На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Руйнвн походи татар на українськ земл в 50-60-х роках ХV столття. Завоювання турками Подлля. Роль у боротьб проти татар туркв запорзького кошового отамана вана Срка. сторя життя та активної полтичної дяльност кошового отамана.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 29.09.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


19
Реферат
На тему: Легендарний кошовий отаман Іван Сірко

Рівне-2003
План
    1. Руйнівні походи татар на українські землі в 50-60-х роках хvіі століття
      2. Завоювання турками поділля
      3. Кошовий отаман іван сірко
      4. Докладніше про кошового отамана івана сірка
      Література

1. Руйнівні походи татар на українські землі в 50-60-х роках хvіі століття

Від 1654 р., коли почалася московсько-польська війна, Туреччина була союзницею Польщі. Польський уряд заради відновлення своєї влади над Україною дозволяв туркам грабувати населення українських земель. Напади продовжувались протягом 10 років. У середині ХVІІ ст., коли на Правобережній Україні було обрано гетьманом Петра Дорошенка (1665), ситуація дещо змінилася. Саме тоді в Туреччині султаном став Адиль-Гірей, який повинен був укласти союз з Московською державою проти Польщі.

Петро Дорошенко, прагнучи звільнити Україну від будь-якої іноземної влади, опирався на допомогу Туреччини й Криму. Але тяжкою була плата за допомогу, бо, ще починаючи від Б. Хмельницького, союзники постійно грабували українські міста і села, забирали людей у полон. Коли восени 1666 р. між Московією та Польщею відбувались переговори про укладення перемир`я (ціною поділу України між ними), Петро Дорошенко в союзі з татарами завдав нищівної поразки польським військам біля Брацлава. Наступного року гетьман П. Дорошенко з 24 тисячами козаків і кількома тисячами татар оточили польську армію біля Підгайців у Галичині. Але водночас запорожці під проводом кошового отамана Івана Сірка напали на Перекоп, після чого татари уклали сепаратний мир з поляками. П. Дорошенко визнав підданство Польщі.

2. Завоювання турками поділля

У 1672 р. Туреччина в союзі з П. Дорошенком вела війну з Польщею. За Бучацьким договором (1672) Польща відмовилася від Поділля й частини Галичини, що стали турецькою провінцією. Інша частина правобережних земель належала козацькій Україні на чолі з гетьманом і перебувала під протекторатом султана. Населення спішно залишало рідні місця і втікало в спокійніші райони Лівобережної України. Бо ті, які залишалися, гинули під час постійних воєнних сутичок, що точилися протягом кількох років. Багатий колись край перетворювався на пустелю.

Тоді ж турки полонили під Уманню Юрія Хмельницького, вивезли його до Криму, а звідти - до Стамбула, де він став ченцем одного з монастирів.

У 1676 р. гетьман Лівобережної України І. Самойлович перейшов з військами на правий берег Дніпра. П. Дорошенко, розчарований у результатах своїх спроб добитися визволення та об'єднання України, склав перед ним гетьманські клейноди. Однак Туреччина не допустила об'єднання двох частин України під владою гетьмана І. Самойловича.

3. Кошовий отаман іван сірко

Велику роль у боротьбі проти татар і турків відіграв запорозький кошовий отаман Іван Сірко. Ще молодим він ходив у морські походи, у 1646 р. разом з Б. Хмельницьким перебував у Франції, де брав участь у битві під Дюнкерком, пізніше у визвольній війні українського народу.

Його політична орієнтація щоразу змінювалася. Разом із козаками Запорозької Січі у 1654 р. він не прийняв присягу цареві, але виступив проти І. Виговського і П. Тетері за їх пропольську політику. Після Андрусівського перемир`я 1667 р. перебував в антимосковській опозиції, водночас ведучи воєнні дії проти татар.

