Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Вплив зручност географчного положення Днпропетровської област на заселення краю й основн заняття. сторичн передумови виникнення Счей та подї, як вдбувались в перод їх снування. Причини знищення Запорозьких Счей їх сторичне значення.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: История. Добавлен: 31.05.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


68
Зміст

Вступ.
Розділ І. Природні умови Дніпропетровської області
1.1. Географічне положення та географічні дослідження Дніпропетровської області
1.2 Геолого морфологічна основа Дніпропетровщини.
Гідрокліматична основа
1.3 Ґрунтово - рослинний покрив та тваринний світ
Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей
2.1 Передумови виникнення та устрій життя на Січі
2.2 Історико-географічні умови існування Томасівської Січі
2.3 Історико-географічні умови існування Базавлуцької Січі
2.4 Історико-географічні умови існування Микитинської Січі
2.5 Історико-географічні умови існування Чортомлицької Січі
2.6 Формування господарчого комплексу Нової (Підпільненської) Січі
Висновки
Література
Додатки
Вступ

Актуальність теми. Актуальність теми зумовлена підвищеною цікавістю сучасних вчених, як істориків, так і географів та краєзнавців до першоджерел формування української державності. Адже Гетьманщина, її структура і функціонування є яскравим прикладом української незалежної держави, яка виникла в період національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
В сучасній освітній діяльності широку популярність набуває краєзнавство, і як наслідок - виникнення необхідності методичного напрямку - географо-історичного.
Матеріали роботи можуть бути використані одночасно на уроках історії, географії, в позакласній, факультативній роботі. Вони створюють основи для здійснення між предметних зв'язків між географією та історією.
Об'єкт дослідження: територія Дніпропетровської області, в основному Нікопольського району, на території якого знаходилося п'ять Запорозьких Січей: Томаківська, Базавлуцька, Микитенська, Чортомлицька, Нова (Підпільненська).
Предмет дослідження: природно-історичні передумови формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області. Робота ґрунтується на фундаментальних працях Д.І. Яворницького.
Гіпотеза : історія виникнення Січей на території Дніпропетровської області, їх розміщення у просторі та існування у часі обумовлено природними та історичними факторами даної території.
Мета дослідження: проаналізувати природно-кліматичні умови Дніпропетровської області та історичні передумови виникнення козацтва, з'ясувати, як географічні чинники вплинули на місцеположення Запорозьких Січей, їх формування і розвиток.
Завдання дослідження:
1) з'ясувати, як зручність географічного положення Дніпропетровської області вплинула на заселення краю;
2) дослідити зв'язок рельєфу, природно-кліматичних умов з місцерозташуванням Січей на території області;
3) проаналізувати, як природно-кліматичні умови, рослинний і тваринний світ Придніпров'я зумовили основні заняття козацтва;
4) визначити географічне положення п'яти Запорізьких Січей та територію, яку займали Запорозькі вольності;
5) дати уявлення про історичні передумови виникнення Січей та події, які відбувались в період існування Січей;
6) ознайомити з причинами знищення Запорозьких Січей і їх історичним значенням.
Методи дослідження: картографічний, порівняльний, історичний, робота з фондовими матеріалами, описовий.
Новизна дослідження і практична значимість роботи :Вперше проаналізовано природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області, доведено, що саме зручне географічне положення Дніпропетровщини, сприятливі природно-кліматичні умови визначили місцерозташування Січей і основні заняття запорізького козацтва. Використано комплексний підхід, поєднано географічні та історичні аспекти.
Зібрані матеріали представляють значний практичний інтерес для краєзнавців, учнів, вчителів, а також всіх, хто цікавиться природою та історією рідного краю. Нажаль з 2005 року в програмі з географії не передбачено курсу «Рідний край», тому учні знайомляться з географічними особливостями Дніпропетровської області тільки частково в курсі «Фізична географія України». Але історії українського козацтва присвячений майже весь курс «Історії України» 8 класу. Робота може використовуватися як додатковий методичний матеріал пр підготовці до уроків і позакласних заходів.
Структура роботи: робота складається із вступу, двох глав, висновків, списка літератури (35), додатків (), загальний обсяг сторінок - 62.
Розділ І. Природні умови Дніпропетровської області

1.1. Географічне положення та географічні дослідження Дніпропетровської області

Сучасна Дніпропетровська область розташована на межі Середнього і Нижнього Подніпров'я, у центрі степової зони Східної Європи.
Дніпропетровська область - одна із найбільш економічно розвинених регіонів України.
Говорячи про географічне положення області, слід відрізняти дві сторони цього питання: фізико-географічну і економіко-географічну. [15].
З точки зору фізико-географічного положення, Дніпропетровська область знаходиться в південно-східній частині України, у степовій і лісостеповій фізико-географічних зонах (ліси займають 3,9% території області), по обох берегах середньої течії Дніпра. Вона розташована в середніх широтах помірного поясу, простягається з півночі на південь майже на 190км, а з заходу на схід - на 300км.
Вся територія Дніпропетровщини, правда в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичного океану, що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим, територія області, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче дихання східних вітрів, які нерідко спричиняють посухи. Природні рубежі, що відділяють область від сусідніх територій, виражені слабо. [6]
Економіко-географічне положення області змінювалося під впливом зрушень в економічному і політичному житті України.
У минулому, до виходу Росії до берегів Чорного і Азовського морів, до побудови залізниць, що зв'язали Центр Росії з портами південних морів, а потім Криворіжжя з Донбасом, до початку промислового розвитку Півдня України, територія сучасної Дніпропетровської області являла собою малонаселені і слабо освоєні землі - Дике поле. Вона лежала осторонь від економічно важливих центрів і районів тодішньої Росії.
Заселення пов'язане з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалося в XV - XVI століттях. Територія Дніпропетровщини входила до складу земель Війська Запорізького.
У 1783 році згідно з указом Катерини ІІ територія області ввійшла до складу Катеринославського намісництва Російської імперії. У 1802 році була створена Катеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. У другій половині XVIIІ і XIX ст. швидкими темпами розвивалась промисловість і торгівля. На початку ХХ ст. Катеринославська губернія займала перше місце в Україні по концентрації промисловості. На перше січня 1900 року тут діяло вісім металургійних заводів - велетнів. У 1923-1925 роках у зв'язку з адміністративною реформою Катеринославська губернія була поділена на сім округів, у тому числі Катеринославський, Павлоградський, Криворізький. У 1926 році Катеринославський округ об'єднано з Павлоградським і перейменовано у Дніпропетровський. У 1932 році на базі п'яти округів була утворена Дніпропетровська область. Пізніше, в 1938 та 1939 роках, частина її території ввійшла до складу новостворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей і Дніпропетровська область набула сучасних кордонів. [6]
Бурхливий промисловий розвиток Подніпров'я у ХХ ст. привів до створення на південному сході України металургійної бази, складовою частиною якої є сучасна Дніпропетровська область. Це, безумовно, змінило економіко - географічне положення Дніпропетровщини.
