На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Передумови-початок революцї (конституцйний етап). Перша громадянська вйна. Ситуаця в Англї псля першої громадянської вйни. Друга громадянська вйна й ндепендентська республка. Оголошення палати громад носєм верховної влади. Суд страта короля.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 20.11.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Зміст
Вступ 3
1. Передумови - початок революції (конституційний етап) 5
2. Перша громадянська війна 10
3. Ситуація в Англії після першої громадянської війни 13
4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка 14
5. Оголошення палати громад носієм верховної влади 19
6. Суд і страта короля 21
7. Проголошення республіки й створення Державної ради 22
8. Загострення боротьби між індепендентами й левелерами 24
9. Відновлення монархії 27
Висновок 29
Використана література 31 Вступ

Історія людства знає дати, високо підняті над низкою не тільки років, але й сторіч, дати, якими відзначені битви народів за волю. Однієї з них є Велика англійська революція середини XVII століття.
Це був воістину героїчний період в історії англійського народу, що збагатив своєю революційною творчістю скарбницю всесвітньо - історичного досвіду визвольної боротьби. Із цієї скарбниці революційної думки й революційної дії черпали історичні уроки соціальні й політичні мислителі наступних часів, причому не тільки в Англії, але й далеко за її межами.
Саме тому дана тема є актуальною, перша соціальна революція європейського масштабу, проголосила політичні принципи нового, буржуазного суспільства, шедшего на зміну феодальному старому порядку.
Аж до середини XIX століття прийшовший в Англію в 40-х роках XVII століття суспільний переворот залишалося в тлумаченні істориків подією майже виняткової національної, британської історії.
Однак із часом центр наукової полеміки в даній області змістився в іншу площину - проблема цієї революції поступилася місцем проблемам сугубо національної історії Англії в XVII столітті. У новому центрі її виявилися - і донині по суті залишаються - питання про причини, характер, соціальну природу подій, що розгорнулися в Англії в 40-х роках XVII століття. У цьому полягає проблемність даної теми, суперечки навколо Англійської буржуазної революції не стихають дотепер.
Наприклад, н. В.А. Томсинов у своїй статті «Юридичні аспекти англійської буржуазної революції. Законодавча діяльність «Довгого парламенту»» говорить про те, що англійська революція 1640 - 1660 р. не була фатально неминучою - вона цілком могла й зовсім не відбутися, але той факт, що вона все-таки відбулася, означає, що, в англійському суспільстві склалися для неї відповідні умови або передумови [2].
Він вважає, що економічні протиріччя, соціальні й політичні конфлікти, що існують в англійському суспільстві в перші десятиліття XVII ст. не мали такої глибини й сили, щоб їх не можна було вирішити еволюційним і мирним шляхом, без революції й громадянської війни.
Це аргументовано доводять і багато істориків.
Саме тому, головною метою моєї роботи є - розкриття причин, обумовили початок Великої буржуазної революції в Англії, її основні етапи, а також роль Англійської буржуазної революції в розвитку парламентаризму.
Для цього необхідно звернутися до передумов революції, розглянути основні етапи її розвитку, а також простежимо її роль у світовій історії.
Історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:
1. Конституційний етап (1640 - 1642 рр);
2. Перша громадянська війна (1642 - 1646 р.);
3. Друга громадянська війна (1646 - 1649 р.);
4. Індепендентська республіка (1649 - 1653 р.).
Кінцевим етапом цієї революції можна назвати - реставрацію монархії.
1. Передумови - початок революції (конституційний етап)

На початку XVII ст., розвиваючись у сприятливих умовах, Англія виглядала в деякому відношенні країною набагато більш буржуазною, ніж феодально-кріпосницькою. Обгородження й збезземелювання встигли розділити сільську громаду й пролетаризувати значну частину селянства. Більших успіхів досягли промисловість і морська торгівля. За сторіччя, що передує революції, Англія в 14 разів збільшила видобуток кам'яного вугілля, друге - видобуток залізної руди й т.д. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту з'явилася вже не вовна, а готове сукно. Виникали й швидко багатіли великі торговельні компанії, організовані капіталістично. Уже не рідкістю були підприємства, на яких під одним дахом працювали сотні найманих робітників [1].
