Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Лексико-словотврна синонмка прикметникв. Написання прикметникв та їх словотврна будова. Морфемна структури числвникв та способи їх творення. Стилстичне вживання займенникв та їх правопис. Способи творення та вживання прислвникв. Правопис слв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 10.01.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1



Реферат
з сучасної української літературної мови
на тему:
«Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник»
План

1. Питання до теми «Прикметник»:
1.1. Лексико-словотвірна синоніміка прикметників.
1.2. Повні та короткі форми прикметників.
1.3. Морфемна будова та словотвір прикметників.
1.4. Написання прикметникових суфіксів.
1.5. Написання не з прикметниками.
1.6. Написання н, нн у прикметниках.
1.7. Правопис складних прикметників.
1.8. Написання прізвищ прикметникової форми.
1.9. Явище ад'єктивації.
1.10. Субстантивація прикметників.
2. Питання до теми «Числівник»:
2.1. Морфемна структури числівників та способи їх творення.
2.2. Буква м'який знак у числівниках.
2.3. Правильне вживання форм непрямих відмінків кількісних числівників.
2.4. Правопис числівників.
2.5. Вживання числівників у різних стилях мовлення.
2.6. Характер сполучуваності числівників з іменниками.
2.7. Нагошування числівників при словозміні.
3. Питання до теми «Займенник»:
3.1. Стилістичне вживання займенників.
3.2. Ні в заперечних займенниках.
3.3. Правопис неозначених займенників.
3.4. Явище прономіналізації.
3.5. Відмінювання займенників.
4. Питання до теми «Прислівник»:
4.1. Способи творення прислівників.
4.2. Наголошення прислівників.
4.3. Правопис прислівників разом, окремо і через дефіс.
4.4. Н і нн у прислівниках.
4.5. Не і ні з прислівниками.
4.6. И та і в кінці прислівників.
4.7. Явище адвербіалізації.
1. Питання до теми «Прикметник»
1.1. Лексико-словотвірна синоніміка прикметників

Синоніміку прикметників і непрямих відмінків іменників становлять співвідносні мовні засоби вираження різних форм ознаки, в основі яких лежить спільне значення, наприклад: сонячний промінь і промінь сонця; дідова борода і борода діда; колгоспна власність і власність колгоспу.
Близькими до форм родової приналежності (без прийменника) є присубстантивні родові відмінки з прийменниками (солом'яний бичок-- бичок (з соломи), кам'яна стіна -- стіна (з каменю), глиняний горщик-- горщик (з глини), в яких можна вбачати і об'єктні відношення: стіна (яка?) -- з каменю і стіна (з чого?) -- з каменю, але в більшості випадків вони є синтаксичними синонімами прикметників.
Правда, не завжди форма ознаки, виражена морфологічним засобом, має собі паралельну форму ознаки, вираженої засобом непрямих відмінків іменника (університет культури, твори Тичини, Бажана).
1.2. Короткі і повні форми якісних прикметників

Короткі і повні форми якісних прикметників успадковані українською мовою від давньоруської. В сучасній українській мові короткі форми прикметників творяться здебільшого від окремих повних якісних прикметників чоловічого роду називного відмінка однини шляхом відкидання закінчень (зелений -- зелен, радий -- рад). В основі прикметника, що закінчується на два приголосні, появляється вставний голосний е (ясний -- ясен, здатний -- здатен), рідше ї (j + і): достойний -- достоїн. Іноді способом звичайного повтору коротких форм творяться складні прикметники (зелен-золот).
У сучасній українській літературній мові повна (нестягнена) форма поширена в називному відмінку однини тільки в прикметниках чоловічого роду (червоний, добрий, синій, довгошиїй, дев'ятий). В окремих прикметниках жіночого і середнього роду така форма використовується здебільшого з стилістичною метою (надання мові піднесеного й урочистого характеру) в народній творчості та художньо-поетичній літературі: Я ще молод козак, вислужуюся: за два коні воронії, за дві шаблі золотії (Нар. тв.). А щедрая матусенька раділа у садку (П. Т.).
Основна форма прикметників жіночого і середнього роду в називному і знахідному відмінках однини стягнена (червона, добра, синя, червоне, добре, сине, червону, добру, синю).
Короткі прикметники вживаються тільки в чоловічому роді (певен, ясен, дрібен). У контексті вони вживаються лише у формі називного відмінка однини (рад би я не хилитись; свят союз наш; народ непоборен навік) і найчастіше виконують функції іменної частини складеного присудка: Океан повен! В глибині чудовен (П. Т.). Рідше виконують функції означення: Та світи ж ти їм дорогу, ясен місяць угорі! (П. Т.).
1.3. Морфемна будова та словотвір прикметників

