На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Специфчн особливост збройних сил держав, що приймали участь у першй свтовй вйн. Причини удосконалення озброєння й системи комплектування армй. Порвняльна характеристика збройних сил рзних країн з метою доведення важливост яксного озброєння.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 27.01.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
Кафедра всесвітньої історії
КАСАТКИНА ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА
ВПЛИВ ЗБРОЙНИХ СИЛ ДЕРЖАВ-УЧАСНИЦЬ НА ХІД ПОДІЙ У ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ, ЇХ ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
КУРСОВА РОБОТА
Науковий керівник:
к. і. н., доц. Кривуля О.О.
Луганськ - 2007
ЗМІСТ

    ВСТУП 3
      РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ 7
        1.1. Джерельна база 7
        1.2. Історіографічний огляд 9
      РОЗДІЛ 2. СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА 12
        2.1. Збільшення чисельності армій 12
        2.2. Система комплектування армій 14
        2.3. Організація й озброєння 17
        2.4. Нові технічні засоби боротьби 21
        2.5. Управління військами 26
      РОЗДІЛ 3. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ 28
        3.1. Гонка озброєнь 28
        3.2. Класи кораблів, бойові засоби і зброя 30
        3.3. Організація і управління 33
        3.4. Система комплектування 37
        3.5. Бойова підготовка 41
    ВИСНОВКИ 46
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 50

ВСТУП

Актуальність теми.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі дослідження різноманітної літератури прослідити специфічні особливості та відмінності збройних сил держав, приймавших участь у першій світовій війні. Довести, що збройні сили відіграють дуже важливу роль у війні. Саме вони впливають на хід військових дій.

Підготовка до війни вимагала виготовлення величезної кількості предметів озброєння, щоб забезпечити ними масові армії. Це стало можливим завдяки високому рівню економічного розвитку низки країн на рубежі XIX - XX ст., зростанню промислового виробництва і розвитку техніки. Вже до початку XX ст. різко зросли випуск сталі і кольорових металів, видобуток кам'яного вугілля і нафти, виробництво різного роду машин. Великі досягнення були в технології виробництва чавуну і сталі, в хімічній промисловості. В електротехніці були винайдені динамомашини і електродвигуни, в техніці засобів зв'язку - телефон і бездротовий телеграф (радіо). Був створений двигун внутрішнього згорання, а завдяки цьому з'явилися автомобіль і аероплан. Значно розвинулася мережа залізниць.

Досягнення науки і техніки дозволили створити нові, ефективніші зразки озброєння. Посилене будівництво залізниць, розвиток засобів зв'язку з'явилися умовами, що забезпечують використання масових армій; залізниці дозволяли в короткий термін зосереджувати великі кількості військ, а новітні засоби зв'язку - телеграф, телефон, радіо - дозволяли централізовано управляти масовими арміями, розкиданими на великих відстанях.

Було ясно, що у разі війни між окремими країнами або коаліціями перевагу мала б сторона з вищим рівнем розвитку промисловості, розвиненішою технікою виробництва і з достатніми запасами сировини, необхідної для виробництва зброї і військових матеріалів. У зв'язку з цим, розвитку різних галузей промисловості приділялася велика увага. Отже й виготовленню найновітнішого обладнання, зброї, літаків, машин.

Це питання є актуальним і в наш час, тому що зараз більшість держав являються економічно розвиненими, а це означає, що вони володіють й найновішим озброєнням. Наприклад, ядерною зброєю, яка може нанести величезну шкоду в усьому світі. І навіть в мирний час вчені розробляють нову зброю, все це робиться для того, щоб під час нападів агресора, кожна держава могла зберегти свою незалежність. Вчені досить ретельно вивчають історію першої світової війни, тому що вона є прикладом удосконалення військового потенціалу. Саме на прикладі попередньої історії війн можна, дослідивши і проаналізувавши матеріал, зробити висновки і скласти план удосконалення військ і озброєння.

Мета і завдання дослідження. Досліджуючи збройні сили держав-учасниць першої світової війни ми ставимо за мету дослідити і проаналізувати причини удосконалення озброєння й системи комплектування армій. Зробити порівняльну характеристику збройних сил різних країн з метою доведення важливості якісного озброєння, яке мало величезний вплив на хід військових подій.

Для реалізації зазначеної мети поставлені такі завдання:

виявити наявність та доступність літератури й джерел з теми дослідження;

розглянути і проаналізувати причини збільшення чисельності армій

розглянути систему комплектування армій, зробити їх порівняльний аналіз

виділити основні принципи організації і озброєння армій

дослідити нові технічні засоби боротьби, виділити досягнення в науці і техніці держав, які приймали участь у війні, довести, що саме удосконалення озброєння відігравало дуже важливу роль і мало величезний вплив на хід військових подій

прослідити методику управління військами різних держав, зробити порівняльний аналіз цих методик та визначити їх вплив на систему комплектування армій, їх організацію і озброєння

дослідити військово-морські сили сторін та визначити основні причини гонки озброєнь

розглянути й проаналізувати класи кораблів, бойових засобів і зброї під час першої світової війни і виявити причини удосконалення озброєння

виділити основні принципи організації і управління армій військово-морського флоту і зазначити їх вплив на організацію і ведення оборони узбережжя в цих країнах

розглянути систему комплектування армій військово-морського флоту, зробити їх порівняльний аналіз та виявити причини значних змін, які відбілись на початку війни

дослідити військову підготовку військово-морського флоту держав та зробити їх порівняльний аналіз

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі всебічного аналізу наявної літератури та джерелознавчих матеріалів з проблеми зазнали подальшого розвитку: 1) військова наука в сучасній всесвітній історії, яка користується досвідом попередніх років; 2) систематизація військової справи сучасності, виділення основних принципів устрою військ, їх організації й управління; 3) сучасне бачення ролі військової організації і принципів управління військами у політичному та економічному розвитку держав.

