На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Життєдяльность вдомого українського теоретика конституцоналзму С.С. Днстрянського, аналз сторї та основ загальнотеоретичних поглядв видатного вченого. Особливост розумння вченим поняття конституцї, державної влади та самоуправи, демократї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 28.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


25
Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Вступ
Темою свого наукового дослідження я обрав «Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського».
Актуальність моєї роботи випливає із завдань сучасної історико-юридичної науки, пов'язаних із необхідністю глибокого вивчення і всебічного узагальнення історичного минулого України. Проголошення державної незалежності України сприяло введенню до наукового обігу багатьох фактів, імен, явищ, які з тих чи інших причин тривалий час зовсім випадали з поля зору вчених або діставали неповну чи необ'єктивну оцінку. У тому числі донедавна поза увагою залишалася велика та багатогранна наукова спадщина видатного українського теоретика права та держави, конституціоналіста, політичного та громадського діяча академіка Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935), його багаторічна й плідна праця на ниві вітчизняної науки і освіти. Грунтово проаналізувавши ідеї відомих європейських теоретиків права та українських мислителів, С. Дністрянський одним із перших у юриспруденції запропонував соціологічно-правовий підхід до розуміння понять «Конституція», «держава», «демократія».
Мотивом до обрання теми даного дослідження стало те, що під час вивчення історії становлення і розвитку української конституції я знайшов посилання на те, що одним із авторів Конституції Української Народної Республіки 1918 р. є С.С. Дністрянський. Мене зацікавила ця особистість, яка поряд з іншими відомими українськими діячами (М.С. Грушевським, В.К. Винниченко та ін.), формувала конституційні засади майбутньої самостійної української державності.
Відомості про творчий шлях С.С. Дністрянського містяться у працях таких видатних вітчизняних вчених як В.М. Кампо, А.Ф. Коваль, О.М. Мироненко, Н.В. Стецюк, Ю.С. Шемшученко та інші. Але у цих працях його ім'я та творча діяльність щодо проблем світового та вітчизняного конституціоналізму згадується фрагментарно відповідно до конкретних проблем, що досліджувались у працях названих вчених, а як самостійна наукова проблема конституційні погляди С.С. Дністрянського не розглядалася, що і вплинуло на обрання теми моєї науково-дослідницької роботи.
Мета і завдання дослідження. Метою науково-дослідної роботи є поглиблення історико-правових знань про конституційні погляди С. Дністрянського та визначення його внеску у розвиток національної української історико-правової науки.
Досягнення поставленої мети науково-дослідної роботи вимагало вирішення наступних основних завдань:
– дослідити життєдіяльность відомого українського теоретика конституціоналізму С.С. Дністрянського;
– проаналізувати історію та основи загальнотеоретичних поглядів видатного вченого С.С. Дністрянського;
– дослідити особливості розуміння вченим поняття конституції;
– охарактеризувати поняття державної влади та самоуправи (самоврядування);
– розкрити сутність демократії та її майбутнього за С. Дністрянським.
Об'єктом дослідження є наукова діяльність С.С. Дністрянського.
Предметом дослідження є питання теорії конституції, поняття держави та демократії у працях С.С. Дністрянського.
Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання. Насамперед це діалектичний метод із структурно-системним підходом до вивчення матеріалу, порівняльно-правовий, історичний та інші методи.

1. Дністрянський С.С. - правознавець, відомий український теоретик конституціоналізму

Станіслав Северинович Дністрянський - видатний український вчений-правознавець європейського рівня, доктор права з 1894 р., дійсний член ВУАН з 1927 р., один із перших політологів, редактор, публіцист, політичний діяч.
Народився він 13 листопада 1870 р. у Тернополі у сім'ї директора учительської семінарії. У 1888 р. закінчив з відзнакою Тернопільську гімназію, яка славилася високим рівнем знань. Того ж року вступив на юридичний факультет Віденського університету, який успішно закінчив у 1893 р. Через рік отримав науковий ступінь доктора права і політичних наук. Протягом 1895-1896 рр. на стипендію австрійського Міністерства релігії та освіти поглиблював знання в Берлінському та Лейпцігському університетах. Володів слов'янськими мовами, а також німецькою, французькою, латинською і старогрецькою.
