На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття фонеми у вивченн звукв мови (фонологї) - її делмтативна та кульмнативна функцї в парадигматиц й синтагматиц, поняття фонологчної системи. Фонологчн школи: концепцї фзичної, семотичної реальност, морфемност та дахрончної рол.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


18
Реферат на тему
Фонологічна система мови
ПЛАН

1. Передумови фонології
2. Поняття фонеми
3. Фонеми в парадигматиці й синтагматиці
4. Поняття фонологічної системи
5. Фонологічні школи
Використана література
Вивчення звуків мови, їх акустичних і артикуля-ційних особливостей по суті почалося з часу заро-дження науки про мову. Однак таке вивчення радше стосується фізики й фізіології. Справжнім лінгвіс-тичним об'єктом звуки стали тоді, коли їх почали вивчати у співвіднесенні з планом змісту мови, з їх-нім функціональним аспектом, тобто з виникненням фонології.
1. Передумови фонології

Найнижчим рівнем мовної структури, як уже за-значалося, є фонологічний. Основною одиницею фоно-логічного рівня є фонема.
Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті люди-ни він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні «мовний звук». Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 p., а потім використовував Ф. де Соссюр. У Соссюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, надавши йому нового змісту. Він, зокрема, акцентуючи на не-збігу фізичних і функціональних властивостей звука, чітко протиставляє звук як «минуще фізично-акус-тичне явище» і фонему як стійке уявлення про звук, «психічний еквівалент звука» [Бодуэн де Куртенэ 1963а: 351]. Отже, Бодуен де Куртене розглядав фоне-му не як носія певного смислу, а скоріше як організа-ційний центр, навколо якого групуються в нашій сві-домості звуки мовлення, що виконують у мові тотожні функції.
Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психічний підхід до фонеми він об'єднав з функціональним. Смислорозрізнювальна роль фонеми виходить на передній план: «Фонемою називається найкоротше спільне фонетич-не уявлення даної мови, здатне асоціюватися зі смис-ловими уявленнями і диференціювати слова» [Щерба 1971: 121]. У своїй праці «Фонетика французької мови» (1937) він пише: «У живому мовленні вимовля-ється значно більша, ніж ми це звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об'єднуються в порівняно невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова та їх форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці зву-кові типи мають на увазі, коли говорять про окремі звуки мови. Ми будемо називати їх фонемами. Різні звуки, які реально вимовляють, є тим конкретним, у якому реалізується загальне (фонема), будемо назива-ти відтінками фонем» [Щерба 1974: 132].
Праці Бодуена де Куртене і Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважають М. С. Трубецького. У ґрунтовній новаторській праці «Основи фонології» (вийшла в 1939 р. в Пра-зі німецькою мовою, а російською мовою в Москві в 1960 р.) він виклав свою теорію фонем. Зі структур-но-семантичного і функціонального підходів автор дав визначення таких важливих фонологічних по-нять, як фонема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (во-калічні, консонантні, просодичні), увів поняття нейт-ралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єд-нує фонеми, що нейтралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив детальну класифікацію фонологіч-них опозицій.
Трубецькому належить уведення терміна фоноло-гія і виокремлення фонології в окрему науку, яка ви-вчає структурні й функціональні закономірності звуко-вої будови мови. Фонологія відрізняється від фонети-ки, що вивчає звучне мовлення в його фізичному, акустико-артикуляційному аспекті. Фонологію ще на-зивають функціональною фонетикою.
У фонології розрізняють два рівні -- сегментний і суперсегментний (просодичний). Сегментний рівень складається з одиниць, які виділяються на основі сег-ментації. Суперсегментний рівень складається з оди-ниць, які виділяються відносно сегментних одиниць (просодія складу, слова, фрази). Основною одиницею сегментного рівня більшості мов світу є фонема, в дея-ких мовах Південно-Східної Азії -- силабема.