Об'єкт дослідження - Вплив збройних сил держав-учасниць на хід подій у першій світовій війні.

Предмет дослідження. Особливості та характерні риси збройних сил держав-учасниць першої світової війни у порівняльному аспекті.

Методи дослідження. У роботі використано декілька методів дослідження, перш за все, спеціально-історичних. Для повноцінного аналізу військового озброєння в історичному контексті слід урахувати всі чинники, які мали вплив на реорганізацію військ і використання найсучасніших технологій для виготовлення зброї, тому логічно було скористатися історико-системним підходом. Якщо розглянути військове озброєння різних держав та їх вплив на хід подій у першій світовій війні, то зіткнемося з різноманітними соціально-політичними проблемами у рамках міжнародних відносин, тобто обов'язково необхідно використати синхронний аналіз. Також при розгляданні питання системи комплектування армій, організації й озброєння, управління військами, та використання нових технічних засобів боротьби слід зробити порівняльний аналіз між різними державами, тобто використати історико-порівняльний метод. При порівнянні військового озброєння держав-учасниць треба використовувати статистичні дані для того, щоб більш наглядно побачити різницю, а це каже про те, що треба використати ще й статистичний метод. Сукупність різноманітних методів дослідження дає нам змогу більш повно розглянути й дослідити поставлені нами питання.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Список використаних джерел складається з тридцяти одного найменування. Загальний обсяг роботи становить сорок сім сторінок, з них основного тексту - сорок три сторінки.

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

1.1. Джерельна база

Перша світова війна була подією величезного значення. За своїми масштабами й наслідками вона не мала собі рівних зі всієї попередньої історії людства. Війна тривала 4 роки, 3 місяці й 10 днів (з 1 серпня 1914 р. до 11 листопада 1918 р) охопивши 38 держав, де проживало більш ніж 1,5 млрд. людей, або три чверті населення усієї земної кулі. У військових подіях приймали участь багатомільйонні армії, які мали найсучасніші технічні засоби боротьби. Загальна кількість мобілізованих досягала 73,5 млн. чоловік. Під час війни загинуло 10 млн. осіб (стільки, скільки загинуло в усіх європейських війнах за тисячу років), було поранено 20 млн. чоловік. Тільки прямі військові витрати держав, які приймали участь у війні складали 208 млрд. доларів, що в 10 разів перевищує кошти витрачені під час війн в період з 1793 до 1907. Війна спричинила великий вплив на весь хід світової історії.

Питання теоретичного узагальнення досвіду війн, розкриття закономірностей розвитку військового мистецтва стало причиною появи військово-історичної науки, в тому числі й історіографії першої світової війни. Важливу роль в справі узагальнення бойового досвіду першої світової війни і його пропаганди грали військові академії, особливо Військова академія ім. М.В. Фрунзе, а також загальноармійські органи періодичного друку - журнали "Військова думка", "Військовий вісник", "Морська збірка" і ін. Ланцюгові невеликі дослідження друкувалися в "Військово-історичній збірці" - неперіодичному виданні Військово-історичної комісії. Питання історії першої світової війни широко освітлювалися на сторінках "Військово-історичного бюлетеня", який випускався в 1935-1936 рр. Генеральним штабом.

Великий інтерес представляє робота А.М. Зайончківського. Автор розглянув озброєні сили сторін, проаналізував плани війни, стисло освітив хід військових дій на всіх фронтах. Він зробив висновки оперативно-тактичного характеру, помітив нові явища в області військового мистецтва, які виявилися в процесі збройної боротьби. Проблеми військового мистецтва широко освітлювалися в монографічних дослідженнях про окремі операції і бої.

Особливо численна і різноманітна література про першу світову війну опублікована в Німеччині. Різні аспекти експансіоністської політики кайзерської Німеччини розглядаються в монографіях А. Шрейнера, В. Баглера [26; 234], Г. Лорей, Л. Ратмана [27; 128].

У Англії підготовка 11-томного видання "Британські документи про походження війни" почалася в кінці 1924 р. під керівництвом Дж. Гуча і Г. Темперлея. Перший том вийшов В 1926 р., а все видання було завершене в 1938 р., незадовго до початку другої світової війни. Англійські історики підійшли до відбору документів не менш тенденційно, ніж їх німецькі колеги. В основу англійської публікації, так само як і німецької, покладений не хронологічний, а тематичний принцип [28; 197].

У США офіційним виданням дипломатичних документів про першу світову війну є восьмитомна публікація під назвою "Документи, що відносяться до зовнішньої політики США. Світова війна 1914 - 1918 рр. ", здійснена державним департаментом в 1928-1934 рр. [29; 45].

У Франції до видання офіційних дипломатичних документів про першу світову війну приступили декілька пізніше, ніж в Німеччині, Англії і США. Ця робота почалася в 1928 р. і продовжувалася понад 30 років. Всього був опублікований 41 том. Публікація "Французькі дипломатичні документи" вигідно відрізняється від аналогічних видань інших країн. Вона побудована не за тематичним, а за хронологічним принципом. Крім документів архіву міністерства закордонних справ поміщені деякі цікаві матеріали військового, військово-морського і колоніального міністерств. [30; 23]

Література з історії першої світової війни, видана в США, менш обширна, чим література Німеччини, Франції і Англії. Вона поступається їй і в сенсі об'єму фактичного матеріалу.

