На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Махновщина - наймасштабнша бла пляма на карт сторї України пероду революцї та громадянської вйни. Народженя та початок дяльност. Перш вйськов дї бригади Махно. Проти полтики Центральної Ради. Союз Махно з бльшовиками.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


15

Зміст.

    Зміст. 1
    Вступ. 2
    Розділ 1. Народженя та початок діяльності. 3
    Розділ 2. Перші військові дії бригади Махно. 5
    Розділ 3. Союз Махно з більшовиками. 7
    Висновки. 11
    Література. 12

Вступ.

Радянський режим хотів переробити його ім'я. Радянська історична наука характеризувала махновщину, як “кулацкое контрреволюционное анархистское движение, за которым стояли две - три тысячи ограниченных людей: мародеров, убийц, боровшихся против пролетарского государства”. О махновщині згадувати заборонялося, вивчати - тим більш. Маленьким істеричним злим чоловіком зображували Нестера Махна у книгах та кіно про громадянську війну. Розмови про його жорстокість та патологічний садизм - вигадка. Будеш жорстоко відноситися до людей, вони до тебе не підуть. Сила махновщини базувалася на масовій підтримці. Хоча жорстокість була, революції без крові не буває. Нестера Махно селяни слухали з зацікавленістю, він говорив їх мовою, дуже емоційно. Є не освіченою людиною, Махно мав талант, був хоробрим. Антисемітизм, який вони чинили робивши єврейські погроми - неправда. Серед командирів було багато євреїв. За проявлення антисемітизму Махно розстрілював. Сила Махна була в тому, що він відстоював інтереси селян. Наділення землею, правом вільної торгівлі, в політичному розумінні - за свободу думок.

Махновщина до тепер є, мабуть, наймасштабнішою “білою плямою” на карті історії України періоду революції та громадянської війни. І безперечно, залишається сповненою загадки протиріч фігура Н. І. Махно. В багатьох статях, з'явившихся у пресі, з'являється бажання не стільки шукати правду, скільки підняти наступний поштовх сенсаційного повторення однієї з легенд, якими так багата тема. Більшість матеріалів раніше було недоступним не тільки масовому читачу, але й історику. У нових джерелах з'явилася можливість вивчати особистість Махна об'єктивно, без будь - якого ідеологічного диктата. А вивчати є що. Тому автор даної роботи спробує проаналізувати життєвий шлях цієї неординарної особистості в поданої історії. Працюючи над темою автор стикнувся з такими проблемами: одна подія, але в різних книгах датована по різному. Багато літератури, але написано одне і теж саме, тому вибирати було важко.

Махно наділений в народній уяві фантастичними рисами і якостями, а в офіційній історіографії радянського періоду - це постать ворога, політичного авантюриста, бандита. Обидва підходи створюють спотворений образ не лише однієї людини, а й такою соціального явища, як махновщина.

Розділ 1. Народженя та початок діяльності.

Різні джерела подають різні дати народження Н.Г.Махно. На похоронній плиті Парижанського кладовища строк життя Махно обмежений числами 1889-1934. В запису № 217 в метричній реєстраційній книзі Хресто-Воздвиженської церкви міста Гуляйполе, зафіксовано, що Нестор Махно народився 26 жовтня 1889 року. Походив з родини колишнього селянина, був молодшим, п ятою за рахунком дитиною. Сім я рано втратила батька. Нестатки, недоїдання були постійною супутниками його невеселого дитинства. Він навчався у церковно-приходській школі. До другого класу ходив з пів-року - вигнали. З семи років ходив у підпасках, наймитував. Потім працював на Гуляй польському механічному заводі. Спочатку працював у фарбувальній майстерні, а потім у літієвому цеху.Там він стає членом групи “Союз бедних хлеборобов”. 26 серпня 1908 року пристав Караченцев заарештував Махна “за причетність до зграї розбійників і здіснення кількох розбійницьких нападів та вбивство селянина Гури”.