2. Поняття фонеми

Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і про-тиставити. Протиставлення, або опозиція, -- основне поняття фонології. Опозиції бувають релевантні, тоб-то такі, які служать для розрізнення значеннєвих оди-ниць, і нерелевантні -- які не служать для розріз-нення значеннєвих одиниць мови. Наприклад, опо-зиція <а>, <и>, <у> у словах дам -- дим -- дум є релевантною, бо саме цими протиставленими одини-цями різняться наведені слова і відповідно їхні значення. Опозиція [у] -- [г] в російській мові є не-релевантною, бо не впливає на розрізнення смислів: [уол] -- [гол].
Фонема (від грец. phonema «звук, голос») -- мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць -- морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них -- і для розпізнан-ня та розрізнення слів.
Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг -- ліг -- ніг -- ріг -- фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] -- [л'іг] -- [н'іг] -- [р'іг] -- [ф'іг]) засвідчує наяв-ність в українській мові фонем <б'>, <л'>, <н'>, <р'>, <ф'>, а протиставлення голосних у словах рос. спгол [стол] -- стал [стал] -- стул [стул], англ. bet [bet] «би-тися об заклад» -- but [t>At] «але» -- bit [bit] «кусок» -- beat [bi:t] «бити», «удар» -- bought [bo:t] «past від buy «купувати» -- bat [baet] «кажан» -- boot [bu:t] «чере-вик» засвідчує наявність у російській мові фонем <о>, <а>, <у>, а в англійській -- <е>, <л>, <і>, <і:>, <о:>, <ае>, <и:>.
Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й роз-різнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конс-титутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна -- з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (роз-пізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'яза-ні відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної -- відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежування не має принципового зна-чення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.
Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фо-нем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'я-зана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це є можливим завдяки наяв-ним обмеженням на появу певних елементів у мовлен-нєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [г\] в англійській -- сигналізує про відсутність перед цією фонемою мор-фемної (словесної) межі; в японській -- алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим вказує на межу слова, а в інших позиціях фонема <д> реалі-зується в алофоні [ті].
Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що досягається завдя-ки наголосу і сингармонізмові.
3. Фонеми в парадигматиці й синтагматиці

Хоча фонема -- найменша сегментно (лінійно) непо-дільна мовна одиниця, однак вона є складним явищем: має багато ознак. Ознаки бувають диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (нерозрізнювальні). Пояс-нимо це на прикладі російських приголосних [д] і [г] (див. схему). Фонеми російської мови <д> і <г> мають по чоти-ри ознаки. Для першої фонеми -- це передньоязиковість, дзвінкість, твердість і проривність, для другої -- задньоязиковість, дзвінкість, твердість і проривність. Якщо у першому випадку всі ознаки використовують-ся для протиставлення іншим фонемам (передньоязиковість <д> протиставляється губності <б> (дар -- бар), дзвінка <д> має парну глуху <т> (дом -- том), твердість <д> протиставляється м'якості <д'> (дома -- Дёма [д'бмъ]), а проривність -- фрикативним, африка-там тощо (дам -- зам), то в другому випадку для про-тиставлення іншим фонемам використовується лише дві ознаки -- задньоязиковість (гор -- бор) і дзвінкість (гол -- кол). Усі перелічені ознаки фонем <д> і <г> є диференційними, бо саме за ними фонеми <д> і <г> протиставляються відповідно фонемам <б>, <т>, <д'>, <з> і <б> та <к>. Ознаки твердість і проривність фонеми <г> не використані для розрізнення: в російсь-кій мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися твердим і м'яким чи проривним і фрикативним [г] (заміна проривного [г] [гъллва] на фрикативний [уьллва] не впливає на смисл). Однак без цих ознак не може існувати фонема <г> як така. Такі ознаки нази-ваються інтегральними (заповнювальними).
