На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Коротка бографя. Прихд до влади. Викриття культу особистост стална. Економчне питання. Зовншня полтика. Дипломатя роззброювання. Карибська криза. Н. С. Хрущев. Рк 1964-й несподваний зсув. Оцнка дяльност Н. С. Хрущева.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


26

Зміст

    Зміст 1
    Вступ 2
    1. Коротка біографія. 3
    2. Прихід до влади. 4
    3. Викриття культу особистості сталіна. 5
    4. Економічне питання. 6
    5. Зовнішня політика. 13
    6. Дипломатія роззброювання. 14
    7. Карибська криза. 16
    8. Н. С. Хрущев. Рік 1964-й - «несподіваний зсув». 18
    9. Оцінка діяльності Н. С. Хрущева. 21
    Список літератури. 22

Вступ

3 березня 1953 року закінчилося більш ніж тридцятирічне правління И.В.Сталіна. З життям цієї людини була зв'язана ціла епоха в житті Радянського Союзу. Усе, що робилося протягом 30 років, робилося вперше. СРСР був утіленням нової суспільно-економічної формації. Його розвиток проходив в умовах найжорстокішого тиску з боку капіталістичного оточення. Соціалістична ідея, що опанувала розумами радянських людей, робила дива. Великий геній радянської людини зумів за історично найкоротший термін перетворити відсталу Росію в могутню індустріальну державу. Саме Радянський Союз, а не США чи яка-небудь інша країна світу наголову розгромила гітлерівську Німеччину, врятував світ від тотального поневолення, врятував свій суверенітет і свою територіальну цілісність.
Однак за всіма цими успіхами крилися і страшні злочини авторитарного сталінського керівництва, що коштували багатьох мільйонів безневинних жертв, які не можна виправдати ніякими аргументами. Країна нагадувала стиснуту пружину. Серйозно хворіла економіка. Стримувався розвиток культури. Зріла розв'язка. Потрібний був людину, що після смерті Сталіна міг розв'язати тугий вузол проблем і повести країну до прогресу.
І така людина була - Микита Сергійович Хрущев. Саме йому історією було визначено стояти на чолі Радянського Союзу протягом цілого десятиліття, десятиліття незвичайного, здивувавшого світ метаморфозами, названого у світі "десятиліттям відлиги". Доля самого Хрущева, та й цілого ряду найважливіших подій його періоду, донедавна була невідома. Багато чого прояснилося завдяки гласності і демократії. З'явилося багато публікацій у періодичній пресі, опубліковані раніше невідомі архівні матеріали по даному питанню.

1. Коротка біографія.

Микита Сергійович Хрущев народився в 1894 р. у селі Калиновка Курської губернії, рано почав трудове життя. З 12 років уже працював на заводах і шахтах Донбасу. Про свою робочу молодість він часто не без задоволення згадував. У 1918 р. Хрущева приймають у партію більшовиків. Він бере участь у громадянській війні, а після її закінчення знаходиться на господарській і партійній роботі. Був делегатом від України на XIV і XV з'їздах РКП (б). У 1929 р. надійшов учитися в Промислову академію в Москві, де був обраний секретарем парткому. Із січня 1931 р.- секретар Бауманского, а потім Червоноармійського райкому партії, у 1932-34 р. працював спочатку другим, потім першим секретарем МГК і другим секретарем МК ВКП (б).
На XVII з'їзді ВКП (б), у 1934 р., Хрущева обирають членом ЦК, а з 1935 р. він очолює Московську й обласну партійні організації. У1938 р. стає першим секретарем ЦК ВКП (б).
В роки Великої Вітчизняної війни Хрущев був членом військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-го Українського фронтів. Почав війну в званні генерал-лейтенанта. З 1944 по 1947 р. працював Головою Ради Міністрів (СНК) Української РСР, потім знову обраний першим (міністром) секретарем ЦК КП (б) У.
З грудня 1949 р. він знову перший секретар Московський обласних і секретар Центрального комітетів партії. У березні 1953 р. після смерті Сталіна, цілком зосередився на роботі в ЦК. З 1958 р.- Голова Ради Міністрів СРСР. На цих посадах знаходився до 14 жовтня 1964 р. Жовтневий Пленум ЦК звільнив Н. С. Хрущева від партійних і державних посад “по стані здоров'я”. Персональний пенсіонер союзного значення. Умер 11 вересня 1971 р.

