На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Змни в державному устрої українського суспльства у ход всенародного повстання 1648 р. Дипломатичн переговори взимку 1649 р., дяльнсть Б. Хмельницького. Битва пд Зборовом. Поразка пд Берестечком та її наслдки. Переяславська рада 1654 року.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: История. Добавлен: 30.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Контрольна робота

з дисципліни: «Історія України»

Тема контрольної роботи:

Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр.

Зміст контрольної роботи

1.Створення нової Української держави

2.Дипломатичні переговори взимку 1649 р.

3.Війна на два фронти. Битва під Зборовом

3.Дипломатичні та воєнні успіхи у 1650 р.

4. Поразка під Берестечком та її наслідки

5. Воєнні дії у 1652--1653 pp.

6. Переяславська рада 1654 р.

Список літератури

1.Створення нової Української держави

Результативність повстанського руху 1648 р. змушує висловити сумнів щодо трактування радянською історіографією цієї події як початку визвольної війни. Окремі вчені (Микола Костомаров і Михайло Покровський) називали боротьбу українського народу в середині XVII ст. «козацькою революцією». Погляньмо на події 1648 р. з точки зору революційності тих змін, що тоді відбулися. Революція -- це докорінна зміна в житті суспільства мирними чи військовими засобами. Залежно від спрямованості вона могла мати або соціальний, або національно-визвольний чи змішаний характер.

У ході всенародного повстання 1648 р. в Україні відбулися докорінні зміни в державному устрої українського суспільства. Було повалено польсько-шляхетське панування й розпочато створення Української національної держави республіканського типу. Верховним органом молодої держави стала загальнокозацька рада. Хоча в її роботі могли брати участь лише козаки, але в умовах вільного доступу в ряди козацтва інших верств населення рада мала загальнонародний характер. Вона вирішувала найважливіші питання життя України. На чолі держави стояв гетьман, який обирався козаками. До його рук поступово переходила військова, адміністративна, фінансова й судова влади. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини, до якої входили обозний (керував постачанням армії), суддя (очолював генеральний суд, вищу судову інстанцію), писар (займався діловодством і зарубіжними зв'язками), підскарбій (відав фінансами, скарбом і податковою політикою), осавул (відповідав за організацію і боєздатність військових частин), хорунжий (частково відав військовими справами і відповідав за збереженість головного військового прапора), бунчужний (оберігав гетьманський бунчук). Вищі урядові посади з'явилися в ході вирішення назрілих проблем й інколи могли заміщатися одночасно двома особами.

Головною запорукою успішного будівництва Української держави стало створення національної армії на організаційних принципах запорізького козацтва. Армія формувалась із добровольців, відзначалася високим бойовим духом, мужністю та суворою дисципліною. її основну ударну силу становили запорожці й реєстрові козаки Білоцерківського, Чигиринського, Черкаського, Корсунського і Переяславського полків. У ході боротьби невеликі повстанські загони об'єднувалися в нові полки, які приймали назву найбільшого міста. З'явилися Полтавський, Прилуцький, Миргородський, Ніжинський, Борзнянський, Ічнянський, Кропивнянський, Київський, Уманський та інші полки. Бойове ядро полку становили 1--2 тис. записаних у реєстр козаків, але при необхідності до них приєднувалися ще десять, а то й більше тисяч добровольців. Чисельність української армії доходила до 100--150 тис. чол. Це набагато більше, ніж в будь-якій іншій європейській державі. Як правило, полчани самі обирали полковника з-поміж иайталановитіших організаторів, мужніх і хоробрих ватажків. Те ж саме відбувалося й при формуванні полкової старшини -- писаря, судді, обозного, осавула, хорунжого. Разом з тим гетьман призначав полковників І на власний розсуд з числа непримиренних ворогів польської шляхти. Прискіпливий відбір кращих з кращих забезпечив перевагу військової майстерності командирських кадрів української армії над професійною вправністю польських воєначальників. У відносинах між полковниками й вищою старшиною органічно поєднувалися воєнна ініціатива з суворого дисципліною. Наказ гетьмана викопувався незаперечно, негайно й точно. В цьому армія чітко дотримувалась правил, вироблених запорожцями у їхній безперервній борні то з татарами, то з турками, то з ляхами, а то а з усіма разом. Полки складалися з сотень, чисельність яких була неоднакового. Часто вони налічували до 500--700 козаків кожна на чолі з сотником, писарем, осавулом І хорунжим. У більшості випадків сотенна старшина обиралась на відкритих козацьких радах.

