На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Мсце Англї у свт по рвню виробництва, клькост колонй, її панування на мор. Становлення економчної потужност Нмеччини. Зусилля нмецького уряду по розширенню своєї колональної мперї. Суперечност в Африц, Схднй Азї на Близькому Сход.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 11.10.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


25
РЕФЕРАТ
Англо-германські суперечності напередодні першої світової війни

План

Вступ
Початок війни
Роль різних держав у війні
Розв'язка
Вступ

Впродовж першої половини XIX століття Англія займала очолююче положення в Європі і у всьому світі. Вона була настільки сильна, що проводила політику "блискучої ізоляції" - не укладала довгострокових союзів для максимального дотримання своїх інтересів. Англії належало також перше місце по рівню розвитку виробництва, якості і дешевизні товарів. Найбільші колонії, захоплені Англією завдяки слабкості інших держав, були надійним ринком збуту англійських товарів, а також постачальниками дешевої сировини для англійської промисловості. Англії припадала на частку 1/3 світовій промисловій продукції і 2/5 світового промислового експорту (6). Крім того, колонії стимулювали бурхливе зростання зовнішньої торгівлі, що закріпило за англійским фунтом репутацію найнадійнішої валюти миру, а за Лондоном - роль світового фінансового центру.
Початок війни

До кінця XIX століття положення Великобританії починає поволі, але нестримно мінятися до гіршого. Зв'язано це з економічним і політичним підйомом молодих імперіалістичних держав - США і Німеччині. У цих країнах темпи зростання промисловості були вищі, ніж в Англії; національна буржуазія, що окріпнула, починає шукати ринки збуту товарів і джерела дешевої сировини за межами своїх країн, але епоха імперіалізму тим і характеризується, що в світі не залишилося значних неподілених територій. В результаті починається боротьба за переділ миру, зв'язана з конфліктами між найбільшими капіталістичними державами.
Само виникнення цих суперечностей пов'язане із стрімкою зміною пропорцій в економічній потужності імперіалістичних країн, в першу чергу, в промисловості. Промисловість Англії знаходилася в стані застою: темпи зростання були невеликі, а іноді навіть негативні.
Наявність величезних колоній мала для Великобританії як позитивні, так і негативні сторони. Англійську буржуазію колонії привертали не тільки як джерело дешевої сировини, але і величезними прибутками від вкладеного за кордоном капіталу. В результаті темпи вивозу капіталу росли набагато швидше за темпи зростання експорту Англії: вартість англійського товарного експорту з 1900 по 1912 р. збільшилася на 77%, тоді як експорт капіталу за цей же період зріс на 624%. Загальна сума англійських капіталовкладень за кордоном за період 1902-1914 р. зросла приблизно в півтора рази(6,с.34).
Інвестиції за кордоном приносили колосальні прибутки (наприклад, капітал, вкладений в золотодобувну промисловість Трансвааля, приносив прибуток близько 500%), але відволікали капітал з вітчизняної промисловості. В результаті англійська промисловість ставала все більш застарілою. Крім того, в Англії вибухнула затяжна криза, що розтягнулася майже на 20 років, тоді як в Германії за період з 1900 по 1914 не було жодної серйозної кризи. Якщо в 1900 р. Англії припадало на частку 29,7% світового видобутку вугілля і 22,1% світового виробництва чавуну, то до 1913 р. її частка впала відповідно до 21,8% і 13,2%. (6, с.34). Крім того, в Англії майже не було монополій, які на тому етапі суспільного розвитку сприяли прискореному зростанню промисловості.
В той час, як англійська промисловість втрачала свою перевагу, німецька індустрія стрімко росла. Це зростання пов'язане як з політичними, так і з економічними передумовами. Величезну роль в становленні економічної потужності Німеччини зіграло її остаточне об'єднання навколо самої організованої і розвиненої її частини - Пруссії в результаті її перемоги у франко-пруській війні 1870 року.
Після перемоги під французьким містом Мецем принц Фрідріх Карл сказав: "Ми перемогли на полі битви; тепер нам потрібно боротися і отримати перемогу в області промисловості" (5,стр.6). Це гасло було почуте німецькою буржуазією. Франко-пруська війна дала Німеччині територіальне придбання - Ельзас і Лотарінгию. Лотарінгия, разом з Руром, грала найважливішу роль як джерело залізняку для важкої промисловості - зокрема, для заводів Круппа.