2. Прихід до влади.

3.

Після смерті Сталіна найбільш впливовими політичними фігурами в керівництві стали Маленков, Берия і Хрущев. Рівновага була вкрай хитливим.
Політика нового керівництва у весняні дні 1953р. була суперечливої, відбиваючи протиріччя в його складі. За вимогою Жукова з висновку повернулася велика група військових. Але продовжував існувати ГУЛАГ, скрізь висіли колишні гасла і портрети Сталіна.
Кожний із претендентів на владу прагнув опанувати нею своїм шляхом. Берия - через контроль над органами і військами держбезпеки. Маленков - заявляючи про прагнення проводити популярну політику підвищення добробуту народу, "піклуватися про максимальне задоволення його матеріальних потреб", призиваючи в "2 - 3 роки домогтися творення в нашій країні достатку продовольства для населення і сировини для легкої промисловості". Але Берия і Маленков не мали зв'язків у середовищі вищих військових керівників, що не довіряли ім. Головне ж було в настроях партаппарата, що бажав збереження режиму, але без репресій стосовно апарата. Об'єктивно ситуація склалася сприятливо для Хрущева. Хрущев виявив у ці дні надзвичайну активність. У вересні 1953 р. Н.С.Хрущев був обраний Першим секретарем ЦК КПРС
Історична заслуга Н. С. Хрущева полягала насамперед у викритті культу Сталіна, в активних спробах демократизувати суспільство і реформувати народно-господарський механізм, у великій увазі до соціальних проб-лемам, до людини.
Як могло случитися, що після Сталіна до керівництва країною прийшов Хрущев? Начебто б Сталін зробив усі, щоб “очистити” партію від будь-яких своїх супротивників - подленных і мнимих, “правих” і “лівих”. У 50-х роках передовалась з вуст у вуста нібито одна з його фраз: “Їсти людин-є проблема, немає немає проблеми”. У результаті в живих залишилися, здавалося б, самі вірні, самі надійні. Як же Сталін не розрізнив у Хрущеве гробаря свого культу.
В останні роки, незадовго до кончини, Сталін піддав опалі Молотова і Микояна, готуючи їм, імовірно, таку ж долю, яка осягла інших керівників, знищених при їхній допомозі і підтримці. Створення на XIX з'їзді Президії ЦК КПРС, що заменили більш вузьке по своєму складі Політбюро, було кроком до “відстрілу” наступної генерації радників, що засиділися. Але Сталін- парадокс!- “не грішив” на Хрущева.
Старече осліплення? Мабуть, немає. Імовірно, Хрущеву якимсь образом удалося прикинутися людиною цілком ручним, без особливих амбіцій.
Хрущев прийшов до влади не випадково й одночасно випадково. Невипадково тому, що він був виразником того напрямку в партії, що в інших умовах і, імовірно, по-іншому виявилося представленно такими багато в чому несхожими діячами, як Дзержинський, Риків, Кіров. Це були прихильники розвитку Нэпа, супротивники насильницьких мір у чи промисловості в сільському господарстві, а тим більше в культурі. Незважаючи на жорстокі сталінські репресії, цей напрямок ніколи не вмирало. У цьому змісті прихід Хрущева був закономірним. Але тут був і елемент випадковості. Якби Мельников зштовхнувся з Берией, якби “сталінська гвардія” згуртувалася в 1953 р., а не в липні 1957 р., не бути б Хрущеву лідером.
І все-таки історія зробила правильний вибір. Те була відповідь на реальні проблеми нашої країни. Напівзруйновані села, технічно відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, нижчий рівень населення, мільйони ув'язнених у тюрмах і таборах, ізольованість країни від зовнішнього світу - не це вимагало нової політики, радикальних змін. І Хрущев прийшов саме так! - як надія народу.

3. Викриття культу особистості Сталіна.

