На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Київська Русь за Ярослава Мудрого та його наступникв. Українська революця 1917 р. Радянська влада, НЕП та українзаця. III та IV Унверсали обстоювання територальної автономї та проголошення полтичної самостйност. Початковий перод перебудови.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: История. Добавлен: 01.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


17
ЗМІСТ
    1. Київська Русь за Ярослава Мудрого та його наступників 2
      2. Розвиток української революції у квітні - червні 1917 р. Проголошення автономії України 6
      3. Радянська Україна в радянські роки. НЕП та українізація 9
      4. Чому у III Універсалі ЦР обстоювалася територіальна автономія і лише у IV Універсалі проголошувалася політична самостійність України 13
      5. Здобутки і втрати початкового періоду перебудови в Україні 17
    Перелік літератури 20

1. Київська Русь за Ярослава Мудрого та його наступників

Ярослав Мудрий (1034-1054). Смерть Володимира спричинилася до нової братовбивчої війни між Рюриковичами. За підтримкою поляків старший син Володимира Святополк (літописці часто називають його "Окаянним") напав на своїх молодших братів Святослава, Бориса і Гліба та повбивав їх. Двох останніх, молодих і особливо популярних у народі, православна церква приєднала до святих. Наслідуючи батька, інший син Володимира, Ярослав із Новгорода, у 1019 р. за допомогою великого варязького війська розбив Святополка. Проте перемога ця не дала йому повної влади. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, і, щоб уникнути кровопролиття, вони погодилися розділити володіння між собою. Лишаючись у Новгороді, Ярослав отримував усі землі на захід від Дніпра, водночас землі на схід відходили до Мстислава, що перебрався з Тмуторокані до Чернігова. Київ - це надзвичайно важливе для обох князів місто - лишався нічиїм. Тільки після смерті Мстислава у 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі.

Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Як і його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх і без того величезних володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів.

У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. Однак його воєнні досягнення затьмарив невдалий похід на Константинополь, який, до речі, був останньою війною русичів проти Візантії. Київ підтримував з Константинополем загалом дружні взаємини.

У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв'язки. За цією міркою престиж Ярослава і справді мав бути великим. Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу - візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Не дивно, що історики часто називають Ярослава "тестем Європи".

Проте його гучна слава спиралася передусім на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, , які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізовуванішим і освіченішим. Особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління "золотоверхий" Київ ряснів понад 400 церквами. Найбільшим діамантом у цій короні був собор Святої Софії, зведений на зразок храму Софії у Константинополі. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проте, визнаючи факт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, що патріарх константинопольський усе ж зберігав верховенство над київським митрополитом.

Але досягненням, з яким чи не найтісніше пов'язується ім'я Ярослава і за яке його прозвали Мудрим, стало зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, але й подекуди змінювалися, що свідчило про всезростаючу турботу правителя про життя його підданих. Так, кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, що її встановлював князь чи його намісники. Ці та інші приклади підтверджують те, що з часу перших контактів східнослов'янських племен з агресивними воїнами-купцями зі Скандінавії суспільство Київської Русі чимраз більше удосконалювалося, збагачувалося, урбанізовувалося.

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило, спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини.

За старшим сином Ізяславом Ярослав закріплював Київ і Новгород із навколишніми територіями; другому, Святославу, віддавав Чернігів, третьому, Всеволоду,- Переяслав; четвертому, Вячеславу, - Смоленськ, а молодшому, Ігорю, - Володимир- Волинський. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат, за задумом Ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черзі не досягав вершини всієї системи - київського престолу. Надаючи у такий спосіб кожному синові можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар, у які він колись був утягнутий.

Хоча деякий час система ротації влади діяла переважно завдяки співробітництву між трьома найстаршими синами - Ізяславом, Святославом і Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з рядом перешкод. Найсерйознішою була та, що ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу - спадкоємства від батька до сина. Сини деяких померлих князів стали домагатися права зайняти місце своїх батьків і не бажали поступатися перед дядьками. Внаслідок цього характерною рисою поярославової доби стали запеклі сутички між племінниками й дядьками. До того ж із збільшенням числа князів чвари все більше розгорялися.

На додаток до зростаючих соціальних суперечок, у 1068 р. кияни, незадоволені правлінням Ізяслава, вигнали його, посадивши натомість його племінника Всеслава. І хоча за допомогою поляків Ізяслав повернувся й приборкав повстанців, події 1068 р. стали віхою в історії, ознаменувавши собою першу документально засвідчену "революцію" на українській землі. До того ж над українськими кордонами знову нависла давня загроза зі степу, щоб цього разу довго терзати Русь. Кочові племена половців (куманів), могутніших за печенігів, учинили ряд нападів, небезпечно близько підходячи до Києва і унеможливлюючи рух торговельних караванів по Дніпру. Вина за деякі з цих наскоків лежала на самих князях. Неспроможні власним коштом зібрати достатньо сильне військо, чимало молодих князів, позбавлених права спадкоємства в системі ротації влади (їх називали ізгоями), в боротьбі з суперниками кликали собі на підмогу половців.

