На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Реаблтаця порвняльно-сторичного мовознавства в другй половин 50-х рокв, коли мовознавство в СРСР стало розвиватися в єдиному свтовому русл. Українська лнгвстика 2080-х рокв XX ст. та її представники Виноградов, Смирницький, Флй.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
Реферат на тему
Повоєнне мовознавство в СРСР. Українське мовознавство у 20-80-х рр.
ПЛАН
1. Реабілітація порівняльно-історичного мовознавства.
2. Віктор Володимирович Виноградов
3. Олександр Іванович Смирницький
4. Федот Петрович Філій
5. Українське мовознавство 20--80-х років XX ст.
6. Діячі української лінгвістики
Використана література
1. Реабілітація порівняльно-історичного мовознавства.

Після дискусії 1950 р., на якій було піддано кри-тиці догми «нового вчення про мову» Марра та його послідовників, радянське мовознавство змінило напря-ми досліджень. Було реабілітовано порівняльно-істо-ричне мовознавство, яке почало інтенсивно розвиватися (праці Б. О. Серебренникова, Л. А. Булаховського, Ф. П. Філіна, А. О. Білецького, В. В. Іванова, О. Н. Сав-ченка, Е. А. Макаєва, Я. М. Ендзеліна, О. С. Мельничука та ін.), а з ним і такі споріднені галузі мовознавства, як етимологія (дослідження В. І. Абаєва, А. О. Білецького, О. С. Мельничука, Г. А. Климова) та лінгвогеографія (праці А. В. Десницької, М. М. Гаджієва, Р. І. Аванесова, И. О. Дзендзелівського та ін.). Однак інші мовознавчі напрями, не пов'язані з порівняльно-історичним мо-вознавством, ігнорували. Усе зарубіжне мовознавство критикували і заперечували. Така відрубність радян-ського мовознавства від зарубіжного негативно позна-чилась на його розвитку, оскільки нові ідеї і методи зарубіжної лінгвістики були невідомі мовознавцям у СРСР.
Ситуація змінилася в другій половині 50-х років, у період «хрущовської відлиги». Радянські вчені дістали змогу ознайомитися з усім, що зроблено їхніми колега-ми в різних країнах, і мовознавство в СРСР стало роз-виватися в єдиному світовому руслі. Як окремі напря-ми виділилися психолінгвістика, структурна лінгвіс-тика, математична лінгвістика, прикладна лінгвістика тощо (праці О. Р. Лурія, О. О. Леонтьева, Л. В. Сахар-ного, О. М. Шахнаровича, І. І. Ревзіна, В. С. Пере-бийніс, Р. Г. Шотровського, М. Д. Андреева та ін.). З'явилися глибокі теоретичні дослідження, у яких все-бічно розглядалися різні структурні рівні мови. Особ-ливо вирізняються праці В. В. Виноградова й О. І. Смир-ницького.
2. Віктор Володимирович Виноградов

(1895--1969) -- видатний російський мовознавець, учень О. О. Шахма-това. З 1950 до 1954 р. очолював Інститут мовознавст-ва, а з 1958 до 1968 р. -- Інститут російської мови АН СРСР. Опублікував майже 300 праць із загального мо-вознавства, історії й сучасного стану російської мови, мови і стилю письменників, стилістики, синтаксису і фразеології: «Нариси з історії російської літературної мови XVII--XIX століть» (1934), «Мова Пушкіна» (1935), «Стиль Пушкіна» (1941), «Російська мова. Грама-тичне вчення про слово» (1947), «Про основні типи фра-зеологічних одиниць у російській мові» (1947), «Про ка-тегорію модальності і модальні слова в російській мові» (1950), «Словотвір у його відношенні до граматики й лек-сикології» (1952), «Питання вивчення словосполучень» (1954), «Про мову художньої літератури» (1959), «Стилі-стика. Теорія поетичної мови. Поетика» (1963) та ін.
Його дослідження про мову і стиль письменників було взято за основу нової дисципліни -- історії росій-ської літературної мови і стилістики як окремої дис-ципліни.