Значну роль грали і економічні чинники - контрибуція в 5 млрд. франків, отримана від Франції і найвища концентрація капіталів в промисловості в руках монополій. За 14 років - з 1900 по 1913 р. - виплавка чавуну в Германії зросла більш ніж в два рази, майже в два з половиною рази піднялася виплавка стали - в результаті, напередодні війни в Германії об'єми виробництва і споживання залізняку, об'єми виплавки стали майже в 1,7 разу перевершували англійські.
Дуже хворобливо в Англії сприймалися темпи зростання Німецької зовнішньої торгівлі. Основними предметами експорту Німеччини були інструменти, машини, електротехнічні вироби, хімічні і фармацевтичні продукти, вироби легкої промисловості, тобто, Німеччина тіснила аналогічні англійські товари, причому на територіях, що відвіку мали тісні зв'язки з Англією.
Успіху німецької зовнішньої торгівлі сприяла система фритреда в Британській імперії, тоді як в Германії з 70-х років XIX століття була введена система протекціонізму - підвищених митних зборів на товари, що ввозяться з-за кордону. У 1900 р. німецькі вкладення за кордоном складали 15 млрд. мазкий, а в 1914 р. вони досягли вже 35 млрд. мазкий і складали близько половини англійських і більше 2/3 французькі"(6, с.34).
За період з 1871 по 1889 рр. загальна торгівля Німеччини збільшилася на 1400%, тоді як англійська збільшилася на 25%. Якщо порівняти цифри по деяких важливих регіонах, то за цей же період в Трансваале оборот німецької торгівлі виріс на 300%, англійською - на 125%, в Канаді німці виграли 300%, англійці втратили 11%, в Австралії англійці втратили 20%, німці - виграли 400% (5, стр.6). Успіху германців сприяло і той факт, що в Германії рівень споживання, як і рівень життя широких верств населення, був достатньо низький, що примушувало німецьких підприємців шукати ринки збуту своїх товарів за кордоном.
Роль різних держав у війні

Німеччина як нова колоніальна імперія повинна була мати сильний флот для відстоювання своїх інтересів в світі. Неможливість досягнення яких-небудь значних результатів в світовій політиці без допомоги флоту стала очевидній після дипломатичної поразки Німеччині в залагоджуванні Марокканської кризи 1905 року і вимушеного компромісу з Англією в бурському питанні. Так виникла одна з найхворобливіших суперечностей із старою колоніальною імперією - Англією.
Впродовж сторіч Англія неподільно панувала на морі. Це з'явилося слідством того, що Англія - острів, тому їй було набагато вигідно містити флот, чим сухопутну армію. Німеччина ж, навпаки, була континентальною країною, і основну роль повинна була б грати сухопутна армія. Але з появою Німецької колоніальної імперії, загальна думка, що "морську могутність означає світове панування" (4,с.581) вимагало наявність сильного військово-морського флоту для захисту своїх володінь.
Окрім тієї ваговитості, яку флот повинен був дати Німеччині, флот був необхідний для деблокады німецьких портів при доставці до Німеччини залізняку і продовольства у разі війни. Як було відмічено вищим, разом із зростанням промисловості, відбувалося нарощування військових м'язів Німеччини. В результаті перед Німеччиною з'явилася мета поколивати монопольне положення Англії на морі. З 1908 по 1912 р. в Германії закладалося щорічно 4 лінійних корабля, замість 2 в попередні роки (6, с.131).
Англійський уряд розумів, що військово-морський флот Німеччини змусить Англію не тільки зважати на німецькі інтереси в колоніальному питанні, але і створить загрозу морським комунікаціям Британської імперії у разі війни. Це була серйозна небезпека, оскільки Англія, також як і Німеччина, залежала від постачань продовольства і сировини з колоній. Усвідомлюючи це, Англія втягнулася в гонку військово-морських озброєнь, яка продовжувалася аж до початку першої світової війни. Розробка якісно нових військових кораблів - "дредноутів" лише підсилила конфронтацію між двома державами, оскільки старі види кораблів, в кількості яких Англія мала традиційну перевагу, переставали грати істотну роль. Так, в 1908 р. Англія мала 8 дредноутів, а Німеччина - 7. Співвідношення ж броненосців старого типу було таким: 51 - у Англії і 24 - у Німеччини (6, стор. 131).
В результаті Германію підсилила свій флот щодо англійського, і співвідношення військово-морських сил почали наближатися до паритетного. Це не тільки не ослабило, але і навпаки, підсилило гонку озброєнь, що не сприяло нормалізації міжнародних відносин. Неабиякою мірою в нагнітанні обстановки був винен німецький уряд, який різко відкинув на Гаагській мирній конференції пропозицію ангийских представників про обмеження морських озброєнь. Щоб утримати першість, адміралтейство Англії удалося до принципу " два нові англійські кораблі на один німецький ", але не дивлячись на це на початок першої світової війни Англії вдалося зберегти лише невелике превосхоство свого флоту над німецьким.
