Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Москва як центр формування Московського Князвства, визначення причин ходу його узвишшя (X-XV ст). Вигдне географчне положення внутршн якост князв змогли зробити це князвство центром духовним, центром народним центром усєї Рус.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 09.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
ЗМІСТ:

Вступ
Розділ 1
1.1 Москва як центр формування Московського Князівства
1.2 Формування московського князівства
1.3 Політика Калити
1.4 Князь Дмитро Іванович Донськой і Куликовська битва
1.5 Спадкоємці Донського
Розділ 2
2.1 Причини узвишшя князівства
2.2 Становлення Москви як духовного центра Русі
Висновок
Список використовуваної літератури
Вступ

Історія всієї Росії - це багато століть, що принесли і радість і біль. Це великі завоювання і протистояння.
Зародження Русі почалося ще до Х століття, але в основу полягли для Русі століття XІІІ-XV.
На нашій землі існують міста старше Москви, але саме вона з'явилася самим центром об'єднання в один з найважчих моментів нашої історії.
Деяка послідовність факторів уплинула на те, щоб це колись невелике князівство стало великим і з'єднуючої між собою войовничі сторони, щоб створити єдину велику державу.
Знадобилося більш двох з половиною століть, щоб російські народи об'єдналися і стали незалежні від чужорідних країн.
Вигідне географічне положення, спритність і внутрішні якості князів змогли зробити це князівство центром духовним, центром народним і центром усієї Русі.
Розділ 1

1.1 Москва як центр формування Московського Князівства

Перш ніж перейти до визначення причин і ходу узвишшя цього князівства, треба сказати кілька слів про його головне місто - Москва. Перші згадування про Москву зустрічаються в літописі не раніше XІІ в. У ній розповідається, що в 1147 р. Юрій Довгорукий запросив свого союзника, князя Святослава Олеговича Чернігівського, на побачення в Москву, де вони бенкетували й обмінялися подарунками.
При описі подій, що пішли в Суздальській Русі за смертю Андрія Боголюбського, літописи вперше говорять про Москву, як про місто, і про "Москъвлянах", як його жителях. Іпатіївський літопис під 1176 р. (6684) розповідає, що хворий князь Михалко, направляючи з півдня в Суздальську Русь, був принесений на носилках "до Куцкова, рекше до Москви"; там він довідався про наближення свого ворога Ярополка і поспішив у Владимир "З Москві" у супроводі москвичів. "Москьвляне ж, - продовжує літописець, - які слихали, оже йде на не Ярополк, і взвратишася назад, блюдуче будинків своїх". У наступному 1177 р. (6685) літописець прямо називає Москву містом у розповіді про напад Гліба Рязанського на князя Всеволода. "Гліб же на ту осінь приїхав на Москвь (в інших списках: у Москву) і пожежі місто весь і села". Ці звістки, не залишаючи вже ніяких сумнівів в існуванні міста Москви, у той же час дають один цікавий натяк. У них ще не встановлене одноманітне найменування міста: місто називається то - "Москвь", то - "Кучково", те - "Москва". Большая советская энциклопедия
З півдня, з Чернігівського князівства, дорога у Владимир йшла через Москву, і саме Москва була першим містом, що зустрічали прихожі з південно-західної Русі в Суздальсько-Володимирській Русі. Коли, до смерті Боголюбського, князь Михалко Юрійович і Ярополк Ростиславович пішли на північ з Чернігова, - саме в Москві, на границях князювання Андрія Боголюбського зустріли їх ростовці. Вони кликали Ярополка далі, а Михалку, який не бажали пускати усередину князівства, вони вказали: "Пожди мало на Москві". Ярополк відправився "до дружини Переяславлю", а Михалко, не слухаючи ростовців, поїхав у Владимир. Москва тут малюється, як перехрестя, від якого можна було тримати шлях і в Ростова, на північ, і у Владимир, на північний схід. Внутрішні шляхи Суздальської Русі сходилися в Москві в один, який вів на південь, у Чернігівську землю. Через рік Михалко, вибитий з Володимира, знову йде з Чернігова на північ по заклику володимирців. Назустріч йому виходять і володимирці, його друзі, і