На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Психологчн особливост емоцї страху. Поняття концепту, його семантична структура в англомовнй картин свту. нтонацйн, лнгвокогнтивн та семантичн аспекти засоби вираження концепту страх у англйському мовленн на матералах вдеофльмв.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 04.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Вступ

У другій половині минулого століття мова як активний посередник між світом дійсності і людською свідомістю потрапляє у поле зору багатьох фахівців суміжних з лінгвістикою наукових дисциплін: логіків, етнологів, психологів, культурологів і так далі Це підтверджує те, що вирішення багаточисельних фундаментальних питань (наприклад, питання категоризації світу, співвідношення мови і мислення) не може бути знайдене в рамках якої-небудь приватної науки. У зв'язку з цим в рамках антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики виділяється цілий ряд перспективних напрямів: когнітивна лінгвістика (Г.І. Берестієв, Н.Н. Болдирєв, В.З. Дем'янків, Е.С. Кубрякова, Дж. Лакофф, З.Д. Попова, Е.В. Рахиліна, І.А. Стерш), психолінгвістика (В.В. Червоних, А.А. Лєонтьєв), лінгвокультурологія (Е.Н. Верещагін, В.Г. Костомаров, В.А. Маслова, Ю.С. Степанов, Н.В. Уфімцева, А.Т. Хроленко), етнолінгвістика (А.С. Герд, Н.І. Толстой), етногерменевтика (Е.А. Піменов, М.В. Піменова). За словами А.А. Красавського, «таку інтеграцію наук правомірно визначити як закономірний і необхідний процес еволюції людської цивілізації, що задає вектори подальшого успішного розвитку наукового знання взагалі і гуманітарного зокрема» [19:9].
Не дивлячись на різноманіття дисциплін, всі вони є розвитком, акумуляцією раніше висловлених ідей таких видатних філософів мови, як В. фон Гумбольдт, Л. Вайсгербер, Л. Вітгенштейн, А.А. Потебня, Е. Сепір, Б. Уорф і акцентують увагу на вивченні позамовних реалій, буття, світу через слово. Однією з головних цілей опису мови стає дослідження мовної картини світу. Мова при цьому розглядається як засіб оформлення і втілення знань про світ, як зовнішній, так і внутрішній. Саме мова, за словами В. фон Гумбольдта, «є органом, що створює думку, отже, в становленні людської особи, у формуванні в неї системи понять, у привласненні накопиченого поколіннями досвіду мові належить провідна роль» [13:78].
Центральним терміном у вивченні мовної картини світу є концепт, що привертає увагу багатьох дослідників: лінгвістів, культурологів, філософів. Проте термін концепт в сучасній науці про мову не має однозначного тлумачення: вирішуються питання класифікації концептів, методів їх вивчення, структури концепту і його місця у ряді лінгвістичної термінології. Спірність питання про статус концепту свідчить, перш за все, про труднощі формування нової наукової парадигми.
Разом з широким колом теоретичних розробок, з'явилася велика кількість робіт, в яких представлені конкретні описи тих чи інших концептів. Незважаючи на це, своєчасним і важливим є звернення до вивчення концептуалізації та вербалізації саме страху як з огляду на його приналежність до базових емоцій, так і на те, що ця негативна емоція майже не розглядалась у інтонаційному плані. Окрім цього, актуальність дослідження обумовлена пильною увагою сучасної лінгвістики до проблеми концептуалізації світу (зовнішнього та внутрішнього), а також особливим інтересом до проблеми відображення в мові концептів внутрішнього світу людини.
Об'єктом дослідження виступають засоби реалізації - як вербальні, так і невербальні - емоційного концепту страх у сучасній англійські мові на основі відеофільмів.
Предметом дослідження є інтонаційні, лінгвокогнітивні та семантичні аспекти засобів вираження концепту страх у англомовних фільмах.
Матеріалом для дослідження слугували англомовні фільми «Phone Booth» і «Cellular», а також їх сценарії.
Мета дослідження - опис концепту страх в його мовному та мовленнєвому, а саме інтонаційному та семантичному вираженні.
Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:
1. розкрити психологічні особливості емоції страху;
2. виявити та описати понятійні ознаки концепту страх;
3. проаналізувати інтонаційні особливості вираження емоційного концепту страх у мовленні на матеріалах відеофільмів;
4. з'ясувати семантичну структуру концепту страх в англомовній картині світу;
5. встановити головну лексему позначення страху та синонімічний ряд стилістично нейтральних одиниць на позначення емоційного концепту страх.
Мета та завдання дослідження відіграли важливу роль у виборі основних методів дослідження, серед яких було застосовано: аудитивний та інтонографічний аналізи, концептуальний аналіз (зокрема, фреймове моделювання), якісний аналіз, дедуктивний метод.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше розглядається не лише когнітивний, семантичний, але й інтонографічний підхід до вивчення емоційного концепту страх.
Апробація роботи здійснювалась на наукових конференціях: на міжнародній студентській науково-практичній конференції «Германські мови: основні напрямки дослідження мови і культури» (Житомир, 2009), а також на щорічній науково-звітній конференції студентів університету (Житомир, 2009).
Теоретична значущість полягає у подальшій розробці як семантичного, так і інтонаційного аспектів вираження емоційного концепту страх у емфатичному мовленні, а також у поглибленій розробці самого концепту, з переходом його у такі споріднені концепти як гнів, біль тощо. Окрім цього можливим є порівняння як власне обох концептів, так і особливостей їх вираження в англійській та українській, або ж в англійській та польській мовах.
Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали та результати можуть бути використані в курсах теоретичної фонетики, лексикології, у спецкурсах з когнітивної семантики (пункти 2.4.1., 3.2 плану).
У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, ставиться мета та основні завдання роботи, її теоретичне та практичне значення, вказуються методи дослідження.
У першому розділі висвітлено різні підходи до класифікації видів та форм страху як емоції, вказується на його невербальні (фізіологічні) прояви у різних ситуаціях.
У другому розділі аналізується концептуальна сторона страху, уточнюється поняття концепт, а також протиставляється власне поняттю, а також розглядається його семантична структура в англомовній картині світу.
У третьому розділі проведено інтонографічний та аудитивний аналізи мовлення людей, котрі знаходяться у загрозливій для їхнього життя ситуації і проявляють страх. Окрім цього, частково вказано на гендерні відмінності, які знаходять місце як у невербальних, так і у вербальних засобах вираження емоцій. Також розкрито поняття фрейму і застосовано метод фреймової семантики для аналізу концепту страх. Стисло викладено компоненти емоційного концепту страх у сучасній англійській мові.
У загальних висновках подано основні теоретичні та практичні результати дипломної роботи; окреслено можливі перспективи подальших досліджень з використання матеріалу обраної тематики.