Виноградов опрацював теорію словосполучення (розмежував словосполучення і речення), вчення про предикативність, про словотвір і його відношення до граматики та лексикології, про взаємодію лексичних і граматичних значень. У граматиці виокремив грама-тичне вчення про слово, вчення про словосполучення, про речення і про складне синтаксичне ціле. Обґрун-тував тісний зв'язок словотвору з граматикою і лек-сикологією, виділив словотвір як окрему лінгвістичну дисципліну, створив учення про чотири способи слово-творення (морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-интаксичний і лексико-семантичний).
Оригінальними є його теорії типів значень слова і типів фразеологічних одиниць. Виноградову завдячує мовознавство виділенням фразеології в окрему дис-ципліну, нетривіальною класифікацією частин мови (див. тему «Морфологічний рівень. Частини мови»). М. С. Поспелов так характеризував наукову діяльність Виноградова: «Прямий продовжувач Шахматова і Щер-би, В. В. Виноградов у своїй науковій роботі поєднує обидва ці типи: ніколи не випускаючи з поля зору за-гальні проблеми мовознавства, він, однак, ні на хвили-ну не покидає твердого ґрунту фактів мови. Подібно до Шахматова, В. В. Виноградов захоплює широтою охоп-лення конкретного мовного матеріалу в стрункій сис-темі вичерпної класифікації, зі Щербою ж зближує його невгамовний дух сміливих пошуків нових поглядів, но-вих методів, нових об'єктів лінгвістичного вивчення».
3. Олександр Іванович Смирницький

(1903--1954) -- мовознавець, який зробив істотний внесок у розв'язан-ня загальнотеоретичних проблем. Зокрема, він дослі-джував співвідношення мови і мислення, мови і мовлен-ня, об'єктивності існування мови. Його оригінальне вчення з цих проблем викладене у праці «Об'єктив-ність існування мови» (1954). Самобутньою є його тео-рія мови і мовлення. Під мовленням Смирницький розуміє поєднання звучання з конкретним мовним змістом, а під мовою -- сукупність взаємопов'язаних одиниць і відношень між ними, сукупність усіх компо-нентів різноманітних виявів мовлення. Якщо мовлен-ня -- спосіб спілкування, то мова -- засіб спілкуван-ня. Мова існує у мовленні, взаємодіє з мовленням і розвивається в мовленні. Така інтерпретація мови і мовлення є глибшою, ніж у Соссюра.
Смирницький оновив і теорію слова. Слово, вважає вчений, є одночасно одиницею лексики і граматики, бо в ньому переплетені лексичні й граматичні властивості, що надає йому цільнооформленості. На цій основі Смир-ницький проаналізував проблему окремості слова і його тотожності.
4. Федот Петрович Філій

(1908--1982) -- дослід-ник історії російської мови, проблем загального мово-знавства, соціолінгвістики. Очолював Інститут мовознав-ства (1964--1968) й Інститут російської мови АН СРСР (1968--1982). Йому належить майже 300 наукових праць.
У «Нарисах із теорії мовознавства» (1982) учений акцентує на необхідності системного підходу до вивчен-ня мовних фактів. Під системою він розуміє комплекс органічно пов'язаних між собою компонентів, а під структурою -- самі зв'язки між компонентами. Систе-ма мови історично є змінною, тому дослідити мову мож-на лише враховуючи її історичний розвиток. Рівнова-га і стійкість системи завжди є відносними, бо в ній в один і той самий час існують елементи, які тільки що виникли і які зникають. На розвиток мовної системи впливають внутрішні й зовнішні суперечності, хоча між ними не можна провести чітку межу. Зокрема важливу роль у розвитку мови відіграють її функції. Саме від них залежить напрямок розвитку мови. І тут неоціненне значення має соціолінгвістичне досліджен-ня мови.
Заслуговує на увагу введене Філіним у мовознавст-во розрізнення тематичних і лексико-семантичних груп слів. Різницю між ними вчений вбачає в тому, що тематичні групи слів ґрунтуються на зовнішніх фак-тах, відношення між словами у них цілком відобража-ють відношення між поняттями, а лексико-семантичні групи слів є продуктом розвитку лексичної системи; утворення таких слів зумовлене історичними змінами мови, перегрупуваннями в її лексико-семантичній сис-темі (тим і пояснюється неоднаковий обсяг лексико-семантичних груп у різних мовах, зокрема розбіжність у синонімічних гніздах слів).
