На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Голодомор як засб боротьби з українським селянством. Подї голодомору в офцйних документах радянського уряду. Статистичн данн людських матеральних втрат. Моральн та психологчн наслдки. Захдна, втчизняна сторографя про причини голодомору.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 10.05.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти України
Тема:
«Історіографія досліджень голодомору»

Виконала:
Учень К.з «НСЗШ I - III ст. № 24»
10-А класу
Міхневич Марія
Нікополь - 2008р.
Питання про причини голодомору на Україні є одним з найскладніших і водночас одним з найважливіших питань новітньої української історії. Цією проблемою займались і займаються не тільки українські та російські, але також і чисельні західні історики. На сьогоднішній день серед науковців світу одностайної думки щодо причин голодомору немає.
До кінця 1980-х років проблематикою визначення причин, масштабів та наслідків голодомору займалася тільки західна історіографія. Це пояснювалося тим, що до того часу радянській історичній науці в цілому і українській зокрема було заборонено вивчати це історичне явище, бо радянський уряд не визнавав самого факту голоду на Україні у 1932-1933рр. Більшість західних істориків схиляється до думки, що основними причинами голодомору були національно-політичні чинники. Перше значне дослідження голодомору провів У. Чемберлен, який назвав голодомор засобом національної політики більшовиків, свідомо вжитий для того, щоб зламати опір українського селянства колективізації. Видатний історик Джеймс Мейс вважає голодомор московським інструментом пригнічення національних почуттів українського селянства, яке було основним носієм національних рис українського народу. Крім цього, більшовики мали всі підстави вороже ставитися до селянства, бо, як зазначає у своїй статті „Політика голодомору" Дж. Мейса поки пролетаріат... грабує награбоване, експропріює експропрійоване..., селянам тим часом є що втрачати - землю, насамперед, нажите власною працею і успадковане від предків господарство тощо".
Аналогічної думки дотримується і Роберт Конквест, автор першорядного дослідження про голод „Жнива скорботи. Совєтська колективізація і терор голодом". У своїх працях він доводить, що голо; був влаштований більшовиками насамперед для того, щоб зламати український націоналізм. осередком якого вважалося селянство,
Проблема голодомору не залишилася проблемою власне істориків, тому що її було залучено західними державами до ідеологічної боротьби з СРСР. Так, у 1983 році американський уряд висунув на перший план у боротьбі з СРСР права людини^ що надало цій темі більше політичного змісту. Але зайва політизація, використання історичної науки в політичній боротьбі не сприяли об'єктивному аналізу даного історичного явища. До сих пір західна історіографія, яка зробила значний внесок у вивчення проблеми голодомору 1932-1933 рр., дотримується думки про те, що голод був результатом цілеспрямованих дій більшовицького уряду направлених на знищення селян-українців. Серед західних істориків є і прибічники поглядів Стефена Віткрофта (Мельбурнський університет), який вважав голод результатом політичних помилок, злочинного недбальства і дуже скрутного економічного становища СРСР, але аж ніяк не результатом цілеспрямованої політики. Російська історіографія 1980-1990-х років не виокремлювала проблеми голоду на Україні, не виявляючи дослідницького інтересу до цього явища. Історики В.П. Данилов, I.Є. Зеленін; М.О. Івнцький та Д.О. Волконогов цілком слушно і аргументовано виділяли основні економічні та соціальні причини голодомору (колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі), Але вони не виходили за рамки інтернаціональної позиції в оцінці географії та масштабів голодомору, цілковито заперечуючи його антиукраїнську направленість. До того ж розбіжності у поглядах російських та українських дослідників набули політичного забарвлення. Так, М.0. Іваницький, один з провідних спеціалістів Інституту російської історії РАН, у одній зі своїх статей висловив підозру, що українська сторона бажає використати трагічні сторінки загальної історії України та Росії для обґрунтування непростих російсько-українських відносин сучасності.
Сьогодні очевидною є необхідність позбутися політичної за ангажованості при аналізі даного історичного явища та об'єднати існуючі гіпотези.
Першими українськими дослідниками, які займалися питанням про причини голодомору були представники української діаспори: М. Вербицький, 0. Второпай, В. Гришко, В. Давиденко та інші. Публікуючи велику кількість розвідок і матеріалів стосовно голодомору, вони намагалися дати відповідь на головне питання - які причини голодомору і хто в ньому винен. Вони вважають. що основним завданням організованого більшовиками голодомору було якщо не винищення, то всебічне ослаблення, упокорення української нації.
В українській радянській історіографії вперше поставив питання про голод С.В. Кульчицький. Він вбачає у голодоморі насамперед найбільш жахливий каральний засіб, застосований Сталіним проти колгоспників, які зробили спробу добросовісно працювати тільки на присадибній ділянці, а не в громадському господарстві.