1. Умови виникнення страху, його механізми і форми

1.1 Фізіологічні основи страху

Страх не потребує представлення; кожен з нас на власному досвіді знає це переживання. Поза сумнівом, що проблема страху - центральний пункт, в якому сходяться найважливіші питання психічного життя, як в нормі, так і в патології [35].
У розумінні феномену страху ми зустрічаємося з багатоваріантним визначенням його як складного емоційно-психічного стану. За кожним визначенням стоїть солідна експериментальна база, яка послужила підставою того, що в сучасній психологічній науці склалася певна система вивчення страху, котра включає наукові напрями, підходи, теорії, що визначають особливості виникнення і протікання страху. Серед напрямів виділяються: психофізіологічний, представниками якого є П.К. Анохін, І.П. Павлов, М.Н. Русалова, В.В. Суворова, А. Бандура, Е. Гельгорн, К.І. Ізард, В. Кеннон, Л.А. Орбелі, Я. Рейковський та ін. і психологічний - представники В.К. Вілюнас, П.В. Симонов, В. Вундт, А.Р. Лурія, З. Фрейд та ін. [31:4].
Такі емоції, як страх, гнів і лють, підвищують інтенсивність змінних процесів, призводять до кращого живлення мозку. Вони підсилюють опірність організму перевантаженням, інфекціям.
Представниками психофізіологічного напряму страх розглядається як емоція, що викликається швидким підвищенням нейронної активності. Згідно розробленої К.І. Ізардом теорії «диференціальних емоцій», існує три емоції, пов'язані із зростанням інтенсивності:
· здивування-переляк;
· страх-жах;
· інтерес-збудження [17].
Природжена і набута диференціація цих трьох емоцій готує людину до будь-якого значного, несподіваного зростання стимуляції. Найбільш несподівані і різкі зростання в інтенсивності нейронної стимуляції активують здивування-переляк. Дещо менше зростання призводить до страху або навіть жаху, залежно від тривалості або незвичності стимуляції і від індивідуальних особливостей сприйняття та мислення особи. Найменш різке і несподіване збільшення стимуляції веде до інтересу або ж просто до збудження, коли стимули не сприймаються як невідомі.
Результати досліджень, проведених К.Е. Ізардом, показали, що інтенсивний страх по силі протікання не може порівнятися з жодною з десяти фундаментальних емоцій. Переживання цієї емоції винятково шкідливе для людини, оскільки при великій інтенсивності страху виникає загроза життю. За винятком окремих випадків, коли страх паралізує, зазвичай ця емоція мобілізує енергію на подолання небезпеки.
Боулбі і Грей вважають, що в активації страху певну роль відіграє не лише рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів. Вони встановили, що в емоціях переляку, страху та інтересу-збудження існують компоненти, що частково перекриваються. На підставі всього цього Д.І. Ізард робить висновок, що схожість нейрофізіологічних механізмів дозволяє будь-якій емоції бути активатором страху [38].
У роботі Я. Рейковського «Експериментальна психологія емоцій» описані зміни, які відбуваються в організмі на фізіологічному рівні під впливом страху. Ним встановлені наступні особливості змін:
· збільшення частоти серцебиття, сили серцевих скорочень, звуження кровоносних судин в органах черевної порожнини, розширення периферичних судин (судин кінцівок), розширення коронарних судин, підвищення кров'яного тиску;
· зниження тонусу м'язів шлунково-кишкового тракту, припинення діяльності травних залоз, гальмування процесів травлення і виділення;
· розширення зіниць очей, напруга м'язів, що забезпечують пиломоторну реакцію;
· посилення потовиділення;
· посилення секреторної функції мозкової речовини надниркових залоз, внаслідок чого збільшується кількість адреналіну в крові, що викликає посилення серцевої діяльності, гальмування перистальтики, збільшення вмісту цукру в крові, прискорення здатності крові до згортання [23:55].
Геллхорн у своїх дослідженнях встановив, що при збудливій формі страху (синдром страху-гніву по Ізарду) спостерігається занепокоєння, гіперактивність, симпатичні реакції; при гальмівній формі (синдром страху-страждання) - гіпоактивність, безсилля, парасимпатичні реакції [17].
В результаті дослідження процесу впливу страху на вегетативну систему Е. Геллхорн прийшов до висновку про те, що при дії на людину подразників, які викликають страх, (незалежно від усвідомленості їх), симпатична нервова система організму мобілізує ділянки, за які вона відповідальна, на подолання імовірно загрозливих чинників.
Як видно, для представників психофізіологічного напряму властиво інтерпретувати механізм страху з позицій відомих фізіологічних процесів. При такому підході специфічні особливості диференційованих емоційних переживань відступають на другий план. На перший план висувається загальнобіологічна роль страху.
У представників психологічного напряму у вивченні феномену страху відсутнє єдине розуміння причин і механізму страху. Так, В.К. Вілюнас відзначає, що узагальнюючої теорії страху поки що ще не створено; про те, що немає єдиного розуміння, свідчать, зокрема, ті визначення страху, які ми знаходимо у вітчизняних і зарубіжних роботах останнім часом. Так, у словнику «Психологія» стверджується, що «страх - емоція, котра виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і направлена на джерело дійсної або уявної небезпеки». Автор книги «Психологія особистості» Н.І. Рейнвальд вважає, що «потреба в самозбереженні може залежно від обставин виразитися в пасивно-оборонній емоції - страху». Р.М. Грановська в роботі «Елементи практичної психології» погоджується з тим, що «найсильнішою негативною емоцією є страх, який визначається як чекання і передбачення невдачі при здійсненні дії, котра має бути виконана в даних умовах». У роботі «Неврози у дітей і підлітків» А.І. Захаров пропонує розуміти страх як «афектне загострене сприйняття загрози для життя, самопочуття і благополуччя людини» [31:13].
1.2 Детермінанти страху і тривожності
Тривожність - складна комбінація афектів і афектних структур, котра є ніби фоновою для емоції страху. Багато дослідників в основному вважають причинами страху небезпеку, загрозу, будь-який, який би то не було потенційний збиток як фізичного, так і психологічного характеру.
Одним з варіантів тривожного розладу є панічна атака - це раптово, тобто несподівано виникаючий стан інтенсивно переживаної тривоги, який супроводжується безліччю соматичних і психічних симптомів та відчуттям постійної загрози. Панічна атака досягає апогею протягом декількох хвилин і продовжується в середньому 20-30 хвилин. Проте її тривалість може варіювати як в один, так і в інший бік.
Чи викличе та або інша подія страх чи тривогу, залежить від контексту, в якому вона відбувається, від індивідуальних відмінностей в темпераменті, від особливостей сприйняття і мислення, від характеру схильностей, від досвіду та віку індивіда. Майже всі традиційно виділяють вроджені та набуті причини страху, лише по-різному їх називають, як, наприклад, біологічні і соціальні, природні і похідні від них стимули страху [18].