Володимир Мономах (1113-1125). Усе ж, незважаючи ні на що, Русь змогла знайти в собі сили подолати смуту. На арену виходить новий видатний діяч - Володимир Мономах, син великого князя Всеволода (титул великих князів київські правителі присвоїли собі у XI ст.). Ще до того як зійти на великокняжий престол, він відіграв визначну роль у відновленні порядку в країні. Мономах став одним із організаторів зустрічі найвпливовіших князів у Любечі під Києвом у 1097 р., що шукали, хоч і безуспішно, можливості припинити братовбивчі конфлікти, пропонуючи запровадити в більшості князівств систему спадкового престолонаслідування.

Проте ніякого компромісу не вдалося досягти щодо самого Києва, котрий так і лишався яблуком розбрату. Гучну славу й популярність завоювали Володимирові Мономаху його переможні походи на половців. Переказують, ніби Мономах 83 рази, об'єднавши сили з іншими князями й мобілізувавши населення, виступав проти них і знищив 200 половецьких вождів. Особливо вдалими були походи 1103, 1107 та 1111 рр. Вони стали найславетнішими сторінками у тривалій боротьбі Києва зі степовими кочовиками. Свідченням популярності Володимира Мономаха було те, що після смерті його батька кияни повстали, вимагаючи, щоб Мономах зайняв великокняжий престол, хоч він і не був безпосереднім спадкоємцем. І лише коли 60-річний Мономах дав згоду стати великим князем, повстання припинилося. Силою свого величезного авторитету новому правителю вдалося об'єднати більшість розпорошених руських земель. З тих пір уже ніколи на Русі не пануватимуть такі єдність і згода, як за Мономаха. Його також турбували зростаючі соціальні протиріччя серед підданих. Відновивши порядок у розколотому повстанням Києві, він завоював собі підтримку бояр та багатих купців. Він дослухався до скарг нижчих верств, систематизувавши у своєму правовому кодексі їхні права та обов'язки, завдяки чому ще більше зросла його популярність у народі. Свідченням того, наскільки серйозно сприймав Мономах суспільні проблеми, є слова поради, з якими він звернувся до синів незадовго до смерті: "А над усе не забувайте убогих... і не давайте сильним погубити людину... Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити". Синові Володимира Мономаха Мстиславові все ж удалося тримати вкупі руські землі та зберігати владу над дедалі більшим числом князів. Але він був останнім київським правителем, якому це було під силу. Його смерть у 1132 р. позначила кінець історичної доби, в якій Київ відігравав роль основного центру руських земель, і поклала початок періодові політичної роздробленості.

2. Розвиток української революції у квітні - червні 1917 р. Проголошення автономії України

Діяльність Центральної Ради за незалежність і суверенітет України. Основну роль у національній революції в Україні зіграла Центральна Рада, створена 4 березня декількома українськими організаціями. Головою Центральної Ради був обраний вчений і політичний діяч М. Грушевський. На першому етапі керівництво Центральної Ради вирішило, використовуючи пресу, мітинги, маніфестами, познайомити український народ зі своїми цілями і задачами.

9 березня Центральна Рада звернулася з відозвою "До українського народу", у якому призвала зберігати спокій, обирати людей на всі посади, збирати гроші в український національний фонд, творити нове вільне життя.

Стали виникати нові організації - Військова рада, Центральний Український Кооперативний Комітет, "Просвіта", почала виходити газета "Нова Рада", Кульмінаційним моментом у житті України в березні 1917 р. стала перша українська маніфестація в м. Києві, що відбувся 19 березня. У ній взяло участь 100 тис. чоловік. Під національними українськими прапорами йшли солдати, студенти, робітники, учні. На площі біля міської Ради М. Грушевський виголосив промову, у якій призвав домагатися автономії. Маніфестанти, стоячі навколішки, дали клятву.

Ідея національної єдності допомогла Центральній Раді виробити спільну тактику всіх українських політичних партій і направити їхня діяльність у єдине русло - здійснення національних вимог українського народу. На другому етапі національно-визвольного руху Центральна Рада всю організаторську й ідейно-політичну роботу українських політичний партій направила на об'єднання активних сил українців. Важливу роль у цьому зіграв Український національний конгрес, що, незважаючи на опір з боку загальноросійських партій, і насамперед, більшовиків, відбувся 19 квітня в Києві. На ньому були представлені всі українські політичні партії, солдати з усіх фронтів, представники всіх губерній України. Усього на конгресі було близько 1500 чоловік. Почесним головою був обраний М. Грушевський. Конгрес санкціонував Центральну Раду як Крайову Раду. Були проведені перевибори Президії Центральної Ради: переважною більшістю голосів головою Центральної Ради була обрана М. Грушевський, його заступником - С. Єфремов і В. Винниченко. Визначено склад Центральної Ради в 150 чіл., куди ввійшли представники всіх губерній, великих міст, політичних партій, земляцтв Москви і Петрограда, а також був обраний виконавчий комітет (Мала Рада). Конгрес висунув вимогу надання автономії Україні в складі федеративної Російської держави.