племінник Ярополк - його ворог. Перші хочуть його зустріти й охороняти, другий бажає не допустити його в зайняту Ростиславичами землю. При різних цілях вороги поспішають у той самий пункт - у Москву. Очевидно, у даному випадку зустрічати Михалка усього зручніше було на границі князівства, з якою би метою його ні зустрічали. Карамзин "Истории Государства Российского" Том 5 Коли, нарешті, Михалко і брат його Всеволод зміцнилися міцно у Володимирі, князь чернігівський, Святослав Всеволодович, відправив до них їхніх дружин, "приставя до них сина свого Олга проводити до Москві". Проводив княгинь, Олег повернувся "у свою волость у Лопасну". Княгинь проводили до першого пункту володінь їхніх чоловіків. Усі приведені указівки відносяться до 1175-1176 р. Не менш цікавий і пізніший факт. Князь Всеволод Юрійович, затіявши в 1207 (6715) р. похід на південь, на Ольговичів ("хочу пійти до Чернігова", - говорить він), послав у Новгород, вимагаючи, щоб син його Костянтин з військом прийшов відтіля на з'єднання з ним; Костянтин послухався і "дождася батька на Москві". На Москву прийшов і сам Всеволод і, з'єднавшись там зі своїми синами, "пійди з Москви... і придоша до Окі", що була тоді поза межами Суздальського князівства. У цьому випадку Москва ясно представляється останнім, самим південним містом у володіннях Всеволода, відкіля князь прямо вступає в чужу землю, у володіння чернігівських князів. Прикордонне положення Москви природно повинне було звернути неї цього разу в збірне місце дружин Всеволода, в операційний базис початого походу.
Але не тільки стосовно Чернігівської землі Москва відігравала роль прикордонного міста, - з тим же самим значенням була він іноді й у відносинах Суздальської або Рязанської земель. У 1177 (6685) р. князь рязанський Гліб, нападаючи на володіння Всеволода, звернувся саме на Москву, як це зазначено вище. Те ж повторилося й у 1208 (6716) р.; рязанські князі "начаста воювати волость Всеволожю великого князя біля Москви". Москва стосовно Рязані представляється нам першим доступним для рязанців пунктом Суздальської землі, до якого в них був зручний шлях по Москві-ріці. Цим шляхом так чи інакше скористалися і татари Батия, що прийшли з рязанської землі, від Коломни, насамперед до Москви. Иллюстрированный энциклопедический словарь 3. Черепнин Л.В.,
Отже, випливаючи по літописах за першими долями Москви, насамперед зустрічається її ім'я в розповідях про військові події епохи. Москва - пункт, у якому зустрічають друзів і відбивають ворогів, що йдуть з півдня. Москва - пункт, на який, насамперед , нападають вороги суздальсько-володимирських князів. Москва, нарешті, - вихідний пункт воєнних операцій суздальсько-володимирського князя, збірне місце його військ у діях проти півдня. Очевидно, що це місто було побудовано у видах огородження Суздальсько-Володимирської землі з боку чернігівського порубіжжя. Принаймні, про це швидше за все дозволяє говорити письмовий матеріал.
Як маленьке і нове містечко, Москва досить пізно стало стольним містом особливого князівства. Найбільш помітним з перших московських князів був Михайло Ярославович Хоробрит, прозваний так за те, що він без усякого права, завдяки одній своїй сміливості, скинув князя Святослава і захопив у свої руки велике князювання. Незабаром за Хоробритом московський стіл дістався князеві Данилові Олександровичу, що вмер у 1303р., що зробився родоначальником московського князівського будинку. З тих пір Москва стала особливим князівством з постійним князем. Иллюстрированный энциклопедический словарь 3. Черепнин Л. В.,
1.2 Формування московського князівства

Московське велике князівство, феодальна держава на Русі. Утворилося біля середини 14 в. у результаті росту Московського князівства, що виділилося в 1-й половині 13 ст. як доля Володимиро-Суздальського князівства. З 1276 у Москві княжив Данило Олександрович.
Два перших князі встигли "примислить" собі весь плин Москви-ріки, віднявши від рязанського князя місто Коломну на устя р. Москви і від смоленського князя місто Можайськ на верхів'ях р. Москви.