На XX з'їзді КПРС Хрущев зважився виступити з доповіддю про Сталіна, знаючи, що переважна більшість делегатів буде проти викриття. Це був один з найрідших випадків в історії, коли політичний керівник поставив на карту свою особисту долю і життя в ім'я вищих суспільних цілей. У складі послесталинского керівництва не було ні одного діяча, який би зважився б виступити з подібною доповіддю про культ особистості.

Хрущев за власною ініціативою висунув задачу створити міцні гарантії проти рецидивів культу особистості. Він вів безкомпромісну боротьбу за це усередині країни і на міжнародній арені, не зважаючи на ті витрати, що така боротьба могла привести у відносини з тими чи іншими країнами, що входили в соціалістичний табір.

Головне значення Хрущев додавав ідеологічній стороні справи, необхідності до кінця викрити культ особистості, висловити правду про злочини 30-х років і інших періодів. Але сама ця правда була половинчатої, неповної. Із самого початку Хрущев спіткнувся на проблемі особистої відповідальності, оскільки багато хто в партії знали про ту роль, що зіграв він сам у переслідуванні кадрів і на Україні, і в Московській партійній організації. Не сказавши правди про себе, він не зміг сказати правди про інші. Викриваючи на XXII з'їзді КПРС В. Молотова й ін. за побиття кадрів у 30-х роках, Хрущев умовчував про участь А. Микояна, що згодом став його надійним союзником. Говорячи про 30-х роки, Хрущев ретельно обходив період колективізації, оскільки був особисто замішаний у перегинах того часу.

Хрущев прагнув сформувати у всіх членів Президії ЦК загальне відношення до культу Сталіна. За його вказівкою кожний з виступали на XXII з'їзді представників керівництва повинний був визначити своє відношення до цього принципового питання.

У цьому відношенні показові події, що пішли за липневим Пленумом 1957 р. На ньому, як відомо, представники старої, “сталінської гвардії” по засобах так називаного “арифметичної більшості” стали домагатися вигнання Хрущева. У результаті голосування в Президії ЦК КПРС було прийняте рішення про звільнення його з посади Першого секретаря. Це рішення, однак, удалося поламати завдяки зусиллям гарячих прихильників Хрущева. Видатну роль у розгромі сталіністів зіграв маршал Жуків. Під час засідання Президії ЦК КПРС Жуків кинув історичну фразу в обличчя цим людям: “Армія проти цього рішення, і жоден танк не зрушиться з місця без мого наказу”. Ця фраза в кінцевому рахунку коштувала йому політичної кар'єри.

4. Економічне питання.

У реальній політиці намітився поворот. І цей поворот необхідно було підкріпити рішеннями економічного характеру. У серпні 1953р. на сесії Верховної Ради СРСР Маленков уперше порушив питання про поворот економіки обличчям до людини, про першочергову увагу держави до добробуту народу через прискорений розвиток сільського господарства і виробництва предметів споживання. "Тепер на базі досягнутих успіхів у розвитку важкої промисловості в нас є всі умови для того, щоб організувати крутий підйом виробництва предметів народного споживання". Передбачалося різко змінити інвестиційну політику, значно збільшити фінансову "підживлення" галузей нематеріального виробництва, орієнтованих на випуск товарів для народу, звернути особливу увагу на сільське господарство, залучити до виробництва товарів народного споживання машинобудівні заводи і підприємства важкої промисловості. Так був узятий курс на соціальну переорієнтацію економіки, що досить швидко став втілюватися в конкретні товари, гроші, житло.

Вибір нового політичного шляху вимагав зміни орієнтирів в економіці. Однак тоді ніхто в політичному керівництві країни не брав під сумнів принципи командно-адміністративної системи. Мова йшла про подолання її крайностей, таких, як майже повна відсутність матеріального стимулювання трудящих, відставання в масовому впровадженні науково-технічних досягнень у виробництво. Як і раніше панувало неприйняття ринку, товарно-грошових відносин, а переваги соціалізму розглядалися як щось раз і назавжди дане, здатне саме по собі забезпечити розвиток і процвітання.

