На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Передумови та причини Великих географчних вдкриттв. Морськ експедицї кнця XV- поч XVI ст. Навколосвтня подорож Магеллана. Географчн вдкриття другої половини XVI першої половини XVII ст. Значення Великих географчних вдкриттв в сторї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 09.07.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Курсова робота
на тему:
„Великі географічні відкриття”
Зміст
    Вступ 3
    Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів……………………………………………………………………..…...6
    Розділ 2.Найважливіші морські експедиції кінця XV- поч XVI ст. 11
      2.1. Відкриття португальцями морського шляху до Індії 11
        2.2. Відкриття Колумбом Америки та її колонізація 13
        2.3. Навколосвітня подорож Магеллана 23
      Розділ 3. Географічні відкриття другої половини XVI і першої половини XVII ст. …………………..24
      Розділ 4.Значення Великих географічних відкриттів в історії людства…...............................................................................................................31
    Висновки 32
    Список використаних джерел 34
    Додатки...................................................................................................................35

Вступ

Актуальність теми зумовлена необхідністю з'ясувати, узагальнити і висвітлити причини, передумови та насідки Великих географічних відкриттів, описати найважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVI ст.

Мета і завдання роботи:

1. Вивчити і узагальнити наукові джерела з даної теми.

2. Показати передумови Великих географічних відкриттів.

3. Довести вплив розвитку техніки, мореплавства і суднобудування на освоєння нових земель.

4. Дослідити причини географічних відкриттів.

5. Описати найважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVI ст. та їх вплив на становище населення відкритих територій.

6. Висвітлити географічні відкриття другої половини XVII ст.

7. Узагальнити економічні наслідки Великих географічних відкриттів.

8. Окреслити початок колоніальної системи і боротьби за колонії між європейськими державами.

Об'єкт і предмет дослідження. Почати треба з того, що відкриття Америки привело до контакту європейців з зовсім іншою культурою та економікою, ніж відомі їм досі, з Америки ми взяли набагато більше ніж від азіатських цивілізацій. Крім того було покінчено з релігійними уявленнями про світ і всього за наступні 30 років людство взнало про Землю більше ніж за попередні тисячоліття, і це знання змінило світ. Крім змін в економіці, політиці і культурі, основною була зміна світогляду людей. Людство навчилося мислити більш широко, менше зважати на авторитет релігії. Невипадково на цю епоху припадає розвиток науки, особливо астрономії. На той час Європа вже була готова сприйняти нові знання. Після багаторічної боротьби світської влади з папством авторитет релігії серед освічених людей досить підупав. Виникнення відносно довгих періодів політичної стабільності привело до загального зростання виробництва, в результаті чого поширилась освіченість. Боротьба королів з феодалами призвела до того, що королівська влада все частіше спиралась на третій стан, що сприяло розвитку торгівлі і ремесел, але для подальшого розвитку Європі не вистачало золота та ринків збуту. Крім того аграрне перенаселення вимагало нових земель, війни вже не могли бути регулятором чисельності народів. Тому експансія європейців була спрямована зовні. Цьому сприяло і християнство з його месіанською ідеєю. Ледве відбившись від месіанства арабів, яких погубила багато в чому надзвичайно велика централізація та моно-культурність, європейці самі перейшли в наступ на Близький Схід. Але цей наступ завершився невдачею, звідки було винесено перший урок: при рівному розвитку технологій колонізація неможлива. Наступ хрестоносців на Русь теж провалився по цим же причинам. По суті, почалося формування європейської цивілізації - паразита. Європа могла розвиватися лише на уламках завойованих цивілізацій. Але як показали перші спроби колонізації найближчі землі були недоступні. Крім того у європейців знову з`явився могутній ворог - турки-османи, що перекрили всі торгівельні шляхи на схід. Португальське пограбування Гвінеї показало, що є багато диких народів які можна експлуатувати безкарно. В той момент і сформувалася Європа, яка і в наші дні будує своє благополуччя на пограбуванні інших. Тому відкриття багатющого континенту Америки та морських шляхів до Південно-Східної Азії і Індії забезпечило виживання та процвітання західної цивілізації. Епоху великих географічних відкриттів можна з повним правом назвати епохою великих пограбувань та геноциду підкорених народів; європейці, які ще кілька століть назад могли гнобити та винищувати один-одного, отримували дуже широке поле діяльності - весь світ. За трагічним збігом в цей час цивілізації Азії та Америки знаходились, в основному в стадії глибокого занепаду. Вціліти від «відкриття» вдалось мусульманам завдяки Османській імперії, православним, та частково будистській цивілізації. Найбільший удар отримали Африка та Америка. Їхній шлях розвитку цивілізації та більша частина населення була безжально знищена, скарби пограбовані. На п`ять століть був загальмований розвиток будистських цивілізацій, мусульманський світ перетворений в союз фанатиків, що ненавидять всіх іновірців, а їх самобутня культура загинула не маючи змоги розвиватися в стані постійної війни з християнством. Спроби «європеїзувати» православ`я призвели до постійних війн та народних заворушень, і ледь не завершились ядерним армагедоном у XX сторіччі, наша цивілізація теж зазнала непоправних втрат.

