На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Основн подї та етапи життєвого шляху М. Костомарова. Науково-громадська дяльнсть сторика. Дослдження М. Костомарова, присвячен українському козацтву. Вклад вченого в сторичну науку. Дослдження найважливших проблем української сторї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 03.06.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Вступ

Микола Костомаров - український і російський історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1876 р.), один з керівників Кирило-Мефодіївського товариства, автор історичних досліджень «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Бунт Стеньки Разіна», «Північноросійське народоправство», «Російська історія в життєписах її найголовніших діячів» та інших робіт.
Вклад М.І. Костомарова в історичну науку був величезний. Яскраву оцінку творчості М.І. Костомарова зробив визначний історик та політичний діяч XX ст. М.С. Грушевський, називаючи його трибуном, агітатором та полемістом. Історичний критицизм вченого "з особливою приємністю звертався на скидання з місць старих канонізованих фетишів: псевдонаукових догм, загально визнаних національних легенд, офіційно освячених героїв. З не меншим завзяттям... він розбивав ідеологічні підстави старорежимної царської Росії -- розвінчану офіційною тріадою "православия, самодержавия и народносте" Миколаївську Росію..." [див.: 1, с.111 ].
«О.О. Кізеветтер виділяє в творчості М.І.Костомарова декілька напрямків. В більшості історичних досліджень увага зосереджена на вивченні побуту народних мас та спрямована проти перебільшення історичної ролі окремих діячів, зокрема І.Сусаніна та Д.Донського". Найбільш значні дослідження історика присвячені подіям та епохам, в яких на першому плані стояли масові народні рухи -- "Богдан Хмельницкий", "Рунна", "Мазепа", "Гетманство Виговского", "Гетманство Юрия Хмельницкого", "Смутное время Московского государ-ства", "Бунт Стеньки Разина" та ін. Ці праці та їхня ідейна спрямованість викликали гарячу полеміку з М.П. Погодіним, І.Є. Забеліним та С.М.Соловйовим. [див.: 5, с.6]
Блискучу оцінку творчості М.І. Костомарова дав його сучасник, відомий дореволюційний історик В.О. Ключевський: "Русская история была для него музеем, наполненным коллекцией редких или обыкновенных предметов. Он равнодушно проходил мимо последних и останавливался перед первыми, долго и внимательно любовался ими. Чрез несколько времени читающая публика получала прекрасную монографию в одном или двух томах и прочитывала ее с наслаждением, отнимавшим всякую охоту спрашивагь, как и из каких материалов построена ота привлекательная повесть. Так накопился ряд исторических образов, оторванньїх от исторического прошедшего и связавшихся неразрывно с их автором. Мы говорим: это костомаровский Иван Грозный, костомаровский Богдан Хмельницкий, костомаровский Стенька Разин..." [див.: 4, с.177-178].
Актуальність дослідження. Добрі слова про вченого-подвижника історії сказали його визначні сучасники М.Г. Чернишевський, Д.Л. Мордовцев, О.М. Пипін, В.І. Семевський. Роботи історика високо цінили О.І. Герцен, К. Маркс, Ф.І. Писарєв, О.М. Горький та ін. Досліджували його спадщину й в пізніші часи (В.О. Замлинський, П.М. Попов, М. Лук, Ю. Пінчук, К.Б. Лемещенко). Саме тому необхідно дослідити наукові праці вченого з точки зору сучасної історіографії, щоб виключити можливі помилки та по-новому оцінити, застосувати усі досягнення.
Мета дослідження - аналіз наукової спадщини М. Костомарова, встановлення особливостей історіософської концепції вченого.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
Проаналізувати основні події, етапи життєвого шляху М.Костомарова.
Встановити особливості погляду М. Костомарова на роль народу в історії.
Дослідити науково-громадську діяльність М.Костомарова.
Проаналізувати дослідження М.Костомарова, присвячені українському козацтву.
