На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Розвиток та функцонування єврейських навчальних закладв на територї України. Процес навчання в хедерах та єшивах. Плпул хлуккм та їх критика. Особливост єврейського книговидавництва. Вплив кагалу на розвиток освти. Поширення маскльського руху.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 28.11.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра історії
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі

Київ - 2009
Зміст

Вступ
Розділ 1. Організація освіти
1.1 Початкова освіта. Хедери
1.2 Ієшиви
Розділ 2. Система підготовки викладачів
2.1 Методи і програми навчання
2.2 Пілпулл і хілукким та їх критика
Розділ 3. Книгодрукування як основа освітнього процесу
3.1 Загальний стан книжної справи
3.2 Мови книгодрукування та коло читачів
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ

Актуальність теми: Розвиток суспільства, його провідних ідей та ментальності напряму поєднаний з освітньою діяльністю. Дослідження культурно освітніх процесів допомагають скласти уявлення про взаємодію різних народів, відмінних за своїм типом ментальності, полегшать формування загальної історичної концепції розвитку націй. Для глибшого розуміння місця, що займало єврейство серед населення України у XVII-XVIII ст., потрібно проаналізувати розвиток його освіти і культурницької діяльності єврейських громад (кагалів) як основного осередку українського єврейства.
У зв'язку зі зміною системи навчання у вузах України важливими є розробки в галузі освіти та культури. Детальний розгляд методик викладання збагатить сучасну педагогічну науку. Наукове забезпечення освітніх перетворень неможливе без знання розвитку теорії і практики вітчизняної освіти і школи в минулому, без нового осмислення та переосмислення здобутого досвіду. Це значною мірою стосується освіти національних меншин України в цілому, в тому числі і єврейської.
Об'єктом вивчення є культурно-освітня діяльність кагалів в Україні в XVII-XVIII ст.
Предметом дослідження є розвиток та функціонування єврейських навчальних закладів, методи викладання та стан книгодрукування.
Хронологічні рамки: Розглядається завершальний етап єврейського середньовіччя XVII-XVIII століття. Вважається, що єврейське середньовіччя скінчилось у 1789 р., з отриманням євреями громадянських прав у Франції. Проте, враховуючи, що досліджується єврейство на Україні такий розподіл дат умовний, адже фактично французька революція ніяк не вплинула на становище східної єврейської діаспори. Важливою подією для євреїв України стали три розподіли Речі Посполитої, що змінили економічну і політичну ситуацію, але не загального устрою єврейської національної освіти та культури. Українське єврейство переживало основі етапи історичного розвитку в унісон із народами Російської імперії. Тому доцільніше взяти хронологічно умовну дату, тобто закінчення XVIII ст. Дослідження закінчується часом правління імператора Павла та утворенням цензурного комітету, коли почався процес знищення адміністративного самоуправління, посилився урядовий тиск на кагальні установи, інтенсивно поширився рух маскілів (єврейських просвітників).
Географічні рамки: Охоплюється території Правобережної Наддніпрянщини та західної України, що входили до Польщі і після трьох поділів Речі Посполитої приєднались до Австрійської і Російської імперій.
Мета роботи полягає у висвітленні педагогічно-освітньої діяльності єврейських громад.
Завдання роботи:
- розгляд специфіки організації єврейської національної освіти;
- надання загальної характеристики шкільним установам;
- вивчення кола задіяних в них осіб;
- висвітлення процесу навчання;
- розгляд значення в культурно-освітній діяльності друкарства.
- виявлення фінансово-економічного вплив кагалу на розвиток освіти і друкарства.
Аналіз використаних джерел та літератури:
Основним джерелом по вивченню системи освіти є хроніка Ганновера «Пучина бездонна», де автор перед тим як викласти події 1648 р. розглядає польсько-українське єврейство на передодні них. Він докладно описує процес навчання в хедерах та ієшивах. Його данні можна вважати перебільшенням, але слід враховувати, що кількість польських начальних закладів він у порівнянні з кількістю німецьких і італійських єврейських шкіл.
Важливе значення має листування. Листи євреїв з Речі Посполитої до інших країн засвідчують діяльність кагалів, навчальних закладів при них, про життя знатних людей та рабинів. Особливим видом листування є респонси - відповідь рабина на запит з іншої громад, в якій не змогли самостійно дійти згоди у спірних питаннях. Респонси дають додаткову інформацію, підчас незамінну, містять в переважній більшості галахічні трактування, а у деяких зустрічається доповнення, що стосуються інших тем. По них можна визначити рівень розвитку релігійно-філософського вчення. Особисте листування містить велику кількість даних про побутові навчальні заклади. Разом з книгами кагалів, в яких містяться адміністративні постанови та закони, це дає можливість дослідити характер тогочасної єврейської освіти. Джерельна база, хоча й широка, але не всебічна, тому висвітлити дане питання в повній мірі важко. Одним з головних завдань є віднаходження нових джерел, та введення їх в науковий обіг.
