Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Поняття фонеми у вивченн звукв мови (фонологї) - її делмтативна та кульмнативна функцї в парадигматиц й синтагматиц, поняття фонологчної системи. Фонологчн школи: концепцї фзичної, семотичної реальност, морфемност та дахрончної рол.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Ин. языки. Добавлен: 14.08.2008. Год: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


18
Реферат на тему
Фонологічна система мови
ПЛАН

1. Передумови фонології
2. Поняття фонеми
3. Фонеми в парадигматиці й синтагматиці
4. Поняття фонологічної системи
5. Фонологічні школи
Використана література
Вивчення звуків мови, їх акустичних і артикуля-ційних особливостей по суті почалося з часу заро-дження науки про мову. Однак таке вивчення радше стосується фізики й фізіології. Справжнім лінгвіс-тичним об'єктом звуки стали тоді, коли їх почали вивчати у співвіднесенні з планом змісту мови, з їх-нім функціональним аспектом, тобто з виникненням фонології.
1. Передумови фонології

Найнижчим рівнем мовної структури, як уже за-значалося, є фонологічний. Основною одиницею фоно-логічного рівня є фонема.
Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті люди-ни він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні «мовний звук». Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 p., а потім використовував Ф. де Соссюр. У Соссюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, надавши йому нового змісту. Він, зокрема, акцентуючи на не-збігу фізичних і функціональних властивостей звука, чітко протиставляє звук як «минуще фізично-акус-тичне явище» і фонему як стійке уявлення про звук, «психічний еквівалент звука» [Бодуэн де Куртенэ 1963а: 351]. Отже, Бодуен де Куртене розглядав фоне-му не як носія певного смислу, а скоріше як організа-ційний центр, навколо якого групуються в нашій сві-домості звуки мовлення, що виконують у мові тотожні функції.
Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психічний підхід до фонеми він об'єднав з функціональним. Смислорозрізнювальна роль фонеми виходить на передній план: «Фонемою називається найкоротше спільне фонетич-не уявлення даної мови, здатне асоціюватися зі смис-ловими уявленнями і диференціювати слова» [Щерба 1971: 121]. У своїй праці «Фонетика французької мови» (1937) він пише: «У живому мовленні вимовля-ється значно більша, ніж ми це звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об'єднуються в порівняно невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова та їх форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці зву-кові типи мають на увазі, коли говорять про окремі звуки мови. Ми будемо називати їх фонемами. Різні звуки, які реально вимовляють, є тим конкретним, у якому реалізується загальне (фонема), будемо назива-ти відтінками фонем» [Щерба 1974: 132].
Праці Бодуена де Куртене і Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважають М. С. Трубецького. У ґрунтовній новаторській праці «Основи фонології» (вийшла в 1939 р. в Пра-зі німецькою мовою, а російською мовою в Москві в 1960 р.) він виклав свою теорію фонем. Зі структур-но-семантичного і функціонального підходів автор дав визначення таких важливих фонологічних по-нять, як фонема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (во-калічні, консонантні, просодичні), увів поняття нейт-ралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єд-нує фонеми, що нейтралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив детальну класифікацію фонологіч-них опозицій.
Трубецькому належить уведення терміна фоноло-гія і виокремлення фонології в окрему науку, яка ви-вчає структурні й функціональні закономірності звуко-вої будови мови. Фонологія відрізняється від фонети-ки, що вивчає звучне мовлення в його фізичному, акустико-артикуляційному аспекті. Фонологію ще на-зивають функціональною фонетикою.
У фонології розрізняють два рівні -- сегментний і суперсегментний (просодичний). Сегментний рівень складається з одиниць, які виділяються на основі сег-ментації. Суперсегментний рівень складається з оди-ниць, які виділяються відносно сегментних одиниць (просодія складу, слова, фрази). Основною одиницею сегментного рівня більшості мов світу є фонема, в дея-ких мовах Південно-Східної Азії -- силабема.