Розділ 1. Життєвий шлях М. Костомарова

Костомаров Микола Іванович [літ. псевд. Ієремія Гапка;4(16).5.1817-7(19).4.1885] - видатний український історик, етнограф та письменник. Народився у Юрасівці Острогозького повіту Слобідсько-Української губернії (нині Ольховатського р-ну Воронезької обл.). У 1832 Костомаров позбувся кріпацької залежності. Вчився у Воронезькій гімназії. В 1836 закінчив історико-філологічний ф-тет Харківського ун-ту. В грудні 1837 склав іспити на звання кандидата, після чого вступив на військову службу юнкером до Кінбурнського драгунського полку. [див.: 2, с.357 ]. Залишивши полк, знову прямує до Харкова, щоб доповнити свою історичну освіту. Почався новий період життєвого шляху молодого Костомарова. Юнак слухає лекції, вивчає історичні твори, осмислював прочитане. Весну 1838 р. він провів у Москві, відвідуючи лекції в університеті і працюючи в бібліотеках. Вже в цей час історія стала для нього «улюбленим до пристрасті предметом». Велику роль в його становленні зіграло спілкування з такими відомими літераторами і ученими, як філолог-славіст І. Срезневський, український поет і професор російської історії Харьковського університету П. Гулак-Артемовский, письменник Гр. Квітка-Основ'яненко, поет і фольклорист О. Метлинський. Під враженням від повістей Гоголя Костомаров й сам починає писати літературні твори. Вже в 1838 р. він видав під псевдонімом Ієремія Галка свій перший літературний твір -- драму «Савва Чалий», написану українською мовою. Наступного року вийшла збірка віршів «Українські балади», трохи пізніше -- «Гілка». [див.: 18, с.221]. В 1840 Костомаров розпочав підготовку до складання іспитів на ступінь магістра історичних наук, які успішно витримав і одержав дозвіл писати дисертацію. Першу дисертацію «Про причини і характер унії в Західній Росії» подав до захисту в 1841, але з огляду на протест церковної влади її було вилучено й знищено. У 1844 успішно захистив другу дисертацію: «Об историческом значений русской народной поэзии». [див.: 2, с.357].
«Весною 1843 р., подавши в Харківський університет на захист дисертацію, Микола Іванович розпочинає роботу над історією Визвольної війни 1648 --1657 рр. і вивченням життя і діяльності її головних героїв. Ця тема стане найважливішою в його житті» [5, с.13].
Протягом 1844-47 К. вчителював у Віденській та 1-й Київській гімназіях, а згодом був ад'юнктом кафедри російської історії в Київському інституті шляхетних дівчат. У Києві Микола Іванович зближувався з представниками української інтелігенції М. Гулаком, О. Марковичем, В. Белозерським, П. Кулішом, Т. Шевченка. Незабаром в їх колі зародилася і розвинулася ідея створення суспільства, метою якого була б реалізація ідей слов'янської єдності на принципах рівноправ'я народів, ліквідації кріпосного права, релігійній і соціальній свободі. Такою організацією і стало Кирило-мефодієвське товариство. Костомаров розробив його основні програмні, викладені як в «Статуті і правилах», так і в «Книзі буття українського народу», відозвах «Брати українці», «Братья великоросіяни і поляки» [див.: 18, с.222]. У 1847 Костомарова заарештовано і відправлено до Саратова, де був змушений служити чиновником у губернському статистичному комітеті. З 1857 за згодою уряду переїхав до Петербурга, де у 1859-62 був екстраординарним професором ун-ту [див.: 2, с.357]. Про його майстерність лектора, про глибоку науковість лекцій і багатство їх фактичного матеріалу буквально з перших же днів серед студентів ходили легенди. Майже кожна лекція ученого закінчувалася овацією. Його слухачами були не лише студенти, але і колеги, друзі-історики, письменники, митці. Багато з них, у тому числі Т. Шевченка, М. Чернишевський, М. Добролюбов, І. Тургенев, В. Белозерський, П. Куліш, М.Ге, В. Стасов, О. Пипін, збиралися по вівторках у Костомарова вдома, обговорюючи питання історії і сучасності. Разом з деякими колишніми членами Кирілло-мефодієвського товариства Микола Іванович заснував журнал «Основа», на сторінках якого публікувалися матеріали, присвячені історії і культурі України. Деякі свої роботи надрукував в «Основі» і сам учений («Дві російські народності», «Межі народної південноросійської історії» і ін.).
У 1860-85 - член-редактор Археографічної комісії, один з організаторів журналу «Основа» і редактор збірника «Акти Южной и Западной России». З 1861 по 1865 р. Костомаров написав і видав більше 200 робіт, серед яких такі крупні дослідження, як «Північноросійське народоправство», «Лівонськая війна», «Смутний час Московської держави», «Останні роки Речі Посполитої», «Руїна», «Мазепа», три томи «Російської історії в життєписах її найголовніших діячів», а також багаточисельні повісті, розповіді, нариси, дослідження в області фольклору. Велику роботу вів учений і як член Археографічної комісії. Їм були розшукані і оброблені численні історичні документи, що увійшли до багатотомного видання «Акти, що відносяться до історії Південної і Західної Росії». М. І. Костомаров був також редактором трьох випусків «Пам'ятників старовинної російської літератури». Він підготував до видання і відредагував твори Т. Шевченко (1866 р.), брав участь в публікації «Російської історичної бібліотеки», журналу «Вісник Европи», в багатьох історичних з'їздах [див.: 18, с.224].
