Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Передумови великих географчних вдкриттв. Найважливш морськ експедицї XV-XVI ст. Вдкриття португальцями морського шляху до ндї. Вдкриття Колумбом Америки та її колонзаця. Навколосвтня подорож Магеллана як одна з найбльших подй XVI ст.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 29.01.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство науки і освіти України
Миколаївський Державний Університет ім. В.О. Сухомлинського
Інститут історії та права
Кафедра всесвітньої історії
Курсова робота на тему
Великі географічні відкриття XV-XVII ст. Їх значення для людства і становлення епохи колоніалізму

Виконала:
студентка 324 групи Лоскутова О.
Перевірила: к.і.н історичних наук,
доцент Господаренко О.В.
м. Миколаїв, 2009
Вступ

Актуальність теми: Великі географічні відкриття є переходом до нового часу, початок яких зумовлено різними подіями, що склали комплекс взаємопов'язаних між собою причин і передумов. Наслідки епохи змінили хід подій декількох достатньо розвинених цивілізацій, вплинули на хід історичних подій кожної європейської країни, було покінчено з релігійними уявленнями про світ і всього за наступні 30 років людство взнало про Землю більше ніж за попередні тисячоліття, і це знання змінило світ. Крім змін в економіці, політиці і культурі, основною була зміна світогляду людей.
Мета: дослідити епоху Великих географічних відкриттів, розкрити причини та передумови, що спричинили до дальніх подорожей, виявити наслідки епохи Великих географічних відкриттів для окремих народів та людства взагалі.
Завдання роботи: вивчити і узагальнити наукові джерела з даної теми; показати передумови, причини, наслідки Великих географічних відкриттів; дослідити передумови, проаналізувати події, що спричинили подорожі, що стали географічними відкриттями; описати найважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVI ст. та їх вплив на становище населення відкритих територій, висвітлити географічні відкриття другої половини XVII ст.; узагальнити економічні, культурні наслідки Великих географічних відкриттів; окреслити початок колоніальної системи і боротьби за колонії між європейськими державами.
Об'єктом курсової роботи є епоха фундаментальних, дивовижних подорожей початку XV - першої половини XVI століття, що отримали назву Великі географічні відкриття.
Предметом дослідження є всі подорожі першовідкривачів, що здійснювались заради одного - збагачення самих себе та країни, що надала підтримку. Окремі подорожі мали навіть випадковий характер, тобто не планувались, але здійснились, завершення яких ознаменувалось збагаченням. Вперше булла здійснена навколосвітня подорож.
Хронологічні межі. Епоха дивовижних подорожей і відкриттів нових земель веде свій відлік від плавання Колумба і відкриття ним Америки 12 жовтня 1492 року. Завершується епоха «Одісеїв Нового часу» відкриттям Австралії та Океанії і вважається кінцем відліку, оскільки відкриття Австралії як окремого материка здійснюється в той період і є неменш фундаментальним.
Короткий огляд літератури. Джерельною базою дослідження є збірник «Путешествия Христофора Колумба. Дневники, письма, документы» перекладені на російську мову Светом Я.М. у 1956 р., і є цінним, оскільки подано достеменну інформацію про подорож видатного мандріника, розкрито особисті думки. Особливо цінним у «Путешевствиях…» є аналіз процесів, подій, що спричинили відкриття нових земель. Розкривається процес зародження системи експлуатації місцевих жителів на територіях нововідкритих земель. Щоденник очевидця Антоніо Пігафетти, що повернувся в Іспанію на одному з уцілілих кораблів «Вікторія», - це розповідь про велику й трагічну експедицію Ф. Магеллана. Щоденник розкриває найдрібніші моменти подорожі: контакт з корінним населенням і відношення до нього, цілі членів екіпажу, настрої під час подорожі і т.ін. Щоденник Антоніо Пігафетти був перекладений Светом Я.М. і виданий у 1950 р. багатьох вчених. Серед іноземних дослідників Історія Великих географічних відкриттів цікавила Жюля Верна, Дж. Бейкера, Лієлайса А, Эрдьоді Я. Праця знаменитого французького письменника Жюля Верна (1828 - 1905) - «Історія великих подорожей» - присвячена історії географічних відкриттів з найдавніших часів до початку сорокових років XIX століття. Книга перша - «Відкриття Землі» - присвячена великим подорожам і великим мандрівникам початку XV - першої половини XVI століття, подається детальний опис експедицій таких прославлених мореплавців, як Колумба, Дрейка, Тасман і багато інших. Не можна не згадати та цілком самостійний твір «История открытия и исследования Австралии и Океании». Також значним є внесок у історіографію Великих географічних відкриттів твір Януша Ердьоді «Боротьба за моря. Епоха Великих географічних відкриттів », виданий у Будапешті у 1979 р., перекладений К. Стебневою на російську мову у 1985р.