У 1667-1668 рр. І. Сірко з родиною жив у слободі Артемівці (біля Мерефи), потім обирався харківським полковником і брав участь у повстанні на Слобожанщині проти свавілля царської адміністрації. У 1668 р. І. Сірко знову перейшов на Запоріжжя і продовжував боротьбу з турецько-татарською агресією. Лише за один рік він здійснив чотири походи в Крим. У 1672 р. І. Сірко претендував на гетьманську булаву, але гетьманом було обрано І. Самойловича. Супротивник І. Сірка полтавський полковник Федір Жученко схопив його і видав царській владі. І. Сірка заслали до Тобольська. Але на вимогу запорожців і польського короля Яна ІІІ Собеського, котрий наполягав на звільненні І. Сірка у зв`язку із зростаючою загрозою наступу Туреччини й Кримського ханства на володіння Московії та Польщі, царський уряд був змушений звільнити його.

Щойно повернувшись із заслання, І. Сірко разом із козаками здійснив кілька походів на турецькі фортеці Аслам-Кермень та Очаків. Він був настільки небезпечним для ворогів, що турецький султан видав спеціальний фірман (указ), у якому розпорядився молитися в мечетях про загибель І. Сірка. Татари називали його “шайтаном".

У 1674 р. турецький султан Магомет ІV разом з кримським ханом несподівано напали на Запорожжя, але були розбиті. Навесні наступного року І. Сірко із запорожцями та союзниками - донськими козаками й калмиками - вщент розбили турецьких яничар і ханські орди, які напали на українські землі.

Саме з цими подіями пов`язаний знаменитий сатиричний лист запорожців турецькому султану, що послужив сюжетом для картини Іллі Рєпіна “Запорожці". На вимогу султана Магомета ІV покоритися й не турбувати його своїми нападами запорожці дали йому їдку, сатиричну відповідь: “Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар, що голою с…ою їжака не вб`єш. Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колісник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого й Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам`янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с…а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден ти матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за це ось куди нас!”

У наступні роки І. Сірко також здійснював блискучі бойові походи, що стримували напади турецько-татарських військ на українські землі. Він брав участь в організації відсічі ворогам під час чигиринських походів. Останній раз І. Сірко пішов у похід 1680 р., і того ж року 1 серпня він помер. Поховали його біля с. Капулівка Нікопольського району на Дніпропетровщині. Він став героєм багатьох переказів, народних дум, пісень, художніх творів.

4. Докладніше про кошового отамана івана сірка

Визначний знавець історії запорозького козацтва Д.І. Яворницький, оцінюючи діяльність кошового отамана Івана Дмитровича Сірка, писав, що він “являв собою велетенську особистість серед усіх низових козаків… у всі часи історичного існування Запорожжя”, говорив про нього як про головне зосередження “свого часу на всьому Запорожжі і в цілій Україні". В устах авторитетного вченого ці оцінки сприймаються як справедливі, об'єктивні і цілком заслужені. І проте уявляються цілком закономірними питання: які причини такої високої похвали І. Сірка; чим прославився цей діяч на політичному терені?

До останнього часу місцем народження Івана Сірка вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Одначе не виключено, що його справжнім місцем народження могло бути Поділля (Ю.А. Мицик показав, що наприкінці 50-х - на початку 70-х років ХVІІ ст. цей край займав особливе місце у житті кошового отамана). Досить добре відомі лише деякі факти його біографії. Був одружений, мав двох дочок і сина (за фольклорними джерелами - двох синів).

