На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Нюрнберзький процес - визнання агресї найтяжчим злочином проти людства. Завершення Другої свтової вйни, каптуляця Нмеччини. Правов основи Нюрнберзького судового процесу. Суд народв над гтлеризмом - еплог другої свтової вйни в вроп.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: История. Добавлен: 27.04.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


41
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Бердянський державний педагогічний університет
Кафедра всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
"Нюрнберзький процес та його уроки"
студента IV курсу 41 групи соціально-гумнітарного факультету Гнибіди Євгена Володимировича
Науковий керівник:
доц. Захарченко Т.К.
Бердянськ 2009
Зміст
    Вступ
      Розділ І. Нюрнберзький процес - перше в історії визнання агресії найтяжчим злочином проти людства
      1.1 Завершення Другої світової війни. Капітуляція Німеччини
      1.2 Правові основи Нюрнберзького судового процесу
      Розділ ІІ. Суд народів над гітлеризмом - епілог другої світової війни в Європі
      2.1 Нюрнберг - суд народів
      2.2 Основні воєнні злочинці
      2.3 Принципи міжнародного трибуналу - загальновизнані принципи сучасного міжнародного права
      Висновки
      Література

Вступ

Актуальність теми. Сутність Нюрнберзького процесу полягає в тому, що він визнав кримінальним діянням саму ідеологію расизму як засобу підготовки війни. Нацистські лідери стали міжнародними злочинцями ще до захоплення влади в Німеччині. Вони виховали тисячі катів, які здійснювали свою криваву справу з фанатизмом професійних убивць, з тупою переконаністю в расовій перевазі над іншими людьми. Сьогодні, коли в ряді країн світу існують організації, які підносять на п'єдестал лідерів "третього рейху", неофашизм, яке б обличчя він не приймав, нині не менш небезпечний ніж десятиліття тому. Він несе загрозу людству. Народи повинні бути пильними, про це власно нагадують уроки історії, суд в Нюрнберзі. Про це повинні пам'ятати й український народ та керманичі вищих ешелонів влади зокрема.

Кваліфікація розв'язаною нацистською Німеччиною Другої світової війни, військових злочинів, злочинів проти людства як діяння, що порушують норми міжнародного права, з'явилася одним з найважливіших юридичних підсумків діяльності Нюрнберзького військового трибуналу. Статут і Вирок Нюрнберзького трибуналу зумовили подальший розвиток міжнародного права в цій області.

Неабиякої актуальності в минулій та й сучасній історіографії набуває вивчення Нюрнберзького процесу, що вирізняється суперечливістю і неоднорідністю поглядів на злочин проти людства. З огляду на це потрібно проаналізувати праці вчених, які вивчали різні аспекти даної проблеми.

Лебедєва Н. С у своїй праці "Підготовка Нюрнбергського процесса" зазначає, що до кінця 1944 р. уряди США і Англії неохоче йшли на практичні дії з підготовки суду і покарання військових злочинців. Це можна пояснити тим, що союзники по-різному відносилися до війни/

"Для Радянського Союзу його противником була не просто Німеччина, але перш за все німецький фашизм, найбільш реакційна, шовініст форма імперіалізму. Для правлячих кіл Заходу це була боротьба за збереження своєї державності, за усунення Німеччини і Японії як імперіалістичних конкурентів і відновлення там старих порядків, вільних від крайнощів фашизму". [9; c.123]

Цієї ж думки дотримуються й Трубайчук А. Г, Троянівська К. М, Руденко Р.А. та Нікітченко І.Т.

Дещо по іншому трактують це питання у своїх працях Гранкина Л. та Кузьмин С.Т.

Питання злочинної діяльності СС, СД та лідерів нацистської Німеччини найповніше вивчені Полтораком А.І., Кузьміним С.Т.

Матеріали Нюрнберзького процесу детально дослідили і висвітлили М.Ю. Рагинський та Л.Н. Смирнов.

Однією з основних теоретичних проблем в цьому плані є проблема визначення поняття міжнародного злочину. П.С. Ромашкін, визначаючи поняття міжнародного злочину, говорить про посягання на основи міжнародних відносин. (Ромашкін П.С. Преступления против мира и человечества. М. 1967)

Свого часу член - кореспондент АН СРСР А.Н. Трайнін писав, що прогресивні вчені, які працювали над проблемами міжнародного права, вносять свій вклад в справу боротьби за мир і безпеку народів і, що важливим і невід'ємним завдання правової науки є викриття сутності злочинів проти людства, визначити їх особливості й види, накреслити дієві шляхи боротьби з ними. (Трайнін А.Н. Защита мира и уголовный закон. М. 1969, с.278)

М.І. Лазарєв вважає міжнародними злочинами дії, які посягають на незалежність кожного народу та мирні відносини між народами. (Лазарєв М.І. империалистические военные базы на чужих териториях и международное право. М, 1969, с.178).

