На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття грошової системи та грошового обгу. Структура функцї грошово-кредитної системи. Кейнсанська та монетаристська концепцї. Ефективнсть функцонування Нацонального банку України. Правов основи створення та дяльност комерцйних банкв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Банковское дело. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ВСТУП

Основою сучасної економіки є кредитно-грошова система. Міцні й стійкі банки означають стабільну економіку і навпаки, банкротства банків, неповернені кредити, несплачені відсотки - все це послаблює кредитно-грошову систему і говорить про хвору економіку.
Сьогодні, в умовах розвинутих товарних ринків, структура грошово-кредитної системи різко ускладнюється. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.
Практика банківської справи за кордоном представляє велику зацікавленість для нової господарської системи, яка складається в Україні та інших країнах СНД. Здійснюється перехід від адміністративно-керуємої високо монополізованої державної грошово-кредитної системи до динамічної, гнучкої, системи кредитних установ, що орієнтовані на комерційний успіх, на отримання прибутку, яка основана на приватній і колективній власності.
У цей час іде пошук і становлення оптимальних форм інституціонального устрою грошово-кредитної системи, механізму, що ефективно працював би на ринку капіталів, нових методів обслуговування комерційних структур. Також проводяться роботи з покращення обслуговування приватних осіб. Створення стійкої, гнучкої та ефективної банківської інфраструктури - одна з найважливіших (і в той же час дуже складних) завдань економіки України.
Сучасні кредитно-банківські системи мають складну багатоланкову структуру.
наш час в діяльності банків України існують серйозні проблеми. Це пов'язано з причинами фінансової кризи в банківській системі, яка залежить від загального стану економіки держави, а також від недостачі необхідного досвіду і підготовлених кадрів для роботи банків в умовах ринкових перетворень.
На грошово-кредитну систему впливає занадто ризикована кредитна політика, яка проводиться керівниками під час погоні за прибутками, безглузді витрати на розвиток мереж філіалів без урахування їхньої дохідності.
Невідкладні заходи з прискорення реформ в Україні й виведення України із кризисного стану - основні питання подальшого розвитку й удосконалення грошово-кредитной системи країни.
У розвиненій банківській сфері країни відбулися глибокі якісні зміни. Затвердилася нова, досить розгалужена ринкова грошово-кредитна система, хоча вона ще не повністю відповідає сучасним вимогам. Грошово-кредитна система в економіці, зв'язаній ринковими відносинами, повинна виконувати більшу, якщо не найголовнішу роль. По-перше, розвинена структура комерційних банків управляє системою платежів у розвинених економічно-ринкових відносинах. По-друге, поряд з іншими фінансовими посередниками, банки направляють заощадження у фірми й підприємства. Ефективність здійснення процесу інвестування засобів у значній мірі залежить від здатності банківської системи направляти грошові фонди саме тим позичальникам, які знайдуть способи їхнього оптимального використання.
Серед проблем, що вимагають негайного вирішення в період переходу до ринку, одне з найважливіших місць займає завдання скорочення темпів інфляції й стабілізації грошового обігу.
У цих умовах роль і значення грошових і фінансово-кредитних важелів різко зростають. Грошово-кредитна система - одна з тих секторів економіки, де найбільше ефективно працюють ринкові механізми. Організація грошово-кредитного обслуговування підприємств, організацій і населення, функціонування кредитної системи грають винятково важливу роль у розвитку господарських структур. Від ефективності й безперебійності функціонування кредитно-фінансового механізму залежать не тільки своєчасне одержання засобів окремими господарськими одиницями, але й темпи економічного розвитку країни в цілому. Разом з тим, еволюція кредитної системи й кредитної справи повною мірою визначається економічною ситуацією в країні. Кожному етапу історико-економічного розвитку народного господарства відповідають свій тип організації кредитної справи, своя структура кредитної системи, що відповідають відповідним потребам у кредитно-фінансовому обслуговуванні окремих ланок економіки
Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її оргструктури, організаційно-правових форм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування й кредитно-розрахункових відносин.
Враховуючи величезну роль, яку відіграють банки в економіці країни та проведення грошово-кредитної політики державою, об'єктом даної роботи стала грошово-кредитна система України. Метою роботи є вивчення факторів, які впливають на тип грошово-кредитної політики держави, на встановлення відсоткової ставки, пошук шляхів підвищення дохідності кредитних операцій.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
1.1 Поняття грошової системи. Грошовий обіг

Грошові системи виникають із зародженням капіталістичного способу виробництва. Грошова система - форма організації грошового обігу у процесі взаємодії її основних елементів, цілісність якій надає закріплення у національному законодавстві та державне регулювання такого обігу.
Грошова система утворюється з таких елементів:
- грошова одиниця країни - міра грошей, прийнята в країні за одиницю (в ній виражаються ціни товарів та послуг);
- масштаб цін - вагова кількість грошового металу, прийнятого в країні за грошову одиницю;
- види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску й обігу (випуск, вилучення та ін.);
- емісійна система - установи, що здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії;
- інститути грошової системи - державні і недержавні установи, які регулюють грошовий обіг;
- валютний паритет - співвідношення з іншими валютами;
- регламентація безготівкового обігу;
- порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс;
- державне регулювання грошового обігу.
Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей, та паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.
Розвиток грошової системи поділяють на два етапи:
- загальний еквівалент безпосередньо перебуває в обігу і виконує функції грошей;
- роль золота як загального еквівалента знижується, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.
Найпростіше сутність грошового обігу можна визначити як сукупність усіх грошових платежів, які здійснюються в країні упродовж певного періоду або точніше грошовий обіг - це безперервний рух грошей, які виконують функції засобу обігу і платежу, тобто обслуговують кругообіг товарів та послуг.
Грошовий обіг відбувається на мікро- та макроекономічному рівнях. На макрорівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього суспільного капіталу в усіх стадіях суспільного відтворення. Гроші функціонують на цьому рівні лише як гроші, виступають сукупним грошовим обігом і не є функціональною формою капіталу.
Основними суб'єктами грошового обігу є підприємства (фірми і компанії), домашні господарства, державні структури та фінансові посередники.
Отже, грошовий обіг - це безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засобу обігу та засобу платежу на мікроекономічному та макроекономічному рівнях.
Обертаючись як капітал, гроші найповніше розвивають свої функції. Грошовий обіг обслуговує рух товарів, послуг, інтелектуальної власності, позичкового та фіктивного капіталу та ін.
У підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Грошова маса - обсяг випущених в обіг паперових грошових знаків, металевих монет і депозитних грошей. Основна частина грошової маси - це банківські депозити (кредитні гроші), а також деякі види цінних паперів, що мають таку ж купівельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса розвинених країн світу формується нині на основі кредитів. У розвинених країнах світу державних паперових грошей, насамперед білетів державного казначейства, як правило, не випускають. Роздрібний товарообіг обслуговують білоні монети з міді, нікелю, алюмінію та інших металів і сплавів. У грошовому обігу також використовують казначейські векселі, сертифікати, облігації.
Закони грошового обігу належать до загальних , тобто тих, які дають у декількох суспільно-економічних формаціях.
Закони грошового обігу - закони, які виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.
Оскільки існують різні форми грошей та виконуваних ними функцій, то відповідно розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу та насамперед монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою:
, (1.1)
де Kn - кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей на рік;
СЦ - сума цін товарів;
О - середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.
Другий закон кількості грошей в обігу пов'язаний з виконанням грошима функції платежу, появою кредитних грошей, з обігом платіжних засобів. У ньому якісна характеристика законів грошового обігу комплексно модифікується і набуває вигляду:
, (1.2)
де СЦ - сума цін товарів;
СЦК - сума цін товарів, проданих в кредит;
СПБ - сума платежів за борговими та іншими зобов'язаннями;
СПП - сума платежів, що взаємно погашаються;
ШО - швидкість обігу грошей як купівельного та платіжного засобу.
Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов'язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію.
Основний закон грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних для обігу:
, (1.3)
де М - кількість грошей в обігу;
- сума цін благ, що підлягають реалізації;
Кр - сума цін товарів, що продані в кредит;
П - платежі, термін виплати яких настав;
ВВ - взаємно виплатні платежі;
н - швидкість обігу однієї грошової одиниці.
І. Фішер, відкинувши вартісну теорію грошей, використовує рівняння обміну, яке базується не на вартості товарів, а лише на їх цінах:
M•V=P•T, (1.4)
де М - маса грошей;
V - швидкість їх обігу;
P - середньозважений рівень цін товарних операцій;
T - кількість проданих товарів.
Виходячи з рівняння (1.4), він визначає кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, як величину прямо пропорційну номінальному обсягові виробництва (ВНП) та обернено пропорційну швидкості обігу грошової одиниці:
, (1.5)
де P - абсолютний рівень цін;
Y - реальний обсяг виробництва;
V - швидкість обігу грошей.
Проте рівняння (1.5) І. Фішера не розкриває механізму перетворення вартості товару в його ціну, внаслідок чого вартість грошової одиниці поставлена в залежності від дій уряду, а отже, позбавлена об'єктивної основи. Крім того, показник швидкості обігу грошової маси не можна розрахувати окремо, що не дозволяє використати це рівняння як аналітичне для проведення практичних розрахунків. Адже на співвідношення грошової і товарної маси впливає не лише зміна пропозиції грошей, а й інші чинники.
1.2 Структура і функції грошово-кредитної системи

Грошово-кредитна система виконує монетарну або грошово-кредитну політику, яка є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Ця політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.
Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в період високої інфляції, навпаки, до її обмеження.
Сьогодні в усіх розвинутих народних господарствах існують двоступінчасті банківські системи: Центральний банк є емісійним банком і здійснює ще дві важливі функції. Поряд з цим існують комерційні банки з різним за своєю широтою асортиментом, різними цілями і часто також різними групами клієнтів; вони займаються банківськими операціями, тобто виробляють фінансові послуги, які потрібні на ринку.
За характером діяльності банки поділяються на:
- емісійні;
- комерційні;
- інвестиційні;
- іпотечні;
- ощадні;
- спеціалізовані (наприклад, торгівельні банки).