Російська школа вивчення географічних відкриттів, їх передумови, причини і наслідки представлена такими дослідниками, як Магидович Й.П., Магидович В.Й., Свет Я.М., Семенов В.Ф., Сказкін С.Д. та українські науковці Крижанівський О.П. Заслуговує на увагу в даному контексті фундаментальна праця «Очерки по истории географических открытий» в 5-ти томах, написана відомим історикогеографом Магидовичем Й.П., при участі його сина, Магидовича В.Й. У нарисах описані територіальні відкриття, пов'язані зі створенням й уточненням карти Землі в межах писменной історії людства. Матеріал авторами був відібраний таким чином, що дозволив досить повно описати історію цих подорожей і відкриттів. Другий том присвячений Епосі Великих географічних відкриттів (кінець XV - середина XVII в.). Розповідається про плавання Колумба і його суперників, про відкриття морського шляху в Індію й про перше навколосвітнє плавання Магеллана, про завоювання Центральної й Південної Америки про відкриття й дослідження Океанії, пошуках Невідомої Південної Землі, колонізації Північної Америки й багато іншого. Магидович І.П. та його «История открытия и исследования Северной Америки» в 5-ти т. подає опис відкриттів і досліджень берегової лінії, островів і півостровів, заток і проток, гірських хребтів, плато й низовин, рік й озер, лісів, прерій і пустель Північної Америки.
Структура роботи. Курсова робота складається з чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг - . Епоху Великих географічних відкриттів можна з повним правом назвати епохою великих пограбувань та геноциду підкорених народів; європейці, які ще кілька століть назад могли гнобити та винищувати один-одного, отримували дуже широке поле діяльності - весь світ.
Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів
1.1 Передумови Великих географічних відкриттів

Кінець XV - перша половина XVІI ст. - це час Великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукали нових шляхів для досліджень над світом і природою. «Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами» [4; 163]. Взагалі Великі географічні відкриття - це комплекс найвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майже всієї писемної історії людства [1;407]. Фінікіяни, греки й римляни у прадавні часи пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів. А скільки ще має бути відкрито? Ще сплять у своїх пограбованих склепах люди невідомих нам племен. Чекають своїх «дослідників» джунглі Амазонії і басейни інших річок, приберегові пустелі і високогірні райони Мексики і Гватемали та інших баготочисельних куточків Нового Світу.
Однією з передумов Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. Із XIV ст. почали будувати домни - великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, з'явилися пістолети, важкі рушниці - мушкети. Тривалий час європейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючи досконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, що омивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду за розміщенням зірок. Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків з'явився компас.
Перші ужили його, мабуть, китайці за дві тисячі років до н.е і використовували для визначення напрямку у пустелях; в ХІІІ-XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі, проте обладнання його залишалось дуже простим - магнітна стрілка, прикріплена до пробки і поміщена у посуд з водою. Ужиття компасу забезпечувало повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. [4; 164] Відкриття компаса призвело до перевороту у мореплавстві, як порох - у військовій справі, а перероблюваний процес - у металургії. Було винайдено також прилад - астролябію для визначення місцезнаходження корабля. Поліпшено також географічні карти, так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь.
У часи середніх віків будова кораблів перейшла всесторонній розвиток. Галери, галони, каравели й інші судна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалися до далеких подорожей [4; 164]. У XV ст. було створено швидкохідний легкий парусник - каравелу. Це були рухливі, місткі і міцні судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами й могли рухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навіть зустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі. В 1459 р. перший корабель подібної конструкції з'явився на Балтиці. Всі кораблі з таким кріпленням обшивання в розмовній мові стали називатися «каравелами» від італійського cara bella («гарна форма»). Можна зробити висновок, що каравели як особливого типу судів (на зразок шхуни, барка або фрегата) у точному значенні цього слова ніколи не існувало. Це поняття завжди було трохи розмите. У часи Колумба вони вже були значно крупніше. Каравелою, між іншим, могли охрестити неф, якщо він мав гладке обшивання. Зважаючи на все, саме так обстояла справа із самою знаменитою каравелою - флагманським кораблем Колумба «Санта-Марією», що сам адмірал називав нао (неф).