Поступово формувалася територія держави. На неї переносився традиційний військовий устрій козацтва, що найповніше відповідало головній меті -- визволенню України від поневолювачів. Звільнена територія почала ділитися на полки й сотні на чолі з полковниками та сотниками. На кінець 1648 р. вона простягалася від Слобожанщини на сході до Галичини на заході. Україна відроджувалася Б старокиївських межах на новій національно-соціальній основі. Радикальні зміни відбулися і в становищі українських міст. Вони визволилися з-під залежності короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства й стали юридично самостійними. Вся повнота влади перейшла до магістратів і ратуш. Більшу свободу дістали сільські старости.

Революційні зміни сталися в національно-соціальному складі військових і адміністративних органів. Повстанці поклали край пануванню польських магнатів, шляхти й католицького духовенства у владних структурах суспільства. Більшість з них загинула в перші місяці війни або втекла до Польщі. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. З шляхтичів походили гетьман Богдан Хмельницький, полковники Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський, Станіслав Мрозовецький та ін. Хвиля всенародного повстання винесла на командні посади представників із народних низів Полковники Максим Кривоніс, Іван Тиша, Мартин Небаба та інші вийшли з ремісників, Степан Пободайло -- з драгунів, Матвій Гладкий--з козацтва. Сотниками Ясногородської, Вузівської та Гурівської сотень на Київщині стали війт Гапон, коваль Андрій, мельник Фока, бондар Герасим і кравець Сидір. Приблизно те ж саме відбувалося по всій визволеній території. Козацьку старшину згуртовувала ідея визволення України й створення незалежної держави. Але стосовно внутрішньої політики її роздирали серйозні суперечності. Однак у цілому вона проводила прогресивнішу політику, ніж польська шляхта. У такому ж напрямі діяли сільська й міська адміністрації, позбавлені жорсткої опіки польських властей.

Розпочалося формування національної судової системи. Вона відповідала особливостям державного устрою й будувалася на становій основі, коли для кожного стану призначались окремі суди. Щоправда, ця тенденція ще не була чітко виражена. З'явився Генеральний суд на чолі з генеральним суддею. До його компетенції входило судочинство над вищою козацькою старшиною та розгляд спірних справ державної ваги. Одночасно він виступав апеляційною інстанцією для інших судових органів. У полках почали створюватися полкові суди на чолі з полковими суддями. Продовжували діяти окремі суди для міщан і селян. Але на їхню роботу дедалі посилювався вплив козацької старшини. Козацькими судами поряд з суддями керували й полковники та сотники. Судочинство базувалось на старих юридичних кодексах законів, зокрема на Третьому литовському статуті 1588 p., і велося «за давніми правами і за давніми вольностями».

Докорінні зміни стались у соціально-економічних відносинах. Повсталі маси ліквідували велику земельну власність польських магнатів і шляхти, а також полонізованих українських феодалів. Залишені ними рухоме майно і скот перейшли до рук повстанців. Селяни, козаки й міщани почали засівати панські лани різним збіжжям. Звільнені землі хлібороби вважали своїми, відвойованими, як вони говорили, козацькою шаблею. Економічні підвалини традиційного феодалізму були істотно підірвані.