Найзначнішою працею Філіна є його монографічне дослідження «Про походження російської, української і білоруської мов» (1972). У ній на основі аналізу фоне-тичних, морфологічних, синтаксичних і лексичних діа-лектизмів у пам'ятках давньої писемності виділено мов-ні явища, які згодом стали визначати специфіку кожної зі східнослов'янських мов. Недоліком цієї праці є те, що вона ґрунтується на тенденційному для радянської істо-ріографії підході до питання про походження українців, росіян і білорусів «із однієї колиски».
5. Українське мовознавство 20--80-х років XX ст.

В історії українського радянського мовознавства виділяють чотири періоди:
I період (1917 -- початок 30-х років). Характеризується активним дослідженням фонетики і граматики, історії й діалектології української мови, яскраво вираженим практичним спрямуванням мовознавчої науки;
період (ЗО--40-ві роки). Період наступу на укра-їнізацію і репресивної політики ВКП (б) -- КПРС, ко-ли згорталися теоретичні дослідження і призупинила-ся практична робота;
період (50--60-ті роки). Характеризується намаган-ням оновити теорію мовознавства, увагою до розвитку гра-матичних досліджень, лексикографії та лінгвостилістики;
IV період (70--80-ті роки). Відзначається не лише розвитком порівняльно-історичного мовознавства, а й творенням сумнівних прогнозів, що видавалися за соціолінгвістику [Українська мова: Енциклопедія 2000: 648].
V перший період було засновано Інститут української наукової мови Всеукраїнської академії наук (1921), створено кафедри української та інших мов у вищих навчальних закладах. Інтенсивно велися мовознавчі дослідження, укладалися перекладні й термінологічні словники, зокрема «Російсько-український словник» за редакцією А. Кримського (т. 1--3, 1924--1933). З'явилися підручники і посібники з української мови (М. Грунського і Г. Сабалдиря в 1920 p., О. Синявського в 1923 p., М. Наконечного в 1928 p.; за редакцією Л. Булаховсько-го в 1929--ЗО pp.), з історії й діалектології («Нариси української мови та хрестоматія з пам'ятників письмен-ської староукраїнщини XI--XVIII вв.» О. Шахматова й А. Кримського в 1922 p., «Нарис історії української мо-ви» П. Бузука в 1927 р., «Курс історії українського язи-ка» Є. Тимченка в 1927 p.). Розпочалась робота над укладанням «Історичного словника української мови» (вийшло два випуски першого тому в 1930 і 1932 роках). Видано десятки термінологічних словників.
Крім української, досліджують інші слов'янські мови, а також германські, романські, тюркські й араб-ську мови (помітним явищем не тільки в українсько-му, а й у світовому мовознавстві є дослідження з орієн-талістики А. Кримського).
На початку 30-х років інтенсивний розвиток україн-ського мовознавства було призупинено. Розпочалась бо-ротьба офіційної комуністичної політики проти україн-ської мови й культури. Широкого масштабу досягли репресії щодо провідних діячів української науки, літе-ратури, мистецтва. Безпідставно були репресовані В. Ган-цов, М. Гладкий, О. Курило, С. Смеречинський, М. Су-лима, К. Німчинов, О. Синявський, О. Ізюмов, М. Йоган-сен, Н. Малеча, Н. Солодкий, Б. Ткаченко, Г. Сабалдир, згодом А. Кримський та ін. Адміністративно насаджу-вали марризм. Хто не поділяв маррівського вчення, по-трапляв до числа буржуазних мовознавців. Розгорнувся масовий пошук «помилок» у працях лінгвістів поперед-ніх років. З'являються публікації з критикою мово-знавців. Самі назви статей у журналі «Мовознавство» засвідчують жорстокий терор на лінгвістичній ниві: «Добити ворога» (С. Василевський), «Проти буржуазно-го націоналізму й фальсифікації» (Г. Сабалдир), «На-ціоналістичні перекручення в питаннях українського словотвору» (П. Горецькии), «Національне шкідництво в синтаксисі сучасної української літературної мови» (П. Горецькии, І. Кириченко), «Термінологічне шкід-ництво і його теоретичне коріння» (О. Фінкель), «Націо-налізм в етимології» (Н. Ліперовська). У 1934 р. опублі-ковано брошуру К. Німчинова «Проти націоналістично-го шкідництва в синтаксисі української літературної мови». Серед авторів «викривальних» статей є й ті, хто згодом був репресований і розстріляний.
