На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Категоря часу в граматиках давньоєгипетської, шумерської та аккадської мов. Використання однакових морфем. Конкретнсть та емоцйне наповнення часу в культурних традицях Давнх гипту Месопотамї. Уявлення про долю та вдомост про календар.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 20.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


6
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОСОФІЇ І РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАТЕГОРІЯ ЧАСУ В МІФОПОЕТИЧНИХ УЯВЛЕННЯХ МЕСОПОТАМІЇ ТА ЄГИПТУ ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО Н.Е.
Курсова робота
Студента ІІ курсу
групи ФіР 04
Халікова Р.Х
Науковий керівник -
ас. І.Г.Луковенко
Донецьк - 2006
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Категорія часу в граматиках давньоєгипетської, шумерської та аккадської мов
РОЗДІЛ 2. Зв'язок категорій часу та простору в культурних традиціях Давніх Єгипту і Месопотамії
2.1. Використання однакових морфем у просторовому й часовому значенні
2.2. Збіг часу та простору в уявленнях про центр світу
РОЗДІЛ 3. Конкретність та емоційне наповнення часу в культурних традиціях Давніх Єгипту і Месопотамії
3.1. Конкретність сприйняття часу
3.2. Емоційність сприйняття часу
РОЗДІЛ 4. Уявлення про долю та його зв'язок із категорією часу
РОЗДІЛ 5. Відомості про календарі Давніх Єгипту і Месопотамії
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП

Кожна культура характеризується наявністю певної кількості ґрунтовних понять, які складають особливу парадигму мислення та світосприйняття, що буде унікальною саме для цієї окремої культури. Серед таких понять можна назвати „час”, „простір”, „Бог”, „центр” тощо. Вони є архетипічними й незмінними в межах існування окремої культури чи цивілізації, проте можуть досить істотно змінюватися протягом загальної історії людства. Це може призводити до того, що представники однієї культурної парадигми можуть не розуміти, або неправильно розуміти представників іншої традиції. Причому йдеться не лише про нетотожність основних фундаментальних понять, але також і про набуття старими поняттями нового значення протягом існування однієї культурної традиції, а ще скоріше - в процесі засвоєння їх іншою традицією. Цей момент є дуже важливим під час наукового дослідження певної культури представниками зовсім іншої традиції. Таке дослідження завжди має спокусу ототожнення світосприйняття представників досліджуваної культури з власним сприйняттям дослідника. В такому випадку значення основних понять, що як раз і мають схарактеризувати особливості окремої традиції, часто підмінюються значеннями, які вкладає в ці поняття дослідник. Категорія часу є однією з таких ґрунтовних категорій, тому значення, яке в неї вкладали люди в різні часи та в різних традиціях, буде значною мірою характеризувати загалом світоглядові явища, які характеризують ту чи іншу культуру протягом її історичного розвитку. І вчений, що досліджує культуру певного народу, для повного її розуміння має звернутися до проблеми сприйняття часу та її вирішення цим народом.
Наступна робота присвячена розглядові особливостей світосприйняття давніх Єгипту й Месопотамії, а саме відношення представників цих культур до категорії часу, а також нерозривно пов'язаних із нею категорій простору та долі. Ця тема може не мати особливого значення для суто історичного дослідження, проте вона є надзвичайно актуальною для дослідження культурологічного, адже ці три категорії були фундаментальними не лише для мешканців Єгипту та Месопотамії, а для представників багатьох традиційних суспільств Давнього світу. Тож можна сказати, що досліджуючи них, можна з'ясувати, як загалом відбувався процес культурного розвитку під час існування великих цивілізацій Давнього світу. Таке дослідження передбачає всебічний розгляд питань, що стосуються сприйняття часу та суміжних категорій. Зокрема, це стосується розгляду категорії часу в мовах досліджуваних народів та психологічних причин, що зумовили саме таке становище в граматиці. Крім того, потрібно розглянути співвідношення категорії часу та категорій простору й долі, адже ці дві останні були не просто пов'язаними з першою, а й становили чи не найголовніші фундаментальні культурні архетипи в суспільствах Єгипту й Месопотамії, принаймні на досліджуваному етапі, тобто в ІІІ тисячолітті до н.е. Саме цей період в розвитку даних цивілізацій було обрано об'єктом дослідження в наступній курсовій роботі. Адже в цей час відбувається становлення традицій, що зумовлюватимуть подальший розвиток цивілізацій, які відчули на собі вплив єгипетської цивілізації Давнього царства та шумеро-аккадської. Відповідно, предметом дослідження будуть письмові, археологічні тощо свідоцтва, які пояснюють ставлення єгиптян та месопотамців ІІІ тисячоліття до н.е. щодо вказаних категорій. Метою роботи є якомога точніше припущення того, яким же було ставлення давніх єгиптян та месопотамців до проблеми часу. На жаль, не можна поставити мету вирішити це питання остаточно, адже нема однозначних письмових пам'яток, в яких ішлося б про таке ставлення. Тому будь-яке припущення в цій сфері буде лише припущенням, більшою чи меншою мірою аргументованим.