Як вважає Грей, страх викликає подія, якщо вона не відбувається в очікуваному місці або в очікуваний час, або ж, навпаки, в даному місці або на даний момент є несподіваною. Іншими словами, це подія, котра не відповідає нашим очікуванням, або яка зриває наші плани.
К.Е. Ізард виділяє страх предметний (викликаний людиною або об'єктом) та безпредметний (неусвідомлений, не пов'язаний з чимось конкретним). Крім того, він виділяє чотири класи причин страху.
Перший клас детермінант страху в Ізарда - це зовнішні події і процеси.
Як було сказано вище, детермінанти можуть бути вродженими і набутими. Вроджені детермінанти, як визначає К. Грей, можуть бути чотирьох категорій:
· інтенсивність - до цієї категорії відносяться біль, звук, світло, раптові і неприємні, сприймані як шкідливі і т. п., залежно від індивідуальних особливостей суб'єкта і ситуації;
· новизна - до цієї категорії відносяться незнайомі обличчя і предмети;
· еволюцією вибрані сигнали небезпеки - до цієї категорії відносяться висота і водні глибини, і все, що неминуче веде до загибелі, причому ця неминучість відома суб'єктові підсвідомо;
· сигнали небезпеки, вироблені в соціальній взаємодії, наприклад, гнів або загроза людини, котра сприймається, як сильніша від суб'єкта [17].
Природні, культурні детермінанти страху можуть бути результатом «научіння». Це зафіксовані в суспільстві табу, забобони, соціальні норми і норми моралі. Боулбі виділяє природні - тобто ті ж стимули страху:
· самотність;
· незнайомість;
· раптове наближення;
· раптова зміна стимулу;
· висота;
· біль [17:316-317].
Це те, на що ми реагуємо страхом, тривогою, занепокоєнням відразу, не задумуючись (з цим страхом боротися найважче, оскільки він не піддається раціоналізації та інтелектуальному аналізу; на нього можливий вплив лише за допомогою вольових зусиль).
Стимули, похідні від природних:
· темрява (похідний від самотності та незнайомості);
· тварини (похідний від раптового наближення);
· незнайомі предмети і люди (похідний від незнайомості та новизни).
Це ті стимули, страх перед якими несвідомий, але ми його інколи прагнемо пояснити та усунути за допомогою компенсації і самореалізації.
Культурні стимули, які при ближчому розгляді виявляються пов'язаними і з природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізацією, проекцією, наприклад:
· боязнь злодіїв або привидів (раціоналізація страху темноти);
· страх перед попаданням блискавки (раціоналізація страху грому) [38:11].
Другий клас детермінант страху в Ізарда - це потяги і потреби. Їх роль полягає в збереженні гомеостазу. При прояві болю страх може або підсилювати його, або спонукати суб'єкта до дій, пов'язаних з позбавленням від нього.
Третій клас детермінант страху в Ізарда - емоції. Вони є активаторами страху; окрім того, страх завжди емоційно забарвлений. Переживання страху зазвичай веде до конфлікту між бажанням дослідити і бажанням врятуватися. Цей факт Булл вважає доказом двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій Ізарда інтерпретує конфліктну поведінку як результат вагання між страхом, що спонукає до уникнення, та інтересом, котрий спонукає до дослідницької поведінки.
Четвертий клас детермінант страху в Ізарда - когнітивні процеси суб'єкта. Сюди відноситься уявне відтворення в пам'яті загрозливої ситуації, предмету або людини, тобто антиципація. Людина антиципує все те, з чим вона може зустрітися в зовнішньому середовищі. З одного боку, страх робить неточним пізнавальний процес. З іншого боку, Кемпінськи вважав, що «кожна загрозлива ситуація, як правило, до деякої міри виходить за рамки дійсності, а що може настати в результаті цього, переживається в уяві, і саме ця уява спонукає страх, а не картина актуальної дійсності» [18:132].
1.3 Психоаналітичний погляд на проблему
Традиційна психоаналітична точка зору - страх переживається лише за наявності реальної загрози.
По З. Фрейду, будь-яка ситуація небезпеки включає втрату кохання або об'єкту кохання. Народження є прототипом відчуття небезпеки. Інші найбільш важливі ситуації небезпеки:
1. втрата матері або іншого джерела кохання;
2. загроза кастрації;
3. втрата об'єктів емоційної прихильності;
4. втрата любові суперего [30].
К.Е. Ізард дотримується думки, що «страх може викликатися стражданням, яке пов'язане з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язки між цими відчуттями: через широку розповсюдженість страждання, зв'язок його зі страхом викликає неврози тривожності» [17:315].
Психологічний напрям вивчення феномену страху включає в себе ряд підходів: чуттєвий, когнітивний, психоаналітичний і синтезуючий.
Представниками чуттєвого підходу є В. Джемс, Е. Клапаред, Д. Ланге, І.Б.Тітченер. Дані дослідники вважають, що оцінка ситуації страху формується на основі відчуттів. Так само - як додатковий підсилювач деякого вихідного відношення суб'єкта - розглядав вісцелярні зрушення при страху С.Л. Рубінштейн: «Якщо вимкнути всі периферичні органічні зміни, які зазвичай мають місце при страху, то залишиться швидше думка про небезпеку, аніж відчуття страху: у цьому Джемс правий».
Представники когнітивного підходу М. Симон, Р.С. Лазарус, Р.У.Ліпер, М.С.Зінгер, стверджують, що уявлення про страх як про наявність загрози і неможливість її уникнути виробляється на основі інтелектуальних (когнітивних) процесів. Згідно Р.С. Лазарусу, оцінка емоційної ситуації відбувається завдяки інтелектуальним здібностям, а також якщо індивід оцінює ситуацію як небезпечну і загрозливу - у нього виникає емоція страху [31:13-14].
Проте слід зауважити, що в теоретичних дослідженнях на основі когнітивного підходу феномену страху присутнє певне обмеження, страх розглядається з позицій усвідомленості.
З. Фрейд вказував на обмеженість процесу усвідомлення емоції страху індивідуумом. Висновком до такого твердження послужили клінічні та експериментальні дослідження, результати яких показали, що емоційні процеси при страху усвідомлюються (у вторинному значенні) не повністю і не завжди. Окрім цього, після 30 років копітких досліджень і клінічних спостережень, він зробив дивний висновок, який і по сей день не приймають ні психологи, ні лікарі - висновок, який полягає в тому, що у страху взагалі немає жодного об'єкту. «Страху властиві невизначеність і безоб'єктність» - говорив він. Проте ні в кого не виникає сумнівів, в тому, що страх дійсно існує, як говорить сам же Фрейд, «страх - це завжди щось відчутне і недвозначне, відчуття страху нас ніколи не обманює» [30].