На першому місці серед народногосподарських проблем стояло аграрне виробництво. Хрущев, треба віддати йому належне, по походженню, та й по інтересах, завжди був ближче до нестатків селян, чим хто-небудь з інших вищих політичних керівників. На Пленумі ЦК Хрущев виступив із серією важливих для того часу пропозицій по розвитку сільського господарства. З позицій сьогоднішнього дня вони можуть показатися недостатніми, але тоді вони мали чимале значення. Були збільшені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, введене авансування праці колгоспників (до цього розплата з ними вироблялася лише один раз у рік) і т.д.

Хрущев засудив практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм засобів сильних, критикував роздутий управлінський апарат, недостатню допомогу міста сільському господарству. Початок трохи заохочуватися розведення селянами птаха, дрібної домашньої худоби. У багатьох господарствах з'явилися корови, що було немислимо для колгоспника ще рік назад.

Висловлені ідеї, прийняті постанови могли дати віддачу лише кілька років спустя. А поправляти зернове господарство було потрібно негайно. Вихід знайшли в освоєнні цілинних і перелогових земель. Це був яскраво виражений екстенсивний варіант розвитку. Придатні землі знаходилися на території Казахстану, Південного Сибіру, у Поволжя, на Уралі, на Північному Кавказу. Серед них найбільш перспективними виглядали Казахстан, Урал і Сибір. Сама ідея освоєння цих земель була не новою. Думки про можливість їхнього використання висловлювалися ще на початку століття. Особливістю середини 50-х років - відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді. Зміни повільно, але неухильно йшли в країні, викликаючи в мільйонів молодих людей бажання внести свій особистий внесок у зміцнення матеріальних основ радянського суспільства. Ентузіазм жив у душах людей, а не тільки в гаслах, закликах і маршах. Створився сприятливий , із соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріальними стимулами й увагою до соціально-побутових проблем, міг би дати довгостроковий економічний і політичний ефект. Однак спалах ентузіазму молоді був сприйнятий керівництвом як постійна, незмінна і завжди в майбутньому керована сила.

До весни 1954р. на казахстанській цілині було організовано понад 120 радгоспів. Первоцелинникам приходилося жити в наметах, в умовах бездоріжжя, зміни жорстоких холодів і виснажливої жари. Цілодобова робота в період посівної і збиральний змінювалася в період щодо короткого відпочинку будівельними роботами. Перші результати цілинної епопеї не могли не вселяти оптимізму. У 1954р. цілина дала понад 40 відсотків валового збору зерна. Збільшилося виробництво м'яса, молока. Усе це дозволило трохи поліпшити продовольче постачання населення.

Однак успіхи були лише в перші роки. Врожайність зернових культур на знову освоєних землях залишалася низкою, освоєння земель відбувалося при відсутності науково-обгрунтованої системи землеробства. Позначалася і традиційна безгосподарність. Не до терміну були побудовані зерносховища, не створені резерви техніки, пального. Приходилося перекидати техніку з усієї країни, що

здорожувало вартість зерна, а отже, м'яса, молока і т.д.

Освоєння цілини відсунуло відродження старопахотних землеробських районів Росії. І все-таки початковий етап освоєння цілини залишиться в історії як справжня епопея праці, як реальний сплеск ентузіазму, як яскрава риса часу, коли країна йшла до історичного повороту, зробленому ХХ з'їздом партії.

Країна жила відновленням. Проходили численні наради за участю працівників промисловості, будівництва, транспорту. Саме по собі це явище були новим - адже раніш усі найважливіші рішення приймалися у вузькому колі, за закритими двер. На нарадах відкрито говорилося про необхідність змін, про

використанні світового технічного досвіду.

Але при новизні ряду підходів спостерігалися і стійкі стереотипи старого. Причини відставанні бачилися в тім, що "з боку міністрів і керівників" здійснюється "слабке керівництво", для впровадження нової техніки пропонувалося створювати нові відомства. Але принцип планово-централізованої, командно-бюрократичної системи сумніву не піддавався.

