На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Розвиток феодальних та економчних вдносин в Нмеччин. Положення селянства, економчна роздробленсть країни, панування натурального господарства. Епоха розквту феодалзму, ленне право, союзи по захисту торгвл, реформаця в аграрних вдносинах.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 17.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
План
1. Економіка Німеччини
2. Епоха раннього феодалізму (V-Х ст.)
3. Епоха розквіту феодалізму (XI-кінець ХV)
4.
Економічні причини Реформації і Селянської війни
Список використаної літератури
1. Економіка Німеччини
Розвиток феодальних відносин в Німеччині відбувався нерівномірно і в цілому повільніше, ніж в романізованих країнах. Це бути обумовлено кліматичними умовами, рельєфом місцевості, низьким рівнем розвитку продуктивних сил, наявністю великої кількості вільних земель, високим ступенем стійкості і пристосовності общини-- марки, перерісши до початку феодальної епохи з родоплеменной в сільську, територіальну, і іншими чинниками.
Позначилося і те, що тут не було рабства, рабовласницької формації, за винятком лише західної частини країни, яка на рубежі нашої ери потрапила під владу римлян. Тому для Німеччини характерний не синтезний шлях розвитку феодалізму, що поєднує античні і варварські елементи, а перехід до феодального способу виробництва безпосередньо від розкладання первіснообщинного устрою. Закріпачення вільних общинників було скрутнішим, ніж перетворення колишніх рабів в кріпосних, що спостерігалося в романізованих країнах.
Введення німецькими завойовниками на цих територіях громадського ладу не тільки уповільнило закріпачення, але в деякій мірі і пом'якшило труднощі цього процесу.
Як писав До. Маркс: «Нова община, в якій орна земля є приватною власністю землеробів, тоді як ліси, пасовища, пустки і ін. залишаються ще загальною власністю, була введена германцями у всіх скорених країнах. Завдяки характерним особливостям, запозиченим у її прототипу, вона впродовж всього середньовіччя була єдиним вогнищем свободи і народного життя» .
Рівновагу римських і німецьких почав в Галії забезпечило затвердження феодальних відносин в VIII--IX вв. У Італії, де наголошувалося явне переважання римських почав, феодалізм затвердився в X в., а в Британії, Німеччині, Скандинавії, де римські засади були або надзвичайно слабкі, або відсутні взагалі, феодальний лад затвердився лише в XI--XIII вв.
2. Епоха раннього феодалізму (V-Х ст.)