Якщо розглядати наукову літературу з відповідного питання, то її можна об'єднати в кілька груп. Перша, найнечисельніша, - це спеціальна культурологічна література, що стосується певною мірою сприйняття часу мешканцями Єгипту й Месопотамії. Сюди можна включити книги „Духовна культура Вавілонії: людина, доля, час” І.С.Клочкова, „Духовний світ народів класичного Сходу: історико-психологічний метод в історико-філософському дослідженні” А.Л.Вассоєвича, „Напередодні філософії: духовні пошуки давньої людини” під редакцією подружжя Франкфортів тощо. Можливо, до цієї групи можна віднести книгу „Категорії середньовічної культури” А.Я.Гуревича, яка також значною мірою присвячена проблемам сприйняття часу й може слугувати джерелом методології при проведенні дослідження. Наступною групою будуть лінгвістичні та календарні дані, що дозволяють робити припущення відносно стану культури, спираючись на відповідну інформацію з граматики та календарних систем. В цьому напрямі можна відзначити роботи „Вступ до єгипетської філології” та „Єгипетська мова” М.А.Коростовцева, „Аккадська мова” Л.А.Ліпіна, „Історія календаря та хронологія” С.І.Селешникова, „Календар і хронологія” І.А.Климишина та подібні. Третьою, допоміжною групою є загальноісторичні та загальнокультурологічні дослідження, наприклад „Історія Давнього Сходу” Б.А.Тураєва, „Дзеркало традицій” М.Ф.Альбедиль, „Космос та історія” М.Еліаде тощо. Вадою цього переліку може стати той факт, що значна його частина була створена в середині чи навіть у першій половині ХХ століття, тому не відображає багатьох нових відкриттів, проте з загальними висновками цих робіт погоджуються значною мірою й сучасні сходознавці. Тому, якщо висновки цих дослідників не протирічать новим даним археології та лінгвістики, то з ними можна погоджуватися та спиратися на них як на авторитетні дослідження.
Робота складається з п'яти основних розділів, у яких простежується з різних кутів зору та в різних аспектах проблематика часу в культурних традиціях давніх Єгипту й Месопотамії. Перший та останній розділи присвячені відповідно лінгвістичному та календарному дослідженням. Другий стосується взаємозв'язку категорій часу та простору, третій продовжує його та пояснює конкретність та емоційність сприйняття часу. Четвертий розділ присвячений ще одній важливій категорії, а саме категорії долі в її сприйнятті мешканцями Єгипту й Месопотамії ІІІ тисячоліття до н.е.
РОЗДІЛ 1. Категорія часу в граматиках давньоєгипетської, шумерської та аккадської мов

Для пересічної сучасної людини час є певною абстрактною довжиною, яка характеризується однорідністю та єдиним напрямком руху, і яку можна виміряти рівноцінними одиницями. Це закономірно відображено в граматиках багатьох сучасних мов, зокрема української, де існують чіткі категорії часу дієслів, а саме минулий, теперішній і майбутній часи дієслів. Під граматичним часом розуміють відношення часу даної дії чи стану до моменту мови. Але наявність у граматиці тієї чи іншої мови категорії часу - явище не необхідне. Тож не буде дивним, якщо за невідповідних до наших уявлень про час так само не будуть відповідати нашим і „відповідні” категорії в мовах носіїв цих уявлень.