Історіографія. Історія Великих географічних відкриттів цікавила багатьох вчених. Серед іноземних дослідників відомі Дж. Бейкер, Г. Харт, А. Пігафетта, Л.К. Бадеполоне. Російська школа вивчення географічних відкриттів представлена такими дослідниками, як О. Пешель, А. Меншиков, І. Магідович, Г. Гехтман.

Історію Великих географічних відкриттів, їх передумови, причини і наслідки вивчали і російські історики: Семенов В.Ф., Граціанський М.П., Сказкін С.Д. та українські науковці Крип'якевич І.П., Крижанівський О.П.

Епоха великих географічних відкриттів розпочалася 12 жовтня 1492 року з відкриття Колумбом Америки. Він і його супутники навіть гадки не мали до яких змін приведе його відкриття. Великі географічні відкриття - термін досить умовний. І до цього європейці часто виходили в море і здійснювали далекі експедиції. Наприклад, подорож Марко Поло до Китаю, плавання вікінгів до Америки, плавання португальців на південь Африки. Так чому ж епоха великих географічних відкриттів веде свій відлік від плавання Колумба?

Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів.

Передумови. Кінець XV і початок XVI ст. - це часи великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукають нових шляхів для дослідів над світом і природою. „Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами” [3: 163]. Взагалі „великі географічні відкриття - це комплекс найвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майже всієї писемної історії людства” [1:407]. У попередніх історичних епохах людина безнастанно поширювала своє знання Землі. Фінікіяни, греки й римляни у старовинних віках пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів. Але всі давні відкриття йшли повільним шляхом і зацікавлювали тільки окремі народи. „Нова епоха відрізняється від давніх тим, що відкриття стають на першому місці змагань Європи, ведуться незвичайно енергійно й послідовно та доводять до таких висновків, якими перше ніхто не міг похвалитися: відкрито нові, нікому не відомі континенти” [3:163].

Ще однією передумовою Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. З XIV ст. почали будувати домни - великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, з'явилися пістолети, важкі рушниці - мушкети.

Тривалий час європейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючи досконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, що омивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду за розміщенням зірок.

Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків з'явився компас. „Перші уживали його, мабуть, китайці; в ХІІІ-XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі. Ужиття компасу забезпечувало повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. Поліпшено також географічні карти, так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь” [3:164]. Було винайдено також прилад - астролябію для визначення місцезнаходження корабля.

„У часи середніх віків будова кораблів перейшла все сторонній розвиток. Галери, галони, каравели й інші судна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалися до далеких подорожей” [3:164]. У XV ст. було створено швидкохідний легкий парусник - каравелу. Це були рухливі і місткі судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами і могли рухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навіть зустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі.