За свідченням Пантеро-Пантера, каравела - «дуже легке й бігке судно. Вона порівняно невелика, має чотири мрії...» [38] Вибираючи судно для своєї експедиції, Колумб свідомо віддав перевагу каравел.
«Санта-Марія» мала водотоннажність близько 130 тон. Висота грота-щогли становила 28 м.
Були в географічних відкриттів і політичні передумови. Приміром, потужна морська держава Португалія володіла дещо невеликою територією на заході Європи. Затверджуючи свою могутність, португальці всіма силами намагалися розширити свою державу за рахунок заморських земель. Причому, зусилля ці були настільки енергійними, що португальський принц.
1.2 Причини

До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви - відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини. Західна Європа була вже доволі густо заселена й у деяких країнах у населення була проблема, що полягала у неможливості знайти собі необхідного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів до життя і намагались знайти їх на морі. [4; 164] Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася під час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійних торгівельних зв'язків. Всілякі східні товари - прянощі (перець, кориця, гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумерні товари, всякі східні тканини і т. ін. - дедалі більше входили в ужиток вищих і середніх класів Західної Європи.
Велика кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Думка знайти новий морський шлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалі більше цікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.
До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, що розвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів.
Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й срібла до Європи вони відпливали з неї в східні країни. [8; 243] Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему, яка потребувала також якнайшвидшого розв'язання. У пошуках шляхів до Індії найбільш зацікавленними виявилися не італійські купці, а купці, з якими зв'язані феодали інших країн Західної Європи, що лежали в безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед Португалія й Іспанія. Економічними їх передумовами були кілька причин. [2; 179] Однією з цих причин було посилення в останній чверті XV ст. іспанської королівської влади, що раніше була обмежена. У формуванні іспанського королівства були присутні умови, виключно благосприятливі для обмеження королівської влади. [20; 719] Переломом у бік посилення королівської влади намітився наприкінці 60-х років XV століття. У 1469 році королева кастильська Ізабелла вийшла заміж за наслідника арагонського престолу Фердинанда, який через 10 років став королем Арагону. [24; 4]
Недовго могла вистоять остання мусульманська держава в Іспанії - Гранадський емірат - через декілька років після взяття іспанцями Малагі і Альмерії - останніх мусульманських портів - іспанські війська на початку 1492 р. вступили в Гранаду.
Закінчився восьмисторічний процес реконкісти - зворотнього завоювання християнськими державами піренейських країн, завойованих у 711 р. мусульманами - маврами. Такими були передумови і причини заокеанської експансії західноєвропейських країн.
Великі географічні відкриття були викликані розвитком продуктивних сил суспільства, ростом товарно-грошових відносин і необхідністю золота й срібла для подальшого обігу засобів, тому що гроші поступово ставали саме засобом обігу.
Передумовами епохи Великих географічних відкриттів стали досягнення науки й техніки, насамперед, в області кораблебудування й навігації.
Проте, далекі морські плавання стали можливими завдяки оснащенню судів компасами, а капітанів - географічними картами. На картах того часу невідомі, але передбачувані землі позначалися білими плямами або безформними утвореннями з написом «terra incognita». Метою прагнень до дальніх плавань приморських західноєвропейських країн було відкриття прямого морського шляху «до Індій», тобто до країн Південної і Східної Азії, які вважались «батьківщиною прянощів» і немовби буяли золотом. Феодалізм у Західній Європі в цей час знаходився на стадії розкладу, виростали великі міста, розвивалась торгівля як між європейськими країнами, так і між позаєвропейськами. [17; 3]
Об'єднання в одне королівство Кастилії і Арагону і митецька політика посилили королівську владу в обох країнах. Щоб приборкати іспанське дворянство, яке не воліло їм підкорятись королі організували союз міст «Святе братство»(Санта ермандад), яке виставило декілька тисяч людей для політичної служби і в декілька років очистило країну від розбійничих шайок розорившихся дворян.
До передумов відкриттів відноситься той факт, що внаслідок завоювання Гранади, що поклало край цїй, майже безперервній, війні в самій Іспанії, війні, що була ремеслом для тисяч дрібно поміщицьких дворян - «ідальго», ті залишились без справи. Тепер вони стали ще більш небезпечні для монархії і іспанських міст, що розвивались, ніж у роки реконкісти.
Розділ 2. Найважливіші морські експедиції XV- початку XVI ст.