Українські дослідники В. Даниленко і П. Бондарчук вважають надмірні заготівлі (а фактично вилучення) зерна у селян прямою причиною голодомору. Дослідники зазначають. що національно-культурний розвиток України за часів українізації викликав глибоке занепокоєння у Москві, яка боялась децентралізації суспільного життя СРСР, по-перше, могутнім каталізатором українізації" в місті виявилось село, яке було базою українізації"...По-друге, у 20-ті роки відбувалась чітка диференціація між двома національними культурами - архаїчною і модерною. Для першої було характерним...існування разом з колоніальною структурою. Інша - модерна і динамічна - була нетерпима до колоніальних структур і намагалася їх знищити, Однією з ознак такої національної культури було гасло Хвильового геть від Москви". В. Даниленко і П. Бондарчук також наголошують на необхідності розглядати більш глибокі причини організованого більшовизмом голодомору. Сталін наголошував на тому, що без селянської армії не буває і не може бути сильного національного руху і що національне питання є питанням селянським. Тобто національна та селянська політика більшовиків е взаємопов'язаними - удар по селянству був лише однією зі складових політики наступу на український національний рух, Отже, на думку дослідників, головною причиною голодомору 1932-1933 років є політика Москви, направлена на підрив та придушення українських національних сил.
Таким чином, цілком слушним є зауваження Дж. Мейса, що можна зрозуміти політику та процеси лише в контексті сукупності (тотальності) їхніх взаємовідносин, в контексті проекту суцільної трансформації суспільства під проводом режиму, який фанатично увірував, що він (і тільки він) володіє науковими" формулами створення утопії".
На основі цієї думки ми маємо звернути увагу саме на першоджерела комуністичної ідеології. Вже у «маніфесті комуністичної партії» Маркса та Енгельса можна знайти деякі пояснення голодомору 1932-1933рр. У „Маніфесті" написано, що селяни ,,не революційні, а консервативні. Навіть більше, вони реакційні: вони прагнуть повернути назад колесо історії", Вже тут ми бачимо вороже ставлення творців комуністичної ідеології до селянства, яке не було схильним до ідеї, що заперечувала приватну власність, в той час коли для селянина своя земля була найціннішим засобом існування. Тобто у „ світлому комуністичному майбутньому " основоположники марксизму не виділяли місця селянам як традиційному класу.
Розглядаючи ситуацію власне в Радянській Росії після 1917 року, ми знаходимо передумови більшовицького терору проти села. Після захоплення влади більшовики почали будувати ідеальне суспільство у відсталій аграрній країні, де сучасний сектор економіки був незначним. Існуюча тоді у Росії промисловість не могла забезпечити модернізацію, тобто перехід сільського господарства на новий технологічний і організаційний рівень індустріального господарства. Більшовики зробили спробу модернізації сільського господарства не еволюційним, а прискореним, суто політичним шляхом - впровадженням комун як нового способу організації сільськогосподарського виробництва. Але в більшості своїй селянство не тільки не підтримало цю спробу більшовиків, але й виступило проти радянської влади зі зброєю з руках. Шляхом поступок (відміна комун і продрозкладки) та терору опір села вдалося зламати. У всіх партійних діячів склалося тверде переконання в тому, що селянство (як і зазначали Маркс з Енгельсом) являється не революційним класом, а потенційним ворогом радянської влади чисельним та досить жорстоким, що продемонстрували події громадянської війни. Про це ще в квітні 1917 року попереджав більшовицьке керівництво Ленін: „Не можна пролетарській партії покладати тепер надії на спільність інтересів з селянством".
Теоретично більшовики мали змогу повільно здійснювати модернізацію села шляхом його технологічної модернізації і поступового перетворення селян в аграрних робітників індустріального тилу. Це потребувало великих капіталовкладень у сільське господарство і часу для „комуністичного перевиховання" селянства. Як зазначила Є. Шаталіна, „вольові ідеолого-політичні, урядово-партійні рішення влади згідно з доктринерськими програмами йшли врозріз із закономірностями об'єктивного процесу соціально-економічного збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства". Поступовий, еволюційний варіант розвитку унеможливлювався месіанським характером марксизму взагалі і його російського варіанту зокрема. Метою більшовиків було не будівництво комунізму „у окремо взятій країні", а світова революція. Ленін твердив, що пролетаріат, який переміг у одній країні, повинен „ повстати... проти капіталістичного світу, залучаючи до себе пригнічені класи інших країн... виступаючи у разі необхідності навіть з воєнною силою проти експлуататорських класів та їхніх держав", Сталін, продовжуючи думку вождя пролетаріату, вбачав значення Жовтневої революції в тому, що „ вона складає перший етап світової революції та могутню базу її подальшого розгортання". Дестабілізація економіки та політичного ладу США і західноєвропейських країн внаслідок кризи перевиробництва та світової депресії 1929-1933 рр. спонукала Сталіна прискорити темпи підготовки до другого етапу світової революції. В 1929 році на пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено прискорити „ будь-якою ціною" розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості. I в тому ж році було прийнято курс на форсовану колективізацію, бо сільське господарство було не в змозі забезпечити міста навіть необхідним мінімумом продовольства - з 1928 року в містах було впроваджено хлібні картки. Сталін описував цю ситуацію так. „Основа наших хлібних труднощів полягає в тому, що зріст виробництва товарного хліба іде в нас повільніше, ніж зріст потреб у хлібі... Виробництво товарного хліба росте страшенно повільними темпом". Причиною цих труднощів Сталін вважав те, що в складі народного господарства є елементи, „що не піддаються поки що плануванню. є, нарешті. ворожі нам класи, які не можна подолати виключно простим держплановським плануванням".