З ініціативи Центральної Ради в Києві в 1917 р. були проведені представницькі з'їзди всіх шарів населення України: I і II Українські військові з'їзди (травень-червень); Усеукраїнський селянський з'їзд (травень), Усеукраїнський робочий з'їзд (липень) і т.д.

Особливо велику роль у розгортанні національно-визвольного руху зіграли українські військові З'їзди. Перший з них висловився за українізацію військових частин, а коли Тимчасовий уряд не погодився з цим, 11 військовий з'їзд усупереч забороні його Тимчасовим урядом, проголосував за негайне створення українських військових частин, що стали виникати в червні 1917 року.

На заключному засіданні 11 військового з'їзду В. Винниченко проголосив прийнятий Центральною Радою I її Універсал (10 червня), у якому Рада висловлювалася за федеративний устрій держави й у якому проголошувалася автономія України, що свідчило про крах національної політики Тимчасового уряду. З огляду на, що останнє не бажало йти на поступки і надати деякі права українському народові, Рада заявила: "Відтепер самі будемо творити наше життя".

Таким чином, проголошенням I Універсала Рада взяла на себе державні функції. Для реалізації їх був створений Генеральний Секретаріат - перший уряд України з 9 чоловік на чолі з В. Винниченко.

У зв'язку з цим Тимчасовий уряд змушений був піти на переговори з Центральною Радою і визнати її вищим місцевим органом влади Тимчасового уряду в Україні.

Правда, ця влада поширювалася усього лише на 5 з 9 українських губерній.

Проголошення I Універсала стурбувало Тимчасовий уряд, і 11 липня в Київ на переговори приїхали його міністри Н. Терещенко, И. Церетем і А. Керенський. Делегація Тимчасового уряду змушена була визнати право України на автономію і погодилася, що Центральна Рада виробить пропозиції, що будуть затверджені Всеросійськими Установчими Зборами. Але в Петрограді ці підсумки переговорів викликали несхвалення.

Результати цих переговорів були зафіксовані 16 липня в II Універсалі, що був складений у більш діловому дусі. В Універсалі затверджувалося, що Центральна Рада визнає за Всеросійськими Установчими Зборами право установи автономії України і що Україна не мала наміри відділення від Росії. Універсал оголосив про поповнення складу Ради представниками від усіх народів, що проживають в Україні. У зв'язку з цим склад Центральний Ради виріс до 800 чоловік.

3. Радянська Україна в радянські роки. НЕП та українізація

Сім неповних років війни та громадянської смути призвели підпорядковані більшовикам території колишньої Російської імперії до стану руїни. В одній лише Україні побоїща, розстріли та епідемії, пов'язані з війною, й особливо громадянською, забрали близько 1,5 млн життів. Нестача харчів, палива, безробіття змусили сотні тисяч людей виїхати з міста у село. Практично припинилося виробництво товарів. Було очевидно, що остаточно виснажене суспільство не готове до корінних соціальних перетворень, що їх планували більшовики.

Незважаючи на перемогу, більшовики, котрі у величезному та здебільшого вороже настроєному населенні становили крихітну меншість, були не в змозі продовжувати реалізацію задуманого. Смерть Леніна у 1924 р. спричинила до кризи керівництва, яку поглиблювали запеклі суперечки в комуністичній партії про напрями створення нового суспільства. За таких обставин партія здійснювала поставлені цілі обережно й гнучко протягом усіх 20-х років. Втручання уряду у справи окремої особи і суспільних груп обмежувалося лише випадками реагування на відкриті виступи проти радянської політичної системи.

Воєнний комунізм і неп.

Політика більшовиків під час громадянської війни значною мірою спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж установити соціалістичний лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, біль- шовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою воєнного комунізму.

Вона включала націоналізацію всієї землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію, раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід - експропріацію зерна у селян ("продрозверстку").

При підтримці озброєних загонів більшовицькі чиновники, мов сарана, обсідали села, конфісковуючи зерно для потреб уряду. Селянинові дозволялося залишати собі всього близько 30 фунтів збіжжя на місяць. Щоб сприяти реквізиціям, партія організовувала комітети незаможних селян (комнезами), члени яких мали переваги при розподілі землі, звільнялися від податків і діставали 10-20% "здобичі".

У відповідь на це більшість селян зовсім припинила виробництво. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921-1922 рр., що забрав життя сотень тисяч людей на Україні й ще більше у Поволжі. Але - на відміну від своєї майбутньої поведінки - радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військ и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.