Емісійні банки здійснюють випуск банкнот і є центрами грошово-кредитної системи. Вони займають в ній особливий стан і є „банками банків”.
Комерційні банки являють собою банки, які здійснюють кредитування промислових, торгівельних та інших підприємств, головним чином за рахунок грошових капіталів, які вони отримують у вигляді вкладів. За формою власності вони діляться на: а) приватні акціонерні; б) кооперативні; в) державні. На ранніх ступенях розвитку капіталізму переважали індивідуальні банкірські фірми, але з розвитком капіталізму і особливо в епоху імперіалізму переважна частина всіх банківських ресурсів зосередилась в акціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшов вираз в одержавленні деяких комерційних банків (наприклад, у Франції).
Інвестиційні банки займаються фінансуванням і довготерміновим кредитуванням різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту. Через інвестиційні банки задовольняється значна частина потреб промислових і інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї ланки кредитної системи характерно для сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків, інвестиційні мобілізують гнітючу частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій і облігацій, а також одержання кредитів від комерційних банків. Разом з тим вони відіграють активну роль у випуску й розміщенні акцій промислових і інших компаній.
Іпотечні банки надають довгострокові позики під заставу нерухомості - землі й будов. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливого виду цінних паперів - заставних листів, забезпеченням яких служить закладена в банках нерухомість. Клієнтами іпотечних банків є фермери, населення, а в ряді випадків підприємці.
Іпотечний кредит фермери нерідко призначають для купівлі землі. Частково іпотечні позички використовуються для купівлі машин, добрив і інших засобів виробництва. Крім того, покупка землі цими фермерами дає їм можливість розширювати своє господарство.
Спеціалізовані банківські установи включають банки, що спеціально займаються певним видом кредитування. Так, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту й імпорту товарів.
Грошово-кредитна політика здійснюється у таких основних напрямах: регулювання банківської ліквідності, управління державним боргом і регулювання обсягу кредитних операцій, грошової емісії та ризику й ліквідності. Кожен з них здійснюється за допомогою різних форм, методів, важелів. Так, методами здійснення банківської діяльності є регламентування центральним банком співвідношення між касовими резервами банків та депозитами; зобов'язання комерційних банків зберігати певну частку своїх активів у вигляді резерву у центральному банку; продаж або купівля цінних паперів чи надання банкам кредитів.
Механізм дії грошово-кредитної системи складається з п'ятьох послідовно пов'язаних важелів (рис. 1.1).
Рис. 1.1 - Важелі грошово-кредитної політики
Кожний з попередніх елементів рис. 1.1 запускається попереднім і приводить в дію наступний важіль. Тому збій в роботі будь-якого важеля послаблює результативність проведення грошово-кредитної політики. Наприклад, слабка реакція інвесторів на помітне зниження відсоткової ставки, викликане, в свою чергу, суттєвим розширенням обсягу грошової маси, не викличе адекватного розширення сукупного попиту, а також і сукупної пропозиції, на що була направлена дія грошово-кредитної політики в цілому. При цьому може спостерігатися посилення інфляційних процесів. Така ситуація може бути пов'язана з нестабільною політичною ситуацією в країні, яка пригнічує інвестиційну активність.
Інструменти грошово-кредитної політики розрізняють за такими ознаками:
1. За об'єктами впливу:
- стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія);
- стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція).
2. За характером параметрів:
- кількісні інструменти - впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків;
- якісні інструменти - пряме регулювання вартості банківських кредитів.
3. За формою впливу:
- адміністративні (прямі) інструменти - у формі директив, інструкцій та інше від Центрального банку, мета яких обмежити сферу діяльності кредитних установ;
- ринкові (непрямі) інструменти - способи впливу Центрального банку на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.
4. За строками впливу:
- короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;
- довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.
Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей. Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.
Основні інструменти грошово-кредитної політики
Операції на відкритому ринку:
- гнучкий валютно-політичний інструмент, який проявляється в продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на „відкритому ринку” у комерційних банків;
- застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.
Політика облікової ставки:
- інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу;
- виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон'юктурних коливань економіки;
- застосовується для управління кредитною активністю.
Політика мінімальних резервів:
- найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання;
- виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у Центральному банку;
- застосовується як засіб для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.
Коли державний бюджет зводиться з дефіцитом, Казначейство випускає облігації, щоб отримати гроші для сплати державних боргів. Покупцями облігацій Казначейства можуть бути:
- Центральний банк;
- комерційні банки;
- домашні господарства;
- іноземці (як приватний, так і суспільний сектор).
Купівля Центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту.
Монетизація бюджетного дефіциту призводить до інфляції. Існує три способи фінансування бюджетного дефіциту :
- шляхом збільшення кількості грошей високої ефективності (, тобто емісія);
- шляхом збільшення облігацій казначейства у населення ();
- шляхом скорочення валютних резервів Центрального банку ().
.
Таким чином, для покриття бюджетного дефіциту держава може друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні резерви.
