На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Економчне соцальне становище Кременчуччини 1920-1921 р. та вплив на нього НЕПу. Голодомор 1933р.: причини й переумови, державна полтика. Полтвддли МТС. Заходи щодо змцнення колгоспв. Голодомор 1933 року в Кременчуц. Сталнськ репресї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 14.02.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1. НЕП.
2. Голодомор 1933р.
3. Сталінські репресії.
1. НЕП.
1921 рік характеризувався, з одного боку, курсом X з'їзду РКП (б) на нову економічну політику, з іншого - голодом, який охопив південні райони України. Громадянська війна до цього часу, в основному, закінчилася. В Україні був насаджений комуністичний режим. Воєнні дії, що точилися майже сім років, політика «воєнного комунізму» завдали величезної шкоди народному господарст-ву. Воно являло собою жахливу картину опустошення. Великих втрат зазнало населення України. Побоїща, розстріли та епідемії, пов'язані з громадянською війною, забрали близько 1,5 млн. життів. Голод, холод, безробіття змусили сот-ні тисяч людей виїхати з міста у село.
ІІродрозгортка виконувалася з величезним напруженням. Так, на весну 1921 р. розкладку з попереднього, 1920 року, в Україні було виконано менше ніж на 40 відсотків. Однак, Москва зобов'язала Україну протягом травня 1921 р. відправити в розпорядження наркомпроду Росії не менше 40 залізничних ешело-нів переважно з хлібом. Вимоги центру ще більше загострили ситуацію. А ЦК КП(б)У, спираючись на армію, почав виконувати розпорядження Москви. Реквізи-ція хліба за допомогою робітничих і червоноармійських загонів наштовхувалася на збройний опір селянства. Найбільша його активність спостерігалась в Полтавсь-кій, Кременчуцькій, Катеринославській і Донецькій губерніях. Але комуністична пропаганда трактувала селянський повстанський рух як політичний бандитизм, а причиною всіх труднощів називала куркульський саботаж продовольчої політи-ки радянської влади.
Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі зерноносні райони Південної Росії та України охопила катастрофічна посуха 1921 р. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти стихії: почався голод 1921-1923 рр., що забрав життя сотень тисяч людей в Україні. Було очевидно, що виснажене суспільство не готове втілювати в практику комуністичні експерименти. Більшовики були не в змозі продовжувати реалізацію задуманого. Ленін був змушений визнати провал політики «воєнного комунізму» й необхід-ність піти на поступки, особливо селянам. Неперевершений майстер тактичної гри Володимир Ілліч насилу переконав своїх товаришів по партії погодитися на проведення непу та й то після небезпечного для комуністів Кронштадтського повстання, що продемонструвало непопулярність політики Рад. Стратегічне завдан-ня непу полягало в тому, щоб заспокоїти селянство й забезпечити йому стимули до підвищення виробництва продуктів. Нова економічна політика була компромі-сом, відступом від соціалізму з метою дати оговтатися країні після громадянської війни. В непі передбачались: заміна продрозкладки продовольчим податком, введення товарно-грошових відносин, приватної торгівлі, оренди; інвестицій іноземного капіталу та інше. Слід зазначити, що Ленін ішов тільки на тимчасовий компроміс з капіталізмом і з великим натхненням 22 листопада 1922 р. наголошував, що «з Росії непівської буде Росія соціалістична». І, звичайно, «молодший брат» Україна повинна була йти в російському фарватері будівництва нової економіки.
Що ж являло собою народне господарство Кременчуччини в 1920-1921 ро-ках. Воно було жахливим. Більшість підприємств не працювали. Наприклад, із 13 заводів лісової промисловості діяли тільки 4. Не вистачало сировини. В дуже скрутному становищі знаходилася металургійна промисловість, бо в місті не бу-ло вугілля і коксу. Не краще складалися справи і в хімічній промисловості. Тут із 56 підприємств працювали лише 22. Для нормальної роботи 14 тютюнових фаб-рик необхідно було 500 тис. пудів пального в місяць. А його катастрофічно не вистачало. Міська електростанція була напівзруйнована і не виробляла струму. Не ритмічно працював водний і залізничний транспорт. В грудні 1919 р., коли денікінці відступали із Кременчука, вони зірвали міст через Дніпро. Було порушено сполучення з Крюковим. І хоча для руху міст був відкритий 17 березня 1920 р., відсутність сполучення на протязі 4 місяців з правим берегом завдали великих збитків господарству міста. Ситуація в промисловості міста ускладнювалась і відсутністю компетентних організаторів виробництва, бо, як уже зазначалося буржуазія була позбавлена своїх підприємств.
