На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Статья Подорож з Вльнюса до Луцька - шляхом Великого Литовського князя Втавта. Оцнка розумння значення сторичних осб та вчинкв державних дячв-полтикв. Тема сторї та її продовження на сучасному рвн, роздуми над сучасним, бачення майбутнього.

Информация:

Тип работы: Статья. Предмет: История. Добавлен: 17.04.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


12
Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Напередодні від'їзду із Вільнюса до Луцька - шляхом Великого Литовського князя Вітаута, що пролягав до місця Коронації Великого Князя Короною Європейськими Монархами 1429 року, керівники акції: театральної, хорової, танцювальної груп, скаутів, байорів зійшлись до Міської Ратуші.
У той час, на Майдані, перед Ратушею, відбувалося історико-етнографічне дійство: все дихало, жило глибокою сивою історією... Литовці, одягнені в національний середньовічний одяг: аукштайтія, жемайтія, дзукія, сувалкія та інші - виготовляли і представляли, а бажаючим - дозволяли попробувати себе у роботі з древніми ремеслами: кування, різьблення, плетіння лози, ткання, гончарства, вишивки - прикрас роду, нації; підходь, спробуй і щось зробити сам; купи зроблене для пам”яті і побуту литовського етносу - це культура! Так, тут, на цьому невеличкому майданчику - все жило, творилось, віялось Великою Сивою Литвою... І наснагою учасникам подорожі до Луцька, бо світилася і святилася Богами історична дорога Великого Князя - так було 580 років тому!
Поважна історична місія сучасників перед Минулим і Майбутнім! Нам бачити і тепер оцінити ту Сиву давнину предків! Звичайно, із Часу держав Литви, Білорусі, України. Що думав, що чинив-діяв, чим жив і гризся Великий Князь Вітав? Адже і тоді передові Державні Мужі Європи думали про мир і безпеку своїх народів, своїх країн і хто є Той, хто має Волю, Дух, Мораль об'єднати народи для відсічі: підступній, жорстокій, лицемірній, цинічній Мокселі (назва Московії) ІХ-ХУІ сторіч, яка окупувала монастирями і опричниками землі фінських племен: меря, мурома, мещера, весь. Посол короля Франції Людовика ІХ Вільгельм де Рубрук, здійснивши подорож 1253 - 1255 роках до великої імперії Чингізидів, перебуваючи той час гостем у Хана, занотував побачене, почуте, чинне у книзі “Подорож у Східні країни”. Він відмітив абсолютно різні етноси на тогочасних землях Київської Русі і тодішнього улусу хана Мокселі - Московії, що кривавим хижаком збирала данину для Великого Хана, але значну частину присвоювала-крала собі. То з якою корупцією, із ким (собою?) нинішній Кремль, неначе бореться? Як відзначив Повноважний Посол України у Російській Федерації пан Костянтин Грищенко, що українці і росіяни “сильно відмінні (різні) і по моделі суспільного розвитку, і по світогляду”. А то психіка, мораль, стиль життя історичної і сучасної Московії. У тодішні часи нападала, по-вовчому, на слов'янські народи древньої Київської Русі, котрі із 1320 року ввійшли до складу Литовсько - Русько - Жемантійської Держави. Однак, нині психологія хижака не цивілізувалась: нападає, як звикла, шукаючи-вигадуючи собі будь-який привід, провокує, шантажує нації-країни, що звільнилися од Імперії Зла.
Нині, у вік ядерного безумства, така поведінка, мораль особливо небезпечна - стоїть надзвичайною пересторогою для Майбутнього Європейської Цивілізації! Сатаніст - самогубець, ядерним кадилом повчає без'ядерних правила жити-поводитись, а відтак влаштовує гарячі, холодні, терористичні, провокаційні війни: шантаж, погрози інформаційні; маніпуляції терактів і “анти терористичні” війни; протиставлення одних іншим, застосування ембарго; влаштовуючи і збагачуючись на кризах - далеко не має морального права, честі, відповідальності за діяння, за світовий порядок для всіх народів, країн у світогляді передбачень і поєднань моралі Великого Князя Литви Вітаута.
Лідер Проекту - депутат сейму, історик Казимир Уока. Адміністратор - Йонас Алекневічус. Значну допомогу надали Міністерство іноземних справ Литовської Республіки за Програмою підтримки і розвитку демократії.
Після настанови, уточнення маршруту, плану представлень у містах перебування учасників Дороги, паном Вітаутасом Алекневічуса - фотографування. Виїздили 23 серпня, 06 годині, 2009 року від Форум Палац, двома автобусами.
