На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Найдавнш слди снування людини на територї Молдови. сторя Молдови вд стародавнх вкв до сучасного часу. Римська експанся. Намсник Молдови. Молдавське князвство. Бессарабя у склад Росйської мперї. Молдавська демократична республка.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: История. Добавлен: 03.10.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Особливості історичного розвитку Молдови

Кам'яний вік

Найдавніші сліди існування людини на території Молдавії відносяться до раннього палеоліту (200--70 тис. років тому). З цього часу відомі стоянки ашельської культури (гроти Старі Дуруїтори, Вихватинці). Стоянки мустьєрської культури (середній палеоліт -- 70--40 тис. років тому) знайдені у сіл Бутешти, Буздужани і Трінка. У пізньому палеоліті (40--10 тис. років тому) з'явився сучасний тип людини -- кроманьйонець (гроти: Бринзени I, Чутулешти I, Рашков VII).
Стоянки епохи мезоліту на території Молдавії (VIII--V тисячоліття до н. е.) знайдені у селах Фрумушика і Саратени.
Найдавніша неолітична (V тисячоліття до н.е.) культура на території Молдавії -- буго-дністровська -- відома по групі невеликих поселень, розташованих біля р. Сороки. В кінці V тисячоліття до н.е. в межиріччя Дністра і Прута проникли племена культури лінійно-стрічкової кераміки.
На межі V--IV тисячоліть до н.е. в Дністровсько-Карпатських землях в результаті тісних контактів носіїв культур лінійно-стрічкової кераміки і буго-дністровської, сильного впливу нижньодунайської культури Боян зароджується трипільська культура мідно-кам'яного століття (енеоліту), що розвивалася близько 2 тис. років. Найбільш відомі пам'ятники: біля р. Флорешти, сіл Карбуна, Солончені, Бринзени, Вихватинці і Жура. В період мідно-кам'яного століття на півдні Молдавії жили також племена гумельницької культури, близькі трипільцям. Пам'ятники: біля р. Вулканешти і с. Лопатіца.

Бронзовий вік

У ранньому періоді бронзового віку (кінець III -- перша третина II тисячоліття до н.е.) серед племен, що населяли територію Молдавії, переважали кочові скотарі. У середньому (друга третина II тисячоліття до н.е.) і пізньому (третя третина II тисячоліття -- початок I тисячоліття до н.е.) періодах населення стає осілим, займаючись як землеробством, так і скотарством.
В кінці періоду бронзи територія Молдавії була розділена на дві зони: лісостепову і степову. У лісостеповій зоні жили племена культури Ноа. У степовій зоні мешкали кіммерійці. Пам'ятники раннього і середнього періодів бронзи представлені головним чином курганними похованнями, розкиданими по всій країні.

Залізний вік

У першій половині I тисячоліття до н.е. в лісостепову частину Дністровсько-Прутського межиріччя просунулися фракійські племена -- носії культури гальштата. У степовій частині продовжували жити кіммерійці.
У розвитку культури фракійського гальштату на території Молдавії виділяються три етапи: ранній (X--IX ст. до н. е.; Кишинів, сіла Лукашевка, Миндрешти), що характеризується переходом від пізньої бронзи до раннього заліза; середній (VIII--VI ст. до н. е.; р. Шолданешти, с. Селіште), якому властиво розповсюдження залізних знарядь, і пізній (V ст. до н. е.) -- перехідний від культури фракійського гальштату до гетської (сіла Данчени, Пиржолтени).

IV--I століття до н.е. Гети

В період IV--III століть до н.е. на території Дністровсько-Прутського межиріччя були розселені гети (гето-даки) -- одна з груп північно-фракійських племен.
Гети були об'єднані в союзи племен і знаходилися на стадії військової демократії. Розкопані селища і городища гетів (сіла Бутучени, Сахарна). Гети підтримували зв'язки з грецькими причорноморськими колоніями, про це свідчать монети з Тіри (сучасний Білгород-Дністровський) і глиняні грецькі амфори.
В кінці III -- початку II століть до н.е. на територію гетів вторгаються поморські племена, які в письмових джерелах звичайно ототожнюються з бастарнами або галатами. В результаті злиття утворилося населення, що створило нову матеріальну культуру -- лукашевську, в якій переважали гетські елементи.
У IV--III століттях до н.е. степову частину побережжя Дністровського лиману заселяли осілі племена, в яких дослідники звичайно бачать нащадків елліно-скіфів Геродота. Під час військових походів і набігів в Дністровсько-карпатські землі проникали і кочові скіфи.