Не менш тяжке становище склалося і в сільському господарстві Кременчуч-чини. Восени 1920 р. майже всі повіти губернії були охоплені антибільшовиць-кими повстаннями селян. Якщо в 1916 р посівна площа зернових складала понад 1 млн. десятин, в тому числі яровими культурами засівалось понад 623 тис, а озимими - 474,7 тис. десятин, то в 1921 р. озимий клан налічував лише 149277 десятин, або 31,4%. У 1919-1920 рр. урожайність зернових зменшилась в середньому на 40 пудів з десятини. Зменшилась кількість коней і волів - основної сили на селі. Якщо в 1916 р. коней налічувалося понад 200 тис. в 1921 р. понад 198 тисяч, то в 1922 р. лише понад 178 тисяч голів. В 1921 р в Кременчуці було всього 5 тракторів. Окрім того, в 1921 р. Кременчуччину охопила засуха і рік видався неврожайним. Не вистачало продуктів харчування людям і корму худобі. Почалася масова розпродажа худоби на убій як із радгоспах, так і в селянських господарст-вах. На місто насувався голод. В Кременчуцькому повіті на кінець 1921 р мешкали 176124 чоловіки.
Ситуація ускладнювалась масовими захворюваннями кременчужан сипним тифом, холерою, дифтерією, віспою, кор'ю, дизентерією, жовтухою, скарлатиною, рожою та іншими хворобами.
В місті були безробітні, безпритульні діти. Процвітала проституція.
Такий соціальний портрет мало наше місто на початку 20-х років. Взагалі ж збитки, нанесені державі і мирному населенню на території Кременчуцького повіту за останню чверть 1920 р. і за 1921 р, склали близько 10 мли. крб. А вартість майна, вивезеного з повіту в 1918-1920 рр., а також знищеного в період грома-дянської війни, становила близько 26 млн. крб. Такі були стартові умови, за яких впроваджувалася в життя в місті нова економічна політика. Кременчужанам доводилося не тільки собі заліковувати рани, але й допомагати голодуючим Південної Росії та Південної України. Щоправда, голод на півдні нашої республіки за вказівками Політбюро ЦК КП(б)У злісно замовчувався на перших порах в засобах масової інформації. Комуністичні керівники запевняли робітників, селян, інтелігенцію, що необхідно розрізнити голод в Росії від неврожаю в Україні. Хоча насправді голод в республіці набирав усе більших масштабів. Так, на VI кон-ференції КП(б)У в грудні 1921 р. наводилися дані, що за тиждень в Одеській об-ласті було зареєстровано 100 смертей від голоду, а в Запорізькій - 165. Зимою 1921-1922 рр. ситуація на півдні України стала трагічною. Продуктивні сили сільського господарства майже цілком занепали. Відзначалися чисельні випадки людожерства, і лише в січні 1922 р. ЦК РКП(б) дозволив ЦК КП(б)У сказати українському народу правду про голод в його ж республіці. Було створено Центральну комісію допомоги голодуючим. При Радах всіх ступенів утворювалися відповідні комісії.
Питання боротьби з голодом обговорювалися і на засіданнях керівних органів нашого міста. В Кременчуці був створений фонд допомоги голодуючим. На перших порах пожертвування направлялися в Південну Росію. Згідно з розподілом Кременчуцька губернія мала розмістити 4000 чоловік з Поволжя. 600 дітей прий-няло наше місто.