2. Поняття фонеми

Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і про-тиставити. Протиставлення, або опозиція, -- основне поняття фонології. Опозиції бувають релевантні, тоб-то такі, які служать для розрізнення значеннєвих оди-ниць, і нерелевантні -- які не служать для розріз-нення значеннєвих одиниць мови. Наприклад, опо-зиція <а>, <и>, <у> у словах дам -- дим -- дум є релевантною, бо саме цими протиставленими одини-цями різняться наведені слова і відповідно їхні значення. Опозиція [у] -- [г] в російській мові є не-релевантною, бо не впливає на розрізнення смислів: [уол] -- [гол].
Фонема (від грец. phonema «звук, голос») -- мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць -- морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них -- і для розпізнан-ня та розрізнення слів.
Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг -- ліг -- ніг -- ріг -- фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] -- [л'іг] -- [н'іг] -- [р'іг] -- [ф'іг]) засвідчує наяв-ність в українській мові фонем <б'>, <л'>, <н'>, <р'>, <ф'>, а протиставлення голосних у словах рос. спгол [стол] -- стал [стал] -- стул [стул], англ. bet [bet] «би-тися об заклад» -- but [t>At] «але» -- bit [bit] «кусок» -- beat [bi:t] «бити», «удар» -- bought [bo:t] «past від buy «купувати» -- bat [baet] «кажан» -- boot [bu:t] «чере-вик» засвідчує наявність у російській мові фонем <о>, <а>, <у>, а в англійській -- <е>, <л>, <і>, <і:>, <о:>, <ае>, <и:>.
Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й роз-різнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конс-титутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна -- з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (роз-пізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'яза-ні відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної -- відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежування не має принципового зна-чення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.
Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фо-нем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'я-зана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це є можливим завдяки наяв-ним обмеженням на появу певних елементів у мовлен-нєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [г\] в англійській -- сигналізує про відсутність перед цією фонемою мор-фемної (словесної) межі; в японській -- алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим вказує на межу слова, а в інших позиціях фонема <д> реалі-зується в алофоні [ті].
Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що досягається завдя-ки наголосу і сингармонізмові.
3. Фонеми в парадигматиці й синтагматиці

Хоча фонема -- найменша сегментно (лінійно) непо-дільна мовна одиниця, однак вона є складним явищем: має багато ознак. Ознаки бувають диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (нерозрізнювальні). Пояс-нимо це на прикладі російських приголосних [д] і [г] (див. схему). Фонеми російської мови <д> і <г> мають по чоти-ри ознаки. Для першої фонеми -- це передньоязиковість, дзвінкість, твердість і проривність, для другої -- задньоязиковість, дзвінкість, твердість і проривність. Якщо у першому випадку всі ознаки використовують-ся для протиставлення іншим фонемам (передньоязиковість <д> протиставляється губності <б> (дар -- бар), дзвінка <д> має парну глуху <т> (дом -- том), твердість <д> протиставляється м'якості <д'> (дома -- Дёма [д'бмъ]), а проривність -- фрикативним, африка-там тощо (дам -- зам), то в другому випадку для про-тиставлення іншим фонемам використовується лише дві ознаки -- задньоязиковість (гор -- бор) і дзвінкість (гол -- кол). Усі перелічені ознаки фонем <д> і <г> є диференційними, бо саме за ними фонеми <д> і <г> протиставляються відповідно фонемам <б>, <т>, <д'>, <з> і <б> та <к>. Ознаки твердість і проривність фонеми <г> не використані для розрізнення: в російсь-кій мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися твердим і м'яким чи проривним і фрикативним [г] (заміна проривного [г] [гъллва] на фрикативний [уьллва] не впливає на смисл). Однак без цих ознак не може існувати фонема <г> як така. Такі ознаки нази-ваються інтегральними (заповнювальними).
