На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


книга Давнй Китай: найдавнш держави. Античний свт - давня Греця: Афнська держава, Спартанська держава. Пдкорення Грецї Македонєю - еллнзм. Пунчн вйни. Рабство в Рим та повстання рабв. Виникнення християнства. Загибель Римської мперї.

Информация:

Тип работы: книга. Предмет: История. Добавлен: 29.03.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ДАВНІЙ КИТАЙ
Природні умови і заняття населення
Давні китайці жили на Північно-Китайській рівнині, що знаходиться на Крайньому Сході Азії. Із заходу на схід рівнину перетинає Хуанхе (Жовта ріка), що несе з собою багато родючого мулу. Осідаючи, він заповняє русло і примушує ріку змінювати його. Хуанхе затоплювала поля, змиваючи поселення. Долина ріки Янцзи (Бла-китна ріка), розташована на південь від Хуанхе, була освоєна китайцями пізніше.
У середині II тисячоліття до н. є. область Хуанхе була заселена численними рибальськими і мисливськими племенами. Одному з них, племені інь, вдалося підкорити сусідів. Пізніше основним заняттям давніх китайців, що жили в доли-ні Хуанхе, стало землеробство. Тваринництво, рибальство і мисливство були до-поміжними заняттями. Серед ремесел були поширені ливарна справа, гончарство, виготовлення шовкових тканин.
З розвитком землеробства і ремесел розширювалася торгівля. Роль грошей виконували рідкісні дорогоцінні черепашки, пізніше металеві злитки, а ще пізні-ше -- монети.
Найдавніші держави
У II тисячолітті до н. є. у китайців виникло рабство, головним джерелом якого були війни з сусідніми племенами, особливо з кочовниками Півночі.
Однією з перших виникла держава Шань-Інь, якою керував військовий вождь -- ван, що спирався на знать і численних чиновників, які збирали з населення вели-кі податі. На заході від Шань-Інь утворилася держава Чжоу. Виникло й кілька інших держав.
Землероби в цих державах жили общинами, але кожна сім'я отримувала в ко-ристування земельний наділ. Знаряддя праці, насіння, худоба також були у при-ватній власності окремої сім'ї. Родова і племінна знать захоплювала, користую-чись своїм привілейованим становищем, кращі землі. Вільні общинники через малоземелля потрапляли у боргову залежність до своїх багатих сусідів -- вели-к ких землевласників.
Об'єднання Китаю
У середині І ст. до н. є. в Китаї було кілька самостійних держав, між якими т точилися тривалі і кровопролитні війни. Серед цих держав виділялось царство
Цінь на північному заході країни, що у III ст. до н. є. стало наймогутнішим серед інших китайських держав.
У запеклій боротьбі з іншими державами у III ст. Цінь приєднало їх землі і об'єднало весь Китай. Цінський імператор Цінь Шихуанді оголосив себе во-лодарем усієї країни.
Цінь Шихуанді розділив усю країну на 36 областей, очолюваних спеціальними чиновниками, за якими стежили люди, що підпорядковувались імператорові. Прагнучи припинити міжусобну боротьбу та роззброїти своїх ворогів, Цінь Шихуанді на-казав відібрати всю зброю в країні і переселити 120 тисяч сімей знаті у столи-цю, де за ними було встановлено нагляд. В усій країні вводилися єдині міри ваги, довжини, єдине письмо. Для захисту країни від набігів кочовиків за наказом Цінь Шихуанді почалося спорудження Великої Китайської стіни. На її будівництві працювали десятки тисяч людей, які часто там гинули від непосильної праці. Ширина стіни була такою, що по ній могло проїхати в ряд шість вершників. її довжина пізніше простяглася на 4 тисячі кілометрів. Рятуючись від примусових робіт на будівни-цтві Великої Китайської стіни, царських палаців, від непосильних податків се-ляни і ремісники тікали в гори і степи, піднімали повстання. Під час повстання наступник Цінь Шихуанді був убитий, а його держава розпалася.
Держава Хань
206 р. до н. є. в Китаї було встановлено владу царів династії Хань. Для зміцнення свого становища вони здійснили низку реформ: обмежили права знаті, розшири-ли будівництво зрошувальних споруд. Дещо полегшено було становище селян.
За ханьських правителів були встановлені торгові зносини Китаю з багатьма народами. В країни, що знаходились на заході від Китаю, вивозилися шовк, килими, залізо, лакові вироби. Шлях, що сполучав Китай з ними, дістав назву Великого шовкового шляху. По ньому в Китай приганяли табуни коней, гнали рабів.
У II ст. до н. є. ханьські війська у запеклих битвах відвоювали у кочовиків гуннів землі, відтіснивши їх на північ.