Прикметник як частина мови оформлявся на протязі тривалого історичного періоду в процесі розвитку і вдосконалення граматичної будови мови і збагачення її лексичного запасу.
Розряд прикметників дуже численний за своїм лексичним складом і занадто складний за своєю морфологічною будовою. Це пояснюється історично.
Серед прикметників є слова невивідні, або первісні, і вивідні. Первісних прикметників, тобто тих, що складаються лише з кореня і флексії, небагато; всі вони належать до розряду якісних прикметників, наприклад: стар-ий, -а, -е, молод-ий, -а, -е, добр-ий, -а, -е, біл-ий, -а, -е, син-ій, -я, -є, сір-ий, -а, -е, зл-ий, -а, -е, прям-ий, -а, -е, крив-ий, -а, -е, довг-ий, -а, -е, чист-ий, -а, -е.
Інші якісні і всі відносні та присвійні прикметники належать до вивідних, зв'язаних своїм походженням або з основами самих же прикметників, або з основами інших частин мови, наприклад: світлий, рідний, завзятий, тутешній, приміський.
У сучасній українській літературній мові переважну більшість становлять прикметники, утворені різними способами і за допомогою різних засобів від основ іменників і дієслів. Від основ інших частин мови прикметники утворюються рідко.
Граматичний клас прикметників безперервно й інтенсивно поповнюється новими словами найрізноманітнішого морфологічного характеру і значення, наприклад:, атомний, мічурінський, фестивальний, квадратно-гніздовий, достроковий, міжпланетний, залізобетонний, антифашистський і т. ін. Разом з тим деякі прикметники виходять з ужитку, наприклад: губернський, дворянський, приходський і т. д.
Розряд прикметників поповнюється новими словами за допомогою різних способів словотворення.
В українській мові, як і в інших слов'янських мовах, прикметники творяться в основному тими ж способами, що й іменники.
Основні способи творення прикметників такі:
а) суфіксація,
б) префіксація,
в) суфіксація і префіксація,
г) основоскладання і
д) ад'єктивація (перехід у прикметники дієприкметників).
Найбільш продуктивним способом творення прикметників у сучасній українській мові є суфіксація. Переважна більшість прикметників утворюється від основ різних частин мови за допомогою численних суфіксів, які передають найрізноманітніші, найтонші граматичні і семантичні відтінки ознак, наприклад: білий -- білявий, біленький, білісінький, білесенький, білюсенький і т. ін. Чимала група прикметників утворюється за допомогою префіксів, наприклад: без краю -- безкраїй. Префікси, за допомогою яких творяться прикметники, взагалі малопродуктивні. Тому значна частина прикметників твориться за допомогою префіксів і суфіксів разом, наприклад: при березі -- прибережний.
Продуктивний тип у сучасній українській мові становить творення прикметників від двох або більше основ шляхом їх сполучення або шляхом підпорядкування однієї основи іншій, наприклад: темно-синій, історико-філологічний, п'ятирічний, працездатний і т. ін. Утворені таким способом слова становлять групу так званих складних прикметників.
Перехід дієприкметників у прикметники являє собою досить активний процес поповнення прикметників новими словами, наприклад: лежачий, рухомий, нерухомий, стоячий, тріскучий і т. ін.
Творення прикметників за допомогою суфіксів становить собою дуже продуктивний спосіб словотворення в сучасній українській мові.
Вживання окремих суфіксів в різних групах прикметників більш-менш чітко розмежовується між якісними, відносними, і серед відносних -- присвійними прикметниками.
Поруч з продуктивними суфіксами вживаються і малопродуктивні й зовсім непродуктивні; поруч з суфіксами, за допомогою яких творяться якісні і відносні прикметники, вживаються й такі, за допомогою яких утворюються або тільки' відносні прикметники, або тільки якісні.
Тому при аналізі суфіксального способу творення прикметників в сучасній українській мові важливе значення має виділення продуктивних суфіксів з урахуванням їх словотворчих можливостей в різних розрядах прикметників.
І. Суфікси, за допомогою яких творяться прикметники, що виражають ознаку без додаткових відтінків.
Серед продуктивних суфіксів, за допомогою яких утворюються прикметники, визначаються такі суфікси: -ив(ий), -к(ий), -н(ий), й) і група суфіксів дієприкметникового походження -- -уч(ий), -юч(ий), -ач(ий), -яч(ай), -ущ(ий), -ющ(ий), -ащ(ий), -ящ(ий).
Суфікс -яв (ий) вживається для утворення прикметників, що означають внутрішні прикмети, істотну властивість або нахил до чогось: правдивий, лінивий, плаксивий, щасливий, примхливий.
Суфікс -ив(ий) виступає переважно при іменниковій початковій основі і має сталий наголос.
При дієслівній початковій основі він виступає частіше в ускладненій формі -лив й) і має несталий наголос: спостережливий, розсудливий, довірливий, переконливий, пронизливий, пустотливий, бурхливий, грайливий, шумливий, обачливий, полохливий, квапливий, вразливий, ущіпливий, настирливий, чванливий.
Суфікс -к(ий) у прикметниках, утворених від основ іменників, виражає прикмету чи ознаку, подібну до тієї, яка виражена самим іменником: стрункий, легкий, гіркий, швидкий, в'юнкий, дзвінкий, вузький, низький, солодкий. Наголос у таких прикметниках частіше буває на флексії. У прикметниках, утворених від дієслівних основ, суфікс -к(ий) виражає здатність чи нахил до певної дії: стійкий, плавкий, гнучкий, говіркий, меткий, стрімкий.
Суфікс -н(ий), рідше -н(ій) вказує на означення якості і властивості: сильний, активний, дотепний, моторний, розумний, надійний, спокійний, гарний, дивний, потужний, надмірний, пізній, давній. Суфікс -н(ий) особливо часто виступає при початковій дієслівній основі. З допомогою цього суфікса утворені дієприкметники, які згодом втратили значення часу, виду і стану і перетворилися в звичайні прикметники із значенням якостей і властивостей: здатний, приватний, невідступний, доступний, підступний, принадний, улюблений, привітний, прихильний, невпинний, непохитний, непробудний, невгамовний, незабутній.
Суфікс -л(ий) виступає дуже часто в прикметниках з дієслівною основою (колишніх дієприкметниках) на означення прикмети як наслідку певної дії: спілий, стиглий, дозрілий, змарнілий, небувалий, зарозумілий, гнилий, засмаглий, запустілий, підлеглий, рідше цей суфікс виступає при інших основах на означення зовнішньої або внутрішньої ознаки: підлий, щуплий.
Суфікси дієприкметникового походження - -уч(ай), -юч(ий), -ач(ий), -яч(ий), -ущ(ий), -ащ(ий) -- виступають при дієслівній основі і означають стан чи схильність до певної дії: блискучий, пекучий, балакучий, колючий, палючий, гарячий, видющий, пропащий, гулящий, роботящий.
З непродуктивних суфіксів цієї групи слід відзначити суфікси -ок(ий), -ом(ий), -им(ий).
Суфікс -ок(ий) виступає в словах: високий, широкий, глибокий, жорстокий, одинокий.
Колишні дієприкметникові суфікси -ом(ий) і -им(ий) у сучасній мові виступають лише у віддієслівних прикметниках -.відомий, видимий, незримий, любимий.
Суфікси -ичн-, -чн- вживаються головним чином для творення прикметників від іменників іншомовного походження: категоричний, меланхолічний, оптимістичний.
2. Суфікси, за допомогою яких утворюються прикметники, що означають міру виявлення ознаки.
Серед цієї групи суфіксів виділяються такі суфікси: -ист(ий), -іст(ий), -ав(ий), -яв(ий), -уват(ий), -юват(ий), -ат(ий), -аст(ий), -яст(ий), -овит(ай), -езн(ий), -елезн(ий), -енн(ий) і суфікси дієприкметникового походження -анн(ий), -енн(ий).
Суфікси -ист(ий), -іст(ий) виступають переважно при іменникових початкових основах і виражають високий ступінь ознаки або подібність: плечистий, голосистий, барвистий, зернистий, водянистий, каменистий, дернистий, сочистий, врожаїстий, урочистий, троїстий, гонористий, норовистий, краплистий, іскристий, сріблистий. Значно рідше ці суфікси виступають при прикметникових основах: розложистий, бадьористий.
Іноді суфікс -ист(ий) вказує на звичайну ознаку: урочисте свято.
Суфікси -ав(ий), -яв(ий) виражають різні відтінки ознак; а) наближення до означуваного первісною основою: чорнявий, білявий, русявий, зеленавий, золотавий; б) підкреслення певної ознаки: дірявий мішок, слинявий; особливо чітко виступає ця риса при ускладнених суфіксах -ляв(ий), -орляв(ий): кістлявий, худорлявий, сухорлявий; в) вираження певної ознаки без додаткових відтінків : пухляве дерево, іржаве залізо.
Суфікси -уват(ий), -юват(ий) виражають ознаки, які виявляються не в повній мірі: піскуватий, круглуватий, холоднуватий, темнуватий, зеленуватий, синюватий; іноді ці суфікси виражають значення подібності: стіжкуватий, кількуватий; в ряді слів ці суфікси виражають значення нахилу або властивості особи: вайлуватий, злодійкуватий, забудькуватий.
Суфікс -ат(ий) виступає при іменниковій основі і підкреслює зовнішню ознаку: крилатий, головатий, зубатий, бородатий, язикатий, волосатий, рогатий. У деяких прикметниках відтінок підкреслення ознаки відсутній: волохатий, горбатий. Прикметники типу язикатий, зубатий при вживанні їх у переносному значенні виражають якусь негативну ознаку, погану звичку.