У в'язниці він на відміну від багатьох своїх товаришів по організації тримався стійко і з гідністю, відкидаючи всі пред явлені йому звинувачення. Махно не падав духом і мріяв про втечу з в'язниці. Невдовзі до рук тюремників потрапила записка, яку Махно спробував передати на волю. Тюремне начальство розцінило її як спробу організувати втечу і посилило охорону в'язнів. З 22 по 26 березня 1910 року обивателі Катеринослава уважно слідкували за ходом судового процесу над “анархістами-комуністами”. Вирок, винесений Одеським військово-окружним судом Махну, був суворий - смертна кара. П'ятдесят два дні з жахом чекав він страти, але як неповнолітній був помилуваний.

На все життя він запам'ятав ці страхітливі дні і нерідко сам, коли став знаменитим ватажком, дарував життя приреченим на смерть.

2 серпня 1911 року у “столипінському” вагоні його разом з іншими 11 каторжниками повезли до Москви, яку він уперше побачив через грати знаменитої Бутирки. Махно просидів у цій відомій своїми жорстокими порядками в'язниці з 4 серпня 1911 року по 2 березня 1917 року і завдав великого клопоту тюремному начальству, тому з першого і до останнього дня був закутий у кайдани. У камері № 5 доля звела його з відомим анархістом П.Аршиновим, який став його духовним наставником. Махно з його допомогою поновив свою освіту. Він цікавився російською і українською історією, політичною ідеологією Маркса, Ласаля, Бакуніна, Кропоткіна. ”В умовах каторги, - писав П.Аршинов про Махна, - він нічим особливим не відрізнявся від інших, жив, як всі - носив кайдани, сидів по карцерах, вставав на перевірку. Єдине, що привертало увагу - це його невгамовність. Він постійно перебував у сварках, в репресіях і бомбардував тюрму своїми записками. Писав на політичні і революційні теми було його пристрастю. Крім цього, сидячи в тюрмі, він любив складати вірші і в цій галузі досяг більшого успіху, ніж у прозі”. Перебуваючи у тюрмі, Махно не втрачав надію втекти на свободу. Спілкувався він з невеликим колом в'язнів, тому дістав кличку “Скромний”. Ті, хто знав Махно, відзначали його природну кмітливість і феноменальну пам'ять, завдяки якій він багато почерпнув з прочитаного і в майбутньому міг легко жонглювати книжковою термінологією і справляти цим самим сильне враження на неосвічене селянство, яке потягнулося до революційної боротьби.

Водночас перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров ї і психіці Махна. Він захворів на туберкульоз і наслідок цього залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав він відзначенням 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Першу світову війну, на відміну від багатьох інших арештантів, він зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, яких він любив. Знав Махно і те, як негативно може вплинути на становище селянських сімей воєнне лихоліття. Адже ще в період російсько-японської війни 1904-1905 р.р. його брат Савка воював у Маньчжурії і потрапив у полон. На все життя вкарбувались в його юнацьку пам'ять ті нескінченні місяці, коли вся сім я з нетерпінням чекала повернення старшого брата додому. Важко сказати, чим би закінчилося перебування Махна за товстими мурами Бутирки, якби не Лютнева революція. Вийшовши після повалення самодержавства з тюрми на вулиці Москви, Махно загубився в людському вертепі і зрозумів правоту цезаревих слів, що краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Після кількох тижнів роботи в анархістській організації, розпрощавшись з П.Аршиновим, він поїхав на батьківщину.
Повернувшись 23 березня в Гуляйполе, Махно в очах односельців постав справжнім героєм. Жадоба діяльності і влади переповнювали його. Махно почав об'єднувати навколо себе близьких по духу людей, для того щоб заволодіти землею та займатися вигоном з свого тіла паразитів, які б'ють байдики та живучи у розкоші. Він щиро вважав, що своєю боротьбою з експлуататорами сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого, ніж інші. Тому, об єднавши колишніх “експропріаторів” і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу з тими, хто після Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були в основному офіцери кулеметної команди 8-го Сербського полку, який тут дислокувався . Вони створили “Громадський комітет” і намагалися втілити в життя політику Тимчасового уряду.
Махно зажадав створення “Селянського союзу”, який мав би право контролювати дії комітету. Він користувався великою підтримкою не лише селянства, яке бачило в ньому “страждальника за інтереси трудівників села”, але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляйполя, Махно одразу став працювати маляром на заводі “Богатир”.
У квітні було створено “Селянський союз” на чолі з Махно. Крім того, він увійшов до складу “Громадського комітету”. Добре вивчивши своїх політичних суперників, Махно став справжнім диктатором у Гуляйполі та окрузі. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих і селянських депутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших організацій Гуляйполя, що виникли тоді. Авторитет Махна зростав дуже швидко. Заперечуючи будь-яку владу, Махно добився ухвалення такої резолюції: “Гуляй польський районний з'їзд Рад трудящих рішуче засуджує претензії урядів Тимчасового уряду в Петрограді і Центральної Ради у Києві на управління життям трудящих і закликає Ради на місцях, усе трудове населення, яке згуртувалося навколо них, ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів. Народ - правитель для себе, у своєму середовищі. Це його споконвічна мрія і настав час втілити її в життя. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство - господар землі, робітники - господарі фабрик і заводів”.
Перемогу Великого жовтня і проголошення Радянської влади на Україні Махно зустрів схвально. Крім того, революцію підтримували селянські маси, захищати інтереси яких він взявся. “Я стверджую з життєвого досвіду районів, за якими я серйозно слідкував, - писав він згодом, - що у перші два місяці, а саме у листопаді та грудні, торжество Жовтневого перевороту в Росії українськими трудівниками на місці тільки віталося”.