Характеризуючи особливості Нюрнберзького процесу, Л.Н. Смирнов наголошував, що це перший випадок, коли перед судом предстали злочинці, які заволоділи цілою державою і зробили саму державу знаряддям своїх жахливих злочинів.

Отже, можна констатувати факт взаємодоповнюючого існування у сучасній історичній науці двох підходів до історичного спадку Нюрнбергського процесу - підходів, які умовно визначаються як негативістські та апологетичні.

Об'єктом дослідження виступає Нюрнберзький процес та його уроки.

Предмет дослідження складають основні етапи проведення Міжнародного судового трибуналу над головними нацистськими злочинцями.

Мета дослідження полягає у тому, щоб шляхом залучення широкого кола джерел висвітлити основні причини і наслідки Нюрнберзького процесу; в проведенні комплексного аналізу міжнародно-правових норм про злочини проти світу і безпеки людства, кваліфікації органами міжнародної кримінальної юстиції діянь нацистів як міжнародні злочини.

Досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

опираючись на документальні джерела проаналізувати всі злочини, скоєні нацистами;

охарактеризувати сучасну міжнародно-правову оцінку базових положень Статуту і Вироку Нюрнберзького військового трибуналу, виявлення впливу Нюрнберзьких принципів на подальший розвиток міжнародного права;

розглянути стан наукової розробки проблеми вітчизняними та закордонними дослідниками, охарактеризувати джерельну базу та обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження.

Методологічною основою дослідження стали комплексні та спеціальні історичні методи. До комплексних відносимо такі методи:

загальнонаукові;

об'єктивності;

аналіз літератури

До спеціально історичних відносимо:

історичного опису;

порівняльно-історичний;

актуалізації;

ретроспективний;

системно-структурний;

Наукова новизна полягає в тому, що було зроблено спробу по-новому розглянути Нюрнберзький процес, з'ясовано причини негативного та позитивного ставлення більшості істориків до процесу.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1 вересня 1939 року до 16 жовтня 1946 року.

Територіальні межі дослідження охоплюють кордони міста Нюрнберг, в якому проводився судовий процес над головними нацистськими військовими злочинцями.

Структура роботи включає вступ, три розділи, висновки, літературу та додатки.

У першому розділі роботи йдеться про завершення Другої світової війни та її наслідки, капітуляцію Німеччини та правові основи Нюрнберзького судового процесу. Другий розділ розкриває суд народів над гітлеризмом, як епілог Другої світової війни в Європі. Третій розділ дослідження дає можливість прослідкувати втілення принципів міжнародного трибуналу в принципах сучасного міжнародного права.

Робота завершується висновками з кожного розділу, додатками та списком використаної літератури.

Розділ І. Нюрнберзький процес - перше в історії визнання агресії найтяжчим злочином проти людства

1.1 Завершення Другої світової війни. Капітуляція Німеччини

Весною 1945 р. радянські війська вийшли на Берлінський напрямок, 30 березня вступили на територію Австрії й 13 квітня оволоділи її столицею Віднем.4 квітня була визволена Братислава, в середині квітня завершено визволення Угорщини, значної частини Чехословаччини.

В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві договори про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р) та Польською Республікою (21 квітня).

Англо-американські війська, ледве оправившись від поразки в Арденнах, перейшли в наступ.25 березня вони вийшли на Рейн, до 1 квітня оточили Рур.8 березня Аллен Даллес зробив спробу провести в Берні (Швейцарія)

Таємні переговори з німецькими генералами про сепаратне перемир'я. Сталін у листі Рузвельту висловив протест і зазначив: "Зараз німці на Західному фронті по суті припинили війну проти Англії й Америки. Разом з тим німці продовжують війну з Росією". [1; c.165]

У своїй відповіді Рузвельт подякував Сталіну за щире звернення у зв'язку з "бернським інцидентом". Він писав: "У будь-якому випадку не повинно бути взаємної недовіри, і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникнути в майбутньому". [7; c.8] Цей останній лист Ф. Рузвельта Й. Сталін одержав уже після раптової смерті президента від крововиливу в мозок 12 квітня в госпіталі Ворм-Спрінгз (штат Джорджія). Чотириразове обраний президент США так і не дочекався перемоги у війні, якій він віддав усі свої сили.