З 1898 р. працював у Львівському університеті доцентом цивільного права, згодом - завідувач кафедри цивільного права. З 1901 р. був у цьому ж університеті надзвичайним професором та 1907-1918 рр. - звичайним професором. З 1899 - дійсний член НТШ, голова юридично-статистичної комісії НТШ, редактор журналу «Часопис правнича» (згодом - «Часопис правнича і економічна» (1900-1909, 1912) та «Правничого Вісника» (1910, 1911, 1913), започаткував серію «Правнича бібліотека» (вийшло чотири томи). Водночас головував у Товаристві українських правників [10, 5].
У 1907-1918 рр. обраний послом австрійського парламенту, очолював тут «Український клуб» - об'єднання українських депутатів. Засновник (1909 р.) професійної спілки юристів Галичини та Буковини «Товариство українсько-руських правників». Станіслав Дністрянський одним з перших підтримав проведення реформи австрійського приватного права. Як депутат парламенту, він 1917 р. очолив підкомісію для перероблення положень Книги загальних цивільних законів, виступивши з новаторськими пропозиціями щодо вдосконалення норм тогочасного законодавства з урахуванням інтересів держави, народу й суспільства. Після проголошення в грудні 1918 р. Західно-Української Народної Республіки Станіслав Дністрянський брав активну участь у державотворчих процесах, зокрема 1920 р. розробив проект Конституції ЗУНР [10,7].
У 1919-1934 рр. Дністрянський С.С. перебував в еміграції: спочатку у Відні, пізніше - у Празі. У Відні видав «Цивільне право» (1919 р.) - австрійський цивільний кодекс українською мовою, доповнений законами та розпорядженнями ЗУНР. Після окупації Польщею західноукраїнських земель і ліквідації українських кафедр у Львівському університеті, виступав разом з О. Колессою, І. Горбачевським та іншими українськими вченими ініціатором заснування українського університету поза межами України [1, 5].
Станіслав Северинович, один із засновників Українського Вільного університету, був у ньому першим деканом факультету права і політичних наук (1921 р.), ректором (1921-1922 рр.) і проректором (1923 р., 1933-1935 рр.). Водночас працював у Німецькому університеті в Празі (1929-1933 рр.) та празькій Вільній школі політичних наук (1928-1930 рр.), співпрацював з Українською господарчою академією у Подебрадах та Українським науковим інститутом у Берліні. 1927 р. був заочно обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук по кафедрі цивільного права і політики. У 1933 р. переселився до Ужгорода, де й помер 5 травня 1935 р. від серцевого нападу після однієї з публічних лекцій. У Тернополі на будинку, де народився вчений, встановлено меморіальну дошку з барельєфом (1989 р., скульптор - Іван Мулярчук, архітектор - Сергій Дирявко) [10].
Дністрянський С.С. ввійшов до історії українського правознавства, як відомий український теоретик конституціоналізму. Він створив власну концепцію держави і права, викладену у кількатомному незавершеному курсі «Загальна наука права і політики» (1923 р.) та у працях: «Чоловік і його потреби в правній системі. Розвідка з австрійського права» (1900 р.), «Звичаєве право та соціальні зв'язки» (1902 р.), «Про природу звичаєвого права», (1904 р.), «Природні засади права» (1911 р.), «Генеза та основи права» (1923 р.), «Погляди на теорії права та держави» (1925 р.), «Нова держава. Інавгураційний виклад ректора УВУ», «Соціальні форми права» (обидві 1927 р.) та ін. Вчений підкреслював соціальний характер норм і природних засад права, доводив первинність права порівняно з політикою, стверджував, що політика утворюється на основі наявних норм суспільного життя.
Великим є доробок С.С. Дністрянського в галузі конституційного права, проблеми якого висвітлено у працях «Реформа виборчого права в Австрії» (1906 р.), «Самовизначення народів», «Статут для Галичини», «Україна і мирова конференція», «Державно-правне становище Східної Галичини в минулій добі» (всі 1919 р.), «Зв'язок і сполука народів» (1920 р.), «Будівництво держави і бюрократія» (1921 р.). Основою конституційних поглядів Дністрянського було відстоювання свободи людини, права українського народу на самовизначення у межах етнічної території, демократичного республіканського устрою, пріоритету суверенітету нації над суверенітетом держави. Це найяскравіше відбилося у Конституційних проектах С.С. Дністрянського.