I--III століття н.е. Римський вплив

У I столітті до н.е. посилюється римська експансія в Нижньому Подунав'ї. Римляни створюють провінцію Нижня Мьозія (сучасні Північна Болгарія і Добруджа). У 57 році н.е. вони вводять свій гарнізон в Тіру. На півдні Дністровсько-Прутського межиріччя стояли I Італійський і V Македонський легіони (черепиця з штемпелями цих легіонів була знайдена на лівому березі Дунаю, біля його гирла, біля села Орлівка Одеської області). Деякі дослідники вважають, що південний Траянов вал, перетинаючий межиріччя із заходу на схід, був споруджений римлянами -- для боротьби з кочівниками, що вторгалися, проте дані, одержані в результаті розкопок, це не підтверджують.
Римська експансія прискорила формування у гето-даків ранніх політичних утворень. Так, в I столітті до н.е. відоме об'єднання гето-дакійських племен під керівництвом Буребісти, яке, проте, незабаром розпалося. Потім центр політичних утворень гето-даків пересунувся в район Карпат, де в I столітті до н.е. виникають ранні форми державності.
Після двох запеклих воєн (101--102 і 105--106) римський імператор Траян захопив частину земель гето-даків і утворив провінцію Дакія. Вона була заселена римськими і романізованими колоністами. Влада проводила політику романізації гето-даків.
Дністровсько-Прутське межиріччя (і, зокрема, територія сучасної Молдавії) не ввійшло до складу провінції Дакія, і тут романізації як такої не було, проте населення цієї території також відчуло певний римський вплив.

III--V століття. Варвари

У 271 році під тиском варварів римляни вимушені покинути сусідню Дакію і відступити на правий берег Дунаю. Частина романізованого населення була евакуйована, частина залишилася в містах і селах, в основному в передгірних областях. Згодом воно стало одним з елементів етносу волохів, предків східно-романських народів, які пізніше заселили територію Молдавії.
У ході «великого переселення народів» у Дністровсько-Прутське межиріччя проникали різні варварські племена: венеди, герули, готи, гепіди, сармати і інші.
У III--IV ст. на території Молдавії була розвинена черняхівська культура (поселення поблизу сіл Будешти, Собар), носіями якої були фракійці, сармати, венеди, готи і ін.
В кінці IV століття гуни, що спустошили ці землі, розсіяли і знищили племена черняхівської культури, залишки яких пізніше асимілювали слов'янами.

V--XI століття. Слов'яни

В кінці V -- початку VI століть почалося широке проникнення слов'ян у Дністровсько-карпатські землі. Долини Дністра, Лозини і Сирета були зручними шляхами в просуванні слов'ян до Дунаю і на Балканський півострів. Осідаючи на землях між Дністром і Карпатами, слов'яни зустріли тут залишки колишнього населення і асимілювали його. Це підтверджує кераміка черняхівського типу, що зустрічається на території ранньослов'янських поселень.
Слов'яни, що заселяли Дністровсько-карпатські землі входили до складу двох великих племінних союзів -- антського і склавинського. За свідченням готського історика Йордана, межа між ними в основному проходила по Дністру, проте на півдні межі антського союзу тягнулися аж до Нижнього Подунав'я. Письмові джерела згадують на північному побережжі Нижнього Дунаю таких вождів як Ардагаст, Пірогаст, Мусокій. Одним з крайніх південно-західних антських племен були тиверці, які, як указує недатована частина «Повести временних лет», займали землі по берегах Дністра до Дунаю і Чорного моря. Залишки укріпленого поселення тиверців IX--XI століть знайдені у с. Екімауци (Екімауцьке городище).
Всього на території Молдавії відкрито більше 30 слов'янських поселень VI--VII століть (Хуча, Ганськ (Ханська)) і близько 200 поселень VIII--IX століть (Бранешти, Лопатна, Одая, Алчедар).
У X столітті слов'янські племена, що мешкали в Дністровсько-Прутському межиріччі, знаходилися у сфері впливу, а часом і входили до складу Древньоруської держави. Південну частину Дністровсько-карпатських земель заселяли племена балкано-дунайскої культури, носіями якої в основному були південні слов'яни, що проникли на територію Молдавії в період розповсюдження впливу Болгарського царства на північ від Дунаю (IX--XI століття).