Данило Олександрович (1261 - 1303), князь московський (з 1276), родоначальник московських князів. Син Олександра Невського. Приєднав Коломну в 1301 і ряд волостей. Одержав за заповітом у 1302 Переяславль-Залеський і Можайськ у 1303, поклавши початок росту Московського князівства. Образование русского централизованного государства в XIV--XV вв., М., 1960.
Син його Юрій Данилович (1303-1325), землі і багатства якого виросли настільки, що він, як представник старшої лінії в потомстві Ярослава Всеволодовича, зважився шукати в Орді ярлика на велике князювання Володимирське і вступив у боротьбу за Владимир із тверським князем Михайлом Ярославовичем (цей князь Михайло був племінником князя Олександра Невського і приходився молодшим двоюрідним братом Данилові Московському і, стало бути, дядьків князеві Юрієві Даниловичу). Боротьба велася в Орді шляхом інтриг і насильств. Обоє князя, і московський і тверський, в Орді були убиті. Великокнязівський стіл тоді дістався синові Михайла, Олександру Тверському; а в Москві вокняжився брат Юрія, Іван, на прізвисько Калита (тобто кошіль). Сахаров А. М., Образование и развитие Российского государства в XIV--XVII вв., М., 1969.
1.3 Політика Калити

Іван Данилович Калита (рік народження не відомий - вмер у 1340) - московський князь з 1325, московський великий князь 1328 - 1340 ; син московського князя Данила Олександровича. Був жорстоким і хитрим, розумним і завзятим у досягненні своїх цілей правителем. Зіграв велику роль у посиленні Московського князівства, збиранні російських земель навколо Москви, використовуючи в цих цілях допомога Золотої Орди, для якої він збирав з населення величезну данину. Нещадно припиняв народне невдоволення, що викликалося важкими поборами, розправлявся з політичними супротивниками - іншими російськими князями. В. И. Буганов. Повести о Куликовской битве, М., 1959;
Вчасно правління Івана Калити відноситься розширення території Московського князівства і посилення значення Москви, що стала основою об'єднання Розрізненої Русі в єдину державу з єдиним урядом.
Велике князювання ненадовго удержалося у тверського князя. Олександр Михайлович встав на чолі тверичів, що розправилися з татарами, що насильничали у Твері. На кару татарське військо спустошило Твер і змусило Олександра бігти в Псков. Ціною руйнування Твері цього разу була врятована Москва. Твер розорили за допомогою Калити, що ходили в Орду і вернулись з великою татарською раттю. У 1328 р. Іван Данилович знову ходив в Орду і повернувся з ярликом на велике князювання, які опинились в руках, що вміли міцно тримати отримане добро. Москва міцно зробилася столицею Північно-Східної Русі.
Він нагромадив великі багатства (звідси його прізвисько "Калита" - "кошіль", "грошова сумка"), що використовував для покупки земель у чужих князівствах і володіннях.
Стосовно Орди московський князь вів традиційну політику батька і діда. В Орді він незамінне зустрічав великі почесті від хана Узбека, що приходився йому свояком. Узбек прислухався до думки Івана Даниловича, що вміло направляти події у свою користь. Калита добре знав хижі золотоординські порядки, ретельно збирав з російських земель "вихід" і готовий був йти назустріч грошовим домаганням татар для того, щоб збирати на їх користь ще додатковий запит. Але дарма бачити в Калиті якогось завзятого низькопоклонника перед Ордою. Найважчий грошовий побір був усе-таки легше спустошливих татарських набігів. У всякому разі, Москва користувалася при Калиті повним і небаченим до нього благополуччям.