2.1 Відкриття португальцями морського шляху до Індії

На жаль, найчастіше географічні відкриття носили характер військової агресії. Одна із самих сумних історій - відкриття в 1416 р. Канарських островів португальцем Велью, що досліджував західне узбережжя Африки. Щасливі Острови, Єлисейські Поля, сад Гесперид, Атлантіда... такими були перші назви Канарських островів, знайдені в грецьких і римських рукописах. Мова йшла про архіпелаг, населений аборигенними племенами гуанчес - високими, білошкірими людьми, що живуть у скелястих берегах, печерах або невеликих поселеннях, які складаються з круглих будинків. У 1496 р. цей народ показав велику відвагу і мужність у боротьбі проти приєднання до кастильской корони. Незабаром після відкриття португальці повністю знищили загадковий народ, що заселяв Канари. [39] За відкриттям Канарських островів в 1419 р. португальцями Зарку й Ваш Тейшейра були відкриті острови Мадейра й Порту-Санту, а в 1431 р. мореплавець Кабрал відкрив Азорські острови.
Столицею, де проживали португальські віце-королі, стало місто Гоа (на північ від Калікута). Дуже велике значення для португальського панування в Індії мало загарбання важливих торгових і стратегічних пунктів - міст Аден (біля виходу Червоного моря в Індійський океан) і Ормуз (у Перській затоці). Тим самим португальці повністю закривали старі торгові шляхи з Індії до Александрії Червоним морем і з Індії до Сирії через Месопотамію. У 20-х р. XVI ст. португальці захопили вже значну частину Зондського архіпелагу. Так за короткий час була створена велика португальська колоніальна імперія. Місце Александрії, а частково і Венеції, зайняло місто Лісабон, столиця Португалії. [18; 327]
У 1415р. у Генріха - третього сина короля Жуана І, прозваним сучасниками Мореплавцем, визріла думка дістатися Гвінеї морським шляхом і перехопити торгівлю у арабів, але для цьоьго потрібен був морський флот. Принц Генріх взявся за організацію мореплавства і розпочав з того, створив у південній Португалії , на мисі Сагреш, щось подібне до морської академії.
Тут було засновано обсерваторію, морську школу, суднобудівну майстерню, а також бібліотеку, в якій зберігалися численні книги про морські подорожі, географічні карти, рукописи. Перед ними були поставлені завдання удосконалити способи навігації, а головне з`ясувати чи можна дістатися Індії огинаючи Африкує. Досить швидко академія перетворилась на морський центр Європи. Смерть Генріха у 1460 році призвела до занепаду морської академії в Сагреші, але започаткована ним португальська експансія в Західну Африку вже не припинялася. Принц був призначений римським папою головою католицького ордену Христа і не мав права за своїм саном брати участь у морських плаваннях. У 1418 р. на південь було споряджено першу експедицію, але вона повернулась ні з чим - моряки боялися пливти до екватора, до мису Бохадор, що знаходився на узбережжі Африки, трохи на південь від Канарських островів. Екіпаж нової експедиціі 1434 р. як тільки дізналась що попереду мис Бохадор счинила бунт. Врятували справу хитрість кращого вихованця принца Генріха капітана Жіла Еаніша. Якби не він, то експансія Португалії на південь затрималася би на багато років. Насправді він повернув до відкритого моря і, коли земля зникла з очей, попрямував на південь. Але і його не покидав неспокій, з острахом чекав, що ось-ось закипить вода, почне чорніти шкіра. Та минав час, але нічого такого з моряками не трапилось, море було спокійним. У 1446 р. португальці досягли островів Зеленого Мису, і раділи як діти, побачивши буйну зелень. За таких обставин і дістали острови свою назву. Відкривши багаті береги Гвінейської затоки у 1471 р., португальці не дуже поспішали йти далі. На плантаціях Мадейри де у пункті, що назвали Золотим Берегом, збудували сильну військову факторію працювали завезені з Африки невільники.
Наприкінці XV століття в багатьох виникло запитання: чи вірне карта миру Птолемея? На цій карті Африка простиралася до Південного полюса, відокремлюючи Атлантичний океан від Індійського. Але португальські мореплавці встановили: чим південніше, тим беріг Африки більше відхиляється до сходу. Цю хвилюючу загадку вирішив португальський мандрівник Бартоломео Діас.
