На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Загальна характеристика полтичного становища України у середин XVII ст. Передумови, причини, результати та наслдки Великого Українського повстання 1648 р. пд кервництвом Б. Хмельницького. Основн положення та значення Переяславської угоди (1654 р.).

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 11.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство Освіти та Науки України
Національний Технічний Університет
Харківський Політехнічний Інститут
Кафедра Політичної історії
Реферат
на тему:
Національно-визвольна боротьба у середині XVII століття
Виконав:
студент I-го курсу
групи МТ-15Б
Гладков Євген Єгорович
Перевірив:
Озерський Юрій Іванович
Харків, 2005.
Зміст
Вступ
Причини повстання
Перші перемоги
Ускладнення між повстанцями
Переяславська угода
Завершальна стадія Великого повстання
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Політичне становище України середини XVII століття зумовлювалося вкрай сумними реаліями: упродовж віків тут не було практики національного державного будівництва; українські землі були поневолені сусідніми державами; панівна верхівка повністю втратила роль політичного провідника народу, носія державності. Ця позиція еліти (бо лише вона могла успішно здійснювати політичне керівництво, займатися розбудовою національного життя, розвиваючи етнополітичну самобутність суспільства) обернулася великою національною трагедією. За колоніальної політики Польщі ситуація ставала критичною: була втрачена еліта; стався розкол серед духовенства, що приводило до міжконфесійної боротьби; міщанство витіснялося з ключових позицій економічного життя і самоуправління; зростали перешкоди для розвитку української мови, культури, самосвідомості тощо.
Виходячи з цих обставин наприкінці XVI століття у південному регіоні Київського воєводства розпочався інтенсивний політичний процес, в якому провідну роль відігравало козацтво. Формувалися козацьке самоуправління, судочинство, військова організація, адміністративно-територіальний устрій. Поступово влада польського уряду набирала формального характеру. Водночас відбувалося неухильне розширення території козацького регіону, бо населення прилеглих районів Київського, а згодом і Брацлавського воєводств запроваджувало у себе козацькі порядки.
Різке посилення темпів закріпачення, наростання національно-релігійного гноблення, а також зіткнення інтересів козацької України й Речі Посполитої привели до початку Національно-визвольної боротьби. Вона розпочалася у першій половині лютого 1648 року з захопленням повстанцями Запорозької Січі й обрання гетьманом Війська Запорізького Б. Хмельницького й тривала аж до 1676 року. Це повстання вважається одним з найбільших катаклізмів української історії. Повстання аналогічних масштабів, сили й наслідків і справді важко знайти на перших етапах нової історії Європи. Але чому саме Україна? Щойно освоєні Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина, що стали ареною повстання, були унікальними не лише в речі посполитій, а й в усій Європі. По-перше, ці землі належали чине наймогутнішим та найбагатшим в Європі магнатам, а по-друге, їх заселяв люд, готовий і здатний рішуче боротися за свої інтереси. Інакше кажучи, в новоколонізованій Україні одні з найбагатших в Європі феодалів-гнобителів зіткнулися з одним з найнепокірніших народів. Великою мірою ця ситуація була наслідком того, що Україна відігравала роль кордону. Власне, присутність „Дикого поля” уможливила виникнення козацтва й дала змогу магнатам назбирати величезні землеволодіння. Вибуховість ситуації посилювалася слабкістю королівської влади в Речі Посполитій. Не в змозі власними силами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови, що вони самі захищатимуть їх. З тієї ж причини він мовчки погоджувався, хоч і лише до певної міри, із зростанням козацтва. Проте із швидким посиленням обох цих явищ королівський уряд втратив над ними контроль і нічого не робив, щоб розв'язати протиріччя, що загострювалися на українському пограниччі.
Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння, чи, як висловлювалися польські історики XIX століття, „цивілізування” України, вони також були чинником нестабільності й напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом „сильний завжди правий”, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати, що „ на Україні править беззаконня”. Вимоги шляхти постійно зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 році. На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої та навіть у Західній Україні мешканці Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини й не бажали приймати її. Незважаючи на те, як їх класифікували магнати, багато з них вважало себе вільними. Серед козаків своєрідним догматом було те, що у 1582 році король Стефан Баторій начебто дарував козакам привілеї, котрі майже зрівнювали їх у правах із шляхтою. Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники-чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть недавні поразки поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією. Відтак із посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.
Для грандіозного спалаху бракувало лише іскри...
Причини повстання
Рідко коли окремі особи так вирішально визначали хід епохальних подій, як це зробив стосовно Великого Українського повстання 1648 року Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та східноєвропейської історії, вченні вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в ролі головного актора відбувся під кінець життя, до того ж майже випадково. Хмельницький народився у 1595 році в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив у польського магната. За свою службу Михайло отримав хутір Суботів. Він послав Богдана до школи єзуїтів у Ярославлі, де той дістав добру, як на ті часи, освіту, оволодівши польською та латинською мовами. В 1620 році трапилася трагедія. У великій битві турків з поляками під Цецорою його батько загинув, а сам Богдан потрапив у полон. Провівши в неволі два роки, Хмельницький повертається до Суботова, записується до реєстрових козаків, одружується й займається розширенням свого маєтку. Як заможній і обережний козак, Хмельницький уникає будь-якої участі в повстаннях 1625 та 1638 років. У 1638 році завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р. вирушає у складі козацького посольства до короля Владислава IV. Хмельницький стає сотником Чигиринського козацького полку у 50-річному віці.