Диференційні й інтегральні ознаки в різних мовах не збігаються. Так, зокрема, проривність <ґ> в україн-ській і німецькій мовах є диференційною ознакою (пор.: укр. грати «виконувати що-небудь на музичному інс-трументі» і ґрати «загорожа із переплетених метале-вих прутів», гніт «гноблення» і ґніт «шнур, що вико-ристовується для горіння в освітлювальних приладах»; нім. Hans «власне ім'я Ганс» і Gans «гуска»). Вібрантність фонеми <р> і плавність фонеми <л> для української мови є диференційними ознаками (рак -- лак, рама -- лама, рай -- лай, рук -- лук, ром -- лом та ін.), тоді як для японської мови -- інтегральними (заміна <р> на <л> не зумовлює зміну значення слів). Та й самі інтег-ральні ознаки подібних фонем у різних мовах не збіга-ються (пор. вимову <р> в українській, німецькій, фран-цузькій та англійській мовах).
Як диференційні використовуються такі ознаки фонем:
ознаки за способом творення звуків: прорив-ність, фрикативність, зімкнено-прохідність, африкатив-ність тощо;
ознаки за місцем творення звуків: передньоязиковість, задньоязиковість, середньоязиковість, губність (лабіальність), глотковість (фарингальність), горловість (ларингальність) тощо (приклади до (1) і (2) див. вище щодо фонем російської мови <д> і <г>);
м'якість і твердість (укр. лин [лин] -- линь [лин'], стан [стан] -- стань [стан'], син [син] -- синь [син'], п'ят [пйат] -- п'ять [пйат'], рис [рис] -- рись [рис'], біла [б'їла] -- біля [б'їл'а]; рос. мел [м'эл] -- мель [м'эл'], вон [вон] -- вонь [вон'], топ [топ] -- топь [топ'], кров [кроф] -- кровь [кроф'], быт [быт] -- быть [быт'], бит [б'ит] -- бить [б'ит'], вяз [в'ас] -- вязь [в'ас']);
довгота і короткість (англ. cart [ka:t] «віз» -- cut [kAt] «різати», port [po:t] «порт» --pot [pot] «горщик», seat [si:t] «сидіння (місце)» -- sit [sit] «сідати», meat [mi:t] «м'ясо» -- mitifmit] «рукавичка», leave [li:v] «від-ходити, від'їжджати» -- live [liv] «жити»; нім. ihm [i:m]
«йому» -- іт [іт] «в», Beet [be:t] «клумба» -- Bett [bet] «ліжко»; чеськ. pas «пояс» -- pas «паспорт»);
навальність (носовий характер) -- неназальність (ротовий характер) (англ. sing [sir\] «співати» -- sin [sin] «гріх», thing [Gill] «річ» -- thin [0m] «тонкий»);
відкритість -- закритість (фр. fait [fe] «факт», fee [fe] «фея»).
У мовах світу використовується загалом 12 ознак (див. с 230--231). Отже, фонему можна операциональ-но представити як низку диференційних й інтеграль-них ознак.
Усе розглянуте стосується парадигматичного аспек-ту фонем, де кожна фонема як постійна одиниця (ін-варіант) протиставляється всім іншим фонемам у фонологічній системі й характеризується певним на-бором диференційних та інтегральних ознак. При роз-гляді фонем у парадигматиці абстрагуються від змін, яких зазнають фонеми в реальному мовленні. У мов-леннєвому потоці (в синтагматиці) фонеми потрап-ляють у різні позиції, які можуть бути сильними і слаб-кими. Сильними позиціями називають такі відрізки звучання, в яких протиставлення і розрізнення слів до-сягає найбільшої міри. Слабкими вважають такі пози-ції, де протиставлення є неповним або зовсім зникає. Наприклад, для голосних у слов'янських мовах силь-ною є позиція під наголосом, а слабкою -- ненаголошена позиція. Пор.: укр. сёла [сёла] і села [сеила]; рос. вол і воловой [въллвбх], вал і валовой [въллвох], ток і токо-вой [тъклвб;], так і таковой [тъклвб!]. Для приголос-них сильною є позиція перед голосними і сонорними (рос. голос, колос, зной, сниться), слабкою -- перед інши-ми приголосними (укр. просьба [прбз'ба], боротьба [бо-род'ба]; рос. сдать [здат'], легко [л'еихко]).