Причини. До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви - відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. „Побожні ченці й гарячі проповідники немало причинялися до того, щоб заохотити моряків до небезпечних експедицій” [3:164]. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини. Західна Європа була вже доволі густо заселена, й „у деяких країнах був надмір населення, що не міг найти собі потрібного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів до життя і пробували найти їх на морі. Морське розбишацтво розвивалося упродовж цілих середніх віків, і між тими піратами було багато сміливих моряків, що відважилися на найбільш ризиковані експедиції і багато причинялися до нових відкриттів” [3:164].

Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася під час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійних торговельних зв'язків. Всілякі східні товари -- прянощі (перець, кориця, гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумерні товари, всякі східні тканини і т. ін.-- дедалі більше входили в ужиток вищих і середніх класів Західної Європи. Купецтво південно-італійських, південно-французьких і східно-іспанських (каталонських) міст нагромаджувало на торгівлі зі Сходом величезні багатства. Та в другій половині XV ст. середземноморська торгівля зазнала гострої кризи. Ряд причин і раніше гальмували розвиток левантійської торгівлі. Велика кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Турецькі грабежі, піратство, всілякі побори з торгових суден, караванів і ринків робили торгівлю із східною частиною Середземного моря небезпечною, менш регулярною і менш вигідною. Єдиним шляхом до Індії, що лишався ще не загарбаним турками, був шлях через Єгипет і Червоне море. Але цей шлях цілком монополізований арабами. Навіть венеціанці могли проникати на Схід лише до Александрії, де їх зустрічали з прянощами арабські купці. Думка знайти новий морський шлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалі більше цікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.

До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, що розвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів. Золото й срібло ставали дедалі більш необхідними у господарських цілях для феодалів і зростаючої буржуазії Європи. Тим часом добування дорогоцінних металів у Західній Європі прогресувало повільно. Торгівля зі Сходом створювала додаткові труднощі із золотом та сріблом. Торговий баланс у левантійській торгівлі був невигідний для Європи. В обмін на дорогі екзотичні товари Сходу Європа могла дати продукти сільського і лісового господарства, мідь, олово, почасти сукна та інші промислові вироби, які загалом цінилися все ж набагато дешевше порівняно з товарами Сходу й тому не покривали вартості купованого на Сході. Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й срібла до Європи вони відпливали з неї в східні країни.[5:243].

Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему, яка потребувала також якнайшвидшого розв'язання. Розшукуючи новий морський шлях до Індії, європейці водночас гарячково шукали золота. «Золото шукали португальці на африканському березі, в Індії, на всьому Далекому Сході; золото було тим магічним словом, яке гнало іспанців через Атлантичний океан в Америку; золото -- ось чого насамперед вимагав білий, як тільки він ступав на нововідкритий берег».

У пошуках шляхів до Індії найбільш заінтересованими виявилися не італійські купці, яким левантійська торгівля все ще забезпечувала великі прибутки завдяки монополії на Середземному морі, а купці і зв'язані з ними феодали інших країн Західної Європи, що лежали в безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед Португалія й Іспанія.

Розділ 2. Найважливіші морські експедиції кінця XV - поч. XVI ст.

2.1. Відкриття португальцями морського шляху до Індії

Португальці протягом XV ст. в процесі воєн з маврами і разом з тим в результаті розвитку торговельних відносин з ними досягли північно-західного узбережжя Африки. Завоювання Сеути у 1415 р. створило для португальців важливу вихідну базу для дальшого просування на південь уздовж західного африканського узбережжя.