У даному випадку нас цікавитимуть мови, якими спілкувалися мешканці Єгипту та Месопотамії у ІІІ тисячолітті до н.е., а саме давньоєгипетська, шумерська та аккадська. Взагалі, дослідження цих мов пов'язане з чисельними складнощами. Наприклад, „донині в граматиках мова давніх єгиптян стоїть перед нами в вигляді приголосних кістяків колись повнозвучних речень”[2, с. 473]; не завжди вдається вченим правильно перекласти та інтерпретувати тексти, а для деяких мов цих текстів дуже небагато тощо. Та попри всі складнощі вивчення та трактування давніх семіто-хамітських мов, а також шумерської, певні закономірності простежити все-таки вдалося. При цьому виявилося, що „граматичні категорії часу були чужі дієслівній системі семіто-хамітських народів, принаймні попервах” [2, с. 432], а також, що „категорія граматичного часу шумерській мові повністю чужа” [26, с. 30], і навіть що „семітське дієслово не має часу в європейському значенні. Замість потрійного поділу дії чи стану по відношенню в часі на минуле, теперішнє чи майбутнє, семіт користується подвійним поділом за закінченістю на завершене й незавершене” [25, с. 49 -50]. І цей перелік можна продовжити. Проте всі приклади свідчитимуть про єдине: більшість дослідників уважають, що й у давньоєгипетській, і в аккадській, і в шумерській мовах не була, принаймні на початкових етапах, присутня категорія граматичного часу. Більшість, але не всі. Наприклад, у статті А.І.Єланської „Закон пропорції в коптській і категорія часу в давньоєгипетській мові” стверджується, що принцип часу є одним із головних у єгипетській дієслівній системі протягом усієї історії розвитку мови. Але її теорія має одну ваду - тут категорія часу в давньоєгипетській виводиться з пропорційності часів у коптській. При чому „за період мовного розвитку існувало дві пропорції: одна - давня, побудована за допомоги форм теперішнього (sdm. f) та минулого (sdm. n. f), в давньо- та середньоєгипетській, інша - нова, створена на ґрунті самого минулого часу (sdm. f - sdm. n. f), у ново-, пізньоєгипетській та коптській” [7, с. 147]. Але не дуже коректно проводити прямі аналогії щодо давньоєгипетської та коптської, адже давній та новий етапи розвитку єгипетської мови якісно різні. „Ні в кого не викликає сумнівів, що вже в середньоєгипетській мові з'являється в зачатковому вигляді категорія часу в дієслова. Для вираження різних часів використовуються деякі окремі форми та звороти. В новоєгипетській тенденція тих чи інших форм дієслова передавати час стає (порівняно з середньоєгипетською) більш відчутною. Цей процес врешті-решт закінчується появою категорії часу в коптського дієслова” [11, с. 146]. І хоча цитована праця М.А.Коростовцева була опублікована на 12 років раніше за статтю А.І.Єланської, з цим автором згодні й сучасні єгиптологи, наприклад, А.Л.Вассоєвич, який каже, що „відсутність у граматиці часових категорій - явище достатньо архаїчне, яке неодмінно змінюється на появу таких категорій” [2, с. 472]. При цьому слід зазначити, що з архаїчності давньоєгипетської мови ці вчені не намагаються вивести примітивність її носіїв, а навпаки, стверджують, що мова склалася раніше за історичний період розвитку народу, а останній пристосував до сталих мовних норм усе більш абстрактні уявлення (наприклад, прийменник r-s;, буквальне значення якого „до спини”, використовувався пізніше в значенні „після”, як у часовому, так і в просторовому сенсі). Але навіть якщо світосприйняття єгиптян Давнього царства й було не примітивним (про що свідчать такі знахідки, як Мемфіський богословський трактат тощо), то робити зміни в граматиці вони не поспішали.