Суфікси -аст(ий), -яст(ий) вживаються на означення подібності, неповноти збільшеності ознаки: гребенистий, круглястий, попелястий, променястий, горластий, зубастий. У цих прикметниках наголос стоїть на суфіксі.
Суфікс -овит(ий) вказує на високий ступінь вияву ознаки: талановитий, гоноровитий, родовитий, гордовитий, громовитий.
Близькозначні суфікси і -езн(ий), -елезн(ий), -енн(ий) виражають дуже високий ступінь вияву ознаки або підкреслюють відтінок згрубілості, зневажливості: величезний, широчезний, довжелезний; здоровенний, страшенний, силенний.
Суфікси -анн(ий), -енн(ий) виражають найвищий ступінь вияву ознаки, що передається в формі заперечення: нескінченний, незліченний, неподоланний, несказанний, невблаганний.
3. Суфікси, за допомогою яких творяться прикметники з відтінком пестливості або здрібнілості.
Суфікс -еньк(ий)у прикметниках, як і в іменниках, виражає значення пестливості або здрібнілості: гарненький, червоненький, здоровенький, рідненький.
Відтінок пестливості ще виразніше виражається в прикметниках з ускладненим суфіксом -есеньк(ий): гарнесенький, червонесенький, ріднесенький.
Найвищий ступінь вияву ознаки пестливості найсильніше виражається за допомогою суфікса -юсіньк(ий): славнюсінький, тонюсінький, малюсінький.
Суфікси на означення пестливості дуже продуктивні. Особливо часто вживаються вони в розмовній мові, де можна зустріти слова, які виражають найтонші відтінки пестливості, наприклад: від прикметника малий, вживаються такі утворення: малесенький, малесенький, малесечкий, манесечшй, малісісінький, малісечкий, манісечкий, малюченький, манюсенький, шлюсечкий, манюсечкий, малісісенький, манісісінький, малюсюсенький, манюсюсенький, малюній, манюній, малюнький, манюнький, малюнечкий, манюнечкий, малюський, манюський, малщький, шлюсюський, манюсюський, мацюпий, мацьопий, мацюнюсенький, шщіпусенький.
Суфікси цієї групи вживаються з відтінками пестливості і в деяких числівниках та займенниках, співвідносних з прикметниками: однісінький, самісінький, отакесенький, всенький.
Відносні прикметники творяться за допомогою таких суфіксів:
-ськ-, -зьк-, -цьк- -- на означення приналежності, зв'язку з місцем, національністю, родом занять тощо: бондарський, слюсарський, столярський, студентський, товариський, учительський, шахтарський, міський, сільський, морський, російський, український, білоруський, харківський, мистецький. До цієї підгрупи належать також прикметники з ускладненим суфіксом з тим же значенням: батьківський, материнський, громадський, селянський. Переважна більшість прикметників цієї підгрупи мають несталий наголос;
-ов-, -ьов-, -йов-, -ев-, -єв- -- на означення відношення до матеріалу, з якого зроблений предмет, а також на відношення до інших різних ознак: березовий, дубовий, каштановий, кленовий, липовий, сосновий, паперовий, алюмінійовий, польовий, смушевий, вишневий, грушевий, баєвий; цеховий, полковий, шляховий, крайовий, розумовий -- означають відношення; казковий, науковий, святковий, службовий, овочевий -- означають призначення; лісовий, гайовий, польовий, степовий -- означають прикмети за місцем походження предмета;
3) -ч- -- допомогою цього суфікса творяться прикметники як від іменникових, так і від дієслівних основ на означення відношення: а) творення від іменників -- дівочий, парубочий, жіночий; б) творення від дієслів: виборчий, вірчий, господарчий, виробничий, будівничий, споживчий;
4) -к- -- на означення простору, місця, часу: на означення простору і місця --творення від іменників і прислівників: всесвітній, крайній, передній, сусідній, хатній; ближній, дальній; на означення часу: а) творення від іменників, що означають час --вечірній, денний, обідній, ранній, досвітній, літній, осінній, зимній; б) творення від прислівників часу: давній, пізній, ранній; в) творення від іменників, що виражають ознаку за матеріалом або за її джерелом: залізний, мідний, срібний, молочний, пшеничний; г) творення, що виражають сталу ознаку за певною дією: протилежний, переламний, незаперечний, непритомний.
Часто цей суфікс виступає в ускладненій формі -льн- -- наступальний, винищувальний, визвольний, прощальний, родильний. В усіх випадках зберігається наголос основного слова;
-шн- -- з тим же значенням, що й суфікс -н- : вчорашній, завтрашній, сьогоднішній; горішній, долішній, околишній; домашній; ці прикметники мають несталий наголос;
-альн-(-яльн-) на означення відношення, мети або призначення : а) експериментальний, журнальний, театральний -- означають відношення; б) в'язальний, стругальний, а також привітальний -- означають призначення; наголос на суфіксі;
-ильн- з тим же значенням, що й суфікс -альн-: гострильний, свердлильний, точильний; наголос на суфіксі;
-арн- (-ярн-) -- на означення відношення, а також властивостей предметів: гуманітарний, популярний, вульгарний; наголос на суфіксі;
-ивн- вживається здебільшого в прикметниках, утворених від іншомовних слів: ілюстративний, інструктивний, негативний, позитивний; наголос на суфіксі;
10) -ичн- (-ічн-) -- на означення й відношення до суспільного ладу, науки, вчень тощо: соціалістичний, комуністичний, політичний, історичний, геологічний, біологічний, хімічний, геометричний, геодезичний, астрономічний.
Присвійні прикметники творяться від основ іменників, що означають назви людей, тварин і взагалі істот.
1. За допомогою суфікса -ин-, -їн- присвійні прикметники творяться від основ іменників першої відміни: Микола -- Миколин, Миколина, Миколине; Софія -- Софіїн, Софіїна, Софіїне; також материн.
При творенні прикметників від іменників, у яких основа закінчується на г, к, х, перед суфіксом -ин- відбувається чергування приголосних -- г-ж, к-ч, х-ш, шк-щ; наприклад: Івга -- Івжин, Лука -- Лучин, Одарка -- Одарчин, свекруха -- свекрушин, Малашка -- Малашчин.
2. За допомогою суфіксів -ів-, -ов(а), -ов(е) присвійні прикметники творяться від основ іменників твердої групи другої відміни незалежно від місця наголосу: батько -- батьків, батькова, батькове, директор -- директорів, директорова, директорове.
Від основ іменників мішаної групи з основою на шиплячий за допомогою суфіксів -їв-, в(а),-ов(е) творяться прикметники з наголошеним суфіксом: сторож -- сторожів, сторожова, сторожове.
Від основ іменників м'якої групи з основою на у за допомогою суфіксів -їв-, -ов(а), -ов(е) творяться прикметники як з наголошеним, так і з ненаголошеним суфіксом: Матвій -- Матвіїв, Матвієва, Матвіеве; Григорій -- Григоріїв, Григорієва, Григорієве.
За допомогою суфіксів -їв-, -ов(а), -ов(е) творяться присвійні прикметники від іменників м'якої групи з основою на р і на м'який приголосний незалежно від наголосу: друкар -- друкарів, друкарева, друкареве; слюсар -- слюсарів, слюсарева, слюсаре-ве; коваль -- ковалів, ковалева, ковалеве.
3. За допомогою суфіксів -ин(ий), -їн(ий), -ач(ий) присвійні прикметники творяться від основ іменників, що означають назви тварин і взагалі живих істот: орлиний, солов'їний, кошачий, телячий.
При творенні прикметників від іменників за допомогою афікса -ий- відбувається чергування приголосних: к-ч, д-ж, ц-ч: вовк -- вовчий, ведмідь -- ведмежий, заєць -- заячий.
Ці прикметники вживаються як у значенні присвійних, так і в значенні якісних.
З префіксів, за допомогою яких творяться прикметники, слід відзначити такі: най-, пре-, -за-, перед-, без-, анти-, ультра-.
Префікс най- служить для творення найвищого ступеня порівняння прикметників і тим самим виражає найбільшу міру якості, позначуваної прикметником, наприклад: Орден Леніна -- то найвища з найдорожчих в житті нагород (П. Тичина).
Префікс пре- вживається на означення збільшеної якості. Цей префікс книжного походження і тепер малопродуктивний. Кількість прикметників, утворених за допомогою цього префікса, незначна. До них належать, наприклад, слова: премудрий, прегарний, предобрий, презлий і ін.
Префікс за- виражає ознаку, яка перевищує дану міру (завеликий, замалий, зависокий, занизький, заширокий, завузький), а в відносних прикметниках вказує на місце і простір (зарічний, загородній, зарубіжний).
Префікс перед- означає час або порядок, наприклад: а) час передвесняний, передтравневий, передсвятковий, передзбиральний, передвечірній; б) порядок -- передостанній.
Префікс без- вказує на відсутність ознаки, вираженої прикметником: безбородий, безвусий, безголовий, безголосий, безрукий, безухий.
Префікс анти- (латинського походження) своїм значенням відповідає нашому «проти»: антивоєнний, антисанітарний.
Префікс ультра- своїм значенням близький до префікса «над»: ультракороткий, ультралівий, ультрареакційний, ультра-радикальний, ультрачервоний, ультрафіолетовий. Прикметники цього типу малопродуктивні.
Префікс арх- (грецького походження) вказує на високий ступінь ознаки: архірозумний, архідивний, архісміливий, архібанальний.
1.4. Написання прикметникових суфіксів -Н(ИЙ), -Н(ІЙ)

Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, природний, фабричний.
Суфікс -н(ій) уживається порівняно в небагатьох прикметниках (переважно відносних): братній, всесвітній, городній, давній, житній, задній, крайній, літній, майбутній, матерній, незабутній, освітній, пізній, ранній, самобутній, суботній, хатній та ін. Суфікс -н(ій) уживається в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження, які мають перед цим суфіксом ж, ш: ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній, дружній (потиск руки), зовнішній, колишній, мужній, поздовжній, порожній, прийдешній, ранішній, сінешній, справжній, сьогоднішній, тутешній, художній, але -- потужний.
Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н(нй), -н(ій) викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, рамній, туманний.
-АНН(ИЙ), -ЕНН(ИЙ), -АН(ИЙ), -ЕН(ИЙ)
Прикметникові суфікси -анн(Ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний (але жаданий). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): бажаний, незлічений, неоцінений, неподоланий, несказаний, нескінчений.
-ИЧН(ИЙ), -ІЧН(ИЙ) [-ЇЧН(ИЙ)]
Складні суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), [-їчн(ий)] виступають, як правило, у прикметниках, похідних від слів іншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається -ичн(ий): історичний, класичний, математичний, ортопедичний; після решти при голосних ічн(ий): академічний, анархічний, археологічний, епічний, ідилічний, органічний; після голосних -їчн(нй): архаїчний, героїчний, прозаїчний.
-ИН, -ЇН
У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й) пишеться суфікс н: баба -- бабин, Галя -- Галин, Коля -- Колин, Маруся -- Марусин, свекруха -- свекрушин, тітка -- тітчин; після голосних -їн: Марія -- Маріїн, Софія -- Софіїн.
Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом н змінюються на ж, ч(щ), ш: Ольга -- Ольжин, дочка -- доччин, Мелашка -- Мелащин, сваха -- свашин.
-ИН(ИЙ), -ЇН(ИЙ)
У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишеться суфікс -ин(ий): бджолиний, голубиний, горобиний, качиний, орлиний; після голосних і апострофа -їн(ий): зміїний, солов'їний.
-ИСТ(ИЙ), -ЇСТ(ИЙ)
Суфікс -ист(ий) уживається в прикметниках після приголосних: барвистий, голосистий, іскристий, перистий (пірчастий; але перістий -- рябий), променистий, урочистий; після голосних -- -їст(ий): вибоїстий, гноїстий, двоїстий, оліїстий, троїстий.
-ЕВ(ИЙ), -ЄВ(ИЙ), -ОВ(ИЙ)
Суфікс -ев(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом м'який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий, ситцевий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м'які н, т або й, пишеться -єв(ий): алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий.
Суфікс -ов(ий) незалежно від наголосу вживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий. Крім того, суфікс -ов(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ), м'який приголосний або й, причому наголос падає на закінчення: бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.
Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев- (-єв-) у присвійних прикметниках жіночого і середнього роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер -- майстрова, майстрове; Петро -- Петрова, Петрове; робітник -- робітникбва, робітникове; Шевченко -- Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м'якої та мішаної груп: Андрій -- Андрієва, Андрієве; Ігор -- Ігорева, Ігореве; кобзар -- кобзарева, кобзареве; скрипаль -- скрипалева, скрипалеве; сторож -- сторожева, стдрожеве; товариш -- товаришева, товаришеве.
У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Василева -- Василів, майстрова -- майстрів, Олексієва -- Олексіїв.
-УВАТ(ИЙ) [-ЮВАТ(ИЙ)], -ОВАТ(ИЙ), -ОВИТ(ИЙ)
Суфікс -уват(ий), а після м'яких приголосних -юват(ий), уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри,властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий.
Суфікс -оват(нй) уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий.
Суфікс -овит(ий) уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий.
1.5. Написання не з прикметниками