1956 рік - рік ХХ з'їзду - виявився дуже сприятливий для сільського господарства країни. Саме цього року позначився великий успіх на цілині - врожай був рекордним. Хронічні в попередні роки труднощів із хлібозаготівлями, здавалося, стали іти в минуле. Та й у центральних районах країни колгоспники, урятовані від найбільш гнітючих оковів сталінської системи, що нагадувала найчастіше державне кріпосництво, одержали нові стимули до праці, збільшилася частка грошової оплати їхньої праці. У цих умовах наприкінці 1958р. з ініціативи Н.С.Хрущева приймається рішення про продаж сільськогосподарської техніки колгоспам. Справа в тім, що до цього техніка знаходилася в руках машинно-тракторних станцій (МТС). Колгоспи мали право купувати тільки вантажні автомобілі. Така система склалася з кінця 20-х років і була наслідком глибокої недовіри до селянства в цілому, якому не дозволено було володіти сільгосптехнікою. За використання техніки колгоспи повинні були розплачуватися з МТС натуроплатою.

Продаж техніки колгоспам позитивно позначилася на сільськогосподарському виробництві далеко не відразу. Велика частина їх виявилася не в змозі відразу купити і виплачувала гроші на виплат. Це спочатку погіршило фінансове положення значної частини колгоспів і породило відоме невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників. до цього зосереджений у МТС За законом вони повинні були перейти в колгоспи, але це означало для багатьох з них зниження життєвого рівня, і вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. Відношення до техніки погіршилося, та як колгоспи не мали, як правило, парків і укриттів для її збереження в зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низок.

Позначалися і традиційні недоліки в цінах на сільськогосподарську продукцію, що були надзвичайно низки і не окупали витрат.

Але не обговорювалася головне - необхідність надання селянству волі вибору форм господарювання. Панувала непохитна впевненість в абсолютній досконалості колгоспно-радгоспної системи, що знаходиться під пильною опікою партійно-державних органів.

Але якесь рішення знайти було потрібно. Будучи з візитом у США в 1959р. Хрущев побував на полях американського фермера, що вирощував гібридну кукурудзу. Хрущев був буквально захоплен нею. Він прийшов до висновку, що підняти "м'ясну цілину" можна, лише вирішивши проблему кормовиробництва, а та у свою чергу спирається в структуру посівних площ. Замість травопілля треба перейти до широких і повсюдних посівів кукурудзи, що і зерно дає, і зелену масу на силос. Там же, де кукурудза не росте, рішуче заміняти керівників, що "самі засохли і кукурудзу сушать". Хрущев з великою запопадливістю став упроваджувати кукурудзу в радянське сільське господарство. Її просували аж до Архангельської області. Це було наругою не тільки над віковим досвідом і традиціями ведення селянського сільського господарства, але і над здоровим глуздом. Разом з тим покупка гібридних сортів кукурудзи, спроба впровадження американської технології її оброблення в тих районах, де вона могла дати повноцінний ріст, сприяли збільшенню зерна і корму для худоби, дійсно допомагали справитися з проблемами сільського господарства.

На сільське господарство, як і колись, давили стереотипи рапортомании, прагнення апаратних працівників домогтися значимих показників кожним, навіть незаконним шляхом, без усвідомлення негативних наслідків.

Сільське господарство виявилося на грані кризи. Збільшення грошових доходів населення в містах стало випереджати зростання аграрного виробництва. І знову вихід був, здавалося, знайдений, але не в шляхах економічних, а в нових нескінченних реорганізаційних перестановках. У 1961р. було реорганізоване Міністерство сільського господарства СРСР, перетворене в консультативний орган. Хрущев сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як господарювати. Але всього його зусилля були марні. Бажаного ривка так і не відбулося. У багатьох колгоспників підривалася віра в можливість змін. Підсилювався відтік сільського населення в міста; не бачачи перспектив, село стала залишати молодь. З 1959р. відновилися гоніння на особисті підсобні господарства. Була заборонена мати худоба городянам, що виручало постачання жителів маленьких міст. Потім гонінню піддалися господарства і сільські жителі. За чотири роки поголів'я худоби в особистому подвір'ї скоротилося в два рази. Це був дійсний розгром тільки почав оправлятися від сталінщини селянства. Знову зазвучали гасла, що головне - суспільне, а не особисте господарство, що головним ворогом є "спекулянти і тунеядцы", що торгують на ринках. Колгоспники були вигнані з ринків, а дійсні спекулянти почали здувати ціни.