Сучасна американська історіографія виявляє збільшену цікавість до проблем першої світової війни. Великою популярністю в американській історіографії першої світової війни користується 12-томна праця полковника запасу Тревора Дюпуі "Військова історія першої світової війни". Автор - один із відомих військових істориків.

Можна зробити висновок, що вивчення першої світової війни не втратило своєї актуальності і в наші дні, бо воно безпосередньо пов'язане з рішенням однієї з найпекучіших проблем сучасності - проблеми війни і миру. Покоління людей, що живе в столітті ядерної зброї, звертається до минулого, щоб краще зрозуміти сьогодення. Саме з документів які були складені під час війни, або через деякий час після неї, ми можемо винести найважливішу інформацію. Але до неї треба відноситися дуже критично, тому що кожна влада кожної країни після війни намагалася виправдати себе і тому дуже часто вдавалася до фальсифікації фактів.

1.2. Історіографічний огляд

Історія першої світової війни привертала увагу багатьох дослідників в різних країнах світу. Їй присвячували свої твори державні і громадські діячі, громадянські й військові історики, письменники і публіцисти, економісти і соціологи, Створена обширна література, в якій піддані аналізу і оцінці такі кардинальні питання, як походження, результати і уроки війни 1914-1918 рр., її вплив на економіку і суспільно-політичне життя воюючих держав, роль в ній кожного учасника, характер військових операцій і військового мистецтва.

У Англії підготовка офіційної праці з історії першої світової війни була покладена на Історичну секцію Комітету імперської оборони. Вона підготувала фундаментальну працю під загальною назвою "Історія великої війни". Його загальний об'єм склав 49 томів, які підрозділяються на декілька самостійних серій. В роботі Вітте А.Г. дуже широко висвітлюється питання морського флоту в Англії.

Крупним досягненням французьких військових істориків з'явилося виконане на високому науковому рівні фундаментальних видань численних архівних документів. Подібного роду публікацій в Німеччині, Англії, США і інших країнах Заходу не робилося. Цінним документом, який висвітлює питання морського флоту у Франції є п'ятитомна робота капітану 1-го рангу А. Томазі "Французький морський флот у Великій війні", виданої в 1927-1929 рр.

В Росії форми використання військових фахівців були різними. У одних випадках їх направляли на командно-штабні посади, в інших - призначали в органи постачання в тилу, третіх - привертали до військово-наукової роботи. З середовища колишніх генералів і офіцерів російської армії вийшли такі крупні військові історики старшого покоління, як Барсуков Є.3., Зайончківській А.М., Красильников С. Н.,. Вони зробили великий внесок до історіографії першої світової війни. Одночасно йшла підготовка молодих кадрів. Сформувався численний загін дослідників світової війни 1914-1918 рр. Серед них особливо помітними були Шапошніков Б.І., Манакін В.А., Цвєтков Г. Успішний розвиток військово-історичної науки багато в чому залежав від стану документальної бази наукових досліджень. Тому разом із створенням військово-наукових центрів були прийняті заходи з впорядкування військових архівів.

Одночасно з поліпшенням організації збору й зберігання архівних матеріалів з історії першої світової війни проводилася велика археографічна робота. В кінці 1917-на початку 1918 р. була здійснена дуже цінна публікація таємних договорів царського і Тимчасового урядів з іноземними державами.

Організація наукових центрів, підготовка кадрів, впорядкування архівних матеріалів, публікація джерел - все це забезпечило успішне ведення дослідницької роботи в області історії першої світової війни. Підсумки досліджень в області дипломатичної підготовки першої світової війни в узагальненому вигляді відображені в другому томі "Історії дипломатії", автором якого є В.М. Хвостов.

Після дослідження праць багатьох вчених можна зробити висновок, що література з історії першої світової війни величезна і вкрай різноманітна за своїм змістом. Найбільш багата книжкова продукція Німеччини, Франції, Англії, США. Але немало робіт було видано в інших країнах. Зокрема, заслуговують уваги праці, що вийшли в Австрії, Італії,, Болгарії, Югославії і інших державах - учасницях війни. Історики першої світової війни накопили великий фактичний матеріал, який дозволив їм досить виразно намалювати картину озброєної боротьби, що відбувалася на різних фронтах. Дуже характерним для більшості праць були фальсифікаторські тенденції, прагнення реабілітувати уряд в питанні розв'язання війни. Все це дає нам можливість дослідити інформацію з різноманітних джерел і проаналізувати її для того, щоб дати більш узагальнюючу характеристику. Зробити порівняльний аналіз військових сил держав на передодні війни і тим самим прослідити одну із головних причин ходу військових подій під час першої світової війни.

РОЗДІЛ 2. СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА

2.1. Збільшення чисельності армій

На початку війни всі держави посилено розвивали військові сили. Сухопутні сили більше за всіх нарощували Німеччина і Франція. Введення у Франції в 1872 р. нового закону про загальну військову повинність дозволило їй прискорити накопичення навчених резервів. Це забезпечувало можливість у разі війни більш ніж в 2,5 рази збільшити чисельність армії мирного часу. Так, якщо до початку франко-прусської війни 1870-1871 рр. Франція була здатна виставити діючу армію і 647 тис. чоловік, то до 1880 р. ця армія вже могла мати чисельність більш за один мільйон чоловік [7; 21]. Крім того, 638 тис. складали територіальну армію.