Уже недостатньо переоцінити, як і недооцінити Дорогу Великого Вітаута не тільки у світлі регіональної історії, подій тогочасних. Ми бачимо три Держави, що врятувалися від колоніального іга улуса Мокселі (Москви) - васала Золотої Орди, прохача ярлика на збирання данини для Великого Хана, а розбоєм і знищенням загарбувала “збирала” землі Великого Новгорада, Пскова, Рязані, Ростова та іже, грабуючи і спалюючи слов”янські міста і села, обманюючи, брешучи Ханам Золотої Орди (чия Культура не дозволяла не вірити Слову!). Бо цілують Невські-Рюриковичі чоботи хану на вірність, а попи-батюшки проповідують божественність Хана і клянуться у вірності господній, а водночас, свій родовід зраджують і доносять Ханові один на одного, і хто перший, і хто швидше. Це вже натура доносити царям, імператорам Росії, СССР: шостому відділу, парткому чи одразу у ЧК, НКВД, КГБ! І клястися у вірності, і повзти до чобота ханів, царів, секретарів, щоб першим поцілувати, а потім донести “зраду” на іншого, і просити ярлик, хадзуку, посвідчення сексота (секретного агента) для власної влади над жертвою. А у монастирях, церквах співали одним анафему - другим хвалу!
Карали і зраджували батько сина, син батька, брат брата, племінник племінника, витворюючи психологію мутанта - вампіра спадкоємця “слави велікой і большой страни, слави русского оружія”. Сікли голови, як це вправно робив Великий Петро своїм стрільцям, а “прорубуючи окно в Європу” заганяв у болота Півночі “крестьян” - селян: сільське господарство вели українці “Малоросії”. І на трупах, крові “построіл Северную Пальміру - століцу Расеї, Петербург”. І нині прославляється “сікач голів” “Голосом Расеї - бальшой страни”: Рюриковичі і Невські, німкеня Катерина і Романові, Ленін-Сталін - сікачі незчисленних жертв Колими, Сондормаху, Куропат, Хатині, Бабиного Яру, Дем”янового Лазу і численних тюрм по всій імперії зла. Писав Пророк Шевченко:
“Заворушилася пустиня
Мов із тісної домовини
На той останній страшний суд
Мерці за правдою встають”
Правда одна: - Московія “собіратель чужих земель” на Кавказі чи в Придністров”ї, Далекому Сході чи Прибалтиці, азіатських республіках чи на Півночі - скрегоче зубами на Крим; розстрілює на вулицях журналістів, правозахисників, у храмах - попів, у дворах двірників і будівельників таджиків, узбеків, киргизів, казахів, кавказців - так зачищають “вилікую страну”.
Привласнення різних націй талантів, їхньої інтелектуальної і творчої праці, замовчування і переслідування за історію націй, держав, народів у Федерації, як і тепер незалежних державах од Мок селі, Імперії царів і генсеків! Тероризує, дискредитую, оббріхує пропагандистським “Голосами” радіо, телебачення, пресою не тільки владу постімперських держав, але й нації, культури, традиції, звичаї “ядерно-хімічною зброєю руского язика, правами рускоязичних”. А під своїм носом як? Усе - як було: на всіх язиках усе мовчить, бо благоденствує Московщина.
Розуміють політ технологи Московії: деградований, штучно створений із різних слів інородців із домішком німецьких, французьких, італійських слів-назв, що така мішанина є, ніби слов'янський “могучий руский язик” - втрачає силу значень, символів, розуміння. Тому писав Поет: “Умом Росію не зрозуміти!” Не може слов'янин-українець (як і інший слов'янський етнос) збагнути відношення, розуміння слів скажемо: січень і московське - январ; ти - (займенник) - ж (сполучник) день -(іменник) і московське неделя? Не діло для слов”нина є сьомий день, неділя. У москвича, після не діла, наступає - восресеньє: від не діла воскресає?
Основа розуміння, значення слов'яно-українське є прадавнє слово одруження! О, друг! (дружина, рать для воїна) - визнання дружби двох на весь рід-родовід. А московське брак?... То що є брак - брак народить! Кому потрібний брак і хто кого бракує “могучім язиком” але без мови українців, білорусів, литовців? З дозволу запитати пропагандистів “русского могучего язика”: хто язиком-органом насильно хоче деградації мов націй, щоб і нації залишись на задвірках Цивілізації?