Розглядаючи літературу що стосується цього часу треба звернути увагу на те, що більшість авторів досліджують не саму культурну діяльність окремо, а її синтез із релігією. Такий підхід є досить доцільним, бо грань між освітою і релігією була набагато більш хиткою, а ніж на сьогоднішній день. Загальні тенденції у розвитку досліджень українського єврейства намітились ще в середині ХІХ ст. До них відноситися посилене вивчення хасидського руху, економічних зв'язків єврейського населення із іншими соціальними та етнічними групами, соціально-економічна діяльність кагалів. Спочатку збирались часткові відомості, як доповнення до загальних етнографічних досліджень південних окраїн Російської імперії.
Значний вклад у виокремлення у вивчення іудаїки зробив Дубнов С., його «Коротка історія євреїв» є одним з найбільших повних та систематичних видань з єврейської історії у Російській імперії. Другою не менш значною подією стало видання Єврейської енциклопедії під редакцією Кацнельсона Л. в 16 томах. В радянські часи була спроба надрукувати хроніки періоду Хмельниччини із коментарями. Проте підготовлена Боровим С. у 30-х рр. книга не була надрукована. Її перевидали у Москві лише 1997 р. спільно із Ієрусалимськими видавництвами. Серед останніх досліджень слід виділити видання Відкритого університету Ізраїль «Глави з історії і культури євреїв Східної Європи». Воно складається з 6 частин у 3 томах, де окремо розглядається книжна справа XVI-XVIII ст. Також проблематика друкарства висвітлюється у монографії Ельяшевича Д. «Єврейська книжна культура», але лише починаючи з введення в Російській імперії окремого відділу цензури для іудейської літератури при імператорі Павлові Петровичеві. Окрім того книговидавництва частково торкається Іван Огієнко, який, при загальному огляді друкарства на Україні, в окремому розділі своєї праці «Історія українського друкарства» характеризує розвиток єврейського друкарства.
Зазначені джерела і роботи дослідників ХІХ - ХХ ст. досить повно висвітлюють культурницьку діяльність єврейських кагалів на території України в XVII-XVIII ст. Найбільше уваги приділяється розвитку освіти і книгодрукарства у євреїв як у «народу книги». Але в розкритті цієї теми залишається чимало білих плям, заповнити які можна сьогодні завдяки використанню раніш невідомих архівних документів і матеріалів.
Розділ 1. Організація освіти
1.1 Початкова освіта. Хедери

Перебування в гетто призвело до того, що на євреїв майже не вплинув європейський Ренесанс і Просвітництво. Єврейська освіта залишалась тільки релігійною, і базувалась на основі священних текстів, проте базова освіта була зально-доступною. Згідно Галахи (побутових законів і приписів), кожен батько зобов'язаний був турбуватись про освіту своїх синів.
Термін «хедер», що переводиться як кімната був впроваджений у німецьких землях близько ХІІІ століття. Він позначає місце в синагозі, або, як це було зазвичай, в домі вчителя де навчалась єврейська дитина. У якості постійного інституту початкової освіти хедер використовувався в ашкеназькому суспільстві Східної Європи. Він і досі виконує свою початкову роль у традиційних громадах Ізраїлю. Єврейське культурне життя та особливо освітня діяльність сконцентрувались в Речі Посполитій, в тому числі і на українських землях. Ганновер писав: «Це настільки добре відомо, що не потребує доказів: ніде у всьому розсіянні Ізраїлю не вивчали так багато Тору, як у Польщі» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С. 131. .
Хедери були першою ланкою в навчальному процесі. Вони підтримувались і керувались кагалами, бо там не тільки навчались, а й відбувався процес соціалізації. Меламед, шкільний вчитель, вів список своїх вихованців. Зміни, що відбувались у складі учнів окремим звітом щорічно подав до кагалу. Хедери працювали на приватній основі. Батьки заможних учнів оплачували освіту самостійно. Фінансування бідняків покладалось на кагал. В більшості громад для таких цілей існували окремі навчальні заклади, що називались талмуд-тора і фінансувались за рахунок цдаки (тобто пожертвувань) і бюджету кагалу. Головною діяльністю керівництва общини було контролювання якості освіти, рівня кваліфікованості вчителів, перевірка знань учнів. Цим займався безпосередньо сам кагал або призначений від його імені габбай (наглядач у певній галузі діяльності громади) Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.2. - Телль-Авив, 1995. - С. 109..