Морським подорожам у Португалії сприяв сам уряд. Інфант (принц) Генріх Мореплавець (помер у 1460 р.) збудував великий флот для обстеження західно-африканського узбережжя. У 1445 p., ще за життя принца Генріха, португальці відкрили Зелений Мис. У 1471 р. вони досягли Гвінеї, де у пункті, названому Золотим Берегом, збудували сильну військову факторію. Просуваючись ще далі на південь, португальці в 1486 р. досягли на півдні Африки мису Доброї Надії, відкритого Бартоломео Діасом (1450--1500). Після цього неважко було вже досягти і жаданої Індії. Відпливши з Лісабона влітку 1497 р. на чолі невеликої флотилії з чотирьох кораблів, Васко да Гама (1460--1524) навесні 1498 р. досяг західного узбережжя Індії, висадившись у місті Калікут. У серпні 1499 р. мандрівники повернулися з вантажем золота та індійських прянощів. За два роки важкого плавання з 168 чоловік команди живими залишилось лише 55 чоловік.[8:203].

Відкриття Васко да Гами справило у Португалії величезне враження. Португальський король Маноель (1495--1521) прийняв з цього приводу титул «повелитель Індії» і прізвисько «Щасливий».

Згодом один із видатних поетів Португалії Луїс Камоенс присвятив поїздці Васко да Гами цілу поему під назвою «Лузіада» (1572). Наслідуючи класичні поеми «Іліаду», «Одіссею» і «Енеїду», Камоенс так починав свою поему: «Я хочу оспівати знаменитих героїв, які з португальських берегів вирушили невідомими морями по той бік землі..., непохитних воїнів, які, здійснивши нечувані подвиги, заснували нову імперію, слава про яку прогриміла до небес».

Західні і почасти східні індійські узбережжя, а також Малакку остаточно захопили інші португальські адмірали -- Альмейда (перший португальський віце-король Індії, 1505--1508) і Альбукерк (1509--1515). Столицею, де проживали португальські віце-королі, стало місто Гоа (на північ від Калікута). Дуже велике значення для португальського панування в Індії мало загарбання важливих торгових і стратегічних пунктів -- міст Аден (біля виходу Червоного моря в Індійський океан) і Ормуз (у Перській затоці). Тим самим португальці повністю закривали старі торгові шляхи з Індії до Александрії Червоним морем і з Індії до Сирії через Месопотамію. У 20-х роках XVI ст. португальці захопили вже значну частину Зондського архіпелагу. Так за короткий час була створена велика португальська колоніальна імперія. Португальці перехопили до своїх рук торгівлю прянощами і завдали удару італійській торговій монополії. Місце Александрії, а частково і Венеції, зайняло місто Лісабон, столиця Португалії.[11:327].

Крім основних колоній в Індії, частково в Індокитаї (Малакка) і на островах Індонезії, португальці захопили на початку XVI ст. також американську Бразилію, яка довгий час була проміжною зупинкою на шляху до Індії.

2.2. Відкриття Колумбом Америки та її колонізація.

Тоді як португальці просувались уздовж західних берегів Африки до Індії, у сусідній Іспанії виник інший варіант маршруту до тієї ж Індії. Генуеєць Христофор Колумб (1451--1506) запропонував у 1492 р. іспанському урядові Фердінанда й Ізабелли проект подорожі до Індії в західному напрямку. Колумб виходив із вчення про кулястість Землі, яке в кінці XV ст. знову завоювало визнання в європейській науці. Він звертався вже раніше з аналогічним проектом до португальського уряду, але йому було відмовлено. У португальців був свій план відкриття морського шляху до Індії вздовж Африки, який після відкриття Діаса був вже близький до повного завершення. Іспанський уряд, який на той час саме закінчив завоювання Гранадського королівства, поставився, навпаки, прихильно до проекту Колумба. Частину коштів на організацію подорожі вніс сам Колумб, більшу частину давав уряд. Колумб виговорив собі і своїм спадкоємцям право на зайняття посади віце-короля і адмірала у нововідкритих країнах. 3 серпня 1492 р. невелика ескадра у складі трьох кораблів вийшла з гавані Палос в Атлантичний океан.[15;223].