Широке визнання принесли Дністрянському його цивілістичні праці: «Полагода шкоди з огляду економічного і соціального» (1897 р.), «Австрійське право облігаційне» (1901-1909 рр.), «Австрійське право приватне» (1906 р.), «Причинки до реформи приватного права в Австрії» (1912 р.), «Цивільне право» (1919 р.), «Річеве право» (1923 р.). В них, зокрема, відстоювалася ідея реформи австрійського права, приведення його у відповідність до нових суспільних відносин, узгодження інтересів держави, народу, суспільства, окремих соціальних груп. Дністрянський також обґрунтував концепцію зобов'язального (облігаційного) права як окремої підгалузі австрійського цивільного права. Проблемам авторського права, питанням матеріальної і «духовної» власності присвячена у праці «Берненська унія і наше відношення до неї» (1900 р.). До цивілістичного циклу належать монографії «Причинки до історії і теорії міждержавного приватного права» і «Провідні думки в історії і теорії міждержавного приватного права» (обидві 1923 р.).
Окреме місце займають праці Дністрянського із сімейного права: «Заручини в австрійськім праві» (1899 р.), «Право родинне після викладів професора Дністрянського» (1901 р.), «Нові причинки до теорії заручин в новітнім праві» (1905 р.), «Правове відношення родичів до дітей» (1906), «Причинки до науки про до-смертщину подруга» (1911 р.). Вчений наголошував на розмежуванні міжродинних і суто майнових відносин. Розглядаючи питання трудового права, Дністрянський вказував, що трудовий договір не зводиться до простої купівлі-продажу робочої сили, що відповідальність власника підприємства перед своїми працівниками суттєво відрізняється від звичайної цивільної відповідальності. Він також був одним з ініціаторів створення і унормування української правничої термінології. Він також є визнаним основоположником національно-державницького напряму в українській політології, автором політичної концепції української держави, в якій, зокрема, розмежовувалася національна ідея і націоналізм.
Загалом науковий доробок Станіслава Дністрянського складає понад 170 праць з проблем державного, цивільного, сімейного, а також авторського права, окремих питань теорії та історії держави і права. Сьогодні наукова спадщина вченого вже стала невід'ємною складовою історії української політичної та правової думки [7].
2. Теорія конституції С.С. Дністрянського
2.1 Історія та основи конституції

Досліджуючи категорію «конституція», С.С. Дністрянський звертається до аналізу світових здобутків у розвитку конституціоналізму. Він виходить з того, що категорія «конституція» наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, чому сприяли теоретико-правові погляди видатних мислителів XVI-XVIII ст. (Гуго Гроцій, Шарль Луї Монтеск'є, Вільгельм Лейбніц, Христіан Вольф, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, та ін.). Власне, сам термін «конституція» в XVIII ст. відродив відомий французький мислитель та письменник Монтеск'є Шарль Луї де Секондат, який вжив цей термін у назві однієї з глав всесвітньо відомого твору «Про дух законів» (1748 р.). У цій главі - «Про конституцію Англії» (фр. de la constitution d'Angleterre) - Монтеск'є Ш.Л. виклав власне бачення ідеальної моделі поділу влади у державі [9]. Він ділить державну владу на три гілки: першу - законодавчу, другу - виконавчу та третю - судову. Всі три влади мусять бути відділені одна від одної, причому одна влада повинна бути обмежена другою, так щоб жодна з них не мала можливості надолужувати свої сили. Теорія Монтеск'є належить до головних основ будучих Конституцій [1].