Гітлер і Геббельс були в захопленні від цієї звістки: зі сльозами на очах згадували, як російська імператриця раптово померла під час Семирічної війни, що докорінно змінило хід тієї війни, і королю Фрідріху Великому, якого боготворив Гітлер, не довелося кінчати життя самогубством.

Проте Червона Армія не залишила фашистським керівникам жодного шансу. Не змогли стримати її переможного наступу і віроломні дії деяких західних діячів. Так, наприкінці війни знову посилилися антирадянські тенденції в політиці Черчілля. Пізніше у своїх мемуарах він визнав, що тоді дійшов висновку про "смертельну загрозу для вільного світу" з боку радянської держави, про необхідність негайно створити новий фронт, аби припинити стрімкий наступ її армії, вважаючи головною метою англо-американських армій здобуття Берліна. В 1954 р. на зустрічі з виборцями Черчілль розповідав, що напередодні капітуляції Німеччини він наказав фельдмаршалові Монтгомері збирати й складувати німецьку зброю, зберегти в строю до 500 тис. полонених німецьких солдатів, роздати їм цю зброю, "якщо радянський наступ поширюватиметься" далі на Захід. [11; c.100]

16 квітня 1945 р.2,5 мільйона радянських солдатів і офіцерів почали штурм Берліна, який обороняли понад один мільйон гітлерівців. За наказом Гітлера десятки німецьких дивізій зняли із Західного фронту на допомогу Берліну.

І все ж 25 квітня Червона Армія повністю замкнула кільце оточення німецької столиці. Того ж дня радянські війська на березі Ельби в районі Торгау зустрілися з американськими частинами, зламано опір німецького гарнізону в Східній Пруссії, а в Сан-Франциско розпочалася конференція Об'єднаних Націй.

28 квітня партизани Італії, виконуючи вирок народного трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні та його прибічників. Не надовго пережив його Гітлер - 30 квітня 1945 р. він отруїв свою дружину Єву Браун, з якою щойно справив весілля в бомбосховищі, та самого себе. Оскільки отрута не подіяла, застрелився, їхні трупи разом з трупами Геббельса, його дружини та їх шести дочок, яких особисто отруїла мати, есесівці спалили у дворі. Пізніше, щоб не було непорозумінь, спеціальна комісія в Берліні й Москві ретельно обстежила череп Гітлера й офіційно підтвердила факт його самогубства.

Спадкоємці Гітлера - голова "уряду" Деніц, начальник генерального штабу Кребс та інші - намагалися затіяти мирні переговори з радянським командуванням, але їм була поставлена єдина умова - беззастережна капітуляція. Деніц ще 1 травня в наказі військам заявив, що буде "рішуче вести війну проти більшовиків".2 травня він оголосив: "Нашою головною метою є капітуляція тільки на Західному фронті". Але вранці 2 травня 1945 р. берлінський гарнізон капітулював. Червона Армія штурмом оволоділа столицею Німеччини. [19; c.237]

7 травня в штабі Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини перед представниками військового командування трьох союзних держав.

8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлехорсті перед представниками СРСР, США, Англії і Франції на чолі з маршалом Г.К. Жуковим був підписаний остаточний акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Від імені німецького верховного командування "Акт про воєнну капітуляцію" підписали Кейтель, Фрідебург та Штумпф. О 23.01 за центральноєвропейським часом замовкли гармати. Війна завершилася цілковитою капітуляцією Німеччини. [13; c.12]

Отже, у важкій кровопролитній війні радянський народ вніс вирішальний внесок у звільнення народів Європи. День перемоги (9 травня) відмічається щорічно як всенародне свято і день пам'яті про загиблих.

1.2 Правові основи Нюрнберзького судового процесу

Впродовж 1943-1944 рр. майже на всіх зустрічах і конференціях, в комісіях і підкомітетах, скрізь, де обговорювалася майбутня доля Німеччини і створення передумов для міцного світу, поряд з іншими питаннями вставало питання про суд і покарання військових злочинців. Але аж до кінця 1944 р. уряди США і Англії неохоче йшли на практичні дії з підготовки суду і покарання військових злочинців. Це можна пояснити тим, що союзники по-різному відносилися до війни. "Для Радянського Союзу його противником була не просто Німеччина, але перш за все німецький фашизм, найбільш реакційна, шовініст форма імперіалізму. Для правлячих кіл Заходу це була боротьба за збереження своєї державності, за усунення Німеччини і Японії як імперіалістичних конкурентів і відновлення там старих порядків, вільних від крайнощів фашизму". [9; c.106]

Питання про покарання гітлерівських злочинців обговорювалося у лютому 1945 року на Ялтинській конференції керівників трьох союзних держав - СРСР, США та Англії. На Постдамській конференції, що проходила з 17 липня по 2 серпня 1945 року керівники урядів СРСР, США та Великобританії підтвердили свій намір піддати головних військових злочинців швидкому і справедливому суду.