До кінця I ст. н.е. у німецьких племен продовжувала зберігатися колективна власність на землю, але вона знаходилася в користуванні окремих «великих сімей», що полягали звично з трьох поколінь родичів. Періодично вироблялися переділи орної землі, але присадибна земля, на якій стояв будинок общинника, мабуть, вже була його власністю. Зародковими елементами майбутнього феодального ладу, які згодом розвивалися і міцніли впродовж декількох століть, були також дружинний лад німецьких племен, наявність вільних, вільновідпущеників і рабів, поступове формування патронатних відносин. Правда, раб тут нагадував швидше за кріпосного або слугу.
У подальші століття процес диференціації родоплемінної общини заглиблюється. На базі значних племінних груп виникають більш менш крупні народи: у гирл Рейну -- фризи, по нижньому Рейну -- франки, по середньому і верхньому Рейну -- аллемани, між середнім Дунаєм і Північним морем, на сході від Рейну -- бавари, лангобарди, сакси і ін. У результаті на основі племінних князівств виникли герцогства: Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Лотарінгія, Фрізія. Поглиблення розшарування пов'язане і із завойовними походами в межі Пізньої Римської імперії, де обирані на час походу німецькі королі і герцоги одержували землі римських власників, а також з розповсюдженням християнства.
Завершальним етапом перетворення родоплемінної общини в сусідську, територіальну, що визначив неминучість встановлення нового, феодального ладу, було виникнення алода. Це означало, що орна земля, що була раніше власністю общини--марки, стала спадковим, хоча і не безумовним володінням окремих сімей, яку вони могли вільно відчужувати шляхом купівлі-продажу і іншими способами.
Прикладом послужила не тільки римська приватна власність на землю, але і перш за все власний німецький досвід. Так, в тісних долинах Бергського округу, на вузьких возвишенностях між болотами у Вестфалії, в більшості альпійських долин рельєф місцевості спочатку зумовив практику передачі земель в спадкове користування. З виникненням права передачі садиби третім особам і в інших районах Німеччини розвертається боротьба за перетворення орних земель у вільно відчужувану індивідуально-сімейну власність, що виразилося у відмові від переділів орних земель.
Баварська і Саксонська «Правда»
Про подібний розвиток процесу, що відбувається в різних німецьких землях з різною швидкістю, свідчать численна німецька «Правда» -- записи звичного права німецьких племен, складені між V і IX вв., а також дослідження учених, зокрема роботи Ф. Енгельса «Марка», «До історії стародавніх германців», «Франкській період»
Зокрема, в одному з цінних пам'ятників VI-- VIII вв. у «Баварській Правді» ще є видимим кровноспоріднені зв'язки, особлива система спорідненості і інші інститути родового ладу. У випадку, якщо бавар не мав рідні, віру (вергельд) одержував герцог або патрон, тобто той, кому убитий коммендіровался (вручав себе) за життя. У системі штрафів і пенею разом із сплатою на користь родичів велику роль виконував внесок на користь фіску. І головне -- у баваров, що мали малі сім'ї, глава був вільним общинником, членом маркового союзу і власником алода.
Алод вільного бавара як частка в общині-марці вже був товаром: земля могла купуватися і даруватися. Заборонялося лише примушення до продажу і дарування, але ця заборона залишалася тільки на папері. Довести примушення до дарування або продажу було вельми непросто.
Баварське суспільство досягло значної диференціації. Разом з вельми заможними общинниками, що володіли десятками рабів і що наближалися за своїм статусом до дрібних вотчинників, тут були бідняки і «гірші люди». Вільні бавари втрачали свободу в результаті насильницьких викрадань з метою продажу в рабство, а такі на основі заставництва особи боржника, коли він не міг виплатити високі віри і штрафи.
Розташована на півдні Німеччини Баварія вже в VI в. визнала верховенство Меровінгов. Правда, політично влада Меровінгов була в значній мірі номінальною, але баварська знать швидко оцінила вигоди християнства як ідеологічної системи феодального суспільства, що складалося. До початку VIII в. християнство остаточно затвердилося по всій території Баварії. При Карлі Великому процес закріпачення селян Баварії швидшав. Продаж, дарування, дроблення селянського наділа -- гуфи, королівські подарує земель світським і духовним феодалам на основі бенефіцієв, що стали згодом (XI в.) спадковими ленамі, неминуче вели до виникнення крупної земельної власності і затвердження економічної і особистої залежності вчорашніх вільних общинників від світських і духовних феодалів.
Система експлуатації селянства, позначена в розділах «Баварської Правди», показує, що не існувало різкої відмінності між феодальними відносинами Баварії і західних областей Франкського держави. Церква могла перетворити общинника на кріпосного (серва) за повторне порушення заборони працювати в неділю. Повинності селян складалися з панщини (польової, садової, транспортної і т. п., кладки вапняних печей, споруди панських дворів, хлівів, комор, сінників і т.д.). Селяни платили натуральні оброки зерном, льоном, медом, курми, яйцями і т.д. Селянин вносив особливий побір за право пасти худобу на громадському лугу. Панщина на церковній землі складала три дні в тиждень, тобто 50% робочого тижня. Крім того, в 779 р. у Франкськом державі була введена «велика десятина» -- податок (подати) на користь церкви у розмірі 1/10 урожаю.
Після 32-річної війни Карл Великий в 804 р. отримав перемогу над саксонцями. «Саксонська Правда», записана на рубежі IX в., але що відображає і ранішні риси саксонського суспільства, також свідчить, що колишня майнова рівність давно вже перестала існувати, хоча процес диференціації протікав тут повільніше, ніж в Баварії. Документ повідомляє про наявність знаті (нобілі або зделінги), вільних (фрілінги) і напіввільних (лацци або літ). У VIII в. частина фрілінгов вступила під патронат знаті; почастішали факти дарування майна нобілям. Літ знаходився залежно від пана і міг добитися свободи за викуп. Разом з тим літ ще не повністю втратив свободу, вони правоспроможні і дієздатні і навіть могли володіти рабами. Таким чином, феодальні відносини у саксів знаходилися ще в зачатковому стані, але розвиток соціальної диференціації і збільшення числа дарувань, частіше, мабуть, вимушених, свідчать про появу алода.
У непокірній Саксонії вогнем і кров'ю упроваджувалося християнство. Карл Великий виробив масові висилки саксів в глиб Галії і повністю виселив нордальбінгов. Саксонська знать була зрівняна в правах і положенні з франкськімі феодалами. Втім, сепаратизм саксонських феодалів наполегливо тримався протягом сторіч. Насильно хрещені сакси стали об'єктом феодальної експлуатації з боку держави, своїх і франкськіх феодальних сеньйорів.
«Країна тевтонів»
У 843 р. сини Людовика Благочестивого на основі Верденського договору поділили землі Священної Римської імперії, створеної в 800 р. їх дідом Карлом Великим. Землі за Рейном, частково -- по Рейну і його правим притокам, Баварію одержав Людовик Немецкий. Це Восточнофранкськоє держава і стало називатися «країною тевтонів». У 962 р. Відгін I з саксонської династії відновив Римську імперію. Згодом ця подія стали називати «Відновленням Священної Римської імперії». З тих пір государ німецький буде одночасний і государем італійським, нерідко віддаючи безпосередньо німецькі справи на відкуп світським князям і королям і на основі інвестітури, (обмеженої в 1122 р. світської інвестітурой), тобто наділом вибраної духовної особи землею, -- духовним князям. Прагнення німецьких королів (імператорів) до світового панування в поєднанні з виборністю їх курфюрстами (духовними і світськими князями-виборцями), підтвердженою згодом Золотою буллою (1356), на сторіччя закріпило роздробленість і багатовладдя в Німеччині. Якщо відсутність німецької держави до пори стримувала процес феодалізування, а виникнення -- прискорило його, то подальша політична роздробленість визначила відмінності в положенні селянства Західної і Східної Німеччини, прикривала посилювання кріпацтва.