Що стосується літературних пам'ятників, які відносяться до Месопотамії ІІІ тисячоліття до н.е., то вважається, що до середини тисячоліття в них переважала шумерська мова, а потім „населення південної частини Месопотамії приблизно до 2350 року говорило в основному шумерською, в той час як у центральній і північній частині Нижньої Месопотамії поруч із шумерською звучала також і східносемітська мова; вона ж переважала і в Верхній Месопотамії” [8, с. 54]. При цьому й у шумерській, і в східносемітській-аккадській мовах можна простежити схожі явища. Наприклад, шумерські дієслова, не маючи категорії часу, розрізняються за видами, а саме пунктуальним (також перфектив або Praeteritum) і курсивним (також імперфектив або Praesens-Futurum). „Пунктуальний вид виражає однократно-закінчену дію (без різниці - в теперішньому, минулому чи майбутньому); в курсивному виді дія (також незалежно від часу) характеризується як тривала чи як така, що триває в момент розповіді. Також, напевне, може виражатися дія, що взагалі ще не починалася” [26, с. 30]. Слід зазначити, що вивчати особливості шумерської мови почали вже люди, що спілкувались аккадською. Саме аккадськими є позначення hamtu („стрімкий, миттєвий”) і maru („жирний, повільний”), що стосуються шумерських дієслів пунктуального та курсивного видів відповідно. А.Л.Вассоєвич робить із цього приводу слушне зауваження, що аккадці могли дати їм такі назви за аналогією до власних уявлень про час, тобто в аккадській граматиці також існували відповідні категорії. Стосовно аккадського дієслова так само існує думка з боку дослідників, що „замість поділу на минулий, теперішній і майбутній часи розрізнялося лиш чи завершена дія на момент повідомлення (розповіді), чи не завершена” [13, с.92]. Аналізуючи месопотамські тексти прогнозуючого, медичного та законодавчого напрямків, Вассоєвич звертає увагу, що в умовному підрядному реченні зазвичай використовується форма hamtu, а в головному присудок належить до maru. Ці особливості побудови речень виводяться з особливого месопотамського ставлення до долі. Віра в долю, вважається, в цьому регіоні була настільки сильною, що не важливо було, коли сталася чи станеться та чи інша подія, але вона має обов'язково вести до гарантованого наслідку. Наприклад, у тексті: „summa(DIS) mоl(ILLU) nap-ti/ta ina(AS) mвti(KUR) innamir(IGI)ir sarru(LUGAL) kis-su-ta ippus(DU)us” („Якщо потік нафти в країні буде знайдено - цар зробиться всемогутнім”) не принципово, чи знайшли в країні потік нафти в минулому, чи знайдуть у майбутньому, чи знаходять у теперішньому часі. Головне - що цей факт обов'язково вестиме до необхідного наслідку - цар має зробитися всемогутнім. „Жодного „часу” в європейському змісті слова в даному пророцтві взагалі не відображено” [2, с. 437]. Отже головною категорією серед психологічних чинників, що зумовили відсутність у аккадській (і, скоріше за все, - шумерській) мові чітких часових характеристик, є категорія долі. До речі, далі пан Вассоєвич робить припущення, що в давньоєгипетській відсутність часових категорій була також пов'язана зі схожими уявленнями про долю. Проте вадою цієї гіпотези може стати той факт, що він наводить для її підтвердження тексти, що віддалені від Давнього царства на тисячу років, зокрема папірус д'Орбіні. Адже „характер кожного народу далеко не постійний і є наслідком історичного розвитку” [11, с. 226]. Уявлення єгиптян про долю („шой”) могло змінюватися протягом етногенезу й таки змінювалося, що буде показано в спеціальному розділі. Не є безсумнівною теорія про те, що уявлення про „шой” були раніше просто приховані в народі, не визнані офіційною ідеологією, як каже цей дослідник. Проте й відкидати цю гіпотезу остаточно не варто, адже неможливо її остаточно спростувати. Тут ми маємо справу з тим випадком, про який М.А.Коростовцев казав, що „наука досі не в змозі відповісти на питання, чому саме виникли специфічні особливості тієї чи іншої мови” [11, с. 233]. Врешті-решт, єдиного підходу до описуваної проблеми серед дослідників нема й досі. А культурний розвиток у Давньому Єгипті проходив, безперечно, в зовсім інших умовах, ніж у Месопотамії, тому проводити прямі аналогії не виявляється достатньо справедливим.
РОЗДІЛ 2. Зв'язок категорій часу та простору в культурних традиціях Давніх Єгипту і Месопотамії

2.1. Використання однакових морфем у просторовому й часовому значенні

„Просторове” розуміння часу знайшло своє вираження в давніх шарах багатьох мов, і більшість часових понять на початку були просторовими
А.Гуревич
В розділі про граматичну категорію часу в мовах досліджуваних культур було наведено як приклад єгипетський прийменник r-s; („після”), що міг уживатись як із обставинами часу, так і з обставинами простору. Це може здатися дивним, і от чому: давньоєгипетська мова була дуже конкретною. Ще А.Гардінер помітив, що найхарактернішою рисою єгипетської на всіх етапах розвитку була реалістичність, орієнтація на зовнішній вигляд предметів і явищ, відсутність абстрагування. М.А.Коростовцев у своєму дослідженні єгипетської на предмет архаїчності також робить висновок, що „багатство лексики слугує для вираження подробиць і конкретності, які невідомі більш розвиненим мовам, а не для передавання абстрактних понять” [11, с. 228]. Отже, на архаїчному етапі розвитку в давньоєгипетській мові було дуже багато слів, які передавали відтінки значень того чи іншого предмета чи явища, що мало місце через несхильність єгиптян виводити абстрактні поняття, які охоплювали б усі відтінки. Із розвитком мови ці слова стануть синонімами, проте на момент Давнього царства архаїчність ще зберігалася. Можливо, це явище було пов'язане з переважною домінантою лівої півкулі головного мозку в розв'язанні інтелектуальних завдань, як це припускає, наприклад, В.В.Іванов [3, с. 8-9]. Дійсно, саме для лівої півкулі властиве сприйняття окремих особливостей предметів, побудова кількісних та схематичних образів.
