На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Неогумбольдтанство напрям у лнгвстиц, який характеризується прагненням вивчати мову в тсному зв'язку з культурою її носїв. вропейське та американське неогумбольдтанство. Лнгвстичн погляди Б. Уорфа Сепра про мислення, культуру та мову.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


15
Реферат на тему
Неогумбольдтіанство - течія мовознавста
ПЛАН
1. Вступ.
2. Європейське неогумбольдтіанство
3. Американське неогумбольдтіанство
4. Лінгвістичні погляди Б. Уорфа.
1. Вступ.

Одночасно зі структуралізмом виник інший мово-знавчий напрям -- неогумбольдтіанство.
Неогумбольдтіанство -- напрям у лінгвістиці, який характеризуєть-ся прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.
Таку назву цей напрям отримав у зв'язку з тим, що вперше проблема «мова і народ» на широкій науковій основі була поставлена В. Гумбольдтом.
На думку Гумбольдта, у мові закладено певне світо-бачення, яке відображає духовний світ народу -- носія мови. Мова знаходиться між людиною й зовнішнім сві-том, і людина бачить світ таким, яким він зафіксова-ний у рідній мові: «Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти й засвоїти світ предметів [...]. Оскільки сприйняття й діяльність людини залежать від її уяв-лень, то її відношення до предметів цілком зумовлене мовою». Отже, за Гумбольдтом, як уже згадувалося, мо-ва описує навколо людини ніби зачароване коло, вийти з якого можна лише тоді, коли вступити в інше коло, тобто вивчити іншу мову. Перехід на іншу мову спри-чиняє зміну світобачення. На цих теоретичних заснов-ках і на вченні про внутрішню форму мови, яка, на думку Гумбольдта, фіксує особливості національного світогляду, ґрунтується неогумбольдтіанство.
Виокремлюють два різновиди неогумбольдтіанства: європейське й американське.
2. Європейське неогумбольдтіанство

Європейське неогумбольдтіанство виникло в 20-ті роки XX ст. в Німеччині як реакція на обмеженість (однобічність) молодограматизму і прагнення відроди-ти гумбольдтівські традиції в мовознавстві.
Найяскравіший представник європейського неогум-больдтіанства -- німецький учений Лео Вайсгербер (1899 -- 1985). До цього напряму належали також ні-мецькі мовознавці Йост Трір (1894--1970), Гарольд Гольц (нар. 1930), Гюнтер Іпсен (нар. 1899), Петер Гарт-ман (нар. 1923), швейцарський дослідник Ганс Глінц (нар. 1913) та ін.
Основні ідеї Вайсгербера викладено в чотиритомній праці «Про сили німецької мови», яка вийшла в 1950 р. в Дюссельдорфі. Найважливіші теоретичні положення містяться у другому томі «Про світогляд німецької мо-ви». Уже самі назви засвідчують тенденційність учен-ня мовознавця, необ'єктивне акцентування на націона-льних рисах німецької мови та культури, їхніх нібито перевагах над іншими мовами й культурами. За це не-одноразово праця Вайсгербера була піддана критиці.
Вайсгербер спирається на ідеї Гумбольдта (його ме-тою було застосування ідей Гумбольдта до розв'язання етнолінгвістичних проблем), приймає теорію знакової природи мови Соссюра й теорію семантичного поля Трі-ра. Від Гумбольдта, зокрема, вчений запозичив ідею, що мова -- духовна сила народу, рушійна сила історії.
Виходячи з положення про те, що мова -- достемен-ний світ, який розкриває дух народу, Вайсгербер називає мову «уявним проміжним світом», утвореним внаслі-док взаємодії світу речей і світу свідомості. Положен-ня про співвіднесеність світу мови із зовнішнім сві-том учений заперечує. Мова сама створює навколиш-ній світ. Вона є картиною світу і водночас світоглядом народу, а оскільки кожна мова пов'язана з певним етносом, то відмінність мов є відмінністю поглядів на світ. Представники різних етносів бачать світ по-різ-ному. Завдання мовознавців -- проникнути у світо-гляд мови. Для цього її потрібно вивчати як культу-ротворчий феномен, оскільки вона творить культуру і фіксує результати цієї творчості. Водночас мова ви-ступає як сила, що творить історію, бо «охоплює собою й духовно стимулює постійного носія історичного життя -- народ».
