вчені (Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов) шукали оригінальні підходи до ви-вчення мовних явищ і висунули ідеї, відмінні від ідей зарубіжного мовознавства.
У перші роки радянської влади помітним було деяке пожвавлення в мовознавстві, пов'язане з інте-ресом до вивчення раніше табуйованих мов різних етносів, що населяли країну. Учені розробляли пи-семність на латинській графічній основі для безписем-них мов, а це вимагало ґрунтовного дослідження їх-ньої внутрішньої структури, що давало безцінний матеріал для теоретичних узагальнень. Однак період піднесення був нетривалим. Посилювався тоталітар-ний режим, науці нав'язували як єдино правильну марксистську методологію. Так зване «мовне будів-ництво», гучно розрекламоване в засобах масової ін-формації, згорталося. Складені алфавіти на латинсь-кій основі для всіх тюркських, фінно-угорських, де-яких кавказьких, іранських, тунгусо-маньчжурських та палеоазіатських мов народів СРСР у 30-ті роки було переведено на кирилицю, щоб не відрізнялися від російського. Русифікаторська політика призвела до поступового відмирання багатьох мов. Ті вчені, які не поділяли нової ідеології й політики, змушені були покинути країну (Бодуен де Куртене, Поржезинський, Трубецькой, Якобсон та ін.) і продовжувати свої до-слідження за кордоном. Інші, які мали сміливість зали-шитися в країні і відстоювати свої погляди, загинули в тюрмах і концтаборах (Поливанов, Дурново, Ільїнсь-кий) або перебували на засланні (Селіщев, Виногра-дов, Сидоров та ін.). Були й такі, хто щиро, а хто з принуки стали служити новому режимові й розробля-ли марксистсько-ленінське мовознавство. Одним із них був М. Я. Марр -- творець так званого «нового вчення про мову».
2. Концепції Миколи Яковича Марра.

(1864--1934) народився на Кавказі в м. Кутаїсі, закінчив у 1890 р. Петербурзький університет (спеціальність «сходознавство»), згодом став професором цього ж університету. У 1912 р. обра-ний дійсним членом Петербурзької академії наук. Зробив вагомий внесок у вірмено-грузинську філоло-гію, зокрема дослідив і опублікував низку давніх па-м'яток вірменської та грузинської літератур. Дослі-джував також кавказькі мови (картвельські, абхазьку та ін.), історію, археологію й етнографію Кавказу.
Вивчаючи картвельські мови, він висунув ідею спо-рідненості цих мов із семітськими, берберськими, баскською, готтентотською та ін., але науково її не довів. Назвав цю сім'ю мов яфетичною. Яфетичні елементи, тобто кавказький субстрат, став шукати в мовах усього світу, в тому числі в українській (у 1930 р. він опублі-кував своє дослідження «Яфетичні зорі на українсько-му хуторі»). Коли ж ця гіпотеза стала суперечити да-ним наукового мовознавства, то Марр «усунув» супе-речність, оголосивши все індоєвропейське мовознавство застарілим і несумісним із марксизмом, запропонував-ши натомість «нове вчення про мову», яке назвав «марксизмом у мовознавстві» (попереднє мовознавство охарактеризував як буржуазне). Відступивши від нау-кових традицій, користуючись підтримкою правлячої компартії та уряду, Марр установив монополію свого «вчення». Усі інші напрями, в тому числі порівняль-но-історичне мовознавство, як буржуазні, перестали іє-нувахи. 1922 р. Марр створив у Петрограді Яфетичний інститут АН для опрацювання «нового вчення про мо-ву» (після смерті вченого перейменований на Інститут мови і мислення імені М. Я. Марра, а в 1950 р. реорга-нізований в Інститут мовознавства АН СРСР).
«Нове вчення про мову» -- це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку мов, Шухардта про схрещування мов, філософів XVII--XVIII ст. про по-ходження мови та майбутню світову мову і марксистсь-кої філософії (положення про революційні стрибки в роз-витку мови і відображення в ній економічного базису).
Основні положення «нового вчення про мову» такі:
1)мова є надбудовою над базисом, тому має, як будь-яка інша надбудова (релігія, мистецтво, літерату-ра тощо), класовий характер;
2) перехід суспільства з однієї формації в іншу су-проводжується переходом мови з одного стану в інший. Цей перехід має стрибкоподібний характер, що відо-бражає революційні стрибки в суспільстві;
3)усі мови розвиваються за однаковими законами, але з різною швидкістю. Вони проходять одні й ті самі стадії. Ізолюючі мови відповідають первіснообщинній формації, аглютинативні -- родовій організації суспі-льства, флективні -- класовому суспільству. Флектив-ні мови представляють найвищу стадію в єдиному гло-тогонічному процесі;
розвиток мов іде від їх множинності до єдності, тобто простежується лише процес інтеграції мов, а не їх диференціація, тому не було жодної прамови. Навпа-ки, спочатку було значно більше мов, ніж є нині. Шля-хом схрещування кількість мов поступово зменшуєть-ся, і за комунізму буде одна мова для всього людства;
методом дослідження мов є чотириелементний палеонтологічний аналіз, який полягає у пошуку в ко-жному слові будь-якої мови одного з чотирьох елемен-тів (sal, ber, jon, ros), від яких нібито беруть початок усі мови світу.
Попри зовнішню новизну «нове вчення про мову» на-справді було поворотом до мовознавства XVII-XVIII і по-чатку XIX ст. Тут чітко простежуються спрощений вуль-гарно-соціологічний підхід до мови і фантастичні ідеї. Як зазначив В. І. Абаєв, «вірити в те, що первинні зву-кові комплекси дійшли до нас через десятки тисячоліть і можуть бути нами розпізнані в кожному слові й служи-ти основою будь-якого етимологічного аналізу, -- це та-ке забуття фактора часу, така втрата історичної перспек-тиви, яким важко знайти виправдання». Марр ігнорує звукові закони й морфологічні відмінності між мовами.
Теорія Марра вела мовознавство у глухий кут. Од-нак вона була співзвучною суспільно-політичній ситуа-ції в СРСР, тому її стали поширювати адміністратив-ним шляхом як єдино правильну. З часом з'ясувалося, що теоретичні положення «но-вого вчення» неможливо застосувати в конкретній до-слідницькій практиці, що викликало критику з боку мис-лячих мовознавців, яка закінчилася дискусією 1950 р. і реабілітацією порівняльно-історичного мовознавства.
Незважаючи на «аракчеєвський режим» марристів, багато вчених різних поколінь продовжували розвива-ти мовознавство у традиціях дожовтневих парадигм, а деякі з них навіть одверто ігнорували «нове вчен-ня». До них належать О. М. Пєшковський, Л. В. Щер-ба, Є. Д. Поливанов та ін.
3. Олександр Матвійович Пєшковський .