На території сучасної Дніпропетровської області, що становить 31,9 тис. км2 (5,3% площі України) мешкають за даними на 1 січня 2001 року, 3678 тис. чоловік (7,4% населення України). Територія області за площею більше таких країн, як Бельгія (30,5 тис.км2) , Албанія (28,7 тис.км2), Ізраїль (20,7 тис. км2). Середня щільність населення 115 чоловік на 1м2 (у середньому по Україні - 86 чоловік). Біля 84% населення мешкає в містах (у середньому по Україні - 68 %). В області проживають представники 80 національностей (українці - 72,1%).
Дніпропетровська область межує:
на півночі з Полтавською, Харківською областями;
на заході - з Кіровоградською і Миколаївською областями;
на півдні - з Херсонською і Запорізькою областями;
на сході - з Донецькою областю.
На 1 січня 2001 року область складалася з 22 адміністративних районів: Апостолівський, Васильківський, Верхньодніпровський, Дніпропетровський, Криворізький, Криничанський, Магдалинівський, Межівський, Нікопольський, Новомосковський, Павлоградський, Петриківський, Петропавлівський, Покровський, П'ятихатський, Синельниківський, Солонянський, Софіївський, Томакіський, Царичанський, Широківський, Юр'ївський.
В області 21 місто (у тому числі 13 обласного підпорядкування), 47 селищ міського типу і 1440 сільських населених пунктів. Обласний центр - місто Дніпропетровськ.
Дніпропетровщина - край неповторний своєю природно. Красою, щедрістю землі і багатством її надр. Ці багатющі землі здавна привертали до себе увагу.
Стародавні автори, починаючи від «батька історії» Геродота (V ст. до н.е.), сповнювали свої твори захопленими відгуками про степи Північного Причорномор'я, Подніпров'я. Так, візантійський імператор і письменник Костянтин Багрянородний, який правив у 913-959 рр. детально описував пороги на Дніпрі, відзначив багатство тутешньої фауни і флори. Французький автор Блез де Віженер (1523 - 1596), готуючи у 1573 р. твір про Польщу, Литву, Україну та Білорусію для Генріха Валуа, майбутнього правителя Речі Посполитої, а потім і для французького короля, був у захваті від багатства і краси нашої природи.
Картини краси Придніпров'я змальовували й інші іноземні автори: Д.Карпіні, В.Рубрук, Й.Барбаро, Ф.Руджієрі, М.Кромер, С.Мюнстер, А.Теве, М.Стрийковський та багато інших.
Першими картами території Придніпров'я, що виконані на основі топографічних вимірів, були карти Гійом Левасер де Боплана і Маковського, опубліковані у першій половині XVIIст. У передумові «До читачів» Гійом Левасер де Боплан писав: «…Я пропоную вам карту, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас у точності, також правдивості моєї розповіді». [30] Карти були доповненням до його книги «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн.»
Значною подією для національної картографії є винайдення у 1989 р. в резервно-обмінному фонді Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника (ЛНБ) НАН України копії московської рукописної карти XVIIст. «Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма». На карту нанесено території, які займає сучасна Дніпропетровщина.
Першою спробою дати вичерпний для свого часу опис величезного степового регіону Російської імперії була класична країнознавча праця першого члена-кориспондента Петербурзької акдадемії наук П.І.Ричкова «Типография Оренбургская» (1762).
Значний внесок у вивчення природи степової зони зробили експедиції Академії наук 1768-1774 рр..
Центральну частину південноруських степів, розташованих між Дніпром і Волгою, дослідили І.О. Гюльденштедт і С.І. Гмелін. Особливо значні досягнення у вивченні природи степів належать П.С. Палласу.
Після академічних експедицій другої половини XVIII ст. дослідження степів поступово втрачають комплексний характер. [24]
У XIX ст. з'являються вузькоспеціальні зоологічні і ботанічні роботи, а також дослідження, спрямовані на пізнання природи степу як географічної зони. Серед численних досліджень В.В.Докучаєва в його творах і працях є данні про дослідження на території сучасної Дніпропетровської області.
О.М. Поль уславився не тільки відкриттям покладів залізної руди в Криворіжжі, а і як відомий краєзнавець і археолог, який досліджував природу Дніпропетровщини.
Я.П. Новицький, відомий краєзнавець, археолог, історик, досліджував природу Великого Лугу, руїни всіх Запорізьких Січей, крім Олешківської і Кам'янської.
Відоме географічне видання «Россия. Полное географическое описание нашего отечества» під редакцією В.П. Семенова-Тянь-Шанського надає опис Дніпропетровщини 1910р. [21].
Неможливо забути про те, який неоціненний внесок зробив Дмитро Іванович Яворницький як географ і краєзнавець, досліджуючи територію Дніпропетровської області. Його фундаментальна праця «Історія запорізьких козаків» у трьох томах надає не тільки історічні відомості про існування Січей на території Дніпропетровщини, а і надає докладну характеристику природно-кліматичним умовам, рослинному і тваринному світові Придніпров'я.
При спорудженні Дніпровської ГЕС в 1931 р. Дмито Іванович Яворницький був у складі колонії, яка займалась дослідженнями для майбутнього будівництва. Він надав докладний опис порогів Дніпра.
Географічні дослідження Дніпропетровської області активно проводились до 1956 р. , коли Каховське водосховище повністю затопило Дніпровські плавні, Великий Луг і рештки Микитиного Рогу.
Виходячи з вищезазначеного, Дніпропетровська область характеризується вигідним фізико-географічним і економіко-географічним положенням, що в поєднанні з іншими факторами вплинуло на заселення земель Придніпров'я українським козацтвом наприкінці XV ст. і господарське освоєння цих земель. Зручність географічного положення зумовила характер занять козаків.
1.2. Геолого-геологоморфологічна основа Дніпропетровщини

Територія Дніпропетровської області розташована на південній окраїні Руської платформи і відображує загальні риси геологічної історії останньої.
В фундаменті Дніпропетровської області залягають докембрійські кристалічні породи, поверхня яких вкрита осадковими відкладеннями. Товща останніх в межах області коливається від декілька метрів до 3 кілометрів. Тільки в долинах річок породи кристалічного фундаменту виходять на денну поверхню, але не на всій території області. Докембрійські кристалічні породи області утворились в археї.
Наприкінці архейської ери територія області мала вигляд суші гірського характеру. Первинна суша виглядала як кам'яниста пустеля.
В період кембрія територія області залишалася сушею. Вона уявляла собою хвилясту поверхню з розгалуженою річковою сіткою. [23]
На межі силуру і девону майже вся територія області зазнала підняття. В карбоні на лівобережжі Дніпра, на північ від річки Самари і на схід від річки Вовчої, відбувалося неодноразове чергування опущення і підняття земної кори.
В юрський період море вкрило майже всю площу Руської платформи. Перехід від мезозою до кайнозою не залишив помітних слідів, територія області уявляла собою сушу.
