На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Передумови виникнення першої свтової вйни криза липня 1914. Боротьба за новий передл свту. Плани вйни та створення двох протиборчих блокв. Стан збройних сил напередодн вйни, як показник пдготовки до вйни. Протирччя мж Англєю й Нмеччиною.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: История. Добавлен: 04.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


19
Зміст
Вступ
1. Боротьба за новий переділ світу
2. Розробка планів війни та створення двох протиборчих блоків
3. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни:
а) Французька армія
б) Англійська армія
в) Сербська і болгарська армії
г) Російська армія
д) Німецька армія
е) Австро-угорська армія
Висновки
Література
Вступ
Розпочати свою роботу мені хотілося б з найпростішого й необхідного, а саме з пояснення її назви й деяких особливостей.
За словами історика Джеймса Джолла, липнева криза 1914 р. що призвела до першої світової війни, виявилася в підсумку «найбільше повно документованою у сучасній історії». Проте дослідження, присвячені причинам війни, продовжують інтенсивно й майже безперервно публікуватися. У кожному разі у своїй роботі ставлю перед собою досить обмежену ціль. Зупинившись на роботах декількох авторів, висвітлити події що передували першій світовій війні
Дотепер дослідження з історії першої світової війни викликали подвійний інтерес. По-перше, вони фокусувались на найгострішій липневій кризі 1914 р., пройшовши через яку європейські держави (за винятком Італії - її можна назвати могутньою державою тільки з певним застереженням) виявилися в стані війни один з одним. По-друге, вони фокусувались на попередньому періоді - причинах, що йдуть коріннями в минуле, або "факторах", майже із самого початку, які й привели до війни.
Чи криються передумови виникнення війни в кризі липня 1914 р., у тім неймовірному клубку ситуацій, подій, рішень, що не міг бути розплутаний інакше як за допомогою збройного конфлікту? Або політичні, економічні, військові, соціальні й культурні причини війни визрівали протягом тривалого періоду; і чи був липень 1914 р. божевільним, але цілком передбачуваним кінцем хвороби, у той момент уже невиліковної, котра стала очевидної після повільного, оманного, навіть схованого інкубаційного періоду? Саме це питання продовжує хвилювати дослідників. Більше того, при розгляді робіт з даної проблематики виявляється формування двох "моделей" - "короткого" та "тривалого" періоду. Незважаючи ні на що, ці дві моделі існують дотепер і заслуговують більше уважного аналізу. В даній роботі автором основну увагу звернено на «тривалий» період, оскільки він краще відображає причини війни, тоді як липнева криза була лише приводом.
Часто, говорячи про "короткий" й "тривалому" періоди, особливо коли це стосується причин війни 1914-1918 р., ми розуміємо під цими двома категоріями кількість явищ і подій, часом досить різних і другорядних. В кінцевому рахунку це розходження двох різновидів історичного опису, і коли одні говорять про "короткий" період, то мають на увазі дипломатів, канцлерів - головних діючих осіб. Коли ж інші говорять про "тривалий" періоді, то предметом їхнього розгляду стає ще економічна й соціальна історія. Таке співвідношення двох підходів не є обов'язковим, але іноді воно виникає саме собою.
Якщо ми знову звернемося до уроків липня 1914 р., коли Європа дійсно перебувала на грані війни й миру й випробовувала на собі всю вагу цього вибору, що лякає його невідомістю й сумнівними спокусами, ми зможемо краще зрозуміти історію великого конфлікту і його місце в подіях нашої епохи. Сподіваюся, ця робота внесе свою лепту в обговорення даної проблеми.
1. Боротьба за новий переділ світу
Боротьба за новий переділ світу -- за перерозподіл чужих земель, колоній, за захоплення ринків збуту товарів, сировини й ринків, накопичення капіталів -- було основною причиною і війни, що спалахнула в 1914 р.
Грабіжницька, загарбницька війна 1914 р. зачіпала інтереси всіх європейських країн. Проте протиріччя між Англією й Німеччиною зіграли основну роль у виникненні й розвитку війни. З початку XX в. суперництво й боротьба між цими державами стали головними протиріччями у світі.
Англо-німецький конфлікт розвивався з неймовірною силою в багатьох напрямках. Насамперед протиріччя між Англією й Німеччиною виникли в області промислової конкуренції. Німецька буржуазія за допомогою військових контрибуцій і найжорстокішої експлуатації робітничого класу створила до початку XX в. передову промисловість. За рівнем промислового виробництва Німеччина перегнала Англію й посіла перше місце в Європі. На європейському ринку німецькі товари усе більше витісняли англійські. У той час як на ринках Європи Німеччина реалізувала 76% свого експорту, Англія -- тільки 38%. До того ж у самій Англії німецькі капіталісти реалізували 11% усього свого експорту. Подібне положення не могло довго тривати. Власники бірмінгемської металургійної індустрії й манчестерської текстильної промисловості не мирилися з успіхами своїх німецьких конкурентів. Англійські промисловці наполегливо жадали від свого уряду, щоб він швидше поклав кінець німецькому промисловому просуванню , і в першу чергу заборонило б ввіз в Англію німецьких металургійних і текстильних товарів.
