Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Днпропетровська область перед вйною. Початок вйни. Оборона Днпропетровська. Окупацйний режим. Звльнення мста Днпропетровська. Звльнення Днпропетровської област закнчилося в район Кривого Рогу Нкополя в лютому 1944 року.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 02.12.2002. Сдан: 2002. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
План:
1.Дніпропетровська область перед війною.
2.Початок війни.
3.Оборона Дніпропетровська.
4.Окупаційний режим.
5.Звільнення міста Дніпропетровська.
6.Використовані матеріали.
1.Дніпропетровська область перед війною.
Незважаючи на підписання пакту Ріббентропа - Молотова про ненапад від 23 серпня 1939 р., підписання договору про дружбу і кордони з фашистською Німеччиною 28 вересня того ж року, Радянський Союз продовжував нарощувати свою воєнну міць, готуючись до війни. Промисловим центрам півдня країни приділялося в цьому значне місце.
Дніпропетровська область на той період була однією з найбільш стратегічно важливих областей України у виробництві металу, необхідного для військового виробництва. У 1940 р. металургія Дніпропетровщини давала 3182 тис. тонн чавуну, 3007 тис. тонн сталі, 2210 тис, тонн прокату, що складало: по чавуну - 20%, по сталі - 16,5%, по прокату - 18,2% від загального обсягу виробництва СРСР.
Дніпропетровська область була територією, де компактно мешкали етнічні німці, що переселилися сюди ще у XVIII - на початку XIX ст., і значна кількість поляків. 15 вересня 1934 р., тобто через рік після приходу Гітлера до влади, ЦК КП(б)У прийняв постанову “Про роботу Молочанського райкому партії Дніпропетровської області”.
Дніпропетровському обкому партії пропонувалося вжити рішучих заходів щодо очищення Молочанського району (у 1939 році він відійшов до відновленої Запорізької області), в якому компактно мешкали етнічні німці, від “класово-сторонніх елементів”, до яких були віднесені й особи, що підозрювалися в симпатії до Німеччини. А 28 квітня 1936 р. Раднарком СРСР ухвалив постанову “Про висилку з Української РСР і господарський устрій у Карагандинській області Казахської РСР 15 тисяч польських і німецьких господарств”.
Багато німців і поляків необгрунтоване звинувачено в співпраці з німецькою або польською розвідками, засуджено до страти або відправлено в ГУЛАГ. Підставою для арешту часто була тільки приналежність до тієї або іншої нації. Так, керівник НКВС м. Дніпродзержинська, де компактно проживало багато поляків, поставив собі за мету знищити всіх представників цього народу. Він так “старанно” працював у цьому напрямку, що у 1941 р. був сам відправлений етапом на 8 років у табори.
2.Початок війни.
22 червня 1941 р. німецькі війська вторглися на територію Радянського Союзу. Війна, до якої готувалися почалась зненацька і була названа “віроломною”.
Офіційна військова доктрина Радянського Союзу була оборонною, але припускала вже в початковий період конфлікту перенесення бойових дій на територію ворога. Тому не передбачалося ні евакуювати промислові підприємства, ні будувати оборонні споруди навколо Дніпропетровська. З початком військових дій місто повинне було забезпечувати фронт усім необхідним.
Перед Радянським Союзом постала необхідність у найкоротші строки перебудувати всі галузі господарства на військовий лад, тобто не просто нарощувати озброєння, а цілком мілітаризувати всю економіку. Поставлене завдання відображалося в гаслі: “Все для фронту - усе для перемоги”.
Керівним документом щодо перебудови економіки на військовий лад стала директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р., спрямована на підготовку прифронтових областей до опору ворогу. Директивою було зазначено “організувати всебічну допомогу діючій армії, забезпечити організоване проведення мобілізації запасу, забезпечити постачання армії всім необхідним, швидке просування транспортів із військами і військовими вантажами...”.
З перших днів війни почався масовий добровільний вступ у ряди Червоної армії і народного ополчення. На 10 липня у військові комісаріати надійшло 10175 заяв. У перші тижні війни на території області сформовано 5 дивізій, об'єднаних у корпус, який нараховував 50 тис. бійців.
Для допомоги військам Червоної армії сформовано загони народного ополчення. Знищувати німецьких парашутистів і диверсійні групи мали 40 сформованих в області винищувальних батальйонів, які, при наближенні ворога до міста, піднялися на його захист разом із частинами Червоної армії.
Незважаючи на опір радянських військ, фашистам удалося просунутися далеко вглиб нашої території. З огляду на становище, що склалося, з ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У 18 і 19 липня надійшли директиви, що визначали Дніпропетровську область у числі інших, яким загрожувала фашистська окупація.