Отож цікавим видається той факт, що за наявності великої кількості слів на позначення різних відтінків явищ одним і тим самим словом позначали відповідні часові та просторові відношення. Для пояснення такого вживання просторової морфеми в часовому значенні можна звернутися до даних культурології Месопотамії. Спостерігаючи відповідний феномен у месопотамській традиції, І.С.Клочков каже, що „уявлення про тривалість будувалося в вавілонян за допомоги просторової тривалості. Свідомо, чи скоріше підсвідомо час розумівся як певний особливий простір, про що свідчить застосування дієслів, що передають рух у просторі, для позначення спливання часових явищ, а також використання одних і тих самих прийменників і прикметників для локативних і темпоральних указівок” [10, с. 27]. Наприклад, дієслово alвku („йти”) мало значення насамперед просторового пересування, проте могло вживатися також у темпоральному. Так само прийменники adi („до”), ina („у”), istu („від”), прикметник rыqu („далекий”, „давній”) тощо. Клочков робить висновок, що таке просторове сприйняття часу робило його позиції міцнішими. Минуле й майбутнє в такому розумінні схожі на простір, що лежить поза полем зору. Їх не можна безпосередньо побачити, проте вони існують. І це повинно було змусити людей не залишати в минулому нічого поганого (тобто стимулювало їх не грішити, бо всі їхні гріхи залишалися в реальному минулому й мали певні наслідки), а також надавало можливість якось побачити майбутнє (тобто легітимізувало спроби передбачити долю, а до неї в Месопотамії завжди ставилися з особливим інтересом). Але можна спробувати знайти ще глибше пояснення зв'язку часу й простору, що й буде зроблено в наступному підрозділі.
2.2. Збіг часу та простору в уявленнях про центр світу

Лінійний час не переважає в людській свідомості, - вона підкорена циклічному сприйняттю життєвих явищ, бо саме час, що повторюється, лежить в основі міфологічних уявлень.
А.Гуревич
Більшість учених погоджуються з тим, що властиве сучасній людині лінійне сприйняття часу не є характерним для представників примітивних і традиційних суспільств, де мала місце дихотомія сакрального часу й часу емпіричного. Саме ця міфічна конструкція, на думку, наприклад, М.Ф.Альбедиль, „пізніше була доповнена, а потім переросла в циклічну модель: час сприймався як здатний до повернення, неоднорідний” [1, с. 131]. Скоріше за все, й у Месопотамії, й у Єгипті в середині ІІІ тисячоліття до н.е. також була поширена ця модель сприйняття часу, що пов'язувала зі справжнім буттям і надавала цінності лише тим епізодам у буденному житті людини, які співпадали з архетипічними діями, що відбувалися за творення світу. „Предмет або дія набувають значущості, й, відповідно, стають реальними, тому що вони тим чи іншим чином причетні до реальності трансцендентної” [24, с. 13]. Цій думці можна, на перший погляд, протиставити слова І.С.Клочкова про те, що месопотамці сприймали час лінійно, а ідея циклізму, перш за все ідея вічного кола творення - існування - загибелі світу, була чужою для вавілонян. Але цей дослідник має на увазі циклічність на зразок індійської теорії йуг. Дійсно, в Месопотамії, як і в Єгипті, не було такого циклізму, а було, здається, щось змішане у сприйнятті часу. Наприклад, про лінійну концепцію часу можуть свідчити переліки царських династій, що були досить типовими для Месопотамії. До речі, М.Еліаде також стверджує в праці „Архетипи й повторюваність”, що лінійно-історичний підхід, який надає безпосередньої реальності власне буденним подіям, формувався саме в семітичному середовищі Близького Сходу, у зв'язку з пророцтвами зокрема євреїв [23, с. 100-101]. Про циклічне сприйняття часу в єгипетській та месопотамській традиціях може свідчити, наприклад, особливе ставлення до святкування Нового року. „Ідея творення, щоденний схід сонця й початок нового річного циклу зливаються й досягають своєї кульмінації під час святкувань Нового року” [4, с. 37]. Люди в цей час відтворювали дії богів, які спричинили виникнення світу, розігравали космічні битви, декламували епос (у Месопотамії) про виникнення світу тощо. Новий рік слугував офіційним початком правління нового царя, а в Месопотамії, коли відлік часу вже починають робити за сходженням на престол нового царя, навіть рахувати починали не від моменту сходження, а з наступного повного року, тобто після Нового року.