Починаючи з 1922 р., коли з факту голоду в Україні було знято інформацій-ну блокаду, кременчужани допомагали також і своїм землякам південноукраїнсь-ких губерній. Люди добровільно здавали у фонд допомоги голодуючим дорогоцінні речі із золота і срібла. Окрім того, Центром було дано директиву про вилучення коштовностей з діючих церков. Комсомольці міста вирішили працювати тричі на тиждень по три зайвих години і винагороду за труд передавати голодуючим. Робітники 4-ї і 13-ї махоркових фабрик ухвалили про відрахування одноденно-го виробничого пайка у фонд допомоги. Співробітники Кременчуцької повітової міліції відгукнулися на заклик про допомогу голодуючим, відрахувавши зарпла-ту за 2 тижні і місячний пайок. На користь потерпілих проводилися суботники, недільники. А за успішне виконання продподатку голова ВУЦВК Г.І.Петровський вручив Кременчуцькій губернії на І Всеукраїнському з'їзді Рад Червоний Прапор. Так безкорисно кременчужани допомагали голодуючим, не зважаючи на скрутне становище з продуктами харчування у себе в губернії. Це свідчить про традиційно хорошу рису мешканців нашого міста - щирість.
Для впровадження в життя непу в місті була заснована губернська економічна рада. Вона розглядала і втілювала в практику стратегічні напрямки розвитку економіки губернії Важливіше значення в зв'язку з цим належало електрифікації. В червні-липні 1920 р. це питання обговорювалося на засіданні президії Кре-менчуцького виконкому. Було ухвалено негайно розпочати ремонт електростанції. Велику роль у здійснені електрифікації міста відіграли інженери Ададуров, Генкін. Вони зробили все можливе, щоб через рік, а саме 15 вересня 1921 р., в місті вперше після громадянської війни засяяли електричні лампочки. Таким чином, в Кременчуці була закладена технічна основа реконструкції народного господарства.
Важливе значення для розвитку економіки Кременчуччини мала відбудова моста через Дніпро. Як зазначалося, він був зірваний денікінцями при відступі з боку Крюкова в кінці 1919 р. У зведенні моста брали участь 938 робітників Крюківських підприємств, і він був відкритий для руху 17 березня 1920 р. Відкриття мосту зміцнило економічні зв'язки Кременчука і Крюкова, Лівобережжя і Правобережжя.
Впровадження нових економічних відносин сприяла і відміна 20 серпня 1922 р воєнного становища в місті. Політика «воєнного комунізму» згорталась. Нарощували потужності заводи і фабрики Кременчука. У 1923 р. в місті уже працювали 25 підприємств. Збільшували випуск продукції робітники Крюківських вагоноремонтних майстерень. Якщо в 1913 р., найбільш продуктивному році царської Росії, тут ремонтувалося 5057 товарних вагонів, то в 1925 р. - 7304.
Набирала темпи харчова й летка промисловість. Уже в другому кварталі 1923р. почали працювати миловарний завод, перша зразкова друкарня, 4 державні млини, тютюнова та дві махоркові фабрики. На базі створеної у 1896 р. кондитерської фабрики П.М. Поддеригіна у 1926 р. була заснована Кременчуцька кондитерська фабрика при комітеті боротьби з безробіттям. До речі, у 1926 р. на Кременчуччині налічувалося 5069 безробітних. 1926 р. на базі панчішної майстерні була заснована Кременчуцька трикотажна фабрика. Набирав прискорення Кременчуцький І-й Державний шкіряний завод. В місті існували чисельні державні і приватні майстерні по ремонту побутового, промислового та сільсько-господарського інвентаря.
Більшість дрібних підприємств передавалися в аренду непманам. Але дер-жава здійснювала заходи щодо охорони інтересів трудящих на арендних заводах і фабриках. До управління виробництвом широко залучалися робітничі маси і профспілки.
У місті розпочалося спорудження житлових будинків. Прокладалися нові лінії водопроводу, каналізації. В період непу народжувалися нові форми органі-зації праці. Підприємства почали об'єднуватися в госпрозрахункові трести. Як метод господарювання, госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності заводів і фабрик, під якою розумілася не лише беззбитковість, а й одержання прибутку. Майже відразу стали утворюватися синдикати, які займалися проблемами по закупівлі сировини, плануванню торговельних операцій, організацій ярмарок, збу-ту однорідної продукції.
Найбільш поширеною формою господарювання на Кременчуччині в 1922-1928рр. була кооперація. В ній найбільш вдало поєднувалися особисті і колек-тивні інтереси. Кооператив не здатний існувати без ринку і товарно-грошових відно-син. Характерною рисою було те, що виробник у кооперативі залишався господарем і власником. І, навпаки, колгосп міг існувати без товарно-грошових відносин, бо в ньому засоби виробництва відчужені від виробника або частково (в артілі і тозі), або повністю (в комуні). Таке протиріччя не могло довго існувати і воно з 1929р. було вирішене шляхом ліквідації кооперації.