Нескінченні війни вимагали величезних витрат. Це призводило до зростання податків і повинностей.
Народні рухи в Китаї
Тяжке становище у державі простих людей ставало причиною численних на-родних повстань. 18 р. н. є. відбулося повстання «червонобрових» (повсталі пофа-рбували свої брови в червоний колір, щоб відрізнятися від ворогів). Воно охопи-ло всю країну. Повсталі увірвались у палац і вбили імператора. Знадобилося десять років, щоб придушити це повстання.
На справжню народну війну перетворилося повстання «жовтих пов'язок», що почалося 184 р. н. є. Повстання очолили брати Чжан. Старший з них -- Чжан Цяо проповідував вчення «Шлях до великого звільнення», Він закликав своїх прибіч-ників знищити несправедливий лад, який образно називав «синє небо», і встано-вити новий, кращий лад під назвою «жовте небо» (звідси жовті пов'язки на го-ловах повсталих). Це повстання тривало понад 20 років і було придушене з великою жорстокістю. Воно призвело до занепаду країни. Були зруйновані міста, села і зрошувальні канали. 220 р. н. є. імперія Хань припинила своє існування. Китай розділився на три держави.
Релігія та культура Давнього Китаю
Давні китайці поклонялися силам природи, які уявлялись їм у вигляді доб- ш рих і злих богів та духів. Найбільше шанували вони п'ять найвищих гір Китаю --Тянь-Шань, Бо-Шань та ін. Китайці з глибокою повагою.ставилися до своїх предків, на могилах яких приносили жертви.
У глибоку давнину в Китаї виникло ієрогліфічне письмо. Ієрогліфів було кілька тисяч. Створення письма надало можливості записувати твори усної народної творчості. Так було створено «Книгу пісень».
На світогляд китайців вплинуло вчення філософа Конфуція, що.жив у VI ст. до н. є. Він вказував, що за життя кожна людина за волею Неба посідає призначене їй місце. Кожний мусить сумлінно виконувати свої обов'язки на своєму місці. Через порушення законів, встановлених Небом, починаються міжусобиці, чвари, безладдя.
Одночасно з Конфуцієм у VI ст. до н. є. жив філософ Лао Цзи, що створив нову релігію -- даосизм, (від китайського слова «дао» -- «дорога»). Він вчив, що головне для людини -- шукати правильний шлях у своєму житті, самовдоско-налюватись.
Китайці у давнину мали великі наукові знання. У II ст. до н. є. вони ви-найшли прилад, що фіксував землетрус. Китайські математики робили розра-хунки для будівництва гребель та інших зрошувальних споруд. Китайцям був відомий компас, що допомагав караванам шукати шлях серед пустель. Вони створили чимало трактатів з сільського господарства, медицини, історії та інших наук. Ними був винайдений папір, який робили виварюванням ганчірок та деревини, що перед тим подрібнювалися. Папір витіснив незручні для записів бамбукові дошки та дорогий шовк, на якому писали раніше.
АНТИЧНИЙ СВІТ ДАВНЯ ГРЕЦІЯ
Природні умови та перші держави на території Давньої Греції
Греція розташована на Балканському півострові, в його південній частині. Це гірська країна. Серед гір багато родючих долин. Узимку в Греції йдуть дощі, інші пори року теплі і сонячні. Морські затоки відокремлюють Південну Грецію (Пе-лопонес) від Середньої Греції, гори розділяють Середню і Північну Грецію, єдина дорога серед гір -- Фер манільський прохід. В Егейському морі багато остро-вів, найбільший з яких -- Кріт.
У ПІ--II тисячоліттях до н. є. на Кріті виникла перша в Європі держава. Столицею цієї держави був Кносс. Тут знайдено залишки величезного царського палацу, зали якого розписані фресками. Тут були майстерні, комори зі зброєю, коштовнос-тями, продовольством.
Крітяни успішно займалися сільським господарством. Вони досягли великої майстерності у виготовленні бронзової зброї та золотих прикрас, а також у буді-вництві суден і споруд. У них існувало письмо. Але його знаки досі не розшифро-вані. Крітяни захопили багато островів Егейського моря та області в самій Греції.
У середині П тисячоліття до н. є. на невеличкому острові Фера північніше Кріту сталося грандіозне виверження вулкана. Землетрус завдав Кріту непоправної шкоди, знищивши багато будівель, сади і поля. Спустошений Кріт був легко завойова-ний ахейцями -- грецькими племенами, що переправилися сюди з Пелопоннесу.
Катастрофа на Кріті не призвела до повного знищення на ньому культури. Вона була значною мірою перенесена ахейцями на Балканський півострів. Вперше архе-ологи знайшли її пам'ятки при розкопках міста Мікени на Пелопоннесі. Тому ця культура дістала назву мікенської.
