Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Статья Лексикографя як роздл мовознавства, повязаний з створенням словникв та опрацюванням їх теоретичних засад. Староукраїнська лексикографя. Українська лексикографя з кнця XVIII ст. по ХХ ст. Етапи розвитку концепцї принципв укладання словникв.

Информация:

Тип работы: Статья. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.02.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


18
Лексикографія
Лексикографія (грец. леойкпгсбцЯб, від леойкьн -- словник і гсЬцщ -- пишу), словникарство -- розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикологія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос , тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.
Староукраїнська лексикографія
До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именихъ и глЮемыхъ жидовьскымь языкъмь», «Речь жидовьскаго языка, преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов'ян. слова: «Тълкъ о неразоумных словесех псалтырных» та ін., розкривається символ, або алегор. зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваяємомь ви писаныхъ речемь», де перекладено малозрозумілі старослов'ян. лексеми. На Русі перекладали також греко-візант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 -- 17 ст. Перший церковнослов'ян. укр. словник невід. автора «Лексисъ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із заг. церковнослов'ян. слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутр. абеткування не витримано), імена введено у формі наз. в. одн., дієслова -- в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда. Етапним в історії укр. лексикології став перший друк, словник -- «Лексисъ сирчь реченія въкратце собранъны и из словенского языка на простый рускій діялекть истолъкованы» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). У пам'ятці -- 1061 словникова стаття. В реєстрі -- церковнослов'ян. слова, перекладені староукр. літ. мовою, тому ця праця -- перша спроба нормалізації лекс. складу двох мов. У «Лексисі...» уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію, з якої видно, що реєстрові слова взято з церковнослов'ян. книг Біблії і творів правосл. патристики. Вокабули розміщено за абеткою, яка нерідко порушується у зв'язку з прагненням автора розробляти поряд зі словом його деривати. Тех. засіб розмежування реєстру й перекладу -- кома -- дуже невиразний, бо часто застосовується й між словами в перекладній частині. Багатозначні вокабули й лексеми з відтінками в значенні Лаврентій Зизаній передає кількома еквівалентами, часом виділяючи значення й відтінки за допомогою індикаторів «и тыж», «албо», «или», «и» та ін. Іноді дається поглиблене пояснення розкриттям етимології реєстрового слова, зіставленням слов'ян, лексем з грец. та латинськими. У цьому словнику вперше слова проакцентовано. Неоціненне значення в історії укр. лексикографії мав «Лексиконъ славенорщсскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди, що вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 (2-е вид. -- 1653, у Кутейнській друкарні під Оршею в Білорусі). Тематично книга розділена на дві частини: 1. «Лексиконъ» -- диференційний церковнослов'ян.-укр. словник; 2. «...Имена свойственная» -- зібрання тлумачень власних назв (імен, топонімів) та перекладів апелятивів неслов'ян. походження. У словнику майже 7 000 статей, у т. ч. близько 1400 онімів. Памво Беринда найповніше в староукраїнській Л. здійснив екземпліфікацію і точну паспортизацію вокабул. Реєстрове слово подається в звичайній для того часу формі (імена -- в наз. в. одн., дієслова -- в 1-й ос. одн. теп. ч.). Перекладна частина праці Памва Беринди -- одне з найбагатших зібрань укр. лексики кін. 16 -- поч. 17 ст. Переклади зроблено загальнонар. чи літ. відповідниками. Ряд статей у «Лексиконі» мають характер енциклопедичних. Автор нерідко пояснює слова, особливо іншомовні, розкриваючи їхню етимологію. Зібрання етимології бібл. онімів у «Лексиконі...» -- одне з найбільших у європ. лінгвістиці 17 ст. Уперше в укр. Л. Памво Беринда вказує на метафор. й образне вживання слова за допомогою позначок «переноснЂ», «инорЂчнЂ», «метафор.» тощо. По суті першим у східнослов'ян. Л. автор вводить грамат. ремарки й відсилання (ремарка -- «зри», «зр.»). Застосовуючи орфогр. норми Мелетія Смотрицького, він сприяв правописній стабілізації староукр. літ. мови. «Лексиконъ...» Памва Беринди -- найвище досягнення укр. лексикографії старої доби. Значним явищем в укр. Л. була анонімна рукописна праця серед. 