Проте буржуазія була незадоволена. Вона тяготилася типовою для феодалізму урядовою опікою над виробництвом товарів й їхнім продажем, обмеженням числа підмайстрів й учнів, збереженням цехового ладу й перешкодами, які створювалися для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування викликало відверте вимагання грошей, яким займався уряд то під видом довільних податків, то за допомогою нових мит, то примусовими позиками.
Предметом гострої критики стає система керування країною: позасудова юстиція, зосереджена в політичних трибуналах; постійні насильства над судами загального права; солдатські постої в будинках приватних осіб; жалюгідний стан збройних сил, особливо військово-морського флоту; ігнорування парламенту; зловживання всесильного й безчесного фаворита, герцога Бекінгема, і т.д.
Глибоке невдоволення існуючим порядком захопило англійське село, особливо копігольдерів, що становили не менше половини селянства. Обгородженнями й довільним збільшенням земельної ренти, непомірної величини платежами, стягуваними при переході землі в спадщину (файнами), землевласники або зовсім зганяли селян із землі, або перетворювали їх у здольників, що працюють на чужій землі за частину врожаю. Заодно з копігольдерами минулого й батраки - котери - найбільш принижена й експлуатована частина англійського селянства.
Революційна армія, що звалила короля й відкрила дорогу для буржуазного розвитку Англії, була переважно селянською армією, армією «залізнобоких».
Ознаки революційної ситуації виявлялися всюди - у селянських виступах і робітниках «безладдях», у відкритому опорі податковому обкладанню, у діяльності різного роду релігійних сект, що наполягали на розриві з офіційною церквою. Кризова ситуація з усією різкістю виявлялася й у парламенті. Сформована тут опозиція переходить у наступ на уряд.
Отже, перші ознаки опозиції, що зріла в парламенті, з'явилися ще в останні роки правління Єлизавети 1. У повний голос ця опозиція заявила про себе вже в першому парламенті її спадкоємця - Якова І, де предметом обговорення виявилася стрижнева проблема конституції - про граничні прерогативи, тобто виключних прав корони, і привілеях парламенту. Яків І був схильний розглядати парламент лише як підсобний інститут, що виник і функціонує по милості короля, що володіє абсолютною владою божественного походження. Відповіддю на ці домагання з'явилася «Апологія палати громад» - документ, складений палатою громад до «відомості» короля - чужоземця, що досить недвозначно затверджує, що король Англії не є ні абсолютним, ні незалежним від парламенту главою держави, конституційний пристрій якого засноване на визнанні парламенту верховним органом країни на чолі з королем, але аж ніяк не одного короля, що діє незалежно від парламенту. Рішуче відкидаючи сам принцип божественності королівської влади, палата громад підкреслювала, що влада смертного короля не є ні божественною, ні одноособовою [5].
В 1614 р. парламент був розпущений позастроково, чотири його члени посаджені у в'язницю. На нагадування про «права парламенту» король відповів, що є тільки милості, які можуть бути дані й можуть бути відібрані. Бурхливі сцени супроводжують парламентську сесію 1621 р. Король власноручно вириває з парламентських протоколів сторінку із протестом, розправляється з вождями опозиції.
Основні протиріччя між політикою короля й інтересами представлених у парламенті торгово-підприємницьких прошарків власницьких класів, що становили в парламенті громад опозицію цій політиці, складалися в питанні про границі королівської прерогативи, навколо якого велася боротьба практично у всіх парламентах Якова І і зводився в області внутрішньої політики до наступного: чи має король право вводити нові мита й примусове обкладання без ведена й згоди парламенту й стягувати їх? А в області зовнішньої політики - чи належний король «радитися» з парламентом, перш ніж уживати який-небудь крок у міжнародних справах?
Відповідь опозиції була однозначна: верховна влада належить не королеві поза парламентом, а королеві в парламенті, тобто отримавшому підтримку обох палат. Яків І навпаки, у відповідності зі своєю доктриною абсолютної влади короля вважав своїм «безперечним» правом обходитися в обох випадках без «ради» парламенту й, більше того, підтвердив цю доктрину на практиці, не скликавши після розпуску парламенту 1611 р. аж до 1621 р. жодного парламенту [2]. Це було власне кажучи нова для Англії форма абсолютної монархії, що імітувала «французький зразок».