Представниками психоаналітичного підходу до вивчення феномену страху є М.С. Неймарк, Д. Рапапорт, З. Фрейд, Є.Г. Шехтел, С.Р. Роджерс, П.М. Якобсон. Причини, механізми феномену страху криються, як вважають представники даного підходу, в травмуючому минулому індивідуумів. Механізми, розкриті З. Фрейдом, виявляються в «інтимному» найширшого значення. З. Фрейд, вивчаючи витоки нервових розладів своїх багаточисельних пацієнтів, у тому числі патологічний страх, дійшов наступного висновку: «Ми можемо все, що дізнались виразити у формулі: наші істеричні хворі страждають спогадами. Їх симптоми є залишками і символами спогадів про відомі (травматичні) переживання». З. Фрейд досить переконливо розкриває механізм страху і основні напрями його подолання, виходячи з концепції розузгодження психічних образів несвідомої і свідомої сфер духовності.
Сучасний теоретик психоаналізу Є.Г. Шехтел пропонує модифікацію фрейдівської концепції страху. Є.Г. Шехтел бачить обмеженість погляду З. Фрейда на страх і підкреслює його конструктивну функцію. Він не погоджується з фрейдівською тенденцією розглядати страх і зовнішню дію як взаємовиключні. Психоаналіз в дослідженні феномену страху, не дивлячись на свою обмеженість в методах дослідження, показав, що феноменологічні дані в проблемі страху не лежать на «поверхні».
На особливу увагу заслуговує позиція Ф. Крюгера, котрий вважає, що страх як емоція бере участь в репрезентації цілісного світовідчуття людини. У цьому сенсі не викликає сумніву правомірність позиції В.К.Вілюнаса, який пише: «Уявлення… про синтезуючу роль емоції дозволяє оснастити образ як би загальним фундаментом, на який можуть проектуватися, вступаючи у взаємодію, пізнавальні утворення різних рівнів і модальностей» [31:15-16].
У більшості досліджень в області психології емоцій переважає розуміння страху як результату зовні рефлексуючої діяльності суб'єкта, якому відводиться важлива роль у функціонуванні механізмів самозбереження. Як віддзеркалюючий суб'єкт, виступають «організм», «індивід», «особа», «людина».
В.А. Андрусенко пропонує декілька підходів до дослідження феномену страху, котрі дещо відрізняються від загальноприйнятих і засновані на наступних позиціях:
· страх як емоція виступає синтетичною психічною освітою, що репрезентує людині цілісний комплекс внутрішніх і зовнішніх дій;
· синтетичний характер емоції страху забезпечується наявністю в ній як чуттєвої, так і раціональної форм віддзеркалення;
· з гносеологічної точки зору, емоція страху формується як складний психічний образ, котрий прагне до максимальної внутрішньої наочності всього відображального процесу.
Специфіка психічного образу-емоції полягає в тому, що він, з одного боку, втілює в собі вироблені в процесі онто- і філогенетичного розвитку індивіда погляди на навколишній світ, а з іншого - обумовлює предметно-чуттєву орієнтацію людини в цьому світі. Навіть якщо якийсь (чуттєвий або раціональний) компонент психічного образу і домінує над іншим, в ньому зберігаються риси пригніченого компонента [31:16].
Психоаналіз розрізняє страх і фобію (боязнь). Боятися можна темноти або павуків, уколів або сріблястих пітонів з острова Суматра, а ось причина страху нематеріальна; страх викликаний не тим чи іншим об'єктом або подією, а невідомою небезпекою, «яку ще належить виявити». Коли ми маємо справу із страхом, то не можна однозначно сказати, чого саме ми боїмося, оскільки виникає він без всякої видимої причини. Проте, це не означає, що причина відсутня зовсім, і жодного порятунку від страху не існує.
На відміну від фобії, страх не виконує жодної позитивної охоронної або попереджувальної функції. Якщо фобія нагадує про об'єкт небезпеки, від якого потрібно або захищатися, або нападати на нього, або рятуватися втечею, тобто активізує наш потенціал і змушує приймати правильне рішення, то страх, навпаки, є повним ступором, «безпорадністю перед лицем небезпеки». Він паралізує нашу волю, вводить у заціпеніння тіло, і не дозволяє вірно оцінити ситуацію та прийняти правильне рішення, а у ряді випадків навіть ставить під загрозу і саме життя. Цей механізм добре відомий голлівудським режисерам, які змушують героя стояти соляним стовпом саме в той момент, коли на нього на скаженій швидкості мчить вантажівка.
Підручники з психології наводять масу класифікацій різних фобій, а психотерапія непогано навчилася справлятися з деякими з них: як протягом двох днів просто дивитися на комах, потім підійти ближче, потім поторкати пальчиком, а потім звикнете… Проте до рішення питання про страх, який до конкретного об'єкту не зводиться, все це має мало відношення. Адже можна позбавити людину від фобії перед комахами або земноводними, але страх, що лежить в самій основі становлення суб'єкта, залишиться не зворушеним. А просто зміститься з одного об'єкту на інший. На місце, що звільнилося, завжди приходить новий об'єкт, адже краще боятися чогось визначеного, уміло позбавитися від можливої зустрічі з цим об'єктом і таким чином контролювати свої відчуття, ніж піддатися невизначеному і всеосяжному страху. З цієї причини, психоаналіз не бачить особливої цінності в побутових рецептах «як позбавитися від страху», по-перше, тому що універсальних і придатних в будь-якій ситуації порад бути не може, адже всі люди різні, а по-друге, тому що проста адаптація до того або іншого об'єкту фобії ще не позбавляє від страху [38].
Окрім цього, Фрейд вважав, що страх є причиною, а не наслідком деякої душевної травми.
Травма виникає в результаті того, що не існувало захисту від страху, він не був ніяк екранований і несподівано вторгся у внутрішні долі душі. Саме знехтуване уявлення, - говорить Фрейд, - трансформується в страх; він показує себе в тих дірах душевного світу, які суб'єкт не зміг залатати. «Те, що було відкинуте і не прийняте всередину душевного простору, повертається ззовні у формі страху», - повторює французький психоаналітик Жак Лакан у своєму семінарі, присвяченому страху. Іншими словами, всяка травма - це результат вторгнення ніяк несподіваного і нез'ясовного страху.
Страх виявляє себе в ситуаціях порушення звичного життєвого ритуалу або втрати цінного об'єкту [30].
Ще з часів Фрейда, страх прийнято ділити на страх реальний і невротичний.
Реальний страх є для нас чимось сповна раціональним і зрозумілим: це реакція на сприйняття зовнішньої небезпеки. Як такий цей страх є доцільним і виконує сигнальну функцію: небезпека близько, приготуйся до оборони або втечі.
Надзвичайна поширеність афекту страху і схильність людей реагувати страхом в багатьох життєвих ситуаціях частково пояснюється психоаналізом як присутність в психіці ядра почуття страху, що має відношення до ранніх вражень людини. Це, перш за все, враження від акту народження, при якому відбувається таке масоване об'єднання неприємних вражень, яке стає прообразом дії смертельної небезпеки і з тих пір повторюється у нас як стан страху.