Згідно цих документів 8 серпня 1945 року в Лондоні союзними державами було укладено угоду про судове переслідування й покарання головних військових злочинців європейських країн осі, затверджено Міжнародних військових трибунал та прийнято його Статут. [4; c.26]

1 листопада 1943 року була опублікована Московська декларація прав урядів трьох держав - СРСР, США, Сполученого Королівства Великобританії про відповідальність гітлерівців за заподіяні звірства на окупованих територіях Радянського Союзу, Польщі. Чехословаччини, Югославії, Греції, Норвегії, Данії, Нідерландів, Бельгії, Люксембурга, Франції, та Італії. В ній уряди трьох держав, виступаючи в інтересах тридцяти трьох Об'єднаних націй, попереджали військових злочинців, що "знайдуть їх навіть на краю світу, передадуть до рук обвинувачів, щоб могло звершитися правосуддя" В цьому документі установлювалася необхідність їх видачі і відповідальність за злочинні діянні, не пов'язані з визначеним географічним місцем. Дана декларація звучить як клятва. І зараз, коли на Заході роздаються голоси, що намагаються обілити діяння фашистських злочинців, не завадить нагадати про неї декотрим політикам в Вашингтоні й Лондоні. Після капітуляції фашистської Німеччини в 1945 році три держави знову підтвердили, що "військові злочинці й ті, хто брав участь у плануванні чи здійсненні нацистських заходів, що мали своїм результатом звірства чи військові злочини, повинні бути арештовані й передані суду". [15; c. 193]

В розробці питань, що визначають відповідальність воєнних злочинців. брали участь міжсоюзницькі органи, зокрема: Лондонська Міжнародна асамблея, Міжнародна комісія по реформі й розвитку кримінального права, Комісія ООН по воєнним злочинам. На основі Московської декларації урядами США, СРСР, Великобританії та Франції була підписана Лондонська угода про створення Міжнародного воєнного трибуналу над головними військовими злочинцями, дії яких не були пов'язані з визначеним географічним місцем. Поряд з цим діяв і територіальний принцип, у відповідності з ним злочинці повинні були притягатися до відповідальності на території тих країн, де вони здійснювали злочини, за національними законами. Була створена в Лондоні Міжнародна комісія для розробки питання про відповідальність головних воєнних злочинців. Комісія складалася з представників чотирьох держав - головних обвинувачів злочинності - від США - член федерального Верховного суду Р.Х. Дікексон, від СРСР - заступник голови Верховного суду СРСР І.Т. Нікітченко і член-кореспондент Академії Наук СРСР професор карного права А.Н. Трайнін. Від Великобританії - генеральний прокурор Д.М. Файф, від Франції - член Кассаційного суду Ф. Фалько та професор міжнародного права Гро. Генеральний прокурор Великобританії був членом Уряду, тому коли замість консервативного уряду прийшов до влади уряд лейбористів, вибув із комісії голосуючий в ній Файф, а його місце зайняв лорд-канцлер, голова палати лордів Уільям Аллєн Джоуітт. [20; c.437]

Нарада представників чотирьох держав продовжувалася з 25 червня до 8 серпня 1945 року. У рішенні всіх питань щодо суворої відповідальності гітлерівської кліки учасники наради були одностайними. Підсумком їх півторамісячної роботи стали два документи: Угода і в якості її невід'ємної частини - Статут Міжнародного військового трибуналу.

Організація Міжнародного трибуналу було новим і складним завданням, що й поставило питання про розробку спеціального Статуту, який передбачав порядок і принципи організації і діяльності трибуналу, включав в себе основи міжнародного карного права і карного судопроводження, визначав організацію, юрисдикцію і функцію трибуналу. [21; c.493] Зокрема, стаття 6 Статуту Нюрнбурзького Міжнародного трибуналу чітко зазначала, що "…являються злочинами, які належать юрисдикції трибуналу та передбачають індивідуальну відповідальність, наступні чи будь-які з них дії:

а) злочини проти світу, а саме: планування, підготовка, розв'язування чи ведення агресивної війни або війни з порушенням міжнародних угод, узгоджень чи завірянь, або участь в загальному плані чи змові, спрямованими на здійснення будь-якої з вищеназваних дій;

б) військові злочини, а саме: порушення закону і звичаїв війни. До цих порушень відносяться вбивства, тортури, захоплення в рабство чи для іншої мети громадського населення окупованих територій; вбивство заручників; пограбування громадської чи особистої власності; безглузді зруйнування міст та сіл; розорення, не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини;

с) злочини проти людства, а саме: вбивства, винищення, захоплення в рабство, заслання та інші жорстокості, здійснені проти громадянського населення до чи після війни, або переслідування за політичними, расовими та релігійними мотивами з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, який підлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, чи являлись ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були заподіяні, чи ні.