Культурний зміст мови, її світогляд Вайсгербер ви-вчає, використовуючи методику семантичного поля, вве-деного в мовознавство Тріром. Суть цієї методики по-лягає в тому, що семантичне поле однієї мови (слова, які об'єднані на основі спільної семантичної ознаки, спільної теми) накладається на відповідне поле іншої мови і в такий спосіб установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навко-лишнього світу. Семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані елементи реальності в одній мові не повторюються в такій самій формі в ін-шій мові.
Для того щоб показати, що реальний світ і його відображення в мові не є ідентичними, Вайсгербер звер-тається до картини зіркового світу. Зірки об'єднані в сузір'я Ведмедиця, Скорпіон, Близнюки тощо не на ос-нові їх справжнього просторового розміщення, а на ос-нові «земного бачення» (в одне сузір'я потрапляють зірки, що перебувають на більшій відстані, ніж зірки, які належать до різних сузір'їв). Водночас учений звер-тає увагу на те, що це «земне бачення» не є стабільним і видозмінюється залежно від часу в різних народів. Так, скажімо, картини зіркового світу давніх греків, гер-манців і китайців мають певні відмінності.
Роль мови, за Вайсгербером, не тільки в тому, що вона дає найменування об'єктам «мисленнєвого проміж-ного світу». Мова є також тим засобом, за допомогою якого створюється цей «мисленнєвий проміжний світ». Існує стільки світів і стільки світобачень, скільки мов. З огляду на це Вайсгербер застерігає, що сферу значен-ня слів не можна сплутувати зі сферою речей. Сфера значення належить до духовного, «мисленнєвого проміж-ного світу», за допомогою якого здійснюється людське пізнання. Так, слово Unkraut «бур'ян» є наслідком людського судження з практичного погляду (непридат-ність для вживання, використання; шкідливість для культурних рослин). Бур'ян не існує в природі, а тільки в свідомості (міркуваннях, оцінці) людей. У природі існує осот, пирій, повійка тощо.
Завдання лінгвіста дослідити, як мова класифікує предмети і явища зовнішнього світу, які відношення встановлює між ними, як їх оцінює, іншими словами, розкрити своєрідність «картини світу» кожної мови та її динаміку в часі. Сам Вайсгербер робить спробу дослі-дити картину світу німецької мови в історичному ас-
пекті. Так, зокрема, він показує, що мовна картина тва-ринного світу в середньоверхньонімецькій мові була зо-всім іншою, ніж у сучасній німецькій мові. Слово Wurm, яке в сучасній мові має значення «черв'як», по-значало не тільки черв'яків, а й змій, драконів, павуків і гусениць, тобто все, що повзає; слово Vogel «птах» -- не тільки птахів, а й бджіл, метеликів і мух, тобто все, що літає. Слова, яке б позначало тварин взагалі, не було, зате були слова для йменування чотирьох груп тварин: Tier «тварини, які бігають», Vogel «тварини, які літа-ють», Visch «тварини, які плавають» і Wurm «тварини, які повзають».
Суть праці німецького вченого полягає в тому, щоб показати активний вплив мови на мислення і на ево-люцію людської свідомості. У ній надмірно акценту-ється на інтелектуальному аспекті мови. Мова, за Вайс-гербером, керує розвитком людської свідомості, визна-чає шляхи її розвитку. Однак усе це -- перебільшення ролі мови в житті суспільства. Мова справді є посеред-ником між людиною й реальним світом, але лише в тому сенсі, що без неї неможлива пізнавальна діяль-ність людини, не може ефективно здійснюватися про-цес мислення.
3. Американське неогумбольдтіанство

Існує думка, що американське неогумбольдтіанство (цей напрям частіше називають етнолінгвістикою) сформувалось незалежно від гумбольдтівських тради-цій. Однак це твердження не є переконливим, оскільки в дослідженнях американських етнолінгвістів відчут-ний відгомін ідей Гумбольдта.
Зародження американського неогумбольдтіанства пов'язують з іменем Франца Боаса (1858--1942), який присвятив своє життя вивченню мов корінного насе-лення Північної Америки -- ескімосів та індіанців. Йо-го дослідницькі праці (а в них загальнолінгвістичні по-гляди) представлені в колективному «Довіднику мов американських індіанців» (1911). Він один із перших звернув увагу на теоретичне значення вивчення мов американських індіанців: «Психологічні основи і мор-фологічний розвиток американських мов настільки не-звичайні, що їх вивчення буде справжнім відкриттям для лінгвістів, які працювали в галузі індоєвропейських або семітських мов. Для лінгвіста, який звертаєть-ся до мов нашого континенту, добре відомі проблеми, що обговорювалися багато років, постають у новому світлі, у нього швидко виробляється широкий погляд на лінгві-стичні проблеми». В етнографії, твердив Боас, на зміну загальним теоріям повинен прийти ґрунтовний і без-пристрасний аналіз усіх сторін життя кожного народу. Слід зазначити, що Боас сповідував рівність усіх мов світу, був непримиренним антирасистом.
