На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Точки зору на час, мсце зародження й етногенез рзних глок слов'ян й їх належност до праслов'янського свту найдавншого населення вропи: концепцї Київської школи археологї, теоря походження українського народу археолога й мовознавця В. Петрова.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 25.03.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


17
Праслов'яни і слов'яни та походження України
ЦІопередня історія України була одночасно і фоном, і часткою нашої минувшини. Українці становлять етнічну гілку східного слов'янства і пройшли тривалий та складний шлях еволюції від найпростіших до висококультурних форм людської спільноти. Предками українців, як і білорусів та росіян, були Праслов'яни, походження і етногенез яких на сьогодні остаточно не з'ясовано. Про них можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук -- історії, археології, лінгвістики, етнографії, антропології тощо. Ця тема набуває актуальності, оскільки дуже важливим стає сучасний розвиток української державності та зміцнення української національної ідеї.
Дослідження лінгвістів довели, що праслов'янські мовні ознаки існували вже в
II тис. до н. е. Приблизно з середини І тис. до н. е. старослов'янська мова виділилася з індоєвропейської мовної єдності й почала розвиватися самостійно. При цьому вона зазнавала впливу інших мов і, в свою чергу, впливала на них. Однак даних лише лінгвістики для вирішення проблеми походження слов'ян, у тому числі українців, недостатньо. Головною проблемою з'ясування етногенезу слов'янства є визначення часу появи й належності до праслов'янського світу найдавнішого населення Європи.
Частина вчених вважає, що Праслов'яни почали формуватись як окрема гілка індоєвропейської спільноти народів у
II тис. до н. е. й відносить до них племена тшинецько-комарівської культури (XV--XI ст. до н.е.). Вони мешкали на території сучасних Східної Польщі, Прикарпаття, Придністров'я, Південної Білорусії та Північної України. Незважаючи на значний ареал розселення, ця людність мала багато спорідненого в суспільному устрої, заняттях, побуті та звичаях. Люди сіяли пшеницю принаймні двох сортів, ячмінь та інші культури. Існував землеробський культ. Важливу роль продовжувало відігравати тваринництво, насамперед розведення рогатої худоби, коней і свиней. Водночас тшинецько-комарівські племена відрізнялись від своїх ближніх і дальніх сусідів. Територію сучасних Закарпаття, Північно-Східної Угорщини, Трансільванії та Східної Словенії населяли племена становської культури (XIV--XII ст. до н.е.). Вони, напевне, започаткували відмінну від праслов'янської фракійську етнічну спільноту. На захід від Дністра мешкали племена культури Ноа (XIII--XI ст. до н.е.). Вони вже чіткіше представляли фракійський світ з його різноманітними особливостями. Лісостеп Лівобережної України протягом другої половини II тис. до н. е. займали племена бондарихинської культури. Дехто з вчених відносить їх до фінно-угорських чи балтських племен. Вважається, що під тиском південних народів вони відійшли на північ, і у зоні Полісся стали етнічним підґрунтям юхновської культури (VI--III ст. до н.е.). Юхновці належали до балтської групи племен, близьких за окремими ознаками до сучасних литовців і латвійців. (Подальша етнічна кристалізація праслов'янства продовжувалась на території сучасних Польщі та України. З плином часу тшинецько-комарівська спільнота розпалася на окремі племінні об'єднання. На основі тшинецької культури на терені Польщі з'явилися племена лужицької культури. Розвиваючись, вони поступово віддалялися від східних сусідів, племен комарівської культури. Східна їхня гілка заселила південну частину лісостепу Правобережної України від Середнього Дніпра до Збруча й утворила нову етнічну спільноту, відому під назвою племен білогрудівської культури (XI--IX ст. до н.е.). На думку багатьох учених, білогрудівці становили ту етнічну спільноту, на базі якої пізніше утворилися східні слов'яни. Найбільше вони концентрувалися в районі сучасної Умані, що є свідченням існування якогось племінного об'єднання. Білогрудівці займалися переважно землеробством із застосуванням тяглової сили, скотарством, а також конярством. Виготовляли тюльпаноподібні горщики, інший обідній і ритуальний посуд, займалися прядінням, ткацтвом, у глиняних формах виливали бронзові сокири, кельти, кинджали, браслети. У білогрудівців склався землеробський культ. Вони ліпили з глини моделі зерен, хлібців, коржів і поклонялись їм. Померлих спалювали або ховали в землю. Виробничі й духовні досягнення племен білогрудівської культури успадкувало населення чорноліської культури (X--VIII ст. до н.е.). Чорноліські племена займали лісостепові простори поміж Дніпром і Дністром, на півночі їхня територія доходила до Прип'яті. Найщільніше були заселені басейни Тясмину й Росі. Розвивалися традиційні види господарства. Ширше застосовуються дерев'яні плуги. Дерев'яні та крем'яні вкладні у серпах поступово замінюються залізними, збільшується кількість і асортимент бронзових та залізних речей. На місцевій традиційній основі підвищується рівень виробництва посуду. Померлих спалювали, а прах ховали в урнах разом з ритуальною їжею та прикрасами.