Керівники, організатори, які брали участь у здійсненні загального заколоту, спрямованого до скоєння будь-яких з вище зазначених злочинів, несуть відповідальність за всі діяння, здійснені будь-якими особами з метою втілення в життя такого плану.

Свого часу член - кореспондент АН СРСР А.Н. Трайнін писав, що прогресивні вчені, які працювали над проблемами міжнародного права, вносять свій вклад в справу боротьби за мир і безпеку народів І, що важливим і невід'ємним завдання правової науки є викриття сутності злочинів проти людства, визначити їх особливості й види, накреслити дієві шляхи боротьби з ними. (Трайнін А.Н. Защита мира и уголовный закон. М. 1969, с.278) [2; c.7]

Однією з основних теоретичних проблем в цьому плані є проблема визначення поняття міжнародного злочину. П.С. Ромашкін, визначаючи поняття міжнародного злочину, говорить про посягання на основи міжнародних відносин. (Ромашкін П.С. Преступления против мира и человечества. М. 1967)

М.І. Лазарєв вважає міжнародними злочинами дії, які посягають на незалежність кожного народу та мирні відносини між народами. (Лазарєв М.І. империалистические военные базы на чужих териториях и международное право. М, 1969, с.178) [11; c.100]

При вирішенні питання про побудову судової процедури в Міжнародному військовому трибуналі авторам Статуту довелося подолати великі труднощі, викликані не лише новизною проблеми - це був перший в історії міжнародний процес, перший досвід створення міжнародного кримінального суду, але ще в більшій мірі не схожістю систем судовиробництва - англо-американської, французької й радянської. Кінець-кінцем була оригінально розроблена судова процедура, яка не співпадала повністю з жодною з вказаних систем судовиробництва, але яка повинна була відповідати основному завданню процесу - справедливого й швидкого суду і покарання головних військових злочинців. Тому Статут передбачав, що трибунал не повинен бути пов'язаний формальностями у використанні доказів; трибунал допускає будь-які докази, які, на його думку, мають доказову силу; трибунал не вимагатиме доказів загальновідомих фактів і вважатиме їх доведеними. Трибунал також буде приймати без доказів офіційні урядові документи і доповіді Об'єднаних Націй, включаючи акти й документи комітетів, створених в різних союзних країнах для розслідування військових злочинів, протоколи й вироки військових або інших трибуналів з Об'єднаних Націй. Таким чином згідно ст.21 Статуту, акти Надзвичайної державної комісії Радянського Союзу мали на суді безперечну доказову силу.

У повній відповідності зі Статутом пролунало на процесі у виступі головного обвинувача від СРСР, як і у виступах деяких західних колег, звернення до трибуналу: "Ваш вирок повинен засудити всю злочинну систему германського нацизму, ту складну, широкорозгалуджену мережу партійних урядових есесівських військових організацій, яку безпосередньо втілювали в життя злочинні вчинки головних змовників" [25; c.320]

В судовому процесі над головними німецькими воєнними злочинцями головними обвинувачами були Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене королівство Великобританії і Південної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Французька республіка. Вони виступали проти звинувачуваних Германа Вільгельма Герінга, Рудольфа Гесса, Иоахіма фон Ріббентропа, Роберта Лея, Вільгельма Кейтеля, Эрнста Кальтенбрунера. Альфреда Розенберга, Ганса Франка, Вільгельма Фріка, Юліуса Штрейхера, Вальтера Функа, Гельмана Шахта, Густава Крупп фон Болен унд Гальбаха, Карла Деніца, Эріха Редера, Бальдура фон Шираха, Фріца Заукеля, Альфреда Іодуля, Мартіна Бормана, Франца фон Папена, Артура Зейсс-Інкварта, Альберта Шпеєра, Константина фон Нейрата, Ганса Фріче - індивідуально і як членів будь-якої з наступних груп чи організацій, до яких вони відповідно належали, а саме: урядовий кабінет, керівник склад націонал-соціалістичної партії, охоронні загони германської націонал-соціалістичної партії (СС), включаючи службу безопасности (СД), державну таємну полицію (гестапо), штурмові загони германської націонал-соціалістичної партії (СА), генеральний штаб і вище командування германських збройних сил.