У Мікенах успішно розвивалося сільське господарство. Ремісники виготовля-ли бронзову зброю, глиняний посуд, одяг. В ахейських містах будувались кам'яні
укріплення, палаци та інші споруди. Ахейці пристосували до своєї мови крітське письмо, яке частково розшифроване.
Великі розкопки, проведені в кінці XIX ст. німецьким археологом Генріхом Шліманом в Малій Азії, завершилися відкриттям давнього міста Трої. Він під-твердив давні оповіді про морський похід греків на Трою, що відбувся близько 1200 р. до н. є.
Тривала війна проти Трої вичерпала сили грецьких міст. У кінці II тисячоліття до н. є. в Ахейську Грецію вторглися з півночі нові грецькі племена -- дорійці. Вони пограбували і зруйнували Мікени та інші ахейські міста і заселили Пелопоннес. Вторгнення дорійців призвело до різкого занепаду господарства та культури в Греції.
Грецькі міфи та релігія
У своїх сказаннях -- міфах -- греки намагалися пояснити походження всьо-го, що оточувало людину: явища природи, стосунки між людьми.
Багато міфів присвячено подвигам героїв, що відзначалися неабиякою силою, хоробрістю та мужністю. Одним із найулюбленіших народом героїв був Геракл, що здійснив нібито 12 подвигів. Він боровся з хижаками, що нападали на людей, бився з велетнями, виконував найважчі роботи, здійснював подорожі в невідомі країни і завжди виходив переможцем.
Міф про аргонавтів розповідає про подорож грецьких героїв на чолі з Ясоном до Колхіди (Кавказ) за золотим руном на кораблі «Арго». Міфи про Дедала та Ікара, подвиги Тесея, Деметру і Персофону та інші також були дуже популярні у греків.
Особливо багато міфів було створено про похід греків на Трою. За переказом, сліпий поет Гомер створив на основі цих міфів поеми «Іліада» та «Одіссея». Поеми були записані у VI ст. до н.е., хоча створені раніше -- у VIII ст. до н. є. У першій з них розповідається про подвиги грецьких героїв Ахілла, Патрокла, Одіссея та троянських Гектара, Паріса та інших під час троянської війни. «Одіссея» при-свячена десятилітнім мандрам Одіссея під час повернення з цієї війни, та пригодам, в які він потрапив на шляху додому.
Греки, як й інші народи, вірили в існування богів. Вони уявляли їх собі схо-жими на людей, але сильними і безсмертними, вважаючи, що вони живуть на горі Олімп (у Північній Греції). Звідти, на думку греків, вони правлять світом. Го-ловними із богів вони вважали громовержця Зевса. Морською стихією «відав» Посейдон. Богом сонця, що їздив у золотій колісниці по небу, був Геліос. Де- І метра була богинею родючості, а Аїд -- богом підземного царства.
Вважалось, що боги не тільки керують природою, а й опікуються господар-ськими заняттями. Так бог Діоніс нібито навчив людей вирощувати виноград і робити вино. Гефест був заступником ковалів. Гермес -- торгівлі, Артемі-да -- полювання, Аполлон -- мистецтва. Богинею любові і краси була Афроді-та, а мудрості -- Афіна.
На честь богів греки будували храми, встановлювали статуї, проводили релі-гійні свята і обряди.
Господарство та соціальні відносини в Греції в XI--ЇХ ст. до н. є.
Головними заняттями греків у XI--IX ст. до н. є. були скотарство і землеробство.
У цей період грекам вже було відоме залізо, але воно коштувало дорого. Тому переважали мідні і бронзові знаряддя праці. Греки займалися ремеслами і торгів-лею, в тому числі і морською.
У XI--IX ст. греки жили ще родовим ладом. Племена, що населяли долини Греції та острови Егейського моря, поділялися на фратрп (об'єднання кіль-
кох родів) і роди. У родичів були спільні пасовиська. На землі, що належала об-щині, кожного родича старійшини наділяли ділянкою землі.
Усі вільні чоловіки-общинники складали військо, причому кожна фратрія і рід у цьому війську становили окремий підрозділ. Військом командував басилей -- спочатку військовий вождь, а пізніше цар, що передавав свою владу у спадок. Басилеї змушені були зважати на раду старійшин та народні збори, але останні поступово втрачали своє значення.
В XI--IX ст. до н. є. греки часто здійснювали військові походи проти сусідів. У війнах греки захоплювали майно переможених, а полонених перетворювали на рабів. Деякі рядові общинники розорялися, втрачали свої ділянки і працювали на землі басилеїв за частину врожаю.
Таким чином, у Греції почали складатися умови для створення рабовласницьких держав.