В хедери набирались хлопчики в ранньому дитинстві. Перш за все вони отримували навички читання. З трьох років починали запам'ятовувати букви та їх назви. Вивчення граматики було недосконале й закінчувалось на вмінні читати. Посібниками були Сідури, збірники молитов. Сприйняття матеріалу ускладнювало те, що іврит перестав бути розмовною мовою євреїв ще у пізній античності, але ним продовжували читатись молитви. Мова не вчилась систематично, і учні, а інколи і дорослі не розуміли змісту прочитаних ними молитов. Тому одразу з'явились пропозиції щодо введення в програму навчання толкування молитов. Пропонували також і вчити самих маленьких спочатку на ідиші, а потім поступово переводити на іврит. Проте не має згадок про реалізацію таких планів, чи використання перекладів Сидурів на ашкеназьку мову в хедерах.
До вивчення Тори згідно методичних приписів приступали лише після освоєння азбуки і тільки з третьої книги, тобто книги Левіт, щоб хлопчики могли якнайскоріше починати брати участь у богослужіннях. Вивчення Тори базувалось на перекладі слів тексту на ідиш по мірі їх появи в оригіналі на «лашон колеш». Це був педантичний і послідовний, але далеко не досконалий переклад. Спочатку слово зачитувалось в голос на мові оригіналу, а потім давався переклад на ашкеназьку. Вважається, що текст, який лежав перед дітьми не був оздоблений перекладом. Кожне слово перекладалось окремо, і учням не пояснювали структуру мови, її обороти. Порядок слів у реченні при перекладі не змінювався, прискіпливо слідкували, щоб кожне слово йшло в такій послідовності, як в оригіналі. Такий підхід спотворював смислову загрузку тексту, ігнорував синтаксис мови перекладу. Вираз, що мав декілька значень, перекладався завжди однаково. Наприклад, слово «нашах» подавалось, як «укусив», навіть якщо воно за контекстом позначало «пограбував». Разом з Торою розглядались коментарі Раші. Гомілетичне тлумачення тексту витісняло будь-які прояви екзегетики чи реалістичного підходу.
В вісім-дев'ять років учні починали освоювати Вавилонський Талмуд (Гемару). Найбільш здібні під керівництвом вчителя продовжували його вивчення й надалі, а згодом могли вступити до ієшив. Для більшості ж навчання закінчувалося на рівні хедерів. Ієшиви в деяких випадках заміняв бет-гамідраш. Що стосується закінчення курсу, то всі хлопчики зобов'язані були вчитися до віку барміцви, тобто 13 років, а іноді до 14-15 років. Вважалось бажаним, щоб кожна дитина навчалась в хедері близько дев'яти-одинадцяти років.
Навчання у хедерах, на відміну від ієшив, проводилось на примітивному рівні. Більшість текстів просто заучувались напам'ять. Посада вчителя у цьому закладі не користувалась повагою, адже вважалось, що для цього не треба докладати великих розумових чи фізичних зусиль. У кінці XVIII - поч. ХІХ хедери піддавались жорсткій критиці послідовників Гаскали (Єврейського просвітництва). Методи реформування пропонувались ще в XVIII ст., від лояльних до традиції до найрадикальніших, тобто повного усунення цих шкіл. У джерелах зустрічаються неоднакові описи цієї установи, що було викликане утворенням різних варіантів хедерів в різних частинах світу. Дати єдину характеристику цього закладу надзвичайно важко. Частина документів містять пропозиції по його покращенню полемічного характеру і тільки декілька детальний опис роботи хедера.
Учні приходили в дім до меламеда після ранкової молитви. Інколи для хедери орендували окремі будинки, у випадку, коли дітей було багато, а община мала гроші. Займались до десятої, це становить за найбільшими розрахунками чотири чи п'ять годин. Підчас короткої перерви діти повертались до дому, їли і знову йшли до вчителя об 11 годині. Потім навчання продовжувалось до другої. О другій учнів відпускали на обід. Після нього заняття продовжувались до вечірньої молитви. Навчання відбувались навіть в суботу, але лише до обіду. Вчитель не мав права набирати більше 40 учнів Еврейская энциклопедия / Л. Канценельсон. - СПб., 1908. - С. 806. . Така постанова, певно, виконувалась не завжди, бо деякі кагали вимушені були перевидавати її на своїх зборах знову і знову.