Директиви також передбачали створення як на окупованих, так і на прифронтових територіях підпільних партійних організацій, партизанських загонів і диверсійних груп. У короткий час обком створив підпільні організації і партизанські загони, встановив явки для зв'язкових і т.п.
Усіх українських німців, які ще залишилися в місті, звинувачено в допомозі фашистам і на підставі спеціальної постанови депортовано в східні райони СРСР.
Для запобігання захопленню ворогом промислового устаткування, Державний комітет оборони (ДКО) у липні запропонував евакуювати промислові підприємства правобережжя Дніпропетровської області. При обкомі компартії була створена оперативна група з евакуації. 6 серпня 1941 р. почалося відправлення в східні райони СРСР устаткування дніпропетровських заводів. У першу чергу, відправлено ешелони з верстатами заводів ім. Г. І. Петровського та ім. В. І. Леніна.
Підприємства, що зберегли виробничі потужності, збільшили випуск виробів військового призначення або були перепрофільовані для роботи в умовах воєнного часу. Завод ім. Леніна почав випускати труби на виготовлення боєприпасів, завод ім. Петровського збільшив виробництво прокату тощо.
Першому бомбардуванню з повітря Дніпропетровськ було піддано 9 липня 1941 р. Наслідком нальоту стало виведення з ладу на 10 годин мосту. З цього дня заходи щодо евакуації і все життя міста проходили під нальотами ворожої авіації. 16 липня для захисту міста від повітряних нападів, полк ППО (протиповітряної оборони), який не мав необхідного озброєння, одержав у своє підпорядкування 36 зенітних установок.
Наявність зенітних дивізіонів позбавило можливості німецьку авіацію безкарно руйнувати мости і промислові об'єкти. Одночасно в Дніпропетровськ були направлені три винищувачі, але вони не мали техніків для обслуговування, пального і боєприпасів. На той момент поява в небі навіть беззбройних літаків уселяла громадянам міста деяку впевненість і надію.
Навальне наближення лінії фронту до Дніпропетровська змушувало зупиняти фабрики і заводи, вивозити або знищувати устаткування, щоб запобігти захопленню їх ворогом. Відправка промислових підприємств на схід цілком закінчилася до середини серпня, тобто перед самим захопленням міста німецькими військами. У глибинні райони країни, крім вищевказаних підприємств, перебазувалися завод ім. К. Лібкнехта, Дніпропетровський завод гірничого устаткування, коксохімічний завод та інші підприємства міста й області. Усього було евакуйовано залізничним транспортом 99 тис. вагонів з устаткуванням і людьми.
Для запобігання втратам на складах вантажів, які не було чим вивозити, секретар Дніпропетровського міськкому компартії М. Г. Манзюк і голова міськради М. О. Щолоков звернулися до обкому КП(б)У з пропозицією знизити ціни на продукти і промислові вироби. Пропозиція була прийнята і здійснена. Частина продуктів була також передана військовим.
14 серпня 1941 р. основна частина апарату обкому КП(б)У і облвиконкому була відправлена в м. Павлоград, де згодом був створений штаб дніпропетровської обласної підпільної організації на чолі з М. І. Сташковим. Через декілька днів фашистські війська ввійшли на околиці міста, і 19 серпня відбувся перший артилерійський обстріл Дніпропетровська.
3.Оборона Дніпропетровська.
Для оборони з заходу і південного заходу силами дніпропетровців місто було оточене окопами, траншеями, дротовими загородженнями, протитанковими ровами та іншими оборонними спорудами.
Дніпропетровський напрямок захищала головним чином Резервна (згодом 6) армія під командуванням генерал-лейтенанта Н. Є. Чібісова. Фронтом командував генерал армії І. В. Тюленєв. Ударними силами групи військ “Південь” під командуванням фельдмаршала Рундштедта 13 серпня гітлерівці захопили П'ятихатки, 15-го оволоділи Кривим Рогом, а 17-го вони вже були в Нікополі, Марганці, Апостолово.
На дніпропетровському плацдармі радянські війська вели бої з танковими і моторизованими з'єднаннями 1-ої танкової групи ворога під командуванням генерала Клейста. Німецьке командування вирішило силами двох механізованих корпусів прорвати радянську оборону на дніпропетровському напрямку і вийти до міста.
Силами частин Резервної армії, яка ще не закінчила свого формування і не мала необхідного озброєння, командування Південного фронту намагалося запобігти захопленню Дніпропетровська. Для цього також була використана 8-а танкова дивізія полковника Ю. Г. Пушкіна, яка була введена до складу Резервної армії. Передбачалося, що головний удар противник мав намір зробити на правому фланзі армії в районі П'ятихаток, маючи за мету відрізати наші війська від переправ через Дніпро.