У країнах з високою інфляцією населення, як правило, не купує нових державних боргових зобов'язань, валютні резерви Центрального банку вичерпані, тому держави фінансує дефіцит бюджету шляхом емісії.
Головним органом грошово-кредитної системи є Центральний банк, в Україні це Національний банк України.
Основними функціями центральних банків є:
- монопольна емісія грошей, передусім банкнот;
- акумулювання і зберігання вільних коштів, обов'язкових резервів комерційних та інших банків; надання їм кредитів;
- здійснення єдиної грошово-кредитної політики держави, забезпечення стабільності національної грошової системи;
- надання кредитів і виконання фінансових операцій для уряду;
- контроль за банківською системою в цілому;
- зберігання офіційних валютних та золотих резервів і здійснення операцій із їх розміщення;
- визначення курсу національної, грошової одиниці щодо валют інших країн та підтримка курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку (функція валютного центру).
З урахуванням фактора часу найважливішу роль у проведенні грошово-кредитної політики має встановлення центральними банками облікового відсотка та його зміни. Таким чином здійснюється вагомий вплив на скорочення або збільшення кредитів, що надають комерційними банками в різні сфери та галузі економіки. Встановлення відсоткових ставок стримує темпи зростання інфляції, але негативно впливає на інші параметри макроекономічної системи.
Важливий метод кредитної політики - операції на відкритому ринку: купівля і продаж центральним банком державних цінних паперів, банківських акцептів та інших кредитних зобов'язань за ринковим або заздалегідь оголошеним курсом. Купуючи цінні папери, центральний банк перераховує відповідні суми комерційним банкам, внаслідок чого збільшуються залишки на їх резервних рахунках, що дає змогу здійснювати кредитну експансію. До такого методу кредитної політики вдаються найчастіше у країнах, що мають значний державний борг.
Основними функціями комерційних банків є:
мобілізація тимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх на капітал;
кредитування підприємств, держави і населення;
випуск кредитних грошей;
здійснення розрахунків та платежів у господарстві;
консультування, подання економічної та фінансової інформації.
Виконуючи функцію мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал, банки акумулюють грошові прибутки та заощадження у формі вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або послуг, які надаються банком. Заощадження, які сконцентровані у вкладах, перетворюються на позиковий капітал, який використовується банками для надання кредиту підприємствам і підприємцям. У остаточному підсумку, за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.
Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в позику вільних грошових капіталів їх власниками у практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти в кінцевих кредиторів. За рахунок кредитів банку здійснюється фінансування промисловості, сільського господарства, торгівлі, забезпечується розширення виробництва. Комерційні банки надають позики споживачам на придбання товарів тривалого користування, сприяючи зростанню їхнього рівня життя. Оскільки державні витрати не завжди покриваються прибутками, банки кредитують фінансову діяльність уряду.
Випуск кредитних грошей - специфічна функція, яка відрізняє комерційні банки від інших фінансових інститутів. Комерційні банки здійснюють депозитно-кредитну емісію, - грошова маса збільшується, коли банки надають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли ці позики повертаються. Ці банки є емітентами кредитних знарядь обігу. Позика, яка надається клієнту, зачисляється на його рахунок в банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання), при цьому збільшуються боргові зобов'язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти в розмірі вкладу, внаслідок чого відбувається збільшення кількості грошей в обігу. За наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширювати грошову емісію, що підтверджується збільшенням грошової маси в промислово розвинутих країнах. Разом з тим економіка потребує в необхідній, але не безмірній кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, які встановлюються центральним банком, за допомогою яких регулюється процес кредитування, отже, процес створення грошей.
Однією з функцій комерційних банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Виступаючи в якості посередників у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов'язані з проведенням розрахунків і платежів.
Розраховуючи можливостями постійно контролювати економічну ситуацію, комерційні банки надають клієнтам консультації з широкого кола проблем (зі злиття і поглинання, нових інвестицій і реконструкцій підприємств, складанню звітів за рік). У теперішній час зросле значення банків у наданні клієнтам економічної і фінансової інформації.
1.3 Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики

У концепції монетаризму гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика - як найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. і представлений передусім у працях професора економіки Чиказького університету М. Фрідмена.
У 60 - 70-ті роки ХХ ст. боротьба з інфляцією у розвинутих країнах була основним завданням державних стабілізаційних програм. Інфляція, кризи, циклічне безробіття, платіжна криза та інші негативні явища і процеси спричинені, на думку монетаристів, хаотичними коливаннями грошової маси, непродуманою грошовою політикою держави і надмірною кількістю грошей в обігу. Все це зумовили своєрідний „ренесанс” кількісної теорії грошей, посилення неокласичного напряму в західній економічній теорії, складовими елементами якої є концепція монетаризму.