Диференційні й інтегральні ознаки в різних мовах не збігаються. Так, зокрема, проривність <ґ> в україн-ській і німецькій мовах є диференційною ознакою (пор.: укр. грати «виконувати що-небудь на музичному інс-трументі» і ґрати «загорожа із переплетених метале-вих прутів», гніт «гноблення» і ґніт «шнур, що вико-ристовується для горіння в освітлювальних приладах»; нім. Hans «власне ім'я Ганс» і Gans «гуска»). Вібрантність фонеми <р> і плавність фонеми <л> для української мови є диференційними ознаками (рак -- лак, рама -- лама, рай -- лай, рук -- лук, ром -- лом та ін.), тоді як для японської мови -- інтегральними (заміна <р> на <л> не зумовлює зміну значення слів). Та й самі інтег-ральні ознаки подібних фонем у різних мовах не збіга-ються (пор. вимову <р> в українській, німецькій, фран-цузькій та англійській мовах).
Як диференційні використовуються такі ознаки фонем:
ознаки за способом творення звуків: прорив-ність, фрикативність, зімкнено-прохідність, африкатив-ність тощо;
ознаки за місцем творення звуків: передньоязиковість, задньоязиковість, середньоязиковість, губність (лабіальність), глотковість (фарингальність), горловість (ларингальність) тощо (приклади до (1) і (2) див. вище щодо фонем російської мови <д> і <г>);
м'якість і твердість (укр. лин [лин] -- линь [лин'], стан [стан] -- стань [стан'], син [син] -- синь [син'], п'ят [пйат] -- п'ять [пйат'], рис [рис] -- рись [рис'], біла [б'їла] -- біля [б'їл'а]; рос. мел [м'эл] -- мель [м'эл'], вон [вон] -- вонь [вон'], топ [топ] -- топь [топ'], кров [кроф] -- кровь [кроф'], быт [быт] -- быть [быт'], бит [б'ит] -- бить [б'ит'], вяз [в'ас] -- вязь [в'ас']);
довгота і короткість (англ. cart [ka:t] «віз» -- cut [kAt] «різати», port [po:t] «порт» --pot [pot] «горщик», seat [si:t] «сидіння (місце)» -- sit [sit] «сідати», meat [mi:t] «м'ясо» -- mitifmit] «рукавичка», leave [li:v] «від-ходити, від'їжджати» -- live [liv] «жити»; нім. ihm [i:m]
«йому» -- іт [іт] «в», Beet [be:t] «клумба» -- Bett [bet] «ліжко»; чеськ. pas «пояс» -- pas «паспорт»);
навальність (носовий характер) -- неназальність (ротовий характер) (англ. sing [sir\] «співати» -- sin [sin] «гріх», thing [Gill] «річ» -- thin [0m] «тонкий»);
відкритість -- закритість (фр. fait [fe] «факт», fee [fe] «фея»).
У мовах світу використовується загалом 12 ознак (див. с 230--231). Отже, фонему можна операциональ-но представити як низку диференційних й інтеграль-них ознак.
Усе розглянуте стосується парадигматичного аспек-ту фонем, де кожна фонема як постійна одиниця (ін-варіант) протиставляється всім іншим фонемам у фонологічній системі й характеризується певним на-бором диференційних та інтегральних ознак. При роз-гляді фонем у парадигматиці абстрагуються від змін, яких зазнають фонеми в реальному мовленні. У мов-леннєвому потоці (в синтагматиці) фонеми потрап-ляють у різні позиції, які можуть бути сильними і слаб-кими. Сильними позиціями називають такі відрізки звучання, в яких протиставлення і розрізнення слів до-сягає найбільшої міри. Слабкими вважають такі пози-ції, де протиставлення є неповним або зовсім зникає. Наприклад, для голосних у слов'янських мовах силь-ною є позиція під наголосом, а слабкою -- ненаголошена позиція. Пор.: укр. сёла [сёла] і села [сеила]; рос. вол і воловой [въллвбх], вал і валовой [въллвох], ток і токо-вой [тъклвб;], так і таковой [тъклвб!]. Для приголос-них сильною є позиція перед голосними і сонорними (рос. голос, колос, зной, сниться), слабкою -- перед інши-ми приголосними (укр. просьба [прбз'ба], боротьба [бо-род'ба]; рос. сдать [здат'], легко [л'еихко]).