Оцінюючи науковий доробок Костомарова Рада Київського ун-ту в 1864 присвоїла йому вчений ступінь доктора російської історії. В 1876 К. було обрано чл.-кор. Російської Академії Наук, 1869-почесним членом сербського ученого Дружества, а у 1870 - членом Південно-Слов'янської Академії. Помер К. у Петербурзі. Похований 11(23).4. на Волковському кладовищі. [див.:2, с.357].
Розділ 2. Наукова діяльність М.І. Костомарова
2.1 Науковий доробок М. Костомарова

Науковий доробок Костомарова величезний і різноманітний. Перший його твір «Сава Чалый, драматические сцены на южнорусском языке» було опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель 16-18 ст., зокрема, монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884), «Останні роки Речі Посполитої» та розвідки «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Богдан Хмельницький данник Оттаманської Порти» та ін. Характерною особливістю всіх цих праць є те, що вони базуються на документальних матеріалах.
Костомаров - автор «Русской истории в жизнеописаниях ее важнейших деталей» (т. І-З, 1874-76). Він - засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який,на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику цінність мають і етнографічні праці Костомарова: «Об историческом значений южнорусского народного песенного творчества», «История казачества в южнорусских народных песнях» та ін. У 1867 ним написано передмову, а також упорядковано і відредаговано зібрання творів Т. Шевченка - «Кобзар». К. є автором великої кількості публіцистичних статей, опублікованих у 1860-80 на сторінках часописів «Основа», «Отечественные записки», «Современник», «Вестник Европы» та ін. видань. Костомаров - представник української школи письменників-романтиків. Його літературні твори відображають подїї часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини (поезії «Співець Митуса», «Ластівка», «Дід пасічник»; історичних драми «Сава Чалий», 1638 і трагедії «Переяславська ніч», 1841 та ін.). Написав кілька повістей російською мовою - «Сорок лет» (1840), «Сын» (1865), «Холоп» ( 1878), «Черниговка» ( 1881 ) та ін. [див.:2, с.358].
2.2 Історіософська концепція М.Костомарова

«Мислитель створив власну історіософську концепцію, в якій осмислює проблему "Україна і світ". Спираючись на традиції романтизму, а також ідеї християнської філософії, він виокремлює поняття народ як головну проблему свого пошуку, а поняття Україна робить символом визволення, свободи нації» [16, с.14].
«Історія -- це не опис життя вождів і ідей, а опис прагнень, дій і відчуттів народу» -- таким було кредо Костомарова, якому він прагнув слідувати впродовж всього свого життя. Роздуму про зміст історичної науки привели Костомарова до думки про пріоритетність історії народу і його духовного життя перед історією держави. При цьому починати потрібно «з вивчення свого російського народу, а оскільки жив тоді в Малороссиі... то і вирішив почати з його малоросійської гілки, вивчати яку потрібно не лише по мертвих літописах і записках, а й в живому народі [див.: 18, с.220-221].
«Поставивши своїм завданням, - писав М. Грушевський, - розробляти «народну історію» (як він це називав в протиставлення заняттям історією державною), й досліджувати життя частин Російської держави, а не її державного життя, що притягало увагу інших істориків, - він хоч нібито уважав історичною необхідністю об'єднання в централізованій державі колишніх автономних областей-земель, але всею душею ненавидів сей процес примусового об'єднання і всі насильства над народнім життям, що його супроводили, як явища глибоко противні моральному почуттю і стихійним пориванням до свободи і рівности, заложеним в основах народнього життя. Всі симпатії його лежали на стороні виявів народніх потягів до свободи, ініціятивности і боротьби за своє самоозначення, а всі антипатії зверталися проти політики його обмеження»[див.: 1, С.ІІІ ].
Найважливішим досягненням М. Костомарова як історика стало відтворення безперервності українського історичного процесу. Його самостійність щодо загальноросійської та польської історії обґрунтовано в низці монографій ученого, які отримали логічне завершення у працях М. Грушевського, зокрема у знаменитому есе «Звичайна схема «русской» історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства».
Особливо слушними щодо значення наукових пошуків Костомарова та їх зв'язку з громадсько-політичною діяльністю вченого є такі слова М. Грушевського: «...історична й публіцистична праця Костомарова досить послідовно розвивала ті революційні ідеї, що були заложені в його молодечих «Книгах битія Українського Народу», і сьому виразно революційному духові, що віяв сильно і непереможно спід ріжних антикварних декорацій, завдячувала його наукова праця - не вважаючи на ріжні старомодности й дивацтва автора - високу, широку і тривку популярність серед поступових верств всього Східнє-Слов'янського світу: великоруського, українського і білоруського. Костомаров був одним з предтеч великої східнєевропейської революції. Він стелив їй дорогу не менше ніж Монтеск'є або Русо великій французькій» [див.: 1, С.ІV ].