Один із найважливіших елементів монетаризму - кількісна теорія грошей, у якій найважливішою є функція грошей як засобу обміну. Доповнюючи кількісну концепцію грошей, Фрідмен та інші монетаристи доводили, що зміна обсягів пропозиції грошей не лише спричиняє підвищення „середнього” абсолютного рівня цін, коливання товарних цін, а й призводить до зміни обсягів виготовленої продукції. У рамках кількісної теорії грошей традиційно за основу аналізу брали рівняння обміну:
М•н=Р•Q (1.6)
Перетворюючи рівняння (1.6), отримаємо
, (1.7)
де М - кількість грошей, що перебувають в обігу;
н - швидкість обігу грошей;
Р - абсолютний рівень цін;
Q - реальний обсяг виробництва;
MD - величина попиту на гроші;
Р, н - фактори, що визначають величину попиту на гроші.
Обстоюючи визначальну роль грошей в економічній структурі, монетаризм виходить з теоретико-методологічних засад мінової концепції. Монетаристські рекомендації є найпростішими (серед численних сучасних методів регулювання економіки) і водночас антигуманними, оскільки спрямовані передусім на скорочення соціальних витрат держави. Ці рекомендації взято на озброєння експертами МВФ, їх значною мірою враховано в розробці і втіленні програм економічного розвитку України, розроблених кількома урядами в 90-х роках під егідою цієї міжнародної організації з метою отримання кредитів.
Після проголошення незалежності України основою економічної і соціальної політики стала неокласична концепція, зокрема монетаризм.
Монетаристи основною причиною нестабільності економічної системи вважали порушення законів грошового обігу, відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу внаслідок стимулювання державою попиту, надмірного втручання держави в економіку. Усунення цих диспропорцій можливе, на їхню думку, шляхом проведення грошово-кредитної політики, зокрема у разі обмеження кредитно-грошової маси в обігу (не більше 3% на рік), скорочення виробничого і споживчого попиту. Конкретними засобами такої політики Фрідмен називав встановлення норми обов'язкових резервів, облікової ставки та ін. Ці ідеї були взяті на озброєння у США, Великобританії, деяких інших країнах. Але криза 1980 - 1982 рр. і тривалий застій у післякризовий період у країнах Західної Європи засвідчили неефективність рекомендацій монетаристів.
Кейнсіанство - це один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати.
Тому Кейнс з метою обґрунтування цього висновку здійснив комплексний аналіз впливу держави на розвиток макроекономіки. Предметом його дослідження було, насамперед, з'ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. Кейнс вважав, що розширення функцій уряду - єдиний практичний засіб уникнути цілковитої руйнації існуючих економічних форм, а також засіб спонукання до інвестування і координації схильності до споживання.
Головну увагу Кейнс приділив проблемі регулювання попиту й факторів, що його визначають. Ефективний попит, який розпадається на нагромадження та споживання, повинна стимулювати держава:
- здешевлюючи кредит (тобто знижуючи норми відсотка);
- збільшуючи державні витрати;
- впливаючи на зростання споживчого попиту.
Кейнс прагнув з'ясувати питання встановлення рівноваги між попитом і пропозицією у сфері зайнятості. Держава, на його думку, повинна регулювати це співвідношення, домагатися певного оптимуму в цій сфері, запобігати зростанню безробіття до масштабів, які можуть стати загрозливими для економічної системи. Рівень зайнятості залежить від обсягу споживання (або очікуваних витрат на споживання) та обсягу інвестицій. Головну уваги в цій ситуації держава мусить приділяти стимулювання інвестицій. Оскільки інвестиції в свою чергу залежать від рівня відсотка й очікуваних прибутків, то державі слід регулювати інвестиційний попит через бюджетно-фінансову та грошово-кредитну політику.
Дж. Кейнс наполягав на прогресивності в оподаткування, доводив, що за допомогою податків (а також державних видатків і відсотка) можна досягти рівноваги між сукупним платоспроможним попитом і пропозицією.
Рекомендації Дж. Кейнса, взяті на озброєння у багатьох країнах у післявоєнний період, були ефективними. Це послабило глибину економічних криз, посилило стабільність економічної системи. Проте вперше в історії розвитку капіталістичного циклу кризи 1969 - 1971 і 1974 - 1975 збіглися зі швидким розгортанням інфляційних процесів, а в деяких країнах водночас зросло безробіття, поглибилися диспропорції в економіці. Це призвело до зростання невідповідності кейнсіанських методів розвитку макроекономічних процесів, кризи кейнсіанства.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
2.1 Аналіз ефективності функціонування Національного банку України

Проголошення державного суверенітету України стало передумовою проведення незалежної економічної політики, спрямованої на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки. Особливість перехідної економіки України полягає в тому, що вона вже не є плановою, але ще й не набула усіх характерних рис ринкової економіки. У такій економіці діють механізми обох типів економічних систем, і водночас важливу роль відіграють неекономічні фактори розвитку.
Процес трансформації в перехідних економіках передбачає створення грошово-кредитної і фінансової систем, що відповідають потребам розвитку ринкової економіки, забезпечують ефективність виробництва та включення національної економіки в міжнародний поділ праці.
Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на три етапи.
1. Формування грошово-кредитної системи незалежної України (1991-1994 рр.). Узагальнено особливості даного етапу відображено в додатку А.
2. Адекватний розвиток грошово-кредитної системи і досягнення макроекономічної рівноваги (1995-2000 рр.). Основні особливості цього етапу трансформаційних перетворень в грошово-кредитній системі України відображено в додатку Б.