Що стосується невротичного страху, то тут існує декілька форм його.
· По-перше, це так званий вільний страх, готовий прив'язатися до будь-якого більш-менш відповідного уявлення. Це безпредметний або безоб'єктний страх. Такий страх називають «страхом чекання» або «боязливим очікуванням». Люди, котрі страждають цим страхом, завжди готові до найгіршого; вони живуть в очікуванні нещастя. Фрейд назвав цей стан «неврозом страху».
· Друга форма страху, на противагу щойно описаній, психічно більш пов'язана і поєднана з певними об'єктами або ситуаціями. Це страх у формі надзвичайно різноманітних і часто дуже дивних «фобій». Деякі з об'єктів і ситуацій, що вселяють страх у невротиків, і для нормальних людей є чимось страшним і мають відношення до небезпеки, і тому ці фобії здаються нам зрозумілими, хоча і перебільшеними по своїй силі. Наприклад, загальнопоширений страх перед плазунами: змії, жаби; а також миші, щури і т.д. Або страхи, пов'язані з небезпекою літати на літаку і їздити на машині. Проте, що нас приголомшує в цих фобіях невротиків - так це не стільки їх зміст, скільки інтенсивність. Страх фобій просто невимовний.
· Є ще одна група фобій, які взагалі складно зрозуміти раціонально. Такими можна вважати ірраціональні страхи відкритих або закритих просторів, або ж багато фобій тварин [35].
1.4 Спроби класифікації видів і форм страху

Залежно від ситуації, що викликає почуття страху, А. Кемпінськи розділяє його на чотири групи:
1. біологічний;
2. суспільний;
3. моральний;
4. дезінтеграційний страх.
Сам автор вважає, що ця класифікація не може бути проведена на підставі аналізу безпосереднього явища переживання страху. При цьому необхідно знати його ґенез. «Це генетична, а не симптоматологічна класифікація. Симптоми можуть бути однакові при різному ґенезі» [18:130].
1.4.1 Біологічний страх
Він викликається якоюсь певною ситуацією і загрожує одному з двох біологічних законів: збереженню власного життя і збереженню життя виду. При загрозі ззовні для першого випадку типовою реакцією є бажання втечі або боротьби, для другого випадку характерна альтруїстична або сексуальна поведінка (навіть якщо вона здається недоречною в даній травмуючій ситуації).
Загроза зсередини організму викликає стан страху без усвідомлення єства небезпеки. Інколи почуття страху супроводжується больовим відчуттям, тоді можливо розпізнати, з якого боку загроза. Причини внутрішньої загрози можуть бути різними. Вони пов'язані з порушенням енергетичного метаболізму. При наростанні загрози наростає страх.
1.4.2 Соціальний страх
Енергетичний та інформаційний метаболізми у людини протікають завдяки її зв'язкам з власним середовищем, а переривання цього зв'язку загрожує перериванню метаболічних процесів, що приводить до загрозливого стану. У цьому сенсі соціальний страх рівнозначний біологічному страху.
Розрив зв'язків людини із суспільним середовищем небезпечний і призводить до смерті (якщо не прямо, то опосередковано). Ізоляція від природного середовища забезпечує не лише безпечний розвиток молодого організму, але і обумовлює розвиток інформаційного метаболізму. Обмін інформації з оточенням може розвиватися лише на базі безпеки, яку якраз і зберігає материнське середовище [18:143].
1.4.3 Моральний страх
Суспільне середовище виконує роль рефлектора, який реєструє нашу поведінку і завдяки цьому дозволяє вносити корективи. Сигнали, що надходять із соціального середовища, виконують роль зворотного зв'язку, який ослаблює, підкріплює або перетворює актуальну функціональну структуру.
Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспільного страху. Суспільне віддзеркалення в цьому випадку піддається інтернаціоналізації (прийняття як власних деяких певних форм поведінки і норм, пропонованих оточуючими, при цьому початково - з повагою, але все-таки як чужі реакції).
Інтернаціоналізація суспільного віддзеркалення полягає в заміщенні зворотних сигналів, що виходять із суспільного середовища, сигналами, що виходять з особистих записів пам'яті. Пам'ять діє стабілізуючим чином: раніше зовнішнє, стає пізніше інтегральною складовою особи. Але перехід зовні всередину пов'язаний з деякою деформацією віддзеркалення, ось чому суперего нерідко досягає жахливих розмірів.
1.4.4 Дезінтеграційний страх
Він з'являється при кожній зміні структури інформаційного метаболізму. Рисою обміну сигналів із зовнішнім середовищем є постійна мінливість. У цій мінливості виявляється певна структура інформаційного метаболізму, до деякої міри аналогічна структурі енергетичного метаболізму.
Структура носить динамічний характер: її потрібно постійно винищувати і знову створювати. При дезінтеграції цієї відносно стабільної запрограмованої структури в організм починають проникати чужі сигнали, що не приймалися раніше, і це спричиняє виникнення страху.
А. Кемпінськи в своїй концепції відносить страх до осьових симптомів неврозу - разом з вегетативними порушеннями, егоцентризмом і невротичним зачарованим кругом. Автор відзначає, що страх в переживаннях людини займає досить велике місце, «тому немає нічого дивного, коли переживання виходять за межі так званої норми, а страх виявляється частіше з перебільшеною силою» [18:119].
При різних хворобливих симптомах страх висувається на перший план. При кожному неврозі страх з'являється, утворюючи кристалічний пункт для інших симптомів.
З метою поглибленого дослідження поняття «страху», необхідно розглянути взаємозв'язки цієї емоції з деякими іншими, а також її цілісне місце в системі душевних станів людини.
1.5 Емоції
Емоціями (афектами, душевними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, тугу, радість, кохання, надію, смуток, відразу, гордість і т. п. Емоції виявляються в певних психічних переживаннях, кожному відомих по своєму досвіду, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний чуттєвий тон, пов'язані з відчуттям задоволення або незадоволення. Задоволення і незадоволення виявляються в певній міміці обличчя і змінах пульсу. При емоціях тілесні явища виражені набагато рідше. Так, радість і веселість виявляються в руховому збудженні: сміх, гучна мова, жвава жестикуляція (діти стрибають від радості), спів, блиск очей, рум'янець на обличчі (розширення дрібних судин), прискорення розумових процесів, наплив думок, відчуття бадьорості. При печалі, тузі, навпаки, є психомоторна затримка. Рухи сповільнені, людина «пригнічена». Постава виражає слабкість м'язів. Блідість шкіри, змарнілі риси обличчя, зменшення виділення секрету залоз, гіркий смак в роті.
На підставі тілесних переживань Кант ділив емоції на:
· Стенічні (радість, натхнення, гнів) - збуджуючі, такі, що підвищують м'язовий тонус, силу;
· Астенічні (страх, туга, печаль) - ті, що ослабляють.