12 червня 1776 р. вийшла перша кодифікація згаданих державних принципів у Вірджинії, де народний збір проголосив урочисто «права людини». Там зазначено одразу у вступі, що всі люди вільні і незалежні, що кожна людина вже від народження має природні права, а саме: право користуватися життям і повною свободою, право на засоби для життя, тобто на посідання та власність, прагнути до щастя та повної безпеки. Для забезпечення і охорони громадян встановлюється правління. При цьому слід утворити таку форму, яка всім громадянам дасть запоруку повної безпеки і охоронятиме їх від злої управи. Тому більшість громадян має право змінити або й цілком усунути правління, якщо воно не виповнить свого завдання. Державна влада має ділитись на законодавчу та виконавчу владу. Вона повинна прагнути до справедливості та ніколи не забувати про основні природні права. До таких прав належать особова, свобода преси і свобода віросповідання. Такий є короткий зміст першої Конституційної грамоти. Всі конституційні грамоти американських держав мають подібний зміст. Вони починаються, звичайно, проголошенням основних прав людини і суверенності народу. Між основними правами людини бачимо, крім свободи особистості, власності і освіти, право на свободну пресу, на свободу переселення та вільний заробіток і свободу звання, свобідне право зборів і товариств, не згадуючи тих політичних прав, які відомі були вже в Англії, почавши від Magna Carta libertatum. За тим відбувається поділ влади на три категорії та обмеження, як законодавчої так і виконуючої влади через основні принципи Конституції. Громадяни мають запоруку, що ані законодавча, ані виконуюча влада не змінить загальних постанов Конституційної грамоти.
Завершення усіх тих прав почалось в Конституції сполучених держав Північної Америки. Конституційна грамота сполучених держав з 17 вересня 1787 р. затвердила всі основні суб'єктивні права людини, перевела повну суверенність цілого народу на демократичні та республіканські основи, приймаючи систему поділу влади та забезпечуючи найширшим верствам населення безпосередній вплив на державну владу не лише шляхом загального виборчого права, але й шляхом народних зборів [9].
Французька конституція з 3 вересня 1791 р. перейняла принципи революції, проголошенні вже 26 серпня 1789 р. Найважливіші з тих принципів є такі:
1. Люди приходять на світ вільні та лишаються вільними і мають рівні права. Суспільні різниці можуть лише залишити з метою загального добра.
2. Метою кожної політичної сполуки є збереження природних та невід'ємних людських прав. Ці права є: свобода, власність, забезпеченість та опір проти всякого утиску.
3. Основа самоврядування закладена в народі. Ні корпорації, ні особи не сміють використовувати більше влади, ніж призначено народом.
4. Свобода - це право все те робити, що іншому не шкодить. Тому не можна визначати природним правом людини ніяких інших меж, крім тих, що всім іншим членам суспільства запоручують ужиток тих самих прав. Ці границі може визначити тільки закон.
5. Закон може заборонити тільки такі діяння, які можуть бути шкідливі для суспільства. Чого закон виразно не заказує, того не можна заборонити, та ніколи не можна приневолювати робити, чого закон не приписує.
6. Закон є виразом загальної волі та всі громадяни мають право брати участь у творінні загальної волі особисто або через заступників. Закон повинен бути для всіх рівний як для тих, кого він кого охороняє, так і для тих, кого карає. Всі громадяни є рівні перед правом, всі мають рівне право, відповідно до своїх здібностей, приймати публічні уряди та становище. При цьому вирішують тільки їхні чесноти та таланти.
7. Нікого не можна ні ображати, ні в'язнити, тільки у випадках зазначених законом та не інакше, ніж у формі приписаній законом.
8. Закон може визначати тільки такі покарання, що є очевидно та необхідно потрібні. Нікого не можна інакше покарати, ніж на основі такого закону, який ухвалений та оприлюднений перед виконанням вчинку, з тим, що цей закон слід виконати в приписаній формі.
9. Нікого не можна торкати через його особливі релігійні погляди, оскільки виявлення цих поглядів не суперечить законам публічного ладу.
10. Вільний обмін думок і поглядів належить до найважливіших прав людини, кожен громадянин може вільно говорити, писати, друкувати, але має обов'язок у випадках, означених законом, відповідати за використання тієї свободи.
11. Для забезпечення людських та громадських прав мусить бути публічна влада, тому вона слугуватиме меті загального добра, а не меті тих осіб, яким її довірено.