Положення селянства

IX в. був періодом інтенсивного закріпачення землеробів -- общинників південних районів Німеччини. В цей час на схід від Рейну зберігалося ще порівняно велике число вільних власників своєї землі, хоча повністю вільних сіл залишалося небагато. У X--XI вв. заможні землероби, здатні служити в кінному війську, поповнюють ряди рицарства. Різниця між цими «неблагородними» і «благородними» лицарями зникає в XIII в. Збіднілі землероби потрапляли в поземельну і особисту залежність, стаючи кріпосними -- херіге. Існували і справжні холопи (лейбайгене), які знаходилися в повній владі феодала і входили до складу його челяді. Нарешті, в XI в. з'явилося узагальнене поняття «селянин» -- що означало, що грань між невоюючими землеробами і не працюючими на землі воїнами в цілому визначилася. Вільних селян ставало все менше.

Економічна роздробленість країни визначила відмінності в положенні селянства Західної і Східної Німеччини.

Звичні повинності селян як на заході, так і на сході країни -- оброки, тобто рента продуктами. Селяни віддавали в двір пана крупну і дрібну худобу, птаха, дичину, сало, сир, молоко, зерно, рибу, солод, пиво, овочі, мед, віск, дрова, льон, нерідко ремісничі вироби -- шпори, бочки, коси, сокири і сокири, меблі, підкови, взуття, шуби і т.д. Іншою повинністю була панщина, вельми різноманітна -- польова (урочна або почасова), робота на панських землях, рубка і валяння лісу, корчування, випалювання вугілля, перевізні і підводні повинності, будівельні роботи, обслуговування панського двору -- від приготування їжі, прибирання приміщень до обов'язку годувати грудьми дітей феодала.

Надзвичайно тяжкою повинністю була десятина, яку нерідко збирали не тільки духовні, але і світські феодали. Разом з цим стягувався смертний побір -- передача пану частини майна померлого селянина (звично худоби). Цей побір, іменований третиною, нерідко розповсюджувався і на «вільних» селян. У північно-західній Німеччині кріпосні селяни платили поголовну подать, що не застосовувалася на сході, і смертний побір не тільки худобою, але і одягом. У південних і південно-західних районах панщина лише рідко замінювалася грошовою рентою.