Німецькі мілітаристи не могли допустити посилення Франції, що загрожувало б їм втратою військової переваги, досягнутої у війні 1870-1871 рр. Тому вони збільшували свою армію. Так, якщо до початку франко-прусської війни Північно-Німецький союз на чолі з Пруссією мав армію мирного часу 315,6 тис. чоловік (армія Пруссії 283 тис. чоловік), але згідно із законом від 2 травня 1874 р. чисельність німецької армії мирного часу визначалася в 401 659 чоловік нижніх чинів (рядових і унтер-офіцерів), законом від 6 травня 1880 р. її чисельність була збільшена до 427 274 чоловік, а в 1890 р. доведена до 510,3 тис. чоловік (зокрема 486 983 рядових і унтер-офіцерів і 23 349 генералів і офіцерів). Так, всього за 20 років чисельність німецької армії мирного часу була збільшена майже на 62%. Тим часом населення Німеччини в цей час зросло тільки на 25%. Суперник Німеччини - Франція до кінця XIX в. поставила під рушницю понад 625 тис. чоловік, тоді як напередодні війни 1870-1871 рр. її армія мирного часу складала 434,3 тис. чоловік [5; 66].

Особливо великі масштаби прийняла гонка озброєнь безпосередньо перед війною.5 липня 1913 р. німецький рейхстаг затвердив закон про збільшення армії мирного часу на 136 тис. чоловік. При цьому розмір одноразових військових витрат виразився сумою в 898 млн. марок. Перед початком війни чисельність сухопутної німецької армії була доведена до 808 280 чоловік. До цього числа входило 30 459 офіцерів, 107 794 унтер-офіцери, 647 793 рядових, 2480 лікарів, 865 ветеринарних лікарів, 2889 військових чиновників, 16 тис. добровольців.

Франції було важко змагатися за чисельністю збройних сил з Німеччиною через меншу кількість населення і значно меншими темпами його приросту. До того ж щорічний приріст населення Франції весь час знижувався, а Німеччини зростав. Внаслідок цього не міг бути збільшений щорічний заклик новобранців. Щоб не відстати в чисельності сухопутних сил від Німеччини, французький уряд законом від 7 серпня 1913 р. збільшив тривалість служби з двох до трьох років і знизив призовний вік з 21 року до 20 років. Це дозволило довести штатний склад нижніх чинів до 720 тис., а загальну чисельність постійної армії Франції збільшити на 50% 13. До 1 серпня 1914 р. французька армія мирного часу налічувала 882 907 чоловік (включаючи і колоніальні війська) [9; 230].

У збільшенні чисельності армії не відставала від Франції і Німеччини і Росія. Російська регулярна армія мирного часу з 1871 по 1904 р. була збільшена з 761 602 чоловік до 1094061 чоловік. По штатах же 1912 р. у складі армії передбачалося мати 1384 905 чоловік. В кінці 1913 р. в Росії була затверджена так звана "Велика програма по посиленню армії", яка передбачала збільшення сухопутних сил Росії мирного часу до 1917 р. ще на 480 тис. чоловік. Значно посилювалася артилерія. Здійснення програми вимагало одноразової витрати в 500 млн. рублів [22; 345].

Розширювала свою армію і Австро-Угорщина. На початку 1911 р. вона збільшила призивний контингент на 40%, асигнувавши на потреби армії додатково 100 млн. крон.5 липня 1912 р. в Австро-Угорщині був прийнятий новий військовий закон, що передбачав подальше збільшення рекрутського набору (з 181 677 до 205 902 чоловік) і додаткові асигнування на озброєння. Італія також проектувала збільшення контингентів з 153 тис. до 173 тис. чоловік [19; 27].

Разом з великими державами гонкою озброєння були охоплені і малі країни, навіть такі, як Бельгія і Швейцарія, що проголосили вічний нейтралітет, гарантований великими державами. У Бельгії, наприклад, до 1909 р. розмір армії, необхідної для оборони країни у військовий час, був встановлений в 180 тис. чоловік. У мирний час він складав близько 42 тис. чоловік. Унаслідок загострення міжнародних відносин бельгійський уряд в грудні 1912 р. встановив чисельність армії військового часу в 340 тис. чоловік, а в мирний час 54 тис. чоловік.15 грудня 1913 р. в Бельгії був прийнятий новий військовий закон і введена обов'язкова військова повинність. По цьому закону склад армії мирного часу передбачалося довести до 1918 р. до 150 тис. [10; 227].

Отже, на початку війни всі країни намагалися збільшити чисельність армій, як найважливіший засіб для насильницького здійснення задач внутрішньої та зовнішньої політики. Чисельність сухопутних військ постійно росла. Армії і флоти переозброювались новітніми зразками зброї і бойової техніки.

2.2. Система комплектування армій

Комплектування армій рядовим і унтер-офіцерським складом в більшості держав Європи проводилося на основі загальної військової повинності, згідно якої військова служба формально вважалася обов'язковою для всіх громадян. Насправді ж вона всією своєю тяжкістю лягала на плечі трудящих мас. Рядовий склад армій комплектувався в основному з трудового народу. Експлуататорські класи користувалися всілякими пільгами, уникали важкої солдатської служби. У армії їх представники посідали головним чином командні посади. Система комплектування на основі обов'язкової військової повинності давала можливість охопити військовим навчанням і вихованням найбільше число чоловічого населення країни.

До початку першої світової війни 1914-1918 рр. кількість військовопідготовлених досягло наступних величин: у Росії - 5650 тис., у Франції - 5067 тис., в Англії - 1203 тис., в Германії - 4900 тис., в Австро-Угорщині - 3 млн. чоловік. Це дозволило мобілізувати багатомільйонні армії, що перевищували, чисельність армій мирного часу в 4 - 5 разів. [7; 21].