Поділ емоцій на стенічні та астенічні має схематичний характер. Деякі афекти важко віднести в одну або іншу рубрику, і навіть один і той же афект при різній інтенсивності може виявляти то стенічні, то астенічні риси.
Психічна сторона емоцій виявляється не лише в переживанні самої емоції. Гнів, кохання і т.д. впливають на інтелектуальні процеси: уявлення, думки, напрям уваги, а також на волю, дії і вчинки, на всю поведінку. Вплив емоцій на інтелект і волю коливається в дуже широких межах залежно від сили душевного хвилювання.
При сильних афектах (переляк, велика радість, гнів, страх) звичайний хід асоціацій порушується, свідомість буває охоплена одним уявленням, з яким пов'язана емоція, всі інші зникають, виникнення нових уявлень, не пов'язаних з емоцією, гальмується. Подальший перебіг процесів неоднаковий. При радості після первинного «завмирання» настає наплив безлічі уявлень, що знаходяться у зв'язку з обставиною, яка викликала афект. При страху, горі, гніві, виниклі спочатку уявлення залишаються в свідомості на довгий термін. Афект може проявлятися в бурхливих діях і в настільки сильних змінах кровообігу і дихання, що це інколи приводило до непритомності; спостерігалися навіть випадки миттєвої смерті. Людина з досить розвиненими процесами гальмування, не дивлячись на порушення перебігу уявлень при емоціях, здатна правильно оцінити навколишнє оточення, і керувати своїми діями. Такі афектні реакції, властиві здоровій людині, носять назву фізіологічних афектів. Вибухові ж афектні реакції, пов'язані з втратою самовладання, називають примітивними реакціями.
1.5.1 Теорія Джемса - Ланге
Фізичні зміни при емоціях так різко кидаються в око, що на роль їх в емоціях вже давно звернули увагу. Яке ж значення вони мають? Зазвичай представляється такий порядок: зовнішнє роздратування викликає психічну реакцію, наприклад переляк, внаслідок цього з'являється здригання «від переляку», серцебиття.
Ланге і Джемс висунули теорію, що емоції є сприйняттям відчуттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього роздратування. Зовнішнє роздратування, що служить причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, в кровообігу, в тонусі м'язів. Внаслідок цього у всьому тілі при емоції переживаються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.
Звичайно говорять: ми втратили близьку людину, жалюгідні, плачемо; ми зустріли ведмедя, злякалися, тремтимо; ми ображені, приведені в лють, завдаємо ударів. А згідно теорії Джемса-Ланге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; приведені в лють, тому що б'ємо. Якби тілесні прояви не слідували негайно за сприйняттям, то, на їх думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію і в думках віднімемо з неї одне за іншим всі тілесні відчуття, з нею пов'язані, то від неї у результаті нічого не залишиться. Так, якщо з емоції страх усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабкість в тілі і т.д., то не буде і страху. Іншими словами, людська емоція, позбавлена всякої тілесної підкладки, є не що інше, як порожній звук.
Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин в патологічних випадках. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об'єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини. Емоції виражаються мімікою лицьових м'язів, рухами мови, вигуками і звуками.
Одним з найбільш характерних симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла, нерідко воно, перш за все, виявляється на губах. Коли страх зростає до агонії жаху, ми отримуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б'ється абсолютно безладно, зупиняється, і настає непритомність; обличчя покривається мертвотною блідістю; дихання стає важким; погляд спрямовується на об'єкт страху і т.д. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Всі м'язи заклякають і починають конвульсивно рухатися.
В більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Мале дитя не боїться висоти і, сміливо перехилившись вниз, випадає з вікна, якщо воно не випробовувало падіння і т. п. до цього. Лише випробувавши біль за різних умов, воно починає боятися того, що може заподіяти біль.
Те, що називають «відчуттям самозбереження» лише частково є природженим, головним же чином воно розвивається протягом життя на підставі пережитого болю.
У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він додає силу моторним реакціям, він же бере участь у рефлексі іммобілізації («рефлекс уявної смерті»). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншій сприяє тому, що м'язи заклякають.
Різні градації страху у людини виражаються по-різному: жахом, панікою, боязню, тривожністю, боязливим чеканням, пов'язаними із страхом відчуттями покірливості і відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання втекти, безладне дифузне м'язове збудження. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко проходить і може змінитися руховим збудженням. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти такий тягар, стати раптом здатною на таку напругу, яка в звичайному стані немислима.
Страх, якщо він не досягає сили, що гальмує психіку, може повністю поставити мислення собі на службу. Думка прикована до однієї мети: знайти вихід із загрозливого стану. І страх можна переживати в настільки слабкій мірі, що людина виконує свою звичайну роботу, здійснюється звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задвірках свідомості.
Страх - пасивнооборонна реакція. Він вказує на небезпеку чогось від когось сильнішого, на небезпеку, якої потрібно уникнути. Якщо загроза виходить від слабкішого, то це викличе активнооборонну реакцію - гнів. Все залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що у людей слабких, яким важче долати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.
І у дитини, і у дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить нас обережними і має захисне значення. Коли знання світу було нікчемне, а область невідомого величезна, страх тримав людину в своїй владі і змушував її населяти світ страшними чудовиськами і богами [39:19-21]
1.6 Страх і відношення до нього в нормі і патології
1.6.1 Страх як нормальна реакція організму
Страх відчувають всі. Як будь-яка інша емоція, він має позитивні і негативні сторони, відіграє важливу сигнальну роль в житті індивіда, біологічному і соціальному. Зокрема, Ізард вважає позитивними сторонами страху те, що він є застережливим сигналом, і те, що він спонукає активність людини, змінюючи напрям думок і поведінку, а також те, що він підсилює соціальні зв'язки, змушуючи людей просити один одного про допомогу і діяти в небезпечних ситуаціях спільно.
Негативними сторонами страху Ізард вважає те, що пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися в свідомість у снах, тобто страх володіє високою здатністю дезінтегрувати і порушувати діяльність людини. Крім того, Ізард називає страх найнебезпечнішою емоцією, яка при дуже високій інтенсивності знищує організм.
А. Кемпінськи оцінює почуття страху як своєрідну підготовку до грізної події, що настає. Коли ж момент настає, страх втрачає сенс. Страх, як правило, зникає, коли людина опиняється перед лицем небезпеки. Тоді настає активна дія - спроби втечі або боротьби і для страху не залишається місця у свідомості. Почуття страху збільшується у міру наближення небезпечної ситуації. Причому час і простір в цьому періоді надзвичайно подовжуються, як наслідок високої емоційної напруги.
1.6.2 Адекватність страху
Ряд зазвичай вживаних стимул-реакцій страху насправді викликає сміх, інтерес і дослідницьку поведінка. Один із способів досягнення комічного ефекту - уявлення неймовірної структури, яка виявляється безпечною і не порушує встановленого способу сприйняття світу. Інтерес викликає все незвичне; все незнайоме провокує дослідницьку поведінку. Якщо при цьому стимул-реакції говорять про небезпеку або особа сприймає ситуацію як загрозливу, виникає страх.