Отже, можемо стверджувати, що для давньоєгипетського та давньомесопотамського світосприйняття властиве, принаймні значною мірою, уявлення про дихотомію архетипічного акту творення й періодичного акту відтворення цього творення. Звернімося знову до М.Ф.Альбедиль: „Саме там відбувається акт творення світу, і з цього місця, центру, як із невидимого джерела, ллється потік життя, зароджуються й набувають сили космічні ритми, а тому центр світу володіє максимальною, найвищою сакральністю, й, таким чином, ціннісно він гранично значущий” [1, с. 131]; і ще: „Саме в тім особливім місці, яке сприймається як центр світу, колись був освячений і перетворений даний простір-час, і тому саме в ньому, як ніде, гарантовано причаститися до сакрального” [1, с. 131-132]. Злиття в центрі світу простору й часу дуже чітко можна простежити на прикладі єгипетської версії початку світу: бог сонця з'явився з вод хаосу і створив горбик суходолу, на якому він міг би стояти. Цей первісний горб, від якого почалося створення світу, співвідносився з сакральним місцем у храмі Геліополіса, проте не лише з ним, а з усіма сакральними місцями, зокрема храмами. Еліаде пропонував такі висновки щодо центрального місця у Всесвіті:
- Священна Гора - місце, де зустрічаються Небо й Земля - знаходиться в центрі світу.
- Кожен храм чи палац - і, ширше, кожне священне місто чи царський палац - є „священною горою”, й таким чином також стає Центром.
- Як Світова Вісь місто чи священний храм розглядаються як місце входу на Небо й під Землю.
Розгляд цих пунктів щодо Месопотамії говорить за те, що її мешканці також характеризували свої храми як місця, що тотожні центру світу. Наприклад, коли цар міста мав отримати розпорядження від бога-володаря щодо подальших дій, він проводив ніч у храмі, чекаючи на контакт. Отже можна говорити, що для мешканців Єгипту й Месопотамії мав дуже високий авторитет образ центру світу, а в цьому архетипі зазвичай співпадають сакральний час і сакральний простір. Оскільки ж для тогочасних людей сакральне мало більше екзистенціальне значення, ніж профанне, можемо казати, що це злиття могло стати психологічною причиною тотожності часових і просторових категорій, що й проявилося в мові як передання темпоральних відношень через локативні терміни.
РОЗДІЛ 3. Конкретність та емоційне наповнення часу в культурних традиціях Давніх Єгипту і Месопотамії

3.1. Конкретність сприйняття часу

Існує версія, що в давній Месопотамії не існувало абстрактної категорії часу не тільки в дієслівній системі мови, а й в усій культурі [10, с. 13-21]. Для Месопотамії ІІІ тисячоліття до н.е. не можна визначити поняття, яке перекладалося б українською як „час” у тому його значенні, яке це слово має в нашій мові. Наприклад, поняття ыmз („дні”), яке часто перекладають, як „час”, здебільшого можна перекласти в первинному значенні. Так само слово adannu („термін”), що також перекладають як „час”, мало, скоріше за все, значення чогось наперед обумовленого, як у темпоральному, так і в локативному сенсі, тобто місця чи моменту після певного проміжку, що були наперед обумовлені. Досліджуючи цей феномен, І.С.Клочков доходить висновку, що „в аккадській мові нема самого поняття „час”, точніше, нема абстрактного терміна „час”, а ще точніше, безумовне значення „час” не доведене щодо термінів, які деколи так перекладають” [10, с. 14]. Це явище характеризує ще один із боків архаїчного ставлення до часу, яке властиве було досліджуваному культурному середовищу, а саме конкретність сприйняття цього явища. Давні месопотамці сприймали час не як абстрактну тривалість, а в нерозривному зв'язку з подіями, їх учасниками, а також місцем дії. На даному етапі мешканці Дворіччя не мали єдиної хронологічної системи на зразок нинішніх. Приблизно з середини ІІІ тисячоліття до н.е. й до кассітского періоду має місце традиція називати кожен рік за найяскравішою політичною чи релігійною подією, якою він відзначився, наприклад, 30-й рік перебування при владі Хаммурапі мав назву mu ugnim NIMki („рік, у який він уразив військо Еламу”). Якщо рік не мав якоїсь визначної події, його могли назвати за визначною подією року, що минув. Для цього в шумерській існували спеціальні позначення: mu(рік, коли...), mu us-sa(рік після того, коли...), а також mu us-sa-bi(рік після року після того, коли...). Тільки в другому тисячолітті до н.е. з'являться методи датування за роками правління того чи іншого правителя, або після певної події (перша спроба керманича Ларси Рім-Сина установити моментом відліку завоювання Іссина не продовжилася після його смерті). Перша загальна ера - селевкідська - почнеться взагалі вже в елліністичний період, а саме з 1 діоса (7 жовтня) 312 року до н.е. за македонським датуванням, а за вавилонським - з 1 нісана (3 квітня) 311 року (в Месопотамії була традиція починати відлік з Нового року, тобто з 1 нісана). Ні про що таке в першій половині ІІІ тисячоліття не можна й казати.