Можна припустити, що завдяки своїм неабияким особистим якостям І. Сірко невдовзі завоював популярність серед широких верств козацтва. Брав участь у Визвольній війні українського народу ХVІІ ст. (вперше у джерелах його ім`я згадується під 1653 р). Активну роль у політичному житті України І. Сірко почав відігравати лише у другій половині 50-х років ХVІІ ст., будучи вже вінницьким полковником. Досяг він цієї високої посади, безумовно, завдяки природному розумові, хоробрості, принциповому і послідовному курсові у боротьбі проти осіб різних іноземних орієнтацій. Вже у 1659 р. він рішуче виступив проти Івана Виговського. Прямі контакти гетьмана з польським королем та залучення як союзника кримського хана викликали хвилю невдоволення не лише у рядових козаків та селян, а й серед частини старшини. До числа останньої, безумовно, належав і І. Сірко. Щоб попередити подальший наступ татар на Україну, він організував похід козаків на Акерман. Акція, до якої він вдався, виявилася досить успішною: було розгромлено ряд поселень, взято у полон багато татар і одночасно визволено невільників. Після цього, повернувшись на Україну, запорожці знищили загін військ І. Виговського.

У наступні два роки І. Сірко брав участь у козацьких походах на Крим. Одночасно полковник не переставав уважно слідкувати за розвитком внутрішніх подій на Україні. Підтримавши спершу Ю. Хмельницького, він, проте, довідавшись про його зв`язки з урядом Речі Посполитої, негайно виступив проти гетьмана.

1663 р. відбулася подія, що справила великий вплив на подальше життя І. Сірка: його вперше було обрано кошовим отаманом, на посаду надзвичайно впливову й авторитетну у Війську Запорозькому.

І. Сірко став кошовим отаманом у дуже складний і суперечливий період історії. Це був час боротьби за владу в Україні маріонеткових гетьманів, час постійних спустошливих вторгнень на її землі польських, турецьких і кримських володарів, час найбільших у всій історії українського народу визвольних рухів та наступу царизму на автономні права Гетьманщини. Від кошового отамана вимагався талант політичного діяча, принциповість, глибоке знання ситуації і здатність роботи відповідальний вибір. Адже по суті, від позиції Січі, яку протягом багатьох років репрезентував І. Сірко, залежало дуже багато в історичній долі не лише українського, а й інших слов`янських народів. І кошовий отаман усвідомлював свою високу місію. Його політичним кредо стає, по-перше, боротьба проти експансії султанської Туреччини і Кримського ханства на Україну і, по-друге, лінія на підтримку непохитності традиційних вольностей Запорожжя. І. Сірко не лукавив, коли в одному з листів до брата лівобережного гетьмана Івана Самойловича, немов продовжуючи раніше висловлені думки, відзначав: “Бог свидетель на мою душу, что не приходил до разоренья отчизны нашей Украйны; не хвалюся, но истину реку, явне моя печаль и радение на неприятеля нашего всегдашнего, бусурманина, и ныне, при старости моей будучи, не о воинстве только одна мысль до остатних дней моих против того ж неприятеля нашого древнього противности чинити”. Лист датований 1677 р. Але й у 1663 р. кошовий отаман думав, а головне - чинив так само. У жовтні й грудні запорожці, очолені І. Сірком, та російські ратники здійснили два походи на Перекоп і визволили невільників, зруйнували кочів`я ординців.

У січні 1664 р. кошовий отаман вів напружену боротьбу проти нового правобережного гетьмана Павла Тетері та його покровителів в особі польських магнатів і шляхти. Поява на Правобережжі загонів запорожців сприяла спалаху народних повстань. Селяни й козаки все ще прагнули тоді визволити Правобережжя з-під влади Польщі за допомогою Москви. Всенародний характер руху проти ненависної всім шляхти змушений був визнати і правобережний гетьман. У листі до польського короля від 5 липня 1664 р. він писав: “Ніде ми не зустрічаємо ворога в чистому полі, але він розсіяний по містечках і містах, і настільки уперто тримається московської зверхності, що нам доводиться хіба що приступом брати кожне із них”. Прохаючи допомоги, він визнавав, що “майже вся Україна вирішила умирати за ім`я царя московського” У ході цих подій відбувся ряд кровопролитних битв між козацькими загонами І. Сірка та російськими ратниками воєводи Г. Косагова, з одного боку, й об'єднаними силами полків П. Тетері, а також польських військ С. Чарнецького - з другого. Проте, як показали наступні події, їх прагнення виявилися марними. Успішним був також похід запорожців на Буджак, внаслідок чого вдалося розгромити кілька невеликих татарських загонів. Лише у серпні 1665 р. І. Сірко з козаками, які лишилися, повернувся на Січ.