Розділ 2. Перші військові дії бригади Махно.

Наприкінці січня 1918 року Центральна Рада, збройні сили якої були розгромлені радянськими військами, підписала з Німеччиною та її союзниками угоду, спрямовану проти першої в історії держави робітників і селян. Колізеївська Німеччина намагалася, за словами В. І.Леніна,

“... задушити російських та українських робітників і селян, повернути землі поміщикам, фабрики і заводи -банкірам, владу - монархії”, виношуючи плани пограбування і колонізації східних районів, розпочала наступ на величезній території від Балтики до Чорного моря. На боротьбу проти німецько - австрійської навали піднялися революційні сили країни. Однак молода Республіка Рад не могла протистояти інтервентам і змушена була, щоб завоювати необхідний перепочинок, підписати грабіжницький Брестський мир. Переважаючі сили окупантів і Центральної Ради, долаючи опір радянських військ, просувалися в глиб України.
Махно різко виступив проти політики Центральної Ради, звинувативши її у зраді інтересів революції, і одночасно підтримав підписання Брестського миру, вважаючи його одним з найбільш розумних і тактичних маневрів у тій ситуації селянства, яке отримало землю і більше думало про весняну сівбу, ніж озброєний опір, не дуже поспішало поповнювати махновські загони. До того ж українські буржуазні націоналісти розпустили чутки, нібито німці везуть ешелони мануфактури, інші необхідні в побуті товари, які будуть дешево розпродувати. Деякі агенти Центральної Ради, навпаки, залякували селян тим, що австро - німецькі війська спалюють села, мешканці яких чинять опір окупантам. Махно розумів, що лише маючи численні добре озброєні загони, він становитиме реальну силу, тому, крім своїх анархістів, він вербував солдатів, що поверталися з фронту. Однак озброїти їх могли тільки радянські війська, які вели бойові дії проти Центральної Ради та іноземних інтервентів.
У березні 1918 року, дізнавшись, що в Пологах перебуває начальник південних резервних радянських військ О.М. Беленкевич, Махно запросив його до Гуляйполя, розповів про свою нелегку долю царського в'язня, боротьбу проти поміщиків і колоністів, уміло показав, чого досяг, а на завершення навіть влаштував парад свого війська. Беленкевич був вражений побаченим і у запалі вигукнув: ”Гуляйполе -це маленький червоний Петроград!” Він виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 гармат і 9 вагонів снарядів.
Навесні 1918 року Махно боявся сам командувати військом, адже жодного дня не був на військовій службі. Тому довірив цю справу офіцерам. Проте, коли до Гуляйполя наблизилися німці, ті, вирішили видати Махно окупантам. Його встиг попередити про наміри зрадників В.Шаховський, завдяки чому йому вдалося втекти. Свого рятівника Махно згодом призначив командиром артилерії. Приставши до одного з червоногвардійських загонів, що відступали на схід, Махно рушив у напрямку Таганрогу. Відтоді він ніколи недовіряв офіцерам і завжди жорстоко з ними розправлявся. Так описали втечу Махна з Гуляйполя О.Чуєнко та Н.Зуйченко. Саме він стверджував, що у той час, коли готувалася оборона села, його викликав командуючий 1-ю революційною армією, яка вела бої з німецькими військами в районі Нікополь-Олександрівськ, П.В.