Про відповідну рису давньоєгипетської культури свідчить, посилаючись на дослідження Леві-Брюля та Гатчета, М.А.Коростовцев. За його твердженням, на давньому етапі архаїчність мови дійсно обумовлювала наявність багатьох конкретних термінів, що позначали відтінки значень. Та про це вже згадувалося. Зараз треба продемонструвати подальший розвиток цієї думки. Далі вчений нагадує, що „категорія перебування - перебування в просторі й відстань - має в уявленнях багатьох народів таке ж основне значення, які для нас мають категорії часу та причинності” [11, с. 228]. Саме для позначення відтінків просторових відношень у давньоєгипетській мові є багато слів, і безпосереднє значення для деяких із них ще не встановлене. Наприклад, на перший погляд здавалися синонімічними поняття hr-tp („під головою”) та tp-m;c („біля скроні”), але після поглибленого дослідження Б.Ганн установив, що перший прийменник має спеціальне значення „перебувати біля людини, що лежить”, а другий - „бути біля людини, що рухається”. Якщо брати дієслова руху, то можна виділити спеціальні значення також далеко не для всіх слів, що в подальшому стануть синонімами. Наприклад, sm - „іти”, iw - „приходити”, h;j - „йти вниз” тощо. Якщо згадати, що таке архаїчне вживання слів на позначення різних відтінків понять використовувалося через конкретність мислення, а категорія часу була нерозривно пов'язана чи навіть розчинялася в категорії простору, то стає очевидним, що єгипетська в ІІІ тисячолітті до н.е. не знала не тільки абстрактної категорії часу, а й абстрактної категорії простору. „Виникає цікава ситуація: з одного боку, існує досить розвинена система вимірювання, а з іншого - архаїчне уявлення (якщо не повна відсутність поняття) про об'єкт вимірювання” [10, с. 14]. Але нічого дивного тут нема, якщо згадати все, що було вище сказано, адже такий об'єкт вимірювання, як час, є абстрактною категорією, а такі категорії не були властиві конкретним уявленням давньомесопотамської та особливо давньоєгипетської культури. На пізнішому етапі ці традиції набули більш абстрактних уявлень, і тоді слова, що раніше позначали відтінки значень, стають синонімами. Проте на даному етапі можна спостерігати саме таке явище.
3.2. Емоційність сприйняття часу

Міфологічне (або міфопоетичне) розуміння світу характеризується якісною неоднорідністю як часу, так і простору
А.Гуревич
Можна виокремити ще одну особливість категорії часу в її сприйнятті представниками цивілізацій давніх Єгипту й Месопотамії, а саме його неоднорідність, емоційну забарвленість. Ця риса тривалий час привертає увагу дослідників. Наприклад, ще подружжя Франкфортів стверджувало, що „міфопоетична концепція часу подібно до концепції простору, не кількісна й абстрактна, але якісна і конкретна. Міфопоетична думка не знає часу як однорідної тривалості або як послідовності якісно індиферентних миттєвостей” [4, с. 34].