Наприкінці
IX ст. до н.е. на чорноліські племена посилилась експансія кіммерійців. Місцеве населення мусило пристосовувати спосіб життя до нових умов. Воно переносило свої поселення на зручні для оборони місця, почало будувати городища й укріплювати їх ровами, валами та дерев'яними огорожами. Під загрозою збройного нападу вдосконалюється військова організація, політична й етнічна консолідація чорнолісців. Частина їх відходить на північ і Лівобережну Україну та щільно оселяється у басейнах Орелі, Самари та Ворскли. Внаслідок цього ареал праслов'янства у VI ст. до н. е. значно розширився. На заході він доходив до Дністра, на сході -- до Ворскли. На правобережних землях чорноліських племен безперервність культурного і етнічного розвитку місцевого населення простежується до початку нашої ери, коли починається слов'янський період історії.
Праслов'янська етнокультурна спадщина не зникає навіть під ударами скіфів і після підкорення ними місцевих племен. Завойовники нав'язують чорноліським та іншим племенам, а інколи вони й самі запозичують, іноземні досягнення у заняттях, побуті та віруваннях. Скіфські порядки, звичаї, культурні надбання чимдалі більше проникали в соціальну сферу, ідеологію, культуру та мистецтво підкорених народів. Зокрема, слов'янський обряд трупоспалення поступається місцем скіфському обряду трупопокладення. Праслов'янська мова, насамперед її фонетична основа, зазнає помітного впливу іраномовних кочівників. Проте автохтонне населення зберігало генетичну пам'ять про праслов'янське походження, і був потрібен лише поштовх, щоб вона реалізувалася на практиці.
Досі не вироблено єдиної точки зору на час, місце зародження й етногенез різних гілок слов'ян. З часів
paбот літописця серед вчених точаться дискусії про прабатьківщину слов'янства.
Чеський славіст П. Шафарик у 30-х роках
XIX ст. вважав прабатьківщиною слов'ян землі сучасних Волині, Поділля й Галичини, його співвітчизник Л. Нідерле -- територію від Ельби до Десни. Польські вчені Ю. Костшевський, Я. Чекановський і Т. Лер-Сплавінський розташовували її поміж Віслою та Одером. Російські вчені Б. Рибаков, П. Третяков та багато інших після другої світової війни локалізували цю територію між Ельбою і Дніпром.
Багато зробили для вирішення проблеми вчені-лінгвісти. Вони (доводили, що прабат
ьківщина слов'ян у І тис. до н.е., знаходилася в оточенні іраномовних племен. Дослідження деяких вчених довели, що найчастіше слов'янські гідроніми й топоніми зустрічаються на Правобережній Київщині та Південно-Східній Волині. Точніше -- це лісостепова зона поміж Дніпром і Дністром, де ще до нашої ери проживали племена скіфів-орачів. Саме цей регіон оточували іншомовні племена: зі сходу й півдня -- іраномовні скіфи-землероби, скіфи-кочівники, із заходу -- фракійці, з півночі -- балтомовні неври й меланхлени. Відчутним був слов'янський вплив і в лісостеповій зоні Лівобережної України. Проблема етногенезу слов'янства ускладнюється тим, що його племена повсякчас мандрували з місця на місце й мешкали серед іншомовних народів.
Київська школа
археології останнім часом виробила власну концепцію слов'янського етногенезу. Вона зводиться до того, що на рубежі III-- II ст. до н. е. процес формування слов'янської спільноти відбувався передусім понад Віслою й частково на Волині. На цих землях у XV--XI ст. до н.е. проживали племена пшеворської культури з переважно східногерманськими елементами і поморсько-кльошової культури з превалюванням слов'янських компонентів. Просуваючись на схід, поморсько-кльошове населення асимілювало місцеву людність й утворило слов'янську зарубинецьку культуру. Центр слов'янського етногенезу перемістився в межиріччя Вісли й Дніпра. На базі цих етнічних масивів на рубежі II--III ст. н.е. утворюється київська культур. В етногенезі населення західної частини України київські вчені вбачають певні особливості. Вони стосуються переважно виникнення в другій половині І ст. н.е. племен зарубинців і нащадків поморсько-кльошових племен зубрицької групи з її слов'янськими рисами. Без сумніву слов'янськими вчені визнають більш пізні черняхівську та празько-корчацьку культури.