Володіння московського князя стали помітно просуватися на Далеку Північ. У 1337 р. московська рать ходила в область Північної Двіни, що належала Новгороду. У той час Двинськая область залишилася в новгородському володінні, але Іван Данилович уже розпоряджався на Печері і дарував "...сокольників печерських, хто ходить на Печеру", різними пільгами. Греков Б. Д., Якубовский А. Ю., Золотая Орда и ее падение, М.-- Л.,1950;
Калита заклав основи могутності Москви. Він перший почав поєднувати навколо неї російські землі. Після довгого проміжку часу він був першим авторитетним князем, вплив якого поширилося на всю Північно-Східну Русь. Кремль при Івані Калиті був значно розширений і обнесений міцною дубовою стіною (1339 ), у ньому були побудовані перші кам'яні церкви, у тому числі Успенський собор, що зробився усипальницею митрополитів, і Архангельський собор, де ховалися московських князів. Кам'яні будівлі, зведені при Івані Калиті до нас не збереглися, тому що були замінені новими при Івані. Багатство московського князя підкреслюється його прізвиськом "Калита", що означає "грошова сумка".
За заповітом Івана Калити Московське князівство було розділено між його синами Семеном, Іваном і Андрієм; спадкоємцем Калити був його старший син Семен Гордий. Карамзин "Истории Государства Российского" Том 5
Діяльність Калити неоднозначно оцінюється його сучасниками й істориками. З одного боку, він вважається головним натхненником розгрому Твері, що захищала права і достоїнство російських людей проти татарських ґвалтівників. З іншого боку, він став прямим продовжувачем політики Олександра Невського, що домагалося угоди з Золотою Ордою заради Російської землі ще не готової до рішучої боротьби з татарами, що незабаром проведе із собою на Куликове поле Дмитро Донськой, онук Калити.
На одній чаші ваг руйнування російської землі, пожежі і руйнування Твері, Торжка, Кашина й інших міст, незліченна кількість полонених, що женуться в татарське рабство.
На іншій чаші ваг Москва зробилася містом славним "лагідністю", вільним від безперервної погрози татарських навал, а це повинно було надзвичайно сприяти ростові і багатству міста. Перевага Москви над Твер'ю, чого так домагався Юрій, було остаточно досягнуте при його молодшому браті.
При Івані Москва стала резиденцією митрополита "усія Русі", що мало важливе значення, тому що церква користувалася великим ідеологічним і політичним впливом. Діяльність Калити сприяла тому, що була закладена основа політичної й економічної могутності Москви і почався економічний підйом Русі. М. К. Любавский: сборник "Москва в ее прошлом и настоящем", ч. 1

1.4 Князь Дмитро Іванович Донськой і Куликовська битва

Сини Івана Калити вмирали в молодих роках і княжили недовго. Семен Гордий (1340-1353) помер від морової виразки (чуми), що обійшла тоді всю Європу; Іван Червоний (1353-1359) помер від невідомої причини, маючи всього 31 рік. Після Семена дітей не залишилося зовсім, а після Івана залишилося всього два сини. Родина московських князів, таким чином, не збільшувалася, і московські питомі землі не дробилися, як те бувало в інших долях. Тому сила Московського князівства не ослабшала і московські князі один за іншим одержували в Орді велике князювання і міцно тримали його за собою. Тільки після смерті Івана Червоного, коли в Москві не залишилося дорослих князів, ярлик на велике князювання був відданий суздальським князям. Однак десятилітній московський князь Дмитро Іванович (1359-1389), що направляється митрополитом Алексією і боярами, почав боротьбу із суперниками, устиг залучити на свою сторону хана і знову опанував великим князюванням володимирським. Суздальський князь Дмитро Костянтинович був великим князем усього біля двох років. А. М. Сахаров. Полное собрание русских летописей, т. 5--6, 8, 11, 18, 23, 25--28, СПБ -- М.-- Л., 1851--1963; Повести о Куликовской битве, М., 1959.
Так почалося чудове князювання Дмитра Івановича. Перші його роки керівництво справами належало митрополитові Алексію і боярам; потім, коли Дмитро змужнів, він вів справи сам. В усі час однаково політика Москви при Дмитрі відрізнялася енергією і сміливістю.
По-перше, у питанні про велике князювання московський князь прямо і рішуче став на таку точку зору, що великокнязівський сан і місто Владимир складають "вотчину", тобто спадкоємну власність московських князів, і нікому іншому належати не можуть. Так Дмитро говорив у договорі з тверским князем і так само писав у своїй духовній грамоті, у якій прямо заповідав велике князювання, вотчину свою, старшому своєму синові.