Утворення грецьких міст-держав
Подальший розвиток господарства у VIII--IV ст. до н. є., дедалі ширше за-стосування знарядь праці, підвищення продуктивності праці зумовлювало знищення первіснообщинного ладу. Зникла початкова рівність. Земля поступово зосереджу-валась у руках представників знатних родів -- аристократів, які захоплювали наділи простих землеробів силоміць або за борги. На полі боржників ставився борговий камінь, де записувався розмір боргу і термін його повернення. Якщо борг не повертали, то землеробів позбавляли землі. Будучи не в змозі прогодуватися і сплатити борги, багато хто продавав у рабство своїх дітей або сам ставав рабом. Були й раби-іноземці, захоплені в полон під час війн.
У VIII--VI ст. до н. є. в Греції виникли міста-держави (поліси), що склада-лися з міста, сільських поселень та пасовищ і нив, розташованих поблизу. Жите-лі міст і сіл вважалися громадянами однієї держави і називалися за назвою міс-та. В кожній державі жили повноправні громадяни зі своїми сім'ями, вільні чужоземці та раби. В Греції було багато полісів. Найбільшими з них були Афіни і Спарта.
Афінська держава у VIII--VI ст. до н. є.
Афіни знаходилися в Аттиці -- півострові, розташованому на південному сході Середньої Греції.
Населення Аттики проділялося на аристократів і простий народ -- демос, що складався з землеробів, ремісників і купців. Аристократи домоглися скасування Ц влади басилея, що спочатку правив в Афінах, і оволоділи всією Аттикою. Обрані з-поміж аристократів посадові особи -- архонти -- поділили між собою обов'язки х басилея. Аристократи почали поневолювати місцевих землеробів і за борги пере-їв творювати їх на рабів. Владою аристократів були невдоволені представники демосу. ^ Між аристократами і демосом неодноразово відбувалися криваві сутички. Під тиском демосу аристократи змушені були піти на поступки, що мали ви-§ гляд реформ, які 594 р. до н. є. запровадив правитель Солон. Солон скасував борги в дрібних землеробів. З полів були зняті боргові камені. Було заборонено боргове 2 рабство. Рабам-боржникам дали свободу. Всіх вільних громадян Солон поділив залежно ^ від прибутків на чотири класи: Ь 1) клас п'ятисотмірників -- найбагатші люди, прибуток яких дорівнював
вартості п'ятисот мір зерна;
клас вершників, або трьохсотмірників;
клас зевгітів, що отримували доходи не менше двохсот мір зерна;
клас фетів, які мали невеличкі ділянки і доход відповідно менше двохсот мір.
Кожен з цих класів наділявся відповідними правами і обов'язками.
Реформи Солона викликали незадоволення аристократів. Незадоволений був і демос: прості громадяни бажали повної рівності. Повстання проти Солона зму-сило його залишити Афіни. У 560 р. до н. є. владу в Афінах захопив Пісіст-рат, що став тираном (правителем з необмеженою владою). Він спирався на бідних селян, жителів гірських районів, міську бідноту, захищаючи їх інтереси. Конфіскувавши частину землі в аристократів, він роздав її незаможним селянам, ввів для селян довгостроковий державний кредит, організував платні громадські роботи для бідняків, створив наймане військо.
Після смерті Пісістрата деякий час правили його сини, але їхнє правління бага-тьом не подобалось. 509 р. до н. є. було здійснено переворот і владу захопив Клі-сфен -- супротивник синів Пісістрата й аристократів. Клісфен зміцнив владу на-родних зборів. Народні збори обирали відкритим голосуванням 10 стратегів (із знатних людей). Вони по черзі командували афінським військом. Реформи Клісфена завершили процес формування Афінської демократії.
Спартанська держава
Дорійські племена, що вторглись у Грецію наприкінці II тисячоліття до н. є., осіли в області Лаконіка на південному сході Пелопоннесу. Завойовники почали називати себе спартанцями за назвою їх головного поселення Спарти.
Підкорене спартанцями місцеве населення називалося ілотами. Ілоти жили сім'ями в селах і мусили годувати спартанців.
Крім зовсім безправних ілотів, у Спарті жили періеки («сусіди») -- також нащадки корінного населення Пелопоннесу, які були вільні і яким дозволялося займатися ремеслом, торгівлею, землеробством. Проте жодних політичних прав, як ілоти, періеки не мали. Вони сплачували данину своїм володарям-спартанцям. Лише спартіати мали всі права у державі. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. їх головним заняттям була війна.
Влада в Спарті належала Раді старійшин -- герусії, куди входило 28 осіб, які досягай 60-річного віку. Вона складала закони і визначала політику держави. Закони затверджувались народними зборами, в яких брали участь усі чоловіки спартіа-ти, які досягли 30-річного віку. На народних зборах обиралися 5 ефорів -- ви-щих посадових осіб, що контролювали діяльність держави і членів герусії. Військом командували два царі.