Вийшовши з Лісабона в 1487 р. на трьох кораблях., він в 1488 р. доплив до південного краю Африки й навіть обігнув її, незважаючи на жорстокий шторм. Самий південний виступ Африки Діас назвавши мисом Бурь. За цим мисом його кораблі ввійшли у води Індійського океану. Алі Бартоломео Діасу довелося на цьому закінчити свою подорож: змучена бурями команда зажадала повернення на батьківщину. Після доповіді Бартоломео Діаса про результати плавання португальський уряд розпорядився назвати південний мис Африки не мисом Бурь, а Доброї Надії - надії досягти Індії й інших країн Сходу морським шляхом. Надія ця незабаром збулася. Відпливши з Лісабона влітку 1497 р. на чолі невеликої флотилії з чотирьох кораблів, Васко да Гама (1460 - 1524) навесні 1498 р. досяг західного узбережжя Індії,обігнувши Африку, висадившись у місті Калікут. У серпні 1499 р. мандрівники повернулися з вантажем золота та індійських прянощів. За два роки важкого плавання з 168 чоловік команди живими залишилось лише 55 чоловік [15; 203]. Відкриття Васко да Гами справило у Португалії величезне враження.
Таким чином, перша експедиція Васко да Гами відкрила португальцям шлях у Каликут. [33; 41] Португальський король Мануел I (1495 - 1521) прийняв з цього приводу титул «повелитель Індії» і прізвисько «Щасливий». Уже 28 серпня 1499 р. Мануэл додав до свого титулу володіння Індією, ставши називатися: «Сеньйор Гвінеї, навігації, торгівлі Ефіопії, Аравії, Персії й Індії» [34; 111]. Мануел прагнув до встановлення монополії на торгівлю з Індією й хотів установити контроль над Індійським океаном. Тому 9 березня 1500 р. він послав в Індію флот з 13 кораблів під командуванням Алвариша Кабрала. Із цього моменту починається активне завоювання Індії, що переслідує торговельні й військово-політичні цілі [34; 112]. Метою даної експедиції було призначення адміністратора факторії в Калікуті, священиків і ченців для поширення християнства в Індії, також Мануэл наказував боротися з «маврами з Мекки», щоб установити повну монополію правителя Португалії на торгівлю спеціями. [33; 42] Там Кабралу дозволили організувати торговельну факторію й тим самим, Португалія зав'язала торгівельні зв'язки з індійськими містами Кончин і Кананор.
По шляху в Індію Алвариш Кабрал відкрив Бразилію, вона була названа «острів Віра Круш» й оголошена володінням португальського правителя. У липні 1501 р. Кабрал повернувся в Лісабон. У результаті експедиції Педру Алвариша Кабрала португальці одержали багато різної інформації про Індію, про народи індійські міста, що населяють, і торговців, що торгували в них.Але подорож Педру Алвариша Кабрала не досягло всіх цілей, позначених правителем Мануэлом I. Після цього король Мануэл у другий раз відправив в Індію Васко да Гаму (1502-1503 р.). [39]
2.2 Відкриття Колумбом Америки та її колонізація

Генуєць Христофор Колумб (1451 - 1506) запропонував у 1492 р. іспанському урядові Фердинанда й Ізабелли проект подорожі до Індії в західному напрямку. Колумб виходив із вчення про кулястість Землі. Іспанський уряд прихильно поставився до проекту Колумба. 3 серпня 1492 р. невелика ескадра у складі трьох кораблів вийшла з гавані Палос в Атлантичний океан.
Якщо користуватися офіційними документами для визначення найближчої мети першої експедиції Колумба, то потрібно в першу чергу, пікреслити, що глухе згадування про материк все ж могло відноситись лише до Азії: ніякого іншого материка, окрім Азії, - по стародавнім і середньовічним уявленням - не могло бути в північній півкулі на захід до Європи, за океаном (нові материки могли бути лише у південній півкулі). [26; 18] 12 жовтня 1492 р. Колумб відкрив один з Багамських островів у Карибському морі поблизу Центральної Америки. Незабаром він відкрив сусідні великі острови Гаїті і Кубу. В одній з наступних подорожей Колумб виявив береги Південної Америки (поблизу гирла ріки Оріноко). Проте нова частина світу, відкрита Колумбом, не дістала назви за його ім'ям.
Порівняно із справжньою, «Східною Індією» нова, «Західна Індія» Колумба виявилася бідною, без міст і цивілізації. У тубільців траплялося золото та срібло, але далеко не в такій кількості, як сподівались іспанці. Колумб швидко впав у немилість двору.