Сильні й слабкі позиції в різних мовах не збігають-ся. Так, зокрема, позиція кінця слова для приголосних російської, польської і німецької мов є слабкою (рос. луг [лук] -- лук [лук], гриб [гр'ип] -- грипп [гр'ип]; польськ. grad [grat] «град» -- grat [grat] «стара річ», pod [pot] «під» --pot [pot] «піт»; нім. Rad [rat] «колесо» -- Rat [rat] «ратуша», Bund [bunt] «союз» -- bunt [bunt] «пістрявий», Tod [tot] «смерть» -- tot [tot] «мертвий»). В українській і англійській мовах кінець слова є силь-ною позицією (укр. Обійдемось без ваз і Обійдемось без вас, У мене гриб і У мене грип, Важ хліб і Ваш хліб; англ. bag[bseg] «сумка, портфель» і back [baek] «спина», wide [waid] «широкий» і white [wait] «білий», hard [ha:d] «твердий, сильний, важкий» -- heart [ha:t] «серце»).
Таким чином, у мовленні виступають уже не фоне-ми, а їх представники, позиційно зумовлені звуки, які називаються варіантами фонем, або алофонами. Так, [еи] в слові село [сеило] є алофоном фонеми <е>, [т] в рос. слові сад [сат] є алофоном фонеми <д>, а [ф] в слові травка [трафкъ] -- алофоном фонеми <в>.
Варіанти фонем, або алофони, потрібно відрізняти від варіацій. Варіації -- це індивідуальні, територіаль-ні і позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють розуміння (сприймання). Так, кожному індивіду притаманні певні особливості ви-мовляння звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення то-що). Інколи особливі орфоепічні «норми» охоплюють мовців певної території (полтавське пом'якшене [л], дуже заднє й трохи підвищене [а], наближене до [о], бойківське обнижене [и], що нагадує [ы] російської мови, львівське шепеляве м'яке [сш], покутське наго-лошене [и], наближене до [є] тощо). Яскравим прикла-дом позиційних варіантів може слугувати перехід [и] в [ы] в російській мові після прийменників і префіксів на приголосний (идейный -- безыдейный, Я с Ирой [йа сь'іроі]), а також так звані акомодовані голосні (укр. няня [н'ан'а]; рос. мял [м'ал], мять [м'ат'] тощо). На противагу варіантам, які призводять до утворення омо-фонів (див. вищенаведені рос. гриб і грипп, луг і лук, нім. Rad і Rat, Bund і bunt та ін.), варіації -- це «не-винні відтінки», які не впливають на розуміння. Якщо варіанти -- це звучання сигніфікативно слабких пози-цій, то варіації -- це звучання перцептивно слабких позицій.
Отже, фонема як недоступна безпосередньому спри-йняттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реа-лізується в мовленні. У філософському плані відношен-ня фонеми і звука можна визначити як відношення сут-ності та явища. Одній фонемі можуть відповідати кіль-ка звуків (алофонів), кожен з яких співвідноситься з певною позицією так, що різні алофони, як правило, не трапляються в одній і тій же позиції. Алофони однієї фонеми утворюють ряди звуків, які чергуються пози-ційно і перебувають між собою у відношенні контрасту (рос. [о -- л -- ъ] в словах воды [воды], вода [влда], водяной [въд'эиноа]), де кожен елемент можливий тільки в певній фонетичний позиції. Тому фонему можна визначати як ряд звуків, які позиційно чергуються. Ря-ди можуть бути паралельними для одних позицій і пе-рехресними для інших и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.