12 жовтня 1492 р. Колумб відкрив один з Багамських островів у Карибському морі поблизу Центральної Америки. Незабаром він відкрив сусідні великі острови Гаїті і Кубу. В одній з наступних подорожей Колумб виявив береги Південної Америки (поблизу гирла ріки Оріноко). Ще за життя Колумба почалася колонізація іспанцями Америки. Першу колонізацію було організовано на острові Гаїті, перейменованому на Еспаньйолу. Проте нова частина світу, відкрита Колумбом, не дістала назви за його ім'ям. Колумб уперто наполягав на тому, що він відкрив Індію, Китай і Японію. Самі землі в Америці, відкриті ним, викликали незабаром в Іспанії розчарування. Порівняно із справжньою, «Східною Індією» нова, «Західна Індія» Колумба виявилася бідною, без міст і цивілізації. У тубільців траплялося золото та срібло, але далеко не в такій кількості, як сподівались іспанці.

Колумб швидко впав у немилість двору. У 1506 р. він помер у провінційному місті Вальядолід у злиднях, всіма забутий. Смерть Колумба лишилася зовсім непоміченою для сучасників.

Відкритий Колумбом материк дістав назву -- «Америка», за ім'ям іншого італійця, флорентійця Амеріго Веспуччі (1452--1512). Амеріго здійснив кілька подорожей до «Нової Землі», дослідивши детально північно-східні береги Південної Америки. Видана ним у 1507 р. збірка оповідань про його морські подорожі набула великої популярності. Картографи вже з 1507 р. почали відмічати на своїх картах землі, відкриті Колумбом, загальною назвою «Земель Амеріго». Пізніше назва «Амеріго» була змінена на «Америка» -- за аналогією з формою роду і закінчення назв старих материків -- Азія, Європа, Африка.[7:135].

Відкриття Колумба викликало суперництво між Португалією й Іспанією за нові землі. Щоб запобігти зіткненням, обидві держави уклали між собою в 1494 р. договір у Тордесільясі, згідно з яким була проведена межа від полюса до полюса у 2053 кілометра на захід від островів Зеленого Мису. Усі нововідкриті землі і води на захід від цієї межі повинні були належати іспанцям, на схід -- португальцям. Але оскільки розмежування було проведене не по всій земній кулі, а лише в західній півкулі, зіткнення сталося, як тільки іспанці і португальці зустрілися на Молуккських островах. Тоді у 1529 р. у м. Сарагоса було укладено новий договір, за яким була проведена нова розмежувальна лінія у східній півкулі в 17° на схід від Молуккських островів. Так стався перший поділ колоніального світу.