Не менш серйозним був конфлікт між Німеччиною й Англією питанню про колонії. Площа англійських колоніальних володінь перевершувала площу самої метрополії майже в 100 разів, у Франції -- майже в 25 разів, у той час як колоніальне володіння Німеччини були більше площі метрополії тільки в 5 разів, і до того ж вони перебували в пустельних місцевостях Африки з дуже рідким населенням.
Німеччина, перетворившись у могутнього промислового суперника Англії, завзято почала домагатися розширення й своєї колоніальної могутності. Зміцнившись в 80--90-х роках X ст. у Центральній Африці, Німеччина неухильно намагалась приєднати до своїх володінь лежачі поруч із ними італійські колонії. На початку XX в. Німеччина, побудувавши залізницю Берлін -- Багдад, наблизилася до Індійського океану.
Не менш напруженим був і франко-німецький конфлікт. Німеччина цілком розуміла, що пятиміліардна контрибуція, стягнена нею із Франції по закінченні війни 1870-1871 р., і відірвані від її найбагатші провінції - Ельзас і Лотарингія створюють постійну напругу у франко-германських відносинах. Політика реваншу за 1871 р. була майже для всіх французьких урядів незмінним (хоча й схованим) пунктом їхньої зовнішньополітичної програми.
У суперництві між Німеччиною й Францією додалися нові фактори. Конкуренція металургійних концернів, очолюваних у Німеччині Круппом і у Франції Шнейдером, зросла в XX в. до небачених розмірів. Ця боротьба загострювалася ще й тим, що Франція, володіючи 25% (у той час відомих у світі) покладів залізної руди, мала мізерно малу кількість кам'яного вугілля. Її багаті запаси вугілля після війни 1871 р. виявилися в руках Німеччини. У силу такого положення німецькі металургійні королі на чолі із Круппом рвалися відняти у Франції її запаси залізної руди, а їхні конкуренти - французькі промисловці з не меншою силою направляли свої зусилля на те, щоб повернути собі эльзасський кам'яновугільний район.
Боротьба між Німеччиною й Францією розпалювалася й навколо колоній. Німеччина додавала чимало сил до того, щоб відняти у Франції її деякі колонії. Між Францією й Німеччиною йшла суперечка, через Марокко. Німецькі політичні й військові діячі, а також фінансисти й промисловці зробили багато для того, щоб витиснути Францію з Марокко.
Таким чином, десятиліттями франко-німецьке зіткнення, що зріло, так як і німецько-англійські протиріччя, сприяли виникненню війни в 1914 р.
2. Розробка планів війни та створення двох протиборчих блоків
Опубліковані за кордоном й в Україні воєнно-історичні праці, присвячені підготовці світової війни, дозволяють установити процес вироблення генеральними штабами «планів війни» у тому розумінні, що у цей час вкладається в план операцій. План війни в сучасному розумінні представляється програмою діяльності всієї держави на відомий період років для захисту зі зброєю в руках своїх життєвих інтересів і насамперед своєї незалежності. План війни охоплює всі елементи підготовки до неї, що забезпечують досягнення її цілей шляхом застосування збройних сил, підкріплених всіма економічними й політичними заходами. У такому змісті плану війни не існувало до 1914 р. у жодній державі. Однак у Франції й особливо в Англії підготовка до війни в широкому державному масштабі почата була з моменту утворення вищих органів по обороні країни: у Франції -- Вищої ради державної оборони в 1906 р. й в Англії -- Імперського комітету оборони в 1911 р. Цими радами був проведений ряд заходів, ідейно підказаних певним планом війни. Щонайкраще розроблений план операцій належав Німеччині й охоплював означення її вихідних воєнних операцій. До економічного плану майбутньої війни в Німеччині приступлено було лише в 1913 р.
Початок стратегічної підготовки війни 1914-1918 р. може бути віднесене до 1871 р. Уже у квітні 1871 р. фельдмаршал Мольтке у своєму черговому мемуарі писав, що «найнебезпечнішим випробуванням для існування молодої Німецької імперії була б одночасна війна її з Росією й Францією, і тому що можливість такої комбінації не може бути виключена, те варто завчасно взяти до уваги засобу для оборони в таких умовах. Із цього моменту й аж до 1914 р., протягом 44 років, у Великому генеральному штабі в Берліні велася розробка плану війни на два фронти, в остаточному підсумку ясно встановив основну ідею операції проти Франції й Росії, чіткий розподіл всіх німецьких сил і характер первісних воєнних дій.
З підписанням у жовтні 1879 р. союзу з Австро-Угорщиною начальник німецького Генерального штабу встановлював роль австро-угорських збройних сил при спільній боротьбі обох союзників проти Франції й Росії. Із приєднанням Італії до Центрального союзу в 1882 р. у Берліні враховувалося використання італійських сил для військових цілей Троїстого союзу, але участі італійської армії ніколи не надавалося першорядного значення внаслідок хиткості військово-політичних зв'язків між Італією й Австро-Угорщиною.