Московія зчинила рейвах холодної інформаційної війни “язиком” - недалеко до гарячої, законної “для примусу права руского язика на государственний” у країнах, що звільнились з під ярма Москви. А у Мок селі, “русскіе добровільно” не хочуть мов: української, білоруської, литовської, польської, татарської, мордовської, башкирської, чуваської, тувинської, алтайської, чеченської, осетинської, абхазької, інгушської, грузинської, молдавської та всіх не злічити - історичних культур, земель, народів, країн.
Та ми ще повернемось до реальних діянь колишніх і теперішніх “благодетелей Макселії-Москви” для “ближнього і далекого зарубіжжя”: кого і чим Улус Москва ублажав і ублажає, як “збирав і хоче збирати землі” тому, що бачимо Мок сель-Москву, яку “умом не понять” - нахабніє, клацає нанести ядерні удари для “защіти граждан за рубежом” - то декому із нинішніх “стратегічних партнерів” Мокселі, які ще вчора були “маоїстами”, “гітлерівцями”, “американськими імперіалістами”, “ізраїльськими окупантами”, “посібниками і паліям воєн” мало не покажеться...
Зі сходом Сонця вирушили Дорогою князя Вітаута. Щось важне, від першого кілометру, витало в салонах автобусів. Відбувались знайомства, точились розмови про минуле і сучасне. Час від часу Казимир Уока, Йонас Алекневічус через мікрофон розповідали про родовід, життя, діяння Вітавта - власне, що є актуальним поглядом на нинішнє облаштування не тільки Європи...
І була в Дорозі гар'яча тема Литви: чи земля - товар, а знати - продавати, як шматок ковбаси чи мобільний?... Якщо так: то хто має право, за які гроші, для чого?... І чи зможе її купити простий литовець, а власне найбільше, хлібороб? Бо Земля для всіх литовців, а не для торгашів світових, які вкрали мільярди грошей і їм хочеться вкласти у надійний бізнес-капітал. Та Не зможе купити землю той, хто працює на ній! Адже молоко дешевше аніж вода, м'ясо - від бренді, а хліб - аніж чіпси. А ось, у цю кризу плановану розбійниками, прибули із США жидівські Конгресмени і заявили Уряду Литовської Республіки: платіть 130 мільйонів (якогось?) ущербу та поверніть у первозданному стані жидівську нерухомість?
Автор цих рядків сказав, що, напевно, 130 мільйонів будуть компенсовані тисячами гектарами прекрасної, сакральної, екзотично-казкової для туристичного бізнесу землею - так “збирають землі” аби мати свій золотий Клондайк не тільки у США чи Мок селі!
Гаряче, запально боронили литовці свою матінку-землю, а разом із тим свою Литву, своє майбутнє для своєї нації. І були співи, і були... митниці - годинні чекання на звірку-перевірку документів. Хоч... їхали загальним списком - не бізнесмени, не політики, не туристи чи заробітчани, а тільки народні дипломати із живої і для живої історії трьох націй, трьох культур, трьох історій на Одній Землі.
Луцьк. 1429 рік - ескорт Великого Князя; 2009 рік наш пошт - споріднені, близькі духом, символами, знаками, одягом. (Перша згадка про Луцьк, зазначена в Іпатіївському літописі 1085 р., як Лучеськ і за археологічними дослідженнями йому святкувати своє Тисячоліття).
День Незалежності України. Лучани нас зустріли Святочно, Величаво, Красиво. Мов би зустрілись дві історії: сивої давнини і сучасна. Під Хоругвами, Штандартами Великого Князівства крокували посланники-літописці, Європейські монархи, Бояри, Творці мистецтва, засадничі культури для Праведного Діяння. Красувалася земля українська, поважно стояв Луцьк. На Майдані, у величному натхненні, віршувала геніальна поетка Леся Українка і рекла в суголоссі лучан і литвинів - України і Литви:
“Слово, моя ти єдина зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.”
І були брати перед пам'ятником Поетки, і линуло українською мовою Слово Літописців Литовських, як у панегірику “Похвала князю Вітовту”, невідомого літописця: “Хочу вам повідомити про великого князя Олександра, званого Вітовтом, литовських, руських та інших багатьох земель і міст господаря... Сей князь великий Вітовт тримав велике князівство Литовське і Руське та багато інших земель, попросту кажучи, всю землю Руську...”
Визначний український історик Михайло Грушевський, присвятивши спеціальну студію “Похвала в. к.Витовту”, друкуючи її у львівських “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка - 1895,4 кн., т. V111, с. 1-16, підкреслив особливе значення цього історичного джерела для вивчення “дуже важливих моментів в історії Східної Європи”.