В армію закликалися особи у віці 20-21 рік. Військовозобов'язані вважалися на військовій службі до 40-45-річного віку. Від 2 до 4 років вони служили в кадрах (2-3 роки в піхоті, 3-4 роки в кавалерії і кіннотній артилерії), після чого зараховувалися на 13-17 років в запас (резерв у Франції і інших країнах, резерв і ландвер в Німеччині) і періодично притягувалися на учбові збори. Після закінчення терміну перебування в запасі військовозобов'язані включалися в ополчення (територіальна армія у Франції і Японії, ландштурм в Німеччині). В ополчення зараховувалися також особи, що не закликалися з яких-небудь причин в армію, але здатні носити зброю.

Запасні (резервісти) закликалися в армію у разі війни і призначалися для поповнення частин до штатів військового часу. Ополченці у військовий час також закликалися і несли різну тилову і гарнізонну службу.

У Англії і США на відміну від інших держав армії були наймані. Комплектувалися вони шляхом вербування осіб у віці 18-25 років в Англії, і 21 - 30 років в США. Волонтери служили в США 3 роки, а в Англії 12 років, з них від 3 до 8 років на дійсній службі, решта часу в запасі, із залученням щорічно на 20-денні збори.

Комплектування унтер-офіцерським складом у всіх країнах проводилося шляхом відбору з числа новобранців осіб, що належать до спроможних шарів суспільства (заможні селяни, дрібні крамарі і службовці), які після навчання протягом певного терміну (1-2 роки) в спеціальних учбових підрозділах призначалися на унтер-офіцерські посади.

Офіцерські кадри готувалися в основному через спеціальні військові учбові заклади (за родами військ), куди приймалися на навчання за добровільним принципом молоді люди, головним чином з середовища пануючих класів (дворян і буржуазії). Так, наприклад, в Росії до 1911 р. було 28 кадетських корпусів і 20 військових училищ, в Германії - 8 підготовчих кадетських шкіл і 11 військових училищ, в Австро-Угорщині - 18 кадетських шкіл і 2 академії. Оскільки в арміях майже завжди існував некомплект офіцерів, то у військові училища приймали деяку кількість вихідців з середовища дрібної буржуазії, духовенства, чиновництва, інтелігенції. Офіцерські кадри на військовий час комплектувалися шляхом короткострокового навчання осіб з середньою і вищою освітою (добровольці).

Для підвищення кваліфікації командних кадрів, що призначалися на вищі посади, існували різні короткострокові курси і школи (стрілецькі, кавалерійські і ін) з тривалістю навчання близько року. Вищу військову освіту давали військові академії.

Вирішальні командні позиції в арміях всіх країн були зайняті представниками пануючих класів. Так, в німецькій армії в 1913 р. дворяни займали 87% штабних посад в кавалерії, 48% в піхоті і 41% в польовій артилерії. У російській армії класовий склад офіцерства в 1912 р. виражався в наступному вигляді: дворян - 69,76; почесних громадян - 10,89; духовенства - 3,07; "купецького звання" - 2,22; "податного стану" (селян, міщан і ін) - 14,05. Серед генералів потомствені дворяни складали 87,45%, серед штабів-офіцер (підполковник - полковник) - 71,46% і серед решти офіцерства - 50,36%. З "податного стану" більше всього було обер-офіцерів - 27,99%, а серед генералів представники цієї соціальної групи займали всього 2,69%.

Можна зробити висновок, що армії держав були вірною озброєною опорою панівних верхів у внутрішній політиці і надійним знаряддям для ведення загарбницької війни. Проте корінні інтереси народних мас, що складали основну силу армії, знаходилися в суперечності із загарбницькими цілями держав-агресорів.

2.3. Організація й озброєння

Сухопутні сили всіх держав напередодні першої світової війни складалися з піхоти, кавалерії і артилерії, яки вважалася основними родами військ. Інженерні війська (саперні, залізничні, понтонні, зв'язки, телеграфні і радіотелеграфні), авіаційні і повітроплавні вважалися допоміжними. Піхота була головним родом військ і її питома вага в системі сухопутних сил складала в середньому 70%, артилерія - 15%, кавалерії - 8% і допоміжних військ - 7% [17; 369].

Тільки у Росії ще в мирний час намічалося створення фронтових об'єднань (дві-чотири армії) на випадок війни. Армія включала в свій склад три-шість армійських корпусів, кавалерійські частини (об'єднання), інженерні частини (у Германії також і армійську артилерію).

Армійський корпус мав встановлений штат і включав в свій склад всі необхідні бойові і допоміжні сили і засоби, а також тилові частини, достатні для того, щоб корпус міг самостійно вести бій навіть у відриві від інших з'єднань. Корпус мав в своєму складі дві-три піхотні дивізії, кавалерії, корпусні артилерії, саперні підрозділи, переправні засоби (інженерний парк), засоби зв'язку, підрозділ авіації (авіазагін), тилові установи і транспортні підрозділи [1; 231].

Піхотні полки складалися з 3-4 батальйонів, в кожному з яких були 4 роти. Чисельність батальйону складала майже скрізь не на багато більше чим 1000 чоловік.

У Англії і США, в мирний час крупних військових об'єднань не існувало. У військовий час з окремих полків і батальйонів формувалися бригади, дивізії, корпуси.

