На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Порвняльно-сторичне мовознавство другої половини XIX ст. продовжує вдосконалення прийомв наукового лнгвстичного аналзу. Встановлюються зв'язки мовознавства з ншими науками, формуються нов школи: натуралзм, психологзм, молодограматизм.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Реферат на тему
Основні напрями в мовознавстві
другої половини XIX ст.

ПЛАН
1. Натуралістична концепція Шлейхера.
2. Інші предаставники лінгвістичного натуралізму.
3. Психологічний напрям
4. Олександр Потебня - відомий представник психологічного напрямку.
5. Використана література
Порівняльно-історичне мовознавство другої полови-ни XIX ст. супроводжувалося вдосконаленням прийо-мів лінгвістичного аналізу, розширенням наукових горизонтів. Встановлюються зв'язки мовознавства з іншими науками, формуються нові школи: натуралізм, психологізм, молодограматизм.
1. Натуралістична концепція Шлейхера.

Першим напрямом, який виник у надрах порівня-льно-історичного мовознавства, був натуралізм.
Натуралізм -- напрям, який поширював принципи і методи природ-ничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності.
Виникнення натуралістичної школи зумовлене бурх-ливим розвитком у середині XIX ст. природничих наук. Основоположником натуралізму став німець-кий мовознавець Август Шлейхер (1821--1868) -- професор Єнського університету. Основними праця-ми Шлейхера є «Мови Європи в систематичному огля-ді» (1850), «Морфологія церковнослов'янської мови» (1852), «Про морфологію мови» (1859), «Підручник ли-товської мови» з хрестоматією і словником (1856-- 1857), «Порівняльно-історичні дослідження» (1848), «Німецька мова» (1860), «Компендіум порівняльної граматики індоєвропейських мов» (1861).
Натуралістична концепція мови найповніше і най-чіткіше викладена у працях «Теорія Дарвіна і мово-знавство» (1863) і «Значення мови для природної істо-рії людини» (1865). У них у концентрованому вигляді
подано теоретичні погляди Шлейхера, в яких синтезо-вано ідеї Боппа, Гумбольдта і Дарвіна.
Шлейхер вважає, що «встановлені Дарвіном для ви-дів тварин і рослин закони можуть бути застосовані в головних своїх рисах до організмів мов». Цю тезу автор підкріплює окремими положеннями. Так, зокрема, він переносить запозичену з біологічної систематики класи-фікацію рослин і тварин (рід, вид, підвид, різновид, осо-бина) на класифікацію мов: Роду відповідає прамова, виду -- мова певного етносу,'підвиду -- діалект, різно-виду -- говірка, особині -- мовлення окремих людей.
Розвиток мови, за Шлейхером, відбувається за за-конами, які не мають винятків (поняття законів розвит-ку мови вперше ввів у мовознавство саме Шлейхер). Учений переносить на мову закон мінливості видів і 'закон боротьби за існування. На його думку, в мово-знавстві навіть легше, ніж у природознавстві, просте-жити зміну мов, установити походження нових форм із колишніх, оскільки є давні пам'ятки писемності, які засвідчують факти мов, що існували більше двох тися-чоліть тому (санскрит, давньолатинська та ін.). Як весь органічний світ розвивався з одноклітинних організ-мів, так само й мови світу беруть свій початок від най-простіших мов. Відмінності між мовами зумовлені від-мінностями життєвих умов народів, які користуються тією чи іншою мовою.
Положення Дарвіна про боротьбу за існування в рослинному і тваринному світі, згідно з яким вижива-ють найпристосованіші, найжиттєздатніші види, знахо-дить своє підтвердження на матеріалі історії мов: «у теперішній період життя людства переможцями у бо-ротьбі за існування виявляються переважно мови індо-європейського племені; поширення їх безперервно три-ває, тоді як багато інших мов уже витіснено».
Оскільки мова -- це природний організм, то люди-на безсила суттєво щось змінити в ній, так само як не може змінити будову людського організму.
Життя мови, за переконанням Шлейхера, складаєть-ся з двох періодів: доісторичного та історичного (цю тезу вчений запозичив у Гегеля). У доісторичному пе-ріоді мова розвивається від простої до складної, збага-чується новими формами (тут Шлейхер іде за Гумбо-льдтом, який стверджував, що всі вищі форми мови ви-никли з простіших: аглютинативні з ізолюючих, а флективні з аглютинативних). В історичному періоді відбувається регрес, розпад мови (звуки «зношуються», зникає багатство форм, простежується тенденція до спрощення). Це період старіння і поступового вмирання мови. Цим твердженням Шлейхер заперечує Гумбо-льдту, який вважав, що мова постійно вдосконалюєть-ся. Він, як і романтики, стверджував, що морфологічно складні давні класичні мови (санскрит, давньогрецька, латинська) були найдосконалішими. Ця концепція ґрунтувалася на матеріалі індоєвропейських мов, які змінювалися від синтетизму до аналітизму.