У 1506 р. він помер у провінційному місті Вальядолід у злиднях, всіма забутий. Відкритий Колумбом материк дістав назву - «Америка», за ім'ям іншого італійця, флорентійця Амеріго Веспуччі (1452-1512). Амеріго здійснив кілька подорожей до «Нової Землі», у 1499 р. прийнів участь в експедиції Алонсо де Охеда, дослідивши детально північно-східні береги Південної Америки. [5; 15] Дослідник висловив думку, що це не Азія, а новий континент. Картографи вже з 1507 р. почали відмічати на своїх картах землі, відкриті Колумбом, загальною назвою «Земель Амеріго», пізніше була змінена на «Америка». [14; 135]
Відкриття Колумба викликало суперництво між Португалією й Іспанією за нові землі. Щоб запобігти зіткненням, обидві держави уклали між собою в 1494 р. договір у Тордесільясі, згідно з яким була проведена межа від полюса до полюса у 2053 кілометра на захід від островів Зеленого Мису. Усі нововідкриті землі і води на захід від цієї межі повинні були належати іспанцям, на схід - португальцям. У 1529 р. у м. Сарагоса було укладено новий договір, так стався перший поділ колоніального світу.
Колонізація Америки розпочалася відразу ж внаслідок її відкриття. Після відплиття Колумб залишив частину екіпажу затонувшої «Санта-Марії» на острові Еспаньйола (Гаїті) побудувавши там форт Навідад (Різдво). Колумб думав, що це Японія і дав колоністам завдання вимінювати золото. Після прибуття в Іспанію він написав королям листа в якому говорив таке: «Їх високості можуть бути певні, що я надам їм стільки золота, скільки потрібно, якщо їх високості сприятимуть мені своєю милістю, допомогою. Крім золота вони матимуть прянощі, бавовну - і стільки скільки забажають...» [13; 45] У цьому листі вказані всі плани іспанців щодо нових земель. Коли до Навідаду приплила друга експедиція Колумба, то знайшла спалений форт і трупи колоністів. Колоністи вели себе за відсутності Колумба як зграя злочинців, поки не натрапили на войовничого касіка Каонабо. Його воїни напали на Навідад, легко взяли форт. Відразу ж Колумб організував криваву каральну експедицію. Почалася колонізація островів Карибського моря.
Колонізація велась вогнем та мечем, і вона призвела до повної загибелі корінного населення. Після усунення Колумба від справ, в Америку ринулась маса авантюристів, хоча траплялися серед них і вчені (Амеріго Веспуччі). А тим часом ситуація в колоніях була дуже тяжкою. На Еспаньйолі довелося ввести заборону залишати острів боржникам. На одній з каравел, що прямувала на материкову колонію (нині Панама) виявили одного з ідальго-боржника на прызвище Васко Нуньєс де Бальбоа. По дорозі ідальго підняв на кораблі бунт, а дібравшись до колонії захопив там владу, і організував експедицію для пошуку Тихого океану. 1 вересня 1513 р. двісті конкістадорів вирушили в безсмертя. Лише 29 вересня кілька десятків солдатів перетнувши Панамський перешийок, дісталися Тихого океану. Пограбувавши місцевих індіанців, експедиція повернулась в колонію, де Бальбоа заарештували як заколотника та стратили. Але його приклад не зупинив інших шукачів пригод. 18 лютого 1517 р. сто конкістадорів на трьох каравелах під командуванням Ернандеса де Кордови відправились в експедицію та відкрили державу Майя. [14; 76] У квітні 1518 р. до Юкатану вирушила нова експедиція у складі 240 чоловік на чотирьох каравелах під командуванням Хуана Гріхальви.
Експедиція просунулась далі чим попередня і добралася до країни ацтеків Теночтітлану, там їх прийняли за богів і щедро обдарували золотом. Після повернення експедиції Гріхальву жорстоко покарали за те що він не завоював багату країну. Іспанці відразу ж почали готуватися до завойовницького походу. Керівником призначили молодого дворянина Ернана Кортеса. Вибір губернатора Еспаньйоли Дієго Веласкеса був невипадковий. Ернан Кортес встиг повоювати проти Гранади, вліз в борги. Веласкес не відпускав його на материк, але каравели вже вийшли в море коли в порт прибули солдати заарештувати державного злочинця Кортеса. Експедиція зупинялася в портах Тринідад і Гаванна, де поповнилася провізією та людьми. 18 квітня 1519 р. експедиція дійшла до узбережжя Мексики. Відразу ж було засноване місто Веракрус. Місцевий правитель за наказом з Теночтітлану щедро обдарував іспанців золотом та рабинями,
Кортес заявив що іспанці хворіють хворобою від якої одні ліки - золото і, що він повинен зустрітися з правителем Теночтітлану тлатоані Монтесумою. Переляканий тлатоані наказав затримати чужинців, даруючи їм золото. [20;89] В середині серпня 1519 р. конкістадори почали наступ на Теночтітлан. До іспанців приєдналися армії двох племен: тотонаків і тлашкаланців. Першою жертвою стало місто Чолула. 8 листопада 1519 р. Кортес вступив до Теночтітлана. При цьому Кортес сказав: «Звідсіля розпочнеться завоювання імперських володінь, саме тут знаходиться місце, яке диявол зробив своїм головним сховищем, і коли це місто підкориться нам, і підкориться без труднощів, то без труднощів буде завойована і решта»[16; 102].