І був Великий Князь Вітав, і були Європейські Монархи: польський король Ягайло з дружиною Софією і двома малолітніми синами (Казимир стане великим князем литовським і польським королем). Король римський Зигмунт із дружиною Барбарою та прилатами, княжатами і панами угорськими, чеськими. Двір німецького цісаря і угорського короля Сигізмунда окрім численних німецьких князівських і графських родин повнився угорськими, хорватськими, чеськими, австрійськими панами. Від магістра німецького Ордену Пауля фон Русдорфа прибув командор Балгі. Магістр інфляндського Ордену Зігфрид Ландорф фон Спанхейм (Шпанхейм) із своїми рицарями-мечоносцями. Папа Мартин 5-ий. Візантійський імператор Іоан У111 Палеолог вислав своїх послів. Датський король Ерік У11.Воєвода Ілля - син молдавського воєводи Доброго. Від Московського князівства - князь Василій 11 Васильович (онук Вітовта - син Софії Вітовтини). Великий князь Тверський Борис Олександрович, князь Рязанський Іван Федорович. А теж приїхали хани Перекопської, Донської, Волзької орд, які або були зобов”язані Вітовту, або розраховували на його допомогу. І всі були, зоббов'зуючі запевнити мир своїм народам. А МИР складався із багатьох питань, проблем, ситуацій, як, до речі, і нині: поділ земель; створення коаліції (блоку); унії двох гілок християнської церкви (католицької та православної); економічних питань - торгівлі, податків, судноплавство в Балтії. І основне - надання королівського титулу Великому князю литовському Вітовту, який заслужив справами і достоїнством. Проти виступило оточення короля Ягайла - єпископ Збігнев Олесніцький і воєвода Ян Тарновський, з огляду на природу взаємин між Литвою і Польщею. Литовці, маючи свого короля, могли б знехтувати унійними зобов'язаннями, а землі (Ягайло вважав їх своєю власністю) будуть втрачені для корони. Так не здійснилось ЩОСЬ значиміше для зміни важкої, кривавої історії Європи. І все ж питання коронації Вітовта висіло у повітрі.
Восени 1429 р. польські посли запропонували корону Польщі за умови не коронування його литовською короною. На початку 1430 року Ягайло затвердив привілей: після смерті Вітовта землі Литви і Русі мали відійти до Польщі. Литва проголошувалась королівством на вічні часи і повинна стати щитом християнства на цьому пограниччі Європи. Вітовт запросив у Вільно знатних гостей: московського, тверського, Одоєвського князів;пруського та інфляндського магістрів; татарського хана, інших вельмож. Однак коронації через затримку корони зацікавленими у НЕ КОРОНУВАННІ ВІТАВТА, було перенесено. А 27 жовтня 1430 р. у віці 80-ти років Втавт помер у Тракаю, під Вільно. Так було.
І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть “гонорові держави” сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.
А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Об'єкти - не суб'єкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь - комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих “другорядних” - якимсь тіньовим урядом, визначених “не суб”єктому” у сучасній короткій історії Землі!
Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку - представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.
Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: “Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю”. Цей афоризм із книги “Короткометражні думки” повинен пам'ятати кожний, хто прагне влади.
...Зійшлися на своєму поприщі історики литовські - українські у прекрасному музеї, старовинної забудови. Тут дихала, жила, говорила память історії із вченими мужами. Дискусію-семінар істориків представив Богдан Скиба, Казімерас Уока, Ромас Батура за участю археологів, аналітиків-політиків. Велося мовлення, із почуттям відповідальності перед минулим і майбутнім, і всю ласку мудрості мови - кальби, перекладав пан Василь Капкан (здається - відмінно!).
Проте, було зрозуміло, що у цьому і початковому, обмеженому часі не з”ясуються всі віхи історії, не визначаться віхи-передбачення майбутнього. Та залишилось розуміння історії: після унії Великого князівства Литовського із Польщею у 1385 р. Вітовт, опираючись на Київських князів, вистоював незалежність князівства від Польщі і досяг від польського короля Ягайла визнання за собою (правом намісника) Великого князівства Литовського. Відповідно до договору в Острові Вітовт становився намісником Ягайла у Литві. Але невдала акція на Ворсклі 1399 році ослабили позицію Вітовта. На вимогу Польщі у 1401 році був заключний Віленсько - Радомські угоди, яким був зміцнений Кревській акт сюзеренітет Польщі щодо Литви, де він визнавався великим князем Литовським, але по життєво.