Колонізація Америки розпочалася відразу ж після її відкриття. Вже Колумб висаджуючись на Антільських островах встановлював на березі хрест і проголошував ці землі власністю короля Іспанії. Після відплиття Колумб залишив частину екіпажу затонувшої «Санта-Марії» на острові Еспаньйола (Гаїті) побудувавши там форт Навідад (Різдво). Колумб думав що це Японія і дав колоністам завдання вимінювати золото. Після прибуття в Іспанію він написав королям листа в якому говорив таке: «Їх високості можуть бути певні, що я надам їм стільки золота, скільки потрібно, якщо їх високості сприятимуть мені своєю милістю, і зовсім незначною допомогою. Крім золота вони матимуть прянощі, бавовну - і стільки скільки забажають... Я також надам їм алое і рабів, скільки буде потрібно і скільки мені накажуть відправити»[6:45]. У цьому листі вказані всі плани іспанців щодо нових земель. Коли до Навідаду приплила друга експедиція Колумба, то знайшла спалений форт і трупи колоністів. Колоністи вели себе за відсутності Колумба як зграя злочинців. Грабували навколишні племена, викрадали жінок та дівчат, поки не набрели на войовничого касіка Каонабо. Його воїни напали на Навідад, легко взяли форт, так як іспанці постійно влаштовували оргії. Відразу ж Колумб організував криваву каральну експедицію. Почалася колонізація островів Карибського моря. Колонізація велась вогнем та мечем, і вона призвела до повної загибелі корінного населення. Ідальго що прибували з Іспанії не бажали заводити господарство, займаючись лише грабунком. Населення Антільських островів масово винищувалось та закабалювалось в рабство. Його вистачило лише на 20 років після чого довелося завозити чорношкірих рабів. Ідальго не сиділося на місці, розграбувавши один острів, вони перебиралися на інший. Після усунення Колумба від справ в Америку ринулась маса авантюристів, хоча траплялися серед них і вчені. Один з них - людина ім`я якої дістав весь континент, Амеріго Веспуччі, який відправився в Америку в складі експедиції Охеди. Всього Веспуччі прийняв участь у чотирьох експедиціях, висловив думку що це не Азія, а новий континент, і докладно описав свої подорожі. А тим часом ситуація в колоніях була дуже тяжкою. Золота на Антільських островах було мало, ідальго швидко спускали свої плантації, індіанські раби швидко вимирали. На Еспаньйолі довелося ввести заборону залишати острів боржникам. На одній з каравел, що прямувала на материкову колонію (нині Панама) виявили одного з ідальго-боржників по фамілії Васко Нуньєс де Бальбоа. По дорозі ідальго підняв на кораблі бунт, а дібравшись до колонії захопив там владу, і організував експедицію для пошуку Тихого океану. 1 вересня 1513 року двісті конкістадорів вирушили в безсмертя. Лише 29 вересня кілька десятків солдатів перетнувши Панамський перешийок, дісталися Тихого океану. Пограбувавши місцевих індіанців, експедиція повернулась в колонію, де Бальбоа заарештували як заколотника та стратили. Але його приклад не зупинив інших шукачів пригод.

18 лютого 1517 року сто конкістадорів на трьох каравелах під командуванням Ернандеса де Кордови відправились в експедицію та відкрили державу Майя. Але до майя дійшли чутки про колонізацію Куби, і вони напали на висадившихся іспанців. Лише вбитими експедиція втратила сімдесят чоловік.[7:76]

У квітні 1518 року до Юкатану вирушила нова експедиція у складі 240 чоловік на чотирьох каравелах під командуванням Хуана Гріхальви. Експедиція просунулась далі чим попередня і добралася до країни ацтеків Теночтітлану, там їх прийняли за богів і щедро обдарували золотом. Після повернення експедиції Гріхальву жорстоко покарали за те що він не завоював багату країну. Іспанці відразу ж почали готуватися до завойовницького походу. Керівником призначили молодого дворянина Ернана Кортеса. Вибір губернатора Еспаньйоли Дієго Веласкеса був невипадковий. Ернан Кортес встиг повоювати проти Гранади, уславився жорстокістю при підкоренні Куби. Отримав в нагороду великий маєток, але господарством займатися не хотів. Маєток був швидко заложений, а Кортес вліз в борги. Веласкес не відпускав його на материк, тоді Кортес організував змову проти Веласкеса, але його зрадили і заарештували. Але він втік на волю, через кілька днів попався. Цього разу його тримали на кораблі, але він знову втік. Після чого з`явився в палаці Веласкеса і попросив прощення, тоді і був призначений командиром експедиції.

Але коли все було готово до відплиття Веласкес вирішив усунути Кортеса, друзі повідомили Кортеса завчасно і він наказав кораблям відпливати. Каравели вже вийшли в море коли в порт прибули солдати заарештувати державного злочинця Кортеса. Експедиція зупинялася в портах Тринідад і Гаванна де поповнилася провізією та людьми. Місцеві губернатори мали наказ заарештувати Кортеса, але міські гарнізони не мали таких сил. Експедиція Кортеса нараховувала 518 піхотинців, 110 матросів, 14 артилеристів та 200 індіанців для допоміжних робіт.