Іспанці вступили до величного міста, населення якого нараховувало близько 120 000 чоловік (на той час Лондон - 40 000, Париж - 65 000). Тим часом з Веракруса надійшла тривожна звістка - Веласкес вислав 900 солдат, з них 100 кавалеристів з суворим наказом заарештувати Кортеса і доставити його на Кубу. Очолював експедицію друг губернатора Панфіло Нарваес.
Кортес віддав частину свого золота солдатам, а потім взявши 70 солдатів виступив назустріч Нарваесу. В Теночтітлані з армією залишився Педро Альварадо [8; 342]. В Теночтітлані спалахнуло повстання. В травні 1520 р. ацтеки звернулися до Альварадо з пропозицією: в обмін на право скористатися храмом вони обіцяли зняти облогу. Після початку богослужіння Альварадо наказав знищити ацтеків, що й було виконано. Коли по місту пронеслася чутка про новий злочин іспанців, десятки тисяч людей взялися за зброю, розпочався відчайдушний штурм палацу. Керував повсталими племінник Монтесуми Куаутемок. Саме в цей момент в місто ввійшов Кортес, якого пропустили в палац без перешкод. Іспанці опинилися в пастці. Гіганські втрати несли тлашкаланці та тотонакі, гинули і іспанці.
Полонених іспанців на очах товаришів приносили в жертву. 30 червня 1520 р. конкістадори вбили Монтесуму. В ніч на 1 липня іспанці пішли на прорив, коли добралися до каналів, виявилось, що мости зруйновані. Поки будували переправу з усіх боків вдарили ацтекські воїни.
Загинуло 800 іспанців, було втрачено всю артилерію. [6;198] Лише на початку 1521 р. Кортес зібрав нову армію, лише в червні після боїв з перемінним успіхом Кортес зміг приступити до штурму. Обложене місто протрималось до 13 серпня 1521 р., після чого тлатоані Куаутемок здався, перед тим встигши заховати скарби. У війні проти іспанців загинуло понад 300 000 ацтеків.
Про існування легендарної «золотої» країни Біру іспанці дізналися під час походу Бальбоа. Ця країна стала мрією Франціско Піссаро, іспанського конкістадора. В 1513-1535 рр. брав участь у завоюванні Панами й Перу, відкрив частину Тихоокеанського узбережжя Південної Америки із затокою Гуаякіль і Західну частину Кордильєрів, Анд, розграбував і знищив державу інків Тауантинсуйу, заснував міста Ліма й Трухильо. [22; 105]
У листопаді 1524 р. зібравши невеличкий загін Піссаро з компаньйонами відправилися на південь, але експедицію спіткала невдача. 10 березня 1526 р. каравели знову вирушили на південь і дійшли до інкського міста Тумбес. У 1528 р. з Панами прибув корабель, але без солдатів. 26 липня 1529 р. король підписав з Піссаро угоду. Піссаро був призначений генерал-капітаном, тобто правителем ще не завойованої країни. [23;39]
В січні 1531 р. експедиція відправилась у Перу. 16 листопада 1532 р. під час зустрічі іспанці перебили охорону і захопили інків в полон. Атауальпа запропонував іспанцям викуп - кімната заповнена золотом (4,5 на 7,5метрів), і дві кімнати заповнені сріблом (6,6 на 5,1метра і 10,5 на 5,1метра). На кожного вершника припало 40 кілограмів золота, а на піхотинця 20 кілограмів. Піссаро порушив свою обіцянку, і отримавши викуп почав судити інків. 19 серпня 1533 р.більшість інків було повішено. Гігантська і могуча імперія інків впала практично миттєво. [25;52].