Почуття страху є суб'єктивним сигналом загрози. Реакція страху тим сильніша, чим менше уміщається сигнал, що приходить, в існуючій структурі взаємодії з довкіллям.
Деякі психіатри говорять про готовність до страху, яка в різній мірі виявляється у кожної людини.
Ситуація страху, як пов'язана з сильною емоційною напругою (позитивного або негативного характеру), включає три елементи: очікування, розрядка, спокій.
Напруга страху зростає, коли немає можливості його розрядки у дії. Уві сні сильніше переживається якась ситуація, ніж наяву, оскільки наяву людина може діяти, а уві сні він безсилий. Людина, зв'язана по руках і ногах, сильніше переживає загрозу, ніж та, що вільно діє. У випадках повного безсилля по відношенню до агресора усвідомлення можливості вчинити самогубство додає відвагу. Якщо загрозлива ситуація розвивається так швидко, що оборона відбувається майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді це відчуття з'являється в третій фазі, коли вже пройде небезпека [39:21-34].
В результаті узагальнення досліджень К.Е. Ізарда і А. Кемпінськи було визначено цілий ряд ситуацій, які викликають у багатьох людей страх. Слід при цьому відзначити, що страх цей буває різного роду, а також різної емоційної насиченості і забарвленості.
Фізіологічний страх - це несвідомий внутрішній страх, що не має, здавалося б, зв'язку з внутрішніми причинами. Він може бути викликаний фізичними діями, внутрішніми нездужаннями, рухом, соматичними захворюваннями. Ось ситуації, в яких він охоплює людину:
· прогулянка у відокремленому місці - там, де все не є знайомим, темно або, як відомо оточуючим, небезпечно;
· швидка їзда на коні або на мотоциклі, автомобілі, що викликає відчуття ризику і стрімкого руху;
· фізичний біль в ситуації бійки, биття, насильства;
· фізичний біль в ситуації самоушкодження, або взагалі від відчуття раптового внутрішнього чи випадкового зовнішнього болю;
· сердечні болі і спазми;
· хвороба або можливість хвороби, а також вірогідність її загострення.
Для цього страху характерне те, що той, хто відчуває його, не може його ні пояснити, ні описати. Відчуття внутрішні, розмиті, а тому страх важко здолати.
Соціальний страх пов'язаний із моральними установками людини, з характером взаємин у соціумі, з соціальним статусом і відчуттям відповідальності. Це страх усвідомлений, його можна проаналізувати і передати словесно. Для його подолання треба розширити конфліктну ситуацію, з якою він пов'язаний. Такий страх виявляється у наступних ситуаціях:
· зустріч на вулиці з незнайомою людиною або з групою чужих, сторонніх людей;
· конфлікт на службі з начальником, підлеглим, членами колективу (будь-якого соціального об'єднання - на роботі, навчанні або за місцем проживання і т. п.;
· домашній конфлікт, в сім'ї або ж з іншими родичами;
· невідповідність сподіванням або довірі друга;
· невідповідність очікуванням і надіям, що покладаються на суб'єкта батьками, братом або сестрою (старшими або молодшими), власною іншими родичами, - невиправдана довіра і відчуття провини перед ними;
· необхідність прийняти рішення і вірогідність при цьому зробити невірний крок або вибір;
· необхідність узяти на себе відповідальність за іншого або взагалі за всіх - наприклад, за виконання роботи, за результати зробленого;
· нерозуміння намірів і прагнень суб'єкта з боку друзів, чоловіка (подружжя), батьків, членів колективу, а також з боку старших по рангу або за віком;
· тиск на особу суб'єкта з боку когось сильнішого, але менш розумнішого (кому не хочеться і навіть не слід підкорятися);
· небажана зустріч з відомою людиною з відомої причини (і, можливо, за певних обставин);
· невідповідність суб'єкта його соціальному статусу і місцю (бажаному або ж передбачуваному).
Ці ситуації можуть бути як реальними, так і уявними. Значущість їх може бути навіть перебільшена суб'єктом, а переживання страху - як несвідомим, так і відомим самому суб'єктові - що передається багатьма словами, психологічними проблемами і міжособовими стосунками. Цей страх зазвичай маскується і ховається за різного роду психологічними захистами.
Містичний страх - це страх забобонний, він викликаний невпевненістю, прагненням зазирнути в своє майбутнє і неможливістю, як здається, це зробити. Цей страх буває пов'язаний з відчуттям благоговіння або з якоюсь внутрішньою, нез'ясовною забороною і невідомим відчуттям незрозумілої небезпеки. Подібний страх з'являється в наступних ситуаціях:
· при знаходженні в темній кімнаті, особливо якщо невідомо, що це за кімната, чи присутній в ній ще хтось, або ж відомо, що це місце має погану славу, а також в тому випадку, якщо суб'єкт відчуває, що його є за що покарати (залишивши в темряві і на самоті);
· при самотній прогулянці в лісі, таємничому і тихому, де мимоволі здригаєшся від будь-якого шереху;
· при несподіваній зустрічі з кимось знайомим, яка раптом чомусь лякає і тлумачиться суб'єктом або оточуючими як несприятливий знак;
· при несподіваній зустрічі (наприклад, з незнайомим обличчям) у сутінках, в безлюдному або таємничому місці, а також у несподіваному місці чи в несподіваний час;
· при несподіваному вгадуванні думок або відчуття суб'єкта - його знайомим чи взагалі малознайомим (що особливо неприємно і лякає);
· при передчутті (мотивованому або навіть ніяк не мотивованому), що щось важливе в житті суб'єкта може не статися;
· при фіксації суб'єкта на власних відчуттях, коли він знаходиться на кладовищі - вночі або вдень;
· при пробудженні від кошмарного сновидіння, яке, можливо, тлумачиться суб'єктом, як пророче.
Це той страх, який у будь-який момент може перетворитися і оформитися в жах невідомої сили і який виникає з неймовірної причини. Він буває ще сильнішим через те, що людина відчуває своє безсилля перед ним, не розуміє його причин і, як правило, не відає способів, як з ним боротися.
2. Концепт як об'єкт лінгвістичних досліджень

2.1 Поняття концепту у сучасній лінгвістиці

Природа і аспекти диференціації феноменів образ і поняття / концепт до теперішнього часу не мають однозначних трактувань ні в лінгвістиці, ні у філософії, ні в логіці. Загальне поняття розглядається як акт нашої свідомості; слово добуває переживання, котре випускає імпульси емоційного спектру. Визначення емоції також характеризується різноманіттям ознак і точок зору, що адекватним чином відбивається на вирішенні проблеми статусу і сутності понять образ, концепт, емоція, що є фундаментальними при дослідженні і описі художнього тексту / дискурсу як ексклюзивної комунікативної одиниці [36].Ю.С. Степанов вважає, що концепт і поняття є термінами різних наук: поняття вживається головним чином у філософії і логіці, а термін «концепт», будучи терміном математичної логіки, закріпився останнім часом в науках про культуру, мову, лінгвокультурологію, культурологію [28:43].