12. Для утримання публічної влади та для покриття податків на адміністрацію держави заводяться загальні податки; при чому треба поодинокі податки розділити рівно на всіх громадян, відповідно до їх платоспроможності.
13. Така суспільність, що не забезпечує цих прав або не проводить поділу власності, не має Конституції.
14. Власність є непорушним і святим правом, тому нікому не можна її забирати, крім тих випадків, коли цього потребує загальна публічна потреба признана законно. Але навіть у цьому випадку лише за умови попередньої справедливої винагороди [1].
На цих загальних принципах, зазначає С.С. Дністрянський, побудовані всі Конституції Європи. Теорія Конституції мусить тому опиратися на згаданих постановах французької Конституції.
2.2 Поняття Конституції за С.С. Дністрянським

Конституція - основний закон держави, акт вищої юридичної сили, який закріплює основи правового статусу особи, а також організацію публічної влади в державі [4]. Це - сучасне розуміння конституції. Але у такому розумінні вона з'явилася лише після буржуазних революцій лише 18 сторіччі. А до цього вона пройшла дуже значний шлях еволюційного розвитку, на звертає увагу С.С. Дністрянський.
Термін «конституція» відомий з часів Стародавнього Риму. Так тоді називали один із видів правових актів імператорів. Такі акти не мали нічого схожого на сучасні конституції, хоч і повною мірою стосувалися власності органів управління тощо, тобто питань, які нині регулюються конституціями. Першою державною конституцією сучасності вважається конституція США 1687 р. яка поклала початок офіційному визнанню доктрини конституціоналізму і реальному здійсненню цієї доктрини [9]. На сьогодні у світі діє понад 200 конституцій, а також існує понад 300 конституцій суб'єктів федерацій і автономних утворень. Конституції стали найважливішим здобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн нормативно закріпили перемоги в революціях, війнах за незалежність тощо [6].
Термін «Конституція України» є похідним він іншої історично сформованої юридичної категорії «конституція», яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях в багатьох сферах суспільного життя. Сучасного значення термін «конституція» почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великобританії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці. Його етимологічне походження викликало чимало наукових дискусій у всі часи. Справедливою видається думка С.С. Дністрянського про те, що кожна держава мусить мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але система державного ладу «була інша в грецькій «поліс» та римській civitas старовинних віків, інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків, і знову інша в конституціоналізмі найновіших віків» [2].
Конституційні проекти С.С. Дністрянського справедливо вважаються пам'ятками української політико-правової думки початку ХХ ст. Вони були складені С.С. Дністрянським з метою уконституціонування західноукраїнських земель, які входили до Австро-Угорської імперії. Перший з проектів написано у жовтні 1918 р. після обрання Української Національної Ради як політичного представництва українського народу в Австро-Угорщині. Рада проголосила Галичину, Північну Буковину й Закарпаття складовими цілісної української держави і постановила розробити її конституцію. С.С. Дністрянським було підготовлено проект «Устрій Галицької Держави». Перший проект тимчасових основних законів, виготовлений у віденському парламенті професором С. Дністрянським «для покликання у життя Галицької Держави» (1918 р.). Цей акт мав визначити загальні засади новопосталої держави, її устрою. Вказувалося, що «Галицька Держава обіймає усі злучені землі, поселені споконвіку українським народом у межах дотеперішньої Австро-Угорської монархії». В основу державності закладалося право українського народу на самовизначення. Польському, єврейському та німецькому населенню гарантувалася «народна самоуправа». Державними мовами пропонувалося визнати українську, польську та німецьку, а українську водночас визнати «внутрішньою урядовою мовою». В проекті передбачалося широке коло конституційних прав і свобод, першим з яких було названо «право плекати свою народність і мову». Декларувалися свобода віри, науки, думки, преси, свобода зібрань і організації товариств, безпечних для держави, свобода зміни місця проживання, право внесення прохань або скарг, а також поштова і телеграфна таємниця. На чолі держави мала стояти Народна Рада, тобто обрана у жовтні 1918 р. Українська Національна Рада під трохи зміненою назвою. Передбачалося, що вона розширить свій склад за рахунок представників Угорської (Закарпатської) України та делегатів від національної меншин Галиць и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.