Особливо пам'ятною стає парламентська сесія 1628 р. Ледь зібравшись, парламент приймає «Петицію про право», що містить ідею буржуазної конституційної монархії: ніяких податків без парламенту, ніяких арештів інакше, як за законом, скасування всіх і всяких надзвичайних судів. Прийнявши петицію й давши спершу на неї позитивну відповідь, король незабаром перервав сесію парламенту, мотивуючи цей акт «неприйнятним для королівської прерогативи» змістом «Петиції».
Тоді в березні 1629 р., виразивши відкриту непокору королеві, що наказав відстрочити парламентську сесію, нижня палата оголосила, що всякий, хто введе нововведення в релігію, хто «спонукає накладати й стягувати» мита, не затверджені парламентом, хто добровільно внесе або сплатить такого роду мита, повинен бути визнаний «зрадником вільностей Англії й ворогом батьківщини». Без обговорення палата одноголосно прийняла ці речення, і її члени покинули зал засідань.
У відповідь на цю революційну акцію Карл розпускає парламент для того, щоб, як він сподівався, не збирати його зовсім.
Найважливішою передумовою суспільно - політичного конфлікту стали релігійні протиріччя. Політика абсолютистського уряду була спрямована на зміцнення позиції англіканської церкви й практично на примус суспільства брати участь у культі державної церкви. Були розширені склад та повноваження Високої комісії, вона одержала право розгляду взагалі будь-яких релігійних справ, цензурних питань, з 1613 р. - навіть скарг дружин на невірність чоловіків. Примусовість релігійної політики поширилася й на іноземців, що тягло розрив фінансових і торговельних відносин з Голландією, настільки важливих для Англії тієї пори.
У той же час із XVI ст. в Англії, особливо на півночі, у Шотландії зміцнився плин протестантизму, кальвінізму. Склалася особлива ідеологія - релігійного й політично одночасно - пуританізму, прихильники якої не приймали державно-підконтрольної церкви й священиків, наполягали на повнім церковному самоврядуванні громад й, у підсумку, проголошували хоча б часткове вивільнення громадянина з-під влади держави. Ряд невдалих політичних рішень Якова й Карла, спроби примиритися з Іспанією на династичній основі, шлюбний сполучник з католицькою Францією, включаючи таємні угоди про послаблення при англійському дворі католицьким священикам, - все це викликало небувалий ріст суспільної опозиції.
Криза відносин абсолютистської державності й суспільства знайшла конкретний вид протистояння корони й парламенту.
Яків і Карл послідовно відстоювали прерогативи корони й пріоритет почав абсолютизму на шкоду історичної конституції Англії. Практичний вплив парламенту на державні справи ослаб: з 1611 по 1640 р. парламент у цілому не засідав і двох років. Корона воліла обходитися без парламенту, тому що зустрічала в ньому постійну опозицію. І не могла обходиться без схвалених парламентом податків і субсидій, тому що опозиційне населення відмовлялося платити податки, і суди займали в цьому двояку позицію, дотримуючись принципів «загального права».
У жовтні пройшли вибори нового парламенту, а 3 листопада 1640 р. відкрилися його засідання. Цьому парламенту призначено було стати Довгим. З початком його засідань почалася по суті нова глава англійської історії - історії Великої соціальної революції [3].
2. Перша громадянська війна

Щоб убезпечити себе від несподіваного наказу про розпуск, Довгий парламент прийняв два важливих акти: так званий трирічний акт, що передбачає регулярне скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, а також акт, відповідно до якого даний парламент не може бути розпущений інакше як по його власному рішенню.
Улітку 1641 року парламент розганяє політичні трибунали абсолютизму - Зоряну палату й Високу комісію.
Скасовується юрисдикція Таємної ради й обмежується його компетенція взагалі.
Узаконюється, що ніякий податок і ніякі мита не можуть бути стягнені без згоди парламенту.
Проголошується незалежність суддів від корони і їхня незмінюваність.
У розпачливій спробі зупинити революцію Карл І особисто звертається в нижню палату з вимогою видачі лідерів опозиції, але зазнає невдачі.
Із середини 1641 р. через всі конфронтації, що підсилюється, Довгий парламент бере на себе виконання урядових функцій. Парламент самовільно розпоряджається скарбницею й військовими справами [5].