Починаючи з 1921 р., на Кременчуччині була створена система споживчої кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в місті і на селі. Спожив-кооперації надавалося право здійснювати заготівлю і збут виробленої продукції. У 1922 р. з її системи виділилася сільськогосподарська кооперація.
Уже на 1 жовтня 1925 р. в Кременчуцькому окрузі налічувалося 609 різних кооперативів, із них 182 споживчих, 256 сільськогосподарських та інші. Загаль-не число кооперативів складало понад 96 тисяч, а число кооперованого населен-ня - близько 450 тис, або 57% від загальної кількості мешканців округу. Якщо в 1924 р. на Кременчуччині було лише 14% кооперованих дворів, то в 1926 р. - їх стало вже 35%.
Значно повільнішими темпами йшло створення сільських господарств в окрузі. В 1922 р. їх налічувалось 21, в 1923 р. - 45 в 1924 р. - 86, в 1925 р. - 103, в 1926 р. - 86. Цікава структура цих колгоспів. Так, із 86 господарств було: комун - 2, сільськогосподарських артілей - 36, товариств по спільному обробітку зем-лі - 48. В цих колективних господарствах, заснованих поки що на добровільних засадах, налічувалося лише 4873 члени. Це були, як правило, бідняки, позбавлені необхідного реманенту для обробітку землі. Для них колективні господарства, особливо в своїх простих формах, як товариства спільної обробітки землі, з урахуванням податкових пільг і прямої державної допомоги часто являли собою найкращий вихід їх злиденного становища. Отже, ми бачимо яка вражаюча перевага кооперативної форми господарювання над колгоспною! Але так буде недовго.
Важливим елементом нової економічної політики була торгівля. Якщо в 1924-25 р. в Кременчуцькій окрузі загальний торговельний обсяг складав 36,2 мли. крб., то в 1925-26 р. - вже близько 75 млн. Характерно, що державна торгівля давала суму грошевого обігу 12,7%, кооперативна - 55,8, приватна - Зі,5%. Особливо жваво велась торгівля промисловими товарами у відбудованому великому магазині «Пасаж».
Реорганізовувався і адміністративно територіальний устрій Кременчуччини. У 1922 р. Кременчуцьку губернію було ліквідовано. З березня 1923 р. по вересень 1930 р. існував Кременчуцький округ. Після останнього районування в 1925 р. він займав площу 10468 квадратних верств, або 11165,8 квадратних кілометра. На зазначеній території розташувалось 4 міських поселень (м. Кременчук, селищ Крюків, міста Олександрія і Новогеоргієвськ), 1452 сільських населених пунктів), адміністративно об'єднаних в 255 сільрад та 18 районів. По статистичних відомостях загальна кількість населення на 1 січня 1926 р. складала 778,2 тис. чоловік, з яких сільське населення налічувало 688,4 тис. або 88%. А в Кременчуці в 1925р. мешкало 55898 чоловік, в тім числі жінок 30191, в Крюкові відповідно 6356 і 3342. Пізніше, з 1932 р. Кременчук став районним центром Харківської, а з 1937 року Полтавської області.
Разом з економічними питаннями міська рада вирішувала також проблеми освіти, культури кременчужан. Тільки за 1920-1923 рр. в Кременчуці було створено 11 трудових, 1 музична і 3 професійних школи, 6 дитячих будинків, 5 шкіл фабрично-заводського навчання, загальноосвітні курси. Кременчуцьке медичне училище, яке було створене ще у 1904 р., у 1928 році діяло як медичний техні-кум. В ньому готувався молодший медперсонал. В місті створювалися школи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Так, в Крюкові існували 11 лікнепів для дорослих і 6 - для підлітків. В них навчалися, відповідно, 452 і 242 учнів. В Кременчуці налічувалося 26 пунктів по ліквідації неписьменності, в яких навчалися грамоті 760 учнів. Для підготовки вчителів міський відділ народної освіти відкрив трирічні педагогічні курси, де навчалося 175 чоловік.