На лаві підсудних опинилася майже вся фашистська верхівка, за виключенням Гітлера, Геббельса, Гіммлера, які покінчили з собою, Густава Круппа, розбитого паралічем, Роберта Лея, що повісився в тюремній камері, і зниклого Мартіна Бормана. І хоча адвокат Бергольц намагався добитися того, щоб розгляд справи про Бормана було відкладено, ця спроба не увінчалася успіхом, його клопотання було відхилено.

Таким чином, суду Міжнародного військового трибуналу були передані 24 воєнних злочинці. Всі вони обвинувачувалися в злочинах проти світу, військових злочинах, в злочинах проти людства і в створенні загального плану або змови для здійснення даних злочинів. [18; c.548]

До складу суду входили:

Від Радянського Союзу - член Міжнародного військового трибуналу І.Т. Нікітченко та його заступник А.Ф. Волчков.

Від Сполучених Штатів Америки - член Міжнародного військового трибуналу Ф. Біддл та його заступник Д. Паркер.

Від Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії - лорд-суддя Д. Лоренс та його заступник Н. Біркетт.

Від Французької республіки - член Міжнародного військового трибуналу Донедьє де Вабр та його заступник Р. Фалько.

Головував Д. Лоренс.

Обвинувачами в справі виступали:

Від Радянського Союзу - головний обвинувач Р.А. Руденко (додаток А).

Від Сполучених Штатів Америки - головний обвинувач Р. Джексон.

Від Сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії - головний обвинувач Х. Шоукросс.

Від Французької республіки - головний обвинувач Ф. де Ментон, а з січні 1946 року - Шампеньє де Ріб.

При підборі захисників для головних нацистських злочинців Міжнарождний військовий трибунал зразу ж зіткнувся з рядом складностей: одні адвокати, названі звинуваченими, були настільки замішані в злочинах нацистів, що самі потребували захисту; інші, дізнавшись, кого мають захищати, не дали згоди на участь у процесі; треті знаходилися в таборах військовополонених і т.д. В кінцевому результаті трибунал запросив від окупованих властей списки проживаючих в їх зонах адвокатів, щоб затвердити склад захисників, який відповідав би бажанням звинувачуваних і разом з тим міг бути допущеним до участі в такому процесі, як Нюрнберзький. Таким чином, всі підсудні тримали офіційних захисників, а декотрі навіть по два, по три. [20; c.324]

Основна тактика захисту полягала в тому, щоб всіма засобами затягувати судове розбирання в надії, що в кінцевому результаті доведеться зірвати судовий процес. Адвокати сподівалися, що політика західних держав, спрямована на розкол Германії, викличе також розходження між обвинувачами і суддями, що зробить неможливим винесення вироку: для признання винних і призначення покарання необхідні голоси не менше трьох членів трибуналу.

Український письменник Ярослав Галан зазначав з цього приводу: "Злодії і їх захисники з першого дня процесу чекали, затамувавши подих, розбіжностей між членами трибуналу і робили все можливе, щоб ці розбіжності визнати. Вони використовували свою тактику: лстиві усмішки і піддакуючі рухи голови були розраховані на англійських обвинувачів (особливо після фултонської промови Черчеля); а саркастичні гримаси і притворна неуважність - на радянських. Використовували адвокати і провокації." [23; c.343]

Одним із тактовних прийомів німецьких адвокатів були клопотання про виклик багаточисельних свідків. Деяких свідків намагалися залякувати, підірвати довіру до них. Деякі адвокати проводили репетицію допиту зі свідками. Іноді надавали неправдиві матеріали. Отже, радянським обвинувачам доводилося виступати з досить аргументованими доказами проти сумнівних матеріалів, почерпнутих з сумнівних джерел.

Таким чином, на Нюрнберзькому процесі були представлені виключні по безперечності й силі доказів звинувачення. І як апогей цієї теми можна процитувати слова Джексона у доповіді президенту США: " Ми задокументували фашистську агресію, переслідування й жорстокості німецькими джерелами з такою точністю і з такими подробицями, що неможливо в майбутньому відповідально заперечувати ці злочини і немає небезпеки, що серед неусвідомлених людей може виникнути легенда про муки й страждання нацистів". [14; c.403]

Розділ ІІ. Суд народів над гітлеризмом - епілог другої світової війни в Європі

2.1 Нюрнберг - суд народів

20 листопада 1945 року в Нюрнберзі розпочався судовий процес над головними нацистськими військовими злочинцями. Нюрнберг не безпідставно було обрано місцем, де повинен був здійснитися акт міжнародного правосуддя. Саме тут гітлерівці видавали пресловуті расові закони, які потім називали "нюрнберзькими". Саме тут відпрацьовувалася блискавична концентрація значних формувань збройних сил. Саме тут була головна трибуна фюрера, "перед якою вишикувалися щільними рядами десятки тисяч штурмовиків, есесовців, з численними знаменами, транспарантами, факелами - "еліта панівної раси", яка готова була ринутися в похід для завоювання світу" [15; c. 195] Тому саме в Нюрнберзі здійснився суд народів над гітлеризмом, що став як би епілогом другої світової війни в Європі.