Автори замовлених і часом не зі своєї волі написа-них статей вдавалися до далеко не наукової лексики і фразеології з явними ознаками стилю судового вироку. Так, С. Василевський у статті «Добити ворога» пише: «Кримський, Курило, Тимченко, Сулима та інші сумлін-но виконували замовлення свого умираючого класу -- буржуазії, [...] за «чистою наукою» Тимченка, Кримсь-кого та інших ховалися фашистські інтервенціоністські плани», а Г. Сабалдир у статті «Проти буржуазного на-ціоналізму і фальсифікації» виносить такий присуд: «Нариси» С. Смеречинського -- «твір ворожий, що його негайно треба з н и щ и т и, бо важко, мабуть, найти виразніший націоналістичний твір в українському мо-вознавстві [...], де так чітко й войовниче сформульова-но ідеї українського фашизму в мовознавстві». Ці стат-ті, звичайно, не мають жодного стосунку до науки.
Серед нечисленних вартісних праць ЗО--40-х років мо-жна назвати «Історію форм української мови» М. Грунсь-кого і П. Ковальова (1931), «Історичний коментарій до російської літературної мови» (1936) і «Російська літера-турна мова першої половини XIX ст.» (т. І, 1941) Л. Бу-лаховського та «Вступ до мовознавства» М. Калиновича (1940). Власне наукові проблеми досліджували мово-знавці, які опинилися в еміграції: Є. Онацький, П. Ко-вальов, Ю. Шевельов, І. Огієнко, В. Чапленко та ін.
У 50-ті роки після дискусії щодо маррівського «но-вого вчення про мову» наступило деяке пожвавлення в українському мовознавстві. З'являються дослідження з порівняльно-історичного мовознавства. Помітним явищем став вихід двотомного «Курсу сучасної україн-ської мови» за редакцією Л. Булаховського (1951) та «Історичної граматики української мови» О. Безпаль-ка, М. Бойчука, М. Жовтобрюха, С. Самійленка й І. Та-раненка (1957) та двотомного «Курсу історії українсь-кої літературної мови» (1958--1961).
У 60-ті роки XX ст. пожвавився інтерес до вивчен-ня пам'яток української мови, зокрема було видано «Граматику» І. Ужевича, «Лексикон» П. Беринди, «Лексис» Л. Зизанія, лексикографічні праці Є. Слави-нецького, А. Корецького-Сатановського, «Словник укра-їнської мови» П. Білецького-Носенка та ін. Ця робота тривала і в 70-ті роки.
Знаменними подіями в українській лексикографії було видання шеститомного «Українсько-російського словника» (1953--1963), тритомного «Російсько-укра-їнського словника» (1968), двотомного «Словника мови Т. Г. Шевченка» (1964). На 50--60-ті роки припадає зародження українсь-кої лінгвостилістики й інтенсивні дослідження діалек-тів української мови, що згодом вилилося в укладення «Атласу української мови».
Із «хрущовською відлигою» 60-х років посилилася увага мовознавців до культури української мови (з 1967 р. став виходити міжвідомчий збірник «Культура слова»), до нових напрямів дослідження мови (струк-турна і математична лінгвістика, пов'язана зі школою В. Перебийніс). У 60--80-ті роки активізувалося дослідження міжмовних контактів (Ю. Жлуктенко, В. Акуленко, В. Семчинський, О. Ткаченко), розвиваєть-ся славістика (О. Мельничук, В. Русанівський), герма-ністика і романістика (Ю. Жлуктенко, Б. Задорожний, Г. и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.