Неогенова епоха - час, коли органічний світ континентів і морів поступово отримує риси, близькі до сучасних.
Розвиток території області був перерваний зледенінням. Під час Дніпровського зледеніння потужний льодовик доходив до широти сучасного Дніпропетровська. Але більша частина Дніпропетровської області на протязі четвертичного зледеніння залишилась за межами льодовика.
В післяльодовикову епоху на території області не відбувалося значних змін природних умов, пов'язаних з кліматом. Місцевість поступово набувала сучасних рис - степового характеру, з широким розвитком долинно-балочних лісів. [15].
Поверхня Дніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітність якої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярами та поодиноко розкиданими могилами.
У формуванні сучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекого минулого, описані вище, і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер, рослинні і тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відіграла господарська діяльність людей.
Дніпропетровщина знаходиться на найбільшій рівнині світу - Східноєвропейській. Вона лежить на стику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного сходу сюди заходить південно-східна частина Придніпровської височини. Крайній південь правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною.
Усе лівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина. На крайньому півдні знаходиться Причорноморська низовина. Придніпровська височина на території області заходить своєю південно-східною частиною і займає майже все правобережжя Дніпропетровщини.
Форми поверхні височини значною мірою зв'язані з характером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Там, де кристалічні породи масиву підіймаються, поверхня височини підноситься, і, навпаки, де вони опускаються, поверхня височини знижується. До підвищень належать вододіли рік. Найвища точка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відслонення.
У південному напрямі височина поступово знижується і непомітно переходить у Інгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і, вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається до Дніпра.
Поверхня височини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.
На півдні правобережжя Придніпровська височина поступово переходить в Причорноморську низовину, утворюючи північну окраїну останньої. Поверхня її похилена на південь. Для неї характерні плоскі вододіли, неглибокі річкові долини і слабкий розвиток ярів і балок. Балки зустрічаються дуже рідко. Річкові долини не глибокі, але широкі, з добре розвинутими терасами.
На лівоберіжжі Дніпра до м. Дніпропетровська простягається Придніпровська низовина. Її площа складає приблизно одну восьму частину території області. Вона відповідає в рельєфі долині Дніпра і нижній частині долин річок Орелі і Самари. Характерними рисами її рельєфу є слабка розчленованість поверхні і широкий розвиток терас долин річок Орелі і Самари. Дослідниками виявлено по пя'ть терас в долинах Дніпра, Орелі, Самари, Вовчої. [24]
Орельсько-Самарська низовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночі вона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступово підвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато, на південному сході обмежована підвищенням Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Поверхня низовини - плоска рівнина, складена з лісу, лісовидних суглинків, місцями - пісків, які утворюють тут так звані кучугури. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини - блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з ґрунту.
По низовині розкидані озера - стариці. Їх багато в Магдалинівському та Царичанському районах, в закруті річки Самари на території Новомосковського району.
Значні площі в пониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давнього льодовика.
Серед плоскої рівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одиноко підноситься останець - гора Калитва (145м).
Інгулецько-Нікопольська низовина являє собою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півдня заходить на територію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульця на заході до Дніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста, степова рівнина з неглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів і балок. Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів. Виходи гранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок. Особливої уваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станції Тік Апостолівського району. Східна частина рівнини - Нікопольщина, що лежить між Базавлуком і Дніпром, - являє собою низовину, яка підноситься над рівнем моря не вище, як на 50м. [15]
Приорельське плато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породи прикриті товщами осадочних порід (потужністю понад 3 тис. м): глинами, пісками, пісковиками, мергелями та ін. Осадочні породи легко піддаються розмиванню текучими водами. Ось чому для Приорелля характерна яружно-балкова форма рельєфу. Особливо це помітно в південній частині плато, оберненій до долини Самари.
На півночі Приорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею є долина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західні відроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарську низовину. [23]
На територію Дніпропетровської області Гуляйпільське плато (Запорізька внутрішня рівнина, Запорізько-Гуляйпільська низовина) заходить своєю північною частиною. Його фундамент складають тверді породи Українського кристалічного щита, які вкриті значними товщами осадочних порід, головним чином середньосуглинковим пиловидним карбонатним лесом. Утворення цих відкладів зв'язане з стародавнім зледенінням Руської рівнини в антропогеновий період. Відслоєння кристалічних порід тут зустрічається по берегах Дніпра, по річці Вовчій та їх притоках.
Долина середньої течії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східну частини. Західна частина затиснута між двома річками - Дніпром на заході і Вовчою на сході. Поверхня цього міжріччя відзначається яскраво виявленими формами яружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заході Синельниківського району, які досягають у довжину 8-10 км, глибина їх становить 10-15м. З долини Вовчої на захід плато поступово підвищується і на вододілі Дніпра і Вороної досягає абсолютної висоти 153м, потім круто обривається до Дніпра.
Східна частина плато займає південно-східну частину Дніпропетровської області. Тут, на схід від залізничної станції Чаплине, знаходиться найвища точка всієї Дніпропетровщини з відміткою 211м. Звідси місцевість знижується у всіх напрямках.На півдні лівобережжя розташована північно-західна частина Приазовської височини. В межах області її перетинає долина річки Вовчої. Західна частина утворює Дніпровсько-Вовчанську вододільну рівнину, східна - Вовчансько-Самарську. [15]
Із загальної характеристики рельєфу території області видно, що основними формами його є: річкові долини, вододільні рівнини, балки і яри, долини дального стоку, блюдця, кучугури та інші, які зумовили сучасні риси поверхні. Такі форми рельєфу були природнім захистом під час існування на території Дніпропетровської області запорізького козацтва. Саме ці форми рельєфу сприяли господарському розвитку Січей.
1.3. Гідрокліматична основа

В житті людини, в її господарській діяльності, в житті навколишньої
природи, клімат має величезне значення. З проявами клімату великою мірою зв'язана вся природа (ґрунти, води, рослинний і тваринний світ). Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний. Ступінь континентальності клімату території області змінюється з північного заходу на південний схід.
Формування клімату - результат складної взаємодії кліматоутворюючих факторів. До них відноситься радіаційний режим, циркуляція атмосфери і характер підстеляючої поверхні. [24]
Територія області знаходиться між середніми річними ізотермами +7,9є на півночі і +8,8є на півдні. Середня температура найхолоднішого місяця - січня - становить на півдні області (Нікополь) -5є, а на північному сході (Павлоградський район) -7є; середня температура найтеплішого місяця - липня - відповідно +23є і +22є. Середня річна кількість опадів 400-490мм. Близько двох третин з них випадає в теплу половину року.
Поверхня області, з її розчленованістю рельєфу, долинами і яружно-балочною сіткою, степовим ґрунтово-рослинним покривом, наявністю ставків і водоймищ, сприяє формуванню мікроклімата. [15]
Дніпропетровська область розташована в помірному кліматичному поясі, тому на її території добре просліджується сезонність. Зима, літо, весна, осінь мають тільки їм притаманні особливості.