Покарання військових злочинців не лише юридична, але й політична проблема. Застосування до них заслуженої кари складає необхідну ланку в боротьбі за мир. Вражала впевненість німецьких злочинців у своїй безкарності. Та й насправді, до Нюрнберзького процесу винуватцями агресивних війн фактично вдавалося уникати відповідальності. Тепер обставини склалися по-іншому.

Характеризуючи особливості Нюрнберзького процесу, головний обвинувач від СРСР Р.А. Руденко наголошував, що це перший випадок, коли перед судом предстали злочинці, які заволоділи цілою державою і зробили саму державу знаряддям своїх жахливих злочинів.

Ще задовго до початку другої світової війни Гітлер розглагольствував: "… Все, що не є повноцінною расою на цій землі, - плевели. Ми повинні розвити техніку знелюднення. Якщо ви спитаєте мене, що я маю на увазі під знелюдненням, я скажу, що маю на увазі винищення цілих расових одиниць… Звісно, я маю право знищити мільйони людей нищої раси, які розмножуються, мов хробаки!". [12; c.374] Цю цитату виголосив головний обвинувачував від СРСР Р.А. Руденко в своєму вступному слові на Нюнберзькому процесі. Перед тим, як розв'язати агресію проти СРСР, ці канібальські ідеї були перетворені в детальні інструкції подібні указу "Про особливу підсудність в районі "Бабрароса" і про особливі заходи військ, пізніше - в накази типу "Нахт унд небель ерлас" ("Мрак і туман") або "Кугель" ("Куля"). Для фізичного знищення мільйонів людей була створена спеціальна техніка, виховані, навчені і натреновані кадри професійних вбивць. [15; c. 198]

Людиноненависна нацистська програма агресії і "очищення" захоплених територій від "небажаних елементів", програма "тотального залякування", послідовна впроваджувалася в життя. Для цього застосовувалися здавалося б неймовірні за своєю жорстокістю й цинізмом "техніка знелюднення", заздалегідь в деталях продумана та освоєна виконавцями. Була відпрацьована методика масових розстрілів, використання " душегубок", газу "циклон", гігантських печей крематоріїв в таборах смерті, промислової утилізації залишків мільйонів замордованих людей.

До того часу, коли черга в пред'явленні обвинувачами доказів дійшла до радянського звинувачення, трибуналу уже була відома директива бригаденфюрера СС Глюкса про використання людського волосся для виготовлення тюфяків та теплих шкарпеток, факти використана попелу спалених в крематоріях людських тіл для добрива на городах, були пред'явлені висушені людські голови, які немов екзотичні статуетки прикрашали квартири есесівських катів. Лише в Освенцимі знайдено сім тонн волосся, спресованого в тюки, підготовленого для відправки до Німеччини…

В доповіді радянського звинувачення були пред'явлені докази того, що утилізація тіл замордованих жодним чином не обмежувалася цими вже відомими фактами, які спочатку навіть самим обвинувачам здавалися неймовірними. Речові докази, документи й показання свідків говорили про те, що в Данцигському анатомічному інституті вже були проведені в напівпромислових масштабах досліди по отриманню мила з людських тіл і дубінню людської шкіри для промислових цілей. Трибунал прийняв в якості речових доказів зразки цього омила і схожої на замшу оброблену людську шкіру, зідрану з тіл замордованих людей за допомогою спеціальних інструментів. [17; c.5]

В цих жахливих злодіяннях була своя визначена злочинна система. Єдність прийомів мордування: один і той же пристрій газових камер, масова штамповка круглих банок з отруйною речовиною - "циклон А" або "циклон Б", побудовані за одним типовим проектом печі крематоріїв, однакове планування "таборів знищення", стандартна конструкція "машин смерті", які німці називали "газенвагенами", технічна розробка конструкцій пересувних вітряків для розмелювання людських кісток - все це вказувало на єдину злу волю, об'єднуючу окремих вбивць і катів.