Люди завжди були небайдужими до таких проявів часу в природі, як зміна сезонів року, рух небесних тіл, періодичні повені тощо. Проте давню людину цікавило, як часто зазначають, не питання „Як?”, а питання „Чому?”. Під цим кутом зору людина бачила будь-який процес, будь-яку зміну як наслідок утручання чиєїсь волі. І якщо через чиюсь хворобу чи загибель міг підпасти під підозру чаклун або шаман, то проявами часу в природі, кліматичними, метеорологічними процесами, сходом і заходом Сонця тощо переважно займалися вищі сили власноруч. Якщо народ уважав своїм покровителем єдиного Бога, то цей Бог зазвичай дарував людям стабільні умови для існування, як, наприклад, Ягве, коли заключає заповіт із Ноєм, обіцяє, що „надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться” [Бут. 8, 22]; проте цей же Бог міг за власним бажанням зашкодити звичайному спливанню часу чи викликати певні надзвичайні метеорологічні умови, як той самий Адонай, коли пролив „на Содом і Гоморру дощем сірку й вогонь від Господа з неба і знищив міста ці, і всю околицю цю...” [Бут. 19, 24-25]. Якщо над людьми стояло кілька богів, як, наприклад, у Месопотамії, то ці функції могла виконувати й рада богів, на зразок ради Ануннаків. „Для мешканця Месопотамії, відповідно, космічний порядок не здавався чимось даним, скоріше він ставав чимось, що досягнуто - досягнуто завдяки безперервній інтеграції багатьох індивідуальних космічних воль, кожна з яких така могутня, така страшна” [4, с. 161]. Ще один варіант установлення часу й буття взагалі - двобій космічної сили проти хаотичної. Наприклад, боротьба бога Ре зі змієм Апопом у єгипетській традиції (шумерський колективно-демократичний пантеон каже в подібному випадку про битву війська Тіамат із військом Енліля). Ця боротьба призводить до творення світу, і з нею зливаються добовий та річний цикли, коли боротьба призводить до сходу сонця й початку Нового року відповідно. Проте емоційне сприйняття світу призводило до того, що людина була безпосередньо втягнена в розвиток цих космічних подій, мала виконувати заповіт, укладений із Богом, відтворювати дії богів у щорічних ритуалах тощо. Якщо дії людини відповідали архетипічним, то вони мали цінність і мали шанси на успіх. „Це навмисне узгодження космічних і соціальних подій ясно говорить про те, що для давньої людини час був не нейтральною й абстрактною системою відліку, а скоріше послідовністю стадій, кожна з яких мала особливу цінність і важливість. Подібно до того, як це було з простором, існують особливі „області” часу, що не досяжні для безпосереднього переживання й суттєво стимулюють спекулятивну думку. Це - далеке минуле й майбутнє” [4, с. 38-39].
Остання думка вимагає спеціального освітлення. Про сумісність категорій часу та простору вже йшлося, і треба лише пояснити, чому і як сприйняття далекого минулого й майбутнього відрізнялося від сприйняття подій, що відділяла від моменту розмови невелика відстань. І.С.Клочков пропонує розглядати три різновиди месопотамського ставлення до часу, а саме виокремлення історичного, „периферійного” та міфічного часу. „Історичний час - це минуле, про яке народ зберігав відносно достовірні дані, куди вели тверді генеалогічні та династичні лінії, час, який сприймали більш-менш так само, як свій... „Периферійний” час - це минуле на краї суспільної пам'яті, спогади про нього смутні; послідовність і зв'язок подій люди вже погано собі уявляли. Це час незвичайного... І, нарешті, міфічний час - час, що лежав за межами народної пам'яті, час богів; тут часто взагалі не можна сказати, що одна міфічна подія відбулася раніше за іншу” [10, с. 25]. Отже міфічний час був цілковито сакральним, нормативним і до нього занурювалися люди під час святкових ритуалів. Власне, це не є час як процес, тут нема послідовності подій, але є їхня абсолютна цінність. Історичним уважався зазвичай час на кілька династій у минуле, а „периферійним” - час, коли вже почалося царювання на Землі, але до того моменту, коли починалася реальна пам'ять про події. „Периферійний” час - це момент дії культурних та епічних героїв, але він відрізняється від міфічного, бо не є настільки сакральним, а події в ньому відбуваються вже в послідовності, що схожа на історичну. Тут розглядається минуле, бо в традиціях мешканців Месопотамії, як і Єгипту, сакральний статус мало саме абсолютне минуле, час, коли влада належала богам, закони були найсправедливішими, а життя найкращим і найдовшим. Щодо останнього, то можна продовжити наводити приклади з Ме и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.