Свої володіння зберегли тільки православні монастирі й га українська й польська шляхта, що стала на бік повсталих. Однак владу над підданими вони втратили. Частина православних монастирів одразу визнала законність нової влади й почала шукати в неї захисту від селян. Вже з червня Хмельницький став видавати охоронні й жалувальні універсали Густинському, Печерському жіночому, Флорівському та іншим монастирям. Майже одночасно охоронні універсали дістають Себастіан Снітинський з Коростеншини та, напевне, й інші шляхтичі з числа учасників боротьби проти Речі Посполитої. Ці універсали захищали від наїздів військових команд, але не закріплювали владу поміщика над селянином.

Одним з найголовніших завоювань народу бурхливого 1648 р. стала ліквідація кріпосного права, найненависнішої й найтяжчої форми експлуатації селянства. Хлібороби завоювали особисту свободу й широкі можливості для занять сільським господарством, різними промислами. Основними господарськими одиницями на визволеній території стали дрібні господарства, які базувалися на сімейній та вільнонайманій праці.

Для налагодження зв'язків з іноземними державами й створення анти польського союзу Хмельницький почав формувати дипломатичну службу. У квітні 1648 р. у Бахчисараї гетьман уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм Ш, умови якої були вироблені попередніми посольствами Кіндрата Бурляя і Яцька Клиші. За цією угодою хан мав подавати Хмельницькому допомогу кіннотою, а гетьман -- віддавати татарам військову здобич і не чинити опору при набиранні ними ясиру в маєтках польської шляхти. Як гарантію вірності угоді гетьман залишив у Бахчисараї заложником свого 16-річпого сина Тимоша.

Після Корсунської перемоги Хмельницький 8 червня 1648 р. направив російському цареві листа з повідомленням про успіхи козацької зброї і проханням підтримати Україну в її боротьбі з Польщею. Однак російський уряд тільки приглядався до подій в Україні, і це змусило Хмельницького використати єрусалимського патріарха Паїсія, що перебував у Києві проїздом до Москви, аби той схилив російського царя до воєнних дій проти Польщі. Значно кращі успіхи мала козацька дипломатія у відносинах з Трансільванією (Семигороддям). Князь Юрій Ракоцій І у серпні прохав Хмельницького через кальвініста-магната Юрія Немирича підтримати його кандидатуру на польський престол. Між Чигирином і Феерваром вівся жвавий обмін посольствами і грамотами. Однак союз проти Польщі між Україною і Трансільванією так і не був укладений. Те ж саме сталося й у відносинах з Молдавією. Перебуваючи у васальній залежності від Туреччини, воєвода Василь Лупул разом з тим мав тісні, навіть родинні зв'язки з магнатом Янушем Радзивіллом і тяжів до Польщі. У жовтні він приймав посольство Хмельницького й погодився не пропускати на свою територію втікаючу з України польську шляхту. Але далі цього у відносинах з молодою козацькою республікою не пішов. До України придивлялися Бранденбургія, Венеція та інші країни, виношуючи при цьому кожна свої плани. Визнаючи перемоги козацтва у війні з Річчю Посполитою, уряди зарубіжних країн почали зондувати грунт для встановлення зв'язків з Україною.

Національно-визвольна революція 1648 р. мала виразні елементи революції буржуазної. Вони полягали у ліквідації великої земельної власності польських і ополячених українських феодалів, а також станового устрою суспільства, поваленні кріпосницького ладу, завоюванні селянами особистої свободи, встановленні дрібної земельної власності селян, козаків і міщан, масовому використанні вільнонайманої робочої сили тощо. З'явилася реальна можливість для переходу до буржуазного суспільства. Тим більше, що подібне вже сталося в Нідерландах і відбувалося в Англії. Все залежало від сили народних мас і політики правлячих кіл.

Проте завоювання українського народу не були закріплені законодавчо. Уряд молодої республіки відстав від реального ходу подій І в своїй більшості перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць у державотворчому процесі він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну платню за повалення польсько-шляхетського панування в Україні, Фактично козацтву відводилося те соціальне місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тобто започатковувалася реставрація колишнього станового ладу, але вже на національній основі.

2.Дипломатичні переговори взимку 1649 р.