18 квітня 1519 року експедиція дійшла до узбережжя Мексики. Відразу ж було засноване місто Веракрус. Місцевий правитель за наказом з Теночтітлану щедро обдарував іспанців золотом та рабинями, Кортес заявив що іспанці хворіють хворобою від якої одні ліки - золото і що він повинен зустрітися з правителем Теночтітлану тлатоані Монтесумою. Переляканий тлатоані наказав затримати чужинців даруючи їм золото.[19:89].

Тут в таборі Кортеса розпочався розбрат, частина ідальго вимагала повернення додому, розпочалися криваві бійки після знайомства з ацтекською горілкою - пульке. Тоді Кортес наказав спалити каравели. Кортес дізнався, що багато племен імперії ацтеків готові до повстання і вирішив скористатися цим. Останню каравелу він загрузив золотом і направив в Іспанію до короля Карла V з листом у якому повідомляв про те що він завоював «золоту країну», і перешкоди що чинив йому Веласкес.

В середині серпня 1519 року конкістадори почали наступ на Теночтітлан. До іспанців приєдналися армії двох племен: тотонаків і тлашкаланців. Першою жертвою стало місто Чолула. Вступивши в місто Кортес зібрав на майдані всю міську знать, і наказав її перестріляти. Після цього у місті знищили всіх від старого до малого, а саме місто спалили. Тлатоані Монтесума так само вважав що це посланці бога Кецалькоатла і наказав не чинити їм опору. 8 листопада 1519 року Кортес вступив до Теночтітлана. При цьому Кортес сказав: «Звідсіля розпочнеться завоювання імперських володінь, саме тут знаходиться місце, яке диявол зробив своїм головним сховищем, і коли це місто підкориться нам, і підкориться без труднощів, то без труднощів буде завойована і решта»[8]. Іспанці вступили до величного міста, населення якого нараховувало близько 120 000 чоловік (на той час Лондон - 40 000, Париж - 65 000). Іспанцям відвели палац Ашаякатля, де вже була приготовлена розкішна вечеря, на одній з стін Кортес помітив свіжу кладку. Коли стіну розбили то знайшли дві величезні кімнати наповнені золотом. Як потім згадував Берналь Діаз: «Я був ще молодою людиною, але мені видалось, що там зібрані всі багатства світу!»[4]. На наступний день Кортес захопив в полон Монтесуму. Майже пів року він перебував в полоні, а від його імені керував країною Кортес. Поступово ситуацію усвідомила ацтекська знать, і організувала змову, але один з змовників зізнався Монтесумі, а той - Кортесу. Змовників кинули до темниці. Але неприємності іспанці накликали самі на себе, коли скинули з головного храму статую бога Уїцілопочтлі. Десятки тисяч розлютованих ацтеків оточили палац. В той же час серед іспанців почався бунт, бо конкістадори були незадоволені розподілом золота. Тим часом з Веракруса надійшла тривожна звістка - Веласкес вислав 900 солдат, з них 100 кавалеристів з суворим наказом заарештувати Кортеса і доставити його на Кубу. Очолював експедицію друг губернатора Панфіло Нарваес.

Кортес віддав частину свого золота солдатам, а потім взявши 70 солдатів виступив назустріч Нарваесу. В Теночтітлані з армією залишився Педро Альварадо.[5:342].

Першим ділом Кортес підкупив двох офіцерів що приїхали до нього з ультиматумом - негайно здатися. Вони повернулися в табір Нарваеса, і пообіцяли величезну винагороду тим хто перейде на сторону Кортеса. Нарваес ледве встиг втікти на Кубу. Підмога прибула якраз вчасно. В Теночтітлані спалахнуло повстання.

В травні 1520 року ацтеки звернулися до Альварадо з пропозицією: в обмін на и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.