3. Підвищення ефективності грошово-кредитної системи і забезпечення економічного зростання (починаючи з 2001 р.).
Цей етап є найбільш актуальним для даної роботи, тому більш докладно розглянемо цей період. На цьому етапі спостерігається економічне пожвавлення, економіка України розвивається динамічніше. На прискорення зростання позитивно вплинула грошово-кредитна політика, реалізація якої зумовила збільшення кредитів в економіку, забезпечення стабільності валютного ринку та обмінного курсу при значному зростанні резервів НБУ, збільшення рівня монетизації. В 2003 р. монетизація української економіки досягла рекордної величини - 36%. Деякого прискорення набула інфляція, яка порівняно з дефляцією 2002 року становила в 2003 році 8,2%, але вона не спричинила дестабілізаційного впливу на економіку. Темпи зростання реального ВВП у 2003 році в порівнянні з 2000 роком зросли в 1,44 рази, а ВВП на душу населення склав 1034 дол. В порівнянні з іншими країнами цей результат виглядає більш ніж скромним. У 2003 році ВВП на душу населення в Росії оцінювався в 3 тис. дол., а в Польщі - в 5 тис. дол.
Поліпшився фінансовий стан підприємств, загальна сума прибутку суб'єктів господарювання в 2003 році зросла порівняно з 2000 роком в 1,4 рази і становила 19,64 млрд. грн., але платіжна дисципліна залишилася на низькому рівні, значною залишилась кредиторська та дебіторська заборгованість. Значно збільшилися доходи зведеного бюджету. За підсумками 2003 року сума надходжень до зведеного бюджету України склала - 66,9 млрд. грн.
Позитивні зрушення відбулися у сфері кредитування економіки. Якщо у 2001 році обсяги кредитування української економіки складали 28 млрд. грн. То в 2002 році - 42 млрд. грн., а в 2003 році цей показник сягнув 53,8 млрд. грн. До позитивних зрушень в фінансовій-кредитній сфері можна віднести довгострокове кредитування. У 2003 році зафіксоване зростання довгострокового кредитування в порівнянні з минулим роком майже в чотири рази. Це свідчить про загальну адекватність банківської системи та її спроможність забезпечити потреби економіки в кредитуванні. Але крім цього це ж свідчить і про позитивні зрушення в самій економіці.
Після 2000 року розмір державного боргу стабілізувався на рівні 14,1-14,2 млрд. дол. Тільки за 2000 рік Україна виплатила одним лише міжнародним фінансовим організаціям 870 млн. дол. у рахунок погашення основної суми боргу, 132 млн. дол. - у рахунок обслуговування боргу, не отримавши жодного долара зовнішніх запозичень. Структура державного боргу залишалася незмінною, тобто із зазначеним переважанням зовнішньої складової.
У цілому розвиток грошово-кредитної системи на цьому етапі здійснювався відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації і був спрямований на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти.
Адекватність в основному грошово-кредитної політики економічному розвитку зумовила позитивні зміни в структурі грошової маси:
- обсяги зростання коштів у національній валюті перевищували обсяги в іноземній валюті вдвічі, що свідчило про зростання довіри до національної валюти;
- частка готівки в структурі грошової маси зменшилася з 41% до 37,4%;
- депозити фізичних осіб зростали більш високими темпами, ніж юридичних осіб, і їх частка у загальному обсязі ресурсів комерційних банків перевищувала частку коштів суб'єктів господарювання.
Оптимізація структури грошової маси та вжиття заходів щодо поліпшення умов для мультиплікативного розширення раніше випущених в обіг грошей сприяло зростанню випереджаючими темпами грошової маси порівняно зі змінами монетарної бази.
З 2000 року в Україні запроваджено режим регульованого плаваючого обмінного курсу гривні. Після значних коливань курсу в 1998 (80,5%) і в 1999 році (52,2%), протягом 2000-2002 років курс гривні змінився лише на 2,2%. В економіці і суспільстві з'явився реальний курсовий орієнтир, що сприяло зниженню інфляції з 25,8% в 2000 р. до 8,2% в 2003 році, а в 2002 - навіть мала місце дефляція (-0,6%). Обсяги валютних резервів НБУ за останні 4 роки збільшилися у 5 разів, саме за їх рахунок обслуговувався і погашався зовнішній борг. Про позитивний вплив режиму регульованого плаваючого валютного курсу гривні на ситуацію на валютному ринку свідчить зростання довіри до валютної політики.
Таблиця 2.1
Окремі параметри грошово-кредитної системи України в 2000-2003 рр.
Показники
Одиниці
2000
2001
2002
2003
Реальний ВВП
% приріст
5,9
9,1
4,1
8,5
Інфляція
%
25,8
6,1
-0,6
8,2
Профіцит бюджету
% до ВВП
0,6
-0,3
0,7
-0,2
Доходи зведеного бюджету
% до ВВП
28,9
26,9
27,4
28,5
Видатки зведеного бюджету
% до ВВП
28,3
27,2
26,7
28,7
Кредити в економіку
млн. грн.
19121
28373
42035
53852
Прибуток підприємств
млрд. грн.