Неможливість рішучої переваги у військовій силі штовхала Англію і Німеччину на пошук союзників в передбачуваній війні, причому обидві держави добилися приблизно рівних успіхів. Для Англії таким союзником стала Франція. У основі їх зближення лежала спільність їх інтересів: і Англія, і Франція були старими колоніальними державами, що захищають свої володіння в різних частинах світу; крім того, і Франція, і Англія побоювалися посилення військової потужності Німеччини - для Англії був небезпечний німецький флот, а для Франції, що мала загальну межу з Німеччиною, була небезпечна її сухопутна армія. Франція до того ж мала територіальні претензії до Німеччини - для її економіки втрата багатої рудої Лотарінгиі була важким ударом. Але зважаючи на явну перевагу німецької армії над французькою, уряд Франції був також украй зацікавлений в союзі з Англією і Росією.
Росія була важливим союзником для Англії і Франції, оскільки англійцям було відомо, що в плани німецького військового командування не входить війна на два фронти, яка загрожувала б стати затяжною.
Зі свого боку, Німеччина створила Потрійний союз - воєннополітичний союз Німеччини, Австро-Венгрии і Італії. Італія і Австро-Венгрия мали серйозні територіальні претензії один до одного, які не могли бути дозволені, що і привело згодом до відходу Італії до Антанти. Країни Антанти зуміли до війни вирішити всі спірні питання між країнами згоди шляхом взаємних поступок, що робило Антанту міцнішою організацією, ніж Потрійний союз. Таким чином, в ув'язненні союзів Англія досягла успіху більше, ніж Німеччина - сумарна потужність держав Антанти перевершувала потужність країн Потрійного союзу, що дозволяло Англії сподіватися на перемогу в майбутній війні у випадку, якщо вона прийме довгостроковий характер. Німеччина ж могла розраховувати на перемогу тільки у разі швидкоплинного характеру війни.
Впродовж останньої чверті XIX століття англійські і німецькі інтереси стикалися в багатьох частинах земної кулі. Але особливу гостроту ці суперечності придбали в Африці, Східній Азії і на Близькому Сході - основних напрямах німецькій дипломатії. У 80-х роках XIX в. Німеччина захопила Того, Камерун, Східну Африку - практично останні неподілені між європейськими країнами території. Безперервно зростаюча потужність німецької промисловості і торгівлі примушувала німецький уряд робити всі зусилля для розширення своєї колоніальної імперії. Вельми характерний в цьому відношенні вислів, зроблений фон Бюловим, майбутнім канцлером, а тоді ще статс-секретарем по закордонних справах в грудні 1897 р. в рейхстагу :" Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому - море, а собі залишав небо, де царює чиста теорія, - ці часи пройшли...Одним словом: ми не хочемо нікого відсовувати в тінь, але і собі вимагаємо місця під сонцем"(6, с.36).
Але всі важливі території, багаті сировиною, корисними копалини знаходилися в руках інших європейських колонізаторів, які не збиралися ділитися з ким би то не було. Перед Німеччиною стояли дві можливості: або спробувати війною відняти чужі території, або витіснити старих колонізаторів шляхом нав'язування кабальних договорів урядам держав, які були формально незалежні, але фактично були напівколоніями. Крім того, Німеччина всіма силами протистояла подальшому розширенню Британської імперії за рахунок допомоги її суперникам.
Спроби Німеччини грати помітну роль в світовій політиці не завжди були успішними - коли в Марокко вибухнула криза між Англією і Францією з приводу розмежування сфер впливу, ні гучні заяви кайзера Вільгельма з приводу німецьких інтересів в Марокко, ні демонстративне пересування німецького канонерського човна "Пантери" в Середземному морі - т.з. операція "Стрибок Пантери", не дали Німеччини нічого окрім мізерної частки французького Конго. Тому Німеччина вимушена була у багатьох випадках відмовлятися від погроз застосування сили і йти на компроміси з Англією, навіть застосовувати шантаж, коли завдання виявлялося Німеччині не під силу. Але не дивлячись на видиму розрядку, німецький уряд ніколи не йшов на повну нормалізацію відносин з Англією і прагнув при першій слушній нагоді нашкодити їй, оскільки її власні геополітичні інтереси невблаганно штовхали її на конфронтацію.