За початок весняного періоду прийнято вважати дату переходу середньодобової температури через 0є. Цей момент спостерігається на початку березня. Перехідний період від зимового режиму до літнього продовжується на території області в середньому близько двох місяців. Характерною особливістю весни є досить інтенсивне підвищення температури. Якщо, наприклад, у другій декаді березня середньодобова температура становить +0,1є, то в середині квітня вона досягає +8є, а в середині травня +15,9є . В цих умовах відбувається інтенсивне сніготанення, в кінці березня сніговий покрив зникає. В окремі роки в квітні максимальні температури вдень досягали +30є.
Весна на півдні правобережної частини триває 41 день, на північному сході області - 36 днів. Весною на території Дніпропетровської області переважає хмарна тепла погода з вітром. Відносна вологість в березні досягає 85%, а в квітні -70%. [23]
Вітри весною мають різні напрямки: переважаючим є східний. Швидкість вітру, в середньому, складає 5м/с. Іноді він досягає 15м/с. В посушливі роки такі сильні вітри утворюють пилові бурі.
Температура ґрунту в березні з глибиною мало змінюється і досягає 1,0-1,5є. В квітні вона різко збільшується і досягає 7,6є в верхньому горизонті ґрунту (0-25 см), на глибині 1м складає 5,2є, в середньому.
Негативною стороною весни є те, що в квітні, а в деяких районах навіть у першій половині травня спостерігаються заморозки. Сильні і сухі вітри східних румбів висушують ґрунт, в результаті чого починається посуха, яка негативно впливає на урожайність культур.
Якщо вважати за початок літа дату переходу через середньодобову температуру вище від +15є, а кінець - за дату переходу середньодобової температури нижче +15є, то воно в області досить довге і триває з середини травня до середини вересня.
В літній період спостерігається переважно малохмарна, спочатку тепла, а потім жарка погода з досить високими температурами. Так, у травні всередині дня (о 13год.) середньомісячні температуристановлять 19-21є, у червні 23-24є, у липні 25-27є, а в серпні 25-26є. Максимальна температура повітря в окремі роки в липні-серпні досягає 37-39є і навіть 40є (Покровський р-н).
Середня температура на поверхні ґрунту зростає з квітня по липень з 12 до 30є, в спекотні дні липня підвищується до 69є.
З травня по вересень відносна вологість в 13 годин коливається в межах 40-50%. В посушливі роки вона знижується до 20-30%, а у вологі підвищується до 60-70%, що спостерігається раз в 20 років. [15]
Опади бувають здебільшого у вигляді грозових злив або короткочасних дощів. Поряд з цим протягом літа нерідко бувають досить затяжні бездощові періоди. За літній період року випадає, в середньому, 300-350мм атмосферних опадів, що складає 65% загальної річної кількості.
Влітку з липня по серпень переважають північно-західні і північні вітри. Швидкість вітру сягає 3-4м/с. для Дніпропетровської області в весняний і літній періоди року характерні суховії, які шкодять розвитку сільського господарства.
За початок осені прийнято вважати дату переходу середньодобової температури повітря через +10є. Цей період припадає нав північній частині області на першу, а в південній - на другу декади жовтня. Теплі безхмарні дні змінюються прохолодними ночами з приморозками. Спостерігається досить інтенсивне зниження температури повітря. Переходом температури через +5є закінчується вегетаційний період - це стається на початку листопада.
Атмосферні опади на території області розподіляються нерівномірно. Найменша кількість випадає на півдні правобережної частини (в Криворізькому, Широківському, Апостолівському, Нікопольському, частково Томаківському районах), де вона складає 380-400мм. Найбільша кількість опадів випадає в Новомосковському, Павлоградському районах, де річні суми їх досягають 500мм. [23] В другій половині листопада середньодобові температури становлять 0є - з цього періоду розпочинається зима. Але не завжди буває так - у деякі роки осінь затягується до грудня.
Протяжність зими визначається переходом середньодобових температур нижче -5є - це початок, а кінець - вище -5є. Протяжність зими в північних районах області близько двох місяців, у південних районах - трохи більше одного місяця. Зима малосніжна, м'яка. Морозні дні часто змінюються відлигами.
В окремі зими під час відлиг максимальна температура повітря іноді підвищується до +9 - +14є (у січні).
Хоч і рідко, але бувають досить холодні зими, коли температура повітря знижується до мінус 37-38є (Покровський район і Дніпропетровськ). Середні місячні температури найбільш холодного періоду (січень - лютий) коливаються від -4 до -7є.
Глибина промерзання грунтів досягає 50-60см, а в окремі роки від 125 до 150см.
Вологість повітря залежить від властивостей повітряних мас над поверхньою. Найвища середня місячна вологість - взимку (90-95%). Атмосферні опади випадають у вигляді снігу і дощу. Кількість зимових опадів на території області складає 20% загальної річної кількості. [30]
Таким чином, кліматичні умови Дніпропетровської області в усі пори року помірні. В поєднанні з рівнинною поверхнею і родючими чорноземними ґрунтами клімат області створює сприятливі умови для успішного розвитку господарства.
Саме завдяки сприятливим кліматичним умовам почалось господарське освоєння запорізькими козаками придніпровських земель. Спочатку переважна більшість козаків господарювала в південних степах сезонно, завдяки розташуванню цих земель в помірному кліматичному поясі. Навесні з українських воєводств козаки, об'єднані у ватаги на чолі з отаманами, йшли у так звані степові уходи - полювати, рибалити, збирати мед диких бджіл. Влітку козаки в'ялили та засолювали рибу, заготовляли мед, м'ясо, шкури та хутро. Восени ватаги з великими запасами поверталися до своїх сімей в українські села та міста. Поступово козаки осідали і освоювали землі Подніпров'я. Але в кліматичних умовах відзначаються і негативні риси. В період існування козацтва на території області, очевидці писали про значні перепони в його господарському освоєнні - страшні посухи влітку та великі морози взимку, нестача води на великих територіях, хмари гнусу в літній час. Тому щільність населення наприкінці XVI ст. в Придніпров'ї була дуже не значною. [25]
На території області протікає 116 річок. Загальна довжина їх складає, приблизно 4500км. Майже всі вони відносяться до малих річок і є притоками річки Дніпра - першого, другого і третього порядку.
Густота річкової сітки на території області неодинакова. Найбільш густа сітка на Придніпровській височині, Орельсько-Самарській і Самарсько-Вовчанській вододільних рівнинах, що зумовлено амплітудою коливання висот.
За характером режиму річки області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. У період весняного танення снігу річки переповнюються водою і широко розливаються. В літні місяці вони дуже міліють, а деякі пересихають, перетворюючись в окремі, ізольовані одна від одної водойми. В літній період (у червні - липні) на річках області інколи спостерігаються літні повені, які є наслідком зливових дощів.