Ставало ясно, що раціоналізацією масових вбивств за вказівками гітлерівського уряду і керівництва німецькими військовими силами займались німецькі теплотехніки та хіміки, архітектори і токсикологи, механіки та лікарі, "фабрики смерті" викликали до життя окремі галузі допоміжної індустрії. [20; c.431]

Але єдність злої волі проявлялась не лише там, де цілям злодійського катування людей слугувала спеціальна техніка. Вона виявлялася також в єдності прийомів виконавців злодіянь, однотипності техніки мордування людей і там, де для вбивств використовувались не спеціальні технічні прилади, а застосовувались зразки зброї, прийнятого на озброєння німецької армії.

Однаково готувались масковані під протитанкові рви або траншеї гігантські ями-могили. Приведеним до місця розстрілу беззбройним і беззахисним людям вбивці в майже однакових виразах наказували роздягатися та лягати вниз в заздалегідь підготовлені ями. Перший шар розстріляних присипався хлорним вапном і, на прикритий змішаною з кров'ю їдкою масою перший ряд трупів вбивці знову примушували лягати приречених, беззахисних людей.

Це свідчило не лише про єдність отриманих раніше інструкцій і наказів. Настільки однаковими були прийоми вбивств, що ставало ясно, як готувалися кадри вбивць в спеціальних школах, як заздалегідь передбачалося все, починаючи від наказів роздягатися перед розстрілом до самого знищення. [8; c.40]

На Нюрнберзькому-процесі судді дійшли висновку, що всі злочини підсудними були зроблені між 1 вересня 1939 р. і 8 травня 1945 р. не тільки в Німеччині, але й у всіх окупованих країнах.

Усі підсудні уклали між собою договір, розробили детальний план проведення злочинних операцій і планомірно втілювали його в життя. У результаті була здійснена величезна кількість воєнних злочинів, злочинів проти людства. Складений злочинцями план став причиною "тотальної війни", у якій були задіяні методи бойових дій і військової окупації, що суперечили звичаям і законам війни. Були здійснені злочини на полях боїв при зіткненнях із ворожими арміями та проти військовополонених, на окупованих територіях, проти цивільного населення. [5; c.8]

Ці методи та злочини порушували міжнародні конвенції, внутрішні карні закони й загальні принципи карного права, тому що ці принципи пов'язані з карним правом всіх цивілізованих націй.

Під час окупації підсудними проводилися такі методи катувань жителів, які неможливо виправдати. Обвинувачувані хотіли затероризувати мирних жителів: вони вбивали й мучили їх, кидали їх у в'язниці без суду й слідства, жорстоко обходилися з ними. Для терору використовувалися різні методи: розстріли, повішення, отруєння газом, примусове голодування, надмірна скупченість, непосильна робота, відсутність санітарного й медичного обслуговування, катування різними способами. Практикувалися навіть катування розпеченим залізом і виривання нігтів. Найстрашнішими були досліди над живими людьми, над якими знущалися за допомогою різних операцій, і т.д. [3; c.62]

На більшості окупованих територій підсудні не дозволяли проводити релігійні обряди, усіляко переслідували ченців і духівництво, вивозили у свою країну конфісковані в церквах і монастирях речі. Вони намагалися повністю винищити народи, які належали до інших рас і національних груп. І не тільки на поляк боїв, але й в окупованих містах і селах. Щоб одержати різні відомості від представників інших національностей, рас і релігійній груп, обвинувачувані застосовували до них витончені за своєю жорстокістю катування.

Судді на Нюрнберзькому процесі дійшли висновку, що подібні вбивства й жорстоке обходження суперечать міжнародним конвенціям, зокрема статті 43, 46, 55, 56 Гаазьких правил 1907 p., суперечать законам і звичаям війни, загальним принципам карного права. А всі вони мали місце в концентраційних таборах і подібних установах. Це були концентраційні табори в Бельзені, Бухенвальді, Дахау, Брхн-донці, Гріні, Наувенлері, Вігхте, Амерсфурте й у значній кількості великих і дрібних міст і сіл, включаючи Орадур, Сюр, Глан і Осло. [26; c.507]

Не можна передати, наскільки жорстокими й нелюдськими були методи винищування людей у концентраційних таборах. Крім жорстокого обходження німці застосовували псевдонаукові досліди (стерилізація жінок в Освенцимі й Равенсберзі, штучне зараження раком матки в Освенцимі, тифом у Бухенвальді, анатомічні дослідження в Нацвейлері, ін'єкції в область серця в Бухенвальді, пересаджування кісток і вирізання м'язів у Равенсбрюці й безліч інших). Повсюдно були поширені газові камери, "душогубки" й печі для кремації.

Удершись у Польщу та Радянський Союз, німецьке верховне командування й уряд наказали своїм військам проводити систем и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.