По-друге, у відношенні інших князів Володимиро-Суздальської Русі, а також у відношенні Рязані і Новгорода Дмитро тримався владно і повелительно. Він втручався в справи інших князівств: затвердив свій вплив у родині суздальсько-нижегородських князів, переміг рязанського князя Олега і після довгої боротьби привів у залежність від Москви Твер. Боротьба з Твер'ю була особливо завзята і тривала. Тверський великий князь Михайло Олександрович звернувся по допомогу до литовських князів, що у той час мали уже великі сили. Литовський князь Ольгерд осадив саму Москву, тільки що обнесену новою кам'яною стіною, але взяти її не міг і пішов у Литву. А московські війська потім осадили Твер. У 1375 р. між Твер'ю і Москвою був укладений, нарешті, світ, по якому тверський князь визнавав себе "молодшим братом" московського князя і відмовлявся від усяких домагань на Володимирське велике князювання. Але з Литвою залишилася в Москви ворожнеча і після світу з Твер'ю. Нарешті, у відношенні Новгорода Дмитро тримав себе владно; коли ж, наприкінці його князювання, новгородці ослухалися його, він пішов на Новгород війною й упокорив його, наклавши на новгородців "окуп" (контрибуцію) у 8000 карбованців. Так виросло при Дмитрі значення Москви в північній Русі: вона остаточно тріумфувала над усіма своїми суперниками і ворогами. В. И. Буганов. Повести о Куликовской битве, М., 1959;
По-третє, при Дмитрі Русь уперше наважилася на відкриту боротьбу з татарами. Мрія про звільнення Русі від татарського ярма жила і раніш серед російських князів. У своїх заповітах і договорах вони нерідко виражали надію, що "Бог визволить від орди", що "Бог Орду перемінить". Семен Гордий у своїй щиросердечній грамоті перестерігав братів жити у світі по отцову завіті, "щоб не перестала пам'ять батьків наших і наша, щоб свіча не згасла". Під цією свічею розумілася невгасима думка про народне звільнення. Але поки Орда залишалася сильне і грізної, ярмо її як і раніше тяжіло над Руссю. Боротьба з татарами стала можлива і необхідна лише тоді, коли в Орді почалася "замятня многа", інакше кажучи, тривала міжусобиця. Там один хан убивав іншого, володарі змінювалися з незвичайною швидкістю, кров лилася постійно і, нарешті, Орда розділилася надвоє і мучилася постійною ворожнечею. Можна було зменшити данину Орді і тримати себе незалежніше. Мало того: з'явилася необхідність узятися за зброю проти окремих татарських зграй. Під час міжусобиць з Орди вибігали на північ вигнанці татарські і невдахи, яким в Орді грозила загибель. Вони збирались у великі військові загони під предводительством своїх князьків і жили грабіжництвом російських і мордовських поселень в області рік Оки і Сури. Прохоров А.М. Большой энциклопедический словарь. / М. 1991 . Вважаючи них за простих розбійників, російські люди без стиснень ганяли їх і били. Князі рязанський, нижегородські і сам великий князь Дмитро посилали проти них свої раті. Опір Русі озлобляло татар і змушувало них, у свою чергу, збирати проти Русі усі великі і великі сили. Вони зібралися під начальством царевича Арапши (Араба-шаха), нанесли російським військам сильна поразка на р. Пьяне (приплив Сури), розорили Рязань і Нижній Новгород (1377). За це москвичі і нижегородцы розорили мордовські місця, у яких трималися татари, на р. Суре. Боротьба ставала відкритої і запеклою. Тоді опанував Ордою і потім проголосила себе ханом князь Мамай відправив на Русь своє військо для покарання перекірливих князів; Нижній Новгород був спалений; постраждала Рязань; Але Дмитро Іванович московський не пустив татар у свої землі і розбив них у Рязанській області на р. Воже (1378).
Обидві сторони розуміли, що має бути нове зіткнення. Відбиваючи розбійницькі зграї, російські князі поступово втяглися в боротьбу з ханськими військами, що підтримували розбійників; перемога над ними давала росіянином мужність для подальшої боротьби. Випробувавши непокору з боку Русі, Мамай повинний був або відмовитися від влади над Руссю, або ж йти знову скоряти Русь, що підняла зброя проти нього. Через два роки після битви на Воже Мамай почав похід на Русь. Писарев В.Д. Глобальная стратегия устойчивого развития: опасные тенденции и превентивные меры России. - М.: РАН. Ин-т США и Канады, 1999. - 51 с.