У 1925 р. в Кременчуці було створено літературне об'єднання, до якого входили місцеві письменники і поети. Характерно, що в 20-х роках в місті діяв симфонічний оркестр, який виступав з чисельними концертами.
В 20-ті роки на початку 30-х років місцева влада активно проводила в життя політику українізації. На українську мову переводилося діловодство. На кінець 1927 р. майже 80% шкіл Кременчуччини використовували українську мову нав-чання. І це природно.
Таким чином, неп приніс вагомі здобутки кременчужанам. Вже в 1926 р. довоєнний рівень промислового виробництва в місті було перекрито. У 1927 р. за обсягом валової продукції сільське господарство Кременчуччини вперше перевищувало дореволюційний рівень.
Отже, на шляху нової економічної політики селяни Кременчуччини повністю освоїли конфісковану у поміщиків землю. Однак урожайність зернових культур залишалася ще нижчою, ніж у 1913 році. Населення нашого краю було охоплене масовим кооперативним будівництвом.
1921-1927 рр. були тяжкими, але найкращими роками в історії краю. Неп виявився великим досягненням, хоча і почав згортатися Сталіним в процесі індустріалізації і масової суцільної колективізації.
2. Голодомор 1933р.

Причини і передумови голодомору

Одним із найжорстокіших зло-чинів сталінізму проти українсь-кого народу був організований ним голод 1932-1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти кол-госпну систему з початку колек-тивізації. Протягом січня-листо-пада 1930 р. в Україні було заго-товлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період 1931 р. держав-ні заготівлі становили 380 млн. пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилу-чили все зерно, у тому числі по-сівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кам-панію 1932 р. Ускладнювали си-туацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктив-ній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запла-нованих площ. Внаслідок неякі-сного обробітку просапних куль-тур частина посівів загинула. І все ж не природні чинники бу-ли причиною трагедії українсь-кого селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший серед-нього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продоволь-ства.
Але цього не сталося. Набли-ження катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський пись-менник, активний учасник гро-мадянської війни на боці біль-шовиків Мате Залка, перебува-ючи влітку 1932 р. в Україні, за-лишив такий запис у щоденни-ку, датований 11-13 червня: «Україна, незважаючи на нормаль-ний урожай, приречена на го-лод... Це -- трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни -- переважно жінки, яким нічим було годува-ти дітей. Цих нещасних у чинов-них кабінетах називали «перу-карями»: вони ножицями зріза-ли колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як пов-ноправні господарі. Незабаром явище набуло масового харак-теру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й.Сталіна, наз-ваного офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серп-ня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної влас-ності, який за крадіжку колго-спної чи кооперативної власнос-ті передбачав розстріл з конфі-скацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасни-ки називали цей закон «законом про п'ять колосків».
Незважаючи на небачену ра-ніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдало-ся. На 1 листопада було заготов-лено лише 195 млн. пудів. У дея-ких районах місцеве керівницт-во, усвідомлюючи масштаби го-лоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхівського району Дніпропетровсь-кої області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ни-ми жорстоку розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п'яте-ро керівників і спеціалістів -- до 10 років концтаборів, інші п'я-теро - до 8, двоє - до 5 років.
Державна політика в селі за голодомору

Інформація про голод, що над-ходила з багатьох джерел, у де-талях була відома вищому керів-ництву партії й держави. Але за-мість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну вико-нати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзви-чайні комісії ЦК ВКП(б). В Ук-раїні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов. який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаго-тівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932р.. конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися ре-пресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л.Каганович, він привіз директиву II.Сталіна про здачу - в разі невиконання плану хлібозаготівель -- насін-нєвих фондів. Обласне керівни-цтво одержало телеграму за під-писом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в най-стисліші строки «ліквідувати са-ботаж».
У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніп-ропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець И.Сталіна -- П.Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКІІ(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрар-хії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким за-лишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власно-го народу. Протягом року, почи-наючи з 1933 р., із КП(б)У виклю-чили 100 тис. чол. Вони були роз-стріляні або вислані.
ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десят-ки тисяч місцевих партійних і ра-дянських керівників, суд і проку-ратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супрово-джувалися конфіскацією не ли-ше зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та інших продовольчих запасів на зиму. Селяни були поз-бавлені всього їстівного. Цим пар-тійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Го-лод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства -Україну, Північний Кавказ і Ку-бань, Поволжя, Північний Казах-стан. Найбільших масштабів го-лод набрав в Україні.
Демографічні втрати

Голодомор 1932-1933 рр. спри-чинив величезну смертність населення, особливо дітей і стари-ків. Селяни змушені були їсти со-бак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрада-ми вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елевато-рах під охороною міліції збері-галися тисячі пудів хліба.
Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували ді-статися до міста. Не всім це вда-валося. Багато гинуло просто не-ба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало лю-дей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б ді-тей, батьки залишали їх у ліка-рнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському се-лянству.
Донині не встановлено кіль-кість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво заборони-ло згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно гинули деся-тки тисяч селян, Сталін на об'єд-наному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне станови-ще робітників і селян поліпшуєть-ся з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади.
Дослідження голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпочалося на-прикінці 80-хроків. Автори назива-ють різні цифри померлих від го-лоду, які істотно різняться -- від 3,0 до 4,5 млн. чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівниц-твом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть траге-дій українського народу.
Ще не розвіявся трупний смо-рід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особли-во з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області пере-селилося 21,9 тис. господарств -- близько 117,1 тис. чоловік.
Голодомор 1932-1933 рр. нале-жить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932-1933 рр. остаточно зламала їхній опір кол-госпно-феодальній системі, сут-тєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно гово-рили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їх-ньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» - підбивав під-сумки голодомору секретар ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетров-ського обкому КП(б)У М. Хатаєвич.
Політвідділи МТС

Тероризуючи село голодомором, керівництво більшовицької партії в той же час прагнуло зміцнити свій вплив на нього. Рішенням січ-невого (1933 р.) об'єднаного пле-нуму ЦК і ЦКК ВКП(б) створюва-лися політвідділи МТС і радгос-пів, наділені надзвичайними пов-новаженнями на селі. Для роботи в політвідділах в Україну було відряджено кілька тисяч комуністів з міст, у тому числі з Москви і Ленін-града. Водночас для постійної й тимчасової роботи в колгоспи Ук-раїни прибуло близько 16 тис. чол. Ці люди, як правило, зовсім не знали сільського господарства, звичаїв і традицій місцевого насе-лення. У спотвореній уяві вищих партійних чиновників ця обстави-на була перевагою. Саме такі осо-би без сумнівів і вагань могли реа-лізувати сталінську лінію в кол-госпному будівництві. За допо-могою місцевого активу, органів ОДПУ-НКВС відряджені з міст члени ВКП(б) мали налагодити роботу колгоспів, вдихнути в них життя. Вони довершили в селі розгром сил, котрі чинили бодай найменший опір аграрній полі-тиці держави. Було здійснено масову перевірку голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідую-чих фермами. Багатьох з них зви-нуватили в антиколгоспній діяль-ності й репресували. Тривали по-шуки «куркулів» і «підкуркульників», які нібито проникали в кол-госпи для шкідництва. Лише на Одещині в 1933 р. було «викрито» понад півтори сотні «куркульських груп». Місця звільнених і реп-ресованих займали висуванці, на-швидкуруч підготовлені на ко-роткотермінових курсах з числа сільських активістів, які відзна-чилися під час проведення коле-ктивізації.
Заходи щодо зміцнення колгоспів

1932-1933 рр. засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи уп-равління сільським господарст-вом ведуть до вимирання села. Сталінське керівництво змушене було шукати шляхів вдоскона-лення управління селом, У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили спільну постанову «Про обов'язкову поставку зерна дер-жаві колгоспами й одноосібними господарствами». Запроваджува-вся погектарний принцип хлібо-заготівель, навесні доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю залишиться виробникам, а яка -- державі. Це було розраховано на пробуджен-ня зацікавленості селянства в ре-зультатах своєї праці.
Держава прагнула внести еле-менти організованості в роботу колгоспів, ліквідувати знеосібку в оцінці праці. У колгоспах було створено виробничі бригади, з'я-вилася колгоспна ланка як фор-ма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювалися земля й реманент на весь вироб-ничий сезон. У колгоспах впро-ваджувались елементи но и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.