17 ст. «Синоніма славеноросская» -- перший укр. словник активного типу (тобто з укр. реєстром), укр.-церковнослов'ян. лексикон, укладений на Наддніпрянщині. Це зворотна переробка «Лексикона...» Памва Беринди, гол. чин. першої його частини. На основі кількох статей книги автор укладав одну статтю чи навпаки -- на основі однієї статті «Лексикона...» -- кілька нових. У «Синонімі...» бл. 30 вокабул не перекладено, отже, праця не завершена. У реєстрі пам'ятки бл. 5 000 вокабул, розміщених за абеткою у прийнятих в староукр. Л. вихідних формах. Вокабули не відокремлені від перекладу розділ, знаками, ремарок немає (крім відсилання «зри»). Наст. етап у розвитку староукр. Л. тісно пов'язаний з творчістю Єпіфанія Славинецького, який у кін. 30-х -- на поч. 40-х pp. 17 ст. під час роботи в Київ, колегіумі уклав «Лексиконъ латинскій». Це латинсько-церковнослов'янський (східнослов'ян. редакції укр. підредакції) словник. Його реєстр базується на праці італ. лексикографа епохи Відродження А. Калепіно. Звідси взято й граматичні та ін. ремарки. «Лексиконъ латинскій» -- найбільша лексикогр. праця, створена в Україні за минулі століття: налічує 27 000 статей. Обравши для перекладу церковнослов'ян. мову свого часу -- цю міжслов'ян. писемну мову, автор наочно довів, що її можливості не менші, ніж можливості лат. мови. У тих випадках, коли вокабули не мали еквівалентів у звичайній (конфесійній) церковнослов'ян. мові, Єпіфаній Славинецький наводив відповідники з рідної української, створював нові слова за укр. й церковнослов'ян. зразками, кальки, залучав запозичення, тлумачив такі лексеми. Перекладну частину дуже збагатили укр. лекс. еквіваленти й тлумачення, вміщені іноді поряд із церковнослов'янськими. Велика кількість реєстрових слів, особливо з побуту, сфери матеріальної культури, медицини, ботаніки, зоології, географії тощо, перекладена тільки укр. еквівалентами. Хоч «Лексиконъ латинскій» залишився в рукопис, списках (найдавніший датовано 1642), він став базою для створення нових вітчизн. і зарубіж. словників.
У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650) -- церковнослов'ян.-лат. словник (бл. 7 500 статей). Осн. джерело вокабул «Лексикона словено-латинского» -- «Лексиконь...» Памва Беринди. Автори використали також польс.-лат.-грец. словник польс. філолога Г. Кнапського. У реєстрі «Лексикона...» Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало укр. лексики. Це -- одне з найб. зібрань церковнослов'ян. лексики 17 ст. У Москві Єпіфаній Славинецький уклав свою третю лексикогр. працю -- «Книга лексиконъ греко-славено-латинскій» (дата створення невід.; в рукопису). До староукр. періоду примикає творчість лексикографа поч. 18 ст. І. Максимовича, який уклав великий лат.-церковнослов'ян. (укр. редакції) словник «Dictionarium latino-slavonum» (1724, залишився в рукопису).
Українська лексикографія кінця XVIII ст. по 1917 р.

З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніє Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно укр. слів, яких немає в «Енеїді». Напр., тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь «сурокъ», Баглаи «лЂнь», Байбаракъ «крытый тулупъ», Барканъ «заборъ», Биндюга «роспуски» тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, ніж допомогти читачам «Ене'щи» зрозуміти мову твору. У 3-му вид. «Ене'щи» 1809 І. Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на «Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."».