Довгий парламент повідомляє про розпущення королівської армії й створює парламентську. У парламентській армії висунулася плеяда талановитих генералів. Одним з найбільш видних став Олівер Кромвель (1599 - 1658).
В 1646 р. Карл І змушений був здаватися шотландцям, а ті видали його парламенту.
Перемога парламенту в громадянській війні не відкрила масам знедолених доступу до землі. Анічогісінько не мінялося в привселюдно - правовому положенні низів. Як і раніше виборчим правом при виборах парламенту користувалися в селі тільки фригольдери з річним доходом 40 шил., а в місті - вузьке коло повноправних міських корпорацій, а в інших випадках - платники податків.
Отже, широкі маси міських низів, залишалися за рамками офіційно визнаного «народу Англії», тобто представленого в парламенті. Точно так само незмінною залишалася система правосуддя й судочинства з її дорожнечею, підкупом і залицяльником, так само як і повністю архаїзована система права, до крайності заплутана й до того ж фіксована на чужоземній мові - на латині.
Однак, обдуривши очікування широких демократичних низів, парламент при цьому не врахував одного - революція розбудила їх від політичної летургії.
До літа 1646 р. склалися основні конституційні вимоги левелерів. У документі, названому «Ремонстрація багатьох тисяч громадян», утримувалася розгорнута програма демократичного етапу революції:
1) знищення влади короля й палати лордів;
2) верховенство влади громад;
3) відповідальність цієї палати перед своїми виборцями - народом Англії;
4) щорічні вибори в парламент;
5) необмежена воля в парламент;
6) конституційні гарантії проти зловживання державною владою шляхом фіксування «природжених» прав громадян, які невідчужувані й абсолютні [8].
На цьому етапі революції левелери виступили глашатаями республіканізму, заснованого на принципах народовладдя, і тим самим вказали шлях до поглиблення демократичного змісту революції.
Перемога в першій громадянській війні й поразка монархії стимулювали відокремлення різних ідейних і політичних плинів у колах парламентських прихильників. Пресвітеріанська більшість парламентів прагнула до досягнення угоди з королем на основі історичної конституції й підтвердження Великої ремонстрації. Індепенденти, що становили меншість в парламенті прагнули закріпити верховенство парламенту, включаючи навіть можливість установити республіку. Згідно індепенденської ідеології, воля совісті вважалася природним правом людини, таким же, як взагалі воля думки; парламент же повинен був тільки очолювати систему незалежних і вільних громад, які вирішували б справи представницьким чином. У роки підйому революції в армії й серед міських низів позначився й новий плин - левелерів (зрівнювачів), лідером яких став Д. Лільберн. Левелери орієнтувалися на визнання народного верховенства й вільного управління народу на основі загального виборчого права.
3. Ситуація в Англії після першої громадянської війни

Полоном короля й падінням останніх роялістських опорних пунктів в Уельсі в березні 1647 року закінчилася перша громадянська війна. Перемога над королем викликала ріст авторитету армії Олівера Кромвеля, до якої населення вже безпосередньо зверталося з петиціями, скаргами, проханнями, ігноруючи парламент. У парламенті більшість становили пресвітеріане, що виявляли собою консервативне крило революції. Через свою позицію вони втратили значну частину населення, що підтримувало їх раніше. Також пресвітеріане становили більшість в «Комітеті обох королівств», що були фактично урядом на той момент. Вони вважали революцію вже закінченою й побоювалися її подальшого розвитку, що могло спричинити нові перетворення, а також втрату влади. Тому парламент чекав угоди з Карлом I. Король, що втратив владу у свою чергу, з огляду на складну обстановку в країні, а також сподіваючись на порятунок, затягував ці переговори й намагався ні в чому не поступатися: «Без моєї влади не може бути відновлений мир».
А ситуація в країні була дійсно складною. Крім негод, принесених війною, в країні була посуха, у парламенту не вистачало грошей на утримання армії й своєчасну виплату зарплати солдатам. Невдоволення жителів також викликав постій військ, коли населення повинне було розміщати в себе війська, а також харчуати їх. Парламент зобов'язався відшкодовувати всі витрати, але далеко не всі одержували гроші, до того ж зі значною затримкою. Все це, а також небажання пресвітеріан продовжувати революцію виразилося у відкритому зіткненні армії й парламенту.