Основною зброєю піхоти була магазинна гвинтівка з багнетом калібром від 7,62 до 8 мм з дальністю стрільби по прицілу до 3200 кроків. Вона відрізнялася відмінними балістичними якостями. Зменшення калібру дало можливість значно понизити вагу патронів і збільшити їх запас в 1,5 разу. Застосування магазинного заряджання разом з бездимним порохом збільшило практичну скорострільність майже в 3 рази (замість 5-6 пострілів до 15 пострілів в хвилину). У російській армії була прийнята на озброєння трьохлінійна (7,02 мм) піхотна гвинтівка зразка 1891 р., винайдена офіцером російської армії С.І. Мосіним. У 1908 р. до неї був сконструйований новий патрон із загостреною кулею і початковою швидкістю 860 м/сек. Прицільна дальність цієї гвинтівки була 3200 кроків (2400-2500 м). Перед війною армії майже всіх країн також ввели у себе на озброєння гостроконечні кулі.

При відносно невеликій відмінності по балістичних властивостях з гвинтівками інших армій російська гвинтівка була кращою. Вона відрізнялася простотою пристрою, мала високу прочність, була надзвичайно живучою, надійною і безвідмовною в бойових умовах.

Разом з основною зброєю піхоти - гвинтівкою - отримує розповсюдження автоматична зброя. На початку 80-х років XIX в. з'являються кулемети сучасного типу (станковий кулемет американського винахідника Максима 1883 r), потім автоматичні пістолети і автоматичні (самозарядні) гвинтівки. На початку XX в. з'явилися ручні кулемети. Вперше вони були застосовані в російсько-японській війні [1; 357].

Кулемети були у військах спочатку у дуже незначній кількості. Перед війною в арміях найбільших держав на піхотну дивізію покладалося 24-28 важких станкових кулеметів. У російській армії, як в більшості інших армій, на озброєння був прийнятий станковий кулемет системи "Максим". У піхотній дивізії російської армії в 1914 р. було 32 таких кулемета (по 8 кулеметів в полку). Легких кулеметів російські війська не мали.

Кавалерія в усіх арміях ділилася на військову і стратегічну. У Росії кавалерія підрозділялася на дивізійну, таку, що додається піхотним з'єднанням, і армійську - що знаходиться у розпорядженні вищого командування. У мирний час кавалерійські дивізії організаційно входили до складу армійських корпусів, а під час війни разом з двома кавалерійськими корпусами складали армійську кінноту. В піхотних дивізіях залишалися невеликі кавалерійські підрозділи, що складали дивізійну кінноту.

Вищим об'єднанням кавалерії у всіх арміях (окрім англійської) був кавалерійський корпус у складі 2-3 кавалерійських дивізій. Кавалерійська дивізія складалася з 4-6 кавалерійських полків (у англійській кавалерійській дивізії 12 полків). У складі дивізії були полки різних видів кавалерії - уланські, гусарські, кірасирські, драгунські (а в Росії і козачі). Кожна кавалерійська дивізія мала в своєму складі дивізіон кінної артилерії з 2-3 батареї, кулеметні і саперні підрозділи і підрозділи зв'язку. Кулемети і технічні війська (сапери і зв'язківці) в деяких арміях входили також до складу бригад і полків. Кавалерійська дивізія налічувала 3500-4200 чоловік, 12 знарядь і від 6 до 12 кулеметів (англійська кавалерійська дивізія - 9 тис. чоловік і 24 кулемети). Кавалерійський полк у всіх арміях складався з 4-6 ескадронів (у англійському кавалерійському полку були 3 ескадрони). Основною зброєю кавалерії до війни вважалося холодне (шашка, спис), вогнестрільним - кулемет, карабін (укорочена гвинтівка), револьвер.

Артилерія була головним чином дивізійним засобом і знаходилася у розпорядженні командирів дивізій. Піхотна дивізія мала в своєму складі один-два артилерійських полки (бригаду) з 36-48 знаряддями (у німецькій дивізії - 72 знаряддя). Артилерійський полк включав 2-3 артилерійських дивізіони, які складалися з батарей. Батарея була основною вогняною одиницею і мала від 4 до 8 знарядь. У корпусному підпорядкуванні артилерії було мало (один гаубичний дивізіон в російському і німецькому корпусі і полк легкої артилерії у французькому корпусі).

Застосування бездимного пороху, заряджання з казенної частини поршневих замків призвело в кінці XIX в. до появи скорострільних знарядь, що значно підсилили бойову потужність артилерії. Далекобійність і скорострільність в порівнянні з періодом франко-прусської війни збільшилися в 2 і більше разів (далекобійність - з 3,8 до 7 км., скорострільність - з 3-5 пострілів в хвилину до 5-10 пострілів в хвилину).

Разом із збільшенням скорострільності і далекобійності артилерії військово-технічна думка вирішила і таку проблему, як стрільба із закритих позицій, що різко підвищило живучість артилерії в бою. Вперше в бойових умовах стрільба із закритих позицій застосовувалася російськими артилеристами під час російсько-японської війни.

Тоді ж російськими артилеристами мічманом С.Н. Власьєвим і інженер-капітаном Л.Н. Гобято був сконструйований міномет, який успішно застосовувався при обороні Порт-Артура у 1904 р. З винаходом міномета з'явилася можливість вести навісний вогонь по супротивникові з малої відстані (головним чином по траншеях). Проте лише німецька армія до початку першої світової війни мала на озброєнні міномети.

Дивізіонна артилерія складалася головним чином з легких знарядь калібру 75-77 мм. Призначалася вона для ведення настильного вогню і ураження відкритих цілей шрапнеллю. Дальність стрільби досягала 6-8 км. Російські війська були збройні польовою 76,2-мм гарматою зразка 1902 р., яка за своїми балістичними властивостями була кращою в світі.