З
ародження та еволюція праукраїнських племен
Де ж містилась прабатьківщина українців і коли їхні предки з'явилися на соціальній арені світу? Проблема вплітається в канву розгляду етногенезу праслов'ян, слов'ян, східних слов'ян та їхніх етнічних гілок, зокрема й української. Існує
кілька теорій етногенезу українців. Ще в період середньовіччя під впливом політичних чинників зародилась ідея про спільність походження росіян, білорусів і українців з єдиної давньоруської народності, яку пізніше образно назвали «колискою братніх народів». Ця ідея відповідала великодержавницьким інтересам правлячих кіл і певних верств населення Російської імперії та Радянського Союзу і всіляко ними підтримувалася. За радянської доби власті перетворили цю концепцію на панівну, всіляко її популяризували й пропагували, її суть зводилася до того, що етнічна історія різних народів, зокрема українського, відповідала характерові соціально-економічних формацій. У період феодальної формації існувала народність, за капіталізму -- буржуазна українська нація, за соціалізму -- соціалістична. Час формування української народності визначався XIV--XVI ст., а основними ознаками вважалися: відносна спільність мови, спільність території, певна економічна спільність, спільність деяких рис культури й характеру людей, етнічне самоусвідомлення, самоназва. За певних позитивних рис ця теорія в своїй суті була досить недосконалою, а то й штучною. Це проявлялось у відмові етносові на автономне існування й жорстке прив'язування етногенетичних процесів до розвитку соціально-економічних формацій. Більше уваги зверталось на зовнішні чинники, а сам етногенез розглядався загалом досить однобічно, спрощено. Поряд із цією з'являлися й інші концепції етногенезу українського народу. Спочатку вони базувалися на народних знаннях, а пізніше й науково обґрунтовувалися. Ще Богдан Хмельницький заявляв, що народ «руський» (український) походив від скіфів. Першу серйозну наукову спробу обгрунтувати самобутній шлях українського народу зробив анонімний автор «Історії Русів». Він виводив українців від сарматських племен і показав, що Малоросія мала свою, відмінну від Росії, історію. Ця тема знайшла продовження в дослідженнях Миколи Костомарова. Зокрема, у статті «Дві руські народності» (1861) вчений-історик фактично відкидав офіційну тезу про давньоруську народність і стверджував, що існували південно-руська, сіверська, великоруська, білоруська, псковська й новгородська народності. Костомаров наголошував па відмінностях у тенденціях державного устрою українців і росіян, доводив, що «малоросійське плем'я» йшло до федерації, а «великоруське» -- до самодержавства. Новий напрям у розробці проблеми етногенезу українського народу започаткував наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка. Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, вчений дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я з давніх-давен. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців. Погляди Хвойки помітно вплинули на поглиблення інтересу вчених до етнічної історії українського народу. З певними уточненнями їх поділяв наприкінці XIX ст. канадський вчений українського походження Яків Пастернак. Автохтоністом у дослідженні проблеми виступав Михайло Грушевський. Він вбачав початки українства в літописних антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.
Оригінальністю та ґрунтовністю вирізняється концепція походження українського народу археолога й мовознавця Віктора Петрова. У прочитаних українським студентам німецьких міст у
1947 р. лекціях (тільки недавно виданих в Україні) вчений розвивав ідею походження українського народу з часів трипільської культури. Основу для цього Петров вбачав у подібності матеріальної культури трипільців і українців XIV--XVI ст. як наслідку тривалих спадкових процесів, їхні спільні риси проявлялися в існуванні орного землеробства, наборі й конструкціях основних сільськогосподарських знарядь праці (соха, рало, серп), у тотожності зернових культур (пшениця, просо, ячмінь тощо), фруктів (абрикос, алича, слива та ін.). Як і трипільці, українці зводили житла в «сохи», або тиновокаркасної конструкції, обмазували й штукатурили глиною стіни, накладали глиняні підлоги. Тотожності є і в розписах трипільської кераміки й українських крашанок, а також в інших елементах матеріальної і духовної культури двох історичних спільнот. Разом з тим учений наголошував на тому, що за антропологічним типом і мовними ознаками трипільці відрізнялись від українців. Сучасна наука не встановила етногенетичного зв'язку трипільських племен з наступними племенами на терені України. Втім, це ще не означає, що його не існувало. Можливо, потрібні нові підходи до дослідження далекої, але такої важливої сторінки нашої минувшини. Існують й інші точки зору на проблему етногенезу українського народу. Серед них і запропонована читачеві. Першопочатки кожного народу пов'язуються з формуванням його антропологічного типу. Спершу формується антропологія окремої людини, потім антропологічний тип, своєрідності в заняттях, побуті, культурі і, нарешті, етнічна свідомість колективу осіб чи історичних спільнот. Частина сучасних антропологів вважає, що фізичне формування українців почалося в епоху бронзи. Але дальшу їхню фізичну еволюцію вони проводять в одному випадку через скіфів лісової смуги, маючи на увазі племена скіфської доби, населення черняхівської культури й нащадків літописних полян (Т. Алексеева), в іншому -- через скіфів лісостепової зони, носіїв черняхівської культури й давньоруське населення (С. Сегеда). Причому ці та й деякі інші вчені єдині в тому, що більш архаїчні першопочатки українства простежуються нині на Правобережному Поліссі. На їхній погляд, саме тут вони вбереглися від зовнішнього руйнівного впливу й немовби законсервувалися на тисячоліття, оскільки ці землі були менш доступними через несприятливі природно-кліматичні умови. Характерно, що за наявності певних відмінностей від «середнього» антропологічного типу, які спо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.