У 90-х роках XIX століття німецький уряд шукав слабкі місця в Британській імперії, щоб почати свою експансію на позиції британського капіталізму. Першим серйозним зіткненням Англії і Німеччини можна вважати бурську кризу, яка продовжувалася приблизно з 1895 по 1899 роки.
В середині 90-х років в Південній Африці знайшли багаті родовища золота і алмазів. Території, на яких були родовища, знаходилися в руках бурів - голландських переселенців. Бура міцно влаштувалася в Південній Африці за рахунок захоплення родючих земель, і жорстокої експлуатації корінного населення Африки. У XVIII столітті на землі бурів прийшли англійці, які, потіснивши бурів на північ, заснували Капськую колонію. Крім того, поступово англійські колонії оточують Трансвааль з усіх боків, що наводить англійців на думку оволодіння Трансваалем.
Після відкриття золотих копалень на бурській території англійці починають спроби оволодіння бурськими республіками - Трансваалем і Оранжевою. Головним знаряддям англійців була створена в 1890 році Британська Південно-африканська компанія (далі БЮАК) під керівництвом Сесиля Родса - впливового англійського магната. Ця компанія набуває копалень і отримує величезні прибутки, але бурський президент Пауль Крюгер не дає англійцям ще більших пільг в Трансваале.
У грудні 1895 року англійці ухвалюють рішення про скидання бурської влади, і з цією метою до Трансвааль організовується експедиція під начальством капітана Джемсона - найближчого сподвижника Сесиля Родса. Але експедиція Джемсона не увінчалася успіхом - він був розбитий бурою. З цієї миті в справу втручається Німеччина.
Кайзер Вільгельм II посилає президентові бурів телеграму, в якій мовилося, що "бура справилася з іноземними загарбниками, не закликаючи на допомогу дружні держави"(6,с.42). Телеграма була розцінена в Англії як виклик. Цьому кроку німецького імператора сприяло декілька причин.
У цьому і подальших зіткненнях слід підкреслити безумовно економічний характер англо-германских суперечностей: на це указує активна роль, яку грали у вирішенні цього конфлікту найбільші банкіри Англії і Німеччини. У бурській республіці зіткнулися інтереси двох могутніх фінансових угрупувань, які конфліктуватимуть ще не один раз в різних районах миру. Це була БЮАК, очолювана Сесилем Родсом, з одного боку, і "Німецький банк" - найбільша фінансова організація Німеччини, очолювана Георгом Симменсом.
Колонізація шляхом установи компаній з величезними повноваженнями усередині потрібних територій була винайдена англійцями. Досить згадати Ост-індійськую компанію. У Південній Африці цю політику здійснювала компанія Сесиля Родса. Окрім економічних повноважень він був часто наділяємо і політичними, що також показує економічну підоснову всіх колоніальних суперечностей. До участі в бурських справах Родс підпорядковував англійському впливу території, які зараз названі на честь його імені, - північну і південну Родезію. У Родезії його компанія володіла навіть власними військовими загонами, один з яких і зробив надалі наліт на Трансвааль. А під час бурської кризи він проявив високу політичну активність, включаючи навіть декілька візитів до Берліна для залагоджування спірних питань. Сам Родс висловлювався з приводу війни з бурою так: "Це війна за акції і дивіденди" (4,с.589).
"Німецький банк" Георга Симменса звернув найпильнішу увагу на Трансвааль, оскільки 25% світової здобичі золота були солідною вигодою. У політичному плані бура представляла інтерес для німецького керівництва тому, що у разі встановлення німецького протекторату над бурою німецькі володіння в Східній Африці і Південно-західній Африці з'єднувалися в безперервний ланцюг, що було набагато вигідно їх початкового ізольованого положення.
Телеграма імператора Вільгельма II була тільки початком німецького настання на Трансвааль. Цього разу німці не обмежилися тільки гучними заявами і вперше пішли на широке впровадження свого капіталу в спірну територію. Найголовнішою причиною цієї експансії було бажання використовувати корисні копалини Трансвааля. Але оскільки Німеччина не мала можливості прямої експлуатації ресурсів Трансвааля зважаючи на слабкість військово-морського флоту, вона пішла на впровадження своїх фірм в цей регіон. Помилково припускати, що тільки крупні магнати обох країн ніби Родса і Симменса були зацікавлені в цьому. За ними стояли незрівнянно ширші круги буржуазії. Тому-то такі, здавалося, незначні події як отримання концесії на споруду залізниці набували політичне значення.