Окрім цієї артилерії в арміях європейських держав були гармати калібром від 100 до 150 мм, а для ведення навісного вогню - гаубиці (легкі і важкі) калібром від 100 до 220 мм.

Проте важка польова артилерія все ж таки була розвинена дуже слабо. Краще за інших була забезпечена гаубичною і важкою артилерією німецька армія, оскільки німецьке вище командування надавало артилерії велике значення. Кожна німецька піхотна дивізія мала в своєму складі дивізіон 105-мм гаубиць (18 знарядь), а до складу корпусу входив дивізіон 150-мм гаубиць (16 знарядь). Арміям же могли додаватися окремі дивізіони важкої артилерії, які складалася з 210-мм мортир, 150-мм гаубиць, 105 - і 130-мм. гармат. За кількістю артилерії німецька армія напередодні війни стояла на першому місці. Решта держав значно їй поступалися. Слабкіше за інших була оснащена артилерією австрійська армія. Польові гаубиці, з якими австрійська армія вступила у війну, сильно застаріли. Гірські знаряддя також залишали бажати кращого.

Крім польової важкої артилерії була ще облогова артилерія крупніших калібрів, що призначалася для облоги фортець або для дій проти сильних польових укріплень ворога. Значна кількість артилерії різних калібрів була у фортецях. Вона в роки війни була використана в польових військах.

Отже, організаційна побудова армій найголовніших європейських держав, майбутніх супротивників у війні, що насувалася, мало багато спільного. Війська були зведені в частини і об'єднання. Вищим об'єднанням, таким, що призначалося для вирішення стратегічних і оперативних завдань під час війни, у всіх країнах була армія.

2.4. Нові технічні засоби боротьби

Напередодні першої світової війни армії європейських держав в різному ступені були оснащені військовою технікою, яка забезпечувала бойові дії військ. Броньові засоби були представлені броньованими потягами. Такі потяги застосовували англійці під час англо-бурської війни для охорони тилових залізничниць.

Броньовані автомобілі тільки розроблялися. Їх технічні властивості ще не відповідали вимогам, що пред'являлися, і до початку війни вони не були прийняті на озброєння, а почали застосовуватися лише з початком війни і були збройні кулеметом або малокаліберним знаряддям. Пересувалися вони з високою швидкістю і призначалися для використання, як засіб розвідки і для раптового нападу на тилові підрозділи супротивника, але істотного впливу на хід бойових дій не надавали.

Перед війною з'явилися проекти самохідних броньованих машин високої прохідності (що отримали згодом назву танків), а під час війни з'явилися і самі машини (танки). У 1911 р. син відомого російського хіміка Д.І. Менделєєва, інженер В.Д. Менделєєв, запропонував перший проект танка. Вже під час війни російський винахідник, військовий інженер Л.А. Пороховщиков, представив свій проект легкою, озброєною кулеметом броньованою машиною на гусеницях, названою "усюдиходом". Машина виготовлялася в Ризі і була зібрана в травні 1915 р. "Усюдихід", як відмічено в акті випробувань, "пройшов по ґрунту і місцевості, непрохідним для звичайних автомобілів", швидкість його досягала 25 км. на годину. Царський уряд, що приклонявся перед іноземними зразками, не зважився ввести на озброєння армії вітчизняний танк.

Авіація як новий засіб озброєної боротьби отримує швидкий розвиток з початку XX в. Батьківщиною авіації по праву є Росія. Перший в світі літак побудував російський конструктор і винахідник А.Ф. Можайський.20 липня (1 серпня) 1882 р. в околицях Петербургу літак Можайського, керований механіком Голубєвим, піднявся в повітря і пролетів над полем. У інших державах починаючи з 90-х років також робилися спроби польотів.

Роком появи військової авіації вважається 1910-й, з цього часу літаки починають застосовуватися на військових маневрах У Франції на маневрах в 1910 р. брали участь 4 дирижаблі і 12 літаків. Літаки застосовувалися на маневрах в Німеччині, Австро-Угорщині, Росії. У Німеччині, наприклад, на маневрах були 24 літаки, три дирижаблі і прив'язний аеростат. Використовувалися літаки для розвідки і цілком виправдали надії, що покладалися на них.

Перший бойовий досвід військова авіація отримала в 1911-1912 рр. під час війни Італії з Туреччиною. У цій війні спочатку брало участь дев'ять італійських літаків, які використовувались для розвідки, а також й для бомбометання. У першій Балканській війні 1912-1913 рр. у складі болгарської армії діяв російський добровольчий авіаційний загін. Всього ж країни Балканського союзу мали в своєму розпорядженні близько 40 літаків. Літаки використовувалися головним чином для розвідки, коректування артилерійської стрільби, аерофотографування, але іноді й для бомбардувань військ супротивника, більше всього кінноти [23; 104]. У Росії застосовувалися авіабомби великого для того часу калібру (близько 10 кг), в Італії - бомби, які важили близько 1 кг.

Літаки не мали озброєння. Наприклад, німецький розвідувальний моноплан "Таубе" був оснащений фотоапаратом і піднімав декілька бомб, які льотчик скидав руками через борт кабіни. Льотчик був озброєний пістолетом або карабіном для самооборони у разі вимушеної посадки на ворожій території. Роботи з озброєння літаків хоч і велися, але до початку війни вони опинилися незавершеними. Російський офіцер Поплавко вперше в світі створив установку кулемета на літаку, але вона була неправильно оцінена і не була прийнята на озброєння.

У Росії з'явилися гідролітаки, сконструйовані Д.П. Григоровичем в 1912 - 1913 рр. По своїх льотних якостях вони значно перевершували створені згодом аналогічні типи іноземних машин.