Створення Української держави у 1648 р. докорінно змінило тактичні й стратегічні плани Хмельницького. Найрельєфніше вони проявилися під час переговорів з польськими послами у лютому 1649 р. у Переяславі. Польську депутацію очолював київський воєвода Адам Кисіль. Він представляв ту частину патріотично настроєної української аристократії, доля якої склалась трагічно. Кисіль щиро бажав добра своїй Вітчизні, але всі конфлікти між Україною і Річчю Посполитою хотів розв'язати мирним шляхом, відстоюючи єдність Речі Посполитої, яку вважав взірцем демократичної держави. Польські дипломати привезли Хмельницькому згоду короля на збільшення реєстру до 12 тис. козаків і скасування унії. Цим самим уряд Речі Посполитої сподівався ублажити козацтво й знову поставити його в свою залежність. Однак ситуація вже докорінно змінилася. Хмельницький перетворився з проводиря козацтва на вождя всієї української народності, що завоювала свободу й власну державність.

Хмельницький визначив кордони Української держави по Віслу, де могла жити лише та польська шляхта, що визнавала владу Війська Запорізького. Ні козацька старшина, ні польський уряд не бажали йти на компроміси і тому не могло бути й мови про стабільний мир між державами, одна з яких щойно вирвалася з колоніальних лабет, а інша намагалася її знову туди повернути. Єдине, про що змогли домовитися обидві сторони, так це про перемир'я до весни й встановлення кордону по р. Горяні.

Одночасно Хмельницький розгорнув жваву дипломатичну діяльність. Він вів переговори з молдавським господарем, трансільванським князем і кримським ханом. Ранньою весною до Чигирина прибуло російське, а до Москви від'їхало українське посольство Вешняка. Український гетьман за будь-яку ціну намагався створити антипольську коаліцію держав і спільними силами завдати поразки Речі Посполитій. Однак уряди зарубіжних країн ще з недовірою ставилися до молодої держави й ухилялися від конкретних зобов'язань. Єдиним винятком став кримський хан Іслам-Гірей. Дбаючи насамперед про власні Інтереси, він зголосився подати Хмельницькому Істотну військову допомогу.

3. Війна на два фронти. Битва під Зборовом

Польська шляхта не збиралася виконувати умови переяславського перемир'я і виводити свої війська за р. Горинь. Навпаки, князь Корецький і кам'янецький каштелян Станіслав Лянцкоронський захопили на Волині Межиріч і на Брацлавщині Бар. Подібні акції вчинили й інші польські магнати. По всій Речі Посполитій збиралося військо. На літо 1649 р. воно складалося з трьох армій. Одна під командуванням Адама Філрея, Лянцкоронського і Вишнєвецького зосереджувалася на межі Галичини й Волині у верхів'ях Південного Бугу, друга -- короля Яна II Казимира складалася з посполитого рушення шляхти і йшла їй на допомогу, третя -- литовського гетьмана Януша Радзивілла мала наступати на Україну з півночі. У травні передові загони польської армії перейшли в наступ і завдали поразки загонам Івана Донця і Таборенка під Любаром і Сульжином, Кривоносенка -- під Красиловом, Старокостянтиновом і Острополем. Основні сили цієї армії зосередилися під Старокостянтиновом для дальшого наступу.

Влітку 1649 р. Україні довелося вести воєнні дії і в Білорусії. Війна на два фронти послабила ударну міць козацької армії, але одночасно й прикрила її північний фланг від загрози з боку литовської армії. У квітні Хмельницький направив на Прип'ятщину й Гомельщину Чернігівський полк Мартина Небаби і полк Іллі Голоти. Козаки не обмежилися пасивною обороною, а допомогли місцевому населенню у боротьбі проти литовської та польської шляхти. Українські полки зайняли північну Прип'ятщину, Гомельщину і прийняли на себе удар литовської армії. Війна велася з перемінним успіхом.