Однак чудо не наступило, і в 1962р. уряд прийняв рішення стимулювати тваринництво підвищенням у півтора разу цін на м'ясо. Нові ціни не збільшили кількості м'яса, але викликали хвилювання в містах. Найбільш велике з них у м. Новочеркаську придушили силою зброї. Були жертви.

Були в країні і сильні, заможні господарства, що очолювалися вмілими керівниками, що вміли ладити як з начальством, так і з підлеглими. Але вони існували скоріше всупереч сформованій ситуації. Труднощі в аграрному секторі наростали.

У наступному році виникли перебої не тільки з м'ясом, молоком і олією, але і з хлібом. Довгі черги з ночі вибудовувалися в хлібних магазинів. Ширилися антиурядові настрої. І тоді було вирішено вийти з кризи за допомогою закупівель американського зерна. Ця тимчасова міра стала органічної

частиною державної політики аж до кончини СРСР. Золоті запаси Радянського Союзу використовувалися для підтримки, зміцнення і розвитку американських фермерських господарств, у той час як господарства власних селян піддавалися гонінню. Зате організатори цього "обміну" одержали новий і, здавалося, невичерпне джерело особистого збагачення.

Семирічний план розвитку народного господарства ( 1959- 1965 р. ) у частині розвитку сільськогосподарського виробництва був провалений. Замість планових 70 відсотків ріст склав лише 15 відсотків.

СРСР перетворився в могутню промислову державу. Упор як і раніше робився на виробництво, що склало до початку 60-х років 3/4 загального підйому промислового виробництва. Особливо швидко розвивалися промисловість будматеріалів, машинобудування, металообробка, хімія, нафтохімія, електроенергетика. Обсяг їхнього виробництва виріс у 4-5 разів.

Підприємства групи "Б" (насамперед легка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості) розвивалися значно повільніше. Однак і їхній ріст був дворазовим. У цілому середньорічні темпи промислового виробництва в СРСР перевищували 10 відсотків. Настільки високих темпів можна було досягти, тільки активно використовуючи тверді методи адміністративної економіки. Керівники СРСР були упевнені, що темпи промислового росту країни будуть не тільки високими, але і зростаючими. Висновки західних економістів про неминуче "загасанні" темпів у міру зростання економічного потенціалу СРСР відкидалися як спроби судити про соціалізм за аналогією з капіталізмом. Теза про розвиток народного господарства, що прискорюється, у СРСР (насамперед промисловості) міцно ввійшов у політичну пропаганду і суспільні науки.

Незважаючи на підведення машинної бази під народне господарство, її науково-технічний рівень починав відставати від потреб часу. Високий була питома вага робітників і селян, зайнятих важкою ручною і малокваліфікованою працею (у промисловості - 40 відсотків, у сільському господарстві - 75 відсотків). Ці проблеми обговорювалися на пленумі ЦК у 1955р., на якому був визначений курс на механізацію й автоматизацію виробництва. Через кілька років було названо і головну ланку, схопивши за який, сподівалися витягнути весь ланцюг науково-технічної революції - хімія. Форсований розвиток хімічної промисловості улаштовувалося посиленням її ролі в створенні матеріально-технічної бази комунізму.

Однак символом науково-технічного прогресу СРСР став штурм космосу. У жовтні 1957р. був запущений перший штучний супутник Землі. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіли Луну. А в квітні 1961р. у космос ступнула людина, перша людина планети, радянська людина - Юрій Гагарін.

Скорення космосу зажадало колосальних засобів. За ціною не стояли. У цьому був не тільки науковий, але і військовий інтерес. Вірили, що недалеко той час, коли радянські космонавти як привітні хазяїни будуть зустрічати в далекому космосі посланців інших країн, у тому числі і США. Здавалося, Радянський Союз надовго і міцно став лідером науково-технічного прогресу людства.