Прикметники з не пишемо разом, якщо:
v без не прикметник не вживається: недбалий, неозорий, невсипущий;
v до прикметника з не можна дібрати синонім: невеликий -- малий; невисокий -- низький, незрячий -- сліпий.
Окремо з не прикметники пишемо, якщо:
v у реченні є протиставлення: не ледачий, а працьовитий; не широкий, а вузький;
v прикметник є у реченні присудком: Я тут не самотній. (Є. Гуцало). Вуж не отруйний, не страшний нітрохи. (М. Рильський).
Завжди пишемо разом прикметники з префіксом недо-: недовчений, недопечений.
1.6. Написання н, нн у прикметниках

Пишемо -нн- у прикметниках:
v із суфіксом -н-, утворених від іменників з коренем на -н-: лимон -- лимонний; день -- денний;
v з наголошеними суфіксами -енн-, -анн- (-янн-), що означають збільшену міру ознаки або неможливість дії: страшенний, здоровенний, незліченний, невблаганний.
У прикметниках, утворених від іменників з допомогою суфіксів -н-, -ан- (-ян-), -ин- (-їн-), пишемо -н-: мрійний, гречаний, качиний, зміїний.
1.7. Правопис складних прикметників

Разом пишуться:
а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), лісостеповий (лісостеп), м'ясозаготівельний (м'ясозаготівля), радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем).
б) Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов'янський (східні слов'яни).
в) Складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний.
Примітка. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний.
г) Складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, в яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово.
Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв'язаний.
Примітка 2. У складних термінах прислівник -- компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишеться разом із цим прикметником: видовженотупокошчний, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний.
д) Складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також -- глухонімий, сліпоглухонімий.
е) Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип'ятирічний, але 125-річний.
є) Складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема, ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).
Через дефіс пишуться:
а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).
Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставиться: Москва-ріка -- москворіцький.
б) Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття непідпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-виховний, науково-технічний, партійно-політичний, плоско-опуклий, постачально-збутовий, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підздлисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з'єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний і под.
в) Складні прикметники, в яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний.
г) Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний.
Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов'язаний, військовополонений пишуться разом.
д) Складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або є: м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий.
Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові терміни, пишуться разом: головоногі, грудочеревна (перепона).
є) Складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори).
є) Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний.
ж) Складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.

1.8. Написання прізвищ прикметникової форми

Російські прізвища прикметникової форми передаємо з дотриманням норм українського правопису.
Російська літера е передається українською є:
v якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: рос. Репин -- укр. Рєпін (бо ріпа);
v у суфіксах -єв, -єєв, якщо вони стоять після шиплячих, р або ц: рос. Бондарев -- укр. Бондарєв, рос. Плещеев -- укр. Плещєєв.
Російську літеру и передаємо українською и:
v після шиплячих та ц: рос. Сажин -- укр. Сажин, рос. Пущин -- укр. Пущин, рос. Синицын -- укр. Синицин;
v якщо в українській мові є споріднене слово з и: рос. Тихомиров -- укр. Тихомиров (бо тихий і мир);
v у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: рос. Стариков -- укр. Стариков, рос. Куницин -- укр. Куницин, рос. Ганич -- укр. Ганич, рос. Радищев -- укр. Радищев.
Літері ё в російських прізвищах в українській мові відповідають:
v буквосполука йо (якщо ё позначає [йо]): Соловйов;
v буквосполука ьо (якщо ё позначає м'якість попереднього приголосного та [о]): Корольов.
Апостроф у прізвищах уживається за правилами українського правопису.
1.9. Явище ад'єктивації

Активні і пасивні дієприкметники, втрачаючи ознаки дієслова (дієслівні категорії виду, стану і часу, здатність керувати відмінком іменника і здатність мати при собі пояснюючі слова обставинного типу), можуть переходити у прикметники (ад'єктивація). Наприклад, усі давні дієприкметники пасивного стану теперішнього часу на -мий, що ще збереглися в українській мові, перейшли в розряд прикметників (відомий, знайомий, питомий, любимий, свідомий).
Активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом книжного (старослов'янського) походження -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- також зазнали ад'єктивації і перейшли, хоч їх і невелика кількість, у прикметники (невмирущий, пропащий, цілющий, тямущий, невсипущий) .
Такі форми зрідка використовують українські письменники: у Т. Шевченка знаходимо «несущих і добро творящих», у М. Бажана -- б'ющий, у П. Тичини -- невмирущий, назва роману П. Мирного «Пропаща сила», поширене в народі «цілюща вода».
Можуть ад'єктивізуватись також активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами східнослов'янського походження -уч-, -юч-, -ач-, -яч- (гарячий, балакучий, ревучий, колючий, живучий, линючий, плакучий). Під процес ад'єктивації підпадають також пасивні і активні дієприкметники минулого часу (гнила солома, в'ялі рухи, спілі вишні, стиглі плоди, поживні речовини, незламний характер, биті черепки, обмиті груші).
Переходячи у прикметники, дієприкметники можуть міняти наголос (печена картопля і печена на попелу картопля, варена страва і варена в юшці риба).
1.10. Субстантивація прикметників