Чекаючи удару німців з боку Дніпродзержинська, полковник Ю. Г. Пушкін вирішив розташувати свої сили уздовж прямування танкового клину противника, щоб уникнути лобового зіткнення. Для цього 19 серпня на очах у німців була зроблена імітація відходу в напрямку Сухачівки по дорозі, де передбачалася атака фашистських військ. Розроблений план по знищенню танків у “вогневому лантуху” цілком виправдав себе, і за один день було знищено 46 танків ворога.
Підтягнувши резерви 22 серпня, гітлерівці за допомогою артилерії і під прикриттям авіації, що панувала в повітрі, відновили наступ. Під тиском переважаючих сил ворога, у зв'язку з загрозою захоплення мостів через Дніпро в ніч із 24 на 25 серпня 8-а танкова дивізія відійшла на лівий берег річки.
Більш 2000 студентів дніпропетровських вузів, що стали курсантами артилерійського училища, взяли участь у захисті свого міста. 20 серпня курсанти-артилеристи вступили в бій із гітлерівцями й обороняли місто до останнього дня. Багато хто з них загинув: так із 700 студентів транспортного інституту для 400 це був останній бій.
Під ударами німецьких військ з'єднання Резервної армії ціною великих втрат забезпечили відступ основних сил 9-ої та 18-ої армій за річку Дніпро до м. Нікополя. Радянське командування сподівалося, що природна перепона - Дніпро допоможе зупинити натиск німецьких військ. 13 серпня прибув у тільки що захоплене місто Умань начальник генерального штабу вермахту Ф. Гальдер. Він особисто проінструктував фельдмаршала фон Клейста про стрімкий танковий стрибок через Дніпро на плечах відступаючої Радянської армії.
Ворог захопив Сухачівку і Діївку, висадився на лівий берег Дніпра, створив плацдарм у районі с. Ломівка, загрожуючи Нижньодніпровську.
Літак, на якому знаходився екіпаж із 81-го авіаційного полку в складі: І. Т. Вдовенка, М. В. Гомоненка, В. П. Карпова і Мирзи Пулатова, 28 серпня при спробі знищити переправу, був підбитий. Льотчики направили палаючу машину на міст і ціною свого життя виконали поставлене завдання, і на деякий час зупинили просування німецьких військ.
Ворог нарощував міць своїх ударних груп, що дозволило йому збільшити плацдарм на лівому березі Дніпра і позбавити радянські війська природного оборонного рубежу, що, в кінці кінців, і вирішило долю міста. 25 серпня 1941 р. війська Червоної армії залишили правобережну частину Дніпропетровська.
Останні оборонні бої на захист Дніпропетровська і Дніпродзержинська вели 273-я стрілецька дивізія полковника М. К. Калініна, 230-а стрілецька дивізія полковника Г. А. Кутальова, 255-а стрілецька дивізія полковника І. Т. Замєрцева, 275-а стрілецька дивізія генерал-майора М. І. Дратвіна, 26-а кавалерійська дивізія полковника О. О. Носкова, 28-а кавалерійська дивізія полковника Л. Н. Саковича, 8-а танкова дивізія полковника Ю. Г. Пушкіна, 11-а стрілецька бригада, курсанти Дніпропетровського артилерійського училища, авіаційні з'єднання генерал-майора Т. Т. Хрюкіна, Пінська військова флотилія, Полтавське тракторне училище, винищувальні батальйони.
У повідомленні Радянського інформбюро від 1 вересня 1941 р. вказувалося, що за даними розвідки і свідчень полонених, у боях під Дніпропетровськом фашисти втратили близько 99 танків, 100 автомашин, 60 протитанкових знарядь, 10 бронемашин, 50 мотоциклів, десятки мінометів і кулеметів.
4.Окупаційний режим.
З приходом фашистських військ був установлений окупаційний режим. Відповідно до расової доктрини німців, яка була викладена в книзі Гітлера “Майн Кампф” (“Моя боротьба”), усі слов'яни були людьми другого сорту, їхня роль зводилася до того, щоб служити “німецькій расі”. Гітлер і більшість його соратників по партії вважали Україну об'єктом розширення “життєвого простору” для німців, а українців майбутніми рабами німецьких колоністів.
Виразником іншої думки був нацистський ідеолог, фахівець з історії Східної Європи, Альфред Розенберг. Він пропонував підбурити українців проти Кремля, пообіцявши їм власну державу під опікою Німеччини, тобто використовувати відому політику “розділяй і владарюй” стосовно загарбаних територій.
Перші успіхи на східному фронті призвели до посилення більш жорсткої політики стосовно українського населення. Провідником такої політики був рейхскомісар України гауляйтер Еріх Кох - адміністратор, відомий своєю жорстокістю і нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов'ян.