Вражаючими для радянських людей, для усього світу стали введення в експлуатацію першого атомного криголама "Ленін", відкриття Інституту ядерних досліджень. Безумовно, це були великі події. Але нічого тоді не говорилося про небезпеки, що несе масове освоєння ядерної енергії, про необхідність найсуворішого дотримання технологічної дисципліни, підвищення рівня безпеки на ядерних об'єктах. Не довідався радянський народ і про аварію в м. Киштим біля Челябінська, у результаті якої відбулося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінилися, понад десять тисяч сільських жителів були відселені з радіоактивної зони, хоча десятки тисяч сільських жителів продовжували там жити ще довгі десятиліття.
У 1957 році починають починатися спроби реформ керування народним господарством. Що існували сверхцентралізовані галузеві міністерства, на думку Хрущева, були не в змозі забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них засновувалися територіальні керування - ради народного господарства. Сама по собі ідея децентралізації керування економікою для такої величезної країни спочатку зустріла позитивні відгуки. Однак у характерному для адміністративно-командної системи дусі ця реформа підносилася її авторами як чудодійний однохвилинний акт, здатний докорінно змінити економічну ситуацію в країні: зруйнувати відомчу монополію, наблизити керування до місць, підняти їхню ініціативу, збалансувати економічний розвиток республік, регіонів, зміцнити усередині їхні господарські зв'язки, у підсумку - прискорити економічний розвиток. Керування ж оборонною сферою економіки залишалося централізованим. Сумніви, що малися, щодо реформи не висловлювалися, оскільки вона виходила від самого Хрущева.
Варто сказати, що організація совнархозів дала деякий ефект. Скоротилися безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривалися сотні дублювавших один одного дрібних виробничих підприємствах різних міністерств. Площі, що вивільнилися, були використані для виробництва нової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960рр було введено в лад у три рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, чим у попередню п'ятирічку. Відбулося істотне скорочення адміністративно-управлінського персоналу на виробництві.
Однак кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість дріб'язкової опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку совнархозів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла, та й не могла дійти, тому що не була навіть зорієнтована на це. Незадоволені були і вищі господарські керівники міністерств у столиці, що втрачали чималу частину своєї, що стала вже звичної влади. Але провінційна бюрократія ці кроки Хрущева підтримала.
Замість пошуків матеріальної зацікавленості кожного працівника в результатах своєї праці були проведені зміни в нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення робітників, працювавших на основі відрядної оплати, і ріст числа „повременщиков”. І без того невисокі матеріальні стимули до праці стали різко знижуватися. Обіцянки ж, багаторазово повторювані з високих трибун, про ріст заробітної плати приводили до того, що робітники в масовому порядку стали подавати заяви про те, що "заробітна плата повинна бути підвищена усім без винятку, як це говорив Хрущев". Стала одержувати поширення "выводиловка", тобто припасування заробітної плати до визначеного рівня.
Усе більш активну роль стали грати моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад, як і члени бригад ДИП ("наздогнати і перегнати") на початку 30-х років, намагалися впровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя, проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Однак ідеалізм зачинателів, руху за комтруд досить швидко згас, зштовхнувши як з "грубими" потребами побуту, так і з тим, що почин був швидко зроблений бюрократією партійної, профспілкової, комсомольської, що зробила з нього чергову графу в таблиці соцзмагання.
Найбільший успіх цивільний сектор економіки мав на напрямку житлового будівництва. У СРСР масового житлового будівництва не вели, в інші періоди просто не будували житла. Війна позбавила даху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержати окрему упоряджену квартиру для багатьох минулого майже не сбыточной мрією. Темпів, якими велося житлове будівництво в першій половині 60-х років, наша країна не знала не до, ні після цього періоду.
Удержатися на високому рівні було по плечу далеко не усім. Даний рух не міг бути масовим. Але профспілкові організації в погоні за цифрами намагалися втягнути в його якнайбільше людей. У підсумку усі було заформалізовано. Любов до дзвінкої фраз и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.