Продуктивні сили

В період становлення феодалізму в Німеччині панувало натуральне господарство. Урожаї були невисокими. За часів Каролінгов з'явилися водяні млини, на яких мололи пшеницю, завдяки чому помітно підвищилася вантажопідйомність возів і возів, вітряні млини, що стали незабаром обов'язковою приналежністю сільського ландшафту. Трипільна система, що зрідка застосовувалася, в XII--XIII ст.ст. стане пануючою. І хоча продуктивні сили залишалися низькими, заснованими на рутинній техніці, феодалізм, що формується, забезпечив вищу продуктивність праці, ніж рабовласницький лад, про що наочно свідчать відділення ремесла від сільського господарства і процес доповнення військових, адміністративних і культових функцій міст функцій ремісничого товарного виробництва і торгівлі, що почався.

3. Епоха розквіту феодалізму (XI - кінець ХV)

Феодальна ієрархія «Порядок щитів»

До кінця XI -- початку XII вв. німецьке село стало в цілому феодальним. Населення розділилося на вільних і феодал залежних або кріпосних селян. Вільні, у свою чергу, ділилися на дві обмежені станові групи: на вільних «благородного» походження панів і на вільні, але «неблагородні обличчя шеффенського стану».

До першої станової групи відносилися духовні і світські князі, графи, лицарі, тобто крупні феодальні землевласники. Другу станову групу складали вільні землевласники -- шеффени, чиншевіки, ландзасси (поселенці), вільні від всяких селянських повинностей або платили так званий вільний чинш2 і судовий податок і іменовані особами шеффенського стани, оскільки були підсудні шеффенському суду, а також зобов'язувалися і допускалися до виконання функцій засідателів присяг. Звідси і назва -- присяжні.

Феодальна ієрархія, що склалася в попередній період, до початку XIII в. одержала офіційне закріплення у порядку щитів». Всього бути встановлено сім військових щитів, що указували ранг (місце), до якого відносилася дана особа в системі феодальної ієрархії. Володарі перших шести щитів користувалися ленним правом і мали право володіти леном.

Очолював феодальні сходи король (імператор), що вважався сюзереном, володарем верховних державних прав, «суддею над земельною власністю і леном, і над життям кожного». Прямими васалами короля були князі -- «безпосередні чини імперії», що мали своїх васалів. Королю належав щит першого рангу. Щит другого рангу належав духовним князям -- єпископам, абатам і ігуменям, третього -- світським князям, якщо вони ставали васалами єпископів, четвертого -- графам, п'ятого -- лицарям, шостого -- субвасалам лицарів. У п'ятий ранг «Саксонське зеркало» включало «осіб, що можуть бути шеффенамі». Сьомий щит належав «вільним людям, народженим в браку», і ленного права не давав. Щит знижувався на один ступінь, якщо феодал, як це часто бувало з світськими князями, ставав васалом рівного собі по чину особи.

Олени і ленне право

Олени розрізнялися по рангу і призначенню. У льон могли віддаватися не тільки землі, але і сан, посади, стягування десятини, мит, чеканка монети і т.д. Були лени імперські, церковні, судові, міські. До числа імперських входили і церковні -- «ськіпетроносниє» і «знаменниє» лени, передавані світським князям, посадові, чеканка монети і ін. Разом з ленамі, що знаходяться у володінні «благородних» феодалів, існувала категорія «неблагородних ленов» -- лени сільських старост і навіть «селянські лени», тримання яких було пов'язане з певними повинностями. Разом з тим леном признавалося лише те, що феодал одержував як васал. Феодал міг наділити свого служивого людини (міністеріала) ім'ям, але така операція, роз'яснює «Саксонське дзеркало», скоювалася не по ленному, а по доменіальному (земському) праву, оскільки була передачею службовою.

Ленна система в Німеччині склалася повною мірою і стала державною системою земельних відносин вже в XII в. У спадкові лени перетворилися графства. Навіть багато аллоїдальниє володінь територіальних князів і графів стали ленамі. Аллоїдальниє землі, що збереглися ще у крупних територіальних власників, інкорпорувалися (приєднувалися) в ленну систему, зберігши лише свій юридичний титул володіння. Феодальне землеволодіння прийняло характер ленної системи, сформувалося ленне законодавство.

Ленне право регулювало всі сторони відносин и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.