Концепт у філософії і лінгвістиці - вміст поняття, смислове значення імені (знаку). Відрізняється від самого знаку і від його наочного значення (денотата, об'єму поняття). Ототожнюється з поняттям і сигніфікатом [37].
У найзагальнішому вигляді концепт, на думку Ю.С. Степанова, можна представити з одного боку, «як згусток культури в свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини і, з іншого боку, концепт - це те, за допомогою чого людина сама входить в культуру, а в деяких випадках і впливає на неї» [28:43].

2.2 Концепт і поняття

Питання про співвідношення термінів «концепт» і «поняття» залишається як і раніше багато в чому дискусійним в сучасній теорії мови.
Про багатоплановість поняття концепт свідчить дефініція в Логічному словнику: «Концепт (від лат. conceptus - поняття) - цілісна сукупність властивостей об'єкту. Відповідно до традиції, що склалася, в природній мові під концептом розуміється той абстрактний вміст, розуміння якого є необхідною умовою адекватного вживання даного імені. Різні імена можуть позначати один і той же об'єкт і при цьому виражати різний абстрактний вміст, але не навпаки» [34].
Тут концепт представлений як культурно-інформаційна одиниця, створена в процесі зведення результатів дослідного пізнання дійсності до об'ємів, які здатна утримати людська пам'ять, і співвіднесена з культурно-ціннісними домінантами, вираженими в релігії, ідеології, мистецтві, науці.
Концепти вступають у системні відносини схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами, утворюючи концептосферу.
Концепти утворюють «свого роду культурний шар, що є посередником між людиною і світом» [3:3]. Цей підхід перекликається з етнографічним визначенням феномену культури, сформульованим Е.Б. Тайлором: «культура складається в цілому із знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства» [34]. В рамках такого підходу акцент робиться на контекстуальному зв'язку індивіда, що формується в свідомості, або колективу концепту з уже засвоєними всеосяжними суспільними цінностями даного соціуму. Такі абстрактні поняття, як істина, доля, совість, свобода, гріх, праця, час, простір, душа, дружба, нудьга є ключовими концептами культури, обумовленими нею базовими одиницями картини світу [11; 20; 34]
Для того, щоб зрозуміти концепт, не обов'язково знати значення слова, що зареєстроване в словниках і служить позначенням концепту, досить уміти поводитися з вмістом складових значення [4; 16].
Широкого значення концепт набув у працях О. Селіванової, яка прирівнює його до логічного судження, представленого в мовній формі. Вчена зазначає, що «концепт відображає предмет реального чи ідеального світу і зберігається в пам'яті носіїв мови як вербальний субстрат; у ракурсі узагальнено-відображальної функції свідомості концепт є чуттєво-пізнавальною абстракцією предметів та явищ; у психологічному аспекті концепт виступає як розумовий і психологічний образ об'єкта; на основі інтегративного принципу концепт - це різносубстантна одиниця свідомості, що містить уявлення, образи, гештальти, поняття» [25:111].
Використання того факту, що знакова одиниця, узята поза контекстом, може бути асоціативно зв'язана з безліччю різних концептів, є важливим елементом комунікативної компетенції, що дозволяє створювати «витончені мовні фігури», засновані на двозначності: загадки, евфемізми, іносказання, підтексти, натяки і тому подібне (ці явища приблизно відповідають тому, що В.В. Дементьєв позначає терміном «непряма комунікація»).
З точки зору когнітивної лінгвістики, концепт репрезентується в мові готовими лексемами, поєднаннями фразеологізмів, вільними сполученнями слів, структурними і позиційними схемами пропозицій, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти), текстами і сукупностями текстів (при необхідності наукового пояснення або обговорення складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів) [16].
Згідно електронного словника ABBYY ® Lingvo ® 12 ©, «поняття - це одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності; розуміння кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду; думка про що-небудь, погляд на щось; сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось» [40]. Тут варто зазначити, що термін «концепт» не рівнозначний терміну «поняття». Як зазначає Ю.С. Степанов, концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як «пучок» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово: «концепти не лише не осмислюються, вони переживаються. Вони - предмет емоцій, симпатій, антипатій, а інколи і зіткнень» [28]. В цьому випадку сприйняття та осмислення об'єкту здійснюється через призму власного досвіду та індивідуального ставлення до нього.
2.3 Актуалізація концепту у мові

Концепт не є замкнутою одиницею; точніше, «згусток сенсів» [28], з яким прийнято ототожнювати концепт, є лише однією з його сторін. Концепти актуалізуються в мовній практиці, втілюються в текстах, з опорою на які дослідники будують свої описи. Безперечно, актуалізація концепту залежить від його семантики і структури, бо є їх розгортанням. Проте, між концептом і його актуалізацією немає тотожності. Перш за все, з методологічної точки зору саме розмежування між концептом і його актуалізацією дозволяє використовувати кількісні методи дослідження, які в рамках «енциклопедичного» підходу до опису концепту виявляються непридатними. А оскільки тексти, в яких актуалізується концепт, відображають соціокультурні і політичні умови епохи, подібний підхід дає можливість розглянути позамовні процеси як чинники розвитку концептосфери, виявити деякі важливі аспекти взаємодії між концептуальною картиною світу і широким культурним контекстом. Нарешті, саме кількісні дослідження актуалізації концепту здатні проявити ті дії культурного контексту на мовну картину світу, які не знаходять прямого віддзеркалення в структурі концепту, не закріплюються в ній, а отже, дозволяють зробити опис того або іншого концепту глибшим, багатовимірним, виявити нові аспекти його функціонування і розвитку, які не можна виявити при «енциклопедичному» підході.
Будь-яка актуалізація концепту є вживанням пучка ознак, що формують прототип, до конкретної ситуації або конкретного феномену, тобто є актом категоризації. За великим рахунком, прототип птах зрівнює між собою горобця, курку і страуса: хоча вони різною мірою відповідають ознакам «ідеального птаха», вони все одно категоризуються як птахи. Якщо звернутися до аналізу конкретних прикладів категоризації, то фокус уваги зміститься з концепту як самостійного, самоцінного об'єкту опису, що розглядається поза його функціонуванням, на саме функціонування, яке немислиме без модифікацій і трансформацій ідеальної структури концепту, що виникають в результаті його «зіткнення» з дійсністю.
Інколи під впливом соціокультурних і політичних умов деформується актуалізація концепту, але не сам концепт. Це може виявлятися в тому, що частота використання ко и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.