На думку більшовицького керівництва, основним економічним завданням колективізації було забезпечення промислових центрів необхідною сільськогосподарською продукцією та сировиною. а також робочою силою з села. Політичним же завданням була негайна ліквідація „ ворожих класів:'. Навіть за оптимальних умов заміна одних форм організації виробництва (індивідуальних) принципово іншими (колективними) призводить до тимчасової дезорганізації даного сектору економіки. В Радянському ж Союзі така зміна не була забезпечена ні технологічними поставками нової техніки, ні ідеологічно - ефективною пропагандою переваг колективних форм виробництва Крім того, становище погіршувалося тим. що темпи переходу були прискореними. Єдине. що більшовики зробили належним чином, була політична підготовка до колективізації. Шляхом репресій, виселення та знищення ..куркулі" та ..підкуркульники" були ліквідовані як клас. Таким чином було ліквідовано можливих найактивніших організаторів опору колективізації. Як зазначав
М. Івницький, „ ліквідація „ куркульства" як класу, в результаті якої найбільш дієздатний і працелюбний прошарок селянства було експропрійовано і значну його частину депортовано , призвела до падіння сільськогосподарського виробництва". Але основною причиною падіння сільськогосподарського виробництва українські дослідники вважають нездатність колгоспів організувати ефективне виробництво, що зазначив С. Кульчицькій у своїй статті „ Криза колгоспного ладу".
Більшовицьке керівництво не бачило (або не бажало бачити) об'єктивних передумов продовольчої кризи, розцінюючи неефективну роботу колгоспів як результат саботажу селян, Крім цього. Сталіну було відомо про нищення реманенту. худоби самими селянами, „які не бажали віддавати своє добро, нажите важкою працею". О.Д Бойко повідомляє, що „ за період 1929-1932 рр. В Україні поголов'я великої рогатої худоби скоротилося на 41%, коней - на 33,3%, свиней - на 62,3%; овець на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. Становив 680млн ц (найнижчі показники після голодного 1921 р.)". Це сприймалося більшовиками як боротьба селянства проти радянської влади. С. Кульчицький зазначає, що „ опір селянства відбувався в різних формах. Цей опір був абсолютно неорганізованим, але його сила полягала в масовості". 3 огляду на це Сталін вирішив зробити крок назад. 2 березня 1930 року було опубліковано його статтю «Запаморочення від успіхів» де у „ перегинах" у процесі колективізації він звинуватив владу на місцях. Зразу після цієї публікації почався масовий вихід селян з колгоспів, щоправда селян „ випускали на волю" без худоби, реманенту, їм виділялися лише гірші землі, в той час коли колгоспники мали певні пільги, але вже восени 1930 року у колгоспах залишилося менше третини селянських дворів. У вересні 1930 року вийшла директива, у якій ЦК ВКП(б) наказував завершити колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів протягом 1931 року. Це означало прискорення колективізації на Україні. яку завжди вважали всесоюзною „ житницею". Тільки протягом 1930 року було депортовано близько 75 тисяч селянських родин. За роки суцільної колективізації було експропрійовано понад 200 тисяч селянських господарств, Хоча у 1930 році вже було проведено кампанію проти ..куркулів", на грудневому пленумі ЦК КП(б)У було вирішено провести повторний „нещадний наступ на глитая по всьому фронту". Але цей наступ , за словами С. Кульчицького. не обов'язково означав розкуркулення. Рекомендувалося наступати на нього хлібозаготівлями і... посиленням оподаткування. Наступали на тих, хто не давав згоди на колективізацію. Саме їх оголошували куркулями".