Морфологічні типи мов, на думку Шлейхера, відпо-відають різним епохам у розвитку землі: кристал -- кореневі (ізолюючі) мови, рослинний світ -- аглютина-тивні мови, тваринний світ -- флективні мови.
Під впливом природничих наук Шлейхер створив свою теорію родовідного дерева. Його заслугою є те, що він чітко сформував поняття індоєвропейської прамо-ви, тобто мови, від якої походять усі індоєвропейські мови. Такою мовою він цілком резонно вважав не сан-скрит, як вважали до нього, а мову, яка існувала до появи писемності і зникла, але яку на основі живих мов та пам'яток писемності мертвих мов можна рекон-струювати. Санскрит, слушно доводить він, не індоєв-ропейська прамова, а найстаріша представниця індоєв-ропейської родини мов. Згідно з його теорією родовід-ного дерева колись єдина мова (прамова) внаслідок розселення мовців по різних територіях розпалася на частини, а ті частини в свою чергу розпадалися далі. На схемі родовідного дерева показано етапи цього розпаду. схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації використовують і нині. Теперитеорію родо-відного дерева синтезували з теорією хвиль Й. Шмідта, за якою індоєвропейська мова існувала на великій тери-торії, не була єдиною, а складалася з низки діалектів. Нові мовні явища, що виникали на певній території, поширювались, як хвилі від кинутого у воду каменя.
Шлейхер вважав: що далі на схід живе народ, то більш давньою є його мова, а що далі на захід, то менше давніх рис і більше новоутворень вона має.
Для Шлейхера індоєвропейська мова була цілком реальною. Метою компаративних досліджень він вва-жав реконструкцію індоєвропейської прамови. Рекон-струюючи на основі фонетичних законів праформи, він настільки був упевнений, що відтворює реальну прамову, що навіть написав цією «мовою» байку «Вівця і коні». Компаративісти наступних поколінь, знаючи про індоєвропейську мову значно більше, ніж Шлейхер, ніколи не пробували повторити його експе-римент. Сучасні вчені вважають, що поки що немає процедури синхронізації реконструйованих праформ (реконструйовані праформи можуть стосуватися різ-них епох існування прамови). Та й прамова не була однорідною, а складалася з діалектів і говірок. Зреш-тою, реконструювати можна те, що має залишки (сліди) в сучасних мовах, а те, що зникло, реконструювати не-можливо.
Шлейхер, на відміну від інших лінгвістів, розрізняв мовознавство і філологію. Мовознавство відносив до природничих наук, а філологію -- до історичних. Мо-вознавця він порівнював із ботаніком (вивчає все, що є в мові), а філолога (літератора) -- із садівником (до-глядає за мовою, культивує все краще в ній).
2. Інші предаставники лінгвістичного натуралізму.

Натуралістичну концепцію мови, крім Шлейхера, розвивали німецькі вчені Моріц-Карл Рапп (1803-- 1883), який написав праці «Фізіологія мови» (1840), «Порівняльна граматика як природнича наука» (1852); Макс Мюллер (1823--1900), відомий своїми «Лекціями з науки про мову» (1861), в яких дуже спрощено трак-тував мовну діяльність («Мозок виділяє думку, як печінка виділяє жовч»), та американський лінгвіст Вільям-Дуайт Уїтні (1827--1894), який у 1875 р. опуб-лікував дослідження «Життя і ріст мови».
Натуралістична концепція, зокрема ідеї Шлейхера, справили вплив на компаративістів наступного покоління -- молодограматиків, які сприйняли його поло-ження про розвиток мови, в тому числі поняття мовно-го закону, однак відмовилися від стадіальної теорії та від ідеї «розпаду» мов.
У мовознавстві залишилися сформульовані Шлейхе-ром принципи порівняльно-історичного досліджен-ня, концепція родовідного дерева, робочі прийоми ре-конструкції праформ, зокрема позначення зірочкою (*) незасвідчених реконструйованих форм (їх стали вико-ристовувати всі компаративісти). Інші положення, зо-крема пояснення причин розвитку мови тільки біоло-гічними чинниками, характеристика індоєвропейських мов як найдосконаліших, відрив розвитку мов від істо-рії суспільства, зазнали критики. Адже мову не можна прирівнювати до організму, який народжується, росте, розвивається, старіє і вмирає. Смерть мов має не біоло-гічний, а соціальний та історичний характер. Як зазна-чив О. Потебня, «організм живе самостійно, а слово тіль-ки в устах людини». Мова може загинути тільки разом із народом -- її носієм.