Складаючи меншість населення, спартіати прагнули зберегти згуртованість своїх лав. Інакше вони не змогли б втримати владу над підкореним населенням. Для цього передбачалися заходи, які мали на меті будь-що уникнути розшарування між спартіатами. їм було заборонено нагромаджувати багатства. Землі Спарти були розділені на ділянки, кількість яких дорівнювала кількості спартанців. Ніхто не міг отримати ділянку більшу, ніж інший.
Спарта мала сильне військо, необхідне для того, щоб тримати у покорі ілотів, які набагато переважали за чисельністю спартанців. Воїнів для цього війська < готували з дитинства. Починаючи з 7 років, хлопчиків навчали військової спра- § ви, привчали терпіти біль, голод, спрагу, бути жорстокими. В бою спартанці билися ш фалангою (бойовим порядком) -- шеренгою, що складалася з кількох рядів важко о; озброєних (бронзовий панцир, шолом, довгий спис і залізний меч) воїнів. Спарта завоювала сусідні області і змусила міста Пелопоннесу вступити з нею в союз. ?
Грецька колонізація
Гостра боротьба між демосом та аристократами у грецьких полісах, перенасе- ш леність країни і нестача землі, що була придатна для обробки, та необхідність ш розширення торгівлі стали причиною того, що багато греків змушені були зали- еашати батьківщину і засновувати свої поселення на берегах Середземного і Чорно-го морів -- колонії.
Найбагатші з колоній, засновані у VIII--VI ст., були розташовані на берегах Південної Італії та Сицилії. Такі .грецькі колонії, як Сиракузи в Сицилії та Та-рентп у Південній Італії, не поступалися нічим за розмірами та багатством вели-ким містам Греції. У Північному Причорномор'ї з'явились грецькі колонії Ольвія (гирло Південного Бугу), Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей (біля Керчі) та інші.
Колоністи займалися ремеслом, землеробством, тваринництвом, тогівлею з місцевими племенами. В обмін на грецькі вироби колоністи отримували рабів та інші товари, частину яких відправляли до Греції.
Хоча давні греки розселилися на величезній території, всі вони вважали себе одним народом, називаючи себе еллінами, а свою батьківщину -- Елладою. Еллінів об'єднували спільні мова, звичаї, давні сказання, релігія, письмо (у IX--VIII ст. до н. є. на основі фінікійського був розроблений грецький алфавіт, що складався зі знаків, які означали як приголосні, так і голосні звуки).
Грецько-перські війни
Наприкінці VI ст. до н. є. Персія підкорила грецькі міста Малої Азії і перський цар Дарій І вирішив завоювати всю Грецію. Коли перське військо висадилось у Греції, багато полісів без бою визнали владу над ними Дарія І. Відмовились це зробити лише Афіни і Спарта.
490 р. до н. є. перське військо вторглося в Аттику і розташувалося на рівни-ні біля містечка Марафон за 40 км від Афін. Сюди ж прибуло менше за чисель-ністю афінське військо на чолі зі стратегом Мільтіадом, яке перегородило пер-сам шлях на Афіни. Незважаючи на свою нечисленність, греки несподівано атакували ворога і змусили персів тікати до кораблів та залишити Грецію.
Зазнавши поразки при Марафоні, перси не втратили надії завоювати Грецію. 480 р. до н. є. в країну вторглось величезне перське військо нового царя Ксерк-са. Греки добре підготувались до зустрічі з ворогом. Афіняни побудували флот, укріпили гавані і спонукали інші грецькі міста об'єднатися в союз для боротьби з персами. Керівництво військовими силами узяла на себе Спарта.
Ксеркс із величезною армією прямував на південь уздовж грецького берега на кораблях. Один за одним його владу визнавали грецькі міста. Невелика армія спартанців та їх союзників, очолювана царем Леонідом, зайняла Фермопільський прохід, що був єдиною дорогою у Середню Грецію. За допомогою зрадника перси знайшли об-хідну стежину і зайшли в тил грекам. Дізнавшись про оточення, Леонід відпус-тив більшу частину свого війська, щоб зберегти сили для подальшої боротьби, а сам разом з трьома сотнями спартанців героїчно загинув, прикриваючи їх відхід.
Після битви при Фермопілах перси захопили Афіни і зруйнували їх. Мирне населення міста вдалося заздалегідь переправити в Пелопоннес та на острів Саламін, віддалений від Аттики вузькою протокою, в якій знаходився грецький «о флот. Біля цього острова відбувся вирішальний морський бій. Невеликі грецькі к кораблі атакували персів, ламаючи їхні весла, пробиваючи борти ворожих кораблів ^ гострими таранами, розташованими на рівні води. Великі і громіздкі кораблі персів ? не змогли розвернутися в тісній протоці. Вони сідали на мілину і розбивалися об скелі. Багато суден ворога було потоплено, решта відступила. Греки здобули перемогу.