Вітовт і Ягайло організували поразку німецьких рицарів під командуванням магістра Тевтонського ордену Ульріха фон Юнгінгена у Грюндвальській битві 1410 року. Роль Вітовта у бою, назначеного Ягайлом, головнокомандуючим - велика. Битва під Грюнвальдом поклала кінець гегемонії Ордену і визначила геополітичне становище Великого Князівства Литовського. Орден уступив Вітовту Жемайтію (північно-західну територію сучасної Литви, захоплені Тевтонами 1398 р. Із-за Жемойтії Литва ще двічі вступала у воєнні конфлікти із Тевтонським орденом (1414, 1422) аж доки німці остаточно не відмовились від Жемойті (і нині там є руїни литовського храму другої світової війни) у Мельнінській мирній угоді.
Вітовт активно підтримував і вів незалежність од московських (Мок селі-улусу) князів руські князівства Києва. Заключив угоди із Тверським (1427) Рязанським (1430), Смоленським (1404?).Підтримував Новгород і Псков. Московських (Мок сельських) князів примушував до миру.
Володіння князівства Литовського при Вітовті на сході сягали верхів”я Оки і Можайська, Південне Поділля і розширив володіння аж до Чорного моря. За час його управляіння у Причорномор'ї з”явились міста і фортеці: Дашів (Очаків), Соколецьк (Вознесенськ) Балакала (на Бузі). Каравул (Рашків), Хаджібей (Одеса).
Донька Вітовта Софія була одружена на великім князі Московськім Василю І. Василь І, у своєму заповіті 1423 р. віддавав свою дружину і синів під захист свого тестя - могутнього князя Литовського Вітовта.
Тема історії продовжується і на сучасному рівні, бо є вкрай агресивні виклики сучасних “вождів і вожденят”, яким конче хочеться “зібрати землі”, аби управляти... демократією у країнах-сателітах, васалах якогось союзу, блоку чи нейтральними - ідеться про “четвірки, шістки, двадцятки”.
Було бачення майбутнього, коли у Мерії Луцька зустрілись делегації: депутат Сейму Литовської Республіки Казимир Уока і депутат Верховної Ради України Володимир Карпук, і два мери Луцька і Тракая підписали Угоду про співпрацю. І відбувся обмін пам”ятними національними Знаками, Символами, подарунками, зокрема картиною власне “Зустріч Монархів Європи Коронування Великого князя Вітавта” - доповнили силу так важливої Народної Дипломатії.
Зацікавлення економічними питаннями депутата Сейму пана Казимира Уоки, наприклад: можливістю придбання малогабаритних автобусів “Волинь”, що економічно дешево і економічно вигідні замість великогабаритних автобусів у невеликих містах Литви.
Були гостини поважні, ночівля у мирному військовому ліцеї ім. Богуна. Литовські “спартанці” були у комфорті (не знаю чи так добре себе почувала рать Вітав та) а на день - були бадьорі і свіжі до дальшої праці: відвідин пам”ток історії міста, зокрема величного замку-палацу Луцька Любарта, де троє скаутів “Союзу скаутів Литви” - 15 річний Дімітріс Матусков, 17-ти річна Мілда Йогелайте та 55-ти річний Бенадас Мартінкенос - склали присягу у якій поклялись бути вірними Богу і своїй країні, допомагати іншим та дотримуватись Скаутського Закону. Привітали литовців і українські пластуни. Після урочистого церемоніалу пластуни та скаути обмінялись пам”ятними сувенірами і литовці запросили українських колег у Вільнюс, де наступного літа буде відзначатись 600-та річниця Грюндвальдської битви. Голова скаутів Річардос Сімонайтес заявив що дуже-а-дуже ретельно готувались до поїздки у Луцьк: “Наші скаути цікавляться історією - вже чотири роки подорожуємо шляхами короля Вітовта... Ми хотіли скласти саме тут, у Луцькому замку, Клятву”.
Дорога у Білорусь. Стелилась у пізній вечір. І ледве чи хтось із нас думав, на загал, про якусь урочисту зустріч чи не у північну годину у Пружанах? Але було - сталося, як було і є, давні і сучасні, близькі і незалежні країни, нації. Дорогі сябри нас чекали. І влаштували Високу Радісну нам Зустріч: піднесли хліб-сіль на рушнику. Привітали щирими білоруськими піснями, будучи одягненні у гарних національних строях. І буде продовжено, на другий день Свято двох народів, двох культур, доброти одної між сусідами.
Ночівля “спартанці” духу, культури, історії - у величезному спортзалі, але не до сну - стільки вражень: були оповіді про Луцьк-Україну - обмін думками про важну, надзвичайну місію народної дипломатії. Навіть невеличкі скрути-процедури перетину кордону (так має бути між добрими сусідами аби бандит з Великої Дороги не проникав і не “собірал землі” собі, як данину!) хоч Луцька влада подбала и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.