Льодостав на річках встановлюється в середині грудня, а іноді й раніше. В кінці лютого або на початку березня лід на річках починає танути. Середня тривалість льодоставу від 3 до 3,5 місяців.
З річок області тільки Дніпро використовується ефективно. Вода малих річок використовується здебільшого для зрошення і для водопою худоби.
Судоплавний тільки Дніпро та в пониззі Самара. [18]
Дніпро - четверта за довжиною (після Волги, Дунаю, Уралу) ріка в Європі. Його довжина 2285км, площа басейну 503,5 тис.км2.
Дніпро бере початок на південних схилах Валдайської височини з болотця Мшара в Смоленській області. Тут Дніпро являє собою невеликий струмок. Набираючи сили, він тихо несе свої води серед лісів і полів Смоленщини. На просторах Білорусії він приймає багато великих і малих приток. Прийнявши вже на території України справа Прип'ять і зліва Десну, він величаво котить свої води на південь, до Чорного моря. Зустрівши на своєму шляху тверду брилу Українського кристалічного щита, Дніпро повертає на південний схід і тече вздовж його північно-східного схилу аж до Дніпропетровська. Прийнявши тут свою останню значну притоку зліва - Самару, він, ніби зібравшись з силами, штурмує Кам'яну гряду. Це тут, між Дніпропетровськом і Запоріжжям, він утворює відомі в минулому Дніпровські пороги.
Вперше Дніпровські пороги описав імператор Візантії Костянтин Багрянородний. Д.Яворницький залишив особистий опис р.Дніпро і порогів:
«Дніпро - це священна й заповітна для запорожців ріка; у козацьких думах він зветься «Дніпром - Славутою», у козацьких піснях - «Дніпром - братом», лоцманською мовою - «Козацьким шляхом».
У краю запорізьких козаків Дніпро починався з одного боку вище річки Сухого Омельника, з другого - від річки Орелі, й протоки протягом 507 верст, маючи тут і найбільшу ширину, й найбільшу глибину, й найбільшу швидкість, в межах же запорізького краю характеризувався і всіма особливостями своєї течиї і порогами, заборами, островами, плавнями.
Всіх порогів у ньому при запорізьких козаках налічувалося дев'ять: Козацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситець або ж Дід - поріг, Вогничівський або Внук-поріг, Будилівський, Лішній і Вільний.
Найбільший і найстрашніший з усіх порогів - поріг Ненаситецький, названий, за одними, від птаха неяситі, яка водилася тут «у давнину», за іншими, від слів «не насичуватися», бо він ніколи не насичується людськими жертвами - нещасливими плавцями…». [35] Після спорудження Дніпрогесу пороги було затоплено.
На Дніпрі була за часів козацької доби велика кількість островів, які служили природніми схованкампи, недоступними для ворогів. Найвідомими: Монастирський острів (колись тут був монастир, який і дав назву острову), Кінський острів (славився добрими пасовиськами для коней), Князів острів, Козацький острів, Томаківка, на якому знаходилась Томаківська Січ та інші.
«Батько історії», Геродот високо оцінював значення Дніпра для навколишніх територій: «Але з інших рік Борисфен найбільш прибутковий: він дає чудові й розкішні пасовища для худоби, багато прекрасної риби, вода на смак дуже приємна, чиста…». [31]
Дніпро відігравав виключно важливу роль в житті численних племен і народів, у розвитку цілого ряда цивілізацій. Українці, крім Дніпро, вживають назви Дніпр, Дніпер, Дніп, Ніпр, Славут, Славута, Славутець, Славутич, Славутиця. П.Безсонов припускав, що в основі назви лежать санскритський корінь «дун» і спільноарійське слово «апер» (козел) і звідси Дніпро (Данапер, Дунапер) - це ріка диких козлів. М. Надеждін вважав, що даний гідронім походить від уже знайомого «дун» (ріка) і «боріс» або «пріс», тобто «північний вітер», отже Дніпро слід розуміти як «ріка північного вітру» чи просто «ріка півночі». М. Ніколський виводив етимологію ріки зі скіфських слів «дон» (ріка) і «прх» («бризки», «піна»); таким чином, Дніпро означає «ріка бризок» або «ріка, що піниться». Інші вчені мають свої точки зору що до походження назви річки Дніпро. [8]
В усі часи Дніпро приваблював своєю красою письменників і поетів. Внаслідок спорудження Каховської греблі плавні Дніпра нажаль затоплені, - Каховське водосховище омиває береги Нікопольщини.
Льодостав на Дніпрі в межах Дніпропетровської області настає, як правило, в третій декаді грудня і тримається до середини березня. Середня тривалість льодоставу 3 - 3,5 місяця. Льодохід триває довго - до 50 днів.
Влітку Дніпро дуже міліє.
У Дніпрі водиться багато промислової риби: лящ, щука, сом, судак, окунь та інша. Найбільшими протоками Дніпра на території області є Самара і Оріль - на лівоберіжжі, Мокра Сура і Базавлук - на правобережжі.
Орель бере початок біля села Єфимівки Харьківської області. Довжина ріки 320км, площа басейну близько 10 тис.км2 . На великому протязі Орель є межею між Дніпропетровською областю, з одного боку і Харківською та Полтавською, з другого. Долина річки широка. Русло дуже покручене. Береги низькі, порослі вербами, осокою та очеретом. У заплаві зустрічаються озера - стариці, як наприклад, Лебедине озеро в околицях села Чернеччини та інші. У доолині Орелі розкинулись невеликі лісові масиви з дуба, ясеня, верби, тощо.
Влітку річка дуже міліє, а в окремі роки пересихає і утворює окремі плеса. [24]
Про виникнення назви річки Оріль (або Орель) існує дуже цікава легенда.
Це було давно-давно.
Жили в нашому краї запорожець і змій. Жили вони, жили та й засперечалися за межі своїх володінь. Сперечалися вони, сперичалися, а потім і вирішили, щоб закінчити суперечку, провести борозну між своїми володіннями.
От змій запрягся в плуг і проорав рів, почавши ген-ген далеко, а скінчивши біля Дніпра. І потекла потім по тій борозні проораній річка, і назвали ту річку Орель (Оріль). [26]
Самара бере початок на північно-західних відрогах Донецького кряжа біля с.Степанівка, Донецької області. Довжина її 311км, площа басейну 22,6 тис.км2 . Річка тече в західному напрямі. На північ від міста Новомосковська вона круто повертає на південь і в районі Дніпропетровська впадає в Дніпро. Долина широка з низькими берегами. Русло звивисте. Біля Павлограда Самара приймає свою найбільшу притоку - Вовчу. В Самару впадають також Кильчень, Тернівка і Мала Тернівка. [15]
Давноминулі часи донесли до наших днів назву ріки «Самара». Походження цієї назви не з'ясоване. Заманливо вивести її від колиски світової цивілізації Шумеру (Сумеру), тим більше, що й нині на берегах Євфрату розташоване містечко Самара; або від скелі Самара, що стоїть на священній для православних горі Афон у Греції; або від біблійського міста Самара.