4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка

У травні 1647 р. на зборах армії сформувався особливий орган - Рада армії, що займався не тільки військовими справами, але й поступово ставав інститутом державного керування.
Між різними колами парламентської опозиції розбіжності наростали і в 1648 р. вибухнула Друга громадянська війна.
За підтримки левелерів армія дозволяє собі конфлікт із Довгим парламентом. У грудні 1648 р. вона окуповує Лондон. Здійснюється насильницьке чищення парламенту. Зрештою залишається близько 100 депутатів.
Кульмінацією революції став організований за рішенням парламенту суд над королем Карлом І (січень 1649), у результаті якого Карл І був визнаний «тираном, зрадником, убивцею й ворогом держави». Суд виніс йому смертний вирок. 30 січня 1649 р. при величезному скупченні народу на лондонській торговельній площі Карлу І відрубали голову [2].
Страта короля стала заключним, формально - юридичним завершенням установлення в Англії республіки.
Революція тріумфувала перемогу - феодальна монархія була скинута. Актом парламенту від 17 березня 1649 р. королівська влада оголошувалася знищеною, як «непотрібна, обтяжуюча й небезпечна для блага народу». Через 2 дні її долю розділила палата лордів. 19 травня в урочистій обстановці Англія була оголошена республікою.
Вся законодавча влада в країні належала тепер однопалатному парламенту в особі палати громад. Виконавча влада була формально вручена обраному парламентом строком на 1 рік Державній Раді, але з 41 її члена тільки 11 не були одночасно членами парламенту. У Державній Раді всю владу здійснювала офіційно верхівка армії на чолі із Кромвелем. Таким чином, настільки врочисто проголошена республіка на ділі була диктатурою індепендентських генералів, лише прикритою парламентським фасадом.
Політична система влади була нестабільною. У складі Довгого парламенту після 1649 р. залишалося близько 80 членів (т.зв. «охвістя»). У засіданнях і рішеннях справ брали участь ще менша кількість. Більшість із них були одночасно членами Державної Ради й Ради армії. Надзвичайно зросли авторитет й особиста військова влада О. Кромвеля.
До осені 1651 року минуло 11 років з моменту обрання Довгого парламенту. Тим часом «охвістя, що залишилося від його» явно не кваплячись ні із саморозпуском, ні із установленням граничного строку своїх засідань. Коли стало очевидним, що «охвістя» готує виборчий закон, яким забезпечувалося повернення його членів у новий парламент.
20 квітня 1653 р. Кромвель у супроводі військового загону з'явився в парламент і розпустив його своєю владою. Одночасно була розпущена і Державна рада. Її функції взяла на себе рада офіцерів, поповнена цивільними членами [2].
У липні 1653 р. зібрався так званий парламент святих (або «малий парламент» - близько 140 чоловік), члени якого минулого або названі вищими офіцерами, або делеговані церковними громадами.
Настрої парламенту здалися, однак, Кромвелю небезпечними.
Доти поки парламент займався питанням про заміну церковного шлюбу цивільним або планував судову реформу, його ще терпіли, але, коли він замахнувся на церковну десятину терпінню офіцерської верхівки прийшов кінець. Не без її «ради» помірна більшість «малих парламентарів» 12 січня 1654 р. з'явилася до Кромвеля й склало свої повноваження. З розпуском Малого парламенту республіка фактично була ліквідована.
Уже через 4 дні була готова нова конституція країни, так зване «Знаряддя керування». Нова конституція, формально найбільше турбувалася про «поділ влади», на ділі привела до повного зосередження влади в руках протектора. Кромвель був головнокомандуючим армії й флоту, він контролював фінанси й суд, керував зовнішньою політикою й у перервах між сесіями парламенту видавав ордонанси, що мали силу закону.
Ідея писаної конституції була новою для Англії. Конституція від 13 грудня 1653 р. установлювала зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада «вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії» зосереджувала в подвійному інституті - парламенті й знову заснованому лорді - протекторі. Парламенту належали виняткові повноваження змінювати, припиняти, уводити нові закони, засновувати податки або податі. Парламент повинен був скликатися регулярно (раз в 3 роки) і самостійно. Парламент повинен був складатися не менш чим з 60 членів, «відомих своєю чесністю, богобоязливих і гарного поводження».
Вибір на пост лорда - протектора вироблявся Дер и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.