Тим часом Хмельницький зібрав майже 360 тис. добровольців, закликав на допомогу татар і на початку травня зосередив війська під Бердичевом. Щоб розпорошити ворожі сили, він наказав брацлавському полковнику Данилу Нечаю вдарити на Меджибіж. План цілком вдався. Лянцкоронський зі своїми драгунами поспішив на допомогу меджибозькому гарнізону, а гетьман з головними силами рушив на Старокостянтинів. Несподівана поява козаків і татар внесла сум'яття й паніку в дії польського командування. Та й рядова шляхта розгубилася, почала звинувачувати своїх регіментарів у бездарності й вимагати обрання нових полководців. Нарешті, магнатам вдалося навести та-кий-сякий порядок у війську й наказати відступати до Збаража. Відступ скоріше нагадував втечу. Відступаючих переслідувала кіннота Вінницького й Київського полків. її підтримували головні сили під командуванням самого Хмельницького й татарські чамбули. В ар'єргарді рухався Миргородський полк Матвія Гладкого. Нарешті, польське військо дісталося Збаража. У невеликому містечку всі розміститися не могли, і Вишневенький наказав будувати під самим замком укріплений табір.

30 червня наспіли передові загони козаків і татари й з маршу атакували табір. Знищивши до двох тисяч німецьких найманців і захопивши чимало військового спорядження, вони відійшли назад і отаборилися за чверть милі від поляків. Незабаром до них приєдналися й головні сили української армії. Повстанці зайняли всі навколишні села й хутори, так ізолювали Збараж від світу, що, як говорили учасники тих подій, і пташка не могла вільно пролетіти. Тим часом литовський гетьман Радзивілл після тривалих вагань за наказом короля вирішив ударити з півночі в тил українській армії, на Київ і Задніпров'я. Розпорошені сили повстанців на півдні Білорусії були неспроможні стримати литовську армію. 17 липня 7-тисячпий полк Іллі Голоти потрапив у оточення під містечком Загалля і майже увесь був винищений. Загинув і Голота.

Загроза прориву литовських військ гетьмана Януша Радзивілла на Київ і Лівобережжя була настільки небезпечною, що для її відвернення Хмельницький направив з табору одного з найкращих своїх полководців -- Кричевського. У Чорнобилі до київських козаків пристали кілька сотень Чорнобильського полку, Овруцький полк, полк Григора Голоти, кілька тисяч шляхтичів, чимало добровольців. Військо Кричевського збільшилося до 30 тис. кіннотників. Переправившись через Прип'ять під Бабичами, козаки рушили на Річицю, а потім за ворожим військом під Лоєв, де Чернігівський полк Степана Пободайла прикривав переправи через Дніпро. О дев'ятій ранку 31 липня козаки у кінному строю атакували ворожий табір з боку Брагина, але зазнали великих втрат, не витримали натиску тяжкої гусарії та рейтар і мусили перейти до оборони в таборах. Під прикриттям ночі козаки залишили укріплення, забрали поранених і непомітно для противника відійшли. Тяжко поранений Кричевський вчинив за давнім козацьким звичаєм--«нехай твоя, гетьмане, голова буде за всі наші голови» -- й попросив залишити його вмирати на ношах у чистім полі. Привезений у ворожий табір, він відмовився від повернення в католицьку віру й засмучений загибеллю 30-тисячного козацького війська помер в оточенні шанобливо схилених до нього недавніх противників-- тих противників і самого Радзивілла, котрі за декілька років перейдуть на бік шведського короля й разом з козаками будуть воювати проти Речі Посполитої. Ціною власного життя козаки Кричевського виконали завдання гетьмана. Зазнавши великих втрат і вистрілявши увесь порох, Радзнвілл не наважився наступати далі і відійшов на північ. Це дозволило Хмельницькому заспокоїти козаків під Збаражем і довести справу до кінця.

Козацька піхота посилила штурм укріпленого табору, в якому козаки не шкодували ні сил, ні життя. Не одна козацька мати заплакала за своїм сином, що поклав голову під Збаражем. Серед них був і славний лицар Станіслав Мрозовицький (Морозенко), смерть якого відізвалася глибокою тугою серед людей.