XI--XIII століття. Кочівники

Печеніги, що з'явилися в X столітті в степах Північного Причорномор'я, протягом сторіччя постійно загрожували осілому населенню від Дніпра до Дунаю. У другій половині XI--XII ст. у Дунайсько-дністровські землі перекочували половці (кумани).
В результаті вторгнення кочівників кількість слов'янських поселень Дністровсько-карпатських земель значно зменшилася. У північній лісостеповій області між Карпатами і Дністром в XII--XIII ст. проживали залишки слов'янського населення і проникаючі сюди з предгір Карпат волохи. У XII--XIII ст. у північній частині Дністровсько-карпатських земель, а іноді і у всьому краю розповсюджувалася влада Галицького князівства.
Уздовж Дністра, ближче до Галицьких земель, мешкали «вигонці» -- слов'яни, що бігли від гніту бояр з володінь галицьких и волинських князів. У XI--XIII ст. у низов'ях Дунаю існувала державне утворення Берладська земля, з центром в місті Берлад (сучасний Бирлад у Румунії), населення якого (берладники) також складалося з різноплемінних утікачів від феодального гніту з російських князівств.
По сусідству з галицькими «вигонцями» розташовувалися бродники (земля бродників), відомості про яких надзвичайно мізерні.
Частина половців осіла в районі річки Милків; тут в XIII столітті існувала Куманська єпископія, у межах якої проживали і волохи.

XIII--XIV століття. Золота Орда

Монголо-татари, розгромивши в 1237--40 російські князівства, рушили на захід, підкорюючи Дністровсько-карпатські землі, знищуючи крупні центри і поселення. Письмові джерела відзначають, що татари розорили Куманську єпископію і захопили землю бродників. Протягом другої половини XIII -- першої половини XIV ст. частина монголо-татар осіла на рівнинах поблизу гирла Дунаю, включивши південно-східну частину Дністровсько-карпатських земель в склад Золотої Орди. Решта території, зокрема районів карпатських предгір, безпосередньо не входила у володіння монголо-татар, але ймовірно знаходилася від них в певній залежності.
Влада Золотої Орди колонізувала захоплену територію різноетнічним осілим населенням, внаслідок чого виникла синкретична золотоординська культура. В цей час з'явилися міста, відомі по розкопках поблизу сіл Костешти (Яловенський район) і Требужени (Старый Орхей), в закруті річки Реут, в 18 км на південний схід від сучасного Оргеєва. На південному сході краю продовжували існувати два старовинні торгові міста -- Бєлгород (Монкастро) і Кілія (Лікостомо), в яких переважав генуезький торговий капітал.
Протягом XII--XIV століть, в результаті переселення в Дністровсько-карпатські землі, волохи поступово стають тут основним населенням. Найбільш ранні відомості про волохах на півночі від Дунаю містяться в староруському літописі «Повість временних літ», в якому вказується, що в 898 році волохи разом із слов'янами жили десь в Карпатах і на захід від них. Перша згадка про волохів, які проживали поблизу кордонів Галицької Русі, зустрічається в творі візантійського історика Микити Хоніата (1164). Найгустіше заселеними в XIV столітті були райони Східного Прикарпаття. Вони стали центром формування Молдавської держави. (Заселення волохами Лівобережжя Дністра проходило пізніше -- в XVI--XVIII століттях.)