Єгоров. З командармом у селі Федорівні Мелітопольського повіту, де розміщувався його штаб, Махно не зустрівся, оскільки той переїхав до Волновахи. Тут Махно і дізнався, що гуляй польці без бою здали село німцям і гайдамакам. Махно залишив загін і подався до Москви. Зазнали краху усі здійснені ним і його поплічниками перетворення. В маєтки повернулися поміщики і колоністи, які за допомогою окупантів відібрали у селян землю, вчинили криваву розправу над ними. Кінець квітня і травня Махно подорожував по містах Південної Росії і Поволжя. Скрізь намагався встановити зв'язок з місцевими анархістами, видаючи себе за політкаторжанина, активного борця проти тих, хто хотів задушити революцію і реставрувати монархію. В Саратові Махно дізнався про те, що 28 квітня німці розігнали збанкрутілу Центральну Раду і поставили на чолі української держави гетьмана Скоропадського. З одного боку, Махна порадувала ця звістка, бо ніби підтвердила правильність його боротьби проти Центральної Ради, а з іншого, - він розумів, що відродження гетьманщини є кроком до відновлення монархічних порядків.
Поїзд, в якому їхав Махно, через відсутність палива на кілька днів зупинився у Тамбові. Махно уважно прислухався до розмов про життя у столиці. Дізнавшись, що її населення голодує, він накупив для себе повну валізу білого хлібу. З таким багажем і револьвером за пазухою він з'явився у перших числах червня в Москві.
Першопрестольна за 1 рік різко змінило своє обличчя. Зсередини березня 1918 року вона стала столицею Радянської Росії. Махно зустрівся зі своїм старим товаришем П.Аршиновим і дізнався про розгром у квітні органами ЧК анархістів у Москві та Петрограді. Протягом певного часу Радянська влада не переслідувала так званих “ідейних анархістів”, революції виступали проти Тимчасового Уряду, заявляючи, що борються за інтереси трудящих. Однак у міру зміцнення робітничо-селянської влади анархісти розпочали кампанію наклепів на більшовиків, повели шалену пропаганду за руйнування основ державного устрою, заперечення будь-якої влади, стали на шлях розбою і насильства. До своїх лав вони почали залучати не лише карних злочинців, але й запеклих ворогів революції. За таких обставин ЧК на чолі з Ф.Е. дзержинським провела ряд операцій по знешкодженню анархістів, які, по суті перейшли у табір затятих ворогів соціальної революції. Махно обурювався діями Радянської влади хоча в глибині душі вважав міських анархістів зрадниками великої ідеї, бо був твердо переконаний, що справжній анархіст мусить не відсиджуватися в столиці, а йти на село і піднімати селянські маси на революційну боротьбу.
П. Аршинов організував зустріч Махна з Кропоткіним, яка відіграла важливу роль у долі гуляйпільського анархіста - можливо, вперше він відчув себе особою, здатної вершити історичної ваги справи. Побував він і в залі засідань Всеросійського з'їзду профспілки текстильників, який проходив під головуванням М. Горького, слухав виступи лідерів лівих есерів М.Спиридонової і Б. Камкова.
Махнові не можна відмовити у певній політичній прозорливості. Коли 6 липня у Москві під час роботи V Всеросійському з'їзді Рад спалахнув лівоесерівський заколот, свідком якого він став, Махно заявив, що “більшовики розіб'ють їх одним авторитетом Л и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.