Практика диференц. словничків-додатків до укр. видань у 1-й пол. 19 ст. набуває значного поширення. Виходять: «Словарь малороссійскаго языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней» М. Цертелєва (1819), «Словарь» (понад 500 слів) при зб. «Малороссійскія пЂсни» М. Максимовича (1827, у вст. частині до «Словаря» автор висловлює думку про потребу підготовки докладного укр. словника), «Объяснительный словарь» (бл. 450 слів) при 1-му вид. «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838), «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при вид. «Думки и пЂсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до 2-го тому його зб. «Пісні руського народу в Галичині» (1840) тощо. Такі словнички під назвою «Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ» прикладалися до кожного номера журн. «Основа» (1861 -- 62). У ряді видань пояснення специф. укр. лексики подавалося у виносках, як у збірниках «Украинскіе народныя пЂсни» М. Максимовича (1834, 156 слів), «Малороссійскіе и червонорусскіе думы и пЂсни» П. Лукашевича (1836) та ін. Диференц. словнички-додатки відігравали допоміжну роль. Розвиток укр. л-ри і культури вимагав створення докладного загального укр. словника. Тому й на Наддніпрянщині, і на Наддністрянщині з поч. 19 ст. значно активізується лексикогр. робота: укладанням перекладних -- переважно укр.-рос., укр.-польс., нім.-укр. словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громад, діячі. Першими з'являються (проте ще не окр. виданнями) «Краткій малороссійскій словарь» О. Павловського як окр. глава 2-ї частини його «Грамматики...» (1818) та «Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія» І. Войцеховича в «Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университетЂ» (1823). У Петербурзі над новим словником укр. мови працює О. Павловський. І. Вагилевич на початку 30-х pp. за зразком відомого серб.-нім.-лат. словника В. Караджича опрацьовує великий укр.-польс.-нім.-латинський, а після того ще й укр.-нім.-латинський словники. Водночас на Прилуччині працює над укр.-рос. словником П. Білецький-Носенко, а в Курську, потім Полтаві над аналогічним словником -- Л. Боровиковський (1806 -- 89). Й. Скоморовський (1815 -- після 1891) на Тернопільщині укладав 5-томний укр.-польс. словник, а К. Скоморовський (1820 -- 66) -- нім.-укр. словник. Т. Витвицький з Городенщини у 1849 підготував до друку польс.-церковнослов'ян.-укр. словник (бл. 20 000 словникових статей). Над великим укр. словником трудився вчитель І. Лаврівський (1778 -- 1843), а над нім.-укр. словником -- Ю. Лаврівський (1821 -- 73) і т. ін. Проте весь цей доробок з різних причин лишився в рукописах. Досі з нього опубл. лише «Словарь малороссійскаго нарЂчія» О. Павловського (1826; А -- Бякоть) та «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966), «Словарь украинского наречия» Ф. Шимановича (1995), «Словник польсько-церковно-слов'янсько-український Теодора Витвицького з половини XIX сторіччя» (1997).
З 2-ї пол. 19 ст. з'являються загальномовні укр. словники серед, обсягу. Першим з них був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-3, бл. 6 000 слів), далі «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М. Закревського (1861, 11 127 слів). «Опытъ южнорусского словаря» К. Шейковського передбачався як кількатомна праця, проте вийшло лише три випуски: т. 1, в. 1 (А -- Быяк), 1861, та т. 5, в. 1 -- 2 (Т -- Ф), 1883 -- 86. У словнику трапляються невдалі пояснення реєстрових слів, часто вони надто розтягнені, має місце надмірний етнографізм. Для сприяння культур, розвитку в Галичині О. Партацький у 1867 видав двотомний «Нђмецко-руский словарь», у якому бл. 30 000 нім. слів пояснено одним чи кількома укр. відповідниками, серед яких значна кількість західноукр. діалектизмів, слів з язичія, кальок з нім. мови самого укладача, особливо у галузі наук, термінології. У передмові до т. 1 подано коротку характеристику найважливіших фонет. та морфол. рис укр. мови.