Але життя Хмельницького, а разом з ним і хід історії всього краю змінив один типовий випадок магнатської зажерливості. У 1646 році, польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив підняти проти поляків повстання й очолити його. Таке раптове перетворення добропорядного прибічника пануючого ладу на бунтаря не було чимось несподіваним для його натури. Пізніше очевидці часто звертали увагу на двоїстість вдачі цього козацького ватажка. Смаглявий і приземкуватий „Хмель”, як його прозивали в народі, був звичайно стриманою, непретензійною, чемною, навіть трохи флегматичною людиною. Але він також міг несподівано вибухнути потоками пристрасті та енергії. В такі хвилини його слова заворожували, ідеї водночас захоплювали й наводили острах, а рішучість діяти здавалася непохитною. Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розповідали про його наміри, він з жменькою прихильників у січні 1648 року втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із січі польську шляхту й добивається гетьманства. Спочатку заколот, що набирав сили, мав усі ознаки попередніх невдалих повстань: засліплений жадобою помсти, козацький старшина, якого покривдили магнати, втікає на Січ і переконує запорожців встати за свої (і його також) права. Проте у випадку з Хмельницьким винятковий талант організатора, полководця все докорінно змінив. Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків -- кримських татар. Кращої нагоди й бути не могло. Саме тоді, коли його посольство прибуло до Криму, взаємини хана з поляками стали вкрай напруженими, й на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 року попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку.
Перші перемоги
В середині квітня 1648 року на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважують їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцін Каліноський та Міколай Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тисяч, без врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало було нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Отож, Річ Посполита раптом втратила короля, командирів і армію.
Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж під проводом місцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків скористалися нагодою дати волю довго стримуваній ненависті до гнобителів. Між 1648 і 1656 роками повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних даних неможливо встановити точніші цифри), і тому євреї й досі вважають повстання Хмельницького однією з найважливіших подій своєї історії. Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Цервою, зосередився на створенні дисциплінованої, добре організованої армії. Ядро її складали 16 випробуваних у боях козацьких полків, очолюваних такими шанованими полководцями, як Філон Джеджалій, Максим Несторенко та Іван Гиря. До того ж полковницькі булави отримали такі обдаровані, досвідчені й талановиті представники української знаті, як Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський, а також вихідці з міщан -- Мартин Небаба та Василь Золотаренко. Великим допоміжним загоном легкої кінноти командував затятий ворог Вишневецького й один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим Кривоніс. Із добровольців створювалися нові частини, й під кінець літа українські сили налічували від 80 до 100 тисяч чоловік. Із них регулярне козацьке військо складало близько 40 тисяч.
Поляки теж не гаяли часу. Вони вступили з Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тисячі шляхти й 8 тисяч німецьких найманців. Коли біля Львова збиралося їхнє військо, споряджене у сліпучі лати, як те полюбляла шляхта, очевидець зауважив, що поляки збираються воювати не залізом, а золотом та сріблом. На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкіш Домінік Заславський, освічений вчений-латиніст Міколай Осторог і 19-річний Олександр Конєцпольський, Хмельницький саркастично охрестив їх „периною”, „латиною” та „дитиною”. 23 вересня воюючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час того бою польським магнатам зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало відомо, решта армії вчинила те ж саме. Козаки та їхні союзники татари за кілька годин знищили ще нещодавно величне військо майже дощенту. Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. На початку жовтня козацько-селянська армія взяла в облогу Львів і вже б от-от здобула його, та завдяки величезному викупу й небажанню Хмельницького руйнувати чудове місто Львів було врятовано. Через місяць, коли велася підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира -- людину, яку волів бачити на троні Хмельницький. Новий король запропонував гетьманові перемир'я. Для істориків завжди залишалося загадкою, чому Хмельницький, який на той момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив згодитись на цю пропозицію й повернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він усе ще сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво. До того ж голод і чума вже позначилися на його військах, як і на населенні України в цілому. Та й союзникам гетьмана -- кримським татарам -- не терпілося повернутися додому. Ці обставини, можливо, й зумовили небажання гетьмана продовжувати військову кампанію взимку. На початку січня 1649 року Хмельницький повертається до Києва на чолі непереможного війська. Збуджений натовп і православне духовенство вітали його, як „українського Мойсея”, що „звільнив свій народ від польського рабства”.
Ускладнення між повстанцями
Навіть після перемог Хмельницького стосунки між поляками та українцями лишилися нез'ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірвати зв'язки з Річчю Посполитою, він знав, що його послідовники рішуче настроєні проти повернення до стану, який існував до 1648 року. Зі свого боку поляки, готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненні українців під панування шляхти.
Навесні 1649 року в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основні сили -- 25 тисяч на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру, Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна Казимира під Зборов ом і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали зазнати поразки й під Збаражем і під Зборов ом, татарський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців, Іслам Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не лишалося нічого іншого, як погодитися.
18 серпня 1649 року було підписано Зборівський мир, який пізніше висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-еко и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.