Можна згадати і про гіпотезу відомого українського мовознавця О.Стрижака, який пов'язує «Самару» з кельтами (у Франції тече річка Самара).
І все ж таки більш переконливою здається версія походження назви «Самара» від індоіранських мов. У санскриті префікс «су» («са») означав «чудовий», «прекрасний». І тут не можна не помітити майже подібного найменування запорізькими козаками ріки, котру вони називали навіть «святою» за її неймовірні рибні багатства і розкішну природу. [8]
Річка Вовча бере початок на південно-східних схилах Донецького кряжу. Її довжина 320 км, площа басейну 13,3 тис.км2 . У місці впадіння її в Самару утворюється широка заплава з розкиданими на ній невеликими озерами.
Вовча також має ряд приток. Зліва вона приймає Верхню Терсу і Гайчур, справа - Кам'янку, Солону та інші. Річка Вовча своєю середньою і верхньою течією врізується в корінні породи Українського кристалічного щита. Ось чому на її берегах і берегах приток часті відслонення кристалічних порід.
З річкою Вовчою пов'язана давня легенда. Ця річка була колись балкою. По балці росли дрімучі ліси. Одного разу влітку, коли дуже припікало сонце, біг по балці вовк. І захотілося цьому вовкові пити. Біжить він по балці і риє яму. І до тих пір він рив, поки в ямі не показалося джерельце, а з нього не потекла вода.
Після того балка мало-помалу заповнювалася водою і заросла лісом та очеретом. Тоді люди й прозвали балку річкою Вовчою. [26]
Мокра Сура - права притока Дніпра. Довжина її 118км. Справа і зліва приймає ряд невеликих приток - Суху Суру, Грушівку, Камишувату Суру та ряд інших. Назва річки має тюркське походження; перший склад «су» у тюрків означає «вода», «ріка». На Мокрій Сурі створено обширне Сурське водосховище.
Інгулець зрошує західну частину області. Біля Кривого Рога він приймає притоки: Бокову - справа, Саксагань - зліва. Береги і русло Інгульця кам'янисті. Русло річка прокладає серед залізорудних покладів Криворізького басейну, тому вода в ній каламутна, з жовтим відтінком. На Інгульці біля Кривого Рога створено Карачунівське водосховище.
Річка Інгулець (Ангулець) була відома ще Геродоту під назвою р. Гіпакіріса. На німецькій мові Інгул або Інгулець звучить «іен-кул», що означає велике, значне за площею озеро.
Базавлук бере початок біля с. Адамівки Криничанського району. Довжина його близько 150км. Впадає в Каховське водосховище. Схили долини верхньої і середньої течії порізані балками та ярами. По берегах трапляються відслонення кристалічних порід. Притоки - Кам'янка і Солона.
Базавлук (Безовлук) за Геродотом р. Геррос, на турецькій мові звучить «базар-лук», що означає «торгівля».
Річка Саксагань, притока Інгульця, перетворена на ряд водосховищ: Макортівське, Кресівське, Дзержинське. [23]
Озер у Дніпропетровській області мало. Вони незначні за розмірами. Найбільш поширені озера вздовж лівого берега Самари між містами Новомосковськ і Павлоград. Тут біля села Знаменівки міститься найбільше озеро площею в 4км2 - Солоний Лиман. Вода і грязі його мають лікувальне значення.
Більше 20 дрібних озер - Холодове, Криве, Дзюбине, Орлове, Лебедине та інші розташовані на території Царичанського району. Води озер використовуються для зрошення городів, для напування худоби, риборозведення та нагулу водоплавної птиці.
Характерною рисою водного режиму області є досить глибоке залягання підґрунтових вод. Це відіграло значну роль у розміщенні населення: поселення туляться до річок або балок, де легше забезпечити себе водою. В добу козацтва розташування Січей також прив'язувалось до річкових долин. Саме нестача води зумовлювала незначну щільність населення на віддалених від річок територіях.
У XVIII ст. очевидець, учасник російсько-турецьких воєн, писав: «Земля та найпрекрасніша в Європі; але велика шкода, що не заселена через брак води; адже часто трапляється, що, йдучи чотири чи п'ять миль, не побачиш жодної малої річки ». [30]
Сприятливий клімат зумовив заселення Придніпров'я українським козацтвом. Наявність великої кількості річок визначила основне заняття козацтва - рибальство. Води річок використовувались козаками для господарських потреб, річки служили природними схованками, а також сприяли розвитку торгівлі і військовим походам до Криму.
1.4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ

Родючі чорноземні ґрунти становлять велике природне багатство області. В поєднанні з м'яким кліматом і рівнинною поверхнею вони створюють сприятливі умови для заселення земель Придніпров'я і розвитку сільського господарства.
Д.Я. Яворницький писав про багатство земель, які заселили запорізькі козаки: «Родючисть землі запорізьких козаків, звичайно, багато в чому залежала насамперед від її ґрунту: в північній частині земля запорізьких вольностей складалася з соковитого чорнозему від 4 вершків до Ѕ аршина, в низовинах від 2 до 3 аршинів завглибшки, який щороку угноювала густа і висока трава…; у південній і особливо у східній частині земля запорозьких козаків складалася з незначного шару чорнозему з піщаним та глинисто-солонцюватим підґрунтям, крім похилих місць поблизу річкових долин і балок, де ґрунт вважався достатньо доброякісним.
Земля в цій околиці - південній окраїні запорізьких вольностей - за винятком піщаних кіс поблизу рік, кучугур та кам'яних берегів, загалом чорна згори на два фути й нижче, волога, а нижче двох футів глиниста, жовтувата, і вся здатна плодоносити…» [32]
Ґрунти сучасної території Дніпропетровської області утворилися в умовах помірно посушливого клімату і степової рослинності на карбонатному лесі. Переважаючими ґрунтами в області є звичайні та південні чорноземи. Зустрічаються чорноземно-піщані, дерново-піщані, чорноземно-лучні, солонцюваті ґрунти й розбиті піски, які покривають незначні площі території.
Найбільш поширені чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові і чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові. Перший вид чорноземів дуже поширений на всьому лівобережжі області. На правобережжі південною межею їх поширення є лінія П'ятихатки - Солоне. Чорноземи звичайні малогумусні поширені на правобережжі по лінії Інгулець-Апостолове-Марганець.
Звичайні чорноземи мають добре виражену зернисту структуру. Вони дость стійкі при розмиванні їх водою. Завдяки зернистій структурі чорноземи звичайні мають хорошу водопроникність, достатню волого- і повітроємкість, провітрюваність, що в свою чергу зумовлює їх хороший водний, повітряний і тепловий режим.