13,93
18,74
14,64
19,64
Збиткові підприємства
% від загальн. кількості
37,7
38,2
38,8
37,2
Кількість безробітних
тис. чол.
2707,6
2516,9
2301,0
2059,5
Грошова готівка (М0)
млн грн.
12799
19465
26434
33119
Грошова маса (М1)
млн грн.
20762
29796
40281
53129
Грошова маса (М2)
млн грн.
31544
45186
64321
94463
Грошова маса (М3)
млн грн.
32252
45755
64870
95043
Звертає на себе увагу ще одна особливість цього етапу трансформації грошово-кредитної системи України, а саме зміщення стратегічних пріоритетів до використання стабільності гривні, як монетарної передумови поступового переходу до інноваційно-інвестиційного розвитку. Основні особливості третього етапу відображені в додатку В.
Найважливішим елементом грошово-кредитної системи в Україні є Національний банк України, створений у вересні 1991 р. згідно із Законом України „Про банки і банківську діяльність”. Основною функцією НБУ є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму. Виконанням цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Іншими похідними функціями Національного банку України є такі:
- організація системи рефінансування комерційних банків;
- встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності;
- визначення системи, порядку і форм платежів;
- здійснення банківського регулювання, організація і здійснення валютного контролю;
- аналіз стану грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин та ін.
Виконання НБУ цих функцій означає водночас проведення грошово-кредитної політики, завдяки чому формується відповідна система.
Національний банк України має монопольне право на емісію грошей в обіг, на випуск банкнот, монет. Для забезпечення економіки готівковими грошима комерційні банки замовляють їх через мережу регіональних управлінь НБУ.
Функцію акумулювання і зберігання вільних коштів і обов'язкових резервів комерційних та інших банків, надання їм кредитів НБУ виконує встановленням норм обов'язкових резервів банків щодо різних категорій рахунків вкладників. За кризового стану окремих комерційних банків НБУ зобов'язаний вживати заходи для їх порятунку або ліквідації. Так, в Україні на початку 1996 НБУ розробив комплекс заходів із недопущення банкрутства великих банків. На початку 1999 року було зареєстровано 214 банків, з яких 54 віднесено до категорії проблемних, у 4-х банків відкликано ліцензію на здійснення всіх банківських операцій, 33 банки перебували на стадії ліквідації - 17 із них ліквідувались за рішенням НБУ, 16 - за рішенням Арбітражного суду, а станом на 01.07.2000 р. було 183 діючих банків, у 2003 - 179.
Крім регулювання емісії грошей, НБУ використовує різні методи регулювання самого руху грошей. Так, регулювання готівкового обігу відбувається через встановлення загального порядку здійснення касових операцій (організація денних, вечірніх та інших кас), встановлення лімітів залишку грошей в операційній касі банку, визначення загального порядку формування грошових знаків, їх зберігання, порядку витрачання готівки за цільовими призначеннями, передання одними підприємствами іншим, лімітування залишків грошей у касах та ін. Безготівковий грошовий обіг НБУ регулює стимулюванням депозитних операцій через виплату комерційними банками відсотків за депозити, використанням перевідних векселів, лімітуванням залишків у касах (що водночас стимулює зберігання основної маси грошей підприємствами і організаціями на рахунках у банку) та ін. Завдяки цим та іншим заходам НБУ здійснює єдину грошово-кредитну політику держави, забезпечує стабільність грошової системи.
Регулювання масштабів надання кредитів здійснюється передусім тому, що комерційні банки частину своїх активів (у країнах Заходу від 2 до 12%) зобов'язані зберігати у вигляди касового резерву в центральному банку, й розширення кредиту, який вони надають, залежить від величини приросту банківських пасивів, але не повинно перевищувати суму такого приросту більше як у 5 разів. В України норма обов'язкового резервування депозитів комерційних банків зменшилась з 17% у 2000 р. до 7,7% у 2003 р. З підвищенням центральним банком резервної норми банківські обороти зменшують, а з її зменшенням - зростають. Якщо кредитна експансія призводить до нестачі засобів на резервному рахунку банків, вони змушені загальмувати або припинити видачу нових кредитів, продати частину цінних паперів тощо, а за надлишку цих засобів порівняно з нормами резервів вони мають змогу розширювати кредити і створювати нові депозити. Це сприяє збільшенню на ринку банківських капіталів.
Кредитна політика здійснює суперечливий вплив на економіку. Якщо уряд, здійснюючи експансію, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, нефінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика „дешевих” грошей. Вона посилює інфляцію, призводить до диспропорції у народному господарстві та ін. Якщо НБУ продає урядові цінні папери. То в результаті у комерційних банків, нефінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ - гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика „дорогих” грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави. Вона стримує зростання виробництва, несприятливо позначається на діяльності дрібних товаровиробників, малого бізнесу, погіршує умови отримання споживчого кредиту населенням та ін.
Виконання НБУ функції надання кредитів і здійснення фінансових операцій для уряду передбачає надання державі кредитів у формі прямих позик (коротко - і довготермінових) або купівлю державних облігацій і ведення рахунків для урядових установ і організацій, місцевих органів влади, для державного казначейства (Міністерства фінансів або спеціальних державних фінансових органів, що здійснюють касове виконання державного бюджету).