Працю Боаса (дослідження індіанських мов) продов-жив його учень Едуард Сепір (1884--1939). За освітою він був антропологом, що позначилося на його науковому світогляді. Свої дослідження проводив на стику етноло-гії, психології, соціології, психіатрії, фольклористики та релігії. Такий широкий підхід до предмета дослідження позитивно вплинув на результати наукових пошуків.
У Сепіра є розвідки із загального мовознавства, інді-анських мов, порівняльно-історичного мовознавства, психолінгвістики, соціолінгвістики й культурології. Найвідомішою працею вченого є «Мова», яка вийшла друком у 1921 р. Як зізнається сам автор «Мови», ме-тою книжки було показати, що таке мова у його розу-мінні, «як вона змінюється у просторі й часі та які її взаємозв'язки з іншими людськими інтересами, з про-блемою мислення, з явищами історичного процесу, ра-си, культури, мистецтва». У книжці розглянуто багато проблем: природа мови, внутрішня і зовнішня, синхро-нічна й діахронічна лінгвістики, мова й мислення, мова й культура, мова й література, мовні контакти, типоло-гія мов та ін., і з кожної проблеми автор висловив свою оригінальну думку.
Що стосується мови і мислення, то, за переконан-ням Сепіра, вони взаємопов'язані, однак «межі мови і мислення не збігаються. У кращому разі мову можна вважати лише зовнішньою гранню мислення на найви-щому, найзагальнішому рівні символічного виражен-ня». Мова не тільки і не стільки ярлик для думок, скільки спосіб мислення, тому мислення залежить від конкретної мови, яка це мислення виражає. «Ми бачи-мо, чуємо або іншим чином сприймаємо дійсність так, а не інакше тому, що мовні норми нашого суспільства на-лаштовують на певний відбір інтерпретацій». У цій ци-таті відчувається відгомін думок Гумбольдта, викладе-них у праці «Про різноманітність будови людської мови і її вплив на духовний розвиток людства».
Щодо співвідношення раси, мови і культури Сепір вважає, що вони не існують паралельно, «що їхні зони поширення найхимернішим способом перехрещують-ся і що їхня історія розвивається відрубними шляха-ми». Як і Боас, він стверджує, що немає рас вищих і нижчих.
Широковідомою є типологічна класифікація мов Се-піра. Традиційна типологія мов його не влаштовувала, оскільки у ній зігноровано перехідні (проміжні) типи (як взаємовиключні розглядалися флексія й аглюти-нація тощо, хоч вони нерідко співіснують у тій чи ін-шій мові).
Типологічна класифікація мов Сепіра є багатовимір-ною. Вона ґрунтується на трьох ознаках:
ступінь складності слова (аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови);
ступінь злютованості елементів усередині слова (ізолюючі, аглютинативні, флективні та символічні, тобто із внутрішньою флексією, мови);
3)типи значень у мові та спосіб їх передачі (основ-ні, або конкретні, значення, які виражаються словами чи коренями; менш конкретні дериваційні, які вира-жаються словотвірними суфіксами; ще більш абстрак-тні конкретно-реляційні; суто реляціині синтаксичні значення (два останні типи виражаються афіксами, внутрішньою флексією, а суто реляціині -- ще й по-рядком слів). Оскільки в усіх мовах представлені пер-ший і четвертий типи значень, то всі типологічні від-мінності мов стосуються наявності чи відсутності дру-гого та третього типів.
На основі всіх названих вище ознак Сепір устано-вив 21 тип мов. Так, до простого суто реляційного ізо-люючого аналітичного типу належать китайська і в'єт-намська мови; до складного суто реляційного аглюти-нативного синтетичного типу -- турецька мова; до простого змішано-реляційного флективного синтетич-ного типу -- французька; до змішано-реляційного фу-зійного аналітичного типу -- англійська; до змішано-реляційного символічного синтетичного типу -- семіт-ські мови. Ця класифікація є всеосяжною та найбільш витонченою з усіх наявних, тому отримала схвальну оцінку типологів.
У статті «Статус лінгвістики як науки» (1928) Се-пір розглядає взаємозв'язки мовознавства з іншими науками, наголо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.