3. Психологічний напрям

Під впливом ідей Гумбольдта й у зв'язку з інтен-сивним розвитком психології в середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві.
Психологічний напрям -- сукупність течій, шкіл, концепцій, які роз-глядають мову як феномен психологічного стану і діяльності люди-ни чи народу.
У цьому напрямі одразу виокремилися дві концеп-ції -- індивідуального психологізму і колективного психологізму. Обидві концепції спираються на ідеї Гум-больдта, який, з одного боку, пропагував індивідуаль-но-психологічний підхід до тлумачення мовних явищ, ратував за врахування фактора людської особистості, індивідуальної психіки, а з іншого, говорячи про зага-льнолюдський розум, мислення духа, стверджував, що об'єднувальна функція свідомості виробляється колек-тивно у процесі спільної життєдіяльності, в якій мова відіграє вирішальну роль. Представники індивідуаль-ного психологізму досліджували психологію мовлен-ня, тобто психічні процеси, пов'язані з мовленнєвими актами, а представники колективного психологізму -- психологію мови, тобто психологічні закономірності, що виявляються в системі мови і в її історичному роз-витку. Непоодинокими були намагання синтезувати ці дві концепції й розглядати мову і як специфічний ви-яв психології народу, і як особливий механізм уяв-лень у душі окремої людини.
Психологізм характерний для порівняльно-історич-ного мовознавства всієї другої половини XIX ст. Усі психологічні течії в мовознавстві об'єднані розглядом мови як феномену психологічного стану й діяльності людини або народу, різко негативним ставленням до логічної школи в мовознавстві й акцентуванням на провідній ролі психології в поясненні мовних проце-сів. У своїх працях психологісти наголошують на не-відповідності логічних і лінгвальних категорій, що є свід-ченням розриву з традиціями логічної (раціональної) граматики, і на приматі ідеально-психічних категорій над матеріально-мовними. Лінгвістичний аналіз нерід-ко підміняли психологічним, якоюсь мірою позбавляю-чи лінгвістику власного предмета. Психологізм, таким чином, став методологічною базою мовознавства.
Психологізм характерний для праць таких учених XIX ст., як Ф. Бенеке, Г. Лотце, Г. Штейнталь, М. Ла-царус, О. Потебня, В. Вундт, К. Бюлер та ін. Своєрідно розвивали психологізм і представники молодограма-тичного напряму в мовознавстві.
Основоположником психологізму в науці про мо-ву вважають Геймана Штейнталя (1823--1899) -- професора Берлінського університету, послідовника ідей В. Гумбольдта і психолога Й.-Ф. Гербарта. У Гербарта Штейнталь запозичив так звану асоціатив-ну психологію, згідно з якою вся діяльність людської свідомості зводиться до саморуху уявлень, що керуєть-ся законами асиміляції (поєднання і закріплення тотож-них або близьких уявлень), апперцепції (залежність нового сприйняття від маси попередніх уявлень у свідо-мості індивіда) й асоціації (встановлення зв'язків між уявленнями за подібністю, контрастом, суміжністю то-що). Виходячи із законів руху уявлень, Штейнталь на-магався пояснити утворення й розвиток мови і мислен-ня в індивіда. Ті самі закони, на його думку, спричинили походження й розвиток мови в суспільстві.
Свою психологічну концепцію мови Штейнталь ви-клав у працях: «Граматика, логіка і психологія, їх принципи і взаємовідношення» (1855), «Вступ до психології та мовознавства» (1871), «Походження мови» (1851), «Класифікація мов як розвиток мовної ідеї» (1850), «Характеристика найважливіших типів будови мов» (I860), «Філософія мови» (1858), «Філософія, істо-рія і психологія та їх взаємовідношення» (1863).
Психологічну концепцію Штейнталя можна звести до таких найголовніших ідей:
мовознавство належить до психологічних наук, оскільки мовлення -- це духовна діяльність;
предметом мовознавства є мова як об'єкт психоло-гічного спостереження. Мова -- це «вираження усвідом-лених внутрішніх, психологічних і духовних рухів, ста-нів і відношень за допомогою артикульованих звуків»;
«народний дух» знаходить своє відображення в моралі, звичаях, вчинках, традиціях, фольклорі, але найбільше у мові, тому мовознавство «є найкращим вступом до психології народу»;
проблеми сутності й походження мови є ідентич-ними, позаяк мова постійно й однаковим способом по-роджується душею людини;
слід розрізняти предметне (логічне) і мовне мис-лення. Предметне мислення -- це уявлення про пред-мети і явища об'єктивного світу. Мовне мислення -- у и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.