5і Поразка перського флоту змусила Ксеркса спішно залишити Грецію з части-ш ною свого війська. Він боявся, що грецькі кораблі перегородять йому шлях до аа Персії. Наступного, 479 р. до н. є., об'єднані сили греків завдали поразки персаму битві біля містечка Платеї. Війна тривала ще ЗО років. Але тепер велася го-ловним чином на морі. Для ведення війни приморські поліси Греції уклали між собою союз, головну роль в якому відігравали Афіни (Афінський морський союз). Об'єднані грецькі сили на чолі з афінянами завдали тяжких поразок персько-му флотові і здійснили низку сміливих нападів на береги Малої Азії. Персія зму-шена була укласти мир та визнати незалежність Мілета й інших грецьких міст, розташованих на островах Егейського моря та в Малій Азії. Перському флоту було заборонено плавати по Егейському морю.
Зростання рабовласництва в Греції
Війни з персами сприяли зростанню рабовласництва в Греції за рахунок захоплення величезної кількості полонених. Рабами в Греції були здебільшого люди негрець-кого походження. Іншим джерелом рабства був морський розбій.
У Греції існували ринки рабів. Вони були в Афінах, на острові Хіос, у грецькій колонії Візантій та в інших місцях.
Зростання кількості рабів у Греції знизило їх ціну. Тепер стати рабовласни-ком міг і селянин, і ремісник. Раби виконували в селянських господарствах та майстернях найтяжчі та малокваліфіковані роботи. Вони також використовува-лись як наймити у домашньому господарстві.
Були також державні раби. В Аттиці чимало державних рабів працювало на срібних копальнях. Вони також виконували писарську роботу і навіть охороняли порядок у громадських місцях.
Жорстокість господарів щодо рабів, непосильна праця спонукали рабів бороти-ся проти рабовласників. Тому частими були втечі рабів, навіть масові. 464 р. до н. є. в Спарті почалося велике повстання ілотів, яке тривало 10 років. Його вдало-ся придушити тільки за допомогою афінян, які боялися, що повстання перекинеться і на афінських рабів. У III ст. до н. є. відбулося повстання рабів на острові Хіос, яке очолив раб Дримак. Воно також було придушене.
У V ст. до н. є. рабовласництво в Греції досягло більшого розвитку у порів-нянні з попередніми часами та країнами Давнього Сходу.
Афінська держава у V ст. до н. є.
Після перемоги над персами наймогутнішою державою у Греції стали Афіни. Вони не тільки не розпустили, а й укріпили створений ними під час війни мор-ський союз. Афінські стратеги після війни, посилаючись ніби на спільну небезпе-ку, продовжували збирати внески, витрачаючи їх тільки на потреби Афінської держави. Афіни втручалися у внутрішні справи своїх союзників, відправляючи туди своїх представників для контролю за збиранням внесків. З державами, що бажа-ли вийти із союзу, Афіни суворо розправлялись.
Афіняни захопили у свої руки торгівлю, яку вели до того грецькі приморські міста Малої Азії. Головним портом Егейського моря став Пірей, що знаходився за 7 км від Афін. Сюди приходили кораблі з різноманітними товарами з Єгипту, Сирії, Італії та інших місць.
В Афінах тривав розквіт ремесла. Афінські ковалі, ткачі, гончарі славилися своєю майстерністю. Ремесло давало заробіток біднякам -- громадянам Афінської держави. Афінська держава забезпечувала ремісників замовленнями, використо-вуючи кошти морського союзу. Вона залучала їх до будівництва архітектурних споруд, які прикрашали Афіни і створили їм славу найпрекраснішого міста у то-гочасному світі.
Під час війни з персами остаточно склався і укріпився в Афінах демократич-ний лад.
Верховна влада в Афінах належала народним зборам. Вони збиралися три рази на місяць. На народних зборах вирішувались питання війни і миру, ухвалювались нові закони і скасовувались старі. Брати участь в управлінні державою і просто бути присутніми на народних зборах могли тільки афінські громадяни. Ними вва-жалися лише чоловіки віком від 20 років, що батьками мали вільних жителів Афін.
Державні посади у V ст. до н. є. були доступні всім громадянам і обіймалися за вибором народу або жеребкуванням. Вищими стали посади стратегів, які ко-мандували армією та флотом.
За участь в управлінні державою почали видавати винагороду. Завдяки цьо-му й бідні дістали змогу обіймати державні посади. Раби, переселенці з інших міст та представники союзницьких держав залишалися безправними.