На 1773 р., тобто одразу після першого розділу Речі Посполитої на територіях, що ввійшли до Російської імперії, нараховувалось 4,2 тисячі вчителів хедерів та 5,7 тисяч їх помічників Хонигсман Я.С., А. Я. Найман. Евреи Украины. - К., 1993. - С. 71.. Проте згідно літописам та згадкам станом на передодні 1648 р. їх було в декілька разів більше, а ніж потім до ХІХ століття, коли система хедерів почала витіснятись маскільским рухом. Помічники вчителя проводжали дітей з дому до хедери, щоб ті не заблукали по дорозі, також таким чином контролювалось відвідування, яке було майже 100%. У мемуарах та літературі згадаються предмети шкільного побуту, які свідчать про методи навчання, застосування фізичного покарання. Часто згадуються канчуки (плітки), таблиці для вивчення алфавіту, особливі мелодії, за допомогою яких краще було запам'ятовувати вивчений матеріал. Меламеда у деяких випадках називали ребе (шанобливе звертання до рабина).
Дівчата у загальні хедери не приймались. Але існування окремих навчальних закладів для них становить у сучасній науці проблему. Звісно, що неформальне виховання дівчинки відбувалось так само, як і хлопчика. У сім'ї вона засвоювала з перших років життя норми поведінки, моральні і релігійні цінності, велику кількість різноманітних знань про навколишній світ. Від матері вона дізнавалась, як запалювати свічку у Шаббат, вимовляти над ними «Господь Авраама, Исаака и Якова», в неї ж вчилась виконувати роботу по дому, вести себе за столом і проводити вільний час. В рамках сімейного і суспільного життя дівчинка засвоювала ідеали свого кагалу і намагалась виконуватися заповіді, що її стосувались. Традиційне ставлення до освіти дівчат базувалось на вислові з Мішни: «Хто навчає дочку свою Закону, той робить нерозумно» Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.3. - Телль-Авив, 1995. - С.41. .
Безліч літератури, як релігійної так і світської, направленої на жіночу частину населення громади показує, що дівчинка отримувала все ж таки початкову освіту. Така навичка, як вміння читати, вважалась необхідною, навіть в тому випадку коли мова не йшла про чоловіків. Існують спогади полемічного характеру у Яакова Ємдена (1697-1776) в книзі «Мигдал Оз»: «Невідомо звідки прийшов цей дурний звичай, що нині є в землях цих: посилати маленьких дівчаток на дім до меламеда, навіть якщо він не одружений. І повинно слідкувати за цим і перешкоджати, щоб посилали їх вчитись до досвідченої жінки або ж вчили в батьківському будинку, а не серед хлопчиків, з котрими вони звикнуть до дурного; а ще краще і до жінки не посилати вчитися поза будинком, щоб не знущались з неї хлопчаки, а також, щоб на вулицю часто не виходила… бо уся слава дочері царської зсередини» Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.3. - Телль-Авив, 1995. - С. 43. .
В рішенні одного з кагалів на території сучасної Чехії від 1677 р. говорилось: «Той, хто тримає в своєму хедері п'ять дівчат, не має права викладати хлопчикам Тору… Меламед, що викладає в своєму хедері Гемару, навіть один закон, не має права утримувати ні однієї дівчинки в якості учениці, а тим більше ні одного хлопчика, що вивчає алфавіт» Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.3. - Телль-Авив, 1995. - С. 42.. Враховуючи однаковість єврейської традицій на території Східної Європи, це правило можна примінити і до українських земель. Такі згадки зустрічаються нечасто і мають велике значення для освітлення культурно-освітньої діяльності євреїв в часі пізнього середньовіччя і на початку нового часу.
Таким чином ми бачимо, що і дівчата отримували якусь освіту, у рамках хедера. Зазначена навичка читати необов'язково говорить про вміння писати. Відповідь на те, чи отримували такі знання жінки, криється у листах того часу. Більшість писати не вміла, була змушена звертатись до писарів чи своїх чоловіків, хоча існували і виключення. Жінки могли отримати освіту, але виходячи з галахічних приписів, вони мали лише дві можливості: або займатись самоосвітою з надрукованих на ідиші книжок, або отримувати знання на практиці.
Початкова освіта у єврейському середовищі була загальнодоступною, що якісно виділяло її на фоні традиційної християнської. Вона хоч і подавалась на розмовній мові, але давала можливість при бажанні продовжувати навчання самостійно, а чоловіки мали можливість отримати «вищу» освіту в ієшиви, чи якщо такої можливості не було, у бет-мідраші при синагозі. Освіта стала першим етапом у поширенні Гаскали в єврейському суспільстві у другій половині XVIII ст., бо запропоновані ідеї краще сприймаються, коли людина має хоча б базові освітні навички, вміння читати та писати. Просвітницький рух особливо поширився на Галичині. Його наступ на ортодоксів був безкомпромісним і різким настільки, що в 1816 р. рабин Львова наклав заборону на маскільські ідеї. Норман Девис. История Европы / Пер. с англ. Т. Б. Менской. - М, 2006. - С. 623. Серед євреїв в XVII-XVIII ст. в Україні не було повністю безграмотних, тоді як з поголовною неосвіченістю низів християнського суспільства почали боротися тільки у ХХ ст. Всі чоловіки вміли писати, виключення становили тільки жінки. В той час, як серед християн, навіть серед деякої частини міського населення, не кожен вмів поставити підпис. На кінець зазначеного періоду хедери масово стали реформуватись і як система загальної освіти були до кінця ХІХ ст. витиснені більш кваліфікованими навчальними закладами.