Сильні й слабкі позиції в різних мовах не збігають-ся. Так, зокрема, позиція кінця слова для приголосних російської, польської і німецької мов є слабкою (рос. луг [лук] -- лук [лук], гриб [гр'ип] -- грипп [гр'ип]; польськ. grad [grat] «град» -- grat [grat] «стара річ», pod [pot] «під» --pot [pot] «піт»; нім. Rad [rat] «колесо» -- Rat [rat] «ратуша», Bund [bunt] «союз» -- bunt [bunt] «пістрявий», Tod [tot] «смерть» -- tot [tot] «мертвий»). В українській і англійській мовах кінець слова є силь-ною позицією (укр. Обійдемось без ваз і Обійдемось без вас, У мене гриб і У мене грип, Важ хліб і Ваш хліб; англ. bag[bseg] «сумка, портфель» і back [baek] «спина», wide [waid] «широкий» і white [wait] «білий», hard [ha:d] «твердий, сильний, важкий» -- heart [ha:t] «серце»).
Таким чином, у мовленні виступають уже не фоне-ми, а їх представники, позиційно зумовлені звуки, які називаються варіантами фонем, або алофонами. Так, [еи] в слові село [сеило] є алофоном фонеми <е>, [т] в рос. слові сад [сат] є алофоном фонеми <д>, а [ф] в слові травка [трафкъ] -- алофоном фонеми <в>.
Варіанти фонем, або алофони, потрібно відрізняти від варіацій. Варіації -- це індивідуальні, територіаль-ні і позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють розуміння (сприймання). Так, кожному індивіду притаманні певні особливості ви-мовляння звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення то-що). Інколи особливі орфоепічні «норми» охоплюють мовців певної території (полтавське пом'якшене [л], дуже заднє й трохи підвищене [а], наближене до [о], бойківське обнижене [и], що нагадує [ы] російської мови, львівське шепеляве м'яке [сш], покутське наго-лошене [и], наближене до [є] тощо). Яскравим прикла-дом позиційних варіантів може слугувати перехід [и] в [ы] в російській мові після прийменників і префіксів на приголосний (идейный -- безыдейный, Я с Ирой [йа сь'іроі]), а також так звані акомодовані голосні (укр. няня [н'ан'а]; рос. мял [м'ал], мять [м'ат'] тощо). На противагу варіантам, які призводять до утворення омо-фонів (див. вищенаведені рос. гриб і грипп, луг і лук, нім. Rad і Rat, Bund і bunt та ін.), варіації -- це «не-винні відтінки», які не впливають на розуміння. Якщо варіанти -- це звучання сигніфікативно слабких пози-цій, то варіації -- це звучання перцептивно слабких позицій.
Отже, фонема як недоступна безпосередньому спри-йняттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реа-лізується в мовленні. У філософському плані відношен-ня фонеми і звука можна визначити як відношення сут-ності та явища. Одній фонемі можуть відповідати кіль-ка звуків (алофонів), кожен з яких співвідноситься з певною позицією так, що різні алофони, як правило, не трапляються в одній і тій же позиції. Алофони однієї фонеми утворюють ряди звуків, які чергуються пози-ційно і перебувають між собою у відношенні контрасту (рос. [о -- л -- ъ] в словах воды [воды], вода [влда], водяной [въд'эиноа]), де кожен елемент можливий тільки в певній фонетичний позиції. Тому фонему можна визначати як ряд звуків, які позиційно чергуються. Ря-ди можуть бути паралельними для одних позицій і пе-рехресними для інших и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.