Зате економічне поневолення Туреччини, особливо після прибуття в Константинополь німецької місії Лимана фон Зандерса, робило її слухняним знаряддям у руках Німеччини, а положення речей на Балканському півострові робило для німецької дипломатії небезпідставним розрахунок на можливість залучення на свою сторону Румунії й Болгарії й об'єднання, таким чином, в один суцільний фронт всієї середньої Європи від Північного до Середземного моря.
Два докори щодо стратегічної підготовки до війни звичайно ставляться Союзу центральних держав: відсутність писаної військової конвенції між ними, що жорстко визначала б взаємні оперативні зобов'язання контрагентів союзу, і умовчання про об'єднане керівництво союзними силами, особливо через територіальну нерозділеність держав союзу, що давала право вважати їхню територію єдиним театром війни. Однак перший докір почасти відкидається на підставі статті 1 союзного договору між Німеччиною й Австро-Угорщиною, по якій обидві держави зобов'язувалися допомагати один одному всіма своїми збройними силами при нападі Росії на одну з них. Відсутність більш конкретних оперативних зобов'язань між обома арміями підкреслюється політичними причинами. Німецький Генеральний штаб не бажав заздалегідь відкривати своїх карт союзникові, військову цінність якого він розцінював невисоко. Потрібно було рахуватися й з формальною участю Італії в союзі. Разом з тим Німеччина побоювалася виявитися на буксирі в австрійської дипломатії, політика якої протягом 35-літнього існування союзу не раз прагнула спровокувати війну заради сепаратних інтересів клаптевої імперії. Політика заважала також установленню єдиного верховного командування. Два начальника генеральних штабів постійним особистим спілкуванням усували огріхи в документі, що міг шкідливо відбитися на свободі дій обох армій в обстановці дійсної війни. Питання про єдине союзне командування, як свідчить досвід всіх коаліційних війн, у тому числі й світовий, не може бути дозволений добровільно, тому що торкається основних прав верховної влади кожної держави, що беруть участь у союзі. Єдине союзне головнокомандування до кінця світової війни формально було досягнуто на обох сторонах, але власне кажучи воно залишалося тільки делікатним компромісом, що опирався лише на добровільну згоду союзних урядів.
На іншій стороні, у французів й у росіян, справа із планом війни формально обстояло краще, але по ясності керівної ідеї, по сміливості її проведення в життя й по чіткості союзницької взаємодії їхній план значно уступало німецькому. Якщо можна минути більш-менш випадкові епізоди франко-російського зближення в 1875 й в 1878 р., то виникнення Союзу Центральних держав треба вважати остаточним поштовхом, що спонукав французькі й російські уряди одночасно піти назустріч один одному для виступу, на противагу Центральному союзу, у серпні 1891 р. союзного договору, а через рік -- військової конвенції, підписаної, за уповноваженням урядів, генералами Буадефром й Обручевим і остаточно ратифікованої в січні 1894 р.
Два уряди зобов'язувалися у випадку нападу на одну з їхніх держав виступити всіма силами проти ворога, причому статтею 3 конвенції визначалося виставляння проти Німеччини з боку Франції 1 300 000 чоловік, а з боку Росії - від 700 000 до 800 000 чоловік з метою змусити Німеччину вести боротьбу одночасно на сході й на заході. По статті 4 генеральні штаби обох держав повинні були перебувати в постійні між собою зносинах для практичного здійснення зазначеного вище зобов'язання. Під час останньої наради обох начальників генеральних штабів (1913 р.) Жоффр особливим протоколом змінив у конвенції цифру сил, що виставляють Францією, до 1 500 000 чоловік, із вказівкою строку їхньої мобілізації на 10-й день і початку наступу на 11-й день, замість чого Жилинський (начальник російського Генерального штабу) заявив про виставляння більшої частини з обіцяних 800 000 чоловік до 15-му дня на німецькому кордоні й про негайний їх наступ на територію Німеччини. На підставі періодично доповнювали військову конвенцію протоколів нарад французький Генеральний штаб впливав на російське залізничне будівництво, причому уряд Франції охоче надавав грошові капітали для розвитку в бажаному для Франції змісті російської залізничної мережі.
Отже, на одній стороні задовго до війни існувала писана військова конвенція й на додаток до неї періодичні наради начальників генеральних штабів, що закріплювалися протоколами. На іншій стороні не було конвенції й зафіксованих на папері стратегічних постанов. Переваги виявилися на останній стороні, тому що саме російський план операцій, скований формальними вимогами конвенції, викликав, як буде видно далі, непоправні помилки у вихідних операціях російської армії.
На додаток до військової конвенції в 1912 р. була укладена в Парижі франко-російська морська конвенція, яка установлювала розподіл завдань обох союзних флотів і забезпечення ними.
Що стосується Англії, то участь її у військовому виступі згоди не було, по принципах британської політики, оформлено попередніми зобов и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.