У короткий термін в Трансваале була створена "Нідерландська Південно-африканська залізнична компанія" (за участю німецького банку "Облікове Суспільство"), декілька акціонерних суспільств було установлено Георгом Симменсом і так далі Класичним прикладом, коли економічна конкуренція набувала політичного забарвлення, може служити дипломатичний протест англійців з приводу отримання німцями динамітної монополії в Трансваале - за спиною англійських дипломатів стояла привілейована фірма по виробництву вибухових речовин промисловця Киноха (4, с.567).
В області будівництва залізниць ситуація складалася особливо показово. План німців був побудувати залізницю з Східної Африки в португальський порт Лоренцо-маркиш через Преторію (4,с.589). Цей порт був єдиним портом, через який Трансвааль здійснював торгівлю зі всім світом. Зрозуміло, що це було чревато для Англії великими труднощами у разі війни, оскільки Англія прагнула відрізувати всяке повідомлення бурів з навколишнім світом.
Якщо поглянути на карту, то видно, що німецька дорога повинна була проходити зі сходу на захід. Британські промисловці прагнули до тієї ж мети - за допомогою споруди залізниці зв'язати свої володіння і одночасно упровадити свої капітали в Трансваале. Англійська залізниця повинна була проходити від Кейптауна ка Каїра - тобто з півночі на південь.
У обставинах, що склалися, англійський уряд розумів, що час працює на німців. Але озброєні сили Англії не були готові до того, щоб присікти процес впровадження німців силою, тим паче, що після першої війни в Трансваале бури почали висувати гасло "Федерація африкандеров від Лімпопо ка Кейптауна". В результаті в 1898 р. в Лондоні вирішили прийти до угоди з німецьким кайзером. З цією метою до Берліна приїхав вже згаданий вище Сесиль Родс. Офіційна мета його візиту була досягти згоди на споруду трансафриканской телеграфної лінії і залізниці. Зустріч увінчалася успіхом - згода була отримана. Поступка з боку Німеччини пояснювалася тим, що в цей час увага кайзера перемикається на Близький Схід - імперія Османа, що розпадається, обіцяла куди більше вигоди для Німеччини з меншими зусиллями.
Фінансовий натхненник Південно-африканської експансії - Георг Симменс до цього часу теж почав явно холонути до бурського золота. Конкуренція, що посилюється, з боку англійської промисловості вимагала постійних грошових вливань в організованих їм акціонерні суспільства, а реальний прибуток поки що був далеко. Тому ще до приїзду Родса Симменс провів переговори з Чемберленом ( тоді що очолював крайню праву фракцію в консервативній партії) - чи не погодяться англійці в обмін на Трансвааль дати згоду на споруду Багдадської залізниці. Крім того, у відповідь на його запит про полягання золотих копалень в Трансваале англійський мільйонер Ротшильд відповів, що "копальні у хорошому стані, але всьому провиною політика бурського президента Крюгера" (1, с.567) і порадив чинити на нього тиск, якщо "Німецький банк" хоче отримати якісь вигоди на Близькому Сході. Виходячи з цього, Симменс явно схилявся до компромісу з британським урядом.
Приїхавши в березні 1899 р. до Берліна, Сесиль Родс зустрівся з кайзером. На той час кайзер був повністю поглинений справами на близькому Сході, що позитивно позначилося під кінець їх зустрічі. Згодом в своєму колі Родс лукаво відмітив, що коштувало йому вимовити в бесіді з кайзером магічне слово "месопотамия", як його справа була в капелюсі (4,с.573).
Згодом на офіційних переговорах німецькі дипломати, зрозумівши, що Німеччина не зможе утримати Трансвааль, відверто шантажували прем'єра-міністра Англії Солсбері, даючи зрозуміти, що бурські брати по крові - це такий куш, від якого ніхто ще просто так не відмовлявся. В результаті Германію і Англія уклали таємний договір, в якому Німеччина в обмін на свій нейтралітет отримала обіцянку віддати їй англійські острови Самоа в Тихому океані, - важливого пункту на підступах до панамського каналу і взагалі американського континенту. За цим договором англійці отримували право анексувати порт Лоренцо-маркиш разом зі всією бухтою Делагоа. Це означало, що німці відмовляються від домагань на Трансвааль, тобто, прирікають бурів на поразку. По словах Бюлова, "У будь-якому випадку, обстановка така, що бура все одно програє, а програвши, втратять всі" (4, с.581).
Розв'язка

Не дивлячись на зовнішню нейтралізацію відносин, основні проблеми не знімалися. Економічний тиск з боку Англії на колонії Німеччини продовжувався; и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.