Ігноруючи поради міністра Східних територій Розенберга і його штабу, Кох вирішив, що найефективніше експлуатувати сільське господарство України можна шляхом збереження колгоспів у дещо зміненій формі і під іншою назвою - общинні господарства. Він збільшив робочий день до 14-16 годин і скоротив до мінімуму прибутки населення.
За мету було поставлено перетворити Україну в аграрний придаток Німеччини. Для цього населення міст поставлено в умови, що призводили до відтоку міських жителів у сільську місцевість.
Більшість єврейського населення України не було своєчасно поінформовано про смертельну небезпеку, яка їм загрожувала, і не встигло вчасно евакуюватися. Німецькі окупанти в Дніпропетровську й області, як і по всій Україні, створили єврейські гетто. Територія Дніпропетровського коксохімічного заводу, де було влаштоване гетто на 4-5 тис. чоловік, стала останнім місцем мешкання для багатьох городян єврейської національності.
Планомірне знищення євреїв цілком відповідало передвоєнним планам фашизму: “остаточне вирішення єврейського питання”. Так, за вказівкою начальника поліції “СД” м. Дніпропетровська майора Вільгельма фон Мульде, польового коменданта полковника фон Альберті і міського коменданта майора кавалерії фон Гедельмана понад 11 тис. мирних жителів міста єврейської національності були зібрані біля центрального універмагу на пр. К. Маркса. В них відібрали речі, що вони принесли з собою, розбили на колони по 800-1000 чоловік і під конвоєм відправили на територію лісорозсадника навпроти транспортного інституту, де всі вони 13-14 жовтня 1941 р. були розстріляні, а то і заживо кинуті в яр. Несамовиті крики та стогони людей було чути на відстані декількох кілометрів, їх не в змозі був заглушити шум тракторів, що працювали спеціально для цього, і літаків, що кружляли над місцем розстрілу.
Крім цього, недалеко від селища Верхній, поблизу міста, протягом усього періоду окупації Дніпропетровської області, у протитанковому рові майже щодня розстрілювали радянських громадян. Для того, щоб приховати сліди своїх злочинів, німецькі окупанти спалювали трупи розстріляних. На підставі висновків судово-медичної експертизи, опитування очевидців і проведених розкопок комісія, створена після звільнення міста, встановила, що поблизу селища Верхній гітлерівці знищили від 18 до 20 тис. мирних радянських громадян.
Комісія також установила, що в районі Тихвінського монастиря, де під час німецької окупації Дніпропетровська знаходився табір радянських військовополонених, виявлені поховання близько 30 тис. солдатів і офіцерів, які вмерли від голоду, хвороб і знущань. На могилах, у кожній з яких були закопані трупи десятків військових Червоної армії, німці встановили хрести з написами: “Умер неизвестный русский человек, 13 лет, 9 сентября 1941 г.”, “Умер незнакомый русский солдат” та ін.
Становище місцевого населення погіршувалося кампанією вивозу людей на роботу до Німеччини. Відповідно до “Директиви про мобілізацію робочої сили для імперії” відправлення повинно було бути добровільне. У директиві вказувалося, що “Росіянин (для них ми всі були росіяни) невибагливий, тому його легко прогодувати без значного порушення нашого продовольчого балансу”.
Піддавшись масованій пропаганді, деяка частина українців виїхала до Третього рейху, але коли стало відомо про жорстку трудову дисципліну, презирливе ставлення до робітників зі Сходу, мізерну зарплатню, люди стали уникати відправлення. З початку 1942 р. поліція Коха була змушена проводити масові облави, хапати молодь на базарах, при виході з церков і кінотеатрів.
У Німеччині східних робітників (“остарбайтерів”) селили в трудові табори при промислових підприємствах і передавали приватним власникам сільських господарств - бауерам. Про те, в які умови потрапляли в Німеччині робітники з окупованої України, свідчать рядки з листів наших земляків: “...ви пишете, щоб я не плакала, як я не можу не плакати. Як заплачу і то полекше, як би ви знали як отут жити важко ... у степу копаєм картоплю та на колінах, та як полазила цілий тиждень так коліна попухли, та поки управлюся ввечері, так вже і десять часів, а підведуся в п'ять часів. Ще вдома сплять, а я слізьми умиюсь” (Федорова Ольга, 1943 р., тут і далі орфографія і пунктуація авторів листів по можливості збережені).
Страждання від приниження і рабської праці збільшувалося тугою за Батьківщиною, за своїми близькими. Адже основну масу складали молоді люди у віці до 20-ти років. Лебединська Федора у своєму листі в 1943 р. писала: “Україна, це слово завжди стоїть у моїй голові, а це тому що це моя батьківщина, на якій народилася і зросла, а тепер, як згадаю де я, та й самій не віреться ...”.
Деяким “везло” більше і вони потрапля и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.