Розуміючи, що Русь зробить йому стійкий опір, Мамай зібрав велику рать і, крім того, ввійшов у зносини з Литвою, що, як ми знаємо, була тоді ворожа Москві. Литовський князь Ягайло обіцяв Мамаю з'єднатися з ним 1 вересня 1380 р. Довідавшись про готування Мамая, рязанський князь Оле також ввійшов у зносини з Мамаєм і Ягайлом, намагаючись уберегти свою українську землю від нового неминучого руйнування татарами. Не укрилися готування татар до походу і від московського князя. Він зібрав навколо себе усіх своїх підручних князів (ростовських, ярославських, бєлозерських). Послав він також за допомогою до інших великих князів і в Новгород, але ні від кого з них не встиг одержати значних допоміжних військ і залишився при одних своїх силах. Сили ці, щоправда, були великі, і сучасники дивувалися як кількості, так і якості московської раті. По звістках про рух Мамая князь Дмитро виступив у похід у серпні 1380 р. Перед початком походу був він у преподобного Сергія в його монастирі й одержав його благословення на лайку. Знаменитий ігумен дав великому князеві з братії свого монастиря двох богатирів по імені Пересвітла й Ослебя, як видимий знак свого співчуття до подвигу князя Дмитра. Спочатку московське військо рушило на Коломну, до границь Рязані, тому що думали, що Мамай піде на Москву через Рязань. Коли ж довідалися, що татари йдуть на захід, щоб з'єднатися з Литвою, те великий князь рушив теж на захід, до Серпухову, і вирішив не чекати Мамая на своїх границях, а йти до нього назустріч у "дике поле" і зустріти його раніш, ніж він устигне там зійтися з литовською раттю. Не дати з'єднатися ворогам і бити них порізно - звичайне військове правило. Дмитро переправився через Оку на південь, пішов до верхів'їв Дону, перейшов і Дон, і на Куликовом поле, при усті річки Непрядви ( що впадає в Дон праворуч) зустрів Мамаєву рать. Тихомиров М. Н. Древняя Москва 12 - 15 вв. / М. 1992 .
Литовський князь не встиг з'єднатися з нею і був, як говорили тоді, усього на один день шляху від місця зустрічі росіян і татар. Боячись дурного результату майбутньої битви, великий князь поставив у потайливому місці, у діброві в Дону, особливий засадний полк під начальством свого двоюрідного брата князя Володимира Андрійовича і боярина Боброка, волинця родом. Побоювання Дмитра виправдалися; у найжорстокішій січі татари здолали і потіснили росіян; упало багато князів і бояр: сам великий князь пропав безвісно; збитий з ніг, він без почуттів лежав під деревом. У критичну хвилину засадний полк ударив на татар, зім'яв їх і погнав. Не очікували удару татари кинули свій табір і бігли без оглядки. Сам Мамай утік з бойовища з малим почтом. Росіяни переслідували татар кілька десятків верст і забрали багатий видобуток.
Повернення великого князя в Москву було урочисто, але і сумно. Велика була перемога, але великі і втрати. Коли, через два роки (1382), новий ординський хан, що скинув Мамая, Тохтамиш раптово прийшов з військом на Русь, у великого князя не було під руками досить людей, щоб зустріти ворога, і він не зміг їхній незабаром зібрати. Татари підійшли до Москви, а Дмитро пішов на північ. Москва була узята татарами, пограбована і спалена; розорені були й інші міста. Татари видалилися з великим видобутком і з полоном, а Дмитро повинний був визнати себе знову данником татар і дати ханові заручником свого сина Василя. Таким чином, ярмо не було скинуто, а північна Русь була знесилена безуспішною боротьбою за звільнення. Тихомиров М. Н., Куликовская битва 1380 г., «Вопросы истории», 1955, №8.
Проте Куликовська битва мала величезне значення д и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.