Найбільш впливовим політичним діячем Афінської держави у V ст-. до н. є, був Перікл. Він стійко захищав інтереси демосу і тому протягом 15 років його обирали першим стратегом. За Перікла Афіни перетворилися на одне з найкраси-віших та найбагатших міст Греції. Він опікував ремесло й торгівлю.
Перікл приділяв багато уваги зміцненню Афінського морського союзу. Щоб тримати союзників у покорі, він організував поселення афінських громадян на землях союз-ників. Перікл наказав, щоб постійно був напоготові флот з 60 військових кораб-лів, за допомогою яких афіняни змушували своїх союзників сплачувати данину. Роки правління Перікла були часом найбільшого піднесення могутності Афінської держави.
Пелопоннеська війна і занепад грецьких полісів
Спартанська держава була незадоволена піднесенням Афін. Суперництво між Афінами і Спартою 431 р. до н. є. призвело до початку війни між ними. Ця війка тривала майже 30 років і дістала назву Пелопоннеської. В ній брали участь май-же всі поліси Греції: одні на боці Афін, інші -- на боці Спарти. Воєнні дії трива-ли з перемінним успіхом і призвели до повного руйнування господарства обох сторін. Війна завершилася поразкою Афін, внаслідок чого Афінський морський союз був розпущений, афінянам було заборонено тримати військовий флот і вони змушені були заплатити Спарті контрибуцію.
Пелопоннеська війна призвела до занепаду всіх грецьких полісів, а також загострила суперництво між ними. Війни між полісами тривали й у IV ст. Та й усередині багатьох міст-держав було неспокійно. Тут відбувалися гострі сутички між демосом і аристократами.
Давньогрецька культура
Піднесення господарського життя у Греції сприяло розвитку грецької культури. Великих успіхів досягла наука Давньої Греції. Грецьких мислителів завжди : цікавили походження світу та його устрій. Вони намагалися раціонально пояснити явища природи. Одні вважали, що початком усього була вода, інші -- повіт- ' ря, треті -- вогонь. Велике значення мало вчення Демокрита, який висунув гіпо- ! тезу про те, що все, що існує, складається з атомів. Вчений Геракліт вважав, що ! все в світі перебуває у безперервному русі і розвитку. Великий внесок у математичну і науку зробив Піфагор, автор знаменитої теореми. Праці лікаря Гіппократа сприяли розвитку медицини.
Давня Греція вважається батьківщиною філософії. Найвидатнішими філософами в Афінах були Сократ, Платон і Арістотель. Ці та інші філософи намагали-ся пояснити багато важливих проблем, що стосувалися як природи, так і людини.
Праці істориків Геродота і Фукідіда поклали початок історичній науці. З них можна дізнатися не тільки про події саме грецької історії, а й історії су-сідніх з греками народів.
На високому рівні, особливо в Афінах, знаходилася освіта. Майже всі діти вільних греків відвідували школу. Діти селян і ремісників навчалися тільки письма та читання, оскільки з юних років мали допомагати батькам. Діти знатних бать-ків навчалися у гімназіях до 18 років. У гімназіях, окрім наук, навчали танців, співу, грі на лірі. Багато уваги приділялося фізичному вихованню, бігу, бороть-бі, стрибкам, киданню списа та диска.
У Греції зародилося театральне мистецтво. Воно виникло зі свят, присвяче-них богу Діонісу, коли йшли вуличні процесії, які зображували Діоніса зі сви-тою сатирів та розігрували сцени з життя цього бога.
Пізніше це переросло у театральне дійство. Були побудовані театральні споруди, що являли собою яруси лавок, розташовані півколом з майданчиком для вистав посередні. Тут розігрувалися п'єси (трагедії і комедії) як на міфологічні сюжети, так і на побутові. Видатними драматургами були автори трагедій Есхіл, Софокл, комедіограф Аристофан.
Великих успіхів досягли греки в галузі архітектури. Головним архітектурним елементом грецьких будівель була колона, яка мала три типи (ордери). Найперше виникли дорійські колони. Прості і суворі, вони були вкриті жолобками, а верхня частина (капітель) являла собою масивну плиту. Іонійські колони виникли пізні-ше. Вони стрункіші і тонші за дорійські. їхня капітель мала вигляд двох завитків. Найпізніше виникли коринфські колони з капітеллю у вигляді кошика з листям. Часто робились колони у вигляді чоловічих (атланти) і жіночих (каріатиди) фігур. Найбільш відомим є храмовий комплекс Афінського акрополя, головною частиною якого був храм богині Афіни Парфенон. Грецькі громадські будівлі обов'язково прикрашали-ся рядами колон, мали прямокутну форму та двосхилий дах. Фронтони цих будівель прикрашали мармуровими барельєфами, що в основному зображували міфологічні сцени. Давня Греція уславилася своєю скульптурою. Грецькі скульптори майстерно передавали красу людського тіла, динаміку рухів людини. Такими, наприклад, є статуя списоносця роботи скульптора Поліклета, дискобола скульптора Мірона та інші. Статуї зображували богів, міфологічних героїв і реальних людей. Статуї робили з мармуру, дерева, бронзи. Часто на дерев'яну основу наклеювали пласти-ни із слонової кістки, а елементи одягу золотили. Такими є статуя бога Зевса в Олімпії (на Пелопоннесі) і зображення богині Афіни всередині храму Парфенон роботи великого грецького скульптора Фідія.