Деякі прикметники в процесі мовлення втрачають своє основне прикметникове значення, набувають ознак іменників і виражають предметність, тобто субстантивуються і, таким чином, переходять до розряду іменників.
Переходячи до розряду іменників, прикметники разом з лексичним значенням іменників набувають і граматичних властивостей ЇХ. При цьому відбувається в більшій або в меншій мірі узагальнення, абстрагування. Якщо прикметник, пояснюючи іменник, виражає його конкретну ознаку, то, субстантивуючись, він уже абстрагується й виражає досить широке загальне поняття, наприклад: Розумний б'є на те, що справді в його є (Л. Глібов); Старії люди правду кажуть: Два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов); Дивлюся, сміються. Дрібно утираю (Т. Шевченко); Але живий жив? Гадати мусить (Л. Українка); На віки вічні старий зникає, занесе з собою і бобре й лихе, поховає пережите й перемучене і стражданням закручене (П. Мирний).
Субстантивація прикметників відбувається в зв'язку з опущенням означуваних прикметниками іменників, внаслідок чого номінативна функція іменників переходить на прикметники, які згодом і стають постійними найменуваннями предметів, наприклад: вихідний день -- вихідний і т. ін. Проте субстантивація прикметників не завжди пояснюється опущенням означуваних іменників. Деякі субстантивовані прикметники ніколи не мали при собі іменників. Наприклад, такі слова, як ланкова, їздовий утворилися в українській мові безпосередньо для найменування осіб за характером виконуваної ними роботи. Так само слово пальне ніколи не мало при собі означуваного іменника. Воно утворилося на основі поширеного вживання форм середнього роду субстантивованих прикметників типу минуле, сучасне, майбутнє і т. ін.
Субстантивація прикметників буває повна і неповна.
При повній субстантивації прикметники цілком переходять в іменники і не вживаються як прикметники, наприклад: придане, набережна, мостова та деякі інші.
При неповній субстантивації прикметники вживаються і як найменування предмета"і як найменування ознаки, наприклад: лісничий, хворий, бідний, рідний, старий, старший, малий, полонений, подорожній, їздовий, колискова, сліпий, кривий, посівна, збиральна, пряма, минуле, майбутнє, прийдешнє, шампанське, кахетинське та ін. Ця група прикметників досить численна.
2. Питання до теми «Числівник»