Сильне поранення дістав вінницький полковник Іван Богун. Але козацькі лави дедалі щільніше оточували польський табір. 27 липня почався генеральний штурм. Козаки штовхали поперед себе «гуляйгороди» (рухомі вежі), дорвалися майже до польських укріплень, насипали вали заввишки у два списи, поставили на них «гуляйгороди» й почали з гармат та мушкетів впритул розстрілювати польських вояків. Облога наближалася до завершення.

Дізнавшись про підхід армії короля Яна Казимира, Хмельницький залишив під Збаражем генерального обозного з частиною військ, а сам з основними силами рушив назустріч полякам. Козаки потайки зайняли вигідні позиції на р. Стрипі, і коли 5 серпня польські війська розтягнулися довгою колоною вздовж річки й грузли в розкислій від рясних дощів низині, напали на них з тилу і флангів. Не битва це була, а справжня різанина, згадували пізніше II учасники. В сутичках було знищено 4 тис, жовнірів і драгунів, у тому числі й «цвіт польської шляхти». Нашвидкуруч збудований поляками табір мало зарадив справі.

Вранці 6 серпня козаки перейшли в рішучий наступ. Одні з них кинулися на штурм Зборова, а інші -- на греблю й мости над Стрипою, аби відрізати оборонців міста від польського табору. Після кількох атак переправи вже були в руках козаків, а Миргородський полк оволодів Зборовом. Військовий табір короля Яна Казимира опинився в щільному оточенні. З міських валів по ньому вела вогонь козацька артилерія, а піхота відновила штурм. Польська шляхта була повністю деморалізована. Сам король мусив уходити обозом і виганяти вояків з-під возів на бій. Шляхта забула свою колишню славу й готувалася до найгіршого.

Порятунок прийшов несподівано, звідки його не чекали. Кримський хан Іслам-Гірей, не бажаючи остаточного розгрому Польщі й зміцнення на її руїнах України, вивів татар з бою і поставив перед Хмельницьким вимогу замиритися з польським королем. Переговори між воюючими сторонами завершилися 8 серпня підписанням Зборівського договору. За його умовами кількість реєстрового війська доводилася до 40 тис, визнавалася влада гетьмансько-старшинської адміністрації в Брацлавському, Київському та Чернігівському воєводствах. Польським військам було заборонено перебувати на їхній території. Не вписані в реєстр селяни мали повернутися в підданство до панів. Київському митрополитові було обіцяно місце в сенаті, а питання про унію переносилося на загальнопольський сейм. Підтверджувалися права козаків на власний суд, але за умови, що вони не втручатимуться в економічні привілеї польської шляхти. Цим шляхта не збиралась добровільно поступатися за будь-яких соціальних катаклізмів. Зборівська угода виявила бачення козацькою старшиною майбутнього устрою України, яке полягало у висуненні на чільне місце в суспільстві привілейованого стану козацтва. Саме воно діставало найбільші права й привілеї за рахунок ущемлення соціально-економічних і політичних здобутків селянства. Тим самим українське суспільство поділялося на два соціальні табори, далеко неоднозначні за своїм становищем.

Більшість українського суспільства розцінила Зборівську угоду як невиправдану поступку Речі Посполитій. Найбільше підстав для незадоволення мали мільйонні маси селянства, над якими нависла реальна загроза повернення в кріпацтво. 300 тис. озброєних селян-учасників походу, які не зазнали поразки, не збиралися відмовлятися від здобутої волі. Обстановка загострилася під час складання козацького реєстру й повернення польської шляхти в свої українські маєтності. Селяни не пускали шляхту в села, а на її спроби пробитися відповідали збройним опором. Десятки стихійно створених повстанських загонів діяли на Волині, Брацлавшині, Київщині, Полтавщині. В багатьох випадках їх підтримували як козаки, так і старшина, зокрема брацлавський полковник Нечай і миргородський полковник Гладкий. На Січі запорожці повстали проти Хмельницького, оголосили скинення його з гетьманства й обрання гетьманом якогось Худолія. Якщо і и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.