1.2 Ієшиви

Коріння виникнення цього навчального закладу уходить в епоху Мішни і Талмуду. Незважаючи на деякі спільні риси, ієшиви часів давньої Палестини та на українських землях у XVII-XVIII ст. суттєво розрізняються. Характер останньої тісно пов'язаний зі світом ашкеназької діаспори. Ієшива була органом, в якому виховувались «вчені мужі». Її існування залежало перш за все від присутності у кагалі рабина, тобто спеціаліста, здатного викладати галахічні приписи та Талмуд. Ця самостійність виражалась не тільки у володінні матеріалом, а й в умінні давати свої нестандартні пояснення. Звісно, що рівень знань рабина та оригінальність його оцінок не піддаються однозначній критиці. Більше того, потрібний рівень мінявся в залежності від місця викладання. Голову ієшиви вибирали не кагальні органи, і його статус залежав від ставлення до нього учнів та інших вчених-мудреців. Вплив «талмудім-хамім» був настільки сильним, що формував загальну громадську думку, яка формувала ставлення до нього кагальних органів. Соціальні зв'язки стали набагато більш тісними, аніж навіть у епоху стародавнього світу і початку розсіяння.
Ієшива, на відміну від хедеру, який не приймав дітей з інших місць, могла надавати освіту бажаючим не тільки з іншого міста, а й з іншої країни. Юнаки починаючи з 14-15 років були не тільки підготовленні до навчання в ієшиві, а й самі прагнули жити окремо від родини, переходити від будинку до будинку, проводити час серед своїх однолітків та бесідуючи з головою ієшиви, своїм вихователем та наставником. Навіть хлопчики з великих кагалів, де було достатньо кваліфікованих навчальних кадрів, їздили в отримувати освіту в інші штетли. Підлітки повністю присвячували себе навчанню та духовним пошукам, релігії. Той, хто навчався в ієшиві, майже не піклувався про побутові проблеми, їжу, місце проживання. Учень не брав участі ні в політичному, ні в економічному житті кагалу, не виконував у ньому додаткові добровільні роботи. У таких умовах гарантувалось, що якщо в нього буде достатньо інтелектуальних здібностей, то він в результаті навчання досягне рівня носія ідеалів, пропагованих суспільством. Характерне для нього градуювання, перетворювало традиційні цінності в прерогативу окремого прошарку - вчених мужів «талмідей-хамім». Це зобов'язувало ієшивників піклуватись про традиції котрі передавались послідуючим поколінням через установи, що були штучно ізольовані від інших інститутів кагалу.
Хоча учні, що проживали у місті, де знаходилась ієшива могли становити більшість, вони переважно залишались на периферії освітнього навчального закладу, на відміну від інших кагальних утворень. Така постановка питання була зумовлена повною залежністю учнів від наставників, що посилювалось з їх ізоляцію від інших інституцій. Ядро ієшиви завжди утворювали іногородні, вони в повній мірі відповідали вимогам самовіддачі і вірності главі ієшиви, бо фізично і морально від нього залежали більше, аніж місцеве населення. Кількість іногородніх учнів демонструвала популярність ієшиви, чим їх більше тим краще. Бажання потрапити до поважного вчителя, котрого можна прийняти за еталон праведного життя та благочестя, мудрості, змушувало молодих людей полишати свій дім і йти у далекі культурні центри. Серед народу побутувала приказка, що той, хто навчається в одного рабина, ніколи не здобуде справжнього благословення. Громади підчас намагались зменшити засилля чужаків тим, що обмежували їх кількість в ієшиві, але ніколи не забороняли повністю їх присутності.
Студентство, як християнське так і іудейське, в середні віки було найменш статичною групою населення. Було багато маршрутів, котрі проходили учні ієшив, але в XVI ст. вони всі стали закінчуватись у Речі Посполитій. Нерідко такі студенти одружувались на місцевих, і залишались назавжди. В ієшиви прибувала молодь з Німеччини, Богемії, Голландії, навіть Італії, що декілька століть до цього була основним центром єврейського віровчення у західній діаспорі. Відомо, що зяття Гликель з Хаммельна навчались у Львові і Познані, і навіть оселились там, але під час погромів 1648 р. змушені були втікати. Багато хто жалівся, що батьки відмовили їм у підтримці, особливо це стосувалось фінансів. Відрив від сім'ї і звичного середовища, влаштування нового життя в іншій країні, сприяли ранньому дорослішанню учнів ієшив, привчали їх до самостійності. Юнаки з невеликих громад відчували труднощі через розрив, що виникав між їх особистими інтелектуальними досягненнями і слабкою освітою в тих містах, звідки вони приходили.