2.1. Морфемна структура числівників та способи їх творення

Сучасні форми числівників творяться від основ простих числівників. До розряду простих числівників належать назви чисел першого десятка: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять і числівники сорок, сто, тисяча. Ці числівники (крім сорок) успадковані від спільнослов'янської мови.
Кількісні числівники
Назви чисел другого десятка (11-19) разом з назвами десятків (20-90) і назвами сотень (200-900) в сучасній українській мові становлять групу складних кількісних числівників
Числівники одинадцять-дев'ятнадцять у давньоруській мові як і в інших старих слов'янських мовах, являли собою сполучення числових назв на означення одиниць одінъ...дев?ть в називному відмінку за допомогою прийменника на (зверх) з формою міси відм. однини числівника десять (тобто десяте): одинъ на десяте, дъвђ на десяте, три на десяте, четыре (и) на десяте, пять на десяте і т. д. Слово десять у староруській мові мало менш абстрактне значення, ніж у сучасній мові. Воно сприймалось як десяток.
Словосполучення типу одинъ (-а, -о) на десяте буквально означали: один (-а, -о) зверх десятка, один (-а, -о) на десяткові, один (-а, о) понад десяток.
Перша частина такого словосполучення відмінювалась і узгоджувалась з іменниками (одинъ на десяте человђкъ, дъва на десяте человђка, четыре на десяте человђци) або керувала ними (пять на десяте человђкъ).
У процесі спілкування складові елементи словосполучення з'єднувались все тісніше, наголос закріплявся на одному складовому елементі на, словосполучення поступово перетворилося на слова. У зв'язку з цим ці слова зазнали значних фонетичних і граматичних змін. Складовий елемент десяте, який не мав на собі самостійного наголосу, зазнав фонетичної редукції. Голосний закінчення і кореневий голосний е спочатку редукувались і нарешті зовсім зникли. Звук с внаслідок асиміляції перетворився в ц. Приголосний т залишився м'який, бо зредукований голосний в кінці слова був переднього ряду. Десяте перетворилось в суфікс -дцять (десяте десять дьсять дьцять дцять) Так на протязі кількох століть складені числівники внаслідок стягнення складових елементів перетворились у складні. Утворені внаслідок стягнення складні числівники почали відмінюватись, як прості числівники п'ять, шість.одинадцять звуки -н- основи один і прийменника на злилися в один звук. У російській мові маємо одиннадцать. На збереженні обох н мав вплив наголос, який в російській мові падає на перший складовий елемент цього числівника. У білоруській мові цей числівник має форму адзінаццаць.
У сучасній українській і білоруській мові в числівникові дванадцять першим складовим елементом виступає, стара форма двоїни чол. роду два з (дъва). У давній українській мові була окрема форма двоїни для ж . р. і сер. роду -- двђ (дъвђ), тобто як і в давньоруській мові. У російській мові в числівникові двенадцать закріпилась саме стара форма жіночого -- серед нього роду двоїни.
У числівнику тринадцять першим складовим елементом виступає в усіх слов'янських мовах стара форма жін. і сер. роду числівника три: укр. тринадцять; рос. тринадцять; білор. трынаццаць.
У числівнику чотирнадцять перший складовий елемент -- чотири втратив звук и. Це пояснюється прискореним темпом вимови числівників і переходом наголосу на його складовий елемент на.
У числівниках п'ятнадцять, шістнадцять і дев'ятнадцять звук т в середині слів ствердів під впливом дальшого твердого приголосного звука н.
У сучасній морфологічній будові числівників від одинадцяти до дев'ятнадцяти виявляється своєрідний принцип аглютинації, тобто склеювання складових частин: назва одиниці плюс невідмінюване слово на плюс відмінюване слово -- дцять.
У сучасній українській літературній мові числівники 11-19 мають такі форми: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять.
У давньоруській мові числівники двадцять, тридцять, як і числівники одинадцять...дев'ятнадцять, являли собою словосполучення, які в процесі розвитку мови перетворилися на слова.
Поняття 20 виражалось словосполученням дъва (дъвђ) десяти (Н.в. двоїни).
Поняття 30 виражалось словосполученням три десяте (або десяти). Десяте -- форма Н.в. множини. Коли обидві складові частини цих числівників тісно сполучались між собою і утворили одне неподільне ціле, друга трискладова частина з кінцевим м'яким приголосним змінилась на суфікс -дцять. Ці зміни відбувались одночасно з відповідними змінами в числівниках одинадцять... дев'ятнадцять. Процес утворення -дцять (із десяти, десяте) в числівниках двадцять, тридцять проходив так само, як і в числівниках одинадцять... дев'ятнадцять.
У числівнику двадцять в усіх слов'янських мовах першою складовою частиною виступає стара форма чол. роду числівника дъва, а в числівнику тридцять -- форма жін. і сер. роду числівника три: укр. двадцять, тридцять; рос. двадцать, тридцать; білор. дваццаць, трыццаць.
Так на протязі кількох століть внаслідок стягнення складені числівники дъва (дъвђ) десяти, три десяте(и) перетворилися в складні.
Числівник сорок займає окреме місце в системі числівників східнослов'янських мов.
Слово сорок вживається тільки в українській, російській і білоруській мовах. Отже, воно виникло на східнослов'янському ґрунті, від давнього слов'янського кореня. Етимологічно слово сорок зв'язане з «сорочка». Сорок є варіант чоловічого роду слова сорока, від якого утворилось слово сорочька -- «спідня сорочка». Звідси -- сорочькъ (сорочок).
Слово сорок довгий час (до XVII ст.) вживалось як назва предмета і назва чотирьох десятків. Згодом слово сорок набуло значення чотирьох десятків і стало вживатись взагалі на означення числа 40. Таким чином, конкретна лічба стала абстрактною.
В українських пам'ятках слово сорок в числовому значенні засвідчене з XIV століття. Наприклад, у грамоті 1359 р. Після XIV ст. числівник сорок в українській мові вживається послідовно.
Сучасні українські форми числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят утворились відповідно з давніх сполучень назв одиниць п'ять... вісім з формою родового відмінка множини числівника десять (тобто десять).
Ще в давньоруській мові ці словосполучення перетворились у своєрідні складні слова з єдиним наголосом. Головний наголос закріпився на кінці другої частини слова. Стались відповідні фонетичні і граматичні зміни. Втратилась м'якість приголосного в першій частині слова.
Сучасні українські форми числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відбивають рефлекси старих форм з втратою м'якості приголосних у першій складовій частині цих складних числівників.
У старій українській мові, як і в давньоруській, числівник дев'яносто вживався у формі девятьдесятъ. Проте форму числівника девятьдесятъ ще в старій українській мові почала заступати нова форма -- дев'яносто. У сучасній українській літературній мові вживається тільки форма дев'яносто.
Сучасна форма сто утворилась із съто. Числівник сто, як і числівник дев'яносто, сприймався в старі часи як іменник середнього роду о-основи (пор. місто).
У живій народній мові числівник сто до недавнього часу був найбільшою одиницею числення. В західноукраїнських діалектах і тепер можна зустріти лічбу сотнями. Слово сто часто вживається в значенні -- дуже багато. Наприклад: сто раз говорити, сто сот раз і ін.
Сучасна форма двісті є закономірним розвитком старої форми дъвђ сътђ.
У російській мові маємо двести. У зв'язку із зникненням категорії двоїни в російській мові (XVI ст.) в кінці цього слова закріпилось и.
Числівники триста, чотириста -- це результат сполучення форм Н.в. жін.-серед, роду числівників три, чотири з формою наз. відмін, множ. сер. роду числівника съта.
У західноукраїнських діалектах ці числівники вживаються і в невідмінюваних формах, але їх уже заступають загальнонародні форми триста, чотириста.
Слова, що виражають назви сотень, від п'ятисот до дев'ятисот включно, в старій українській мові, як і в давньоруській та старослов'янській мовах, являли собою сполучення назв одиниць п'ять... дев'ять з формою Р.в. множини числівника съто (п'ять... дев'ять сотень, як п'ять... дев'ять літ). Складові частини цих числівників сприймались як окремі слова. Тому м'якість звука т в першій частині кожного з цих числівників зберігалась дуже довго. У російській мові вона зберігається й тепер.
Слово тисяча раніше сприймалося як іменник жіночого роду а-основи.