Літаки мали наступні льотно-тактичні дані: потужність моторів 60-80 л. з. (у окремих типів літаків - до 120 л. з), швидкість рідко перевищувала 100 км. на годину, час підйому на 2000 м - 30-60 хв., тривалість польоту - 2-3 години, бойове навантаження - 120 - 170 кг, зокрема бомбовою грузнув - 20-30 кг, екіпаж - 2 людини (льотчик і спостерігач).

Літаків у складі військової авіації було небагато. Росія мала 263 літаки, Франція - 156 літаків, Німеччина - 232, Австро-Угорщина - 65, Англія з 258 літаків направила до Франції з своїм експедиційним корпусом 30 машин. [12; 435]

Організаційно авіація загонами входила до складу армійських. Перед першою світовою війною було вже широко розвинене повітроплавання. У статутах були вказівки про використання аеростатів для розвідки. Ще в російсько-японській війні вони надали значну користь військам. З них проводили спостереження навіть при вітрі до 15 м/сек. У війні 1904-1905 рр. застосовувалися сконструйовані в Росії прив'язні змійкові аеростати, що володіли великою стійкістю в повітрі, відрізнялися зручністю для спостереження за полем бою і для точного коректування стрільби артилерії із закритих позицій. Аеростати використовувалися і у війні 1914-1918 рр.

В кінці XIX в. у Росії, Франції, Німеччині і інших країнах виникає дирижаблебудування, яке, як і авіація, особливо посилено розвивається в останні п'ять років перед війною. У 1911 р. в італо-турецькій війні італійці застосовували три дирижаблі (м'яких) для бомбометання і розвідки. Проте дирижаблі зважаючи на їх велику уразливість не могли використовуватися на полях битв, але виправдали вони себе і як засіб бомбардувань населених пунктів. Дирижабль показав свою придатність як засіб морської війни - в боротьбі з підводними човнами, у веденні морської розвідки, патрулюванні місць стоянок судів і їх супроводі у морі. До початку першої світової війни Німеччина мала 15 дирижаблів, Франція - 5, Росія - 14.

За декілька років до війни йшла робота над створенням авіаційного ранцевого парашута. Автомобільний транспорт почали застосовувати для військових цілей вже за декілька років до війни. Наприклад, на великих імператорських маневрах в Німеччині в 1912 р. автомобілі використовувалися для зв'язку, перевезення військ, під різні вантажі, як рухомі майстерні, радіостанції. Застосовувалися автомобілі і на маневрах австро-угорської армії. У французькій армії було 170 машин, в англійській - 80 вантажівок і декілька тракторів, в російській армії автомобілів було також мало [13; 61]. Поповнення армії автомобілями за мобілізаційним планом передбачало тільки заміну ними кінної тяги в громіздкому корпусному тилу. При мобілізації армії отримували наступну кількість автомобілів: французька - біля 5500 вантажних і близько 4000 легкових машин; англійська - 1141 вантажівка і трактор, 213 легкових й напіввантажних машин і 131 мотоцикл; німецька - 4000 машин (з них 3500 вантажівок); російська - 475 вантажних і 3562 легкові машини.

Військово-інженерні засоби перед першою світовою війною у всіх арміях були дуже обмеженими. Саперні частини були лише у складі корпусу. У всіх арміях мобілізовані корпуси мали саперний батальйон, що включав 3-4 саперних роти з розрахунку по одній роті на дивізію і 1-2 роти - в резерві корпусу. Ця норма саперних частин в корпусі признавалася перед війною цілком достатньою для маневрених дій, до яких всі армії готувалися. Саперні роти включали фахівців майже всіх військово-інженерних спеціальностей того часу (саперів, мінерів, підривників, мостовиків). Крім того, до складу саперного батальйону входила прожекторна частина для освітлення попереду лежачої місцевості (прожекторна рота в російському корпусі і прожекторний взвод в німецькому).

З переправних засобів корпус мав мостовий парк. У німецькому корпусі, найбагатше забезпеченому переправними засобами, можна було побудувати міст завдовжки в 122 м, а використовуючи і дивізійні мостові засоби, корпус міг навести легкий міст в 200 м, а важкий, придатний для проходу артилерії, - в 100-130 м. Російський корпус мав в саперних ротах мостових засобів всього лише на 64 м моста. Всі саперні роботи проводилися в ручну, основними інструментами були лопата, кирка, сокира.

Із засобів зв'язку мобілізовані корпуси всіх армій мали телеграфні, частини у вигляді телеграфного відділення або роти як для зв'язку вниз з дивізіями, так і для зв'язку вгору - з армією. Дивізія своїх засобів зв'язку не мала. Зв'язок йшов до штабу дивізії знизу - від полків і зверху - від штабу корпусу.

Засобів технічного зв'язку в корпусах всіх армій було украй недостатньо. Німецький корпус мав 12 апаратів, 77 км. польового кабелю і 80 км. тонкого дроту. Телеграфна рота російського корпусу мала 16 телеграфних станції, 40 польових телефонних апаратів, 106 км. телеграфного і 110 км. телефонного дроту, світлосигнальні засоби (геліограф, лампи Манжена і ін). Російський корпус до початку війни був найбільш забезпечений засобами зв'язку. Радіотелеграф вважався армійським засобом і на початку війни в корпусах був відсутній.

В цілому можна зазначити, що характер озброєння армій найбільших європейських держав, їх структура, технічне оснащення до початку війни не відповідали тим можливостям, які мала в своєму розпорядженні промисловість цих країн для виробництва технічних засобі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.