У 1873 вийшла «Словниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої бл. 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій «датель», дадійка «дательница». Реєстр 2-го вид. цього словника під назвою «Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії» (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок «актової мови», взятих із словника М. Закревського. Першим рос.-укр. словником був «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів). Він зіграв важливу роль у культур. житті укр. народу. Л. Чопей у Будапешті опубл. «Русько-мадярский словарь» (1883), реєстр якого становив бл. 20 000 слів, значна частина яких -- діалектизми переважно центр, р-нів Закарпаття. Цей словник був першим джерелом інформації про закарпатоукр. говори. Цінним надбанням укр. Л. і взагалі укр. культури став «Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського і С. Недільського (т. 1 -- 2, 1885 -- 86). У ньому широко представлена як зафіксована в худож. л-рі, так і діал. лексика (понад 64 000 слів). Укр. слова передаються пристосованим до західноукр. умов правописом П. Куліша -- желехівкою, що в Галичині й на Буковині набула майже заг. поширення і проіснувала аж до поч. 20-х pp. Словник Є. Желехівського і С. Недільського не втратив свого наук, значення досі; у 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах.
Серед лексикогр. праць 19 ст. певне місце займають словники церковнослов'ян. мови: «Приручний словарь славено-польський ілі собраніє реченій славенских в кнігах церковних, на язик польскій толкованих», що видано під криптонімом ...ij (Й. Левицький, 1830; укладений на основі «Лексикона...» Памва Беринди), «Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слів в священних книгах церковних» В. Чернецького (1889), «Старославянскій-оугорскій-русскій-нЂмецкій словарь кь священному писанію» О. Кубека (1906). А. Петрушевич укладав великий етимол. словник усіх слов'ян. мов у порівнянні з ін. індоєвроп. мовами, який залишився в картотеці і зберігається в Б-ці РАН в Санкт-Петербурзі.
Арготичну лексику подають праці «Невли» В. Іванова (1883), «ДЂдовска (жебрацка) мова» Костя Вікторина (К. Студинського, 1886), «Лірники» В. Боржковського (1889), «Лірники» В. Гнатюка (1896), «Отголосок лирницкого языка» Ф. Николайчик (1896), «Черниговские старцы (псалми и криптоглосон») П. Тиханова (1900), «Kumaж po lembersku. Przyczynek do sіownika lwowskiej gwary zіodziejskiej» Й. Яворського (1901), «Кобзари и лирники» О. Малинки (1903). У 2-й пол. 19 ст. з'являються словники до окр. писемних пам'яток: «Объяснение невразумительных слов, встречающихся в летописи Самовидца и в приложениях к ней» О. Левицького (1876). Задовго до нього, у 1808, В. Ломиковський уклав «Словарь малороссійской старины» (надр. 1894).
«Дитяча мова» представлена в словничках «О детском языке» Л. Ященка («Основа», 1861, кн. 8; 45 слів), «Еще о детских словах» І. Новицького («Основа», 1862, кн. 9; 37 слів), «Дітські слова в українській мові» І. Франка («Світ», 1881, № 7; 61 слово).
Українська лексикографія 1917 -- кінця XX ст.

Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 -- поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато -- 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на держ. рівень. Проте словники, що з'являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, -- перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практ. потреб соціального і вироб. життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з'явилося термінол. словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звідси, зокрема, насичення укр. частини статті в перекл. словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з ін. мов. Напр., до слів рос. реєстру паз і шпунт пропонувалося ґара, до контакт -- дотик, до рефлектор -- відбивач, до фильтр -- цідило, до форсунка -- прискавка, до шланг -- кишка, до холостой (ход та ін.) -- яловий тощо. Такі укр. відповідники здебільшого не закріпилися у вжитку. Проте низка слів -- вимикач, двигун, літак, косинець, родовище, струм та ін. -- увійшла до нормат. термінології. У цьому пуризмі укладачі орієнтувалися і на практику деяких и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.