Потужність гумусного і перехідного горизонтів звичайних чорноземів у центральній частині області (Синельниківський район) досягає 100см. На півночі їх потужність дещо збільшується, а на південь - навпаки, зменшується. Кількість гумусу в цих ґрунтах 6-7, іноді 8-9%.
Чорноземи південні важкосуглинкові займають крайній південь правобережжя області південніше від ліній Інгулець - Апостолове - Марганець. Характерною ознакою цієї різновидності чорноземних ґрунтів є незначна потужність горизонту проникнення гумусу (50-60 см), що є результатом незначної кількості опадів (до 400мм). Кількість гумусу в них досягає 5%. На відміну від звичайних чорноземів, чорноземи південні не мають достатньої зернистої структури.
В долинах Орелі, Самари і Вовчої, вздовж західного схилу Приорельського плато поширені чорноземно-лучні солонцюваті й солончакуваті легко- і важкосуглинкові ґрунти. Вміст гумусу в них досягає 6%.
Фізичні якості чорноземно-лучних ґрунтів сприятливі для вирощування всіх сільськогосподарських культур.
На Орельсько-Самарській низовині, в пониззі Самари поширені чорноземно-пісчані й дерново-пісчані ґрунти. Вздовж лівого берега Дніпра від Верхньодніпровська до Дніпропетровська і в басейні Вовчої трапляються малозадерновані й розбиті піски.
З ґрунтами тісно пов'язаний рослинний і тваринний світ Придніпров'я.
Дніпропетровська область розташована в двох підзонах справжнього степу: все лівобережжя і бальша частина правобережжя знаходяться в підзоні разнотравно-типчаково-ковилового степу, крайній південний захід правобережжя - в підзоні типчаково-ковилового степу.
«Уявіть собі неозорий простір, вкритий строкатим килимом різноманітних квітів, які то утворюють складну мозаїку химерного сплетіння, то являють собою окремі плями синього, жовтого, червоного, білого відтінків; часом рослинний покрив такий барвистий, такий яскравий і строкатий, що починає рябіти в очах, і погляд шукає заспокоєння в далекій лінії горизонту, де тут і там видніються горбочки, могили або де далеко за балкою вирізьбляється темна пляма кучерявих дібров… Жаркого червнего дня повітря напоєне безугавним дзижчанням сили-силенної бджіл та інших комах, що налітають на квіти.»
Так писав про українські степи відомий їх знавець професор В.В.Альохін.
Ельзаський художник кінця XVIII ст.Жан-Анрі Мюнц майстерно змальовував буйну рослинність степів, хмари орлів, яструбів, шулік, що чигали на необачних зайців, байбаків, ховрахів, котрими були переповнені степи. [30]
Людина при господарському освоєнні ґрунтів і рослинності степу докорінно змінила їх природний розвиток. Тепер степи розорані і являють собою сільськогосподарські угіддя.
Різнотравно-ковилово-типчакова рослинність залишилась тільки на схилах балок, у перелісках і на деяких ділянках вододілів, де ґрунти мало придатні під ріллю. Такі невеликі ділянки цілини збереглися в Царичанському, Васильківському, Павлоградському, Петропавлівському та деяких інших районах області.
Для степу різнотравно-ковилово-типчакової підзони з різнотрав'я найбільш характерними представниками є: дика головчаста, полуніці зелені, земляний горіх, шавлія поникла, подорожник, волошки, крупка весняна, вероніка весняна, кермек та багато інших.
Із злакових найбільш поширені: ковила пірчаста, ковила волосиста, типчак, тонконіг вузьколистий, стоколос прямий, стоколос безостий, пирій повзучий та інші. Поряд з різнотрав'ям і злаковими поширені бобові: конюшина альпійська і гірська, вика вузьколиста, люцерна серповидна і хмелевидна, рокитник тощо. [6]
На вододілах, на схилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарникові та чагарничкові: мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен та інші.
Для підзони ковилово-типчакового степу найбільш характерними представниками рослинного світу є дерновинні злаки, як-то: типчак, ковила пірчаста, ковила волосиста, тонконіг лучний, стоколос, пирій та інші. Різнотрав'я представлене в основному кермеком, бедринцем. З ефемерів слід назвати степові тюльпани, зірочки.
Характерною ознакою представників рослинного світу степу є їх пристосованість до умов сухого степового клімату.
В заплавах Самари і Вовчої збереглися солонцево-солончакуваті і солончакові луки. Ліси на території області ростуть вздовж річок, на схилах річкових долин, балок, ярів, на піщаних ґрунтах. Вони становлять 3,5% від усієї площі області і займають 152,4 тис.га. Вони поділяються на байрачні, заплавні, штучні. Найбільш відомі лісові масиви природного походження - Самарський бір і Дібровський ліс.
В журналі «Архіви України» від 1991 року приводяться цікаві факти щодо ставлення козаків до рідної природи, в тому числі і до лісів: «Як свідчать документи Коша Нової Запорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. У першу чергу це стосувалося лісів, яких на Запорожжі, або, як тоді казали, у Вольностях Війська Запорізького, було не багато, що характерно для степової України. Ліси займали незначну частину території, за даними Д.Яворницького - близько 8%, а головним чином по долинах річок - Дніпра, Орелі, Самари, Самоткані, Вовчої, а також у низинах по берегам менших рік, озер, лиманів, на дніпровських островах, у байраках і плавнях. Запорожці особливо цінували самарські ліси, відомі у документах під назвою «Самарська Товща», що були знамениті своїми дубами, які в обхваті досягали семи метрів.» [14]
Ліси давали козакам притулок, забезпечували продуктами харчування, давали будівельний матеріал. Військова та господарська діяльність запорожців - спорудження укріплень, заснування хуторів, зимівників, слобід - також вимагала дерева, як будівельного так і для опалення.
М.Акімов писав: «Крім лісів на обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіх островів на Дніпрі в межах вольностей запорізьких налічувалося 265, і більшість із них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідше дубами.» [30 Найбільш відомим масивом лісу заплавного типу є Самарський бір. У цьому лісі вздовж берега Самари розміщуються зарості лози трьохтичінкової, серед яких виділяються поодинокі верби. Трохи вище тягнеться дубово-сосновий ліс, який складається з дуба черешчатого, в'яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого і польового, вільхи і сосни звичайної.
Залежно від зволоження і складу ґрунтового покриву в межах Самарського бору зустрічаються дубово-в'язові, липово-в'язові та іншого типу ліси. Чагарниковий підлісок у цьому бору складається з клену татарського, ліщини, бруслини європейської, бузини, глоду, шипшини, жостеру та інших рослин.
Для трав'янистого підліска найбільш характерними є конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті, комиш лісовий, фіалки, полуниці.
Другим великим масивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровський ліс на південному сході Покровського району. За складом рослинності він поділяється на Червоний бір і Чорний бір.
Чорний бір займає більш знижені і зволожені місця в закруті ріки Вовчої і складається головним чином з дуба звичайного, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблуні дикої, невеликого осикового гайка. Зустрічається також береза. Особливо приваблива липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, клена татарського, інших чагарників. З трав'янистих ростуть тюльпани, конвалія, суниці, кропива.