Органи общини і кагальні інститути брали на себе фінансування таких установ. Тягар утримання учнів розподілявся рівномірно по всьому кагалу. Рабин, котрий повинен був очолити ієшиву, при призначенні його на посаду оговорював кількість учнів, яка буде навчатись в ієшиві і утримуватись за рахунок громади. Безпосередня опіка про учнів покладалась на «габбай га-купа». Деякі заможні громадяни, прагнучи виконувати заповідь про цдаку, утворювали додаткові фонди. Габбай також мав право змусити будь-кого з членів общини дати притулок учням у будні дні і особливо по святам та у суботу. Діяльність кагалів у цій сфері не була повністю самостійна, існували надобщині органи контролю.
Характер ієшиви перш за все визначав той, хто її очолював. Навколо нього концентрувалась духовна діяльність навчального закладу. Його авторитетом і талмудичними знаннями пишались усі учні та члени громади. Теоретично, кожен хто забажає, міг зібрати навколо себе групу учнів і проголосити їх ієшивою, а себе її головою. Проте насправді, виникав ряд труднощів, і в першу чергу фінансових. Це робило главу ієшиви в той чи іншій мірі залежним від громади. Щоб утримувати навчальний заклад такого рівня потребувалося багато коштів, котрі надавала місцева громада, і цілком логічно припустити, що вона прискіпливо відбирала кандидатів на таку роль. Але вже на початок XVII ст. з'явилась велика кількість скарг на «негідних свого місця» глав ієшив, що відкривали їх не маючи достатнього досвіду та поваги у суспільстві. Це було пов'язане з такими змінами як, поширення дидактичного методу пілпулу, поширенням печатної книги, збільшенням кількості учнів в ієшивах, коли наставник не встигав уділити достатньої уваги кожному.
Поступово критика посилювалась це було у прямому зв'язку зі збільшенням кількості випускників. Типовий приклад можна привести у висловлюваннях Махаршала, де він виступає проти знецінення сімхи, тобто процедури отримання почесних титулів «хавер» (що дослівно переводиться, як «друже») та «морену» («вчителю наш»), а також надання учню, що тільки закінчив ієшиву, статусу рабина. З цього можна зробити висновок, що на початок XVII ст. кількість освічених людей настільки зросла, що пропорційно до неї змінились вимоги до статусу глави ієшиви. Махаршала підсумовував, що тих, хто отримав освіту багато, але тих хто дійсно отримав знання в декілька разів менше. Окрім того, широко відомий факт, що не кожен, хто отримав певну інформацію, може донести її до інших. Відомі скарги європейського єврейства, яке звинувачувало східну діаспору у тому, що вона присвячує своє життя непрактичній демагогії, гуманітарному вченню, що не давало матеріального прибутку. Таке ставлення було відповіддю на зневагу Ганновера та інших мудреців до стану єврейської освіти у інших країнах. Тоді як південна та близькосхідна діаспора навпаки звинувачувала східноєвропейські громади у бажанні земних благ і нехтуванні духовними.
Лунали претензії на те, що падав моральний рівень глав ієшив, що вони брали великі гроші за свої виклади «закон заради закону». Тобто, із розширенням апарату посилилась його бюрократизація, неминучий негативний наслідок великої соціальної групи. Здолати його можна лише подрібненням ієшиви на менші підрозділи, наприклад класи чи сучасні університетські групи. Бажання дати освіту як найбільшій кількості учнів відображалось на її рівні. Їх кількість не відповідала кількості кваліфікованих вчителів та фінансів, що могли бути вкладені у їх навчання. Ганновер зазначав, що повага до вчителів була надзвичайно висока, тому не дивно, що більшість намагалась стати ними. Але тут слід зауважити, що літописець перебільшує чисельність таких шанованих викладачів. Відсутність кордонів в такому вигляді, як вони існують зараз, а до того ж існування Речі Посполитої як єдиної держави, що займала територію сучасних Польщі, України, Литви і т.д. полегшувало обмін студентами.