Числівник тисяча ще й тепер зберігає категорію роду і форми числа. Але значення предметності в слові тисяча вже ослаблене.
Слово мільйон утворилось від кореня латинського слова mille -- тисяча. Вперше появилося слово мільйон у XIV ст. у Фландрії і Нідерландах, де в той час були найрозвиненіші фінансові операції. Згодом, коли грошовий обіг країн світу швидко зріс, слово мільйон стало інтернаціональним. Слово мільйон вживалось і для позначення чисел вищого порядку. Слово мільйон яскраво показує процес абстрагування від конкретного до загального. Тут ще виразно виступає предметно-збірне позначення множинності, але в той же час яскраво виступає і тенденція абстрагування.
Слово мільярд появилося в Європі в XIX ст. для позначення тисячі мільйонів. Паралельно із словом мільярд для позначення цього числа вживалося і слово більйон бі-мільйон, тобто двічі мільйон). Тепер це слово майже не вживається. Його цілком заступає слово мільярд.
Мільйон, мільярд і інші позначення великих величин ще сприймаються нами, як предметно-збірні позначення множинності. Вони мають усі ознаки іменників.
Складені числівники у давньоруській і в старій українській мові утворювались шляхом з'єднання простих і складних числівників за допомогою сполучників і прийменників.
Збірні числівники
Збірні числівники творяться від основ кількісних числівників.
Збірний числівник двоє -- це стара форма середнього роду цього числівника, який у давньоруській мові мав форму: дъвои, дъвоя. Числівник двоє означає дві особи або два предмети.
Поряд із числівниками два, дві, двоє в українській мові вживаються числівники обидва, обидві, оба, обі, обоє, обадва, обідві. Ці числівники займають проміжне становище між кількісними і збірними числівниками.
Сучасні форми числівника обидва, обидва, обидві, обидві утворились із старих форм цього числівника обадъва (чол. р.), обђдвђ (жін. і сер. р.).
Числівник обоє являє собою форму сер. р. цього числівника, який у давньоруській мові мав форми: обои, обоя, обок.
Числівник обидва, обидві, як і латинське uterque, означає: той і другий. У сучасній українській літературній мові форми обидва, обидві, обоє вживаються досить часто, останні форми -- діалектні.
Числівник троє являє собою розвиток старої форми сер. р. цього числівника, який у давньоруській мові мав форми: трои, троя, трок.
Збірний числівник четверо утворився від тієї ж самої основи, що й порядковий числівник четвертий: четвер + (т) + ий -- четвер + о.
У дальших збірних числівниках, починаючи з числівника п'ятеро, виступає суфікс збірності -ер-, який є характерною ознакою збірних числівників.
Усі збірні числівники, починаючи з числівника п'ятеро і далі, творяться від основ відповідних кількісних числівників за допомогою суфікса збірності -ер- + о.
На закріплення суфікса -ер- у всіх збірних числівниках, починаючи з п'ятеро і далі, очевидно, мала вплив форма збірного числівника четверо. Від кількісних числівників, які ще не втратили ознак іменників, збірні числівники не творяться. До таких числівників належать: сорок, тисяча, мільйон, мільярд і ін.
Збірні числівники в українській мові дуже поширені. Вони вживаються і в сполученні з іменниками і самостійно. Іменники опускаються в реченні в тому разі, коли про них можна легко Догадатися із контексту, наприклад: семеро одного не ждуть.
В українській мові збірні числівники можуть вживатися із суфіксом пестливості -ко, -єчко: двойко, двійко, двоєчко, трійко і под. Наприклад: Як ми любилися двоєчко (Метлинський); Ото було тими вечорами, довгими, осінніми, як вже стомить мене робота, заберу обойко... (М. Вовчок).
У тісному зв'язку із збірними числівниками стоять і слова, що передають поняття розподільності. У сучасній українській мові окремих форм для розподільних числівників нема. Для передачі поняття розповідальності використовуються кількісні і збірні числівники в сполученні з прийменниками, наприклад: по одному, по двоє, по троє і т. д.
Дробові числівники
Дробові числівники виражають частини від цілого і синтаксично являють собою сполучення кількісних числівників з відповідними порядковими числівниками. Наприклад: одна п'ята (1/5) ; дві четвертих (2/4); сім десятих (7/10); дев'ять двадцятих (9/20); десять сьомих (10/7) і ін.
У сучасній українській мові, як і в російській, дробові поняття можуть виражатися окремими словами (пів, півтора, чверть), які не становлять собою сполучення кількісних числівників з порядковими.
Числівник пів, сполучаючись з іменниками, виступає як головна частина словосполучення. Цей числівник зливається з іменником в одно ціле. Він керує родовим відмінком з'єднаного з ним іменника, наприклад: півдня, піввідра, півроку, піваркуша, пів'яблука та ін. Але є й такі форми: південь, північ. Тут другий складовий елемент виступає в формі називного відмінка іменника. Усі ці слова переходять у категорію іменників.
Числівник пів має одну форму для всіх відмінків. Друга ж частина сполучення відмінюється на загальних підставах.
Абстрактне число 1/2 виражається іменником половина.
Числівники типу 21/3, 31/2 і т. д. виражаються кількісними числівниками в сполученні з іменником половина. Наприклад: 21/2-- два з половиною, 31/2 -- три з половиною і т. д.
Числівник півтора утворився з полъ + вътора. Друга складова частина (вътора) цього дробового числівника -- це родовий відмінок однини чол. і сер. р. короткої форми числівника въторъ. Цей числівник має ще одну форму, а саме -- півтори, яка являє собою сполучення пів з формою род. відм. одн. жін. роду -- втори: поль въторы.
Таким же способом утворювались і інші складені дробові числівники. Вони складалися з пів + відповідний порядковий числівник.
Утворення типу півтора в старі часи були дуже поширені.
Із складених числівників типу полтретьянадцять (25), полцетвертастами (350) у сучасній українській мові, як і в російській та білоруській, вживається тільки числівник півтораста, який часто вживається замість числівника сто п'ятдесят.
Неозначені числівники
Утворення неозначених числівників проходило аналогічний шлях з утворенням прислівників.
Неозначені числівники типу мало, багато, чимало і под. утворились із «доприслівникових іменників». Слова мало, чимало, скільки, стільки і под. мають ту властивість, що сполучають значення числівників з функціями прислівників, а деякі з них навіть мають ознаки прикметників. Отже, коли ці слова показують кількісні відношення, вони віддаляються від прислівників і втрачають функцію присудка, тобто вони переходять в категорію числівників.
За своєю морфологічною будовою неозначені числівники типу мало, багато, чимало і под. являють собою ніби закам'янілу коротку форму знахідного відмінка однини прикметників середнього роду на .
Слово кільканадцять (поверх десятка) утворене тим же способом, що й одинадцятьдев'ятнадцять, а кількадесят (кілька десятків), як вісімдесят. Ці старовинні форми неозначених числівників вийшли вже з ужитку.
Порядкові числівники
Порядкові числівники утворюються без суфіксів від основ відповідних кількісних числівників за допомогою прикметникового закінчення -ий, -а, -е. Тільки порядкові числівники перший, -а, -е і другий, -а, -е мають інші основи, ніж відповідні їм кількісні числівники один, -а, -о і два, дві. У числівниках третій, -я, -є, четвертий, -а, -е основи відповідних кількісних числівників три і чотири виступають у трохи зміненому вигляді.
Сучасна форма числівника перший, -а, -е в українській мові є новотвором. Числівник перший, -а, -е утворився з основи порівняльного ступеня цього числівника: пьрв + іш + ий. Звук ь у слабкій позиції зник. Збіг приголосних в незвичній групі рвш спричинився до втрати середнього звука в, залишилось рш. Отже: пьрв-ьш-ий первш-ий перший. Сучасна форма числівника другий в українській мові утворилася із форми старого числівника другъ + и, а не від въторъ, хоч від основи вътор- в українській мові утворилося чимало слів, наприклад: вторити, повторювати, вівторок та ін.
Порядкові числівники перший і другий виділяються в системі порядкових числівників. Сучасна система порядкових чкслівників -- це явище пізніше. А числівники перший і другий є найстаріші члени ряду порядкових числівників. Про це свідчить, наприклад, той факт, що числівники перший і другий в різних мовах найбільше різняться своїми основами.
Кількісному числівнику т и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.