XIV--XIX століття. Молдавське князівство

У XIV столітті Золота Орда прийшла в занепад. Землі на захід від Лозини, розташовані на околиці володінь Орди, раніше інших позбавилися монголо-татарського ярма. У середині 1340-х років угорці розгромили золотоординське військо. Землі в басейні річки Молдова (західна частина майбутньої Молдавської держави) опинилися під владою угорських королів. На цій території утворилося Молдавське князівство -- первинно як васальне князівство Угорського королівства.
Першим намісником Молдови (близько 1351--1353) був Драгош, волоський воєвода з Марамуреша, з ім'ям якого традиція пов'язує виникнення Молдавської держави. Після Драгоша Молдовою управляли його сини -- Сас (1354--1358) і Балк (1359).
У 1359 році, в результаті повстання проти угорського панування, князівство добилося незалежності. Першим правителем самостійного Молдавського князівства став Богдан I (1359--1365), який до цього, так само як і Драгош, був воєводою в Марамуреше і васалом угорського короля.
Незабаром після цього у татар було відвойоване межиріччя Лозини і Дністра. Його столицею стають спочатку Байя, потім Сучава, а згодом Ясси. До 1400 року до складу князівства була включена фортеця Білгород (сучасний Білгород-Дністровський). Східною межею князівства була річка Дністер. Західна межа проходила по вершинах Карпатських гір, південна -- по Чорному морю, річкам Дунай, Сирет і Мілков. На півночі природної межі не було, Покуття тривалий час було спірною областю через яку між Молдавією і Польщею велися війни.
У 1456 Молдавське князівство потрапляє у васальну залежність від Туреччини.
У 1774 за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Молдавія потрапляє під протекторат Росії.
За умов Бухарестського миру, укладеного в 1812, частина цієї території -- між Прутом і Дністром -- відійшла до Росії, де її називали Бессарабія.

1812--1917. Бессарабія у складі Російської Імперії

Російсько-турецькі війни сприяли звільненню Бессарабії від османського панування. За Бухарестським мирним договором у 1812 році вона була приєднана до Росії. Це була найбільш спустошена частина Молдавії, єдина територія, що залишилася від середньовічного молдавського князівства. Займаючи до 50  % її території, Бессарабія мала лише близько 25  % населення. До 1812 року південь Бессарабії, що раніше знаходився під безпосередньою владою турецьких пашей і татарських ханів, був населений особливо рідко. Сюди переселилися болгари і гагаузи, що бігли від турецьких розправ, німці-колоністи, українці, росіяни, а також молдавські переселенці з-за Пруту і з центру Бессарабії.
У 1829 році за Адріанопольским миром Туреччина уступила Росії і дельту Дунаю, яка також ввійшла до складу Бессарабії. У 1856 року за Паризьким мирним договором Росія уступила Туреччині дельту Дунаю, яка була приєднана до Добруджі, безпосереднього володіння Туреччини, і південно-західну частину Бессарабії, пізніше Ізмаїльський повіт, яка ввійшла до складу князівства Молдавії і повернена Росії за Берлінським трактатом в 1878 році.
Після приєднання Бессарабії до Росії уряд почав облагштовувати знов приєднані області за зразком внутрішніх губерній, наскільки те дозволяли місцеві умови, і 29 квітня 1818 року було видано статут утворення Бессарабської області, і тоді ж встановлені присутні місця по всіх частинах управління. Найважливішою особливістю устрою Бессарабської області була установа бессарабського Верховної ради, встановлення вищого порівняно із звичайними губернськими місцями і в багатьох місцях замінюючого головне управління. Головою в цій Раді, що носила адміністративно-судовий характер був повноважний намісник Бессарабської області, звання якого було потім сполучено із званням новоросійського генерал-губернатора, що проживав в Одесі. Головним обличчям губернського управління був цивільний губернатор; урядова і казенна частина зосереджувалася в обласному уряді. Статут 1818 року був замінений «Установою для управління Бессарабської області» 29 лютого 1828 року, за яким управління області більш підходить під загальне губернське управління, ніж колишнє, головне і губернське начальство підлеглі тим же центральним органам, як і у внутрішніх губерніях, одна тільки обласна рада, що замінила колишню Верховну раду, складає особливість цієї області.
У 1854 року на Бессарабську область була поширена загальна установа губернських управлінь, а в 1873 року область перейменована в губернію.
У 1861-75 рр. в Бессарабії була здійснена селянська реформа. Для царан, які складали 58,6  % всього населення, реформа проведена в 1868 році. У 1869-72 рр. відбулося більше 80 селянських заворушень, для придушення 41 з них посилалися війська.
У середині 1870-х рр. в Бессарабії виникли перші народницькі гуртки, ними керували Н. Кодряну, Ф. Деніш, Д. Фрунзе.
1918. Молдавська демократична республіка

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді по всій Бессарабії активізувалася діяльність Рад, в яких значне місце займали більшовики. Резолюція про визнання радвлади була прийнята спочатку в Б и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.