Керівники ієшив нерідко змінювали місце викладання, переїжджаючи з одного кагалу до іншого. Серед них був відомий своїм історичним твором «Магіллат ейфа» Рабі Шабтай бен-Меір га-Коген, що жив в першій половині XVII ст. з 1621 р. по 1662 р. Його праця, як і Ганновера освітлювала події 1648-1649 років. Високий рівень знання Галахи, особиста слава відомих глав ієшив, мудреців-талмудистів, формувала як у самих представників східноєвропейської діаспори так і в інших ідеалізоване уявлення про громади на території України і Польщі.
Таким чином, у євреїв України в XVII-XVIII ст. існувала система національно-релігійної освіти. Її представляли науково-освітні заклади - ієшиви, які були головними центрами культури і науки. Вступити до них міг кожен, хто добре знав іврит та був спроможний засвоювати на ньому поданий матеріал. Навчання у них було безкоштовне і заклади утримувались за рахунок кагалу. Обмін учнями між ієшивами на найвищому щаблі розвитку. Поганим вважався той мудрець, що навчався тільки в одного рабина в одній ієшиві. Учні з місцевого населення ніколи не складали більшості, бо це було не вигідно рабинам. Чим більше був учень відірваний від інших соціальних інституцій, ти більше він особисто залежав від голови ієшиви. Але був і зворотній процес - учні, якщо їм не сподобається вчитель, могли з легкістю його полишити і піти в інше місто, підірвавши цим авторитет рабина у громаді. Посада голови ієшиви трималась на особистому авторитеті. Освітній процес проходив ліберально, ставився уклін на викликання між учнями дискусій та на контрольовану самоосвіту.
Розділ 2. Система підготовки майбутніх вчителів

2.1 Методи і програми навчання

В ієшивах співіснували традиційні принципи навчання, які використовувались у всіх країнах на протязі тисячоліть і нові методи. Щоб ознайомитись з різноманітними аспектами щоденного навчання в ієшиві треба звернутися до книги Натана Ганновера, де в заключній її частині приводиться широкий опис освітнього процесу. Заняття в ієшивах проходили за чітким графіком. В літку - починаючи з іяра до п'ятнадцятого дня місяця ава, а взимку - від хешавана до 15 дня швата. За декілька тижнів до цих дат рош-гаешива (за Ганновером теж саме, що й голова ієшиви) наказував кожному учню виконати почесний обов'язок, викласти замість нього мудрецям та юнакам «хилук» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С. 134., тобто розповісти про декілька різних галахічних проблем, пов'язаних між собою за змістом. В цьому випадку слово «учень», яке вживає Ганновер, має трактуватись, як найвищий ступінь під час навчання в ієшиві, тобто людина особисто працююча з головою ієшиви, яка має можливість у майбутньому зайняти його посаду.
Після 15 ава або ж 15 швата підлітки могли змінити місце навчання на інше за бажанням. За день вивчався один лист Гемари с галахічними коментарями Раші, найвідомішого середньовічного інтерпретатора Талмуду, і Тосафот (зібрання коментарів єврейських ашкеназьских авторів XII - XIII ст., послідовників Раші). Від свята Шаувот чи від Ханукки до святкування Нового року, чи до Песаха вивчали галахічні постанови. Час проводження цих навчань залежав від вибору глави ієшиви. З підлітками розбирали праці Алфасі, єврейського вченого ХІ ст. Фактично найбільший обсяг матеріалу засвоювався між 15 ава і 15 швата, коли по програмі уділяли увагу безпосередньо Гемарі, Раші і Тосафот. Це вивчали всі - від підлітків до мудреців. Всі освічені люди громади і учні приходили до ієшиви і глави не було розбирали між собою галахічні проблеми. Коли з'являвся вчитель, то йому задавали найтяжкі запитання, що виникли. Він був зобов'язаний кожному відповісти. Існувало декілька класів учнів: «підлітки», «юнаки», «мудреці».
Вивчався Вавилонський Талмуд, тобто той Талмуд, що сформувався в персидсько-вавилонській діаспорі, ще названий Гемарою. Він був центральною книгою, навколо якої будувалось все навчання. Усі інші книги були лише коментарями та поясненнями до Талмуду. Основну частину додаткової літератури становили Тосафот та коментарі рабі Іцхака Афасі, представника «Золотого віку» сефардів в Іспанії. Афасі написав «Сефер га-галахот» («Книгу галахічних постанов»). В ній приводиться юридичний аналіз різноманітних фрагментів Гемари і виносяться остаточні рішення по кожному окремому питанню. Таким чином, Алфасі створив звід законів Гемари, що сприяло її поясненню і спрощенню для розуміння.