На Україні більшовики вживали особливо жорстоких засобів для придушення опору селянства колективізації. На це було декілька причин. По-перше, Україна була дуже важливим сільськогосподарським регіоном - „ житницею" СРСР. Зрив колективізації в українському селі означав би загострення продовольчої кризи; яка з'явилася раніше - після переходу до колективних форм виробництва, а також втрату Москвою контролю над стратегічно важливим регіоном. Це, в свою чергу, означало б зрив прискореної індустріалізації: чого більшовики допустити не могли. По-друге, більшовицькі керівники мали досвід громадянської війни, коли українське село проявило здатність до самоорганізації з метою опору. Тепер, коли маси селян були невдоволені колективізацією,
репресіями та виселеннями, вони могли знову піднятися зі зброєю в руках на боротьбу з радянською владою. чому більшовики прагнули запобігти шляхом повторних репресій, надмірних хлібозаготівель та інших засобів. По-третє, Україна була пограничною зоною і мала б стати плацдармом розгортання другого етапу світової революції, 3 огляду на це Москва прагнула придушити всілякий рух опору на цій території, поставити Україну під повний контроль українське село являло собою базу, яка постійно породжувала націоналістичні настрої. Внаслідок притоку колишнього сільського населення до промислових центрів. націоналістичні настрої могли в перспективі поширитися і серед міського населення. Таким чином, від успішної суцільної колективізації України залежало вирішення продовольчої та сировинної кризи, насичення промислових центрів робочою силою з села та придушення національного руху в українському селі. Для цього більшовики не застосували свої звичайні засоби (розстріли, каральні експедиції), тому що боялися масового збройного опору. Ю. I. Шаповал пише, що „ влада добре пам'ятала масштаби селянського спротиву в Україні у 1930-1931 р.р. коли проти „ великого перелому" воювали цілими селами, бо хто ж віддає зароблене просто так". У вересні 1932 року Сталін писав до Кагановича: „ Якщо не візьмемся тепер же за виправлення положення на Україні, Україну можемо втратити... Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший строк на справжню фортецю СРСР...". I Москва вирішила застосувати терор голодом. Якщо продовольча криза в СРСР мала об'єктивні передумови, то голодомор на Україні 1932-1933 роках був штучним, організованим Москвою з метою упокорення українського села.
Аналіз постанов ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б), законодавчих актів РНК УСРР та СРСР за1929-1933 роки дають нам можливість стверджувати, що голодомор 1932-1933 років був влаштований більшовиками штучно з метою упокорення селянства,,проведення суцільної колективізації українського села та придушення українських національних сил. В. I. Марочко пише, що „збереглося чимало документів політбюро ЦК КП(б)У, радянського уряду... які можна зважати такими, що підтверджують спрямовану та обґрунтовану політику самого геноциду в усіх його проявах: масове винищення етнонаціональних та релігійних груп населення в Україні. депортація за класовими та національними ознаками, навмисне застосування репресій проти українців та інших національностей, ліквідація інтелігенції, штучне переселення представників інших націй з Росії до українського села тощо".
20 листопада 1932 року уряд УСРР видав постанову „ Про заходи посилення хлібозаготівлі", виконання якої призвело до позбавлення українських селян продовольства і, як слідство з цього до масового голодомору. 21 листопада Раднарком УСРР провадив подвійне оподаткування так званих „ індусів" - індивідуальних селянських господарств. Це свідчить про навмисне і свідоме створення умов для виникнення голодомору на Україні, тому що і уряду УСРР, і уряду СРСР було відомо про ситуацію на селі і більшовицькі керівники усвідомлювали наслідки своїх постанов та розпоряджень. Функції статистиків та інформаторів виконували органи ДПУ, які надавали об'єктивні дані про масштаби та характер соціальної катастрофи на селі. Виходячи з цього, ми маємо всі підстави визнати неприйнятною версію проте, що голодомор був слідством помилок. прорахунків або недбальства радянського керівництва. В листі до Шолохова Сталін писав, що „ хлібороби... проводили... саботаж і не проти були залишити робітників, Червону Армію без хліба. Той факт що саботаж буз тихим та ззовні невинний (без крові), - цей факт не міняє і того, що поважні хлібороби вели „ тиху війну" з Радянською владою. Війну на змор, дорогий товариш Шолохов". Це показує відношення радянського керівництва до селянства, коли невиконання ним завищених планів хлібозаготівель сприймалося як об'явлення війни, саботаж.
У постанові „ Про заходи посилення хлібозаготівлі" зазначалося що потрібно „ припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконують плани хлібозаготівель". Ті колгоспи, які вже видали натураванси, повинні були організувати повернення селянами назад «незаконно розданого хліба». Тобто більшовики позбавляли колгоспників хліба, а тих, хто не пішов до колгоспу, обкладали величезними по и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.