Дуже дорого обійшлося іспанцям завоювання країни майя. Ще в 1527 р. 250 солдатів під командуванням Франціско Монтехо висадились на берегах Юкатану, наступного року Монтехо повторив похід, в якій конкістадори зазнали поразки і знову відступили. Третю спробу Монтехо зробив у 1533 р. У 1541 р. у країні почалася громадянська війна, склалося дві коаліції.
На чолі одніїє став Коком, а на чолі другої - Шіва. У 1541 р. загін в 400 солдатів на чолі з сином Монтехо знову вторгнувся на Юкатан і уклав союз з Шівою. В червні 1542 р. відбулась головна битва під іспанським селищем Меріда, де Коком зазнав поразки.
У 1536 р. іспанський загін на чолі з Гонсало Хіменесом набрели на столицю держави Чібча-муїсків - Боготу, де захопили гігантські скарби. У 1547 р. конкістадори на чолі з Педро Вальдівією перейшли річку Біо-Біо і вторглися в країну Аураканів (південніше Чилі). Із закликом «За свободу необхідно боротися» молодий вождь дав генеральну битву у 1553 р.: він заманив іспанців у пастку, де вони всі загинули, Вальдівія потрапив в полон, де його стратили. У 1885 р. Арауканія об`єдналась з Чилі. Закінчилась трьохсоттридцятирічна боротьба за незалежність.
2.3 Навколосвітня подорож Магеллана

Велике значення в історії географічних відкриттів мала подорож Фернанда Магеллана (1480 - 1521). Магеллан, подібно Колумбу, направляється до суперниці Португалії - в Іспанію. Іспанський король, вісімнадцятирічний Карл I, згодний прийняти його. Іспанія має потребу в золоті. Іспанія дала йому старі судна, непоказні на вид. Потрібний був ремонт, тільки й усього. І після того як кораблі упорядкували, у гавані Севільї вишикувалися п'ять білосніжних красенів. [10; 183]
«Проект Магеллана базувався а двох пунктах. По-перше, він вважав, що в південній частині Південноамериканського материка повинен бути прохід з Атлантичного океана в Південне море. По-друге, він думав, що Молуккські острови знаходяться ближче до Південної Америки, ніж вважалось раніше. [30; 57]
20 вересня 1519 р. п'ять суден Магеллана з екіпажем двісті шістдесят п'ять чоловік вийшли з аванпорту. Перехід від Магеланового проливу до Марианських островів був здійснений за три місяці і двадцять днів; весь цей час екіпажі кораблів відчували муки голоду. «Вони їли сухарі, проте то були вже не сухарі, а сухарна пиль, змішана з чев'яками, що зжерли сухарі. Від неї сильно тхнуло крисиною сечею» [26; 62]. 6 березня 1521 р. Магеллен і його супутники віддали якір на острові Гуам.
Від острова Гуам Магеллан відправився 8 березня 1521 р. на захід і 16 березня досяг Філіппінських островів (він назвав їх островами Сан-Лорасо). «Хоча Фернан де Магеллан зберіг голову на плечах, вдумливому спостерігачеві може здатися, що він її вже давно втратив» [16; 137].
«Силапулапу, правитель прилеглого острівця Мактан, усе ще противиться наверненню до християнства й не кориться Карлосу-Хумабону, хоча одне з його селищ спалений ущент. 27 квітня 1521 року після опівночі відданий наказ зайняти місця в трьох самих більших човнах флотилії. Шістдесят збройних чоловіків у панцирах і шоломах сіли в човни. Магеллан посилає сіамського купця до Силапулапу. [16; 138] Що трапилося потім, не може ніхто розповісти краще свідка, Антоніо Пігафетти: «Магеллан одним з перших був поранений стрілою вище коліна. Коли вони його оточили, він ще встиг обернутися, щоб подивитися, чи всі досягли човнів». [26; 70]
На трьох човнах залишилося всього 115 чоловік - людей не вистачало, і судно «Консепсіон» довелося спалити. Кілька місяців кораблі блукали в пошуках «Островів пряностей». На острові Тидоре іспанці дешево купили багато гвоздики, мускатного горіха й т.д. і розділилися: «Вікторія» з капітаном Хуаном Эль-Кано рушила на захід навколо Африки, а «Тринідад», що потребував ремонту, залишився. Капітан Эль-Кано, боячись зустрічі з португальцями, тримався значно південніше звичайних шляхів. Він першим пройшов по центральній частині Індійського океану і від и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.