Грецький живопис був представлений головним чином на вазах. У VI ст. до н. є. на червонуватий фон глини наносилися фігури чорним лаком. Ці вази називають чорнофігурними. У V ст. чорним фарбували фон, а для фігур зберігали червоний фон глини. Такі вази дістали назву червонофігурних. Художники малювали на вазах сцени з сучасного їм життя, міфів, сцени з театральних комедій і трагедій. Існували картини у вигляді фресок та на дошках, але всі ці витвори мистецтва не збереглися до теперішнього часу.
У Давній Греції дуже популярними були спортивні змагання, що, як правило, присвячувались богам. Найбільш поширеними були спортивні ігри на честь бога Зевса в Олімпії, які відомі як олімпійські. Олімпіади проводились з 776 р. до н. є. раз на чотири роки. На час проведення Олімпійських ігор у Греції припиня-лися всі війни. Основними видами спорту були: біг, біг у повній екіпіровці вої-на, стрибки у довжину, кидання списа і диска, кулачний бій, боротьба, пан-кратіон (боротьба з елементами кулачного бою), перегони колісниць. Переможці Олімпійських ігор користувалися великою пошаною. їх нагороджували вінком з оливкового дерева, на честь чемпіонів споруджували їхні статуї.
Учасниками Олімпійських ігор могли бути лише вільні чоловіки -- повноправні громадяни полісів. Жінкам під страхом смерті доступ до Олімпіад був заборонений.
ЕЛЛІНІЗМ
Підкорення Греції Македонією
У той час, як грецькі держави занепадали, на півночі Балканського півостро-ва посилювалося Македонське царство. Найбільшої могутності Македонія досягла за царя Філіппа II. Він створив сильне військо за грецьким зразком, головною силою якого була піша фаланга -- зімкнута шеренга воїнів у 16 рядів, удар якої на рівній місцевості неможливо було спинити.
Філіпп II вирішив скористатися розбратом між греками і захопити грецькі держави. Багато грецьких рабовласників підтримували македонців у надії, що вони захистять їхнє життя і майно. Вони розраховували також, що, підкоривши Грецію, Філіпп II піде війною на Персію і тоді вони будуть позбавлені загрози з боку бідняків, яких македонський цар візьме в своє військо. У Греції утворила-ся група прибічників Македонії з-поміж аристократів.
Більша частина вільного населення не бажала підкоритися македонцям. Про-тивників Македонії очолив знаменитий афінський оратор Демосфен, який закли-кав усіх греків до боротьби проти македонського царя, до захисту демократії і свободи Греції.
Проти Македонії піднялося багато міст Середньої Греції на чолі з Афінами. 338 р. до н. є. біля міста Херонеї грецькі союзники були розбиті македонцями. Після цієї перемоги Філіпп II проголосив себе командувачем усіх збройних сил грецьких держав. Таким чином, Греція втратила свою незалежність.
Завоювання Александра Македонського
Завоювавши Грецію, Філіпп II став готуватися до походу на Персію, але неза-довго до його початку був убитий заколотниками. 336 р. до н. є. македонським царем став його 20-річний син Александр.
Александр зібрав добре озброєне військо і висадився з ним в Малій Азії, що . належала персам. Тут у битві на річці Гранік він розбив військо перського сатрапа і звільнив від персів грецькі малоазійські міста. Після цього греко-македонське військо розгромило перське військо на чолі з царем Даріем III біля міста Ісс, де захопило велику здобич: весь царський обоз і сім'я Дарія III потрапила в руки переможця. Без бою Александр захопив Єгипет, де жерці, яких він прагнув пере-тягти на свій бік, проголосили македонського царя богом. Продовжуючи завою-вання Персії, Александр 332 р. до н. є. дав вирішальний бій Дарію III при Гав-гамелах (на березі Тигру). У жорстокій битві перське військо було розгромлене. Дарій Ш утік і незабаром був убитий своїми придворними. Перська держава розпалась. ; Захопивши давній Вавилон, Александр зробив його столицею своєї держави. 329 р. до н. є. греко-македонськ и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.