У другій половині 60-х - на початку 70-х років ХVІІ ст. ми бачимо кошового отамана у битвах проти татар і їх ставленика П. Суховія, організатором походів проти Кримського ханства і турецьких фортець. Одночасно загони І. Сірка виступають у складі армії Речі Посполитої, яка вела бої з полками П. Дорошенка й ординцями поблизу Умані, Бершаді, Ладижина, Кальника та інших міст. Союз з польською шляхтою був вимушеним кроком кошового отамана, який у конкретній ситуації вбачав головну загрозу саме від південного сусіда. Оцінюючи цей аспект діяльності І. Сірка, варто сказати, що він ніколи і ні за яких обставин не відступав од своїх політичних принципів. Боротьба проти Оттоманської Порти залишалася головним сенсом життя кошового отамана.

1668 р. застав І. Сірка на посаді зміївського полковника (Слобідська Україна). На жаль, документи не розкривають причин таких різких змін у його житті. Можна лише гадати, що І. Сірко, невдоволений умовами Андрусівського договору 1667 р. про перемир`я між Росією і Річчю Посполитою, що означало відмову царя від принципових засад українсько-російської угоди, залишив посаду кошового отамана і перейшов у знайомі йому місця. Не виключено, що на цей крок І. Сірка спонукали події повстання 1668 р. проти російських воєвод.

У березні 1668 р. І. Сірко примкнув до козаків, які підняли повстання у слободі Красний Кут і на Торських солеварнях. Незабаром воно поширилося на Зміїв, Цареборисів, Маяки, Валки. За повідомленням чугуївського воєводи Рагозіна білгородському воєводі, “полковник Івашко Сірко і Зміївські, і Цареборисова міста і Маяцькі, і Волковські і на Торських озерах черкаси… в. г. зрадили. І в тих містах воєвод і приказних людей розстріляли… і в. г. порохву і свинцеву казну пограбували. І місто Зміїв, і Цареборисів, і Валки вогнем спалили". Із великих міст Слобожанщини не підтримав І. Сірка лише Харків.

У контексті подій 1668 р. уявляються цілком зрозумілі тісні стосунки І. Сірка з керівником селянської війни 1667-1671 рр. у Росії Степаном Разіним. У нас немає достатніх підстав стверджувати, що вони були особисто знайомі. Але в широкому розумінні тісне бойове побратимство завжди було характерним для запорозьких і донських козаків. За плечима багатьох поколінь були походи проти турецьких і татарських феодалів, спільна боротьба в роки великих народних повстань проти власних поневолювачів. Це була безкорислива дружба, скроплена кров`ю кращих синів обох народів.

У 60 - 70-ті роки ХVІІ ст. помітно посилився переселенський рух селян і козаків України на територію Дону. В грамоті приказу Казанського двірця від 22 березня 1667 р. зазначалося, наприклад, що, “мовляв, до багатьох донських містечок прийшли з України збіглі боярські люди та селяни з жінками і з дітьми”. Частина їх, поза сумнівом, брала участь у селянській війні. Добре відомо,що на всіх етапах повстання значною була питома вага у разінських загонах вихідців з України, насамперед запорожських козаків, які мали великий воєнний досвід. Так, наприклад, у виписці приказу Казанського двірця (лютий 1670 р) - документі, підготовленому на основі відписок міських воєвод, прямо зазначалося, що “із запорозьких, мовляв, міст черкаси та із донських містечок козаки, котрі є гольтіпаками, до нього, Стеньки з товаришами, йдуть безборонно, а він, Стенька, дає їм в борг та вимовл и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.