1878-- 1933) розвивав традиції Московської лінгвістичної школи Фортунатова, поєднуючи їх з ідеями Потебні. У праці «Російський синтаксис у науковому освітленні» (1914; третє видання -- 1928, останнє, шосте, -- 1956) виклав свою загальнонаукову концепцію, спрямовану проти логічного підходу до вивчення й інтерпретації мовних явищ. Синтезуючи ідеї Фортунатова і Потебні, тобто формально-граматичний підхід із психолого-семантичним, він створив оригінальну синтаксичну те-орію. Новою і продуктивною була його ідея викорис-тання в дослідженні мови методу інтроспекції, тобто експерименту над собою. Він також обґрунтував важ-ливість прикладного мовознавства, основаного на нор-мативній точці зору. На відміну від Соссюра припус-кав можливість свідомого втручання в мову. Оригіна-льність його розуміння мови як системи в тому, що «мова не складається з елементів, а дробиться на еле-менти. Первинними для свідомості фактами є не най-простіші, а найскладніші, не звуки, а фрази [...]. Тому не можна, власне, визначати слово як сукупність мор-фем, словосполучення як сукупність слів, а фразу як сукупність словосполучень. Усі визначення повинні бути побудовані у зворотному порядку».
Повчальними й актуальними для українського сьо-годення є думки Пєшковського про значення єдності літературної мови для консолідації нації й роль у цьо-му процесі шкільного вчителя: «Притягуючи дитину шляхом нормування її мови до національного центру -- Москви, шкільний учитель оберігає внутрішню, духовну єдність нації, як солдат на фронті оберігає терито-ріальну єдність її. І наскільки ця охорона ще важливі-ша від військової, ясно з того, що територіальний роз-пад не виключає можливості подальшого злиття, а ду-ховний розпад -- навіки».
4. Лев Володимирович Щерба

(1880--1944) -- видат-ний теоретик мови, фонетист, лексиколог, лексикограф, граматист і методист. Закінчив у 1898 р. гімназію в Ки-єві, а в 1903 р. -- Петербурзький університет. Учень Бо-дуена де Куртене, засновник Санкт-Петербурзької фоно-логічної школи. Ще до жовтневого перевороту створив у Петербурзькому університеті фонетичну лабораторію.
Свою фонологічну теорію він виклав у працях «Ро-сійські голосні в кількісному і якісному відношенні» (1922) і «Фонетика французької мови» (1937). На від-міну від Бодуена де Куртене фонему визначав не пси-хологічно, а на основі фонетичних критеріїв як клас близьких за фізичними властивостями (фізичною по-дібністю) звуків, як звуковий тип, здатний диферен-ціювати слова і їх форми. Так, у російському слові вода [влда] звуки [л] і [а] розглядає як різновиди одні-єї фонеми <а>. Реально вимовлювані звуки кваліфі-кує як варіанти (відтінки) фонеми, тобто як те конк-ретне, в якому реалізується загальне (фонема).
У праці «Про частини мови в російській мові» (1928) Щерба викладає власне розуміння частин мо-ви. Заперечує формальний підхід до визначення час-тин мови, якого дотримувалася Московська лінгвіс-тична школа: частини мови виділяли за морфологіч-ними ознаками. На його думку, частини мови -- не морфологічні і не синтаксичні класи, але їх не можна також виділяти лише на основі семантичного крите-рію, тобто слід враховувати всі три критерії: семанти-чний, морфологічний і синтаксичний. Уперше в мово-знавстві Щерба виокремлює як частину мови катего-рію стану (слова типу треба, важко, жаль, рад тощо).
Велику теоретичну цінність має стаття Щерби «Про троякий аспект мовних явищ і про експеримент у мовознавстві» (1931). Замість соссюрівської дихото-мії «мова -- мовлення» він запропонував трихотомію «мовленнєва діяльність -- мовний матеріал -- мовна система». Мовленнєва діяльність -- це говоріння і слу-хання; мовний матеріал -- «сукупність усього, що гово-рилося і розумілося», тобто тексти, які є результатом мовленнєвої діяльності; мовна система -- слова і г и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.