2.3 «Дві руські народності»

У М. Костомарова найповніше осмислена ідея народності, що стала основною у романтизмі. Автор робить акцент на самобутності, національній виокремленості українського, народу у світовій спільноті і поруч з російським та польським народами, висвітлюючи це у своїй роботі "Дві руські народності". Незважаючи на те, що дана праця є своєрідним етнопсихологічним дослідженням і обґрунтуванням ментальності українського народу, автор у такий спосіб виявляє своє україноцентричне мислення, аргументує ідею української народності, паралельно виявляючи її неповторність.
Побудова дослідження на порівнянні двох народностей мала чітко окреслену політичну спрямованість. По-перше, М.Костомаров відшукує нові переконливі аргументи щодо правомірного обґрунтування утворення окремої української держави, виходячи саме з національної психології українського народу; по-друге, -- це спроба автора наголосити на не ідентичності українського народу з російським, підкреслюючи цим самобутність і самоцінність українців. Для обґрунтування своєї тези він звертається до аналізу сутності української психіки, способу життя, діяльності українця.
М.Костомаров також осмислив основні форми національного співжиття, які, на його думку, мають відтворити суть буття українця, його психічного складу, моральних та родинних традицій. Такою оптимальною формою для українства, як вважає він, була насамперед громада. У політичному житті М.Костомаров пропонує свою федеративну концепцію політико-суспільного устрою. Така форма політично-суспільного життя передбачала "створювати поміж собою добровільні товариства", існування яких не шкодило незмінному праву особистої волі. Федеративна концепція політично-суспільного життя, виключаючи всякий примус і насилля, здійснює постулат непорушності індивідуальної волі. Виходячи з визначення етнопсихологічних властивостей, М.Костомаров пропонує форму політичного життя пристосовувати до національного характеру української нації.
М.Костомаров уперше розкриває і "внутрішні принципи" чи причини буття українського народу, що окреслені сутністю його ментальності; обґрунтовує самобутність українського народу і його не ідентичність з російським народом. Серйозно рефлектує М.Костомаров і над такою ментальною ознакою українського народу, як його релігійність. Суттєвим моментом у даному контексті є оцінка Костомаровим російського православ'я як духовного інструменту насаджування російської імперської політики і руйнації українських засад духовного життя[див.: 16, с.14-15].
2.4 М.І. Костомаров про козацтво

Дослідженням козацтва як соціально-політичного явища України займалось багато вчених. Але одне з найбільш обгрунтованих вивчень козацтва провів представник ліберального руху XIX ст. М. Костомаров. Зокрема, в 68 публікаціях М. Костомарова (з-понад 300 робіт вченого) зустрічаються поняття, пов'язані з козацтвом та його роллю в розвитку суспільства на Україні. [див.: 9, с.95].
У науці існує декілька теорій виникнення та розвитку козацтва. На основі багатьох наукових досліджень М. Костомаров розробив свою теорію. Підтримуючи точку зору М. А. Максимовича, вчений визначав козацтво як категорію соціально-політичну та історичну, а не етнічну. Причиною його виникнення М. Костомаров вважав зовнішні фактори - напад татар на Україну і гноблення народу Литвою та Польщею. Він глибше вивчив соціальні процеси, що виникали в середовищі козаків, проаналізував структуру козацтва, вказавши на поділ козацького стану в другій половині XVI ст. на низовців, або запорожців і городових, або українських козаків. Стверджував, що між городовими козаками з'явився стан підпомагачів, зобов'язаних займатися тільки землеробством і домашніми роботами. Вчений не розглядав козацтво як явище, властиве винятково Україні. Він відзначав появу козаків у середині XVI ст. у різних місцевостях Росії. З'явившись на берегах Дніпра і самовільно заснувавши Запорізьку Січ, вони зустрічалися також і в Східній Русі. На Нижній Волзі козаками називалися вільні працівники на річкових суднах. Його висновок: слово "козак" у XVI ст. в широкому розумінні сприймалося як так звана гуляща людина, тобто особа не зв'язана тяглом. Козацтво в широкому розумінні - це не особливий рід військ, а та маса народу, що шукала волі і виражала "протест народу проти державного гніту"[див.: 13, с.47 ].
М. Костомаров вважав, що на Україні козацтво одержало поширення у зв'язку з її своєрідним геогра и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.