Функцію контролю за банківською системою НБУ здійснює такими методами: установленням мінімального розміру капіталу банку, коефіцієнта ліквідності, ліміту кредитів одному позичальнику; через подання комерційними та іншими банками регулярних звітів йому за встановленою формою; постійним контролем за дотриманням норм здійснення банківських операцій, що розробляються і встановлюються або Нацбанком, або законодавчими органами.
Також до основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться зміна норми обов'язкових резервів, зміна облікової ставки. Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції та підвищення відсоткової ставки. Гроші стають „дорогими”, що означає рестриктивну політику. І, навпаки, знижуючи резервну норму, НБУ здійснює експансіоністську політику, тобто політику „дешевих” грошей.
Слід зауважити, що зміна резервної норми - досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього елементу потребує обережності. Це пояснюється тим, що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором:
(2.1)
Облікова ставка - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам (табл. 2.2). НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку.
Таблиця 2.2
Зміна облікової ставки НБУ протягом 2000 - 2003 рр.
Показники
2000
2001
2002
2003
Облікова ставка НБУ (середньозважена за рік), %
30,6
19,7
9,5
7
Індекс споживчих цін, % до попереднього року
125,8
106,1
99,4
108,8
Темпи зростання грошової маси М3, % до попереднього року
145
142
142
102
Зміна реального ВВП, % до попереднього року
5,9
9,2
5,2
9,3
Спрямування зміни облікової ставки НБУ в кінцевому випадку залежить від типу монетарної політики (рестрикційного чи експансивного) та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних можливостей банківської системи країни. Зниження облікової ставки, як важіль експансивної політики, обумовлює зниження ставок за кредитами комерційних банків і відповідно зростання у підприємств можливостей інвестування коштів у виробництво. Тенденції економічного розвитку України свідчать про посилення ролі банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними коштами. Попри досі невисокий рівень банківського кредиту у валовому внутрішньому продукті України його значення значно зросло: від 8,65% к 1998 р. до 25,68% - у 2003 р.
2.2 Правові основи створення та діяльність комерційних банків в Україні

Другою підсистемою грошово-кредитної системи є комерційні банки. Дозвіл на створення комерційних банків в Україні дає НБУ шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій. Він веде книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки набувають статусу юридичної особи з моменту їх реєстрації в даній книзі.
Комерційні банки різних видів і форм власності створюють на акціонерних засадах. Засновниками комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.
Основна функція комерційних банків полягає в здійсненні на договірних умовах кредитно-розрахункового, касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ та організацій. Банки відіграють роль посередників між надходженням вітчизняних заощаджень і раціональним розміщенням капіталів в економічному процесі. Практично всі українські банки універсальні, а це означає, що вони пропонують класичний набір банківських послуг. Законом України „Про банки та банківську діяльність” регламентовано перелік банківських операцій:
1) залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;
2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів та їх касове обслуговування;
3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;
5) випуск платіжних документів і цінних паперів;
6) купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
7) видача поручництв, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;
8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);
9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
10) купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;
11) залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;
12) довірчі операції за дорученням клієнтів;
13) надання консультаційних послуг;
14) здійснення інших операцій з дозволу Нацбанку України.
За період з 1991 року в Україні виникло понад 230 банків. Ряд з них збанкротували і пішли з ринку. В той же час спостерігається стабільна тенденція заснування нових банків. Статистичні дані про комерційні банки в України протягом 2000 - 2002 рр. характеризує табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Основні дані про комерційні банки України (2000 - 2002 рік)
2000
2001
2002
Кількість банків за реєстром
З них:
- акціонерних товариств
- товариств з обмеженою відповідальністю
- кооперативний банк
- банків за участю іноземного капіталу у тому числі зі 100% іноземним капіталом
195
169
26
-
31
7
189
164
25
-
28
6
157
136
20
1
28
6
Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій
149
149
149
Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті (млн. грн.)
3666
4576
5987,4
Кількість ліквідованих банків у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за рік)
9
9
12
Як вже було зазначено у першому розділі комерційні банки залежно від форми власності бувають державними кредитними установами та комерційними банками приватної форми власності. У даний час в Україні на ринку банківських послуг функціонує два державних банки: Ексімбанк та Ощадний банк України. Що стосується комерційних банків приватної форми власності, то тут сформувалися такі розмежування:
1. Постдержавні комерційні банки („банки великої трійки”): Промінвестбанк, АПБ „Україна”, Укрсоцбанк.
2. Нові приватні універсальні банки („банки нової хвилі”).
„Банки великої трійки” були створені внаслідок реорганізації державних спеціалізованих банків у комерційні банки. Наявність значного капіталу, мережі філій, необхідних виробничих потужностей, фахівців і певної групи клієнтури, яка складалася десятками років їх тісної співпраці, дала можливість цим банкам зайняти керівні позиції в банківській системі України. Наслідком цього є те, що частка дани и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.