Червоний бір займає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається з сосни звичайної. Він чистий і світлий.
Незначні лісові масиви є по берегам Дніпра на північний захід від Дніпропетровська і на дніпровських острівцях, по берегах Орелі, Самари, Вовчої та інших місцях. Вони складаються з дуба, осики, берези, верби, береста, клена. [15]
Ліси - байраки розкидані невеличкими острівцями по всій території області, але найбільше їх у П'ятихатському районі, на південних схилах Приорельського плато (біля сіл Євецько-Миколаївки, Івано-Михайлівки, Андріївки, Василівки), на заході Синельниківського та сході Солонянського районів (вздовж Дніпра). З деревних порід у цих лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясен, липа, ільм, а в байраках Приорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними є глід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський і польовий. Трав'яний підлісок складається з барвінку трав'яного, дзвоників, молочаю, тонконого гайового, конвалії, копитняка європейського.
Степова зона України, в тому числі і територія сучасної Дніпропетровської області, в минулому докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степах Придніпров'я і Причорномор'я табуни диких степових коней - тарпанів. Основним і вирішальним фактором зникнення тарпанів було перетворення людиною цілинного степу на сільськогосподарські угіддя, а також безпосереднє знищення тарпанів.
Серед ковилового степу ще в середині XVIII ст. розгулювали численні стада антилоп-сайгаків. Заради смачного м'яса і цінної шкіри вони були об'єктом полювання. Тепер сайгаки винищені.
В дібровах, у плавнях Дніпра та інших річок області ще до середини минулого століття водились дикі кабани. Пізніше вони були частково винищені, а частково відійшли на захід, у Карпати і непрохідні ліси Полісся.
В минулому типова тварина степу - бабак тепер на території області не зустрічається зовсім.
Олень, тур, зубр і кулан, що колись були досить поширені в наших степах, винищені або відійшли в інші райони. [23]
В зоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини належить до складу Степової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічний район охоплює всю правобережну частину області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічний район - лівобережну).
Тваринне населення області включає більше 10 тисяч видів безхребетних, 7700 видів комах. Число рідкісних і зникаючих безхребетних досягає 1250 видів. Фауна хребетних нараховує 384 види, риби - 51 вид, земноводні - 10 видів, плазуни - 12 видів, птахи - 253 види, ссавці - 65 видів. До рідкісних і зникаючих відноситься 111 видів. [30]
Сучасна фауна області представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами. З хижаків тут зустрічаються вовки, лисиці, тхори, ласиці, перев'язки, куниці лісові та барсуки.
З комахоїдних у лісових заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжак звичайний, у басейні Самари - кутора звичайна. Досить поширені рукокрилі (литючі миші): вухань звичайний, вечірниця мала і руда та інші.
Найбільш численними є гризуни: ховрах крапчастий (на правобережжі) і ховрах сірий (на лівобережжі), різні миші, хом'як, тушканчик великий, пацюк сірий, кріт, сліпак, заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює і велику кількість хижих птахів: лунів степових і болотяних, кібчиків, боривітрів, ясрубів.
З найхарактерніших степових птахів слід назвати насамперед дрохву, журавля, жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проте їх залишилося мало.
У плавнях Дніпра, озерах і блюдцях Дніпровсько-Самарської низовини та в заростях річок і ставів водяться дики качки, курочки водяні, чаплі. У цих же місцях гніздиться бугай сірий і рижий. Полезахисні лісові смуги багаті на горлиць. У заростях терну і в садах живуть солов'ї, грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак - звичайні жителі Дніпропетровщини.
Плазуни представлені гадюкою степовою, полозом жовтобрюхим і вужем. Є зелена і сіра ящерки.
З амфібій слід назвати жабу зелену, землянку, жабу озерну.
В ріках водиться значна кількість риби.
Перша згадка про риб річки Орелі хронологічно відноситься до XVII ст. - доби запорізького козацтва. В першій половині XVII ст. з Орелі одним закидом сітки рибалки витягали до двох тисяч рибин, кожна, щонайменше 30-35 см довжиною. Дослідження 1993 - 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 видів), в'юнові, окуневі, бичкові (налічують по 3 види), інші родини представлені одним видом кожна. [28] За козацької доби в Самоткані водилося стільки риби, що вона від власної кількості вимирала. Самару за величезну кількість риби і звірини козаки називали «святою рікою», а всю місцевість навколо м.Самари (Новомосковська) - «обітованною Палестиною». Раки в річці Домоткані досягали 25 см. Тому не дивно, що найбільше господарське значення для козаків у Придніпров'ї мало рибальство. [14]
Багато є також комах, які є шкідниками сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима, жук-кузька, міль яблунева, плодожерка, квіткоїд яблуневий, хрущ, капустянка і білан капустяний - такий далеко не повний перелік шкідників сільськогосподарських культур.
Короткий огляд природних умов і природних ресурсів Дніпропетровської області показує, що вони створюють сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення. Саме тому цей благодатний край активно заселявся і освоювався козаками. У найзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках вони засновували свої поселення. Не випадково, що дуже давно існує прислів'я, яке наводив у своєму творі український літописець початку XVIII ст. Григорій Грабянко, хоч і в дещо зміненому вигляді: «Де лоза - там і козак, а де байрак - там по сто і двісті козаків». [31]
Великий Луг знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібно для життя. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмари птахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера і річки - все це сприяло швидкому заселенню цих земель козацтвом.
Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей

2.1. Передумови виникнення та устрій життя на Січі

Дніпропетровщина - батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існували протягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п'ять розташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це - Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Нова (Підпільненська). [11]
Що ж, власне, означає слово «козак»? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав: «У XVII ст. і наші і чужі письменники, трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода в науці)…До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський…Вони прирівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назва козаків, бо козаки , мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападу монголів…
Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки - це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в ХІ ст. пересилив на Чернігівщину».
Тепер ці «теорії» викликають посмішку, але в часи зародження історії як науки вони серйозно обговорювалися вченими мужами. Слово «козак» має, безперечно, тюркське походження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів.
Отже слово «козак» прийшло до слов'янських мов зі сходу і було запозичено від тюрків. Але потрапивши на слов'янський ґрунт, слово «козак» пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козаки називалися «запорізькими», бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижче Дніпровських порогів. [2]
Основними причинами виникнення українського козацтва були наявність широких степових просторів на межі з татарськими кочів'ями - Дикого поля, та необхідність боротьби з татарами. Неосвоєні степові простори приваблювали українське населення сприятливими природними умовами, які давали можливість організувати прибуткове господарство у багатьох сферах - промисловому мисливстві, рибальстві, бджільництві.
Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро - священна й заповідна для козаків ріка, оспівіана ними в думах та переказах, про яку йшла мова в попередньому розділі.
Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно зга и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.