Важливим методом освіти була самостійна робота над Талмудом і пов'язаним з ним матеріалом - тобто коментарями Раші і толкуваннями тосафістів. Вона по суті була домашнім завданням, підготовкою до щоденного уроку голови ієшиви. Його початок проводився у вільній формі. Кожен міг поставити голові ієшиви запитання, що виникли в нього при прочитанні пройденого листа з Талмуду. Як правило, кожен вказував на виявлені ним протиріччя в самому тексті Талмуду чи в його тлумаченнях. Здібність учнів задати питання поважче була мірилом їх особистих здібностей. В другій частині заняття голова ієшиви розповідав про нове, що він вніс в розуміння вивченого листа Гемари.
З мудрецями, які невдовзі повинні були стати рабинами, голова ієшиви проводив окремі заняття «поксим». На них вивчались тексти, але так, щоб в майбутньому випускники могли самі викладати і виносити рішення з приводу практичної Галахи. Існувала ієрархічна структура, коли старші групи учнів передавали свої знання молодшим і тим самим отримували ще й педагогічні навички: «… і до кожного бахуру прикріплялось не менш, як два хлопчики, котрі навчались в нього всьому тому, що він засвоїв вивчаючи Тору». Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С.131.
Ганновер докладно розглядає хід навчального процесу серед наймолодших учнів. Кожен голова ієшиви мав помічника, або ж замісника, який щоденно ходив з кімнати в кімнату і перевіряв чи навчаються підлітки, і попереджав, щоб займались і «не ходили по вулицях». Перевірка самостійно вивченого та опрацьованого матеріалу відбувалась у четвер. Оцінював рівень отриманих знань не голова навчального закладу, а спеціальний службовець, посада якого називалась габбай талмуд-тора. Навіть у ієшивах у групах підлітків та юнаків використовувались фізичні покарання плітками у випадку, коли учні не знали, або знали недостатньо з того, що їм було задано вивчити. Друга перевірка відбувалась у канун Шаббату і проводив її особисто голова ієшиви. Так як навчання проходило індивідуально в особистих кімнатах учнів, то особливого догляду потребувала дисципліна. Вона запроваджувалась серед підлітків за допомогою пільг, дарунків чи покарань. Подарунки інколи робила сама громада: «Так само і в три обмежувальні дні і в Хануккку повинні були юнаки і підлітки повторювати все пройдене за цей час, а багаті люди з громади давали їм за це небагато грошей у подарунок» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С.132. . Тих, хто погано вчився, соромили перед усіма, «приводили у жах великий». Важливим було також те, що не було, хоча й формально, соціальних відмінностей - закон був одних для всіх.
Учні ієшив мали протягом року два періоди великих канікул, що давали необхідний відпочинок від інтенсивних і важких занять, і давали можливість бажаючим змінити ієшиву на будь-яку іншу. Особливо старанні учні використовували відпочинок для прочитання додаткової літератури. Крім того такі довгі канікули були спровоковані економічним фактором, бо понижували тиск на бюджет кагалу. Таким чином, навчання проходили по чіткому графіку, підпорядкованому вимогам кагалу. Простежується прямий, хоча й не помітний на перший погляд, вплив кагалу на освіту. Під зазначені терміни підганялась програма. Проте все було виважено, кількість навчальних днів визначалась виходячи з економічних потреб громади, але не була зменшена настільки, щоб це погіршувало рівень освіти.
Отож підхід до викладання та проведення занять не був спонтанним, а виваженим і прорахованим. Поєднувались освітні і економічні вимоги, що проявляється у графіку розташування канікул. Головним надбанням була уніфікованість графіку в усіх Ієшивах Речі Посполитої, що розширювало можливості учнів, давало їм змогу вільно змінювати навчальний заклад. Ні в якому разі спроба зменшити фінансовий тиск на кагал за рахунок довгих канікул не позначалась на програмі навчання, всі базові тексти вивчались в повному обсязі.
2.2 Пілпул і хілуккім та їх критика

В середньовіччі під терміном «піллпул» розуміли метод обговорювання талмудичного запитання, що передбачав інтенсивне застосування логіки. Гострота мислення грала важливу роль в методиці, що її застосовували законовчителі. Сторінки Талмуду переповнені проблемами і спробами їх вирішення. Проблема, в даному випадку, - це знаходження протиріччя між джерелами, авторитет яких однаковий, наприклад, судженнями двох танаїв, чи таная та аморая. Способом вирішення в більшості випадків було спростування подібності між двома джерелами, і можливості їх співставлення. Таким чином, труднощі виступають як результат спроби довести логічним шляхом, що два джерела мають щось спільне, навіть якщо в них, на перший погляд, обговорюються різні питання, а розв'язання вимагає здатності довести, що правові норми, на яких основані тексти, що розглядаються, відмінні, і тому подібність між ними лише ілюзія.
Гострота розуму грала, таким чином, найважливішу роль в талмудичному диспуті. Стародавні мудреці вважали її головною рисою и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.